Старець Тихон – образ смирення

Ілюстрація

Монах

Минулого століття на горі Афон подвизався дивний чоловічок з іменем Тихон. Зі слів очевидців дізнаємося, що цей старець, проводячи багато років у постах та безперервній молитві, здобув чесноту абсолютної незлобивості, ставши вільним від гріха. Він любив усіх так, як того вчив сам Господь: і друзів, і супротивників. Якось до його келії навідався місцевий злодій, який гадав, що в отця мусять бути великі гроші. Він шулікою метнувся до подвижника, накинув на старечу шию петлю і почав його безжалісно душити, вимагаючи свого. Бачачи, що отець Тихон зовсім не пручається, збагнув одне: грошей в нього таки нема. Нечестивець облишив старця і з лайкою на устах подався до дверей. «Бог нехай простить тебе», – говорив отець Тихон йому навздогін. Він завжди підкреслював важливість чесноти смирення. «Один смиренний чоловік, - навчав старець Тихон, - має більше благодаті, аніж тисяча. Кожного ранку Господь благословляє світ своєю десницею, але коли бачить смиренну людину, то благословляє її обома руками. Ось чому той, хто має більше смирення, є величнішим за всіх».

Одного разу патріарх Павло Сербський сказав: «Ми не вибирали ні державу, де народилися, ні народ, серед якого народилися, ні час, у якому народилися. Проте ми вибираємо одне: бути нам людьми чи нелюдами».

Але як дізнатися про міру своєї «людяності»? Може, потрібно зробити якийсь тест? Навідатись до знаючого спеціаліста, прозорливого отця? З життя старця Тихона дізнаємося, що про це гарно дбає сам Господь, адже зустріч із небезпечним злочинцем була нічим іншим, як справжнім подарунком від Всевишнього. У цій прикрій, на перший погляд, ситуації подвижник міг чудово випробувати свій внутрішній стан.

Однак, що робити нам, грішним? Шукати на роздоріжжях якихось бандитів? Зовсім ні. У світі цьому існують два прекрасні спонтанні індикатори, котрі із найвищою точністю показують нам, хто ми є. Перший індикатор – влада. Вона, кажуть люди, має здатність псувати інших, але це неправда. Влада лиш показує, яким ти був насправді завжди. А другий індикатор – приниження. У ситуації зовнішнього гноблення людина не може стримувати свого нутра. Чаша починає виливатися. Якщо в серці любов і смирення, то через край потечуть ріки води живої, а якщо ж ненависть і гординя, тоді отруйного потопу не оминути.

Знаючи це, нам лишається тільки просити Господа одного – просвіщення ума світлом розуміння, щоб ми змогли адекватно прийняти інформацію про свій внутрішній стан і стати святими. Амінь.