Як отець Андронік розбійників навертав…
№6 (145), червень 2012 _
о.Тарас РИСЕЙ
Ілюстрація
Священик здійснює тайну оливопомазання
Отець Андронік жив у давні часи, коли ще не було машин і автобусів. Якось йому потрібно було потрапити в одне село, щоб висповідати вмираючу людину. Він довго не вагався, взяв на плечі торбу і пішов. Його дорога пролягала через дрімучий ліс. Старець добре знав, що тут живуть жорстокі розбійники. Коли звечоріло і стало дуже темно, отець угледів посеред гущавини якийсь вогник і попростував туди. Підійшовши ближче, він побачив страшних бородатих чолов'яг, котрі грілися біля багаття. Отець Андронік зрозумів – це розбійники, але відступати було пізно. Він сміливо став перед ними і привітався: «Слава Ісусу Христу!». На хвилю запала мовчанка, а потім – страшний регіт. Якийсь молодий розбійник зніяковіло промовив: «Слава на віки!». Андронік поблагословив його, а тоді звернувся до ватажка: «Чи можна трохи погрітися біля вогню?» - «Грійся», - відповів отаман. Його пригостили чаєм. Коли він подякував і вже хотів іти, ватажок заревів страшним голосом: «А тепер давай, викладай усі гроші, котрі маєш!». Священик не упирався. Розбійник перепитав: «Це все?». Отець сказав: «Господь свідок, що я вам віддав все, що мав!». Тоді вони його відпустили. Старець уже був далеко, коли в кишені ряси відчув, що там є ще одна монета, яку він не знайшов спочатку. «Що робити?», - подумав він, - «Адже я призвав ім'я Господнє, присягаючись, що більше нічого не маю?!». Він розвернувся і пішов шукати розбійницьке кубло. Це забрало багато часу, але таки відшукав. Коли бандити побачили знову перед собою старого священика, то дуже здивувалися. Він підійшов до них і сказав: «Ось ще одна монета. Я приніс її вам». Почувши це, розбійники розчулились і віддали все, а потім покаялись.
На світі є дуже багато слів, якими люди між собою спілкуються. Однак буває так, що ти говориш багато-багато корисних речей, бажаючи достукатись до самих основ серця, але все даремно – тебе просто не чують, або не розуміють. Для таких випадків і прислів'я знайшлося у народі: «Говори до гори, а гора горою!». І лиш тоді починаєш розуміти, що навіть найпереконливіші слова можуть легко перетворитися у порожні звуки, які в одне вухо залітають, а в інше хутко вилітають. Що ж тоді робити священикам, вчителям, батькам, проповідникам істини? Скласти руки? Як же ж добитися змін діяльності людини у кращу сторону? Диявол нав'язав свій варіант виходу із проблеми: «Якщо словом не можеш домовитися, спробуй пустити у хід гроші!». Наш народ уже за багато років звик давати хабарі, щоб бути почутим-вислуханим. Ясна річ, що для справжніх християн навіть найменший компроміс із дияволом недопустимий. Свідченням цього є мільйони святих мучеників, котрі стояли до кінця за Правду – Христа! Як же ж тоді діяти? Потрібно завжди ставити собі одне запитання: «А чи ти все зробив для того, щоб тебе зрозуміли?». Просто розповідати про щось корисне мало. Паризький філософ-богослов Павло Євдокімов якось сказав, що «самих проповідей вже не досить», адже «годинник історії пробив час, коли треба не говорити про Христа, а стати Христом, місцем Його присутності та Його словом». Прикладом цього і є отець Андронік. Можливо, не до кінця усвідомлюючи, що робить, він повертається, щоб віддати розбійникам «все, що мав»... А у тому «всьому, що було у нього» проглядався лиш усміхнений лик завжди люблячого Господа, Який готовий ще і ще спілкуватися із загубленими вівцями Його кошари. Амінь.
