SDE

Музика з конверту

№2 (141), лютий 2012 _ Ореста КІНАШ
Друк E-mail
Ілюстрація
Партитура
Пригадую той день, коли мені вручили великий конверт із нотами всередині. Чомусь я тоді не надала великого значення зворотній адресі та й самому адресату. Переді мною тоді стояло завдання набагато прагматичніше: підтвердити участь зі своїм хоровим колективом в авторському концерті одного українського композитора, прізвище якого я, на жаль, не встигла запам'ятати... Запам'ятався тільки псевдонім - Сніжинський. У мене виникло інтуїтивне відчуття поваги до тієї постаті, творча спадщина якого зараз була у моїх руках, у тому загадковому конверті.

Отже, я мала на роздуми і ознайомлення з партитурами лише годину. Це були ксерокопії рукописів партитур. Переважно духовна хорова музика, частини Літургії (деякі з них у кількох різних варіантах), світські твори з супроводом і без для різного роду хорів, композиції на слова Івана Франка, Лесі Українки тощо. Спочатку я лише передивилася титульні сторінки. Наступний етап - це випробування автора та придатність його композицій для виконання. Насамперед читаю назву твору, потім граю партитуру, вслухаюся в акорди, вникаю в зміст, а далі розумію, що не все нам під силу виконати. Це мене втішило – знак того, що автор мислить масштабніше. Я помітила, що його потреба виразитися і передати глибину сягає значно багатшої палітри музичних та динамічних відтінків. «Так, це не тільки духовна, це й інтелектуальна музика» - подумала я і засумнівалася вже у своїх можливостях правильної інтерпретації...

Далі звертаю увагу ще на дещо. Сніжинський, виявляється, був дуже організованим та ретельним музикантом. У нього майже кожний опус (твір) був пронумерований та навіть було вказано конкретні дати написання! Наприклад, «Плотию уснув» №1, дата: 17.03.1924 р. і т. д. Ставало щораз цікавіше, а часу щораз менше на роздуми. Внутрішньо я вже дала згоду на виступ, але ще залишалося вибрати тих кілька творів, які б дістали нове життя під час виконання. Мій жереб впав на обробку української народної пісні «Ой на горі вишня» та на 2 духовні твори «Разбойника благоразумнаго» (№2) і вищезгаданий твір під назвою «Плотію уснув», той перший варіант. Начебто все. Але ж де там! Я упустила одну незначну деталь - забула повідомити учасників мого хору «Gratia», що у нас за місяць виступ із новими творами, які повинні швидко вивчити, незважаючи на насичений графік виступів...

Час не ішов - летів. Ми роздали ноти, почали те, що називається «чорновою роботою». Дивно, але поступово не тільки у мене, але і в більшості моїх співаків з'явився смак до співу музики Сніжинського. Окремі фрагменти постійно звучали у моїй голові, навіть тривалий час після концерту. Йому таки вдалося по-справжньому захопити нас своїми чудовими творами! Аж тоді мене почали терзати запитання: хто він? Яким був? Як жив? Як виглядав? Чому в такий дивний спосіб ми з ним «познайомилися»?

Для того, щоб втамувати власну цікавість і поділитися своїми враженнями з іншими, я з легкістю дала згоду ще на один крок - написання публікації про цього композитора...

Тепер маю за честь представити вам великого музиканта, українського композитора, вокаліста, диригента та церковного регента - Олексія Годзяцького.

Олексій Годяцький-Сніжинський (1904-1979) народився у с. Велика Жмеринка (тепер місто) Вінницького повіту у сім'ї священика. З дитинства співав у хорах, а його артистичні здібності дали можливість брати участь у постановках драматичних гуртків. Після закінчення гімназії у 20-річному віці переїздить у Вінницю, де 3 роки працює у хорі місцевого музично-драматичного театру, згодом йому доручають сольні партії, а інколи він заміняв диригента. Десь у цей період з'явилися перші хорові композиції, в тому числі на канонічні церковні тексти, і духовна музика із підписом «Сніжинський».

1927 р. поступає у Київську консерваторію на вокальний факультет. Після закінчення у 1932 році він продовжує освіту ще й на диригентському факультеті, який закінчує вже екстерном, у 1935 році.

Паралельно із академічною професійною освітою Олексій Годзяцький займається постійною самоосвітою, самовдосконаленням, а також практичним застосуванням свого музичного обдарування. Він впродовж усього свого життя був диригентом та керівником величезної кількості хорових колективів різних рівнів – від аматорських, шкільних, церковних хорів і аж до високопрофесійних зі славною історією. Диригування поступово стає справою його життя, його повітрям...

Поряд із високим мистецтвом інтелігентний молодий Годзяцький прекрасно справлявся із ще одним жанром - роботою культпрацівника під час літніх відпусток у санаторіях і будинках відпочинку.

Наступили драматичні події Великої Вітчизняної війни. У цей період хорова капела «Думка» разом із художнім керівником Петром Гончаровим не встигла евакуюватися з Києва і продовжувала працювати в умовах німецької окупації. Саме в цей час Олексій Годзяцький приступив до обов'язків другого диригента славної «Думки». Цікаво, що німецька влада не забороняла проводити культурні та релігійні заходи. Десь у такий час О. Годзяцький отримує запрошення зайняти посаду регента в Андріївській церкві. Завдяки його авторитету фундаментом цього церковного хору стали колеги-артисти капели «Думка», що дало можливість задекларувати і представити насправді якісний та професійний спів на Літургії.

Новим періодом творчості О. Годзяцького став переїзд до Кременчука, де він стає художнім керівником міської хорової капели та регентом місцевого собору. У 1943 році під час бомбардування був серйозно поранений, через що лікувався у лікарні понад 2 місяці. Ледве ставши на ноги, Олексій Годзяцький очолює новостворений ансамбль, який виступав під час війни у шпиталях, військових частинах, тим самим піднімаючи на дусі воїнів. За таку благородну справу Годзяцький одержав кілька почесних грамот, які відіграли ключову роль в майбутній реабілітації митця.

Годзяцький-Сніжинський встиг увійти в історію звукозапису завдяки великому любителю музики Євгену Лапето, який зібрав і змонтував повний річний круг церковних православних наспівів у виконанні різних хорів під керівництвом Сніжинського, починаючи ще з 1949 року.

Олексій Годзяцький був не просто церковним регентом, а більше навіть ніж диригент у звичному розумінні. Він був чудовим вокалістом, педагогом і наставником для молодих початківців, прекрасним організатором, особистістю із особливою харизмою, яка здатна притягувати до себе так само талановитих колег. Це повна низка необхідних якостей лідера хорового колективу.

Однак ще більший подив та захоплення постаттю Сніжинського викликає у мене ще один нюанс. Окрім музики його цікавили ще інші, начебто несумісні речі - він упорядковує ряд збірників під рубриками «Цікава зоологія", «Цікаві історичні факти", «Музиканти розважаються", «Ігри та атракціони" тощо... Цього достатньо, щоб зрозуміти, що перед нами універсальний інтелект.

Диригенти, жартуючи між собою, кажуть, що живуть довго. Може і так, але вони дуже емоційно і тонко все сприймають та пропускають через своє нутро різноманітні переживання, усі болі, свої і чужі. Олексій Годзяцький пережив два інфаркти, після третього його велике і неспокійне серце зупинилося. Сталося це 9 квітня 1979 року. Він ще відслужив у храмі зі своїм хором на Благовіщення (за два дні до смерті) Службу Божу; наступного дня - всенічну... Митець до останніх днів займався справою усього свого життя. Олексій Годзяцький за життя мав безліч перешкод, море критиків. Його переслідували, як ціль - були такі часи. Це очевидно. От тільки він переслідував набагато вищу ціль! І це найважливіше.

Насамкінець зазначу, що найбільш повну інформацію про маестро Сніжинського я отримала із опублікованих раніше спогадів заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Премії ім. Б. Лятошинського - композитора Віталія Годзяцького, його сина. Ця шанована особа заслуговує окремої публікації. Окрема вдячність голові Дрогобицької організації національної спілки композиторів України, музикознавцю, викладачу ДДМУ ім. В. Барвінського п. В. Грабовському за надання біографічного матеріалу про композитора.

Про часопис
"З любов’ю у світ" – єпархіальний молодіжний часопис – заснований у грудні 1999 року Божого. Часопис є щомісячним виданням, тираж якого складає 7000 примірників. За час існування часопису його редакторами були: о. Василь ПОТОЧНЯК та о. Василь ГОЙ. «З любов’ю у світ» - це часопис, який твориться молоддю для молоді. Автори часопису у своїх матеріалах розкривають теми духовного життя, стосунків у родині та виховання дітей. Історична рубрика знайомить читача з глибинами життя нашого народу. Щомісяця до редакції надходять питання на різноманітні теми. Ґрунтовні відповіді на ці запитання читачі дізнаються у черговому номері часопису.

Редактор:
о. Олег КЕКОШ

Адреса:
вул. Шевченка, 29/1
м. Дрогобич, Львівська обл.
82100 Україна

Тел.: +380324450110
Ел. пошта:
lubysvit@sde.org.ua

^ Догори