Все у світі має свій початок і свій кінець. Маленькі струмочки стають ріками, які, у свою чергу, утворюють моря та океани… Кожне промовлене слово летить з уст людини до вуха слухача, перед тим будучи народженим у людському серці та умі… Тисячі ж проповідей, які щодня несуться світом передзвоном Благої Вісті, свій початок беруть з вифлеємської стаєнки, де дві тисячі років тому сталась подія, яка зламала хід цілої історії… Була непроглядна темрява (як у духовному, так і буквальному значеннях), яку раптово розігнало ніжне і тихе світло… Христос народився, прийшов Месія!
Світити в темряві – ось завдання, яке, наче дивовижну естафету, перейняли ті, котрі «не можуть бути більшими за свого Пана», люди з прекрасним іменем – християни. Хтось подумав собі, що нести Євангеліє з дому в дім, від сердець до сердець – завдання для вибраних, навчених, дресированих ораторів… Правда, є й такі. Однак… однак відповіддю людей світу на їхні повчання так часто стають наступні слова: «Та він так мусить говорити, бо його цьому навчили!». Або ж: «Йому гроші за це платять, от і проповідує тут!».
Ні, не словами потрібно сьогодні нести світло Благої Вісті у темряву сучасності, не словами!!! Богослов Павло Євдокімов це чудово підсумував у своїй книзі «Незбагненна Божа любов» таким реченням: «Самих проповідей вже не досить, годинник історії пробив час, коли треба не говорити про Христа, а стати Христом, місцем Його присутності та Його словом».
Люди повинні бачити приклад. Не горіти полум’ям любові сьогодні не має права жоден християнин. Так-так, потрібно саме палати, щоб інші побачили з першого погляду, що є хтось, хто прийшов у цю задушливу кімнату зі свіжого повітря і знає дорогу туди, де є повнота буття! Амінь.
