У фольклористиці є різні думки щодо походження терміну "коляда". Багато дослідників схильні вважати, що воно походить від латинського слова Calenda, що означає свято нового року. Зокрема, Ф. Колесса пояснює його походження від назви нового року у римлян — Calendae januaria. Ця чужа назва, що сплелася із старослов'янським празником зимового повороту сонця і пізніше перейшла на наше зимове новоріччя, вказує на сильні впливи грецької та римської культур в ІV-ІХ ст., коли українська колонізація досягла берегів Чорного моря і Дунаю, де безпосередньо зустрілася з греко-римським світом. Відомий історик M. Грушевський звертає увагу на зв´язок української назви із новогрецьким «колянта», болгарським «коленде» або «коляда», що вживались на означення вечора перед Різдвом на Балканах, і вважає, що «се ім´я вигнало стару тубильчу назву «корочуна», значення якої не зовсім ясне».
А от письменниця, дослідниця українських колядок Олена Пчілка підходить до цієї проблеми по-своєму. Вона заперечує судження О. Веселовського та Ф. Колеси про те, що українська "колядка" походить від римської назви нового року "calendae januaria". Водночас вона погоджується з тим, що така думка має право на існування, проте лише як гіпотеза. Вона висловлює припущення, що слово "колядка", скоріше всього, слов’янського походження.
У Львівському національному музеї зберігається рукописний збірник пісень, датований 1661-1680 роками, де вміщена коляда «Король з Еміру до нас приходить». Найдавнішою сучасною колядою є «Бог предвічний», що відома ще з 1780 року. Колядують її у кожному домі не лише на Україні, а й у Європі.
За обробку та відновлення колядок бралися видатні композитори: Микола Лисенко, Станіслав Людкевич та інші. За традицією колядки вшановували всіх членів родини – господаря, господиню, хлопця, дівчину. Спів поєднувався з відповідними іграми, танцями, музикою. Колядували групами, де були «отаман», «звіздар» та «міхоноша».
Із появою християнства обряд колядування було приурочено до Різдва Христового. Виникли нові релігійні колядки з біблійними образами, які також набули великої популярності в народі. Звичай колядування, як і щедрування, відіграв важливу роль у розвитку народної музично-пісенної творчості. Новорічні наспіви виконувалися колективами (співочими ватагами, гуртами) різного складу: парубочими, дівочими, дитячими, старшого віку. Це визначало певні особливості їхньої мелодики, ритму й навіть змісту. Дитяче колядування мало спрощену форму — здебільшого це прохання винагороди.
Гуртувалися колядники і за територіальним принципом — по окремих вулицях або кутках. Обов´язково обирали серед себе старшого (отамана, березу) та міхоношу, який носив зібране. До складу ватаги нерідко входили музики й танцюристи.
У різних місцевостях колядування мало свої відмінності. На Східній Україні переважали обходи з різдвяною зіркою, на Західній — із ляльковим або живим вертепом. Крім релігійної народної драми, розігрували різні театралізовані сценки.
Перед сучасною фольклористикою стоїть завдання і надалі продовжити дослідження багатої скарбниці українських колядок та щедрівок, зокрема їх образності й поетики на тлі всього жанрового багатства українського пісенного фольклору та, безперечно, їх значення для розвитку духовної культури.
