Владика Ярослав: Св. Іван Хреститель знаменує зміну епох в історії людства – кінець Старого і початок Нового Завіту

11 вересня, у день Усікновення чесної глави св. Івана Хрестителя, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на тринадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Притча, яку представляє нам сьогоднішнє Євангеліє, має драматичний характер, бо розповідається в ній про насилля і смерть. На думку святого Йоана Золотоустого ця притча підсумовує історію спілкування та відношення Бога і людини впродовж усього Старого Завіту. За словами пророка Ісаї, виноградником Бога є дім Ізраїля – вибраний Божий народ, який Господь собі насадив, яким піклується та який захищає (пор.Іс.5,2-3,7). Господь Бог не просто насадив цей виноградник, але Він довірив його людині і впродовж історії посилає до неї своїх посланців, тобто пророків – тих, хто несе Його слово. Бог очікує від людини плідної діяльності у цьому винограднику, тому що той виноградник не є власністю людини, але власністю Бога. Кожний, хто покликаний до праці у винограднику, у свій час повинен віддати його Власнику плоди. Ми не маємо права привласнити собі ані Його власність, ані плоди. В образі виноградника Церква вбачає себе. В документі Отців ІІ Ватиканського собору Світло Сходу Церква є представлена як рілля та будівля Божа (пор.1Кор.3, 9). Цей новий виноградник покликаний Небесним Отцем, щоб приносити плід відкуплення та спасіння в кожній хвилині, в кожному місці, в кожній людині. Отож притча про Божий виноградник, про його управителів, про його справжнього Господаря і Власника є надзвичайно важливим Божим Словом для нас сьогодні. Через розп’ятого і воскреслого Христа ми, християни, увійшли у цей Божий виноградник, стали новим вибраним Божим народом – Церквою Христовою, яку «ворота пекельні не подолають» (пор. Мт.16,18). І кожен християнин, кожен, хто став членом новозавітного Божого народу, членом Христової Церкви, є управителем у Божому винограднику… Кінець притчі є сповнений надії, тому що смерть сина господаря виноградника є праобразом смерті Христа, через страждання якого світ отримує спасіння. «Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина» (пор. Мт. 21,37). Однак, орендарі виноградника вбили і його. Про ту саму істину говорить апостол Павло в посланні до Римлян: «Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, – як же разом із ним не подарує нам усього?» (Рим.8, 32). Христос не лише був «посланий», як читаємо в євангелиста Йоана (Йо. 3,16), але Він був «виданий» як жертва «за всіх нас» (Рим.8, 32). Отець «послав Сина свого – примирення за гріхи наші» (1Йо.4, 10). Цю саму правду проголошує і Символ віри: «Задля нас, людей, і нашого ради спасіння зійшов із небес». Цілий Новий Завіт проголошує правду про посланництво Божого Сина Отцем, яке об’являється в месіанській місії Ісуса Христа. Особливо виразними з цього приводу є численні записи в Євангелії від Йоана, які ми повинні виокремити в першу чергу. В розмовах з своїми учнями і противниками Ісус промовляє: «Бо я вийшов від Бога і прийшов: не від себе самого прийшов, а він мене послав» (пор. Йо.8, 42; Йо.8, 16). «Я свідчу про себе самого, – а й Отець, який послав мене, про мене свідчить» (Йо.8, 18; Йо.7, 28-29). «Діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав» (Йо.5, 36). «Їжа моя – чинити волю того, хто послав мене і діло його вивершити» (Йо.4, 34). Багаторазово, як ми це бачимо в Євангелії від Йоана, Ісус говорить про себе (в першій особі), що Він є посланий Отцем. Ця ж істина по-особливому підкреслена в Архиєрейській молитві Ісуса, в якій Він молиться до Отця за своїх учнів, підкреслюючи: «Вони […] справді збагнули, що від тебе я вийшов і увірували, що ти мене послав» (пор. Йо.17, 8). Продовжуючи цю молитву, в переддень своїх страждань, Ісус промовив: «Як послав єси мене у світ, так посилав і я їх у світ» (Йо.17, 18). Синоптичні Євангелія також підкреслюють цю правду. Згідно синоптиків Ісус говорить, що: «Я маю й іншим містам звіщати Добру Новину про Царство Боже, бо я на це посланий» (Лк.4, 43). Свідчення про те, що Ісус є посланий Отцем, в особливий спосіб представляє притча про орендарів виноградника. Орендарі виноградника в жорстокий спосіб поводяться зі слугами, яких посилає господар виноградника, «щоб взяти від них плоди, йому належні» (пор. Мт.21,34), тому що багатьох слуг господаря вони побили і вбили. Врешті-решт, господар вирішує послати до орендарів виноградника свого сина: «Ще мав єдиного сина улюбленого – і його послав до них наостанку, кажучи: «Матимуть пошану до мого сина» (пор. Мт.21,37). Однак орендарі виноградника змовилися між собою кажучи: «Це спадкоємець, нумо вб’ємо і його, то й спадщина буде наша. І, схопивши його, вбили та викинули з виноградника» (Мк.12, 6-8). Оповідаючи цю притчу, Ісус виразно підкреслює і використовує вислів зі псалма 118 (117) про камінь, який відкинули будівничі: власне саме цей камінь став головним на розі, тобто каменем наріжним (пор. Пс.118, 22). Правда про Ісуса Христа, Сина Божого, посланого Отцем для відкуплення світу, для спасіння і визволення людини, яка перебувала під владою гріха (а з ним і під владою темряви) є центральною благовістю Євангелія. Ісус Христос є Єдинородним Сином Отця (пор. Йо.1, 18), який, щоб виконати своє месіанське післанництво, «не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. [...] ставши слухняним аж до смерті» (пор. Фил.2, 6-8). В цій добровільно прийнятій ситуації як людина, як слуга Бога, Христос голосить: «Отець бо більший, ніж я» (Йо.14, 28), а також: «Я постійно те чиню, що до вподоби йому» (Йо.8, 29). Цей добровільно прийнятий послух Сина Отцеві, підпорядкування себе Йому, є як антитеза до непослуху першого Адама, залишається виразом найглибшої єдності між Отцем і Сином, відблиском тринітарної єдності: «Але щоб світ знав, що я Отця люблю, то так, як Отець мені заповідав, я і чиню …» (Йо.14, 31). Навіть більше того, така власне єдність, причиняючись до спасіння людини, об’явила правду про Бога, який є Любов’ю: об’явила раз і назавжди саму сутність Бога. Об’явила найглибше джерело і сенс спасіння світу і людини: «Життя, яке є світлом людей» (пор. Йо.1, 4). Ісус у цій притчі говорить дуже важливу річ про себе. Притча каже нам, що вкінці Бог прислав свого Сина. Він посилав слугу за слугою, посланця за посланцем. Зараз приходить не слуга чи посланець, але Сам Син – Бог в Особі! Притча містить найпрозоріше твердження, яке Ісус зробив про свою особливість. Він більший навіть за найвеличніших, хто був перед Ним. Вони приносили Божі послання; Він приніс самого Бога. Вони об’являли Божі плани; Він відкрив Боже серце – Чоловіколюбця. Вони казали людям, що хоче Бог; Він показав їм Бога в Собі. Євангелист Марко так це виразив: «У Нього був один улюблений син: Він послав Його до них» (пор. Мр. 12, 6). А автор Послання до євреїв каже: «Багаторазово і багатьма способами Бог говорив коли до батьків наших через пророків. За останніх же оцих днів він говорив до нас через Сина...» (Єв. 1,1-2). Ось останнє слово Бога, Його останнє запрошення, Його останній аргумент. У свої останні дні, перед розп’яттям, Ісус використовує цю притчу, щоб зробити кришталево зрозумілим провідникам Ізраїлю, хто Він є і яка Його місія. Бог не є «відсутнім» господарем, який давно створив цей світ для себе, а потім покинув і забув, навпаки Бог постійно присутній, турботливий, люблячий, терпеливий, щедрий, який посилає посланця за посланцем, а вкінці присилає свого Сина, щоб дарувати нам небо. Дорогі брати і сестри! Отці Церкви містагогійно оповідають, що цим Божим виноградником є наше життя, особисті дари і таланти, які Господь Бог кожному з нас дав. Але нам важливо зрозуміти, що ми не є господарями цього виноградника в особистому, родинному та суспільному вимірі, а лише його управителями, які повинні плекати, розвивати Божі дари нашого життя і плоди у свій час приносити Богові. Сьогоднішня благовість також говорить нам про Бога, Який є милосердний, терпеливий, щедрий і довірливий, але і справедливий. Орендарі думали, що вони зможуть вбити сина господаря і забрати виноградник. Вони напевно думали, що власник надто далеко або він помер. Багато людей і сьогодні так думають про Бога, живуть так ніби Його немає, але Він живий і повновладний. День розрахунку завжди прийде, про це говорить нам Боже слово. Отець Небесний помістив нас у свій виноградник з довірою, і одного дня коли Він прийде, то матиме право очікувати від нас плодів нашого життя, в яке Він інвестував дари відкуплення свого Єдинородного Сина Ісуса Христа.   Дорогі в Христі! Сьогодні Христова Церква також звершує спомин Усікновення чесної глави Йоана Хрестителя, тобто його смерті. Про те, як закінчив свій земний шлях цей останній зі старозавітних пророків, нам розповідає Євангелист Марко. Цей пророк знаменує зміну епох в історії людства – кінець Старого і початок Нового Завіту. Його земною місією було приготувати прихід Месії, який іде, щоб узяти на себе гріхи світу. Йоан Хреститель, пророк і предтеча, має бути для нас взірцем до наслідування у наші нелегкі часи. Він не боявся свідчити перед царем Іродом, вказуючи на його аморальне життя та лицемірство. Нехай ця відвага пророчого голосу Предтечі надихає і нас у щоденному житті до щирої праці та вірність Богові та Україні, а особливо у ці непрості часи, коли захищаємо нашу Батьківщину від російського агресора. У цій нашій боротьбі також бачимо як Господь діє через наш народ який жертовно бореться за принципи свободи, гідності і незалежності своєї країни, за яку найкращі сини і дочки навіть віддають своє життя, і це важливо, щоби кожен із нас це також усвідомлював. Бо незалежність України – це не лише екзистенційна потреба, але це ключ до безпеки та процвітання Європи та світу і головна перешкода для російських неоімперіалістичних і реваншистських ідей, які сягають далеко за межі України. Тож нехай Святий Дух просвічує нас, щоб благодать Божа не була у нас марною, приносьмо достойно і з радістю плоди нашого навернення, плоди щирої молитви, праведного життя. Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 11 вересня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Люди завжди потребуватимуть Бога

4 вересня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на дванадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє Євангеліє представляє нам розмову Ісуса Христа із багатим юнаком. Він запитав Ісуса: «Вчителю, що маю зробити, щоб мати життя вічне»? Ісус сказав йому дотримуватися заповідей. Молодий юнак відповів: «Усе це я зберіг змалку, чого мені ще бракує»? Тоді Ісус вказав на те, що юнакові справді бракує: «Якщо хочеш бути досконалим, іди, продай усе, що маєш, і віддай бідним, тоді матимеш скарб на небі, і йди слідом за мною» (пор. Мт.19,16-21). Потім ми читаємо сумні слова: «Почувши ці слова юнак відійшов сумний, бо він мав велике багатство» (пор. Мт.19,22). Правда в тому, що не юнак володів великим багатством, а багатство володіло ним. Він був опанований власними статками. Вони були в його житті на першому місці. Вони були його справжнім божком – ідолом. Ось чому Ісус просив його роздати майно бідним. Він не міг успадкувати вічне життя, поки Бог не стане першим в його житті, поки він не захоче звільнитися від свого рабства. Сьогоднішня благовість містить важливе повчання для нас. Вона висвітлює проблеми і фундаментальні питання, які аж ніяк не втратили свого значення. Людина завжди собі ставить серйозні питання на тему сенсу життя, правильного життєвого шляху, правдивої шкали цінностей. Що маю робити, щоб осягнути вічне життя? Ці питання виникають у думках, совісті, серці та волі людини. Щоб відповісти на такі питання, потрібно вірити в це життя вічне. Крім того, сам термін «вічність» наближає нас до слова «Бог», тому що тільки Бог має прикмету вічності. Отже кожен із нас може віднайти себе самого у відкритості на Бога, на Істину, на добро і красу; кожен із нас може вповні пережити те, що досвідчив юнак із Євангелії: «Ісус, поглянувши на нього, вподобав його» (пор. Мк. 10, 21). Ісус у сьогоднішньому Євангелії порадив багатому юнакові найкращий вид інвестицій: «Піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною» (пор. Мт.19,21). Господь найбільший і найкращий у світі радник з інвестицій. У сьогоднішньому Євангелії Він говорить про інвестиції, які принесуть дивіденди не одному чи двом поколінням, а вічно. Часто люди говорять: «З собою цього у вічність не забереш»! Ісус же каже: «Забираєш щось зі собою у вічність, коли допомагаєш бідним, голодним, самотнім, вмираючим, покинутим, страждаючим». «Що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили,» – каже Господь (Мт. 25,40). Як колись, так і сьогодні оснoвними запитaннями для кoжнoї людини є: як «бути людинoю»? Як нaвчитися мистeцтвa життя? Якa дoрoгa вeдe дo щaстя? Що маю зробити, щоб мати життя вічне? Відповіді на ці запитання ми можемо почути в храмі, бо храм – це місце зустрічі людини з Богом. Iсус нa пoчaтку свoгo туземного життя говорить: «Я прийшoв нeсти Дoбру Нoвину убогим» (Лк. 4,18). Цe oзнaчaє: Я мaю вiдпoвiдь нa вaшe oснoвнe зaпитaння; Я вaм пoкaжу дoрoгу життя, дoрoгу щастя, бiльшe тoгo, Я є ця дoрoгa, істина і життя (пор. Йо.14, 6). Люди завжди будуть потребувати Бога, навіть в епоху, коли у світі панує науковий прогрес, новітні технології, глобалізація тощо. Бога, Який відкрив Себе нам в Ісусі Христі і єднає нас у Вселенській Церкві, щоб ми з Ним і через Нього навчалися правдивого життя, щоб ми зберігали й утілювали критерії справжньої людяності. Коли людина більше не відчуває Бога, життя стає пустим, все стає недостатнім. Людина тоді починає шукати порятунку в алкоголізмі або інших пристрастях і залежностях. Це щораз більше загрожує сьогоднішній людині. Проте Бог створив кожного з нас і знає кожну людину. Тому послухаймо поклик Христовий, коли говорить до нас: «Ходи за мною!». Будь близько мене! Прийми мою любов! Іди дорогою моїх порад! Нам потрібно зробити вибір, потрібно вибрати Христа, вибрати вказаний Ним спосіб життя, Його заповідь любові. Заповідь любові, дана Христом, завжди є важливою та значною. Неважко є зауважити, що сучасний світ, попри красоту та вишуканість, попри здобутки науки та техніки, попри матеріальні блага, все більше прагне до правди, до більшої любові та радості. Це все ми знаходимо у Христі Господі, у способі життя, який Він нам вказав. І нашим завданням, як християн, щодо світу є вказувати правдивий сенс життя, в той час, коли світові загрожують спокуси ненависті, байдужості та егоїзму. Перед лицем війни, страждань, труднощів багато хто намагатиметься втекти від відповідальності, шукає прихистку в егоїзмі, стає байдужим, морально нестійким. Однак якщо ми насправді приймемо ту любов, що походить від Христа, вона заведе нас до Бога, до перемоги, до життя вічного. Юнак із сьогоднішньої благовісті почув поклик: «Ходи за мною», але «відійшов зажурений, бо мав великі багатства» (пор. Мт. 19, 22). Ці слова ілюструють сказане в Нагірній проповіді Ісусом: «Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт. 6,21), «… бо ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити – і мамоні» ( пор. Мт. 6,24). Сум цього юнака схиляє нас до роздуму. Інколи ми є спокушувані думкою, що посідання великої кількості матеріальних благ цього світу може зробити нас щасливими. Проте бачимо, що для Євангельського юнака ці блага стали перешкодою для прийняття Христового покликання. Він не був готовий сказати «так» Богові і «ні» собі самому, «так» Істині і «ні» втечі, та себелюбства. Бути учнем Ісуса – означає намагатися жити любов’ю, бо важливі не тільки наші зовнішні вчинки, але і їх внутрішня мотивація. Важливо розуміти, що вічне життя – це невимовний дар Бога для всіх людей. Бог є більшим, ніж усі наші недомагання. Він єдиний може зробити те, що є неможливим для людей. Бог, в Якого ми віримо, – це Бог неможливого, Бог великих і чудових несподіванок, Який закликає нас до простоти серця, відданої довіри, а відтак і справжньої свободи, щоб бути здатними приймати Його незліченні дари. Адже сам наш Господь також сказав: «Коли ви робите все, що я вам заповідаю, то ви — друзі мої» (Йо. 15, 14). Правдива любов вимагає зусилля, особистого заангажування у виконанні Божої волі,означає дисципліну і посвячення. Так з любови до своєї Батьківщини, захищаючи її від орди московії, наші воїни-звитяги стають героями. Тож дорогі брати і сестри, не біймось чесної праці і чесного зусилля для захисту нашої Батьківщини. Бог і Україна – це фундамент, на якому сьогодні маємо будувати майбутнє нашої країни. З Христовою допомогою, молитвою та усильною нашою працею зможемо перемогти агресора расизму. Відкриймо свої серця Богові, відкриймось на Його любов і вірність. Не біймось жити у правді та солідарністі, особливо з потребуючими, допомагаймо нашим збройним силам, бо Україна сьогодні є епіцентром глобальних змін. Вона стоїть у біблійній баталії Давида проти Голіата, правди проти брехні, добра проти абсолютного лукавства, яке вбиває і нищить. Світ міняється через жертовність українців. Наші збройні сили захищають нас, властиво захищають гідність і свободу людського роду. Світ ще ніколи не був таким українським, як зараз. Мужність і стійкість українців є взірцем для людей в усьому світі. Схиляємо голови перед тими, хто жертвує своє життя за волю, за незалежність, за гідність, за майбутнє України. Прохаймо Божої допомоги, робімо кожен, що може на своєму фронті. Нехай Господь благословить це високе наше покликання. Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. 4 вересня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Життя майбутнього віку, якого ми ще тільки очікуємо, для Богородиці вже настало [фото]

28 серпня, на празник Успення Пресвятої Богородиці, храм Різдва Пресвятої Богородиці м. Самбора відвідав владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. У співслужінні місцевого духовенства архиєрей очолив святкову Божественну Літургію. Детальніше...

Проповідь з нагоди свята Успення Пресвятої Богородиці (2022)

У Різдві дівство зберегла Ти,в Успенні світа не оставила Ти, Богородице.Переставилася Ти до життя, бувши Матір’ю Життя.I молитвами Твоїмиізбавляєш від смерти душі наші.Тропар свята Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Ведені любов’ю до Пресвятої Богородиці, прославленої у Самбірській іконі, зібралися ми сьогодні у святому храмі, щоб осмислити важливу подію з Її життя – Успення − і випросити через заступництво Богоматері благодать Божу для нашого народу, держави, нашого доблесного воїнства, щоб Пресвята Богородиця захистила їх Своїм могутнім омофором і вимолила у Свого Сина, а Господа нашого Ісуса Христа, перемогу над агресором московії і справедливий мир для України. Ще декілька днів тому, святкуючи свято Преображення ГНІХ, ми думками линули на гору Тавор, споглядаючи з апостолами світлосяйну славу Божества нашого Господа. А сьогодні, у день Успення Богородиці, мисленно ступаємо до Гетсиманії – до гробу, де було покладене Її тіло. Ця подія – таїнственна, як і таїнственними були стрижневі моменти Її земного життя, про яке розповідають нам Святе Письмо і Священне Передання. У святі Преображення ми роздумували над майбутнім преображенням людського життя, яке нам у Своїй Особі привідкрив Христос Спаситель. А сьогодні, у день Успення Пресвятої Богородиці, споглядаємо торжественне преображення смерти: з трагічної розлуки − у мирне переставлення й сон. Підставою для святкування празника Успення Пресвятої Богородиці є традиція Церкви, яка від апостольських часів засвідчує, що коли Діва Марія закінчила Своє земне життя, Її тіло й душу Ісус Христос забрав до неба. Святий Йоан Дамаскин пояснює нам це таїнство прослави Пречистої Богородиці, кажучи: «Годилося, щоб Той, Хто зберіг Її дівицтво при Своїм народженні, зберіг Її тіло нетлінним по смерті. Годилося, аби Та, що в обіймах Своїх носила Творця як Дитя, перебувала в небесних палатах. Годилося, аби Та, Яка бачила Свого Сина на хресті та серце Якої прошив меч болю, що його не зазнала Вона при народженні Ісуса Христа, оглядала Його, що сидить по правиці Отця». Свято Успення відображає радісну впевненість у тому, що після Воскресіння Ісуса Христа смерть не має остаточної влади над людиною. Слов'янська назва сьогоднішнього свята «Успення» глибоко богословська, бо вказує на перспективу пробудження. Богомати лише заснула для земного життя, щоб тієї ж миті прокинутися до вічного блаженного життя і з нетлінним тілом вселитися в оселі Небесного Отця. Кінець Її земного життя став переходом до вічного буття. Життя майбутнього віку, якого ми ще тільки очікуємо, для Богородиці вже настало. У день Успення сповнилося пророцтво псалмоcпівця Давида про майбутню Царицю: «Стала Цариця праворуч тебе, у ризи позолочені одягнена, прикрашена» (Пс. 44, 10). Тож у цей святковий день Божий люд возвеличує Її словами кондака: «В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали, бо як Матір Життя до життя переставив Той, Хто вселився в утробу приснодівственну». Перенісшись на небо, Богородиця не перестала бути Матірʼю тих, що живуть на землі. Вона є і Цариця Небесна, і Покровителька всього людства. Стоячи перед престолом Божим, Вона заступається за нас. Це небесне материнство і близькість Пресвятої Богородиці до нас, людей, є однією з основних причин безмежної любови до Неї християн усього світу. Тому в наших богослужіннях ми часто звертаємося до Неї словами: «Пресвятая Богородице, спаси нас!» Чому ми так прославляємо Пресвяту Матір Божу?Святий євангелист Лука бачить суть восхваляння Марії у вислові Єлисавети: «Щаслива Та, що повірила» (Лк. 1, 45), бо Величання Богородиці – це пісня до Бога, Який живе і діє в історії, це гимн віри та любови, що лине з серця Діви Марії. Вона жила зі зразковою довірою і зберігала в глибині серця слова Бога до Свого народу, обіцянки, дані Аврааму, Ісааку та Якову, творячи їх суттю Своєї молитви. Слово Боже у Величанні стало словом Марії, світильником на Її шляху. Завдяки повній посвяті і ревній вірі Вона удостоїлася вмістити у Своїй утробі Слово Боже, що сталося плоттю. Марія в очікуванні народження Ісуса − це новозавітний Ковчег Божий, який носить у собі Божу Присутність, що є джерелом втіхи і повної радости. Тому Йоан Предтеча, зрадівши, «танцював» в утробі Єлисавети під час відвідин Пречистої Діви Марії, адже й цар Давид радісно танцював перед старозавітним Ковчегом. Марія − «візит» Бога, який дарує радість. Це відчула Єлисавета і, сповнена Святим Духом, викликнула голосом сильним: «Звідки мені це, що прийшла до мене Мати Господа мого…?» (Лк. 1, 43). Також у Євангелії вміщені слова Богородиці, якими Вона пророчо передбачає цю перспективу прослави: «Ось бо віднині ублажатимуть Мене всі роди» (Лк. 1, 48). Це пророцтво поширюється на всю історію Церкви. Воно вказує на те, що слава Пресвятої Діви Марії тісно пов'язана з тим фактом, що Вона погодилася стати Божим знаряддям у спасінні світу й породити Ісуса Христа. Отже, застановімся, яке значення для нашого життя має Успення Пресвятої Богородиці? Перша відповідь: в Успенні ми бачимо, що Бог гарантує людині оселю в Себе (пор. Йо. 14, 2); Бог є домівкою людини, у Бозі є місце для людини. Марія, з'єднуючись із Богом, не віддаляється від нас, не відходить в невідому галактику. Тому той, хто прямує життєвими шляхами до Бога, наближається й до Неї. Богородиця, поєднана з Богом, має таке велике серце, що воно здатне прийняти все творіння. І Вона засвідчує це Своїми чудесними ділами по всій землі, у чудотворних іконах та відпустових місцях. Богомати поруч, Вона слухає нас, Вона допомагає, Вона близька до кожного з нас. Проте варто звернути увагу й на інший аспект: не тільки в Бога є місце для людини − у людині теж є місце для Бога. І ми бачимо це на прикладі Марії, Яка стала Святим Ковчегом, що носить Божу Присутність. Присутність Бога в нас є дуже важливою, бо осяює світ з усіма його проблемами. Ця присутність реалізується через нашу віру. У вірі ми відкриваємо двері нашого буття, щоб Бог увійшов до нас і був силою, яка дає життя і рух нашому буттю. Отже, усередині нас є місце для Бога – відкриймося на Нього, як відкрилася Богомати, кажучи: «Ось Я Господня слугиня: нехай зо Мною станеться по Твоєму слову». Відкриваючись на Бога, ми не втрачаємо нічого. Навпаки, наше життя стає повноцінним і великим. Сьогодні багато говориться про кращий світ, якого ми очікуємо. Та чи прийде й коли саме настане це кращий світ, ми не знаємо. Можемо лише бути певними, що світ, який віддаляється від Бога, не стане кращим, а лише гіршим. Тільки присутність Божа може гарантувати кращий світ. Також Успіння Богородиці вчить нас, що Бог нас чекає. Закінчуючи своє земне життя, ми не відходимо в порожнечу − на нас очікують. Бог чекає нас, і, йдучи до Нього, ми обов’язково зустрінемо Богородицю, наших близьких, знайдемо вічну Любов. Бог чекає на нас − це наша велика радість і велика надія, яка народжується саме в цьому святі. Богомати супроводжує нас на цьому шляху, заступається за нас − і це є радістю нашого життя і радістю нашої надії. Від початків християнства на українських землях наш народ перебуває під Покровом Пресвятої Богородиці та плекає особливу любов до Неї. Святий Володимир Великий збудував у Києві першу муровану церкву Успення Пресвятої Богородиці, на її будову та утримання призначив десятину своїх прибутків, тому ця церква ще називалася Десятинною. Князь Ярослав Мудрий, розгромивши 1036 року войовничі орди печенігів, у подяку за перемогу збудував у столиці Собор Святої Софії − Премудрости Божої, а над Золотими воротами − храм Благовіщення Пресвятої Богородиці, у якому весь український народ було віддано під Покров Божої Матері. Відтоді й надалі Пресвяту Богородицю любить і з особливою набожністю вшановує наш український люд. Скільки ж то по нашій землі Богородичних святинь! Чимало з них посвячені й Успенню Пресвятої Богоматері. Саме в цю пору, після жнив, тисячами линули прочани до Її відпустових місць, бо Вона є таємними вратами до Божого Царства, які відчиняються там, де, здавалося б, немає перспективи, немає виходу. Дорогі у Христі! Сьогодні Україна і світ переживають часи боротьби світла і темряви, добра і зла. Зло не має в собі буття, але здавна воно оживало й уособлювалося в образі тиранів, диктаторів і воплочувалося у виді антигуманних систем фашизму, більшовизму а тепер – рашизму. Тоталітарні режими здійснювали злочинства через війни, агресії, геноциди проти народів і злочини проти людяности. Століттями український народ звертався до Богородиці про захист від ворога, але з 24 лютого 2022 року загроза від азійського рашистського агресора стала надзвичайно смертоносною. Та з нами Бог! Він дає нам обітницю: «Я покладу ворожнечу між тобою і Жінкою і між твоїм потомством та Її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту» (Бут. 3, 15). Богородиця завжди вберігає всіх вірних у їхній боротьбі зі злом. Сьогодні перед чудотворною іконою тут, у Самборі, молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де людська сила є безсилою. Нехай божественна благодать торкне кожного з вас і наповнить відчуттям близькости Христа і Його Небесного Царства! Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви всіх нас до Свого Сина та відкриє для нас Його вічне, милосердне, добре, визволяюче обличчя! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 28 серпня 2022 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Проповідь на День Незалежності Української Держави (2022)

«Боже великий, єдиний, нам Україну храни»Молитва за Україну Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні ми святкуємо велике національне свято – День Незалежності Української Держави. День, про який мріяли мільйони вірних синів і дочок України. Мріяли гетьмани й національні вожді, мріяли наші борці визвольних змагань, мріяв наш боголюбивий український народ. Незалежність України вимолена вірними, оспівана поетами, здобута довготривалою віковою боротьбою і скроплена кров’ю найкращих синів і дочок України. Ми сьогодні схиляємо голови перед тими, хто поклав своє життя на вівтар Батьківщини в боротьбі за її свободу і незалежність, впродовж всіх часів наших визвольних змагань, а особливо під час цієї війни в сучасних умовах яку веде наш народ проти агресора московії. У ці чи не найскладніші часи вільної України, – часи випробувань і новітніх викликів саме на нас Господь поклав відповідальність за збереження й утвердження дару свободи та незалежності нашої держави. Сьогодні ми повинні не лише згадувати своїх славних попередників, а й мати відвагу стати в їхні ряди. Прикладом нам мають слугувати сучасні герої – полеглі воїни Небесної сотні і тисячі наших військовослужбовців, які щомиті жертвують своїм життям і здоров’ям за єдність і кращу долю України. Сьогодні відзначаючи Свято Незалежності України на цій подячній Божественній літургії Євангельська благовість говорить нам про чесноту вдячності на прикладі оздоровлення десятьох прокажених (пор. Лк 17, 12-19). Усі десять осіб очевидно мали необхідну віру, щоб оздоровитися, бо на слово Ісуса вони вирушили в дорогу, щоб показатися священикам, і власне по дорозі оздоровилися. Якби вони не мали віри, то не вирушили б у дорогу. Маючи віру однак, дев’ятеро з них не мали іншої чесноти – вдячності. Заховуючи віру в Бога, потрібно також вміти воздавати Йому хвалу, благодарення за вісі щедрі дари які від Нього отримуємо . Благання молитва: «Ісусе, Наставнику змилуйся над нами», — це молитва в Імені Ісуса, що поєднує нас із Господом, в нашій подорожі, під час якої ми очищаємося. Порятунок, якого ніхто не може досягнути, був дарований всім десятьом чоловікам. Але тільки один з них має чесноту вдячності і повертається, щоб благодарити Господа. Він є відповідальний за інші дев'ятьох, щоб і вони зрозуміли, що вони зцілилися і повернулися до Господа, щоб подякувати Йому. Бо відповіддю на дарунок повинна бути вдячність тому, хто дарує. Тільки зв'язок з Господом рятує нас. Той єдиний, який повертається, щоб подякувати є також посланий, щоб принести благу звістку всім, що прийняття спасіння, яке починається з «бачення» власного зцілення, за яким слідує навернення до Ісуса, поєднане з поклонінням Богу і віддаванням Господу хвали і подяки. Поки що тільки один входить в ікономію дару, зустрічає Ісуса і дякує Отцеві. Подяка робить людей новими, вона долучає їх до шляху Господнього як свідків Воскресіння по всіх кінцях землі. Постійно мандруючий Господь йде, звичайно, до решти дев’яти, щоб відкрились очі сліпих і побачили світло яке веде до відкриття і прийняття дару. Сьогодні згадаймо, що наша держава належить до найстарших країн Європи. Нашу державність у нас багато разів хотіли забрати. Були часи, коли наш народ жив на своїй землі, але в чужих державах. Тому сьогодні згадаймо і пам’ятаймо тих, які боролися і віддали своє життя впродовж століть за створення, укріплення і утвердження вільної, незалежної Української Держави. Сьогодні згадаймо всіх тих, які страждали і страждають за вільну Україну. Сьогодні линуть наші думкою до домівок тих, хто оплакує загибель своїх рідних через війну, хто був змушений покинути свої домівки, можливо, навіть утратили їх, однак нехай жодна скорбота і тривога не затьмарять та не применшать наших зусиль молитви та боротьби, щоб Господь Бог зберіг нашу державу, дав їй свободу, щоби ми могли перемогти війну, щоб ми разом могли втішатися нашою свободою і незалежністю. Щоб ми в майбутньому могли святкувати це свято в мирній країні, сьогодні працюймо разом, молімося, борімося і працюймо на незалежну Українську Державу. Бо Україна є нашою матір'ю. Вона - наша єдина, - бо передала нам кров наших предків, віру, мову, культуру, звичаї. Іншого вибору в нас не має. Бо, як сказав поет Василь Симоненко: «Можна все на світі вибирати сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину». Тому правдивий патріотизм вимагає жертовнності і посвяти для народу, для Батьківщини. «Жертвами і кров'ю поколінь здобувається воля народу», - писав Слуга Божий Митрополит Андрей. Мусимо пам'ятати, що любов до Батьківщини проявляється не лише у маніфестаціях та високих фразах про патріотизм, але у повсякденній ревній праці, у веденні праведного християнського життя. Для визволення народу з неволі, для збереження і розбудови державності, для покращення добробуту народу потрібні не лише фізичні сили й зброя. Потрібні передусім благословення й поміч Всемогутнього Бога, бо в Його руках спочиває доля кожного народу. Для забезпечення волі і збереження добробуту народу потрібно найперше ревних, побожних громадян, які будуть своїми молитвами і своїм праведним християнським життям, відповідальною працею та своєю щирою молитвою випрошувати у Бога благословення для своєї Батьківщини та кожного дня благо дарити Бога… Якщо Україна плекатиме таких борців і героїв, то з певністю переможе всі тимчасові труднощі й знайде для себе належне їй місце у світовому співтоваристві. Тож молімося, аби ласкавий Господь захоронив наш нарід від усякого лиха. Небесна поміч була необхідна для відновлення і проголошення незалежності нашої держави. Вона конечно потрібна і сьогодні, особливо коли всі ми стоїмо перед випробуванням війни агресора. Молімося за перемогу воїнів правди над ордою темряви, молімось за захист та свободу нашої землі, нашого народу, об’єднаймося в обороні нашої соборної Держави. Бог на стороні тих, хто бореться за правду, істину і справедливість. І саме такою є теперішня боротьба нашого народу. Це боротьба світла проти темряви, любові проти ненависті, правди проти брехні. Дорогі в Христі брати й сестри! У цей святковий День Незалежності нашої Батьківщини прийміть сердечні та щирі вітання. Закликаю всіх вас сьогодні взяти на себе особисту відповідальність за цей дар Незалежності для нашого народу, для неї з посвятою працювати та за неї гаряче молитися. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь! + Ярослав 24 серпня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Незалежність України вимолена вірними і скроплена кров'ю найкращих синів і дочок України

24 серпня, у День Незалежності, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Архиєрейську Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трйці, в м. Дрогобич. Владиці Ярославу співслужив владика Григорій, єпископ-помічник, о. Тарас Гарасимчук, о. Мирослав Соболта і о. Роман Андрійовський. Детальніше...

Владика Ярослав: У Преображенні Христос явив учням Свою славу, яку Він мав у Небесного Отця перед сотворенням світу [фото]

19 серпня, у свято Преображення Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Юрію Бойчуку. Детальніше...

Відбулась проща до Української Кальварії [фото]

14 серпня, у свято свв. мучеників Макавейських, в с. Губичі на Старосамбірщині відбулась проща до Української Кальварії. Святкову Літургію очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співсужінні з владикою Григорієм, єпископом-помічником, владикою Володимиром Груцою, єпископом-помічником Львівської Архиєпархії та гроном священників. Особливістю цієї прощі став акт присяги молоді на вірність Христові на заклик Блаженнішого Святослава Глави й Отця УГКЦ. Детальніше...