Проповідь на тридцять другу неділю після Зіслання Святого Духа (2023)

«Сьогодні на цей дім зійшло спасіння»(Лк 19,1-10) Христос Рождається! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішня євангельська благовість оповідає нам надзвичайну подію, що відбулася в Єрихоні. Це – відоме у Біблії місто. Про нього у книзі Ісуса Навина читаємо: «Єрихон зачинився і замкнувся кріпко перед синами Ізраїля; ніхто не виходив, ані не входив до нього» (ІН. 6,1). Отже, це – замкнене місто, в яке ніхто не входить і з якого ніхто не виходить. Це – справжня фортеця, яку не можна здобути людськими силами. Так само людське серце часто є закритим, неспроможним любити і неспроможним бути любленим і прийняти любов. Знаємо, що Єрихон був завойований Ісусом Навином у чудесний спосіб, з Божою допомогою: на сьомий день після сьомого обходу довкола міста, коли священики засурміли, а весь народ закричав сильним окликом, мури міста впали, а ізраїльтяни з Ісусом Навином увійшли у місто (ІН. 2,1-14). Подібно до розвідників Ісуса Навина сьогодні Ісус Христос входить у місто Єрихон, знаходить в ньому грішника і напрошується в його дім. Він приходить, щоб спасти Закхея від смерті і зіслати на його дім спасіння. Ось так починається історія Божого милосердя, благовість спасіння Богом, Який іде шукати людину, якою б вона не була і де б вона не заблукала; іде, щоб зустріти її і потрапити до її дому, подарувавши їй спасіння. Людина, яка бажає бачити Бога і прагне життя, продовжує цю історію спасіння в часі. Ісус прямує до Єрусалиму (Лк. 9, 51 – 19, 40), бо час спасіння вже наблизився. Те, що було «неможливе в людей, є можливе в Бога» (Лк. 18, 27), тому зустріч із Закхеєм є здійсненням неможливого. Закхей був не лише митарем (таким яким був Леві – згодом апостол Матей), але «головою над митарями» і був дуже «багатий». Коли Ісус проходив поблизу його дому, Закхей за всяку ціну «бажав бачити Ісуса» (Лк.19,3) і з цією метою виліз на дерево (євангелист говорить про «сикомор»), «щоб подивитися на нього» (Лк. 19, 4). У такий спосіб Ісус побачив Закхея і звернувся до нього зі словами, над якими можна багато роздумувати: «Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоєму домі» (Лк.19,5). Христос не лише дав зрозуміти, що побачив його (начальника митарів, тобто людину певної посади) на дереві, але, що більше, засвідчив перед іншими, що хоче «затриматися у його домі» (Лк. 19, 5). Це викликало радість у Закхея, і одночасно ремствування серед тих, яким таке спілкування Вчителя з Назарету із «митарями та грішниками», очевидно, не подобалось. Євангельська благовість запрошує нас замислитись над твердженням, що Закхей «бажав бачити Ісуса» (Лк. 19, 3). Ця думка є дуже важливою, і ми повинні її віднести до кожного із нас, до кожної людини. Чи я хочу «побачити Христа»? Чи роблю все, щоб «могти Його побачити»? Ця проблема є актуальною як тоді, коли Ісус проходив містами і селами свого краю, понад дві тисяч років, так і тепер, для кожного із нас особисто. Чи може ми уникаємо зустрічі із Господом? А якщо вже і не проти зустрічі, то десь здалеку. Ми не приближаємось занадто, щоб не попадатися Йому на очі, щоб не побачив забагато, щоб ми не мусіли прийняти тієї правди, яка від Нього походить. Закхею необхідно було зробити зусилля, щоб побачити Ісуса. Людина може змінити те становище, в якому вона опинилася. Бог не хоче нічого робити проти волі людини. Він іде, пропонуючи спасіння, але людина повинна зробити крок назустріч, виявити своє бажання зустрітися з Ним. Постать Закхея є образом кожної людини, яка після гріха намагається сховатися від Бога. Згадаймо хоча б Адама й Єву, які, скуштувавши плід з дерева пізнання добра і зла, коли почули голос Бога, сховалися від Нього серед дерев саду (пор. Бут. 3,8). І з цього моменту Бог не перестає кликати людину, запитуючи: «Де ти?» (Бут 3,9). Людина, виправдовуючись нібито наготою, а насправді намагаючись приховати свій гріх, ховалася серед хащів і дерев, віддаляючись все більше і більше від Господа. Та Господь не покинув людину, а пішов її шукати – знаючи, що її зможе повернути назад у рай тільки тоді, коли вона сама забажає Його побачити. Через свою любов і велике милосердя Бог в Ісусі Христі став людиною, одним із нас, щоб знову повернути нас до Отця. І саме сьогодні серед гілля на дереві Він помічає отого маленького чоловічка, багатого начальника митарів на ім’я Закхей. Кличе його по імені – і Господній радості немає меж, бо нарешті знайшов те, що загубилося і може подарувати своє спасіння тому, що загинуло… І це все – каже Євангеліє – стається сьогодні! Стається тут, стається з нами. У своєму великому милосерді Бог іде шукати нас, загублених у хащах гріха, і знаходить, незважаючи на те, наскільки ми малі добрими вчинками і великі своїми гріхами. Йому не потрібні пояснення, чому ми так далеко відійшли від Нього. Він хоче тільки одного – щоб ми якнайшвидше прийняли Його у свій дім. Це те саме, що впустити світло в хату: як тільки засвітити світло, одразу зникає темрява і дім наповнюється світлом. Закхей не дав себе похитнути або застрашити. Не настрашився, що прийняття Христа у його домі могло б загрожувати його професійній кар’єрі, або ускладнити його діяльність пов’язану із професією начальника митарів. Він прийняв Христа у своєму домі і сказав: «Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимось когось і покривдив, поверну вчетверо» (Лк. 19, 8). В цей момент стає зрозумілим, що не лише Закхей «побачив Христа», але також і Христос проник у його серце і совість; просвітив його аж до глибини людського буття. І ось стається відкриття серця, розкаяння і навернення. Звершується діло спасіння. Сам Ісус це стверджує, мовлячи: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло» (Лк. 19, 9-10). Це одне із найпрекрасніших висловлювань у Євангеліях. Як Ісус відрізняється від більшості з нас! Він завжди намагається побачити в людині добро, незважаючи на те, наскільки воно прикрите злом. Бог нас любить, тому бачить нас по-іншому, ніж люди. Бог бачить нас такими, якими ми можемо бути. Ми бачимо те, що є можливо часто спотворене і перебільшене обмовами, а Бог бачить те, що може бути. Одного дня італійський скульптор Мікеланджело побачив зайву гостру кам’яну брилу необтесаного мармуру, яку викинув будівельник. Він запитав: “Що ви збираєтеся робити з цим мармуром?” Йому відповіли: “Нічого, з ньому вже немає жодної користі”. Мікеланджело сказав: “У ньому є користь, відправте його до моєї майстерні. У цій брилі ув’язнений ангел, я мушу його звільнити”. Так само й інший Великий Скульптор – Ісус. Він побачив Закхея, який був відкинутий людьми як грішник і пожадливий колаборант, нечесний митар. Але Ісус зауважив у Закхеєві більше, ніж його немочі і гріхи. Він побачив Закхея таким, яким той міг бути – людину, якій прощено його гріхи; яка відплатила за свої злочини, повернувши вчетверо тим, кого скривдила; яка присвятила себе допомозі бідним. Ісус побачив Закхея інакшим, не таким, яким той був – грішником, а таким, яким той міг стати – святим. Ось таким є традиційне ставлення Ісуса до грішників. Грішник – це не є справжня людина, яка походить від Божого образу. Щось чуже увійшло в нього, щось чужорідне, щось, що йому не належить, але є причиною його потворних моральних ран і упадків. За цим Ісус завжди бачить справжню особу, яка потребує спасіння. Господь глянув на Симона, рибалку, і побачив Петра – скелю, Першого в любові серед апостолів. Він подивися на переслідувача Савла і побачив Павла апостола – благовісника для поган. Він подивися на Августина любителя розваг і побачив Святого Отця Церкви. Він глянув на Закхея, шахрая і колаборанта, і побачив того, хто кається і допомагає бідним. Він подивився на дванадцятьох апостолів, групку невідомих, і побачив дванадцять осіб своїх послідовників, які змінять світ. Він побачив у всіх цих людях велич, якої ніхто інший не міг побачити, навіть вони самі. Те, що Ісус зробив для Закхея, Він зараз робить з нами. Він дивиться і бачить нас – слабких, розчарованих, грішних людей. Але водночас Він нас бачить як здібних, вірних, прощених грішників, нових людей, якими ми можемо стати, коли віддамо наше життя Йому, так як зробив Закхей. Бо остаточною метою людини є небо, її правдивий дім, де Отець Небесний очікує всіх у милосердній любові. Бог не хоче, щоби хтось загинув; тому понад дві тисячі років послав не землю свого Сина, щоб «шукати і спасти те, що загинуло» (Лк. 19, 10). Він відкупив нас своєю смертю на хресті. Ісус помер і воскрес, щоб бути «первородним між багатьма братами» (Рим. 8, 29). Будьмо відважні! Ісус вже шукає нас, щоб подарувати нам своє милосердя і спасіння. Таким чином сьогоднішнє Євангеліє є для нас словом надії про те, що Господь Бог за нами шукає. Він до нас приходить, щоб нас підтримати. Щоб нам показати, що так довго, як ми є з Ним, ми непереможні. Просімо нашого Спасителя, щоб Він зглянувся над нами і нашим народом, щоб був із нами у ці непрості часи війни московії і допоміг нам побачити ту гідність до якої нас кличе, а яку ворог хоче у нас забрати, щоб допоміг позбутися наших провин, дозвольмо Богові нас віднайти і в покаянні наблизьмося до Нього, щоб Він сказав сьогодні кожному з нас і народові в цілому: Я хочу бути у твоїм домі, щоб на цей дім зійшло спасіння (пор. Лк. 19, 9-10). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 29 січня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Покаяння є безперервним і постійним станом тих, хто прагне з’єднання з Богом

22 січня, у неділю після Богоявлення Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на неділю після Богоявленням (2023)

«Покайтесь, бо Небесне Царство близько».(Мт. 4, 17). Христос Рождається!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні, у неділю по Богоявленні, євангельська благовість розповідає нам про перші кроки прилюдної діяльності нашого Господа (Мт. 4, 12-17). Після розповіді про хрещення Ісуса в Йордані від євангелиста Марка дізнаємося, що Ісус прийшов у Галилею і проповідував там Божу Євангелію, кажучи: «Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію» (Мк. 1,15). Євангелист Матей пише коротше: «З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: "Покайтесь, бо Небесне Царство близько"» (Мт. 4,17). З цих слів і починається «Євангеліє», тобто «добра новина Ісуса Христа» - «вістка, проголошена Ісусом», а не просто «звістка про Ісуса». У Євангелії читаємо: «Ісус почав проповідувати і говорити: Покайтеся…». Таким чином ми дізнаємося, що, по-перше, Господь проповідує; а, по-друге, нам стає відомим зміст проповіді – покаяння. Проповідь Христа відбувається в певному місці і в певному часі: вона відбувається «в Галилеї», «після того, як Йоан Предтеча був ув’язнений». Сьогоднішній євангельський уривок є переходом від проповіді Предтечі до проповіді Месії. Після відходу Ісуса на пустиню й ув’язнення Йоана Хрестителя Христос повертається до Галілеї, щоб збулось сказане пророком Ісаєю: «О, земле Завулона та земле Нафталі, приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє! Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло»(Мт. 4,15-16; пор Іс. 8,23).Ісус не йде до свого міста, а вирушає до Капернауму, який стає другим важливим місцем. Це місто знаходиться на березі озера, яке ще називали морем і яке було більш пристосованим для діяльності Господа. Капернаум стане другим родинним місцем для Ісуса, де Він покличе своїх перших учнів і в якому буде перебувати аж до того моменту, коли вирушить в Єрусалим (Мт.19.1). Коли євангелисти говорять про проповідь, вони дають нам зрозуміти, що йдеться про щось нове не тільки в житті Ісуса, але й в самій історії спасіння. Починається особливий час, новий kairos – час спасіння, який буде тривати приблизно три роки, тобто до часу Його смерті. Це є час проповідування Царства. Ісус надавав цій своїй діяльності великого значення, адже Він був посланий Отцем і освячений помазанням Святого Духа саме для того, «щоб нести Добру Новину бідним» (Лк 4,18). Одного разу, коли Його хотіли затримати, Він закликав апостолів піти, сказавши їм: «Ходімо деінде, в сусідні села, щоб і там проповідувати, бо я на те й прийшов» (Мк. 1,38). Це слово Христової проповіді звучало дві тисячі років тому в Юдейській землі, але воно продовжує звучати через наші богослужіння – кожного разу, коли ми читаємо Боже Слово - Біблію. Отці II Ватиканського собору ствердили: «Христос є присутній у своєму слові, бо саме Він говорить, коли в Церкві читається Святе Письмо» (Конституція «Священний Собор», 7). Як в історії спасіння після проповіді Христом Царства Божого Він відправився в Єрусалим, щоб принести себе в жертву ради нашого спачіння, так і в Божественній Літургії після проголошення Божого слова Ісус повторює свою жертву Отцеві під час ламання Євхаристійного Хліба. Ми на Божественній Літургії, властиво, повертаємося в цей момент, коли Ісус входить в Єрусалим, щоб відсвяткувати Свою Пасху. Коли закінчується час проповіді, починається час таїнственної жертви страждань, смерті і воскресіння Ісуса Христа. У своїй проповіді Христос не виголошує ідеологічних промов і не подає філософсько-богословських пояснень, а публічно і приватно проголошує кожному Істину, на яку очікувало людство: наблизився день Господній, для якого Хреститель, разом з іншими пророками, був наче ранішньою зорею (пор. 2 Пет.1,19). Зміст першої проповідницької діяльності Ісуса Христа можна звести до однієї фрази, яку знаходимо в сьогоднішньому Євангелії: «Покайтеся, бо наблизилося до вас Царство Небесне». Що означає покаятися? У Святому Письмі єврейське слово, яке вживається для того, щоб описати покаяння, має два значення. По-перше, це – зміна шляху, повернення, а друге – відвернення від зла і повернення до Бога. У грецькій мові вживається переважно слово метаноя, дослівний переклад якого – зміна ментальності, зміна думок, мислення, тощо. Біблія також говорить нам, що правдиве покаяння приводить не просто до зміни мислення, але й до зміни вчинків (пор. Лк. 3, 8–14; Ді. 3,19). У книзі Діяння Апостолів говориться: «А проповідував – щоби покаялися і навернулися до Бога та чинили діла, достойні покаяння» (Ді. 26,20). Таким чином покаяння означає кардинальну зміну людської істоти, її відродження, зміну способу думок, переміну життя, заперечення гріха всім серцем. Покаяння є безперервним і постійним станом тих, хто прагне з’єднання з Богом. Воно полягає в безперервному аналізі своїх вчинків, слів і думок на предмет їх відповідності Божим заповідям, а також звернення до Бога з благанням про прощення. Саме у покаянні людина розуміє всю свою недосконалість і віддаленість від Бога. Це пізнання всієї глибини свого падіння і розуміння неможливості своїми силами прийти до тієї досконалості, до якої закликає нас Господь. За словами святих Отців Церкви, покаяння — суть християнського життя; все життя християнина є покаянням, зміною старої людини на нову, створеної на образ і подобу Божу. Покаяння передбачає кардинальну зміну вартостей, нове бачення життя, поведінку на основі слів і прикладу Ісуса Христа і, перш за все, перехід від смерті гріха до життя ласки, яке виявляється в сопричасті з Отцем і Сином у Святому Дусі. Покаяння – це не тільки сповідь з гріхів, це щось більше – пізнання Бога і себе, постійне духовне зростання. Пізнаючи Бога, людина пізнає також себе і бачить свою недосконалість, яка не дає її бути подібним до свого Творця у любові. Пізнання Бога стає для людини духовним дзеркалом, в якому людина має можливість краще побачити стан Божої подоби у собі, свою подібність до Бога у власних вчинках і відмінність від Нього, духовні здобутки, але і гріхи, які ще потрібно виправити у собі, щоб стати досконалішою, тісніше з’єднатися з Господом у молитві і Таїнствах. Коли говоримо про покаяння, то потрібно пам’ятати, що визнання гріхів, це лише частина покаяння. Щоб покаятися за свої гріхи, спочатку треба пізнати стан душі, пізнати Бога, аби побачити власні гріхи, свою відмінність від Бога. Це пізнання людина здобуває за допомогою частої особистої молитви, участі у богослужіннях, святих Тайнах, розважання Святого Письма. Тому покаяння, це справа не одного дня, а всього життя. Бо скільки живемо, стільки пізнаємо себе, пізнаємо Бога і Його любов, і це пізнання будемо поглиблювати всю вічність, відкриваючи і поглиблюючи велич Божої любові до нас. Свята Мати Церква продовжує у часі Христовий заклик до покаяння, яке має стати головною метою нашого життя. Святий Августин сказав: «Бог сотворив нас без нас, але не спасе нас без нас»!Бог завжди є поверненим до нас і лише очікує, щоб ми повернулися до Нього. Це є найбільший вираз нашої свободи. Людина має визнати себе такою, що потребує Світла і просвічення. Царство Небесне – це сам Бог Ісус Христос, який наблизився до людини. Він особисто почав просвіщати свій народ світлом Божого Євангелія. А тим світлом є Істина, правда про єдиного вічного Бога, який у постаті свого Єдинородного Сина скеровує своє Слово життя до людини. Заклик покаятися означає навернутися до світла і розплющити очі, бо це є єдиною можливістю, щоб увійти в день, який вже настав. Таким чином покаяння є закликом змінити спосіб свого думання та напрям свого життя у відповідності з Божим задумом. Цей задум є настільки унікальним, що його навіть важко окреслити людськими словами: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять» - каже апостол Павло (1 Кор. 2,9). Щоб сповнити цей задум, який людина відкинула через гріхопадіння, Господь, став одним із нас, жив нашим життям та був подібний до нас у всьому, окрім гріха, а вкінці пережив муки і смерть, щоб після Його воскресіння гріх уже не міг нас тримати у своєму рабстві. Місія Йоана Хрестителя добігала до кінця. Згідно зі Божим словом Йоан ревно молився, закликав народ до навернення і покаяння. І ось тепер його ув’язнили. Так, правду можна ув’язнити, але її неможливо перемогти. Йоана не вдалося зупинити, його свідчення не перестало тривати, ба більше - він осягнув остаточну ціль, прийнявши мучеництво. Хреститель був виданий, як буде виданий і Ісус. Помираючи, Йоан не перестає жити, але осягає свою ціль: стає свідком Господа, Якого проповідував раніше. Мученик не помирає, хоча є вбитий. Своєю смертю він пригадує нам, що те, для чого він живе, є вартим життя. Христос йде наперед, а за ним буде йти «велика хмара свідків» віри (Євр.12,1). Євангелист Йоан говорить, що Ісус є світлом, «що просвітлює кожну людину» (Йо. 1,9; 8,12). Це Христове світло сходить на території між землею Ізраїля і поганськими країнами та поширюється до всіх народів. Це світло освітлює приморський шлях, яким трохи згодом йтимуть благовісники Євангелія. Це світло лише сходить. Ісус тільки розпочинає свою місію. Після Його воскресіння це світло освітить увесь світ: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт. 28,19). Тоді вже апостоли продовжать голосити добру новину про те, що «Царство Боже близько», що воно вже є серед нас і настало з приходом Ісуса Христа. Це Боже царство не схоже на будь яке інше царство, йому не буде кінця. Дорогі у Христі! В 2023 р.Б. сповнюється 1035-та річниця Свято-Володимирового Хрещення Руси-України. Ця подія – поворотний пункт в історії нашого народу, бо, хоч і задовго перед тим християнство було присутнє на наших землях, але саме від 988 р. наші державницькі традиції та культурна самобутність були прищеплені до животворного Виноградника – Церкви Христової, звідки вже більш ніж тисячоліття черпають силу й наснагу, долаючи різноманітні виклики та труднощі. Відтоді наша Церква стала немов душею української нації, глибоко ввійшовши в її історію і тісно сплівшись з усіма проявами нашого родинного, громадського і національного життя. Тому сьогодні ми дякуємо Богові, Який в Україні просвічує наш народ і Українську Державу. Сьогодні також – День Соборності – це національне свят, яке пригадує нам, що коли ми будемо соборною державою, яка об’єднує, огортає своїх дітей, які є дітьми однієї і тієї ж матері України, живуть одними й тими ж духовними і культурними цінностями ми будемо великим європейським народом. Просімо Господа, щоби завітав зі світлом благовісті до наших сердець, до нашого многостраждального народу, щоб назавжди перемінив наше тривожне життя, захистив нас від агресора московії, наблизив перемогу і справедливий мир.А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав м. Дрогобич,22 січня 2022 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав: Приймаючи хрещення від Йоана, Ісус, хоча і вільний від будь-якого гріха, хотів взяти участь в нашому становищі – скривджених і принижених гріхом людей, які потребують очищення

19 січня, у свято Богоявлення Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію та звершив Чин великого водосвяття у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на Богоявлення (2023)

«Це Син мій любий,що його я вподобав» (Мт. 3,17) Христос Рождається!Дорогі в Христі брати і сестри! Ці урочисті слова звучать під час Богоявлення – Хрещення Ісуса Христа над Йорданом. Вони запрошують нас знову пережити момент, коли хрещений Йоаном Ісус виходить з вод річки і Бог Отець об’являє Його як свого Єдинородного Сина, як Агнця, який бере на себе гріх світу. З неба звучить голос Отця, а Святий Дух у вигляді голуба сходить на Ісуса. Відтоді розпочинається Його публічна спасительна місія, яка характеризується стилем тихого і смиренного слуги, готового до цілковитої самопожертви (пор. Іс. 42,2-3). Зовсім недавно ми раділи приходу в світ Сина Божого у Вифлеємську ніч, а кілька днів тому святкували Його обрізання і найменування. Сьогодні ж ми споглядаємо ці події з перспективи тридцятирічного земного життя Ісуса Христа. І хоча ми ще повернемося до дитячого періоду Ісуса на свято Стрітення, однак швидко залишаємо період укритого Його життя у Вифлеємі, Єгипті та Назареті, щоби стати на поріг месіанської діяльності Спасителя. Йорданське богослужіння наближає нас до євангельської події, де посеред розкаяного народу присутній Ісус, що йде до Йоана Хрестителя, щоб отримати від нього хрещення. Ось збувається обітниця, перед усім людством відкривається нова ера. Людина, яка, здавалося б, не відрізняється від інших, є Богом, Який прийшов до нас, щоб тим, хто приймає Його, «дати право дітьми Божими стати, які в ім'я Його вірують…» (пор. Йо. 1,12). Сьогоднішнє свято запрошує нас задуматися над Євангельською благовістю, що розповідає про Ісуса, який разом із юрбою паломників спускається до берега Йордану, щоби прийняти хрещення від Йоана. Всі євангелисти описують цю подію: «Тими днями прийшов Ісус із Назарету, що в Галилеї; і був хрищений Йоаном у Йордані. І коли виходив з води, то побачив, як небо розкрилось, і Духа, що як голуб сходив на нього» (Мк. 1,9-10). Ісус прибув на Йордан з Назарету, де провів роки «укритого життя». Його прихід був проголошений Йоаном, який на берегах Йордану закликав до «хрещення на відпущення гріхів». І проповідував, кажучи: «Слідом за мною іде сильніший від мене, що йому я недостойний, нахилившись, розв'язати ремінця його сандалів. Я вас христив водою, а він христитиме Святим Духом» (Мк. 1,7-8). Це відбувалося вже на початку месіанської епохи. Пророцтво Йоана закривало довгий період підготовки, що тривав упродовж Старого Завіту. До берегів Йордану, де Йоан закликав до покаяння, що є підготовкою до приходу Царства Божого, тягнулися натовпи людей, щоб слухати його голосу. Ісус, який скоро повинен був приступити до виконання своєї місії, бажав подати їм приклад поставою покори. Він ішов із натовпом грішників, які приходили, щоб прийняти Йоанове хрещення. Предтеча, однак, упізнав Його і не бажав хрестити Його: «Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?» (Мт 3,14). Ісус повторив своє прохання, сказавши: «Так бо личить нам здійснити всяку правду» (Мт 3,15). Приймаючи хрещення від Йоана, Ісус, хоча і вільний від будь-якого гріха, хотів взяти участь в нашому становищі – скривджених і принижених гріхом людей, які потребують очищення. Цим жестом Ісус, Воплочене Слово, хотів показати нам силу свого спасительного і «хрещального» діяння, щоб у Ньому і через Нього могло статися наше спасіння. У Хрещенні, коли Ісус виходить із води, відкриваються небеса, Святий Дух об’являється у вигляді голуба і з висоти небес лунає голос: «Це Син мій любий, що його я вподобав» (Мт. 3,17). В певному часі пророк Ісая взивав до Бога: «Коли б ти був прорвав небо і зійшов» (Іс. 63,19). Саме зараз, у момент хрещення, Бог, здається, відповідає на цей заклик і виконує цю молитву зішестям на Христа Святого Духа у вигляді голуба. Це видима ознака того, що молитва пророка була почута і що його пророцтво здійснилося. Цей видимий знак супроводжується голосом з небес (Мк. 1,11). Таким чином у Богоявлінні ми переживаємо одну з найбільших і найглибших правд нашої віри – об’явлення таїнства Пресвятої Тройці: Бог Отець, початок і джерело життя та святості, який промовляє з небес над Йорданом; Бог Син, Слово Отця, який прийшов у світ, щоб звільнити його від гріха і смерті, приймає хрещення від Йоана Предтечі; Бог Дух Святий, Життя Податель, який своєю силою підтримує життя і діло спасіння, у вигляді голуба витає над Йорданськими водами. Унікальність сьогоднішнього свята полягає у тому, що ця незбагненна для людського розуму Тройця Божественних Осіб об’являється людям на ріці Йордані при Йоановому Хрещенні. У Різдві Христовому, яке ми відсвяткували кілька днів тому, у цьому земному світі з’являється Друга Особа Божа – Син Божий. З’являється скромно, при невеликій кількості людей, у яслах, на сіні… Нині ж свята Церква за допомогою богослужінь таїнственно переносить нас із Вифлеєму на ріку Йордан, де об’являється Таїнство Пресвятої Тройці. Об’являється не потаємно, а дуже торжественно й урочисто. Наша літургійна та іконографічна традиція проводить дуже слушну паралель між трьома основними сходженнями Сина Божого – в печеру (вертеп), де Він народився; у води Йордану, де Він хрестився; і до аду, в глибини підземні, куди Він зійшов, долаючи ворота аду. Таким чином подія сходження Ісуса у води Йордану є, по суті, вже пасхальною, адже вона започатковує публічне служіння Ісуса, Його проповідь, Його боротьбу, Його шлях до Єрусалиму і Голготи. Вона стає початком нашого визволення від гріха і влади смерті. Отже, над Йорданом Господь явив себе як «Христос», помазаний Богом Отцем через Духа Святого і Ним посланий, щоб проповідувати убогим добру новину про спасіння (пор. Іс. 61,1-2). Метою Його місії є хрестити людей Святим Духом (Мт.3,11), тобто передавати їм «вогонь» життя Божого (Лк.12,49-50). Це вповні звершиться через Його смерть і воскресіння, учасниками якого стаються саме ті, хто приймає Таїнство хрещення. Наша Церква в дуже урочистий спосіб святкує Хрещення Ісуса в Йордані. Сьогоднішнє свято богослужбовою мовою називається «Богоявлінням», що означає одкровення Бога, Ісуса Відкупителя, Сина Божого, а також чудове об’явлення великої таємниці Пресвятої Тройці. На пам'ять Хрещення Ісуса після Божественної Літургії відбувається урочисте освячення води. У роздумах над цією подією богослужіння свята підкреслюють, що було воно необхідне, щоб вода, доторкнувшись до безгрішного тіла Ісуса, набрала благодатної сили, яка разом із таємничими словами Таїнства Хрещення очищає кожного з нас від гріха. Ось Ісус занурюється у воду. З відкритого неба лунає гучний голос: «Це Син Мій улюблений», і над головою Ісуса сходить голуб: Святий Дух підтверджує свідчення Отця. Повний простоти та строгий обряд хрещення Йоана був закликом до покаяння за свої гріхи, відкриваючи розум і серце для прийняття таємниці спасіння, в той час як тайна Хрещення у християнській традиції не тільки звільняє людину від первородного гріха, але впроваджує нас в божественне життя, тобто робить нас «синами в Сині» і дає дар Духа Святого. Омивання людей в ім'я Пресвятої Трійці – Отця, Сина і Святого Духа – єднає всіх охрещених з Ісусом, запроваджує і приєднує до Христа, зобов'язує відкинути спокуси і свідчити перед світом таємницю безмежної любові, якою Бог нас обдаровує. У свято Хрещення Господнього ми з радістю вслухаємось у слова Євангелія: «Ти — мій Син любий, тебе я вподобав» (Лк. 3,22). Голос Небесного Отця підтверджує здійснення пророцтв про Спасителя. Рівно ж у наших серцях звучать слова архангела, звернені до Марії: «Дух Святий зійде на тебе, й сила Вишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий» (Лк. 1,35), а також слова східних мудреців: «Ми бачили його зорю на сході й прийшли йому поклонитись» (Мт. 2,2). Тепер, коли ми вже пережили таємницю Різдва Господнього та Богоявлення, хочемо закликати і свідчити іншим людям, щоб і вони пізнали у Христі Еммануїла – Бога з нами. Улюблені брати і сестри! На завершення наших роздумів про Богоявління хотів би додати декілька слів про голуба, який під час хрещення Ісуса в Йордані з'явився як символ Святого Духа. У символіці хрещення голуб асоціюється з водою і, на думку деяких Отців Церкви, нагадує про те, що сталося після потопу, який теж інтерпретується як символ християнського хрещення. У Книзі Буття читаємо, що Ной «випустив голуба з ковчега. І повернувся голуб до нього надвечір зі свіжозірваною оливковою галузкою у дзьобі, тож і довідався Ной, що води з землі відплили» (Бут. 8,10-11). Отже голуб символізує відпущення гріхів, примирення з Богом та оновлення Завіту. Це те, що звершується вповні в месіанську епоху завдяки Ісусу Спасителю і Святому Духу. Таким чином сьогодні Бог об’являє нам особливу благовість, ми є улюблені діти, яким Бог дарував найвищу гідність. У Богоявлінні Син Божий йде на зустріч усім нашим викликам які переживаємо в часі оборонної війни проти ворога московії. Нехай Він наповнить наші серця миром та дарує свободу Україні. Приходьмо до Христа зі своїми стражданнями, сльозами, але також і з надією. Нехай Господь, Який у водах Йордану стає солідарним з нами, дасть нам перемогу над усілякою неправдою, ненавистю та ворогами життя земного і вічного. Не даймо, щоб гріх нас принижував, звільнімося від усякого зла, яке нас обтяжує, щоби відчути слова Бога Отця: «Ти син мій улюблений, ти дочка моя улюблена, в тобі моє благовоління». Тож нехай благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, та Причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 19 січня 2023 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Покаяння – це сила, яка наближає людину до Бога

  15 січня, в неділю перед Богоявленням, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Владика Ярослав уділив дияконські та священичі свячення [фото]

8 січня, у свято Собору Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Святу Літургію у церкві Різдва Пресвятої Богородиці м. Самбора. Йому співслужили: декан Самбірський о.Богдан Добрянський, декан Старосамбірський о.Михайло Николин, о.Володимир Коркуна, о.Роман Андрійовський, о.Іван Вербіцький, о.Андрій Гладкий, о.Микола Мисів, протодиякон Микола Рик. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення бр. Тарасу Плетені та бр. Євгену Карпінцю, випускникам Дрогобицької духовної семінарії. Молитву супроводжував парафіяльний хор "Голос серця" (кер. Леся Мигалик). Детальніше...

Владика Ярослав Приріз привітав духовенство та вірних Самбірсько-Дрогобицької Єпархії з Різдвом Христовим [відео]

  Христос Рождається! Всечесні і преподобні отці, преподобні сестри, дорогі у Христі брати і сестри! Прийміть найщиріші вітання та найкращі побажання з нагоди величного свята Христового Різдва! Ми переживаємо різдвяну подію як радість втіхи; як радість від усвідомлення того, що ми не забуті і не покинуті Богом; як радість від зустрічі з Тим, Хто витре кожну сльозу з наших очей і втамує всяку скорботу, плач і біль (пор. Одкр. 21, 4). Сяйво вифлеємської зірки у Христовій Церкві вказує нам, як колись мудрецям і пастирям, шлях до Бога, що дарує нам спасіння і цього світла ніяка темрява, не в змозі загасити. Господь через Різдво увійшов в людську історію, щоб її змінити і наповнити сенсом. Він і сьогодні входить у наше тривожне життя, щоб подарувати нам надію серед тривоги і розчарувань. Христос народжується, щоб визволити людей від насильства, зла і смерті. Сьогодні Україна занурена у полум’я оборонної війни від нападу російського агресора, тишу українських ночей роздирають вибухи російських снарядів і ракет, а наші домівки і вулиці поглинула пітьма. Московія прагне зламати спротив України через умисне завдання болю цивільному населенню, агресор цілеспрямовано знищує житлові будинки, церкви, школи, лікарні, ув’язнює, депортує і вбиває людей... Однак попри труднощі, які переживаємо у ці дні, ми не зневірюємося, бо відчуваємо Божу опіку та підтримку наших братів і сестер у різних країнах світу. Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму. У темряві різдвяної ночі народжується світло життя – Дитятко Ісус, і осяює пітьму людської історії. Споглядаючи це нетлінне різдвяне світло, ми переконуємося, що хоч би якою темною була ніч нашого сьогодення і хоч як лякав би нас морок, неодмінно настає світанок, і при світлі Сонця Правди всі діла темряви зникають. У ці святкові дні нехай нас надихає усвідомлення того, що Спаситель світу є з нами. Не переставаймо бути носіями Доброї новини надії, любові та радості. З особливою вдячністю та молитовною підтримкою огортаймо тих, хто нас захищає, і тих, хто допомагає постраждалим від війни. Під час наших різдвяних богослужінь і за святковим столом згадаймо всіх, завдяки кому ми святкуємо Різдво у вільній і незалежній Україні. Нехай у цей радісний Різдвяний час благодатна близькість Бога наповнює Ваше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові й своєму народові. Зичу Вам міцного здоров’я, миру та Божого благословення впродовж усього Нового року Божого! Христос Рождається! Славімо Його!   Детальніше...

Архиєреї Самбірсько-Дрогобицької єпархії привітали вірних з Різдвом Христовим [фото]

7 січня, в свято Різдва Христового, в Катедральному соборі Пресвятої Трійці відбулось святкове богослужіння, яке очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Цього ж дня в Прокатедральному соборі м. Самбора різдвяні богослужіння очолив владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії. У день Різдва Христового в храмах Самбірсько-Дрогобицької єпархії зачитувалось різдвяне послання владики Ярослава. Детальніше...

У Дрогобичі помолились заупокійну Літургію за новопереставленого папу-емерита Венедикта XVI [фото]

5 січня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив заупокійну Літургію в наміренні новопереставленого вислуженого папи Венедикта XVI. Владиці Ярославу співслужив владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, о. Тараса Гарасимчук, парох парафії Пресвятої Трійці, та о. Роман Андрійовський, проректор Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...