Розбирати кожну нібито суперечність у даній публікації не маємо можливості. Бажаючим радив би почитати твір святого Августина «Про згоду євангелистів». Хочеться наголосити, що в більшості випадків так звані суперечності насправді тільки одна одну доповнюють.
Дуже часто твердження про те, що Святе Письмо начебто саме собі суперечить (як приклади бралися не тільки чотири Євангелія, але й багато інших місць Вічної Книги) звучало вже не раз і використовувалося для того, щоб поставити під сумнів християнське вчення в цілому. Тому варто цю справу дещо проаналізувати. Для аналогії візьмемо один приклад із близької для нас історії: напевно, більшість читачів знають, хто такий Богдан Сташинський. Для тих, хто не знає, - це агент радянських спецслужб, який за наказом Кремля 15 жовтня 1959 року вбив у Мюнхені Степана Бандеру. Два роки перед тим, 11 жовтня 1957 року він убив ще одного провідника українських націоналістів Льва Ребета. Але в 1961 році Богдан Сташинський втік від свого керівництва у Західну Німеччину, де добровільно зізнався у вчинених вбивствах. У 1962 році постав перед судом, який, враховуючи пом'якшені обставини, ухвалив вирок – вісім років ув'язнення, заодно заявивши, що головним винуватцем є радянське керівництво.
У Радянському Союзі факти втечі і зізнання Сташинського довший час приховували. Але у Східній Німеччині, яка хоч і була під комуністичним правлінням, та не могла заглушити західні радіостанції, це було неможливо приховати. І тому урядовий часопис «Berliner Zeitung» 18 жовтня 1962 року помістив статтю, в якій справу Сташинського було названо «злісним наклепом на Радянський Союз і соціалізм» і як доказ наводилось те, що нібито свідчення Сташинського в суді самі собі суперечать (див. «Московські вбивці Бандери перед судом». Збірка матеріалів під редакцією Данила Чайковського. Українське видавництво в Мюнхені. 1965. С. 436 - 437).
З того часу минуло багато років, оприлюднились невідомі раніше документи, з'явилися спогади ветеранів радянських спецслужб, які боролися проти ОУН – УПА, підтвердилося, що свідчення Сташинського були правдиві. У наш час навіть ті історики, які негативно оцінюють Степана Бандеру і керований ним рух, не заперечують, що вбивство в Мюнхені було організовано в Кремлі. Незважаючи на це, питання з суперечностями не вияснене і до сьогодні. Мається на увазі, що коли у «Berliner Zeitung» писали про неясності і суперечності у свідченнях Сташинського, вони не вигадували. Про що конкретніше йшла мова: свої вбивства цей агент здійснював за допомогою пневматичного пістолета, який стріляв ампулами з ціаністою кислотою, що спричиняло моментальну смерть жертви. В обох убивствах він використовував одну і ту ж отруту. Але при розтині тіла Бандери судово-медична експертиза виявила ціанід, а в Ребета ні. Крім того, в Бандери на обличчі знайшли частинки скла, а в Ребета – ні! Хоча зі слів Сташинського вони б мали там бути. Власне на ці висновки медичних експертів і посилалися в «Berliner Zeitung». Як пояснити ті розбіжності - не знаємо, але незважаючи на те, розповідь Сташинського була правдивою. Такою її визнав і німецький суд.
З цієї історії можна зробити один простий висновок: є розбіжності і неясності, які впливають на суть справи, а є й такі, які не впливають. Навіть якщо вони до кінця не будуть виясненими. Це також можна віднести і до Святого Письма. Це не означає, що немає ніяких пояснень важкозрозумілих сторінок Книги. Вони є, тільки треба уважно читати цілий зміст Святого Письма, і неодноразово. І тоді незрозуміле стане зрозумілішим. Візьмемо для прикладу смерть Юди. У Євангелії від Матея (Мт. 27, 5) написано, що Юда Іскаріот повісився. А в Діяннях апостолів (Ді. 1, 18) написано, що «...впав сторчма головою, розпоров живіт і випали всі його нутрощі». На перший погляд може видатися, що ці дві розповіді суперечать одна одній. Але якщо дерево, на якому повісився Юда, росло над прірвою, то все стає на свої місця: мотузка обривається, повішений летить в прірву і там розривається його нутро.
Або ж другий приклад зі Святого Письма: в Євангелії від Йоана (Йо. 1, 29) читаємо, що коли Йоан Хреститель вперше побачив Христа, то сказав: «Ось Агнець Божий, що бере на себе гріхи світу». Але в Євангелії від Луки (Лк. 7, 20) читаємо, що вже після хрещення Ісуса Іван послав своїх учнів із запитанням, «...чи Ти Той, хто має прийти, чи чекати нам іншого?». На перший погляд, ці два місця виглядають суперечливими, однак цілком ймовірно, що Іван послав своїх учнів заради них самих, тобто для того, щоб вони переконались, що Ісус і є обіцяним Месією. Подібно ж, можна пояснити й інші, на перщий погляд суперечливі, сторінки Святого Письма. При труднощах можна також знайти відповіді у творах Отців Церкви або відомих богословів. Хоча є й такі місця, які стануть зрозумілими аж тоді, коли здійсниться весь Божий план Спасіння.
Добру пораду дає сама Вічна Книга: «Коли ж комусь з вас бракує мудрості, нехай просить у Бога, Який дає всім щедро й за це не докоряє – і вона йому дасться» (Як. 1, 5).
