У свято Собору Пресвятої Богородиці владика Ярослав молився у Прокатедральному соборі [фото]

8 січня, в свято Собору Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав храм Різдва Пресвятої Богородиці у м. Самбір, де очолив святкове богослужіння. Єпископу співслужив о. Богдан Добрянський (декан Самбірський) та священики парафії. Детальніше...

З колядою до владик [фото]

7 січня, у день Різдва Христового, працівники єпархіального управління, голови єпархіальних комісій, духовенство катедрального собору, ректорат та викладачі Дрогобицької духовної семінарії разом зі своїми родинами привітали із різдвяними святами владику Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, та владику Григорія, єпископа-помічника Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Детальніше...

Владика Ярослав: У Різдві Господа нашого Ісуса Христа ми знайшли нетлінний скарб [фото]

7 січня, в свято Різдва Христового, в Катедральному соборі Пресвятої Трійці відбулось святкове богослужіння, яке очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Цього ж дня в Прокатедральному соборі м. Самбора різдвяні богослужіння очолив владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Детальніше...

Владика Ярослав: Божа Любов і Сила зробили усе можливе, щоб подія Христового Різдва відбулась

5 січня, у неділю Святих Отців, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь у Неділю перед Різдвом (2020)

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри!  Цими днями Церква поступово готує нас до великого свята літургійного року – Різдва Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Це приготування розпочали ми з Вами ще місяць тому - передріздвяним постом Пилипівкою. Згодом, починаючи від свята Введення у храм Пречистої Діви Марії, ми під час наших богослужінь співали: «Христос народжується – славте;  Христос з небес – зустрічайте;  Христос на землі – підносьтеся!» (Ірмос 1 пісні Канону Різдва Христового). Ще минулої неділі ми святкували пам’ять Праотців, а цієї неділі згадуємо пам’ять Святих Отців. Сьогоднішній день – Неділя перед Різдвом Христовим –є черговим етапом підготовки до святкування спомину про цю величну подію в історії спасіння, якою починається Новий Завіт – новий етап у взаєминах людини і Бога. Заповіт – це угода, договір. Старий заповіт – це була угода вірності між Богом і Божим народом. Головною умовою цієї угоди була вірність – вірність Бога своїй обітниці про спасіння і вірність людини Богові. Одразу ж після гріхопадіння прародичів Господь пообіцяв спасти людський рід від тягаря гріха: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову…» (пор. Бт.3,15). Адамові спадкоємці грішать, бо їх схильнiсть до зла перемагає добро. Цю людську трагедію Святий апостол Павло виражає словами: «Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерти?» (Рим. 7, 24). Ці слова є криком усього людства, яке усвiдомлює свою немiч у боротьбi з грiхом i смертю. Тому найкращi представники людства жили вiрою у майбутнього Спасителя. Ця вiра надихала їх на великi дiла. На цій вiрi будувалось i до нинi будується спасiння свiту. Ось чому у сьогоднішньому Апостолі читаємо свідчення про цю віру великих Отців Старого Завіту, якою вони жили i перемагали в життi за рiзних обставин. Апостольське читання, яке ми щойно почули, пригадує нам про віру старозавітних праведників. Віра є настільки могутньою, що здатна творити великі дива, по–людськи неможливі речі: «Вірою Авраам перебував у обіцяній землі… Вірою Авраам, поставлений на пробу… Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння» (пор. Єв. 11, 9-10, 17-23, 32-40).   У сьогоднішньому уривку Євангелії від Матея (1,1-25.) ми чуємо довгий перелік імен з родоводу Ісуса Христа. Ці імена пригадують нам шлях Месії до людства, починаючи від Авраама – чоловіка, що жив вірою в Бога, і аж до Йосифа – чоловіка, що також був ведений вірою. На початку цей родовід згадує простого чоловіка – Давида, пастуха, що був піднесений до царської величі, а завершується згадкою про Царя Всесвіту – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. У цьому родоводі ми зустрічаємо людей праведних і грішників, осіб тихих і непомітних, а також знатних людей, яким Бог довіряв відповідальні справи. Часто гріх ставав на перешкоді збереженню єдності людини із Богом, і тоді Бог відвертався від народу, але коли народ виявляв знаки покаяння, Бог і надалі продовжував благословляти своїх вірних. Уважно вслухаючись в імена з родоводу, який міститься в сьогоднішньому євангельському читанні, ми пригадаємо собі різні події з історії спасіння, в тому числі й ті, коли угода, Заповіт, між Богом і людиною, нехтувався людиною, а тому й прихід Спасителя світу, який мав увінчати Старий Завіт, міг здаватися нездійсненним. Проте Божа Любов і Сила подолали усі труднощі і небезпеки та зробили усе можливе, щоб подія Христового Різдва відбулась. Подібне нам може здаватися й у ті моменти, коли ми переживаємо важкі часи, наприклад, в нашому суспільно-політичному житті в Україні і світі. Нам може здаватись, що зло вже заполонило все і добру ніколи не вдасться перемогти. Проте, навчені Біблією, маємо пам’ятати, що перемоги зла – примарні і локальні, а тріумф добра – справжній та всеохоплюючий. Будьмо вірні Богові до кінця і Він завжди допоможе нам! Старозавітній щлях вірності Бога Своїй обітниці, даній людському родові, завершився народженням Христа. Таким чином розпочинається нова епоха, яку ми називаємо Новим заповітом. Це початок нового духовного родоводу - не через кровну спорідненість, не через національність, а через духовне синівство, через віру в Ісуса Христа! Новий заповіт – це не скасування Старого, а його сповнення. Вірність між Богом і людиною не втрачає своєї великої сили і поширюється тепер на всіх, хто прийме цю вірність через Ісуса Христа. Християни часто думають про Ісуса виключно як про історичного діяча минулого; чи як про того, хто відіграє якусь важливу роль у майбутньому. Натомість ми рідко думаємо про Христа у теперішньому часі – як про Еммануїла, «Бога з нами». Як сильно ми потребуємо «Бога з нами» у ці дні безладу, тьми і суперечок. У Євангелії від Івана сказано: “І Слово стало тілом, і оселилося між нами” (1,14). Не на якійсь віддаленій планеті, а тут – між нами. Він готовий розділити з нами наше горе, допомагаючи нам нести наші найважчі ноші. Ісус приходить до людей, щоб здійснилась більша єдність між Богом і людиною. Саме Він в собі поєднав Божу і людську природу. У Ньому Боже з людським з’єдналось. Він розширив рамки вибраного Божого народу і вийшов за межі єврейської національності, щоб усі, хто увірує, отримав спасіння. Саме про це ми згадуємо щороку і щороку дякуємо за цей прихід Спасителя. Вічний Бог народився і замешкав між нами! Чи може бути більший вияв Його близькості? Один відомий хірург схиляє голову і молиться перед кожною операцією. Побачивши одного разу це, здивований журналіст запитав його: «Ви завжди молитесь перед операцією?» Лікар з усмішкою відповів: «Завжди. Тому що я ніколи не знаю, що мене чекає, і коли маю передати скальпель Великому Лікарю та просити Його продовжити. Багато разів у моїй практиці було так, коли я був на грані моїх людських можливостей, і Бог брав “усе у свої руки”». Великим подарунком Бога для нас на Різдво є не закони, не філософія, а Він сам – наш Господь Ісусу Христос! Християнство – це набагато більше, ніж ряд заповідей. Більше, ніж будь-що інше, це – Присутність: Еммануїл – з нами Бог!  З нами у потребі – аби підтримати нас. З нами у горі – аби висушити сльози. З нами, коли ми падаємо – аби підвести нас. З нами у слабкості – аби додати нам сил. З нами при смерті – аби ми були впевненими. Так, з нами навіки після смерті – у місці, де “око не бачило, вухо не чуло, не спадало ніколи людині на думку, що Бог приготував для тих, кого Він любить” (І Кор.2,9). Дорогі в Христі! Ставаймо свідками присутності Живого Бога в нашому житті частіше, ніж раз на рік. Вміймо відчути, відчитати цю присутність Бога в різних обставинах і моментах нашого земного життя і діяльності: там, де працюємо, живемо, відпочиваємо тощо. По-особливому переживаючи Божу присутність під час Різдвяних свят, навчімось відчувати її щоденно, впродовж цілого року. Приготовляймося до духовної зустрічі із Христом, щоб відновити свій духовний родовід, свою спорідненість з Господом. «От стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зі мною. Переможному дам сісти зо мною при престолі моїм, як і я переміг і сів з Отцем моїм на престолі Його» - каже Господь (пор. Отк. 3.20-21). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав м. Дрогобич,5 січня 2020 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав: Євхаристійне богослужіння є передсмаком Месіанського бенкету, коли ми сядемо вечеряти з Господом в Небесному Царстві

29 грудня, у неділю Святих Праотців, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на 28-му неділю після Зіслання Святого Духа

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос розповідає притчу, відповідаючи одному євреєві, який сидів з Ним за столом і сказав: «Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім»(пор. Лк.14, 15). Цей чоловік, як і кожний ізраїльтянин того часу, мав традиційне юдейське уявлення про месіанський прихід і про Божий бенкет. Він, як і кожний правовірний єврей, не міг собі навіть уявити, що в Божому Царстві братимуть участь навернені грішники і погани. Саме тому Христос у сьогоднішній притчі доносить до нас слово правди про Царство Боже. Як багато разів Ісус порівнює спасіння і Царство Боже з бенкетом – святкуванням! Він завжди описує Царство як велику радісну подію. Ніколи Небесне Царство не прирівнюється до сумної, нудної чи безбарвної події. Натомість воно завжди пов’язане з безмежною радістю, адже Царство Боже означає повноту життя, радість, мир і любов. Сьогоднішня євангельська благовість промовляє до кожного з нас – ти запрошений! Ми запрошені до Божого Царства, до вічної слави,до спілкування з Богом. Ми запрошені сидіти за столом з нашим Господом. У священному писанні читаємо: «Блаженні запрошені на вечерю Агнця» (пор. Од. 19, 9). Сам Господь запрошує нас. Царство Боже розпочинається персональним запрошенням – Бог запрошує нас через свого Сина Господа нашого Ісуса Христа. Однак це запрошення потребує відповіді. Необхідно дати відповідь, навіть якщо й подумки, та все ж сказати: «Так, Господи». Відповідь передбачає іти за Ісусом, слухати Його Слово, зберігати Його Заповіді, жити повнотою святих Тайн та свідчити про Його любов у повсякденному житті. Господь запрошує нас прийняти Добру Новину про споконвічний Божий план щодо життя вічного, який був виявлений через Господа нашого Ісуса Христа. Першими посланцями чи слугами, котрі були послані скликати людей на бенкет, були старозавітні пророки, ті мужі, яких покликав Бог промовляти до людей: «Так сказав Господь». Гостями, яких запросили першими прийти на весільний бенкет Сина Божого, були люди Ізраїлю. Коли ж вони не прийняли запрошення, Бог послав нових посланців – апостолів і перших місіонерів, які понесли це запрошення не тільки до ізраїльтян, а до кожної людини. Тепер усі люди є покликаними прийти на бенкет спасіння Божого Сина. Небесний Отець любить кожну людину, яка носить Його Образ у своїй душі. Він бажає бачити поряд Себе всіх людей. Всі ми є запрошені до вічної радості в Небесному Царстві. Християнське життя починається з запрошення від Господа – приходьте! Тепер ми у Христі маємо сміливість прийти, наблизитися до Бога, нашого Небесного Отця. Ми маємо особливу нагоду прийти до Нього під час передріздвяного посту, коли приготовляємось святкувати Воплочення Божого Сина. Бог приходить до нас у Різдві, щоб ми могли прийти до Нього у таїнствах спасіння. Він поширює на нас те саме запрошення, яке Він сказав Закхеєві: «Притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі» (пор. Лк. 19,5). Він хоче прийти, щоб замешкати в нас. Коли Ісус промовляє до нас: «Прийдіть», Він знає, наскільки сильно ми бажаємо справжнього миру і сенсу в житті. Він знає, як багато всього нас розчаровує. Він знає рутину нашого життя, як часто ми знеохочені. Він знає, що означає прожити половину життя і зрозуміти, що ти не досяг усього, чого бажав досягнути в цьому житті. Він знає, що означає тривожитись, страдати… Він знає як усі ці почуття впливають на нас і тому запрошує нас прийти до Нього. «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (пор. Мт.11,28). Трудність полягає у тому, що наше життя –це лабіринт різних запрошень. Нас часто запрошують у різні місця. Нажаль, часто ми не маємо відчуття того, що головне у житті, не маємо здатності вибирати те, що є правильним, і тому ми не раз приймаємо неправильні запрошення, робимо помилкові рішення. Так ми пропускаємо бенкет, повноту життя у Христі, і женемось заскороминучими благами цього світу. Наступна думка, на яку сьогодні хотілося б звернути увагу це слова: «Ідіть, усе готове» (Лк.14,17)! Не говориться: завтра, але вже все готове сьогодні. «Ось тепер - час сприятливий, ось тепер - день спасіння», - читаємо у Посланні до Коринтян (пор. ІІ Кор 6,2). Грецьке слово, яке вживається на означення бенкету, є δεῖπνον(deipnon) – бенкет, вечеря, основна їжа дня, яка споживалася ближче до вечора. Це слово є важливим, бо воно говорить нам про те, які стосунки Ісус хоче мати з нами, коли ми прийдемо до Нього. Східні народи їли тричі на день. Сніданокполягав у невеликому сухарику хліба з вином. Обід був маленькою перекускою посеред дороги або серед поля. Вечеря ж була головною трапезою дня. Люди довго сиділи за столом, бо вся робота вже була зроблена, і вони не поспішали, багато розмовляли між собою. Тому той факт, що Ісус запрошує нас на вечерю – бенкет, описує тісний, довготривалий, особистий стосунок, який Бог хоче встановити з кожним з нас. Бенкет чи вечеря, про які нам розповідає Христос у сьогоднішній притчі, є нічим іншим як Євхаристією – Трапезою, у якій ми запрошені брати участь на кожній літургії. Євхаристійне богослужіння є передсмаком Месіанського бенкету, коли ми сядемо вечеряти з Господом в Небесному Царстві. Це означає, що кожного разу, коли ми приходимо на небесний бенкет Євхаристії, щоб отримати Найсвятіше Тіло і Кров нашого Господа, ми споглядаємо вперед, на Друге Пришестя - Парусію. Іншими словами, Євхаристія – теперішня вечеря є передсмаком і передчуттям Бенкету в небі, який все ще має відбутися. Отож коли людина отримує Святі Тайни – Пресвяту Євхаристію – тепер, то, водночас, отримує обіцянку сопричастя з Христом у майбутньому віці. Так як Ісус сказав своїм учням: “Я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, щоб їли й пили за столом у моїм Царстві” (пор. Лк. 22,29-30). Сьогодні не є простий день нашого життя. Сьогодні є той єдиний день, коли ми маємо привілей прийти до Господа і бути причасником богослужіння. Бог нам служить. Єдиний час, коли ми маємо нагоду, це – теперішній момент. Все, що людина має, це – “сьогодні”, бо “вчора” вже немає, адже вчорашній день минув, а “завтра” для нас може й не настати. Суд для нас не буде тільки  наприкінці світу. Він може відбутися будь-коли, бо будь-якого дня ми можемо померти – переставитися і постати перед нашим Господом. Парусія – прихід не є лише наприкінці світу, він вже почався і триває. «Коли мені треба каятися», – запитав хтось одного старця, а той йому відповів: «В останній день твого життя». «Але я не знаю, який день буде мій останній», - відповів співбесідник. «Тоді кайся щодня», – сказав монах. Ми не можемо вибирати, як чи коли помремо. Ми можемо лише вирішувати, як ми будемо жити зараз – сьогодні. Теперішнє є тією точкою, коли час торкається вічності. Мета часу – дати нам можливість прийти до Бога, щоб відповісти на Його запрошення, на бенкет. Однак маємо пам’ятати, що прихід є тільки початком. Людина має прийти до Христа, щоб Його пізнати. Після цього вона мусить йти далі, несучи свідчення про Нього. Отримавши нове життя в Христі, ми покликані нести його іншим. Ми стаємо слугами, про яких згадується у сьогоднішньому Євангелії: «Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих… Піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився» (пор. Лк.14,21.23). Господь хоче, щоб Його дім був наповнений і щоб усі Його діти були з Ним. У цьому є і завжди було і буде завдання Церкви – іти на дороги й узбіччя, проголошуючи запрошення на Господній бенкет, доносячи його до кожного, щоб наповнився Божий дім. Це – великебажання нашого Господа! Дорогі у Христі! Відкладімо всі інші запрошення у житті, а відкликнімося на Господній заклик і будьмо учасниками Господньої Вечері тут і тепер. Молімося щоб кожний з нас побачив красу яскраво освітленої бенкетної залі і вже сьогодні зазнавав радості від спілкування з Богом.А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав м. Дрогобич29 грудня 2019 року Божого Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2020)

«Небо і земля сьогодні хай радіють… Бог бо в тілі появився... Прийшла надія народів, щоб визволити нас від ворожої неволі». (Стихира на Литії РіздваГНІХ) Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі в Христі брати і сестри! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Знову настав період літургійного року, коли ми вітаємо одне одного цим світлим християнським привітом. Ці радісні слова виражають нашу віру та сповнюють нас новими надіями, адже «хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано: Бо з нами Бог» (пор. Іс. 9, 5).Різдво Христове дає щоразу новий потужний імпульс нашій свідомості про Божу присутність у світі, а це дарує нашим серцям радість, надію та любов. Не змінюючи свого Божества, Син Божий, Бог Предвічний, за дією Святого Духа народився від Пресвятої Діви Марії, став людиною, такою як усі ми, лише без гріха. Він не просто наблизився до людини, а ототожнився з нею, прийняв тлінне тіло, яке за законами природи зростало і страждало, відчувало втому, голод і спрагу. Чудо Христового Різдва важко збагнути людським розумом. Святий Іван Золотоустий каже: «"Ветхий деньми" (пор. Дн. 7, 9) зробився Дитям; Той, Хто сидить "на високім і піднесенім престолі" (пор. Іс. 6, 1), покладається в яслах; непізнаваний, простий і безтілесний відчувається людськими руками; Той, Хто розриває узи гріха, повивається пеленами, — бо Він так хоче. Він хоче безчестя обернути на честь, безславність одягнути у славу, у приниженні показати образ доброчесності» (Св. Іван Золотоустий, Слово на Різдво Спасителя нашого Ісуса Христа). У Різдві Господа нашого Ісуса Христа ми знайшли нетлінний скарб, рівного якому немає в історії світу. Воплочення Сина Божого – не просто чергова історична подія, а початок і відлік нового завіту людини з Богом. У ньому Божественне світло пролилося з неба і пронизало людське життя, розпочавши оновлення світу. «Христос рождається, щоб оновити упалий колись образ», - нагадує нам у ці дні свята Церква(тропар передсвяття Різдва ГНІХ). І ці слова стосуються не лише старозавітного людства, а й кожної людини. Із втіленням Сина Божого починається визволення людського роду від гріха і смерті та відкриваються двері в життя вічне. Ісус Христос увійшов у пітьму людського життя, щоб вивести з неї людину. Остаточною метою приходу Спасителя є дарування кожному можливості повного єднання з Богом, адже, за словами Іринея Ліонського, «Син Всевишнього став Сином людським для того, щоб людина стала сином Божим» (Проти єресей, III, 10, 2). Ангельська благовість «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його благовоління» є підставою для радості й надії людства, адже в різдвяній події небо і земля поєдналися у незворушній єдності, а Творець огорнув кожну людину обіймами своєї вічної отцівської любові. Через Різдво Христа-Життєдавця люди отримали великий дар «дітьми Божими зватися» (пор. І Ів. 3,1), і відтепер ми, як пише апостол Павло, «більше не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі» (Еф. 2, 19). Дитятко Христос звіщає нам, що Бог є добрим Отцем, а ми всі є братами й сестрами. Ця істина лежить в основі християнського світосприйняття. Без усвідомлення і практикування цього братерства в Христі всі наші зусилля якось покращити цей світ є марними. «Будьте, отже, послідовниками Бога, як любі діти, і ходіть у любові, за прикладом Христа, що полюбив вас» (Еф. 5, 1-2), – закликає нас св. апостол Павло. «"Любі, коли Бог так полюбив нас, то й ми повинні один одного любити" (І Ів. 4, 11), - каже євангелист Іван Богослов, наголошуючи: - "Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише - ділом і правдою" (І Ів. 3,18)». Втілюймо ці слова в нашому повсякденному житті. Як діти Божі, творімо діла любові, допомагаймо потребуючим, на зло відповідаймо добром. Кожним своїм словом, ділом і поведінкою виправдовуймо своє високе покликання бути християнином. Сьогодні, спостерігаючи за тривожними повідомленнями новинних агентств, нам здається, що темні густі хмари безпросвітно зависли над теперішнім світом. Війни, зокрема російська збройна агресія проти України, насильства над поодинокими людьми і цілими народами, нерівність, соціальна несправедливість, нестабільність, переслідування і дискримінація християн, хвороби, злидні, політична нестабільність і некомпетентність, агресивна пропаганда розваг і моральної розбещеності, вседозволеність перетворюються, на жаль, на щоденні явища нашого життя. У такі непрості часи пам’ятаймо про благовість Різдвяної Ночі, яку приніс Ангел переляканим пастухам: «Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу. Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лук. 2, 10-11). Як бачимо, Бог не є байдужий до своїх дітей. Він не є холоднокровним спостерігачем історії і людських трагедій. Він приходить у важкі моменти, готовий взяти на себе наші проблеми, турботи, болі та нещастя. Ми щасливі, бо в життєвій темряві, сповненій страждань, проблем, гріхів і помилок, нам сяє небесна провідна зірка, що не дає зійти на манівці. Це – наша Церква, яка основана на Скелі Петра і яка супроводжує нас від народження до смерті, благовістує нам Слово Життя, лікує наші рани і пропонує у Святих Таїнствах «бальзам безсмертя». Дорогі в Христі! Ми вдячні Богові за Його милості, даровані нам у минулому 2019 році, у якому ми, серед іншого, відзначали 30-ліття легалізації нашої Церкви після десятиліть переслідування атеїстичним більшовицьким режимом. Нам не відомо, що принесе нам новий 2020 рік, але ми твердо знаємо, що за будь-яких обставин з нами завжди буде наш Господь. Тому з надією дивімося в нього, очікуючи щедрих Божих благодатей для нашої Церкви і Держави, а також сили і наснаги долати виклики й труднощі, які перед нами постануть. З Божою допомогою розбудовуймо наш український дім на християнських засадах, не дозволяючи, щоб він був поглинутий ліберальними спокусами та псевдогуманістичними гендерними ідеологіями, які підступно намагаються зруйнувати людство. Не даймо поглинути себе цим світом, а являймо у своєму житті християнський подвиг самозречення, милосердя й любові. У 2020 році у рамках підготовки до VІI сесії Патріаршого Собору нашої Церкви у нашій Самбірсько-Дрогобицькій єпархії буде проведений Єпархіальний собор, на якому ми шукатимемо душпастирських підходів у подоланні міграційних викликів та у плеканні серед наших вірних церковної свідомості та єдності. Запрошую всіх до молитви за успішне проведення цього Собору та до активної участі в підготовчих заходах, які відбуватимуться на парафіяльному та регіональному рівнях. Дорогі в Христі! У ці святкові дні, коли ми сподобилися благодаті зустрічати Спасителя світу, прагну разом із вами розділити тиху радість Христового Різдва, яке є для нас джерелом душевного миру, а також спонукою до подяки та поклоніння Богові. Нехай у наших серцях знайдуться ясла, готові прийняти Богонемовля Христа, а в наших руках – дари, які ми можемо принести Йому. Син Божий нехай преобразить наше життя так само, як Він, увійшовши у людську історію, змінив і наповнив її сенсом. У цей різдвяний час нехай відчуття благодатної дійсності надихає нас на жертовне служіння Богові, Церкві та Україні. Різдвяна радість, яку випромінюють наші богослужбові тексти, різдвяні колядки та народні традиції, хай переповнює всіх – звитяжних воїнів і жертовних волонтерів, повних ентузіазму молодих і багатих на мудрість старших, здорових і хворих, самотніх і вбогих, в’язнів та подорожуючих! Усім зичу міцного здоров’я, миру та Божого благословення з нагоди Христового Різдва та благословенного Нового 2020 року Божого! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + ЯРОСЛАВ Приріз, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, у празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця, 19 грудня 2019 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав: Бог понад усе хоче бути нашим Приятелем

22 грудня, у свято Зачаття св. Анною Пресвятої Богородиці, в катедральному соборі Пресвятої Трійці у м. Дрогобичі владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення бр. Петру Войтовичу, викладачу Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Проповідь на двадцять сьому неділю після Зіслання Святого Духа

Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні ми бачимо Ісуса Христа, який перебуває в суботу в синагозі. Ми знаємо, що старозавітна синагога − це було місце моління і навчання. І ось Ісус навчає в суботу. Проте навчає Він не тільки словами, а й Своїми дуже промовистими вчинками – ділами. Слово, яке Він провіщає, показує себе живим і діяльним через певні знаки й оздоровлення, які супроводжують це навчання і учительське слово нашого Господа. У дусі прочитаного Божого Слова роздумаймо про розбитість сучасної людини і джерело її зцілення. Хвороби, терпіння і смерть прийшли в людське життя не тому, що так захотів Бог. Людина вибрала життя без Бога, тому все це прийшло як наслідки гріха. Людське життя є сповнене розбитості; розбиті країни, нації, міста, сім’ї, серця, мрії тощо. За словами пророка, Ісус «був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані» (Іс. 53,5). Христове тіло було розіп’яте на хресті, щоб ми могли стати цілісними. Людина була створена для спільноти і дружби з Богом. Справді, Бог понад усе хоче бути нашим Приятелем, проте ця приязнь була розбита через людський гріх, який є причиною проблем і страждань у сучасному світі. Ісус Христос прийшов поєднати ці зруйновані стосунки між людиною і Богом. Якщо б не було розп’ятого Спасителя, у Якого можуть знайти розраду ті, хто розбитий трагедіями свого життя, то що ми могли б їм сказати?! Як зміг би хтось промовляти до батьків, довгождана дитина яких народилася хворою? Як міг би душпастир говорити з незліченною кількістю страждаючих у світі, якщо б ми не мала розп’ятого Спасителя? Що ми робимо зі своєю розбитістю? Як колись, так і сьогодні оснoвними запитaннями для кoжнoї людини є: як бути людинoю? як нaвчитися мистeцтвa життя? якa дoрoгa вeдe дo щaстя? Відповіді на ці запитання ми можемо знайти у храмі, бо це місце зустрічі людини з Богом. Iсус нa пoчaтку свoгo земного життя говорить: «Я прийшoв нeсти Дoбру Нoвину убогим» (Лк 4,18). Цe означає, що Бог мaє вiдпoвiдь нa нaшe oснoвнe зaпитaння: «Я - путь, істина і життя!» (Ів.14,6). Іншими словами - Я вaм пoкaжу дoрoгу життя, дoрoгу щастя, бiльшe тoгo, Я є ця дoрoгa – каже Господь (пор. Ів. 14, 6). Люди завжди будуть потребувати Бога, навіть в епоху, коли у світі панує науковий прогрес, технологія і глобалізація. Бога, Який відкрив Себе нам в Ісусі Христі і єднає нас у Вселенській Церкві, щоб ми з Ним і через Нього навчалися правдивого життя, щоб ми зберігали й утілювали критерії справжньої людяності. Коли людина більше не відчуває Бога, життя стає пустим, все стає недостатнім і розбитим. Отож благовість християнської віри полягає в тому, що Господь Ісус займається «ремонтом» нашого розбитого життя. Він бере розбиті долі і знову робить їх цілісними, так як Він випрямив спину жінці у сьогоднішньому Євангелії. Хіба Він не сказав: «Я прийшов, не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних» (Лк.5,32). Він прийшов, щоб зціляти людей з розбитими надіями, розбитим життям. Бог бере розбиті речі з нашого життя і перетворює їх у краще життя свого Божественного промислу. Бог може робити чудеса з розбитого серця і розбитого життя, якщо ми віддамо Йому уламки. Народна приказка каже: «Бог може намалювати пряму лінію нашого життя – кривими штрихами». Наш Всемогутній Бог спеціалізується на відновлювальній хірургії розбитого життя. Він бере уламки розбитого життя і змінює їх на щось прекрасне і сповнене змісту, що приносить Йому прославу. Майстерня Великого Лікаря розбитих доль відкрита цілодобово, без вихідних, і не треба наперед домовлятися, щоб до неї доступити. Над входом до однієї майстерні був такий напис: “Ми ремонтуємо усе, крім розбитих сердець!”. У Христі Ісусі це звучало б так: “Господь ремонтує все, особливо розбиті серця”. Хіба Він не сказав: “Дух Господній на мені, бо Він послав мене зціляти тих, в кого розбите серце” (пор. Лк 4,18). У людському житті є деякі розбиті речі, які Бог вирішив лікувати через інших людей. Якщо ми розбиті, знайдімо справжнього приятеля – можливо духівника, який полегшить нашу розбитість. Бог діє через власне Тіло – Церкву; через неї Він приносить зцілення. Ми потребуємо людей і Бог їх нам дає. У цьому полягає суть Церкви. Бог помістив нас тут, щоб ми розділяли тягарі одне одного. Зцілення полягає у віднайдені когось, кому ми можемо довіритися і розповісти історію власної розбитості. Отже, знайди хворе серце і дозволь Богові скористатися тобою, щоб принести зцілення іншій розбитій людині. Ніщо так швидко не загоїть біль нашого серця, як допомога іншому. Спробуймо вийти поза обрій свого себелюбства, слухаймо, турбуймося. Бог створив нас у такий спосіб, що, допомагаючи іншим, ми зцілюємося самі. До тих, хто перебуває в скорботі; до тих, хто скаржиться, бо життя було до них злим; до тих, у кого є спокуса вірити, що немає Бога на небі, принаймні Бога любові – до всіх цих людей приходить Ісус і показує свої руки. Більш промовисто, ніж будь-які слова, ці пробиті руки кажуть: «Я також страждав». Він плаче з тими, котрі плачуть. Але у Нього також є відповідь: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (Ів.16,33). Христос приносить мир. Він був розбитий, щоб зцілити нашу розбитість. Наче дерево, яке плодоносить своїми зламаними гілками, Бог використовує нашу розбитість для нашого зростання. Так, як Бог бере розламану землю і дає урожай, розламані хмари і дає дощ, розмолоту пшеницю і робить хліб, так Бог бере розбитих людей, таких як Апостол Петро, який гірко плаче, розбитий гріхом, і робить його святим, посудиною для більшої Божої слави. Згадаймо розбійника розп’ятого біля Христа – його життя було абсолютно розбите, поламане. Перед смертю він видихнув молитву: “Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство” (пор. Лк.23,42), і одразу Божа любов влилася в його серце, і він почув обіцянку: “Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї” (Лк.23,43). В житті кожного з нас є багато недоліків, але коли ми приходимо до Ісуса з розбитим, сокрушеним серцем, Він перемінить нас своєю любов’ю. “Жертва Богові – дух сокрушений, серцем сокрушеним і смиренним Бог не погордить” (пор. Пс. 51,17). Іноді тільки тоді, коли ми є розламані, розбиті аж до відчаю, ми усвідомлюємо, наскільки ми є обмежені, як досконало надіятися на Бога. Іноді лише тоді, коли ми є розбиті, ми упокорюємося перед Богом, даємо Йому простір у нашому житті. "І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі (Мт.4, 23-24). Дванадцять Апостолів продовжували в часі і просторі діло спасіння, бо ж Христос вислав їх, кажучи: "Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку" (Мт. 28,19-20). Апостоли не тільки стали проповідниками Слова, але також і благовісниками спасіння народу в Христі Господі. Через це Христова Церква не тільки проголошує Добру Новину, але є носієм спасіння Бога через святі Тайни. Дорогі брати і сестри, щоб бути членами Христового Царства ми повинні визнати необхідність спасіння. Через святу тайну Хрещення, ми стались народом Божим, тому повинні жити повнотою хрещення, тобто Словом Божим і Євхаристією. Коли Слово Боже западає в душу людини, воно породжує послух, тобто слухання, що змінює життя. Євхаристія, відкриває глибоку природу Церкви - спільноти запрошених на гостину, що святкує пам'ять дару Того, Хто жертвує і є Жертвою. Йдучи цим шляхом, людина примирюється з Христом за допомогою безустанного процесу навернення. Свідомість власної гріховності приводить до розкаяння серця в цілющій купелі сліз, і через Святу Тайну Покаяння людина зціляється, за словом Господа, промовленим через пророка Єримію: «Я бо прощу їхню провину, гріха їхнього не згадуватиму більше» (Єр. 31.34). Тоді людина віддаляється від гріха насамперед тому, що вона пізнала доброго Отця, Бога любові, і більше не втікає від Нього, а біжить до Нього, як каже Псалмоспівець: «Спробуйте і подивіться, який добрий Господь: Блаженний, хто до нього прибігає» (пор. Пс. 33. 8). Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь! + Ярослав 22 грудня 2019 року Божогом. Дрогобич Детальніше...