Владика Ярослав: Хто йде за Ісусом, приходить до повного світла

26 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на сьому неділю після Зіслання Святого Духа (2020)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам про два чуда оздоровлення, які чинить Ісус. Він повертає двом незрячим особам зір, а німому біснуватому чоловікові – мову. Євангельські історії перших неділь після Зіслання Святого Духа багато розповідають про віру. Основною думкою цих подій є важливість цієї чесноти для людини. Вона повинна переростати у довір’я до Бога і служіння ближнім. Віра захищає нас від впливу злого духа і всяких гріхів. Вона провадить нас до Божої всемогутності, яка оздоровляє нас з різних недуг, дає силу нести тягарі життя, зближає людей між собою, зокрема у випробуваннях. Оздоровлення Ісусом двох незрячих людей відкриває нам віру, як очі душі, як духовний зір, який допомагає нам пізнавати Бога. У цій розповіді євангелист Матей насамперед вказує на Ісуса як Месію. Про це говорить месіанський титул «Син Давида», який часто з’являться у Євангелії від Матея в описах зцілень. Тому важливо поглянути на ці зцілення крізь призму месіанських очікувань Ізраїля провіщених пророками: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться. Тоді кульгавий, мов олень, підскочить; язик німого піснею озветься, бо в пустині ринуть води і в степу потоки» (Іс 35,5-6). Ісус сповнює те, що провіщали пророки. В центрі розповіді – Ісус і два незрячі, які, незважаючи на те, що не бачать, ідуть за Ісусом і входять разом з Ним всередину дому, до якого ішов Ісус. Просвітлення наступило у домі, у Церкві. Воно починається від бажання іти за Господом, це прагнення є легеньким світлом серед ночі. Хто йде за Ісусом, приходить до повного світла. Очевидно, що по дорозі були й інші люди, однак євангелист Матей зосереджує нашу увагу на Ісусі Христі і цих двох особах. Постава Ісуса тут дещо особлива, Він не відразу відповідає на прохання, як у випадку з прокаженим (пор. Мт 8,3), сотником (пор. Мт 8,7) чи начальником, у якого померла дочка (пор. Мт 9,19). Тут Ісус чує прохання про змилування упродовж часу, коли Він є в дорозі до дому, але відповідає на прохання сліпців аж тоді, коли вони зайшли за Ним у дім. Так Христос неначе випробовує їхню віру, хоче почути від них визнання їхньої віри. Господь наперед знає те, чого нам потрібно, але бажає чути прохання як вияв нашої віри. Незрячізвертаються до Ісуса: «Помилуй нас, сину Давидів». Вони не просять тільки прозріння, а помилування. Це прохання є важливішим від бажання тільки тілесного оздоровлення. Воно стосується помилування, зцілення цілісної людини. Це прохання і ми так часто висловлюємо перед Богом у наших богослужіннях. При зустрічі Ісус запитує, чи вони справді вірують, однак не питає про віру в Його месіанство, яку вони виражають словами: «Сину Давидів», а про віру в Його здатність їх зцілити. Їхня відповідь коротка і водночас досконала: «Так, Господи». Чудо оздоровлення супроводжується жестом дотику до їхніх очей із словом: «Нехай вам станеться за вашою вірою!». Незрячий перебуває у темноті, і першим кроком до просвітлення є свідомість того, що людина є сліпою. Тільки той, хто є створений до життя у світлі, знає, що є сліпим. Камінь не є сліпим! Знання про сліпоту означає розуміння того, що ти не є створений для темноти, подібно як знання про смертність – що ти не є створений для смерті. Свідомість сліпоти і смерті виникає із нашої гідності. У Святому Письмі «бачити», «бути зрячим» означає бути віруючим. Віра – це є особлива властивість людської особи проникати в глибину дійсності, бачити набагато глибше, ніж це можуть зафіксувати лише тілесні очі, і тому віра часто ще називається прозрінням, просвіченням людини. Коментуючи те, що сталося, єпископ Іларій (IV ст..) з міста Пуатьє повчав: «Вони побачили, тому що вони увірували, а не тому увірували вони, що побачили. Саме через те, що вони очима віри так могли проникнути в глибину цього, що діється, і побачили живого Бога, Який є перед ними, саме тому вони могли прозріти у своєму фізичному, тілесному вимірі». Так діє Господь в житті кожної людини – за її вірою. Отже, віра людини чинить її здатною стати учасником спасительної місії Ісуса Христа.Там, де Ісус не знаходить віри, Його дія обмежена: «І не зробив там багато чуд з-за їхньої невіри», –  каже Cвященне Писання (пор. Мт 13,58). Коли відкрились очі незрячих, Христос говорить їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це» (Мт 9,30). А вони зробили навпаки: розголосили по всій країні. Той дар, якого вони сподобилися завдяки вірі, не могли тримати в собі. Віра тих двох сліпців привела їх до бачення і спонукала до свідчення. Вони виявилися прозорливішими від інших людей, бо в Ісусі Христі побачили Месію – Давидового сина. Однак своє месіанство і Боже Синівство Ісус відкриває не відразу. Ісус, не бажає, щоб люди Його сприймали тільки як політичного діяча, тому поступово відкриває те, хто Він є. Євангелист Марко ще більше ніж Матей наголошує на цій месіанській таємниці Христа, щоразу зазначаючи, що на початку своєї проповіді Ісус забороняє розповідати про чуда, які Він чинить. Христос бажає, щоб Його знали не тільки як чудесного цілителя, який повертає зір, зціляє різні хвороби, виганяє злих духів, але що Він є тим обіцяним Месією, в якому сповняються пророцтва Старого Завіту. Йоан Хреститель, будучи ув’язненим і довідавшись про те, що могутній пророк постав у народі, який творить численні чуда, посилає своїх учнів, щоб спитали Його: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» (Мт 11,3). Він бачив у діях Ісуса сповнення месіанських пророцтв і бажав упевнитися, чи  Ісус справді є тим Месією, якого очікував Ізраїль. Христос не відповідає прямо на запитання Йоана, але говорить посланцям: «Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина» (Мт 11, 5). Йоан Хреститель, апостоли і всі люди, до яких проповідував Христос, повинні були через Його слово і діла визріти у розумінні того, ким є Ісус. З наближенням своєї хресної жертви Христос щораз більше відкриває таїнство своєї Особи і своєї місії спасіння людини, а до цього через свої діла Він поступово приготовляє людей до розуміння і прийняття цієї істини. Він прийшов відкупити цілу людину, спасти її від неволі гріха і смерті. Друге оздоровлення, про яке чуємо в євангельському читанні, – вигнання злого духа, завдяки якому Христос повертає дар мови одержимій людині. Це зцілення стосується інших чуттів людини – її здатності чути і розмовляти. Його також слід розглядати в контексті месіанських пророцтв. Оскільки цей чоловік був німий, то у розповіді, природньо, нема згадки про прохання про оздоровлення, немає діалогу з Ісусом, немає, навіть, слова, яким Христос оздоровляє. Євангелист говорить тільки про наслідок вигнання злого духа: «Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити» (Мт 9,33). Після цього чуда дає про себе знати натовп людей, які дивуються, бо ніколи такого не бачено в Ізраїлі. Йдеться не лише про територію Ізраїля, а й про історію вибраного народу: «Такого не бувало й не видано з того часу, як Ізраїль вийшов з Єгипту, по цей день!» (пор. Суд 19,30). Народ, знаючи це, засвідчує особливу Божу силу і Божу присутність у Христі Ісусі. Чуття (бачити, чути, розмовляти), які зціляє Христос, надзвичайно важливі для людини в її спілкуванні з ближніми. Однак у відносинах з Богом це неможливо без віри. Тільки у вірі людина здатна спілкуватися, чути, споглядати Бога, відчувати Його присутність. Тільки у вірі людина здатна прийняти Його дар спасіння і життя вічного. Проте є група людей в народі, які, бачачи ці чуда, все ж мають власне їх трактування, тому що вони не здатні вийти зі свого способу мислення, свого уявлення про Бога, не здатні побачити в Ісусі Христі об’явлення Божої доброти і милосердя. Вони закривають свої очі, аби не бачити сповнення цих пророцтв у Христі. Для них Ісус не може бути від Бога, бо діє не відповідно до їхнього знання про Бога, яке вони вважають єдино правильним. Тому надприродна сила Ісуса ними сприймається як протилежна від Бога: «Він виганяє бісів князем бісівським» (Мт. 6,34). Цими словами вони, щоб не увірувати в Нього, намагалися оправдати закривання своїх вух на слово Ісуса, а очей – на чуда, які Він чинив. Проголошення Євангелія Царства, як в часи Ісуса Христа, так і сьогодні, ставить кожну людину перед вибором: прийняти й повірити, щоб спастися, або ж, закриваючи очі й вуха, зробити серце нечулим до прийняття Доброї Новини. «Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу» (Мт. 6,35). Цими словами євангелист підсумовує певний період місії Ісуса починаючи з Галилеї (пор. Мт 4,23). Це служіння об’єднує проголошення Євангелія Царства, навчання по синагогах, не тільки словом, але й знаками милосердя й оздоровлення. Всі ми потребуємо Божого змилування, тому наслідуймо євангельських сліпців у їх молитві: «Ісусе, сину Давидів, помилуй нас, наш народ, нашу Церкву, нашу державу, допоможи нам знову стати віруючим і повноцінним Твої народом, а відтак змогти промовити словом віри до своїх ближніх». З вірою молімося і нехай так станеться – Амінь.  + Ярослав 26 липня 2020 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав освятив храм в с. Задністря на Самбірщині [фото]

12 липня, у свято святих апостолів Петра й Павла, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію с. Задністря на Самбірщині, де освятив новозбудований храм Пресвятої Трійці. Відтак єпископ відслужив у новоосвяченому храмі Божественну Літургію у співслужінні о. Богдана Добрянського, самбірського декана, о. Івана Дубравського, адміністратора парафії, та священиків Самбірського і Мокрянського деканатів. Детальніше...

Проповідь з нагоди освячення храму Пресвятої Тройці у с. Задністря

Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Радію, що ми так чисельно зібралися сьогодні в цьому Божому домі. Сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам, як Христос залишаючи обітовану землю перепливає море і приходить до іншої країни, яка має назву (зокрема, в євангелиста Матея) Гадаринський край. Гадара та Гераза були частиною так званого Декаполісу (союзу 10-ти грецьких міст за Йорданом) – території, яка була переважно заселена поганами, а також асимільованими євреями. Юдеї були в меншості у тих теренах, і хоча їм було забороно споживання свинячого м’яса, деякі з них, зокрема ті, хто жив серед поган, розводили та торгували цими тваринами. Таким чином, згадуючи цей географічний регіон, євангелист Матей наголошує на місії Ісуса Христа до поган, котра вповні розвинеться після Його воскресіння (пор. Мт 28:19–20). Першими, хто зустрічає Христа на цій землі, є біснуваті. Згідно євангелиста Матея, вони такі були люті, що ніхто не міг перейти тою дорогою, вони наганяли страх на цілу країну. Тим коротким реченням євангеліст описує, що ця країна живе в грісі, вона є у владі злого і те зло є люте, страшне, агресивне і всі його бояться. Біснуваті кричать: «Що нам і тобі, Сину Божий»? Інакшими словами, що Тобі до нас. Це одне з найбільших й найгостріших запитань, що стоять перед людиною: що Богові до нас? Те, що робить Ісус є відповіддю на це запитання, радше Його прихід: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо 3,16). Бог той, хто залишає дев’яносто дев’ять овець, щоб знайти одну заблукану. (Лк 15,4-7) Отці Церкви вважають, що в цих двох біснуватих проявилася природа зла. Передусім, зло завжди поневолює: той, хто чинить зло, стає його невільником. Святий Іван Золотоустий твердить, що два біснуваті – це втілення природи того, хто зветься дияволом, бо саме диявол розділяє, закликає до агресії й ненависті. І ось прийшов Ісус Христос. Сама лише присутність Ісуса Христа, Який ще нічого не зробив і не сказав, вже наводить страх і трепет на того, хто у страсі тримав це край. Сили зла, які, здавалося б, керують світом, є нічим перед абсолютною владою Ісуса та будуть остаточно знищені в часі Його Другого славного приходу. І євангелист це чітко підкреслює – з приходом Ісуса вже почався цей есхатологічний час (останній період, який закінчиться загальним воскресінням та переходом до життя майбутнього віку). Після демонстрації влади над силами природи – утихомирення бурі на морі (пор. Мт 8,23–27) – Ісус втихомирює бурю в серцях біснуватих людей. Він, не веде з бісами переговорів, які тут, подібно як і в пустелі в часі спокус, визнають Його Сином Божим (пор. Мт. 4, 3–6), не бореться з ними та навіть не вживає якоїсь формули екзорциста – Ісус вживає тільки одне слово в наказовому стані: «Ідіть!» Пояснюючи, чому Христос дозволив, щоб біси увійшли в свиней, святий Іван Золотоустий подає три причини цього допуску: щоб показати зціленим ту шкоду, яку біси їм заподіювали; щоб всі зрозуміли, що біси не наважились би увійти у свиней без Його дозволу; та щоб показати, що сталось би з нещасними, якби не чудесний Божий порятунок. Загибель свиней наочно демонструє поразку і знищення бісів, їхнє вигнання з цього світу, щоб нікому вони не змогли більше заподіяти шкоди. Диявол через гріх спаралізував людину, учинив нездатною до того, до чого вона є сотворена - до чинення добра, гріх учинив людину своїм в’язнем. Але при зустрічі з Господом, коли ми йдемо до Нього зі свідомістю, що тільки Він єдиний є спроможний відпустити людський гріх, розірвати окови гріха, - стається чудо, і про це чудо ми сьогодні чули. Євангелист Матей описує подію в такий спосіб, щоб акцентувати на надзвичайній владі Христа. Він хоче, щоб його читачі бачили, яку владу та могутність  має Ісус – Він опановує хаос через одне слово. Щоб це стало можливим у нашому житті сьогодні, потрібно бути готовим втратити все, що стає на перешкоді цілковитому відкриттю нашого життя для Бога. Чому мешканці того краю не прийняли Христа? – Те, що вони вважали своїм скарбом, в один день зникло. Ігноруючи звільнення двох нещасних чоловіків та зосередившись на майні, мешканці Гадаринського краю побачили в Ісусі загрозу для своїх інтересів. Це – до болю знайомі історії, які щодня повторюються в нашій новітній історії… Христос показується тут як Визволитель, як Той, Хто приносить мир, як Той, Хто є здатним побороти найбільшого тирана, яким є зло у нашому житті, громаді й у нашій країні. Ісус цінує людей завжди більше, ніж будь-яку власність. Євангелист застерігає нас, щоб ми не були подібні до тих гадаринців, які сказали Йому: «Іди геть від нас». Він запрошує нас поводитися по-іншому, прийняти Господа і побачити, що у Ньому ми маємо мир, радість і вічне життя. Ісус Христос і сьогодні є присутній між нами. Тому ми, християни, повинні відкрити те, що в Ньому є джерелом нашої гідності. Віднайшовши і зустрівши Його, ми зможемо стати справді вільними і гідними людьми. Святий Григорій Нісський твердить: «Де є присутнім Бог, там усе віднаходить свою гідність».  Ми є сотворені на образ і подобу Божу, і  Господь не забирає нашу свободу через заклик до зберігання Його заповідей і правд. Саме Він є нашим Визволителем, джерелом нашої особистої і національної гідності, як вільних людей у вільній державі. Дорогі у Христі! Церковна громада с. Задністря запросила Ісуса Христа і збудувала для Нього оселю – Господній храм. Сьогодні ми освятили цей величний храм, але не можемо заспокоїтись, нібито вже осягнули все, чого прагнули. І не тільки тому, що ще немало залишається зробити для облаштування і прикрашення цих стін, щоб вони стали справді гідною оселею для Всевишнього, Який сьогодні особливим чином замешкав тут, в першу чергу – через посвячення Його Престолу. Ми спорудили цей храм рукотворний, щоб він допомагав нам розбудовувати храм нерукотворний. Апостол Павло називає людину «храмом Духа Святого» (пор.1Кор.6, 19). Ці духовні храми людських душ сьогодні потребують бути оновленими, бо у минулому столітті вони були десятиліттями нищені комуністичним режимом, а у ХХІ ст. наражаються на не меншу небезпеку зі сторони невидимого ворога, який підступно намагається вбити в людській душі усе святе, стираючи грань між добром і злом, пропагуючи вседозволеність, споживацтво та гедонізм... У цьому храмі Пресвятої Тройці ми подорожуватимемо сторінками Святого Письма, вслухаючись у повчання Христа, який промовлятиме до нас через проповіді та гомілії священнослужителя. Також у цьому храмі, як учні в Емаусі (Лк.24, 30-31), пізнаватимемо Христа при ламанні Євхаристійного Хліба, яке здійснюватиметься на щойно освященому Престолі. Пам’ятаймо про потребу частого і гідного причащання цих Святих Тайн, бо Вони є «ліком безсмертя», який не лише захоронює від смерті, але й дарує вічне життя в Ісусі Христі (пор. Св. Ігнатій Антіохенський, Послання до Ефесян, 20, 2). Цей храм буде для нас тим, чим стала для апостолів і жінок-мироносиць печера Воскресіння, - утвердженням у вірі та спонукою до її проповіді. Зайшовши у гріб, в якому поклали Христа, вони переконались, що Христову Істину нездатні вбити брехня, обман, підступ і зрада. Саме звідси вони побігли сповістити іншим, що Христос переміг смерть. Почуте й пережите у цьому храмі, має спонукати і нас, розповідати про те, що ми тут досвідчили. Виходячи з цього храму, несімо євангельську звістку у наші домівки і виховуймо наших дітей та внуків добрими синами й дочками своєї Церкви та відповідальними громадянами. Поширюймо її у місцях нашого навчання, роботи та дозвілля, щоб розділити радість Христового спасіння з усіма нашими близькими та знайомими. Також переконаний, що у цьому храмі кожен, хто з вірою взиватиме до Господа, зможе отримати духовне оздоровлення, Господь діє за нашою вірою. Наша віра є тим мірилом, яке дозволяє діяти Божій благодаті. Вона зціляє людей з розбитим життям, втраченими надіями, перекресленими перспективами, поразками, тощо. Господь бере уламки людського життя і змінює їх на щось прекрасне і сповнене змісту, Він дарує зцілення та відновлює мету життя. Важливо співдіяти з Божественним лікарем понівечених людських доль, Він завжди нас очікує у Храмі – Домі Отця – Домі свого милосердя.  Дорогі в Христі! Цей новозбудований храм, який ми сьогодні освятили є свідченням глибокої віри багатьох людей, виявом щирої любові до Бога тих, хто постійно піклується про красу та велич Господньої святині. Дякую церковній громаді, яка у нелегкі часи економічної розрухи взялися за благородну справу будівництва Божого храму. Заношу сьогодні подячні молитви за всіх – архітекторів, будівельників, жертводавців, за тих, хто вкладав свої кошти та працю в цю святу будівлю. Складаючи щиру подяку всім вам, а, зокрема, вашому душпастирю, рівно ж хочу заохотити всіх вас, щоб цей храм завжди виконував своє правдиве призначення –  щоб він був місцем вашої зустрічі з Богом. Нехай у цих стінах постійно лунає відгомін заклику Божого слова до навернення та освячення у частому прийманні Святих Тайн Покаяння та Євхаристії. На цій духовній дорозі нехай нас супроводжує Пресвята Богородиця – Одигітрія, Путеводительниця, яка провадить наш народ і цілу нашу Церкву назустріч Господеві. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! + Ярослав 12 липня 2020 року Божого,с. Задністря Самбірського р-ну Детальніше...

Владика Ярослав: Кожен з нас може і повинен бути у цьому світі Господнім посланцем, пророком і свідком Слова

7 липня, у свято Різдва св. Йоана Хрестителя, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

У Дрогобичі відсвяткували 10-ліття храму священномучеників Северина, Якима і Віталія [фото]

29 червня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію Дрогобицьких священномучеників Северина, Якима і Віталія в м. Дрогобич. З нагоди 10-ліття освячення парафіяльного храму єпископ відслужив Божественну Літургію у співслужінні о. Івана Паньківа, дрогобицького декана і адміністратора парафії, та священиків Дрогобицького деканату. Детальніше...

Владика Ярослав випускникам семінарії: Наслідуйте Бога в любові

20 червня в Дрогобицькій духовній семінарії відбулось урочисте завершення навчального року. З цієї нагоди владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні о. Мирона Бендика, ректора семінарії, викладачів та духівників закладу відслужив Божественну Літургію. Богослужіння супроводжував семінарійний хор. Участь в молитві взяли випускники, їх родичі та працівники семінарії. Детальніше...

Владика Ярослав у Биличах: Золотий ланцюг християнської святості бере свій початок від апостолів і доповнюється в наш час [відео&фото]

13-14 червня, у неділю Всіх святих, у відпустовому місці с. Биличі на Старосамбірщині відбулась загальноєпархільна проща. З цієї нагоди владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні владики Григорія, єпископа-помічника, та священиків Добромильського деканату відслужив Божественну Літургію. Богослужіння супроводжував співом хор Заслуженого Прикарпатського ансамблю пісні і танцю України «Верховина». Детальніше...

Проповідь з нагоди Єпархіальної прощі до с. Биличі (2020)

Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! Сердечно вітаю всіх вас у цьому чудотворному місці прослави Пресвятої Богородиці у с. Биличі. Сьогодні ми прибули сюди скромно, не чисельним гроном, з огляду на обмежувальні заходи, які запровадили державні органи. Однак ніщо не може стримати нас, християн, від того, аби вшанувати нашу Небесну Матір на місцях, де Вона чудесно прославилася. Кілька тижнів тому ми, як паломники відвідали славний Грушнів. Також сьогодні ми прибули до місця прослави Пресвятої Богородиці – Билицького джерела, аби в імені духовенства, монашества і мирян нашої Самбірсько-Дрогобицької єпархії в цей час випробувань, страху і неспокою за посередництвом Богоматері занести наші молитви до Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Свята Церква сьогодні святкує Неділю всіх святих. Минулої неділі ми торжественно спогадували і духовно переживали Зіслання Святого Духа на апостолів, яке із переляканих рибалок вчинило відважних проповідників і свідків Слова Божого, які поширили вістку про воскреслого Ісуса Христа по всій землі. Від Зіслання Святого Духа на апостолів започаткувалася історія Христової Церкви. Це дуже важливо, бо пригадує нам, що Церква не походить із волі людини, із її роздумів, умінь чи організаційних здібностей. Якщо б це було так, то Церква вже давно згасла б, як проминає кожна людська річ. Церква є ділом Божим – Христовим Тілом, оживленим Святим Духом. Святий Дух від самого початку створив її як Церкву всіх народів – вселенську, тобто католицьку. Вона обіймає весь світ, долає всі расові, класові та національні кордони, об’єднує людей у сповідуванні Триєдиного Бога. Плодом апостольської проповіді, натхненної Св. Духом, є праведне життя тих, у душі яких впало зерно Слова Божого. Відтоді чимало християн своїм чеснотливим життям засвідчили, що вони є плодом Святого Духа. Тому нині ми урочисто святкуємо пам’ять усіх святих – тих, хто є плодом дії Святого Духа в Церкві і світі. Кожний день церковного року присвячений якомусь святому чи кільком святим, але є багато святих, про яких ми не знаємо і чиї імена нам невідомі. Тому Церква присвятила першу неділю після Зіслання Святого Духа для почитання всіх святих, зокрема й тих, які не входять у річний цикл церковного календаря. Слово «святий» - походить від єврейського слова «кадош», що означає відмежування, відокремлення від усього що є погане і зле, що походить від лукавого, а не від Бога. Тому шлях святості – це уникання зла і творення добра. Це вміння відрізняти правду від неправди, добро від зла, чисте від нечистого. Святою називається праведна людина, яка повністю присвятила себе, тобто віддала все своє життя служінню Богові. «Живу вже не я, а живе Христос в мені» – каже апостол Павло (пор. Гал. 2,20). Кожен християнин покликаний до святого життя. Без цього покликання не може бути правдивого змісту життя, правдивої цілі в житті і не може бути щасливого вічного життя. «Святими не народжуються – святими стають», - каже одна давня приповідка. «І чув я мов голос натовпу численного і мов голос вод багатьох і мов голос громів могутніх, що промовляли: «Алилуя! бо воцарився Господь, Бог наш, Вседержитель. Радуймося і веселімося і віддаймо славу йому, бо настав шлюб Агнця і дружина його приготувалася. І дано їй, щоб одягнулася у вісон чистий, ясний, вісон же — це праведність святих» (пор. Одкр. 19, 6–8). Це видіння, яке бачив засланий на острів Патмос святий Йоан Богослов євангелист, влучно передає зміст сьогоднішньої Неділі усіх святих. Свята Церква ставить перед нашими очима величний похід «численного натовпу» тих, котрі є чистим і ясним вісоном, в який зодягається Церква — Христова Невіста. А преподобний Симеон Новий Богослов порівнює собор святих із ланцюгом, до котрого з кожним поколінням приєднуються нові ланки. Кожна з них є індивідуальністю, об'єднана зі своїм попередником вірою, добрими справами і любов'ю. Золотий ланцюг християнської святості бере свій початок від апостолів і доповнюється в наш час. Серед святих є люди різного звання і стану, усякого віку і статі. Є серед них є ті, що спасалися подвигами апостольства, мучеництва й ісповідництва, пустельництва, але є і такі, які стали Божими угодниками, живучи сімейним життям серед звичайних життєвих турбот. Є серед святих і такі, що раніше були грішниками, але розкаялися і стали взірцевими християнами, сягнувши висот подвижного духовного життя. Свято Всіх святих – це свято всіх нас. Згадуючи сьогодні всіх святих, свята Церква нагадує нам про наше покликання прямувати до святості, до обожествлення, тобто уподібнення до свого Творця. Вона старається надихнути нас уподібнюватися до святих, наслідувати їхній спосіб життя, засвоювати їхню твердість у виконанні Божих заповідей, їхню ревність в очищенні себе від усякої скверни плоті й духа… Христос зіслав Церкві Святого Духа і Його дари, щоб кожен міг користати з них і приносити щедрі плоди свого життя у покаянні і наверненні. Ніщо недосконале не увійде до Царства Небесного. Ще у Старому Завіті Бог закликав людей до святості: «Святими ви мусите бути, бо я – святий Господь, Бог ваш…. Тож будете мені святими, бо святий я, Господь, що відрізнив вас від народів, щоб ви були моїми» (пор. Лев. 19, 2; 20, 26). У Новому Завіті Христос каже нам: «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мт. 5, 48). А апостол Павло пише: «Вам треба позбутися старої людини, що жила, як перше, яку розтлівають звабливі пристрасті, і обновитись духом вашого ума, і одягнутись у нову людину, сотворену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди» (Еф. 4, 23-24). Сьогодні ми є свідками, що наш світ гостро відчуває потребу у святих, тобто людей, які мають тісний зв’язок із Богом, а тому можуть зробити доступною Його присутність і передавати Його благодать. Ці святі люди народжуються і зростають у Церкві. Але на жаль, мусимо констатувати, що сучасний світ замість цього шукає собі дешеві замінники Церкви і святості у вигляді різноманітних сект, культів та магічних практик. Це приваблює багатьох людей, які шукають простих і швидких відповідей на життєві проблеми. Маємо берегтися перед цими загрозами. Безпечним і легкодоступним прикладом для нас є приклад святих: вони вказують нам шлях у правильному напрямку. Серед усіх святих, чию пам’ять ми нині споминаємо, кожен з нас може обрати когось як взірець для уподібнення і як особливого заступника. Сьогодні ж ми зібралися на цьому чудотворному місці у Биличах, прохаючи допомоги особливої Заступниці і Молільниці за людський рід перед престолом Всевишнього – Богородиці. На неї в особливий спосіб при Благовіщенні зійшов Святий Дух і вона стала Матір’ю Божою. Вона – найбільша вершина розвитку людського роду і навіть вища понад ангельський світ. Тому під час наших богослужінь ми часто звертаємося до Неї: «Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну, Славну Богородицю і Приснодіву Марію». Тож серед усіх святих ми величаємо Її Пресвятою. Вона – наш особливий взірець до наслідування і наша особлива заступниця. Велику надію покладає на Богородицю наш український народ. Тому впродовж століть споруджує на її честь храми, прибігає до її ікон, лине до чудотворних місць, де по-особливому відчувається її заступницька дія. Чимало таких богородичних святинь є на нашій землі! Сьогодні ми стоїмо у Биличах, але наша думка лине далеко поза це маленьке село на Старосамбірщині. У нашій Самбірсько-Дрогобицькій єпархії маємо й інші відпустові місця, де можемо користати з духовної допомоги Пресвятої Богородиці. Це міста Самбір і Рудки, а також у селах Грушів на Дрогобиччині, Тишковичі на Мостищині, Українська Кальварія в с. Губичі на Добромильщині. А поза межами нашої єпархії хто не знає таких відпустових місць, як Зарваниця, Унів тощо? Хотілося б сьогодні згадати і Богородичні місця світового значення – Люрд, Гваделупу і, особливо, Фатіму. На цих відпустових місцях Богородиця часто перестерігала перед жахливими наслідками гріха та вказувала шлях до виправлення – покаяння і неустанну молитву. Стоячи на билицькому чудотворному місці, ми благаємо Пресвяту Богородицю, прославлену в чудотворних іконах та місцях, щоб вона не тільки не припиняла огортати нас своїм небесним покровом, але у ці непрості часи сьогодення силою Свого заступництва вимолила для нас у Господа особливі ласки й благодаті. Вдивляючись у просвітлений благодаттю лик нашої Небесної Заступниці, спитаймо самих себе: як ми прожили цей рік від останньої прощі? Чи і наскільки відступило за цей рік зло також із наших сердець, із нашого життя? Наскільки ми наблизилися до мети нашого життя – до святості? На цьому відпустовому місці ми просимо допомоги у Пречистої Діви Марії. Але ми свідомі того, що війни та моральний занепад, які ми спостерігаємо у світі, є прямим наслідком людського гріха і нехтування Божим Законом, а тому самі маємо стати на шлях покаяння, щоб не дати людству дійти до самознищення. Ми прохаємо Богородицю, щоб скріпила нас у нашій християнській вірі, і ми були добрими захисниками традиційних моральних та родинних цінностей, на які століттями спирався наш народ і які зараз різними способами намагаються знищити через просування безбожних законів і гендерних ідеологій. Ми благаємо в неї, щоб на нашій українській землі нарешті настав мир, бо вже кілька років відчуваємо рани і біль від тих вибухів, які лунають за кількасот кілометрів, на Сході нашої держави. Ми молимо, щоб Мати Божа розрадила вдів, втерла сльозу з очей сиріт, простягнула руку допомоги пораненим, непереможною силою зміцнила наших воїнів, у кріпила наших медиків, віддалила від нас небезпечні хвороби. Знаменно, що наша єпархіальна проща до Билич відбувається саме в першу неділю по Зісланні Святого Духа, у Неділю всіх святих. Ось суть нинішнього свята і нашої прощі: запалитися великими бажаннями від прикладу святих удосконалювати своє життєве покликання. Бажаю всім вам, дорогі в Христі паломники, щоб усі ми повернулися до наших домівок із серцем, оживленим вогнем святої віри та сповненим великого бажання визнавати нашу святу віру не лише словами, а й ділами. Отож відійдімо з цього відпустового місця і продовжуймо наше земне паломництво дорогою досконалості й любові. Відходьмо з глибоким переконанням, що Богородиця іде разом із нами, покриваючи нас своїм омофором. Просімо в неї зростання в любові: до святої Матері – Церкви, до ближніх, до рідної землі і до батьківщини України. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь! + Ярослав 14 червня 2020 року Божого,с. Биличі Детальніше...

У Катедральному соборі відбулись соборні Літургії в наміреннях вірних Самбірсько-Дрогобицької єпархії

9 і 10 червня у Катедральному соборі Пресвятої Трійці владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, і владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, відслужили заупокійну і заздоровну Божественні Літургії в наміреннях вірян з усіх парафій Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Детальніше...