Християнська керигма: актуальність проповідницького служіння у Церкві

Дорогі співбраття у священстві! В контексті стратегії розвитку УГКЦ на найближчі 20 р. «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» важливе місце відводиться проповіді Слова Божого – керигмі. Керигмою називаємо проголошення спасіння, що його люди отримали як дар від Бога через Його Сина. Усім без винятку необхідне Слово спасіння, Слово життя і Слово правди, яке знайдемо лише у Євангелії. Сукупність і цілість євангельської науки міститься у Христі, у Його особі. Тому й потрібно голосити й проповідувати Христа в невичерпній повноті Його Таїнств. За двадцять років незалежності України, а разом із нею і свобідного життя нашої Церкви, вже стала звичною проповідь під час богослужіння. Водночас, ми не повинні задовольнятись фактом самої її присутності, а маємо постійно працювати над її удосконаленням. Митрополит Андрій Шептицький у своїх листах до священства остерігає: «Могутнім і переконливим визнанням віри, нехай будуть ваші проповіді. Такою є віра людей, якою є проповідь священика». Застановімся над цим висловом українського генія і пророка. Проаналізуймо стан віри в Україні. Подумаймо, як і в який спосіб необхідно промовляти до сучасної людини, щоб її серце відкрилось на Божу правду. Залишаймося і надалі у тісному і згуртованому колі практикуючих християн власної парафії, з почуттям обов'язку відкриймо наші серця в душпастирській праці в пошуку за людиною: на вулицях та майданах наших міст та сіл, в лікарнях, школах, в офісах та на заводах, серед студентської молоді тощо. Проповідь Євангелія має бути основним завданням Церкви. Цього можемо навчитися від самого Христа, який так описує свою місію: "Я маю... звіщати Добру Новину про Царство Боже" (пор. Лк 4, 43). Христос, як проповідник Євангелія, насамперед звіщає Царство - Царство Боже, якому надає такої ваги, що все інше в порівнянні з ним стає тим, що "докладеться вам" (пор. Мт 6, 33). Тому Царство Боже треба вважати чимось абсолютним – тим, на що ми в першу чергу повинні звертати наш погляд, а все інше слід узалежнювати від нього. Священик покликаний продовжувати Христове діло на землі, ширити Боже Царство, вести людей до Бога особистим свідченням і посередництвом проповіді, тому від апостольського часу і до сьогодні проповідь Божого слова є найважливішим завданням священика: «Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню» (Мр. 15.15). Цим місійним наказом Ісус Христос посилає своїх учнів, апостолів голосити Боже Слово. Слово надії і визволення, слово прощення і любові, слово покаяння і навернення, ­ «добру новину» - благовість. Проповідь, за словами італійського професора Томазо Федерічі, є «„найпершим милосердям" Пастирів до їх святого стада». Вона покликана бути духовним кормом для християнської душі, наповнювати її надією і любов'ю, скріплювати силою і наснагою до подолання життєвих невдач та труднощів, укріплювати віру. У листі до Тимотея апостол Павло пише: «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, картай, погрожуй, напоумлюй із усією терпеливістю та наукою» (ІІ Тим. 4.2). Якщо ж цей дарований талант проповідництва залишається в нас, священиків, незадіяним, то ні ми не ростемо, ні не даємо рости тим, що ввірені нашій опіці. А за це слід буде дати звіт Божественному Судді, який скаже: „Бо голодував я і мав спрагу – Слова. А ви не дали мені їсти і мене не напоїли – Словом, бо чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили" (пор. Мт.25,42). Тому неперевершений у своїй апостольській ревності, ап. Павло, наголошує: «Горе мені, коли б я не проповідував» (І Кор. 9.17). Через гомілію-проповідь-керигму промовляє сам Христос. Християнська проповідь ніколи не є лише розповіддю про Христа, а словами, які вустами своїх посланців промовляє Він сам. У проповіді Сам Христос звертається до людей, торкаючись їхніх сердець, щоб відкрити їх на прийняття Божої благодаті і наповнити нею. Основним завданням проповідника – допомогти людям почути таїнственний глас Божий, який здатний зробити людину щасливою та змінити її життя, заснувавши його на підвалинах Євангелія. Отож, у проповіді мають злитись Боже і людське слово. Чи задумувались ми колись над тим, чому ми розпочинаємо гомілію особливим славослов'ям („В ім'я Отця і Сина і Святого Духа") та закінчуємо її, як молитву, словом „Амінь"? Це не просто дань традиції чи особливості стилю. Проповідь є особливим видом Літургії, актом богопочитання, богослужінням. Це не додаток до богослужіння, не „апендикс", що його можна безперешкодно викинути. Через неї священик веде своїх вірних до прийняття Святого Духа, якого ми приймаємо через потрійне Тіло Христове – через Слово Боже, яке слухаємо; через Слово Боже, яке споживаємо у Євхаристії; через Церкву. Ісус Христос зазвичай розпочинає свою Гомілію класичним: „Нині". Святі Отці підхопили це і зробили традицією Церкви. Гомілія є актуалізацією проголошуваної реальності „тут і тепер". „Сьогодні збулось це писання у вухах ваших", - каже Христос (Лк.4,21). Це означає: „Сьогодні Бог здійснив те, про що говорить Святе Письмо, у вас, що зараз слухаєте і готові прийняти його". Оте „сьогодні", „нині", є літургійним, це – вічнотривале «тепер». Проповідь не може бути тільки розповіддю про давноминулу подію з історії спасіння. Проповідник має зробити все можливе, щоб його слухачі відчули особисто себе причетними до цієї події. Тобто, правильніше, він має уприсутнити цю подію тут і тепер, щоб вона здійснила свій спасительний і благодатний вплив на слухачів. Боже слово добре проповідує лише той, хто живе ним. Давня приказка каже, що слова зворушують, а добрий приклад спонукає до дії. Словесна проповідь має супроводжуватися практичним застосуванням того, що ми проповідуємо. «Не можна інакше проповідувати, як прикладом власного життя», - каже митрополит Андрій Шептицький. Проповіднику слід пам'ятати, що для того, щоб Слово Боже принесло плід в 30, в 60 і в 100 разів більше (пор. Мт. 13, 23), то він повинен дбати, щоб Слово Боже зростало й у ньому. Тому дуже важливим є те, щоб і сам проповідник глибоко вірив і жив тим, що проповідує; був практичним виконавцем своєї проповіді, бо: «Ви є сіллю землі і світлом світу...» (пор. Мт.5. 13.14). Звичайно, виключно власного прикладу буде недостатньо. Проповідництво є відповідальним завданням у церкві, яке вимагає старанного і належного приготування. Важливо зробити Боже слово цікавим і доступним для слухача, щоб воно не загубилося серед безлічі принад, які нам пропонує сучасний світ. Тому важливо володіти мистецтвом проповідництва. Проповідник, намагаючись допомогти людині знайти шлях до таїнства Бога, не може обмежитися лише стандартними формулюваннями для опису Божого діяння, а за допомогою різноманітних гомілетичних засобів знаходити шлях до людського серця. Мистецтво проповіді неможливо осягнути за один момент – в ньому слід постійно вдосконалюватися. Служіння словом не є якоюсь ізольованою ділянкою, відокремленою від решти діяльності Церкви. Проповідування Євангелія мусить бути тісно пов'язаним із цілим душпастирським служінням, суттєву й невід'ємну частину якого воно становить. Метою проповідництва є зціляти рани людини й супроводжувати її у відшуканні справжнього щастя в Бозі. Митрополит Андрей (Шептицький) сказав, що високим і святим завданням священика є «бути причиною і підставою здоров'я людства». Оздоровляти українське суспільство з морального та духовного упадку, розбудити духа жертовності та самопосвяти, національної свідомості та гідності, що завжди були притаманні нам, українцям; невтомно і наполегливо формуючи свідомих християн і згуртовуючи їх за посередництвом доброї проповіді – це є відповідальне душпастирське покликання священика. 5 березня 2012 р. Б. Детальніше...

Єпархіальне духовенство вивчає спосіб втілення синодальної стратегії загальноцерковного розвитку

Упродовж Великого Посту тривають зустрічі духовенства Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ. Преосвященний владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, Протосинкел єпархії о. Григорій Комар, канцлер о.Тарас Гарасимчук, Голови Комісій у справах катехизації (о.Миколай Витівський), молоді (о.Олег Кекош), мирян (о.Любомир Митник) і сім'ї та родини (о. Василь Нестор) представляють синодальну стратегію розвитку УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Детальніше...

Владика Ярослав (Приріз) у неділю Торжества Православ'я: "Час Великого посту - це нагода для відновлення у собі образу Божого"

На цьому наголосив правлячий архиєрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, звертаючись до своєї пастви з пастирським словом у Першу неділю Великого посту. Детальніше...

Проповідь владики Ярослава у першу неділю Великого посту (2012)

Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! Першу неділю посту в нашій східній християнській традиції ми називаємо Неділею Православ'я. У цей день ми згадуємо історичну подію перемоги правдивої християнської віри над єрессю іконоборства, котра відбулася на 7 Вселенському Соборі 787 р. та була урочисто потверджена у 842 р. Тоді після довгого та гіркого досвіду іконоборства відбулося прилюдне почитання та вшанування святих ікон Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії та святих. Ця історична подія дуже важлива й особливо актуальне для нас, греко-католиків. Ще зовсім недавно в Україні панував безбожний режим, котрий намагався знищити нашу Церкву. Але, незважаючи на усі його старання, ми завдяки вірності своїй християнській традиції та вірі зберегли в чистоті свою віру, благоговійно молились і зберігали той духовний шлях, який нам залишив Христос, Свята Євангелія, Отці Церкви та наші мученики й ісповідники від Володимирового хрещення. Тим то для нас це свято є настільки ж радісним, як і для християн, котрі святкували його у 842 р. після довгих років переслідування через вірність власній церковній традиції іконопочитання. Ікона об'являє нам Бога. Першою іконою, котра з Божої волі з'явилася серед людей, було Воплочене Слово, Ісус Христос, Син Божий, образ слави Предвічного Отця. В Христі Бог об'явив себе найповніше. Це ж сам Ісус сказав до Филипа: «Хто бачив Мене, той бачив Отця». В Ісусі мешкала вся повнота Божества. Божа природа Сина Божого була нерозривно поєднана з Його людською природою. Ісус об'являє в собі Бога, Божий спосіб думання, говоріння і поведінки. Не раз цей образ Божий, котрий об'являвся в Ісусі Христі, був незрозумілим для оточення, дивним, а навіть викликав несприйняття, бо Ісус не жив за законами цього світу. Ісус не брав за взірець цей світ, але говорив і робив те, що бачив і чув у Отця. Ісус об'являв Божий світ у собі, Ісус є іконою Бога, а роль ікони не полягає у тому, щоб відтворювати дочасну дійсність якнайдосконаліше. Ікона є свідком іншого світу - надприродного, Божого. Це в світі дуже часто світські образи і портрети відображають тільки земську дійсність. Вважається, що чим більш докладніше відобразить наприклад пейзаж чи портрет вигляд даного об'єкту чи людини, тим він цінніший. Це ж саме можемо побачити на фотографіях - світ відображається таким, яким він є на землі. Зовсім інакше є з іконою. В той час, як звичайний портрет представляє звичайну людину, ікона представляє людину, з'єдинену з Богом. В іконі домінує не образ земної людини, але образ людини обожненою Божою благодаттю, преображеної і проникнутої Божим діянням. Саме тому на іконі так багато золота, що символізує ласку Божу і надприродній світ Царства Небесного... Першою іконою на землі було Воплочене Слово Боже. Дивлячись на Ісуса, люди можуть пізнати Бога. «Хто мене бачив, той бачив Отця», каже Христос Филипові (Йо.14,9). Кожне чудо, здійснене Господом Нашим Ісусом Христом закінчувалося прославою Бога. Навіть у великому приниженні Сина Божого, в моменті Його найбільшого винищення люди пізнавали в Ньому Бога. І розбійник пізнав у Ньому свого Господа, а сотник бувши свідком Його спасенної смерті прославляв Бога, кажучи: "Чоловік цей справді був Син Божий" (Мар.15, 39)... У Книзі Буття (1,27) читаємо: «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її». Коли кажемо, що людина є сотворена на образ Божий, то тим визнаємо, що людина є покликана до того, аби бути свідком надприроднього світу, щоб об'являти Бога серед світу, щоб об'являти Його всемогутню і люблячу присутність. Але щоб це сталося, щоб ми дійсно стали іконою Творця нашого, потрібно нам уподібнитися до нього. Це - сенс цілого духовного життя, це ціль наших зусиль, це наше покликання на землі. Той, хто досяг такої подібності до Отця, є святим. Саме тому в нашій церковній традиції святих людей ми називаємо „преподобними", що означає „дуже подібними до Бога". Знаменним є також і те, що титул цей стосується до монашого образу святості: святих монахів і монахинь називає Церква преподобними. Чому? - Бо вони осягли в своєму житті велику подібність до Бога, сталися правдивою іконою Бога, об'являли супроти світу Бога і Його святий Образ, котрим є сам Ісус Христос. Тому і молимося в тропарі до преподобних: „У тобі отче (мати) вірно збереглося те, що в первообразі..." В чому ж полягає сенс святкування свята Торжества Православ'я і перемоги іконопочитання в цю пору літургійного року? Адже на перший погляд воно, здавалося б, немає нічого спільного із покаянним настроєм Великого посту! - Час Великого посту - це час застанови над собою, час пізнання себе, аби відновити в собі образ Божий, спотворений гріхами. Тому задумаймось, чи готові ми сказати разом зі святим апостолом Павлом: „Будьте моїми послідовниками, як і я - Христа" (1Кор.11,1), або „Живу Живу вже не я, а живе Христос у мені" (Гал.2, 20)... Однак це - наша дорога, тільки туди повинні ми стриміти і за це молитись. Що більше, навіть на Страшному суді, коли станемо перед Господом лицем в лице, станемо перед нашим „первообразом", тоді виявиться наскільки ми уподібнилися до Нього. Тому Церква каже нам відкликатися до тієї правди, про яку сьогодні згадуємо, і просити у Господа остаточного очищення. „Я образ несказанної Твоєї слави, хоч і ношу язви гріховні. Ущедри своє створіння Владико і очисти своїм благоутробієм, і бажану батьківщину подай мені і вчини мене знову жителем раю"... Напевно, мало з нас хотіли б знищити посвячену ікону, але всі ми через наші гріхи спотворюємо і нищимо образ Божий в нас. Це ми робимо щодня. І ця ікона не є створена людськими руками, вона намальована Святим Духом. Це жива ікона, найцінніший образ Божий, на відновлення якого Син Божий не завагався пролити власну кров. Питаймо себе щоденно: наскільки мій спосіб мислення є згідний з тим, що говорить щодня Слово Боже, наскільки мій погляд є поглядом Отця і поглядом Христа, котрий лікує, спомагає і милосердиться, наскільки люди пізнають по мені, що Бог є і що Він є найвищою і найціннішою вартістю в житті дочасному і вічному. Ціллю Великого Посту є допомогти нам побачити жалюгідний стан, в якому перебуває ця внутрішня наша ікона і відновити її через покаяння, сповідь, молитву і євхаристію. Благодаримо Тебе Небесний Отче, що сотворив нас на власний образ. Проте через безліч гріхів ми забруднили і заплямували цей образ. Сьогодні приходимо до Тебе, взиваючи до Твого милосердя. Створи нас знову, очисти нас, віднови у нас красу Твого спасіння. Зроби нас достойною іконою Твого Сина, Ісуса Христа. Амінь. Детальніше...

Владика Ярослав (Приріз) у пастирському листі до духовенства єпархії: "Через богослужіння Бог освячує людину, а освячена людина прославляє Його"

З такими словами правлячий архиєрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ звернувся до духовенства у своєму пастирському листі. Розкриваючи багатство богослужінь добового кола: вечірні, утрені, повечіря, полуночниці та часів, - єпископ зазначив: "Читання Святого Писання, псалми, різноманіття літургійних піснеспівів, та літургійні символи, які є невід'ємною частиною цих богослужінь, доносять до вірних багатство християнської віри, а також висловлюють різні грані християнської молитви: прославу, хваління, подяку, покаяння". Детальніше...

Слово владики Ярослава (Приріза) у Сиропусну неділю

Починаємо час Великого Посту, період духовної мандрівки, завдяки котрій прагнемо оздоровити наші відносини з Богом, з ближніми і з самими собою. Навернення до Бога починається з усвідомлення собі людиною її актуального стану, тобто кожен мусить дати собі відповідь: яким є моє ставлення до Бога. до ближнього та до самого себе. Переш звернення, яке Бог скерував до впалого людства, було питання: „Адаме, де ти?" У ці дні ми також маємо собі поставити це питання: „Де я?" Ізраїльтяни вирішили покинути Єгипет, коли усвідомили собі, яким злом є рабство, неволя єгипетська. Неволя єгипетська це символ неволі людини, котра піддана якимось пристрастям: чи то гнівові, чи то нечистоті, чи захланності, чи скупості, чи обмовам, чи осудам. Блудний син також повернувся до свого рідного дому, щойно після того, як увійшов у себе, застановився, як низько він опустився. У ці дні ми прагнемо також застановитися над собою, увійти в себе, щоб краще пізнати, де ми є. Але перш, ніж почнемо цю працю, нинішнє Євангеліє каже нам звернути нашу увагу на наші відносини з ближніми. Коли захочемо пережити добре великодню сповідь і отримати від Господа прощення наших провин, мусимо також бути готовими простити іншим їхні провини і просити пробачення за те зло, яке ми самі завдали нашим ближнім. Важливо однак пам'ятати, що правдивому покаянню передує одна необхідна умова — прощення образ і примирення. «Прости, і зазнаєш миру», – сказав блаженний Папа Іван Павло ІІ в одному зі своїх послань, звертаючись до всіх людей доброї волі із закликом «намагатись осягнути мир на дорозі прощення». Цілком здаю собі справу з того, що прощення може здаватися суперечним з людською логікою, однак прощення черпає своє натхнення з логіки любові, тієї любові, якою Бог обдарував кожну людину, кожну націю та кожен народ, цілий людський рід. Бог нам завжди готовий простити наші незчисленні провини, тому й сподівається від нас, що й ми будемо охоче прощати нашим ближнім. Важко є прощати, але можливо, ще важче – просити прощення. Наш страх перед упокоренням, але ще більше наша гордість противляться перед тим, щоб просити прощення. Усе ж фразу – «Прощаю і прошу прощення» – не можна розділити»! Вступаючи в період Великого посту, спробуємо, браття і сестри, стати терпеливими один для одного. Чим ближче ми підходимо до Царства Небесного, тим більше наближаємося до живого Бога і один до одного. Прощати гріхи ближнім — це закон Євангелія, це веління Самого Господа. "Якщо ви, — говорить святе Євангеліє, — прощатимете людям їх провини, то і вам простить Отець ваш Небесний, а якщо не прощатимете людям провин їх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших". Так і в молитві Господній, яку нам дав Сам Бог, ми просимо: "І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим". Тільки у взаємному смиренні, взаєморозумінні і всепрощенні можливо для людини знайти душевний мир і вступити на шлях покаяння, наближаючись до Бога. Ворожнечу між нами породжує гріх, з яким необхідно боротися. Як часто на шляху всепрощення зустрічається багато перешкод. Головна з них — наша самолюбність і гордість. Усвідомлюючи це, відкиньмо з свого серця усілякі образи, і від душі пробачмо наших ближніх і тоді справді зможемо гідно прийняти Боже прощення у Святій тайні Сповіді. Стараймося, дорогі брати та сестри, у ці спасительні дні Великого посту, намащувати наші голови згідно сьогоднішнього Євангелія, пахучими маслами правдивої побожності, любові до ближнього, доброчинності до потребуючих, вмиваймо обличчя наших душ від злих помислів та лукавого діла і від нечистоти, яка затемнює душі наші, і будемо здержуватися не тільки від м'ясних страв, але й від гріхів, будемо щиро каятися і переносити терпіння разом із розп'ятим Спасителем, тоді напевне наш піст буде прийнятний і Богові милий. Детальніше...

Владика Ярослав (Приріз) у неділю прощення: "Тільки у взаємному смиренні, взаєморозумінні і всепрощенні можливо для людини знайти душевний мир і вступити на шлях покаяння"

На цьому наголосив напередодні Великого посту правлячий архиєрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, звертаючись до своєї пастви з пастирським словом. Детальніше...

На празник Собору св. Івана Хрестителя владика Ярослав відвідав Сколівщину

20 січня владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з пастирським візитом парафію Собору св. Івана Хрестителя у смт. Верхнє Синьовидне на Сколівщині.   Детальніше...

Владика Ярослав на празник Богоявлення Господнього: "Над Йорданом Христос, будучи Божим Сином - Другою Особою Божою, - упокорив себе, як звичайний каянник"

19 січня на празник Богоявлення Господнього владика Ярослав (Приріз) очолив святкові богослужіння у катедральному храмі Пресвятої Трійці м. Дрогобича. Єпископу співслужив митр. прот. Тарас Гарасимчук (парох храму) та сотрудники парафії.   Детальніше...

У Надвечір'я Богоявлення владика Ярослав очолив богослужіння у катедральному храмі

18 січня, у Надвечір'я Богоявлення, у Дрогобичі, в катедральному храмі, відбулось богослужіння Царських часів, а відтак Вечірня з Літургією св. Василія Великого, які очолив владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні священиків парафії.   Детальніше...