У Рудках на Самбірщині відбулась єпархіальна проща [фото]

3 липня у м. Рудки на Самбірщині відбулась проща до Рудківської ікони Пресвятої Богородиці. У храмі Пресвятої Євхаристії владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Божественну Літургію у співслужінні о. Івана Заяця (декана Рудківського), о. Богдана Ванівського (адміністратора храму) і священиків Рудківського деканату. Детальніше...

Владика Ярослав відвідав парафію с. Бісковичі на Самбірщині [фото]

26 червня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив душпастирські відвідини парафії с. Бісковичі на Самбірщині. У цей день вірні святкували 30-ліття першої Божественної Літургії після виходу УГКЦ з підпілля і 25-ліття освячення місцевого храму. Єпископу співслужив о. Богдан Добрянський, декан Самбірський, о. Тарас Войтко, адміністратор парафії, і священики Самбірського деканату.  Детальніше...

Проповідь на другу неділю після Зіслання Святого Духа (2022)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє євангельське читання описує перші дні прилюдного месіанського служіння Сина Божого. Дізнавшись про ув’язнення Іродом Йоана Хрестителя, Ісус Христос вперше виступив зі словами: «Покайтеся, бо Небесне Царство близько» (Мт. 4,17). Після цієї проповіді відбулось покликання чотирьох рибалок – Петра, Андрія, Якова та Йоана до апостольського служіння. Коли Ісус проходив вздовж Галилейського озера, про що розповідається у сьогоднішньому Євангелії, Петро й Андрій, а також сини Заведея вже знали Ісуса. Про це нам говорить євангелист Йоан (пор. Йо. 1, 38-42). Ісус звертається до них: «Ідіть за мною», Господь не пояснює, до чого кличе їх, лише говорить дещо незрозумілі слова: «Зроблю вас рибалками людей» (пор. Мт. 4,19). Ми чули, як вони, покинувши човен, сіті, свої родини, пішли вслід за Ісусом. Для них розпочалось інше життя: життя людей, які навернулися і довірились цілковито Тому, Кому посвятилися. Читаємо у Євангелії: «Ісус побачив…» (пор. Мт. 4,21). Погляд Ісуса охоплював і багатьох інших людей, які там були, але щодо цих братів-рибалок Його погляд стає для них вибранням і покликанням. Це покликання відбувається під час щоденної праці цих людей. Ісус не говорить їм змінити професію, а тільки об’єкт ловитви, однак це буде тільки в майбутньому. Щоб це здійснилося, галилейським рибалкам потрібно буде слідувати за Ісусом, щоб навчитися від Нього проголошення Царства Божого. Таким чином покликання перших учнів відбувається у чотири етапи: побачив; покликав; залишили все; пішли слідом за Ісусом. Два перших кроки стосуються – Бога, два другі – людей. Покликанню учнів передує Божий погляд. Що означає «побачити»? В грецькому оригінальному тексті воно означає доконану дію і походить від слів «пильно дивитись», «шукати». Бог дивиться інакше, ніж ми. Людям впадає у вічі зовнішнє, а Бог бачить внутрішнє. Він бачить свій образ в людині. Він бачить, ким ми могли б бути. Ісус дивиться поглядом любові і глибокої довіри. Погляд цей має міжособовий характер і спрямований до конкретних осіб. Люди бачили у євангельських рибалках звичайних людей, а Ісус побачив у них своїх друзів – апостолів, попри їх людські слабкості й упадки. Апостоли були покликані, щоб після Вознесіння Господнього продовжити справу спасіння людського роду, яку започаткував Ісус Христос через своє воплочення, народження, хресну смерть та воскресіння. Саме ця ціль – спасіння людства – проходить основною віссю через все земне життя Сина Божого та через ціле Священне Писання. І першим кроком людини на цьому шляху є навернення. Навернення зі злої дороги, навернення до Бога, відкинення гріха… Апостоли виконали доручення, яке отримали від свого Божественного вчителя. Вони проповідували Його Слово. Хрестили людей, розбудовували Церкву Христову по всій землі. І завдання поширення Христової Благовісті не закінчилося зі смертю останнього Апостола. Це завдання для всіх нас, це покликання всіх християн. Першими, хто приніс радісну звістку про воскресіння Христове були жінки-мироносиці. Усіх нас – жінок, чоловіків, молодь, дітей – Господь закликав до поширення Євангелія, до свідчення життям віри у Його Ім’я, бо християнство – це не лише культ, обряд та дотримування певних норм і правил. Це, перш за все, життя кожного з нас у Христі Ісусі. І до нас, як і до Апостолів, звернені слова: «Ходи за мною». Тож маємо добре усвідомлювати, який обов’язок беремо на себе. Хто Він, що каже і нам сьогодні: «Іди за мною»? Він Той, Хто твердить, що рівний з Богом Отцем. «Я і Отець – одно» (пор. Йо. 10,30). «Хто мене бачив, той бачив Отця» (Йо. 14,9).  «Я – дорога, правда і життя» (пор. Йо.14,6). Коли Бог творив світ, то також дивився і бачив, що все створене ним було добре. Він створив людину на свій образ (Бут 1, 27) і хоче бачити у ній свою подобу (Бут 1, 26). Внаслідок гріхопадіння людина відійшла від Бога, почала ховатися від нього (Бут 3, 8). Творець же ж шукає її, його погляд біжить до людини. Він шукає зустрічі з поглядом людини, і коли два погляди зустрінуться, то означатиме, що людина побачила свій Первообраз, до якого вона хоче уподібнюватися. Людина в Ісусі Христі є покликана уподібнюватися до свого Творця, ставати богоносною. Ісус «покликав»: «Ідіть за мною» (пор. Мт. 4,19). Кожна людина є покликана Богом до життя, і це становить фундаментальну частину її особовості й ідентичності. Кожне покликання завжди є даром самого Бога. Гарно говорить про покликання як Божий дар пророк Єремія: «Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив» (Єр. 1,5). Про це говорить сам Ісус Христос до своїх учнів: «Не ви мене вибрали, а я вас вибрав» (Ів. 15,16). Ці слова об’являють нам правду про те, що кожне покликання є особистим даром, яким Бог обдаровує кожну людину зокрема. Ще перед народженням, Бог Творець дає людині покликання, приготовляє для неї місію. У наш час можемо почути: «Проблема нинішнього світу в тому, що у нас немає єдиного великого лідера». Але ж ми, християни, маємо найвеличнішого лідера у світі – Господа Ісуса Христа. У сьогоднішньому Євангелії Він закликає нас зробити Його нашим лідером: «Іди за мною». Він каже: «Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною» (пор. Мт.16,34). Сьогодні багато людей не знають, куди вони ідуть. Той, Хто каже: «Іди за мною», знає, куди він іде. Ісус прямує до Отця. Він хоче запросити нас із собою. Він прийшов, аби запровадити нас на небеса перед лице Отця. Він прийшов, аби дати нам прощення і мир як з Богом, так і з самими собою, аби донести нам любов Отця. В Ісуса для нас є завдання, мета, яку ми повинні досягти, як у цьому світі, так і в іншому, в який прийдемо. Тому не біймося іти за Ним. Наша справжня мета – не просто вірити в Ісуса, але свідчити Його своїм щоденним життям, бо «не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! - ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі», – каже Ісус (Мт. 7,21). Сьогодні люди передусім хочуть відчути зміст і сутність свого життя. Єдиний спосіб відчути це – іти за Ісусом. Якщо ми шукаєте шлях до прощення, то Ісус є тим шляхом, бо Він забирає наші провини від нас. Якщо ми шукаєте шлях до миру, то тим шляхом є Він, який сказав: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам» (Йо. 14,27). Якщо ми шукаємо шлях до справжньої свободи, то тим шляхом є Ісус, який сказав: «Коли ви перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете учнями моїми і спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Йо.8,31-32). Хтось може подумати, що він не достойний того, аби іти за Ним. А рибалки були вартими? Був вартий гонитель Савло? Був вартий Петро? Ісус прийшов, як Спаситель, аби зробити нас вартими. Бог не обирає досконалих. Він виправляє тих, кого обрав. Так сталось зі Савлом, якого Він обрав, аби слідувати за Ним, і він став Павлом – великим апостолом. Так сталось зі стрімким і нерішучим Петром, який був обраний, аби іти за Ісусом – він став стійким і рішучим провідником Християнської Церкви. Слова «Іди за мною» визначають, що Ісус більш зацікавлений майбутнім, ніж минулим. Ці слова спрямовані тим, хто впав і хоче підвестись; тим, хто хоче вийти з болючого минулого до щасливого майбутнього, вийти з темряви до світла, тощо. Коли Ісус проходив мимо, Він сказав до рибалок: «Ідіть за мною», вони відразу кинули свої сіті і пішли за ним. Це було їхнє духовне народження, це був перший крок до спасіння, до прощення, миру, любові, правдивої свободи. Це був перший крок до небес. Так може статись і з нами, якщо ми скористаємось цим запрошенням нашого Господа, кожний особисто і як народ в цілому. Бо Господь промовляє до кожного з нас особисто через сьогоднішнє Євангеліє: «Іди за мною». Тож у ці дні коли Україна, її народ, збройні сили України переживають широкомаштабну військової агресії московії, огорнімо молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх постраждалих від війни, всіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Вітчизни. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу, вкладаємо своє життя і майбутнє України у Божі руки. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 26 червня 2022 року Божого,с. Бісковичі, Самбірський деканат Детальніше...

У Дрогобицькій семінарії відбулось вручення дипломів випускникам [відео]

25 червня у каплиці Дрогобицької духовної семінарії владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію з нагоди завершення навчального року, вручення дипломів випускникам та уділення їм нижчих свячень. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення бр. Юрію Бойчуку. Детальніше...

Владика Ярослав: Почитання святих − це нагода замислитися над нашим покликанням до святості

19 червня, в Неділю Всіх Святих, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Олегу Цимбалюку, судді Церковного трибуналу Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Детальніше...

Проповідь на Неділю Всіх святих (2022)

Кожний, хто визнає Мене перед людьми,  того і Я визнаю перед Отцем Моїм Небесним (Мт. 10, 32) Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У цей святковий недільний день вітаю вас, любі молільники, як асамблею Божого люду, які прибули на євхаристійну молитву у Святому Дусі через Сина до Небесного Отця, благаючи в цей важкий час війни єдиним серцем і устами: «Боже великий, єдиний, нам Україну храни!», бо це Бог дарує перемогу над злом і смертю. Перемога України стане перемогою Божої сили над безумством московійської орди, тому в Бозі наша надія, і від Нього буде наша перемога, адже про неї неустанно благаємо Господа. Богу дякувати, ми в покаянні й молитві пережили Великий піст – час духовної віднови; відсвяткували Христову Пасху – таїнство нашого спасіння; зовсім недавно, минулого тижня, таїнственно пережили Святу П'ятдесятницю – празник Превятої Тройці, а сьогодні святкуємо ніби підсумок усієї історії спасіння, її плід – Собор усіх святих, що від віку Богові вгодили. Святих знаних і незнаних, тих, які прославлені, і тих, які не прославлені, − усіх святих, які своїм земним життям удостоїлися бути з Богом. Ще тиждень тому ми були свідками того, як Зісланням Святого Духа на апостолів народжувалася Церква, а сьогодні споминаємо тих, завдяки яким вона просіяла і прославилася. Минулої неділі сповнилась дана жінці-самарянці Христова обітниця послати воду живу (пор. Йо. 4,10), а сьогодні ця вода зродила буйні пагони – святих Божих угодників. Понад дві тисячі років тому Святий Дух зійшов на апостолів, і вони скріпилися «силою з висоти», вийшли із замкненої горниці, де ховалися «страху ради юдейського», та пішли виконувати Христову заповідь: «Ідіть і навчайте всі народи…» (Мт. 28, 19). Зійшов Святий Дух, і зерно Христової проповіді, впавши на ґрунт серця дванадцятьох, проросло не в тридцять, не в шістдесят, навіть не в сто (пор. Мт. 13, 8), а в багатосот мільйонів разів. Церква Христова виросла з маленької єрусалимської спільноти в багатомільйонну Вселенську Христову Церкву, що ось уже дві тисячі років продовжує проповідувати Слово Боже, незважаючи на всі переслідування, бо «ворота адові її не подолають» (пор. Мт. 16, 18). І ця Церква, як ми співали в сьогоднішньому тропарі, «прикрасилася кров’ю мучеників, як багряницею і виссоном», прикрасилася страстотерпцями, ісповідниками, преподобними, праведними, чудотворцями… Святі є дорогоцінними каменями в золотій короні Церкви. Кожне людське покоління, кожен народ додає до цієї корони власні коштовності, залічуючи до лику святих своїх синів і дочок. Преподобний Симеон Новий Богослов порівнює лик святих із ланцюгом, до якого з кожним поколінням приєднуються нові ланки. Кожна з них є індивідуальністю, яка поєднана з попередніми вірою, добрими справами та любов'ю. Золотий ланцюг християнської святості бере початок від апостолів і доповнюється в наш час. Не є винятком й український народ: наших святих Божих угодників споминатимемо в четверту неділю після Зіслання Святого Духа. Наш народ – народ мучеників та ісповідників. Небеса наповнені святими, яких видала українська земля, бо герої не вмирають. Сьогодні, вклоняючись святим, ми вшановуємо Отця, чиїми дітьми вони є, вшановуємо Христа, Який живе в них, вшановуємо Святого Духа, благодать Якого на них спочиває. Почитання святих − це ще одна нагода замислитися над нашим покликанням до святості. «Ви маєте ставати святими й бути святими, бо Я − святий», − каже Господь ще у Старому Завіті (пор. Лев. 11, 44). Він сподівається, що ми приймемо це запрошення й будемо жити, виконуючи Його заповіді, щоб Боже ім'я прославлялося в наших серцях, думках, словах і вчинках. Ми, як і святі, теж є Божими дітьми, бо Він нас сотворив; Христос теж живе в нас, бо ми «у Христа хрестилися і в Христа зодягнулися» (Гал. 3, 27); на нас теж перебуває благодать Святого Духа, бо ми отримали Його у святій Тайні Миропомазання. Тож сьогоднішня неділя закликає кожного з нас наслідувати шлях святих Божих угодників. Бути святим − це наш обов'язок, а не привілей. Кожен християнин покликаний до святого життя. Без цього покликання не може бути правдивого змісту життя, правдивої цілі в житті, а отже, не може бути щасливого вічного життя. «Святими не народжуються − святими стають», − каже одна давня приказка. Кожен прямує до святості власною дорогою. Ми маємо мучеників та ісповідників, які власними стражданнями засвідчили свою вірність Христові; маємо преподобних і праведних, які преподобилися Богові своїм подвижницьким життям; маємо й безсрібреників, які заслужили вічну славу своїм земним служінням. Є безліч знаних святих – щодня ми споминаємо когось із них у церковному календарі. А скільки ж то є святих незнаних! Побожних скромних осіб, які щодня ходили і ходять до церкви, сповідаються і причащаються. Добрих матерів і батьків, які вершать подвиг святості в родинному житті. Монахів і монахинь, які подвизаються в монастирях. Та ми знаємо тільки невелике число з них, бо Господь сподобив прославити їх ще тут, на землі. Про всіх інших дізнаємося тільки на небі. Святість, дорогі у Христі, не можна ототожнювати із втечею від навколишніх проблем, від життєвих труднощів. Святість – це не відмова від людей, від життя з ними, тому ставати святими можемо не тільки в монастирях, але й удома, на роботі, на навчанні… Слово «святий» походить від єврейського слова «кадош», що означає відмежування, відокремлення від усього, що погане і зле, від того, що йде від лукавого, а не від Бога. Тому шлях святості – це уникання зла і творення добра, це вміння відрізняти правду від неправди, зло від добра, чисте від нечистого. Згадаймо слова сьогоднішнього апостола: «Тому й ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам» (Євр. 12, 1). Дорогі у Христі! У наших богослужіннях ми наділяємо Пресвяту Богородицю багатьма титулами. Ми називаємо її «Пресвятою», «Всесвятою», «Благодатною»… Чи задумувались ми коли-небудь, що це означає? Мучеників, преподобних, праведників ми називаємо «святими», а Богородицю – «Пресвятою». Це не випадково. Пречиста Діва є найпершою святою, бо Святий Дух зійшов на Неї ще у Благовіщенні: «Дух Святий зійде на Тебе, й сила Всевишнього Тебе отінить» (Лк. 1, 35). Вона є найбільшою святою, бо на відміну від усіх інших людей – Непорочна, тобто недіткнена гріхом наших прародичів Адама і Єви. Вона є найвищою святою, бо фізично носила у Своєму лоні Того, Кого ми можемо носити тільки таїнственно – у Святій Тайні Євхаристії. Ми називаємо Богородицю Матір’ю Божою, але називаємо Її і Матір’ю нашою та сміливо прибігаємо до Неї в наших скорботах, болях і нуждах, бо знаємо, що маємо в Її особі надійний Покров, Помічницю і Заступницю. Наш народ пам’ятає про це, тому завжди з великою повагою ставиться до Пресвятої Богородиці. Як багато храмів присвячено Їй по всій Україні, скільки Богородичних ікон зберігаємо по наших домівках, скільки маємо чудотворних місць, де Вона наділяє нас особливою ласкою за посередництвом Свого Сина! Лише в нашій єпархії маємо Грушів, Самбір, Биличі та інші місця Її прослави. Отож не біймося звертатися до Неї, приходьмо з нашими болями й печалями, а Вона обов’язково допоможе нам. Просімо Святого Духа, щоб зіслав на нас Свою благодать, просімо Його, щоб провадив нас до святості. Це шлях непростий, не все на ньому вдається одразу. Це шлях щоденної жертви й самопожертви, шлях щоденного освячення. Та нам під силу долати його, бо перед нами протоптали його святі Божі угодники, пам’ять яких сьогодні святкуємо. Ми зможемо дійти до цілі нашого життя – до святості, бо на цій дорозі маємо надійну Помічницю і Заступницю – Пресвяту Богородицю. У ці дні, коли Церква прославляє Собор усіх святих, огорнімо молитвою кожного нашого воїна, усі родини наших військовослужбовців, усіх постраждалих від війни, усіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Вітчизни. Нехай кріплять їх на дусі наші молитви, нехай всенародна підтримка додає наснаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви та щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 19 червня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

У Дрогобичі відбулось освячення єпархіального медіацентру "Благовість" [відео&фото]

16 червня у м. Дрогобич, в приміщенні Єпархіального управління Самбірсько-Дрогобицької єпархії, відбулось освячення єпархіального медіацентру "Благовість". Чин освячення здійснив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні владики Григорія, єпископа-помічника, і місцевого духовенства. Участь в події взяли представники "Живого ТБ", волонтери медіацентру, працівників єпархіального управління і семінаристи. Після завершення чин освячення владика Ярослав подякував о. Андрію Буню, адміністратору новоствореного медіа-центру "Благовість", та його команді волонтерів, які працювали над створенням студії. Детальніше...

Слово з нагоди відкриття єпархіального медіа-центру "Благовість" (2022)

Слава Ісусу Христу! Преосвящений владико Григорію, все чесні отці, працівники нашої єпархіальної курії, Дорогі у Христі брати і сестри! Ми літургійно преживаємо час П’ятидесятниці – народження Христової Церкви, і наші богослужіння схиляють нас заглибитися в історію започаткування Церкви. Церква не походить із тіла і крови, не є плодом людських зусиль, а є даром з висот, наслідком ініціятиви Бога. Вона завжди помислена у планах Отця, вона була Ним приготована в історії завіту з Ізраїлем, щоб – коли сповниться час – стала предметом сходження Святого Духа. Через подію Христової Пасхи Святий Дух у повний і вирішальний спосіб увійшов у долю цього світу. Властиво з місії Божого Сина і Святого Духа народжується Церква, що є реальна участь Божої присутності у часі людського життя. Воплочений Син Божий Ісус Христос у своєму звіщанні про Церкву часто використовував близькі для слухачів образи. Він порівнював Церкву до стада, якого Він є Добрим пастирем (Йо. 10, 11). Церква – це рілля, нива Божа (пор. 1 Кор. 3, 9), на яку сіяч виходить, щоб посіяти зерно Божого Слова. Церква також є виноградником (Мт. 21, 33-43), у якому лозою є Христос (Йо. 15, 1-5), а Його учні – гілки, які плодоносять завдяки лозі. Христос у Церкві – це наріжний камінь у будівлі (Мт. 21, 42). Церква також є “Небесним Єрусалимом” і непорочною “Невістою Агнця” (Одкр. 19, 7), яка чекає на прихід свого Жениха. Для служіння у Церкві Христос покликає дванадцятьох апостолів. Їх число символічне, бо прямо пов’язане з дванадцятьма синами старозавітнього патріярха Якова, які поклали початок Народу Божому Старого Завіту. Тепер на дванадцятьох апостолах Христос будує Церкву – Народ Божий Нового Завіту. Апостолам нового Народу Божого Христос доручає відповідальність за зростання Церкви: “Ідіть і навчіть усі народи…” (Мт. 28, 20). Від самих початків Христос, відтак апостоли і їх послідовники (єпископи, священники) вживали найрізноманітніших засобів/інструментів, щоб донести до людей Добру Новину про Царство Боже. Так Христос говорив з човна на воді, Павло виходив на Ареопаг. Згодом апостоли писали книги Євангелій, листи і послання і передавали їх християнам. Відтак прийшло книгодрукування і перші газети, фотографії, радіо, кіно і телебачення, що дозволило говорити до великих мас людей. Через текст, звук, фото і відео Церква поширювала Євангеліє майже 2000 років. Зрештою Інтернет дозволив поєднувати всі ці способи передачі інформації на єдиній платформі – веб-сайті. Інтернет став новим ареопагом, на який вийшла Церква, щоб звідти говорити до сучасного світу. Відтак виникли і соціальні мережі, які дозволили не просто мультимедійнокомунікувати, а й робити це миттєво і більш цілеспрямовано (допис у фейсбуці проповіді єпископа чи священника – там поєднані звук, відео, також фотографія як обкладинка допису і текст у описі до відео, і його бачить найперше зібрана на акаунті аудиторія). Наш медіацентр – це новітній засіб, який може допомогти нашій Українській Греко-Католицькій Церкві донести євангельський зміст у нашій київській літургійній традиції «аж до краю землі». Причому, буквально, аж до краю землі. У трансляціях богослужінь, які здійснюватимуться в нашій Самбірсько-Дрогобицькій єпархії, зможуть єднатися люди і в різних країнах світу. Євангеліє, яке звучатиме у храмах Дрогобича, Самбора, Грушева і Билич, наші люди зможуть почути в Америці, Канаді, Німеччині, Австралії та Бразилії – де б вони з тих чи інших причин не перебували. А ще наш медіацентр допоможе нам вийти у нашому душпастирстві поза стіни храму, щоб наповнити не лише навколишній світ, але й віртуальний простір християнськими цінностями. Медіа-центр «Благовість» покликаний стати місцем, звідки лунатиме добра новина про Бога, адресована кожному, хто спраглий її. Новий Завіт й передання Церкви розповідають, що Христові учні використовували різні можливості того часу, щоб донести до людей доброї волі вістку про Христа-Бога. Автори медіапрограм «Благовісті» намагатимуться передати живу розповідь про Бога, якого людина може пізнати, розкриватимуть багатогранність віри, історії й життя сучасної людини. Віра в Христа підносить погляд людини в духовну височінь, вдивляючись в яку Псалмопівець колись промовив: "Звів я очі мої вгору, звідки прийде поміч моя. Поміч моя від Господа, що створив небо та землю" (Пс. 120, 1-2). У ці складні часи випробувань для нашого народу, сини й дочки якого стоять в обороні своєї землі, родини втрачають своїх найдорожчих, опиняються серед руїн своїх домівок, зневірені, принижені, поневолені, часом в чужій землі, відчуваємо наш обов'язок ділитись світлом віри й надії, щоб в цих складних обставинах зблизитись до Бога, Який завжди поруч нас, знайти відповіді на складні питання, які сьогодні тривожать багатьох. Бажаємо також підтримати сучасну молодь, яка входить у світ численних ідеологій й культів: расизму, неонацизму, гендеру, синкретизму, - що руйнують її духовний імунітет. Сподіваємось, що завдяки програмам «Благовісті» глядачі зможуть відкрити для себе Христа, Який, за словами апостола Павла, для людини "неначе якір душі, безпечний та міцний" (Євр. 6, 19). Цілісність людини відновлює Святий Дух. Він же ж провадить Церкву стежками її історії. Він сьогодні так необхідний нашому народові, кожному з нас, кожному розгубленому серед безлічі голосів скептицизму, недовіри та війни, які сьогодні гнітять людину. Саме Святий Дух долає в серці людини всяку невпевненість і поверховість, спонукає довіритися Божій правді. Церква, храм, молитва як простір, де панує Божий Дух, завжди єднали наш народ, будучи також простором, що не тільки наближав людину до Бога, але й зближував людей між собою, простором, де потребуючий отримував підтримку, а беззахисний - захист. У цьому просторі одухотворювалась культура народу, творилась його історія. Сучасність, щоб бути одухотвореною, потребує віруючих людей, які наповнять її Божим змістом. Тож сподіваємось, що медіа-центр «Благовість» стане можливістю для християн різних професій й покликань – працівників освіти, медицини, військових, волонтерів, представників громадськості, - розповісти про досвід своєї віри та праці. + Ярослав 16 червня 2022 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Митрополит Євген Попович у Дрогобичі: Коли серце стає храмом Божим, то його не можливо знищити, бо в ньому весь час пульсує Божа благодать, Божа любов [відео&фото]

13 червня у Катедральному Соборі Пресвятої Трійці, в Дрогобичі, з нагоди храмового праз-ника відбулась Архиєрейська Літургія, яку очолив владика Євген Попович, Архиєпископ і митрополит Перемисько-Варшавський, Голова Канонічного відділу УГКЦ, у співслужінні з владикою Ярославом Прирізом, єпископом Самбірсько-Дрогобицьким УГКЦ, владикою Григорієм Комаром, єпископом-помічником Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, та гроном священнослужителів катедрального храму та м. Дрогобича. Богослужінні супрово-джував дитячо-молодіжний хор «Відлуння» (регент Надія Бунь).  Детальніше...

Владика Ярослав відвідав парафію Зіслання Святого Духа в м. Мостиська [фото]

  12 червня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію Зіслання Святого Духа в м. Мостиська, де у місцевому храмі освятив іконостас та бічні престоли. Відтак єпископ відслужив у храмі Божественну Літургію у співслужінні о. Тараса Шпега, декана Мостиського, о. Любомира Макарчука, адміністратора парафії, і священиків Мостиського деканату.   Детальніше...