Владика Ярослав у Самборі: Покров Пресвятої Богородиці нагадує нам про надію, яка не є ілюзією, а впевненістю в Божій присутності [фото]

1 жовтня, у свято Покрова Пресвятої Богородиці, з нагоди храмового празника владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Архиєрейську Літургію у Прокатедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці. Разом з архиєреєм співслужили адміністратор храму о. Володимир Коркуна, декан Самбірський о. Богдан Добрянський, декан Старосамбірський о. Михайло Николин, декан Дублянський о. Григорій Жук та інші священнослужителі. Святкове богослужіння прикрасив спів хору «Литанія» під керівництвом Любові Шийки. Детальніше...

Проповідь з нагоди свята Покрову Пресвятої Богородиці (2025)

  Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні ми зібралися у цьому величному Соборі, щоб урочисто відсвяткувати його престольний празник – Покров Пресвятої Богородиці. У нашій Церкві є багато празників, присвячених Божій Матері, у яких ми пригадуємо Її особливу участь у Божому задумі спасіння: Її Різдво, Введення до храму, Благовіщення, Її материнську присутність при Різдві Христовому, Її земне завершення у таїнстві Успіння. Але сьогоднішнє торжество відрізняється від інших. Воно не лише веде нас до конкретної події з Її життя, а розкриває Її постійне заступництво за нас перед престолом Всевишнього. Свято Покрову бере свій початок з історичної події, яка сталася на початку X століття в Константинополі, у Влахернському храмі, де зберігалася риза Пресвятої Богородиці. За переданням, святий Андрій Юродивий, разом зі своїм учнем Епіфанієм, під час всенічної молитви у храмі побачив дивовижне видіння. У святині над людьми з'явилася Пресвята Богородиця, супроводжувана ангелами, апостолами, пророками та святими. Вона підійшла до престолу, довго молилася, а потім зняла з голови свій омофор і розпростерла його над присутніми в храмі. Це було знаком захисту і заступництва перед Богом. Після цього видіння вороги відступили, і місто було врятоване. У сьогоднішньому святі ми доторкаємося до глибокої таїнственної реальності Церкви як Тіла Христового, яке складається з двох частин: небесної та земної. Небесна Церква – це спільнота святих і ангелів, усіх тих, хто вже увійшов у славу вічного життя з Богом. Вони не віддалені від нас, а навпаки – постійно моляться за нас і підтримують наше земне паломництво. Земна Церква – це ми, вірні, які ще ведемо духовну боротьбу, прямуючи до небесної батьківщини. Ця єдність особливо виявляється у молитві, коли ми звертаємося до святих, просячи їхнього заступництва перед Богом. Особливе місце біля престолу Сина займає Його Мати – Пресвята Богородиця. Її заступництво не є символом чи абстракцією, але живою реальністю, подібною до омофора, яким Вона у Влахернах покрила вірних. «Діва днесь предстоїть у церкві і з лики святих невидимо за нас молиться Богу» (Кондак свята). Ці слова богослужіння відкривають нам глибоку істину про те, що кожна молитва у храмі не є ізольованою, але вливається у велику небесну Літургію. І в цій небесно-земній єдності Пресвята Владичиця невидимо перебуває серед нас, простягаючи свій животворний Покров і огортаючи всіх материнською любов’ю та опікою. Ця єдність небесного і земного корениться в таїнстві Воплочення, коли Бог став людиною. Святий Андрій Юродивий, будучи юродивим – тобто тим, хто вдавав божевільного заради Христа, щоб уникнути людської слави – став свідком цієї єдності. Це не якась «магія», а прояв Божої любові через посередництво Його Матері. У нашому житті ми часто відчуваємо цю єдність, коли досвідчуємо присутність Діви Марії. Свято Покрову запрошує нас усвідомити, що ми не самотні; ми частина великої спільноти, де Богородиця молиться і заступається за нас. Традиційно на багатьох Богородичних святах читається уривок з Євангелія від Луки про сестер Лазаря з Витанії – Марту і Марію. Цей текст виразно підкреслює ті чесноти, які в унікальний спосіб уособлювала Пречиста Діва. Ісус приходить до них, і Марія сідає біля Його ніг, уважно слухаючи Його слова, тоді як Марта клопочеться численними турботами гостинності. Нарешті Марта скаржиться: «Господи, чи Тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла» (Лк. 10, 40). Ісус відповідає: «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї» (Лк. 10, 41-42). У наступній частині, коли жінка з натовпу вигукує: «Щасливе лоно, що Тебе носило, і груди, що Тебе кормили» (Лк. 11, 27), Христос каже: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже Слово і його зберігають» (Лк. 11, 28). Цей євангельський уривок вибраний не випадково для сьогоднішнього свята. Тут підкреслюється головна риса Богородиці: слухання і зберігання Божого Слова. Марія з Витанії, яка сидить біля ніг Ісуса, є образом учениці, що обирає «кращу частку», тобто близькість до Господа через слухання Його слова. Це нагадує нам про Діву Марію, яка від початку свого життя була цілковито відкрита на Божу волю. У Благовіщенні Вона відповіла: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову» (Лк. 1, 38). Її шлях – від Воплочення до Голготи й Воскресіння – був постійним слуханням і зберіганням Божого слова. А на весіллі в Кані Галилейській Вона звертається до слуг: «Що лиш скаже вам, – робіть» (Ів. 2, 5), показуючи, що слухання Божого слова завжди веде до конкретної дії. У світлі свята Покрова цей уривок відкриває нам Пресвяту Богородицю як Заступницю, яка сама слухає і водночас допомагає нам навчитися слухати. Як Марта занурюється в клопоти, так і ми часто губимося у щоденних турботах, забуваючи про «одне потрібне» – про зустріч з Богом. Богородиця ж, обираючи слухання, стає образом небесної Церкви, де все зосереджене на Господі. Водночас Вона залишається Матір’ю, яка дбає і про наші земні потреби: як у Кані, де першою помітила брак вина, так і сьогодні бачить наші нестатки. Проте Її материнська опіка завжди спрямовує нас до Слова Її Сина. Блаженство, про яке говорить Христос, – це життя, побудоване на слуханні й зберіганні Божого слова. Цей образ слухання відкриває двері до глибшого розуміння Покрову Пресвятої Богородиці у світлі Святого Письма. Уже у книзі Буття звучить перша благовість: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися вп’ястися йому в п’яту» (Бут. 3, 15). Ця «жінка» є прообразом Діви Марії, яка через Свого Сина приносить перемогу над злом. Після гріхопадіння Бог дарує знак надії – обітницю Марії. Вона постає як Матір надії, яка свідчить: Бог не покидає світ, але дає Заступницю. Іншим образом є Ноїв ковчег (Бут. 6–9). Ковчег став місцем порятунку під час потопу, де Бог зберіг життя серед хаосу. Традиція Церкви бачить у ньому не лише прообраз Церкви, але й покрову Діви Марії. Вона – новий Ковчег Завіту, який носить у собі Христа, Спасителя світу. Як ковчег врятував Ноя і його родину, так і Марія своїм Покровом захищає нас від бурь і небезпек цього життя. Пророки також зображують величний образ Дочки Сіону. Це уособлення Ізраїлю, вибраного народу, який очікує приходу Месії. Пророк Ісая звіщає: «Скажіть доньці Сіонській: Ось іде твій Спаситель. Ось із ним його заплата, перед ним його нагорода» (Іс. 62, 11). У Діві Марії цей образ знаходить повне здійснення: Вона стає Дочкою Сіону, яка приймає Месію і народжує Його світові. Як Заступниця, Вона представляє перед Богом увесь люд, так само як колись Дочка Сіону уособлювала Ізраїль. І саме тому Її називаємо Матір’ю надії: в часи вигнання та страждань Ізраїль знаходив у Дочці Сіону знак прийдешнього визволення. Так і сьогодні Пресвята Богородиця дарує нам надію серед наших власних випробувань. Нарешті, у книзі Одкровення з’являється ще один величний символ: «І знамення велике видно було на небі — жінка, одягнена в сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок» (Од. 12, 1). Ця Жінка, яка народжує Сина і долає дракона, є образом Марії, але водночас і Церкви, і всього Божого народу. Вона стоїть у сяйві Божої слави, торжествуючи над силами темряви. Як Заступниця, Вона простягає свій Покров над нами у боротьбі зі злом і дарує надію на остаточну перемогу. Таким чином, старозавітні прообрази та новозавітні видіння відкривають Діву Марію як Ту, що від віків була в Божому задумі – Матір надії, яка провадить людство крізь темряву до світла вічного життя. Переходячи до історії Церкви, бачимо, як розуміння ролі Марії як Заступниці формувалося від самих початків християнства. У часи переслідувань вірні зверталися до Неї як до Матері, пригадуючи слова Ісуса Христа на гологоті: «Ось Матір твоя» (Ів. 19:27). Святий Іван Богослов прийняв Її у свій дім, і цей жест став образом для всієї Церкви. У катакомбах Риму збереглися найдавніші зображення Богородиці з Дитям – знак надії для християн, які жили під загрозою гонінь. Згодом, у V столітті, Ефеський собор (431р.) урочисто проголосив Її Богородицею, наголосивши на Її унікальній участі у таїнстві Воплочення. У Візантії Матір Божу почали шанувати як покровительку імперії: імператори будували храми на Її честь, а саме свято Покрову виросло з тієї традиції. Видіння у Влахернському храмі стало її вершиною – знаменням Її материнського заступництва для всього християнського народу. У нашій історії ця традиція утвердилася з хрещенням Київської Русі. Ярослав Мудрий присвятив Богородиці Софію Київську, де й досі бачимо Її у величному образі Оранти – тієї, що стоїть на молитві з піднятими руками. Вона стала Покровою для князів і народу: літописи згадують Її заступництво у битвах, особливо в часи небезпеки від половців чи татарських навал. Богородичні ікони, що зображали Її у молитві, були символами захисту й надії. Для нашого народу Діва Марія завжди залишалася тією, хто об’єднує у молитві та дарує відчуття Божої близькості навіть у найважчі часи. Особливе місце свято Покрову займає в історії козацтва. Запорізька Січ була віддана під Її опіку: козаки зводили храми на Її честь, вважали Її своєю Заступницею у походах і пов’язували численні перемоги з Її допомогою. Саме тому день Покрову став святом козацького війська. У ХХ столітті до Її заступництва зверталися воїни УПА, борючись за свободу проти тоталітарних режимів. Образи Покрови з козаками чи повстанцями під Її омофором увійшли до української іконографії як свідчення того, що Матір Божа завжди поруч зі своїм народом. У наш час ця спадщина отримала нове продовження. Від 2014 року, а особливо від 2022-го, коли почалося повномасштабне вторгнення, українці знову відчувають Її молитовну присутність. Воїни на фронті, волонтери, сім’ї в укриттях – усі вбачають у Ній Матір і Заступницю. Не бракує свідчень про дивовижні порятунки, які приписують Її опіці: кулі, що не влучають, ракети, що не вибухають. Недарма сьогоднішнє свято стало також Днем захисників України: воно нагадує, що наша боротьба є не тільки земною, але й духовною, і що ми стоїмо під Її покровом. Свято Покрова має й ширший вимір. У світі, який переживає війни, хвороби, потрясіння, екологічні виклики, покров Пресвятої Богородиці нагадує нам про надію, яка не є ілюзією, а впевненістю в Божій присутності. У часи страждання Пресвята Богородиця молитовно предстоїть поруч так само, як стояла під хрестом Її Сина, і підтримує віру та надію. Дорогі брати і сестри, сьогодні, святкуючи Покров Пресвятої Богородиці, довірмо Їй нашу Церкву, наш народ, Україну і весь світ. Хай Її омофор буде над нашими воїнами, над пораненими й полоненими, над усіма, хто страждає. Хай Її заступництво допомагає нам залишатися вірними Слову Ісуса Христа й жити надією, яка веде до перемоги і справедливого миру. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і єдність Святого Духа нехай перебуває з усіма вами. Амінь.   + Ярослав 01 жовтня 2025 року Божого,м. Самбір     Детальніше...

Владика Ярослав привітав захисників і захисниць з Днем Захисника України

1 жовтня 2025 року, у свято Покрова Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, привітав захисників і захисниць рідної землі з Днем Захисника України. У своєму слові архиєрей висловив глибоку вдячність усім, хто сьогодні зі зброєю в руках чи жертовною працею боронить Батьківщину, та запевнив у своїх молитвах за живих, поранених і полеглих воїнів. Детальніше...

Владика Ярослав очолив святкові урочистості з нагоди освячення оновленого 150-літнього храму в с. Лопушанка [фото]

28 вересня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав с. Лопушанка Турківського деканату, де з нагоди освячення оновленого 150-літнього храму очолив Архиєрейську Божественну Літургію. Детальніше...

У Львові завершився Всецерковний форум «Богослов’я УГКЦ в ХХІ столітті: знаки часу і надії»

28 вересня у Львові, в Українському католицькому університеті, з благословення Синоду Єпископів завершився дводенний Всецерковний форум «Богослов’я УГКЦ в ХХІ столітті: знаки часу і надії». Його мета — об’єднати богословів з усіх єпархій та навчальних закладів УГКЦ в Україні й за кордоном для осмислення сучасних викликів і пошуку нових шляхів розвитку богословської науки та освіти. Детальніше...

«Ми покликані по-богословськи поглянути на шлях, яким Господь веде нашу Церкву», – владика Ярослав Приріз до учасників богословського форуму

26 вересня у Львові, в Українському католицькому університеті, з благословення Синоду Єпископів розпочався дводенний Всецерковний форум «Богослов’я УГКЦ в ХХІ столітті: знаки часу і надії». Його мета — об’єднати богословів з усіх єпархій та навчальних закладів УГКЦ в Україні й за кордоном для осмислення сучасних викликів і пошуку нових шляхів розвитку богословської науки та освіти. Детальніше...

Владика Ярослав: Навіть уся міць Римської імперії не змогла здолати віри святої мучениці Софії та її трьох дочок – Віри, Надії і Любові [фото]

21 вересня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив у Дрогобичі Божественну Літургію з нагоди престольного празника храму великомучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії. Детальніше...

Проповідь на Неділю після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (2025)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні, у неділю після Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, Церква подає до нашої уваги уривок з Євангелія від Марка. У ньому євангеліст передає нам слова нашого Господа: «Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде слідом за Мною». Тут ми бачимо тематику наслідування Христа, яка виразно присутня у новозавітних текстах Священного Писання. Наприклад, у апостола народів Павла знаходимо цей заклик, коли він говорить: «Будьте моїми наслідувачами, як і я — Христа» (1 Кор. 11,1). А в іншому місці: «І ви почали наслідувати нас і Господа, прийнявши слово серед численних утисків із радістю Святого Духа» (1 Сол. 1,6). Однак найважливішим є те, що ціле життя і діяння Христа, увінчане хресною жертвою з любові за людство, залишається взірцем і ідеалом. Воно закликає не лише до пізнання, але передусім до наслідування. Христос промовляє до апостолів у світлиці після того, як умив їм ноги: «Приклад дав Я вам, щоб і ви так чинили, як це Я вам учинив» (Йо. 13,15). Ці слова стосуються не лише миття ніг, а й цілого життя Христа. Кожний із учнів приймає виклик іти слідом за Сином Людським, який «прийшов не для того, щоб Йому служили, але — щоб служити й дати життя Своє як викуп за багатьох» (Мт. 20,28). Саме в світлі цього життя, тієї любові, тієї вбогості і тієї жертви наслідування Христа стає вимогою для всіх Його учнів і послідовників. Воно є основою євангельського, християнського етосу. Наскільки важливі для нас сьогодні слова Христа: «Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе свій хрест і йде слідом за Мною»? Особливо для людей ХХІ століття, від яких ми часто чуємо нарікання про постійні проблеми і не завжди сприймаємо їх так, як заповідав нам Христос. Він говорить нам, щоб ми взяли свій хрест на себе — не чужий, не Його хрест, а свій! Дорога за Ісусом Христом — єдиний шлях життя і спасіння; усі інші — людські. Люди багато дізналися, багато здобули, подолали, проникли в далекі та важкодоступні місця, спускалися на дно моря і піднімалися в космос, розщепили атом, але це не зробило людське життя щасливішим, радіснішим, мирнішим. Ось чому Господь говорить нам: «Яка користь людині, коли вона здобуде увесь світ, а душу свою занапастить?» (пор. Мк. 8,36). Подумаймо про це: чого б людина не досягла, якщо її душа водночас духовно не зростає в досконалості, не стає благороднішою, не просвітлюється — все буде марно. Матеріальний добробут не може зробити людей кращими та щасливішими. Лише оживотворюючись Божою правдою, просвітлюючись Його благодаттю, вона буде щасливою. Ісус Христос нас запевнив: «Пізнайте правду, і правда зробить вас вільними!» (Йо. 8,32). Христос промовляє до кожного з нас: «Коли хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого». Господь не каже, що йти за Ним означає безболісно і безтурботно жити, але стверджує необхідність зречення від себе та несення свого хреста, щоб мати право називатися Його послідовниками. Це означає, що людина повинна зректися передусім усього, що пов'язане з гріхом, користолюбством та життям тільки для себе. Адже той, хто живе тільки для себе, усе втратить, але той, хто з любов'ю віддає себе на служіння ближнім, хто вміє ділитися всім, що має, той ще більше здобуде. «Зректися себе» означає подивитися довкола і навчитися бачити не тільки себе зі своїми скорботами та радощами, труднощами та успіхами, але й інших, які також мають свої радощі та печалі. Навчитися жити не тільки своїм життям, але також і життям ближніх. Наступний заклик Христа — це «взяти свій хрест». Тут хрест — це не тільки всі прикрощі, біди чи страждання, що трапляються нам у житті. Це також праця, яка вдосконалює людину, праця на благо родини, Церкви, суспільства, бо хрест — це щоденний подвиг в ім'я Бога, ближнього, в ім'я свого народу. Цей хрест мусимо прийняти добровільно та зі щирістю. Спаситель закликає нас взяти хрест саме свій — тобто обирати спосіб життя і працю за покликанням і мужньо перемагати всі труднощі, які зустрінуть нас на цьому шляху. Звичайно, ми мусимо також молитися, щоб терпеливо нести свої хрести і щоб Господь за Своїм милосердям полегшив наші скорботи чи зменшив страждання наших ближніх, близьких і рідних. І нарешті третій момент, до якого запрошує нас Христос — це «йти слідом за Ним». Слідувати за Христом означає наслідувати Його, старатися у всьому уподібнитися до Нього, жити так, як Він жив. Слідувати за Христом — це жити серед людей і разом з людьми, являючи постійно своїм життям образ Божий. Це також означає завжди бути готовим відповісти «так» на Божий поклик, навіть якщо доводиться йти хресним шляхом крізь приниження та наругу. Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні ми святкуємо престольний празник вашого храму — святих мучениць Софії, чиє ім’я означає «премудрість», та її трьох дочок: Віри, Надії і Любові. Це свято — взірець величі материнського серця та світлої дитячої вірності Христу. Історія цієї святої родини, що жила у II столітті, має в собі невичерпну глибину. Вона стає дзеркалом наших власних страждань і випробувань. Їхній приклад сяє як незгасне світло в темряві, як надія серед розрухи й відчаю. Коли імператор Адріан наказав цим святим мученицям відректися Ісуса Христа і принести жертву поганським божкам, ці юні дівчата без вагань відмовилися. В їхніх серцях горів вогонь Христової любові, який не змогли загасити ніякі тортури. Їх били, катували, спокушали обіцянками земного щастя, та вони залишалися непохитними. А свята мати Софія, стоячи поруч і споглядаючи страждання своїх дітей, не просила їх відмовитися від віри заради порятунку життя. Навпаки, вона підбадьорювала їх іти дорогою за Христом до кінця. Її серце розривалося від болю, як і кожне материнське серце, та водночас вона знала: є цінність, вища за земне існування, — це вірність Богові. Їхня смерть була не поразкою, а перемогою. Бо навіть уся міць Римської імперії не змогла здолати їхньої віри. Імена цих юних дівчат і їхньої матері назавжди залишилися взірцем святості в пам’яті Церкви, тоді як ім’я їхнього гонителя, опанованого злом, загубилося в тіні історії. Це ще раз підтверджує істину Христових слів: «Бо хто захоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу задля мене, той її врятує» (Лк. 9, 24). Сьогодні ця історія звучить для нас особливо близько й болісно. В Україні ми щодня бачимо нові сторінки мучеництва. Наш народ проходить через страшні випробування війни. Ми бачимо матерів, що віддають своїх синів на фронт; батьків, які ридають над могилами дітей, убитих ракетами й бомбами; дитячі очі, повні болю через втрату дому, батька чи матері. У Святому Письмі ми чуємо про плач Рахилі: «У Рамі чути голосіння, лемент, гірке ридання: Рахиль плаче за дітьми своїми, розважитись не хоче, бо їх уже немає» (Єр. 31, 15). Цей плач сьогодні лунає в Україні, де матері ридають за своїми дітьми. Він зливається з плачем матері Софії за доньками, із скорботою Пресвятої Богородиці під хрестом Її Сина. І водночас, як до Рахилі, до нас звернене слово Господа: «Годі тобі вже ридати та голосити, хай очі твої сліз не проливають! Є бо нагорода за біль твій… є ще надія для потомства твого» (Єр. 31, 16–17). Так ми чуємо обітницю Господньої надії. Свята мати Софія не прагнула зберегти життя дочкам за будь-яку ціну, бо знала, що життя без Бога втрачає сенс. Так само й сучасні українські матері, які щодня переживають тривогу за своїх дітей або несуть тягар непоправної втрати, повторюють подвиг святої Софії. Вони залишаються вірними, не зрікаються правди, а своїм болем і своєю вірністю свідчать про вищі цінності, які перемагають страх і смерть. Дорогі у Христі! Чесноти, якими жили ці святі юні дівчата, є відповіддю на наш біль. Що може врятувати людину серед війни? Лише віра— що Господь із нами в цих страшних випробуваннях. Лише надія — що темрява не вічна і ранок воскресіння обов’язково настане. Лише любов — яка не дозволяє нашому серцю озлобитися і уподібнитися до ворога. Сьогодні ці три чесноти стають дороговказом для України. Віра підтримує нас, коли зло виявляється безжальним і жорстоким. Надія дарує силу для майбутнього, а любов не дозволяє нашому суспільству розсипатися: вона єднає, надихає на служіння, допомагає рятувати дітей, біженців, лікувати поранених та постраждалих від війни. Однак щоб плекати віру, надію і любов, нам необхідна Божа мудрість — Софія, яка була силою й підтримкою для юних дочок і матері. І сьогодні ця мудрість має жити серед нас, бо Україна покликана бути свідком не лише болю і страждання, але й свідком віри і надії. Світ дивиться на нас і питає: «Звідки у цього народу така незламність?» І наша відповідь має бути одна: від Бога. Дорогі брати і сестри. В час, коли наша земля обагрена кров'ю мучеників за віру і свободу, коли українські матері повторюють подвиг святої Софії, ми повинні усвідомити: наше покликання — бути свідками Христової істини. Не випадково Провидіння послало нам такі випробування. Через них ми маємо очиститися, зміцнитися у вірі та показати світові, що є сила, яка сильніша за смерть — це сила Христової любові і воскресіння. Тому сьогодні, у це святкове престольне торжество, звернімося до святих мучениць з молитвою: нехай їхнє заступництво допоможе нам залишатися непохитними у вірі, незламними в надії і палкими в любові. Нехай їхній приклад надихає нас на щоденне несення свого хреста з довірою до Бога, терпеливістю і мужністю. У це свято молімося за наших матерів, які втратили своїх дітей, щоб Господь дав їм сили вистояти. Молімося за наших дітей, які живуть у непростий час війни. Просімо надії для нашого воїнства та всього нашого народу, щоб ми не зламалися під тягарем війни. І благаймо любові — тієї євангельської любові, яка перемагає все, бо «любов ніколи не переминає» (пор. 1 Кор. 13, 8). Нехай з заступництвом святих мучениць Софії, Віри, Надії і Любові, Боже благословення перебуває з нашим многостраждальним народом. Нехай їхні святі молитви донесуть до престолу Всевишнього наші прохання про справедливий мир, перемогу істини над брехнею, добра над злом. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і єдність Святого Духа нехай перебуває з усіма вами! Амінь! + Ярослав 21 вересня 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

У Трускавці завершився другий тур реколекцій для священників єпархії [фото]

18 вересня у Трускавці завершився другий тур реколекцій для священників Самбірсько-Дрогобицької єпархії. На запрошення владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, цьогорічні реколекції проводить отець Євген Станішевський, ліценціат біблійного богослов’я, викладач Львівської духовної семінарії Святого Духа та Українського католицького університету. Детальніше...

Владика Ярослав уділив нижчі свячення 12 шестикурсникам Дрогобицької духовної семінарії [фото]

16 вересня, у семінарійному храмі на Вечірні з нагоди свята святих Віри, Надії, Любові та їх матері Софії владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, уділив нижчі свячення (свіченосця, читця-співця і піддиякона) 12 шестикурсникам Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...