SDE

Система пенсійного забезпечення в Україні. Історичний аспект

Друк E-mail
Покращення рівня життя, добробуту, забезпечення у випадку інвалідності чи хвороби, а насамперед у старості були, є і будуть важливими для кожної людини. В Середньовіччі соціальним забезпеченням немічних, хворих і старих людей займались члени сім’ї, а також установа, до якої належала особа (церква, цех, селянська громада, чернечий орден тощо). З бурхливим розвитком промисловості у другій половині ХІХ ст. соціальним забезпеченням поступово починає займатися держава. Вона впроваджує соціальне законодавство, що починає регулювати економічні відносини між роботодавцями та працівниками, вимагає соціальної охорони робітників і службовців на випадок хвороби, інвалідності, старості тощо.

 

Засновником системи державного соціального забезпечення вважається німецький канцлер Отто фон Бісмарк. Саме він уперше запровадив закони про медичне страхування, страхування на випадок інвалідності, страхування на випадок нещасного випадку та пенсію на старість.

Як же виглядає історія впровадження системи державного соціального забезпечення на українських землях, що перебували під владою різних держав?

Під владою Австрії

Перші закони щодо захисту робітників були впроваджені у 1854 році. Однак, вони відносились лише до гірничої промисловості, якої на українських землях практично не було. А у 1833 році були введені вже так звані промислові інспекторати, що передбачали заходи для захисту жінок та дітей. Законом 1887 року введено обов'язкове страхування робітників від нещасних випадків на роботі (внески сплачували працедавці), а з 1906 обов'язкове страхування службовців (пенсійне й інвалідне). Сільське населення й сільські робітники ніяким страхуванням не користувалися.

Під владою Російської Імперії

Російська Імперія у справі соціального забезпечення була відсталою країною. Лише в 1912 році створено фабричні каси хворих для обов'язкового страхування на випадок хвороби. На Україні ці каси були створені тільки на Донбасі і в деяких великих містах.

Під владою Польщі

На цих землях законом 1924 року поширено страхування від нешасних випадків, а  законами 1927 та 1933 років прийнято пенсійне та інвалідне страхування службовців та робітників(також у разі безробіття).

Під владою Румунії

На українських землях під владою Румунії було чинне румунське соціальне законодавство з 1912 року. Лише 1933 року було видано уніфікаційний закон про соціальне забезпечення.

Під владою Чехословаччини

Найпрогресивнішим було соціальне законодавство в Чехословаччині. На Закарпатті до 1924 був чинний угорський закон 1907 року про обов'язкове страхування робітників від хвороби, інвалідності й на старість. В 1924 році введено уніфікаційний закон для всієї Чехословаччини. В 1929 році введено закон про пенсійне забезпечення для службовців.

В усіх цих державах, крім обов'язкового соціального забезпечення, існувало також необов'язкове забезпечення, яке надавали приватні товариства. Обов'язкове соціальне забезпечення ґрунтувалося на співдії застрахованих робітників і службовців у вигляді сплачування внесків визначеного законом розміру. У деяких випадках ці внески сплачували роботодавці (при страхуванні від хвороби і від нещасних випадків на роботі). У створенні фондів безробіття брала участь також держава у формі бюджетних дотацій.

Система соціального забезпечення під владою СРСР

В СРСР  введено т. зв. державне соціальне забезпечення, яким займається фонд соціального забезпечення. Фонд формується з відрахувань із прибутків підприємств та організацій у встановленому законом розмірі та з дотацій з державного бюджету. З нього виплачуються допомоги для тимчасово непрацездатних робітників і службовців, вагітним жінкам, а також пенсії.

Існують такі види пенсій як пенсії на старість, інвалідність і в разі втрати годувальника (їх отримують непрацездатні члени родини, що були на утриманні померлого робітника, службовця, військового). Крім цього, є ще пенсії за вислугу років (їх отримують учителі, лікарі, ветеринари, агрономи, військові, робітники культури та ін. держ. службовці, які відслужили передбачену законом кількість років). Окремим видом пенсій є персональні пенсії, які призначаються за особливі заслуги перед режимом.

Соціального забезпечення людей, що працюють в колгоспі, до 1964 року не було. Передбачені колгоспними статутами допомогові каси колгоспів, як правило, не існували. Лише у 1964 році введено державну систему матеріального забезпечення селян: створено т. зв. централізований союзний фонд соціального забезпечення колгоспників, що формується з відрахувань із прибутків колгоспів. З цього фонду виплачують пенсії на старість, інвалідність і т. д. Ці пенсії були значно нижчими, ніж пенсії робітників і службовців.

Зародження страхування в Україні припадає на 90-ті роки ХІХ століття, коли в південному регіоні у 1899 році почало діяти Одеське товариство взаємного страхування фабрикантів та ремісників від нещасних випадків з їх робітниками і службовцями.

З 1933 року соціальне страхування почало перетворюватись у соціальне забезпечення, що було притаманне країні з державною формою власності.

Метою реформи соціального забезпечення населення України є:

1.    Створення стійкої фінансової системи для економічного захисту людини у разі настання безробіття, тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, народження дитини, догляду за нею, нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, старості та інших випадках, передбачених законодавством, за рахунок страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб.

2.    Створення ефективної системи управління соціальним страхуванням за участю представників трьох сторін соціального партнерства.

3.    Удосконалення системи виплат.

4.    Встановлення дієвого контролю за цільовим використанням коштів цільових страхових фондів.



Впровадження системи соціального страхування в Україні

У 1993 році Україна стала незалежною державою. Саме тоді була розроблена і прийнята Концепція соціального забезпечення України, яка передбачала реформування соціального захисту працюючого населення, зокрема запровадження соціального страхування.

8 квітня 1996 року, згідно з постановою Президії Верховної Ради України від 18 березня 1996 року, були проведені парламентські слухання щодо законопроекту "Основи законодавства України про загальнообов´язкове державне соціальне страхування". З урахуванням положень Конституції «Основи законодавства України про соціальне страхування» були доопрацьовані і подані до Верховної Ради. Парламент розглядав їх тричі у першому читанні, двічі в другому і 14 січня 1998 року прийняв.

Верховною Радою України були прийняті Закони України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (23 вересня 1999 року № 1105-XIV), "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (2 березня 2000 року № 1533-III), "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (від 18 січня 2001 року № 2240-III).

Таким чином, в Україні було створено законодавчі умови для становлення системи загальнообов´язкового державного соціального страхування, яка базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 року) та рекомендаціях Міжнародної Організації Праці № 67 (1944 рік).

В липні 2003 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення", які вступили в дію з 1 січня 2004 року.

В Україні створена трирівнева система пенсійного забезпечення:

Перший рівень – солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг;

Другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (накопичувальна система пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довірчих пенсій і одноразових виплат громадянам;

Третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень із метою отримання громадянами пенсійних виплат.

Наталя Копичин
Регіональний консультант м. Трускавець

Теми: НПФ Покрова

Інші публікації за темою
Пенсійний фонд питання
Інтерв'ю
Василь Копичин

Як не стати бідним?
Бідність

Контакти
  • ЄПАРХІАЛЬНИЙ КОНСУЛЬТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР
    вул. Трускавецька 2, Єпархіальне управління СДЄ УГКЦ, офіс 101, НПФ «Покрова»
    Єпархіальний консультант – Наталя Копичин (067-451-54-77)
    pokrova@sde.org.ua, truskavets_nk@vseapf.com.ua

  • м. Дрогобич
    Консультант – Полянко Оксана (096-271-12-29)

  • м. Трускавець
    Консультант – Шафран Тарас (097-661-40-47)

  • м. Сколе
    Консультант – Черкай Марта (093-958-67-80)

  • м. Добромиль
    Консультант – Войтів Світлана (098-539-77-73)

  • м. Мостиська
    Консультант – Дьолог Ольга (098-487-12-38)

Посилання
Покрова сайтПокрова на facebook



^ Догори