SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

У Дрогобицькому педуніверситеті відбулась наукова конференція "Андрей Шептицький – український Мойсей"

22 листопада 2014
11 листопада в актовому залі головного корпусу Дрогобицького державного педагогічного університету відбулася науково-практична конференція на тему: „Андрей Шептицький – український Мойсей”, організована Дрогобицьким державним педагогічним університетом імені І. Франка та Комісією у справах молоді Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ. Детальніше...

Владика Ярослав: Якщо хочемо навчитись любити ближнього, маємо бути близько Бога [фото]

19 листопада 2014
Бог є джерелом любові і тому той, хто хоче виявити своєму ближньому любов, сам повинен знаходитись близько цього Джерела. На цьому 16 листопада наголосив владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, під час душпастирських відвідин парафії в с. Жупани на Сколівщині. Детальніше...

У Дрогобичі працівники єпархіальних прес-служб УГКЦ під час навчального семінару покращували свої професійні навики

18 листопада 2014
17 листопада в м. Дрогобичі, в реколекційному будинку Самбірсько-Дрогобицької єпархії, відбувся навчальний семінар, участь в якому взяли 12 працівників єпархіальних прес-служб УГКЦ. Детальніше...

Владика Ярослав: "Культура, в якій відсутня віра у вічність, робить людину в’язнем матеріального світу, в’язнем власних насолод"

11 листопада 2014
9 листопада владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення брату Роману Кіху, випускнику Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

У день свята св. Дмитрія владика Ярослав уділив священичі свячення

10 листопада 2014
8 листопада, у день свята св. Дмитрія Солунського, владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Андрію Устрицькому, випускнику Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Владика Ярослав освятив храм в с. Підгайчики на Самбірщині [фото]

06 листопада 2014
5 листопада в с. Підгайчики на Самбірщині владика Ярослав здійснив чин освячення місцевого храму св. Якова після реставраційних робіт. Відтак єпископ відслужив Божественну Літургію у співслужінні о. Івана Заяця (декана Рудківського), о. Миколи Шекітки (адміністратора храму) та священиків Рудківського деканату. Детальніше...

Пастирське звернення до вірних Самбірсько–Дрогобицької єпархії з нагоди 25-річниці легалізації УГКЦ

04 листопада 2014
«А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас…» (ІІ Кор. 4, 7) Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі у Христі брати і сестри! Добігає до свого завершення 2014 рік Божий. Він виявився непростим для українського народу, бо ставив перед нами серйозні виклики, мужньо реагуючи на які ми зростали і ставали сильнішими. Для Української Греко-Католицької Церкви цей рік був знаменний ще й тим, що у ньому ми відзначали 25-ліття від легалізації нашої Церкви. Цей невеликий ювілей став для нас нагодою мисленно звернути свій погляд у 1989 рік, коли Бог, багатий милосердям, вислухав молитви, прийняв жертви, мучеництво Своїх вірних і дарував свободу Українській Греко-Католицькій Церкві та самостійність нашому народові. З нагоди цього ювілею нам важливо усвідомити собі те, що не минає і становить невмирущий скарб усього народу. Що корисного для себе можемо почерпнути з подій нашого недавньої історії? Історія віри українського Божого Люду – Церкви як Тіла Христового – ознаменована основними подіями земного життя нашого Спасителя, особливо Його смертю і воскресінням. За словами апостола Павла, ми «носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним» (ІІ Кор. 4, 10). Упродовж понад тисячолітньої історії нашу Церкву намагалися різними способами знищити, зробити це, однак, ніколи не вдавалося, бо вона, переслідувана в одному місці, воскресала в іншому. Неодноразово вона бувала з Христом співрозп’ята, щоб відтак пережити пасхальну радість воскресіння, духовного відродження та преображення в нове життя. Таким за суттю і був вихід нашої Церкви з катакомб чверть століття тому. 25 років – це ціле покоління. Учасники і герої тих подій поступово відходять із цього світу, їм на зміну приходять діти й онуки, які народилися після 1989 року. Всі ми сьогодні з вдячністю згадуємо всіх тих, хто, незважаючи на небезпеки і переслідування, завжди залишався вірним Христовій заповіді «Щоб усі були одно» (Ів. 17, 11). Не можемо забути й про тих, хто, відчитавши знаки часу особливого Божого благовоління до УГКЦ, в кінці 80-их – на початку 90-их рр. ХХ ст. підтримав подвиг вірних підпільної Церкви та допомагав налагоджувати церковне життя в умовах свободи. Заглиблюючись у сенс слів апостола Павла про скарб у глиняних посудинах (див. ІІ Кор. 4, 7), усвідомлюємо, що нашим спільним дорогоцінним скарбом є християнська віра, а глиняними посудинами – покоління українських християн, які його несуть крізь віки. Знаємо, що УГКЦ вже друге тисячоліття активно творить християнську історію України, все глибше й глибше осмислюючи та розвиваючи неоціненний скарб віри, що його вона отримала у Володимировому Хрещенні Русі-України, 1025-ту річницю якого ми відсвяткували минулого року. Рукотворними свідками нашого духовного і культурного багатства є наша цінна духовна спадщина і християнська культура. Їхні творці – наші предки – вклали в них всю свою любов до Бога і людей – як сучасників, так і нащадків. У ХХ-ому столітті богоборча влада намагалася знищити цей наш дорогоцінний скарб віри і духовну культуру, підмінивши душу народу казенним виконанням ритуалів. Сьогодні, відзначаючи 25-ти літній ювілей легалізації УГКЦ, ми висловлюємо щиру вдячність нашим батькам, дідам і прадідам, які протистояли тиску безбожної системи, не дозволили знищити своєї прабатьківської віри, зберегли скарби християнської традиції і на своїх плечах, як Йосиф з Ариматеї (див. Мт. 27, 59-60), несли зранене Містичне Тіло Христової Церкви в часи підпілля. У часи переслідування багато синів і дочок нашої Церкви було депортовано і переселено у різні частини тодішньої атеїстичної імперії зла. Проте Боже Провидіння вчергове подолало злі наміри ворога людського роду. Сьогодні розсіяні світом діти УГКЦ відроджують її не тільки там, де вона колись була знищена ще царським режимом – у північних і східних областях України, але й на землях, де її ще не було – наприклад, у Сибірі й Казахстані. Таким чином божественна педагогія Христових слів про те, що Божу Церкву «пекельні ворота не подолають» (пор. Мт.16,18), знову й знову переконує увесь світ, що неможливо неправдою і злом перемогти істину і благо. Це надихає нас сьогодні перед лицем різноманітних труднощів, небезпек та викликів з вірою і надією глядіти у майбуття, довіряючи Божому Провидінню. Військові лихоліття, переслідування, економічна скрута змусили багатьох дітей Церкви шукати кращої долі, а іноді й шматка хліба за межами України. Так виникли поселення українців у всьому світі. Для того щоб не розгубити свого скарбу віри, не втратити свого духовного і національного коріння, не розчинитися в чужинецькому «морі», наш народ розбудовував на місцях своїх поселень рідну Церкву. Північна і Південна Америка, Австралія та Західна Європа ставали для вірних УГКЦ «другою Батьківщиною» в той час, коли неможливо було вільно сповідувати скарб Христової віри на рідній землі, яка знаходилася під чужинецькою окупацією. Відзначаючи 25-літній ювілей легалізації, ми висловлюємо щиру вдячність тим нашим братам і сестрам, які зуміли не тільки зберегти, але й розвинути нашу християнську спадщину поза межами України, а також у вільному світі підносили свій голос на захист переслідуваної Церкви в окупації більшовицького режиму та всілякими способами підтримували своїх братів і сестер по вірі, що перебували у скрутному становищі. Чверть століття тому Господь зглянувся на благання, сльози і пролиту кров мучеників та ісповідників Української землі. Він подарував свободу Церкві й народові, незалежність Українській державі. Ми всі – з України і поселень Східної і Західної діаспор – змогли вільно зустрітися на «оновленій землі», де вже «врага не було, супостата». У 2005 році осідок Глави й Отця УГКЦ після довгих років вимушеної перерви повернувся до «батьківських порогів» древнього Києва. Згодом на берегах Дніпра, нашого українського Йордану, постав Патріарший Собор із символічною назвою «Воскресіння Христового», який минулого року було урочисто освячено. Цей величний храм ознаменував друге тисячоліття нашого християнства і помісну зрілість нашої Церкви. Він є свідком нашого воскресіння з рабства гріха і преображення в «єдиний народ Божий на Київських горах». Він також є Предтечею грядучого церковного і національного єднання в єдиній Помісній Українській Церкві «в Україні і на поселеннях сущих». Дорогі у Христі, подякувавши Господеві за шлях, який ми спільно пройшли впродовж цих 25 років, хочу запросити всіх у подальшу мандрівку з Господом. Напрям нашого земного паломництва вказує нам наша Мати Церква, яка має за собою патріархів, пророків, апостолів, проповідників, мучеників, ісповідників, посників. На цьому шляху молімося і робімо усе, щоб відновити єдність Київської Церкви Володимирового Хрещення, аби український народ, об’єднаний у вірі і любові, зростав у святості і славив Бога єдиним серцем і єдиними устами. Нехай Господь благословить майбуття нашої Церкви і народу, Пресвята Богородиця – наша «Нерушима стіна» – нехай молиться і заступається за нас. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Владика Ярослав,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при катедральному Соборі Пресвятої Трійці,22 жовтня 2014 року Божого Детальніше...

Слово з нагоди відкриття Року пам'яті митрополита Андрея Шептицького

04 листопада 2014
Слава Ісусу Христу! «Я боровся доброю борнею, скінчив біг - віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, а всім тим, що з любов’ю чекали на його появу», - так писав св. Апостол Павло у ІІ Посланні до Тимотея (ІІ Тим. 4,7-8). Цими словами він підсумував працю свого життя на землі, висловивши свою тверду надію на вічну нагороду в небі. Цими словами апостола народів можна б узагальнити життя й працю наступника апостольського служіння – Слуги Божого Митрополита Андрея (Шептицького), який жертовно посвятив себе спасінню душ та поширенню Царства Божого на землі. Дорогі у Христі! 1 листопада 2014 р.Б. виповнюється 70 років з дня переставлення Митрополита Андрея (Шептицького). З цієї нагоди Глава і Священний Синод нашої Церкви проголосили «Рік пам’яті Слуги Божого митрополита Андрея (Шептицького)», котрий завершиться в наступному, 2015, році Божому, коли ми святкуватимемо 150-ліття від дня його народження. Впродовж цього часу в його особі маємо нагоду для роздумів та гарний взірець для наслідування. Митрополит Кир Андрей (Шептицький) - ієрарх, обрій ідей і намірів якого виходив далеко поза межі його Митрополії, яка охоплювала Західну частину України. Він мав найбільший вплив серед Східніх Католицьких Церков впродовж першої половини ХХ століття. Життю митрополита присвячують наукові праці, збірники документів та матеріалів; численні конференції висвітліють його багатогранну діяльність... Висока та всебічна освіта, як і виняткові обдарування серця, розуму й волі, спричинили, що Митрополит Андрей був одночасно справжнім провідником Церкви та смиренним пастирем повіреного стада; тихим монахом у містичному спогляданні та палким реформатором; натхненним дослідником з пророчим видінням майбутнього та терпеливим учителем-виховником; щедрим меценатом культури та дбайливим опікуном немічних-хворих, вдів і сиріт; провідником та аскетом. Свого часу Святіший Отець Пій ХІІ, так писав про Митрополита Андрея: «Оглядаючи високі і світлі вершини історії Української Церкви, ми не можемо обійти мовчанкою славетного Митрополита Андрея Шептицького, який, працюючи невтомно протягом сорока п’яти років у різних напрямках не лише задля духовних потреб, дбав про довірену йому паству. За час свого перебування на престолі він заснував Богословське Товариство для дослідження історії і розвитку релігійної науки серед духовенства; у Львові заснував Богословську Академію, де найталановитіша українська молодь могла присвятити себе вивченню філософії, богословії та інших наук за методикою світових університетів; видання книг, преси, публікації газет і журналів досягли практично європейського рівня. До того ж релігійне мистецтво спиралося на прадавні традиції і геніїв нації; музеї та інші мистецькі заклади посідали відомі шедеври минулого. Врешті, були створені й діяли числені фонди матеріальної підтримки для біднішого населення» (Енцикліка Orientales omnes («Всьому Сходові»), 1945). Та все ж не слід забувати, що особа митрополита Андрея – це не просто механічна сума поодиноких сторін його життя чи діяльності. Впродовж цілого архипастирського служіння митрополит Андрей керувався у своїй праці насамперед навчанням і прикладом Христа. З глибини його душі народилися слова: «Ціль моєї праці – зібрати Вас усіх під стяг Христа. Наука Христа, якою я перейнятий... більше з власного переконання, а не з уряду – це мій прапор і мій дороговказ. Хай умру днесь і у вічності не знайду щастя, коли б лишень Ви, мої браття, були спасенні». Тож і недивно, що дух святості, який променів від цього великого Архиєрея, запалював серця людей, котрі мали нагоду слухати слово Боже з його уст. Усе життя митрополита зводилося до однієї глибокої основи – святості. Вона була не лише однією з багатьох граней його особи, але тим визначальним чинником, який зумовлював усе інше в його житті. Був він не тільки людиною незвичайних людських якостей, але й надзвичайних християнських чеснот, тому владика Іван (Бучко), Апостольський Візитатор Українців у Західній Європі, 28 січня 1955 року розпочав беатифікаційний процес цього Слуги Божого. Український народ вважає Митрополита Андрея мужем, якого Боже Провидіння послало йому в час його змагань, на початку за скромні автономні права, опісля за власну незалежну Українську державу. Тоді народ ще раз змінив ім’я ченцеві, назвавши його своїм Мойсеєм, покликаним на те, щоб його вивести з дому неволі на свободу. Митрополит Андрей своєю всебічною і невсипучою працею піднімав український народ до рівня зрілості і гідності бути самостійним державним народом. Він зробив для українського народу все те, чого не зміг зробити ніхто інший. Перед світом український народ мав у величній особі Митрополита Шептицького свого найкращого представника і речника - князя української Церкви і провідника українського народу. Хай ця велична Постать і сьогодні служить нам достойним прикладом і натхненням для плідної праці на благо нашої Церкви і нашого багатостраждального українського народу. + Ярослав 1 листопада 2014 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: "Впродовж цілого архипастирського служіння митрополит Андрей керувався у своїй праці насамперед навчанням і прикладом Христа"

04 листопада 2014
На цьому 1 листопада наголосив владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, під час Божественної Літургії у Катедральному храмі Пресвятої Трійці м. Дрогобича. Цього дня виповнилось 70 років від дня смерті митрополита Андрея (Шептицького). Детальніше...

Звернення папи Франциска з нагоди 100-ої річниці від народження владики Степана (Чміля)

20 жовтня 2014
Великодостойному Братові Владиці Ярославу (Прирізу), Єпископу Самбірсько-Дрогобицькому Української Греко-Католицької Церкви Я з радістю я отримав вістку про святкування, які відбудуться у місті Судова Вишня з гарної нагоди сотої річниці від народження Слуги Божого єпископа Степана (Чміля). В період мого навчання я мав можливість познайомитися з цим священиком, першим українським салезіанином, який прибув до Буенос-Айреса в 1949 році та працював в колегії Рамоса Мехія "Wilfrid Baron de los Santos Angeles". Зазвичай, того року я прислуговував йому при престолі в щоденному служінні Літургії і вже відтоді був вражений його любов'ю до служіння Божественної Літургії та його апостольським запалом, підтвердженням чого було його життя, цілковито посвячене Євангелію та улюбленому українському народу. Бажаю, щоб його приклад був зерном нових покликань, стимулом до старань у формуванні молоді та поштовхом до євангелізації, щоб ціла Українська Греко-Католицька Церква, у нових соціальних умовах, могла бути вірною місії, яку їй довіряє Господь. Запевняючи, що духовно приєднуюсь до святкувань, які відбуваються у Судовій Вишні, сердечно уділяю Тобі, Великодостойний Брате, а також довіреній Тобі пастві та всім присутнім вірним Апостольське Благословення як завдаток щедрих духовних благодатей. Дано у Ватикані, 15 вересня 2014 року Папа Франциск Детальніше...
<< Початок < Попередня 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 Наступна > Кінець >>
Сторінка 96 з 135

banner

Про музей
д-р Роман СМИК,
співзасновник музею:

Павло Пундій, Лука Костелина. Життєвий шлях Романа Смика
Марія Климчак. Світлій пам'яті Доктора Романа Смика


З ЖИТТЯ МУЗЕЮ

Виставки, які відбулися в музеї
Раритети музею
Гості музею
Відгуки гостей
Фотогалерея музею
Фільм "Єпархіальний музей"

КОНТАКТИ

Директор музею:
Тарас Шафран,
учитель історії та українознавства
Моб.: 097-661-40-47
shafran.ts@gmail.com
Skype: muzzey4

Адреса:
Львівська  обл.,
м. Трускавець,
вул. С. Бандери, 19.

Тел.: (03247) 6-85-91

Час роботи музею:
10:00-18:00
Вихідні: Субота, Неділя
Вартість квитків: пожертва

^ Догори