SDE

Проповідь на тридцять першу неділю по Зісланні Святого Духа (2024)

30 січня 2024
Друк E-mail

«Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!»
(Лк. 18, 38)

Христос Рождається!
Дорогі у Христі брати і сестри!

У Старому Завіті час Месії був описаний дуже виразно. Пророк Ісая так висловлюється про нього: «Того дня глухі почують слова книги, очі сліпих прозріють із темряви та пітьми. І бідні дедалі більше у Господі веселитимуться, і вбогі між людьми радітимуть Святим Ізраїля» (Іс. 29,18-19). У вибраному народі віра про цю правду була розголошена так далеко, що єрихонський незрячого, почувши, що недалеко проходить Христос, без найменшого сумніву прохав Його словами: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною»!

Єрихон — це ворота, що ведуть в землю обітовану. Для ізраїльського народу це кінець довгого виходу з рабства до свободи. Проте народ, зокрема і Христові учні, все ще «залишаються» в Єгипті, вони нездатні пройти або навіть зрозуміти шлях Ісуса (пор. Лк.18, 34). Рівно ж Єрихон є неприступною фортецею, в яку ніхто не може увійти або вийти. Бог вчинить так, що вона впаде під звуки труб і крик народу (пор. І.Н. 6). Таким чином Єрихон нагадує серце людини – неприступну фортецю, що не може пізнати Господа. Тепер Ісус «наближається» до Єрихону, після зцілення сліпого він «увійде» в місто і «захопить» його. Так що Закхей вже буде Єрихоном захопленим, Господь увійде в його життя і перемінить його.

Господь іде в Єрусалим, там Він увійде в темряву своїх учнів. Це – Великодня ніч, в якій Він виявляє своє милосердя тим, хто взиває Його ім'я. У сьогоднішній євангельській благовісті незрячий чоловік є прототипом просвіченого. Він знає, що не бачить, однак слухає, взиває, заводить розмову з Ісусом, впізнає у ньому Месію і Господа, знає, про що просити, і отримує – підносячи очі до Господа, бачить світло, яке спасає, і йде за Ним.

Незрячий чоловік з сьогоднішньої Євангелія був незрячим фізично, однак мав духовний зір – віру в Христа. Він не бачив того, що бачили інші люди: навколишній світ із його зовнішніми ознаками та формами, людський вигляд тощо. Водночас він бачив те, чого інші люди не помічали – оком віри він побачив Бога в Ісусі Христі. Він вмів мислити і сприймати інших дуже глибоко й уважно. У той час, як інші називали і сприймали Спасителя звичайною людиною – Ісусом з Назарету, незрячий назвав його Сином Давида, тобто Месією, і найголовніше – Господом, а після оздоровлення пішов за Ним. 

Чуда і знаки, які Ісус здійснював для підтвердження свого месіанського посланництва і приходу Царства Божого, тісно пов'язані із закликом до віри. Цей заклик має подвійне значення: віра передує чудові, більш того — є умовою його виконання, в свою чергу: віра являє собою наслідок чуда, ніби породжує його в душі тих, хто чудо досвідчив або став його свідком. Відомо, що віра є відповіддю людини на слово Божого об’явлення. Вона є «знаком» Божої присутності і діяння в житті віруючої людини. 

На основі євангельської розповіді про зцілення незрячого спробуймо перенести факт сліпоти з площини фізичної в площину духовну. Сліпець отримав оздоровлення своєю наполегливою вірою. Його віра у те, що Господь, Який прийшов у світ та іменується Сином Давидовим, може дарувати йому зір, не була принагідною чи непевною. Інакше він все-таки не взивав би так голосно і так наполегливо, а тим більше замовчав би після людських докорів. Однак незрячий натомість не зважає на людські докори, а ще дужче проявляє свою віру. Він настійливо просить милості в Ісуса Христа.

Єрихонський сліпець сидів при дорозі і прохав милостині, але сам Спаситель каже: «Я є дорога, істина і життя!» ( Йо. 14, 6). Хто не знає «дороги» надприродного світла, є духовно сліпим. Хто тільки захоплюється Христом, але Його не знає, не йде за Ним, той є подібний до того, хто в темряві сидить при дорозі і не просить про світло, щоб жити, не благає в Христа уздоровлення. Хто ж пізнає сліпоту свого серця, відчуває брак надприродного світла через свою гріховність, той взиває з глибини своєї душі: "Icyсе, Сину Давидів, змилуйся надо мною"!

Дорогою до духовного просвічення, як бачимо з сьогоднішнього Євангелія, є сильна віра. А що ж таке вiра? В чому її сутнiсть? Вiдповiдь на цi запитання дає нам апостол Павло. Вiн говорить, що вiра є впевненістю у здійснення того, чого ми чекаємо; впевненiстю в iснування того, чого ми не бачимо (Євр.11,1). Однак віра не є результатом людських зусиль, людського розуму, а радше, Божим даром: «Щасливий ти, Симоне, сину Йони, бо не тіло і кров це тобі відкрили, але Отець мій небесний» (Мт.16,17). Вона бере свій початок в ініціативі Бога, Який розкриває нам своє єство і запрошує нас розділити з ним Його божественне життя. Віра не тільки дає деяку інформацію про особу Христа, але вона має на увазі особисті стосунки з Ним, пронизуючи всю людину, з її інтелектом, волею та емоціями. Таким чином вiра є природною властивiстю душi, як розум i почуття. Без неї неможливе духовне життя людини. Вона є фундаментом і підставою діяльності Бога в нас. Тому розуміємо апостола Павла, коли говорить: «Без віри неможливо подобатися Богу» (Євр.11,6) і в другому випадку в посланні до Римлян: «Праведник з віри буде жити» (Рм. 1,17; Гал. 3,11). Але віра не є результатом людських зусиль, вона бере свій початок в ініціативі Бога, Який розкриває нам своє єство і запрошує нас розділити з ним Його божественне життя. Віра народжується від слухання Слова Божого. Те Слово Боже входить до нас через слухання–споглядання й оселюється в нашому серці, тоді починається нове життя, починається життя з Богом. Всі ми до кінця нашого життя маємо боротися з дияволом, який нас спокушає і хоче навести нас на старий – грішний спосіб життя. Однак ми маємо Ісуса Христа, тому віруймо в Нього, молимось до Нього, щоб ми витривали на цій дорозі, якою Господь запрошує нас іти, тобто дорогою Хрещення: в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа; дорогою доброти і любові, дорогою ділення і служіння, дорогою присутності там, де інші нас потребують. Хто йде за Христом, той осягає мету свого життя, тобто злуку з Отцем. «Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене», – каже Ісус (Йо. 14,6). 

На цій дорозі до Отця, як ми вже бачили у сьогоднішній благовісті, також дуже важне місце займає молитва. Вона являється основною потребою в житті кожної людини, як в порядку природному, так і надприродному. Щоб молитва в нас проявляла всю свою повноту, то мусимо перебувати в ній безупинно, як у природному стані нашої душі. До цього заохочує нас святий апостол Павло словами: «Моліться безперестанку» (1 Кол. 5,17). У нашій молитві повинні бути чотири дії, про які пише святий Василій Великий: «Спершу восхвали Бога, потім подякуй за добродійства, які Він тобі зробив, далі відкрий Йому свої гріхи і порушення заповідей Його, а на кінець проси в Нього те, що потрібне тобі, головно для спасіння твоєї душі». Щоб молитва мала силу перед Господом, треба наповнити її вірою в безмежність Божої щедрості і в непохитність Його обіцянки. «Будьте в молитві витривалі, – каже апостол Павло, – і чувайте на ній в подяці» (Кол. 4, 2). З найдавніших часів серед християн найбільш відомою з-поміж коротких молитов була т.зв. Ісусова Молитва – «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного!» Про неї сказано у святого Єфрема, св. Івана Золотоустого, у св. Ісаака Сирійця. Чули ми її і в сьогоднішньому Євангелії: єрихонський незрячий благав нею Господа про своє просвічення. 

«Ісусова Молитва» містить у собі дві складові частини, які є твердою опорою в житті кожної людини: це впевненість у тому, що Христос присутній серед нас, а також свідомість того, що самі по собі ми, слабкі і грішні, повинні просити про Божу допомогу. Духовні отці радять повторювати цю молитву якнайчастіше, аби вона злилась з диханням та з биттям серця. Так вона буде супроводжувати нас при будь-якій нашій діяльності та стане наріжним каменем нашої свідомості. Через молитву Ісус є наче «вимушено зупинений» криком того, хто на Нього чекає, і так Він стоїть перед ним в повноті свого милосердя. Таким чином Боже милосердя, що проходить всюди, є зупинене молитвою – криком убогого, який знаходиться на узбіччі. Господь зупиняється в темряві всіх людей, щоб показати їм любов. Він входить до будинків усіх загублених, щоб їх врятувати. На дорозі Сина Людського, Який видає себе Сам, пасхальна благодать сягає всіх людей пропорційно до їхніх потреб у спасінні.

Дорогі брати і сестри, сьогодні євангельська подія вчить нас, що  велика віра і щира молитва здатні привернути увагу Бога, Який звернеться і до нас із запитання: «Що бажаєш, щоб я вчинив тобі». Сьогодні коли Україна стоїть перед викликом екзистенційної боротьби з російською агресією у молитві прохаймо нашого Господа: Всемогутній і Вічний Боже, почуй благання наших зболених сердець у час лихоліття війни агресора московії. Ми вдаємося до Тебе зі сокрушенним серцем, бо знаємо, що наша доля у Твоїх руках. Благаємо Тебе наш Господи, даруй перемогу над силами зла, що повстали проти нас і благослови Україну своїми дарами свободи, миру, спокою і доброї долі. Поручаємо Тобі увесь наш народ, наших мужніх воїнів захисників, наше теперішнє і майбутнє віддаємо в руки Твого люблячого і милосердного Провидіння навіки віків. Амінь. 

+ Ярослав

28 січня 2024 року Божого,
м. Дрогобич

Проповідь на  тридцять першу неділю по Зісланні Святого Духа

Теми: Ярослав (Приріз)

Інші публікації за темою

banner

Про музей
д-р Роман СМИК,
співзасновник музею:

Павло Пундій, Лука Костелина. Життєвий шлях Романа Смика
Марія Климчак. Світлій пам'яті Доктора Романа Смика


З ЖИТТЯ МУЗЕЮ

Виставки, які відбулися в музеї
Раритети музею
Гості музею
Відгуки гостей
Фотогалерея музею
Фільм "Єпархіальний музей"

КОНТАКТИ

Директор музею:
Тарас Шафран,
учитель історії та українознавства
Моб.: 097-661-40-47
shafran.ts@gmail.com
Skype: muzzey4

Адреса:
Львівська  обл.,
м. Трускавець,
вул. С. Бандери, 19.

Тел.: (03247) 6-85-91

Час роботи музею:
10:00-18:00
Вихідні: Субота, Неділя
Вартість квитків: пожертва

^ Догори