Христос Рождається!
Дорогі у Христі брати і сестри!
У сьогоднішньому євангельському читанні можемо виокремититри важливі моменти: зустріч Ісуса із знатним чоловіком, з якої навчаємося важливості дотримання заповідей; навчання Ісуса про багатство та запитання слухачів: хто може спастися. Найбільш вражаючим у цій зустрічі є контраст між відкритістю цього знатного чоловіка до слів Ісуса на початку розмови та його закритістю на заклик Христа: «Продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною» (Лк. 18,22). Таким чином цей момент стає ще більш драматичним, бо коли той, хто вже змалку йде шляхом заповідей, став на дорогу спасіння, має бажання йти далі, чує заклик Ісуса, але, на жаль, не приймає його. Євангелист Лука, розповідає про цей драматичний момент, щоб продемонструвати, яким великим ризиком може бути багатство – мамона світу цього та формальне виконання заповідей для спасіння людини.
Таким чином Євангельський уривок розповідає нам, що належить робити, щоб успадкувати «вічне життя», про яке згадується на початку і в кінці розповіді. Цей уривок про фундаментальну проблему кожної людини, тобто її спасіння в співвідношенні до її вільного вибору діянь. Священне Писання пригадує нам, що раніше з таким запитанням натовп людей звернувся до Йоана Хрестителя, а пізніше звернеться до апостола Петра, в часі П’ятидесятниці (пор. Лк.3,10.12.14; Дії.2,37). Те саме запитання поставив законовчитель Ісусові (пор. Лк.10,25). Тобто питання про умови та спосіб успадкування вічного життя не є новим. Учні ставилийого своїм вчителям. Це було класичне запитання у дискусіях і при обміні різними богословськими думками. Якщо багач очікував від Ісуса якогось нового твердження, то, очевидно, залишився розчарованим. Ісус відсилає його до заповідей, які стосуються ближнього. Однак дотримання цих заповідей не дають певності цьому чоловіку, тому що їх зберігання повинно бути у світлі першої заповіді: «Я – Господь, Бог твій, … нехай не буде в тебе інших богів крім мене» (пор. Вих.20,2-3). Господь не пригадує першої частини Декалогу, яка відноситься до любові щодо Бога (пор. Вих.20,2-11; Втор.6,5; 5,6-15), бо їх сповнюємо в нашому житті тоді, коли ідемо за Христом. Отже дотримання заповідей є обов’язковим, але тільки знати їх і формально виконувати не є достатнім. Життя – це любов до Ісуса, виражена з цілого серця, а також бажання йти за Ним. Це Небесний Отець веде нас до Ісуса, щоб ми були разом з ним (пор. Йо.6,44). Саме так віднаходимо нашу християнську ідентичність, бо без Бога ми загублені і перебуваємо поза власною ідентичністю. Цей «шляхетний» багач є подібний до людини, яка працює в поті свого чола на полі, але без радості і надії знайти скарб (пор. Мт.13,44). Ісус хоче просвітити його, щоб він звернув увагу на те, що скарб, який він так шукає, знаходиться перед ним. Ісус запрошує багатого чоловіка іти за ним, але він має стати вільним: «Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною» (Лк.18,22). Ісус запрошує багатого чоловіка іти за ним, але він має зректися всього. Коли багатство залишається, то тільки для того щоб його роздати, бо учень є покликаний до братерства.
Однак, знатний чоловік, почувши це, «засмутився вельми». Замість прийняти одіж радості спасенних, багатий чоловік покрився смутком (пор. Пс.30,12). Цей стан є початком того, хто свідомо позбавляє себе трапези життя вічного (пор. Лк.14,24). Цей смуток є протиставленням великій радості тієї людини, яка знайшла скарб (пор. Мт.13,44). Щоб піти за Ісусом, треба бути вільним від усього. Вільним від грошей, влади, слави, різних вигод. Треба бути вільним від себе самого. А хто таким не є, залишається сумним, невдоволеним, бо земські речі ніколи не заповнять людського серця, завжди чогось буде бракувати. Апостол Павло називає надмірну прив’язаність до земних розкошів ідолопоклонством (пор. Кол. 3,5; Еф. 5,5). А Христос говорить: «Ніхто не може двом панам служити… Не можете Богові служити – і мамоні» (Мт. 6,24). Прив’язаність і покладання на власне багатство, згідно зі Священним Писанням, є свого роду ідолопоклонством, тому що Божі чесноти віра, надія, любов закорінені вже не в Бозі, а в багатстві.
Ісус не засуджує багатство і земні блага самі в собі. Серед учнів і близьких Йому людей був й заможний Йосиф з Ариматеї та інші. На дім Закхея зійшло спасіння, коли він вирішив роздати половину майна вбогим. Те, що Ісус засуджує – надмірна прив’язаність до багатства. Вважати нагромадження багатств основною метою свого життя Христос називає безумством (пор. Лк. 12,20). Багатство – це тільки загальна назва всіх тих пороків, які поневолюють людину. Багатство стає інструментом домінування над людиною, тому ніхто не може служити двом панам. Хто не зречеться всього, що поневолює людину, не може бути учнем Ісуса (пор. Лк. 14,33).
Ісус не закликає знатного чоловіка викинути чи знищити його багатство, навпаки – не змарнувати, а роздати бідним. На цей епізод можна поглянути у світлі коротеньких притч про чоловіка, який знаходить скарб на полі, продає все і купує те поле та купця, який знаходить дорогоцінну перлину продає все, щоб її придбати (пор. Мт. 13,44-46). Для того, щоб успадкувати це більше багатство, яке прагне дати Христос, необхідно відмовитися від прив’язаності до земних скарбів, бо прив’язаність до грошей, говорить апостол Павло, корінь усякого лиха (пор. І Тим. 6,10).
Ісус не вимагає від учня бідності в негативному сенсі, але в позитивному – Він хоче, щоб той використовував свої блага для підтримки тих, які потребують. Акцент робиться на даруванні й любові. Ісус бажає, щоб учень чинив діла милосердя. Відмова від багатств не є достатньою, якщо вона не є творчою, якщо не є зорієнтованою на вищі людські і духовні цінності. Христос дарує неспівмірно більше благо – Царство Боже. Прив’язаність до багатства чинить трудним або й неможливим вхід в Царство Боже. Стає перешкодою, щоб успадкувати життя вічне, якого прагнув багатий чоловік. Він не приймає Боже Царство, проповідуване Ісусом, бо воно вимагає любові ближнього, не дозволяє померти Лазареві перед дверима. Він не готовий поділитися своїм багатством з бідними та потребуючими.
Коли слухачі Ісуса у відповідь на метафору про верблюда і вушко голки, засмучені, питають: хто може спастися, Господь відповідає: те, що неможливе в людей – можливе в Бога (пор. Лк.18, 27). Головним є не людина, а Бог, який спасає, Ісус не залишає нікого без надії, навіть цього багатого чоловік. Тому питання не в тому чи може багатий спастися, а який багатий може спастися. Багатим Ісус пропонує конвертувати свої земні багатства у скарби, що на небі (пор. Мт. 6,20; Лк. 16,9).
Апостол Павло у настановах до Тимотея змальовує своєрідний портрет багатого християнина, перелічуючи, що він повинен робити чи не робити, аби спастися: «Багатим у цьому світі накажи, щоб не неслись думками вгору та не надіялися на нетривке багатство, лише - на Бога, який щедро дає нам усього для вжитку; щоб добро чинили, багатіли добрими ділами, були щедрі, ділилися радо і тим робом збирали собі скарб – добру підвалину на майбутнє, щоб осягнули життя правдиве» ( І Тим. 6,17-19).
Дорогі брати і сестри, щоб увійти в життя вічне – кінцеве і найвище благо людини, потрібно відректися від фальшивих скарбів, прив’язань і ставши на завершальний етап пошуку, знайти скарб на небі, і тим скарбом є сам Господь. Отож, якщо людина навчиться на перше місце у своєму пошуку ставити Бога і усвідомлювати Його як свій найбільший скарб, то її життя набере цілком іншого змісту. Тож застановімося і ми найперше над питанням знатного чоловіка, і поставмо його також від власного імені: «Що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» (Лк.18,18). Християнське життя – це наслідування і любов до Ісуса (пор. Лк.5,11; 9,23), бо Він є нашим життям (Фил.1,21). У Старому заповіті слідували за законом. У сьогоднішньому Євангелії Ісус і нам пригадує основні заповіді, бо вони необхідні, але закон є лише вихователем, який провадить нас до Христа (див. Гал. 3, 23 – 25). Щоб досвідчити Царства Божого, мусимо вірити, що Отець усиновив нас у своєму Єдинородному Сині, а отже, ми – «співспадкоємці Христа» (Рим. 8, 17). Тепер ми слідуємо за Христом, Словом Божим, яке стало тілом. В ньому разом з людською природою перебуває повнота божества (пор. Кол.2,9). І саме Ісус перебуваючи разом з нами, дає нам можливість прийняти відвічну Божу любов, а також можливість відповідати взаємністю на цю любов. Тож просімо Небесного Отця, щоб вічний скарб добра, який відкривається нам у Його Сині Ісусі Христі і подається нам як дар Святого Духа, ми прийняли, цінували, багатіли в Ньому і стали здібними до Царства Небесного, бо тоді все інше ми здобудемо, як каже Христос: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все інше вам додасться» (пор. Мт. 6, 31-33). Отож неустанно молімо нашого Господа, щоби завітав зі світлом благовісті до наших сердець, до нашого многостраждального народу, щоб назавжди перемінив наше тривожне життя, захистив нас від агресора московії, наблизив перемогу і справедливий мир.А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
21 січня 2024 року Божого,
м. Самбір
