Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Ведені любов’ю до Пресвятої Богородиці зібралися всі ми сьогодні у святому храмі, щоб осмислити важливу подію з Її життя – Успення і випросити через заступництво Богоматері благодать Божу, так необхідну для нашого духовного життя та щоденної діяльності.
Ще кілька днів тому, святкуючи свято Преображення ГНІХ, ми думками линули на гору Тавор, споглядаючи з апостолами світлосяйну славу Божества нашого Господа. А сьогодні, у день Успіння Богородиці, мисленно ступаємо до Гетсиманії – до гробу, де було покладене Її тіло. Ця подія – таїнственна, як і таїнственним були ключові моменти Її земного життя, про яке розповідають нам Святе Письмо і Священне Передання. У святі Преображення ми роздумували над майбутнім преображенням людського життя, яке нам у Своїй Особі привідкрив Христос Спаситель. А сьогодні, в день Успення Пресвятої Богородиці, ми споглядаємо торжественне преображення смерті – з трагічної розлуки в мирне переставлення і сон.
Підставою для святкування празника Успення Пресвятої Богородиці є традиція Церкви, котра від апостольських часів засвідчує, що, коли Діва Марія закінчила своє земне життя, Її тіло й душу Ісус Христос забрав до неба. У цей день Божий люд возвеличує Її словами кондака: “В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання, гріб і умертвіння не втримали: бо як Матір життя до життя переставив Той, хто вселився в утробу приснодівственну”.
Свято Успення відображує радісну впевненість в тому, що після воскресіння Ісуса Христа смерть не має остаточної влади над людиною. Слов'янська назва сьогоднішнього свята – «Успення» - глибоко богословська, бо вказує на перспективу пробудження. Богомати лише заснула для земного життя, щоб в ту ж мить прокинутися до вічного блаженного життя і з нетлінним тілом вселитися в оселі Небесного Отця. Кінець Її земного життя став переходом до вічного буття. Життя майбутнього віку, якого ми ще тільки очікуємо, для Богородиці вже наступило. У день Успення сповнилося пророцтво псалмоcпівця Давида про майбутню Царицю: «Стала цариця праворуч тебе, в ризи позолочені одягнена, приукрашена» (Пс. 44,10).
Перенісшись на небо, Богородиця не припинила свого материнства над тими, що живуть на землі. Вона є і Цариця Небесна, і Покровителька всього людства. Стоячи перед престолом Божим, Вона заступається за нас. Це небесне материнство і близькість Пресвятої Богородиці до нас, людей, є однією з основних причин безмежної любові до Неї християн усього світу. Тому у наших богослужіннях ми часто звертаємося до Неї словами: «Пресвятая Богородице, спаси нас».
Чому ми так прославляємо Пресвяту Матір Божу? Святий євангелист Лука бачить суть возхваляння Марії у виразі Єлисавети: «Щаслива та, що повірила» (Лк 1.45). Бо Величання Богородиці – це пісня до Бога, який живе і діє в історії, це – гімн віри та любові, що лине з серця Діви Марії. Вона жила зі зразковою довірою і зберігала у глибині свого серця слова Бога до свого народу, обіцянки дані Аврааму, Ісааку і Якову, роблячи їх суттю своєї молитви. Слово Боже у Величанні стало словом Марії, світильником на Її шляху. Завдяки своїй повній посвяті і ревній вірі Вона стала гідною вмістити у своїй утробі Слово Боже, що сталося плоттю. Марія в очікуванні народження Ісуса — це новозавітній Ковчег Божий, що носить у собі Божу присутність, що є джерелом втіхи і повної радості. Тому й Йоан Предтеча, зрадівши, «танцював» в утробі Єлисавети при її відвідинах Пречистою Дівою Марією: адже й цар Давид радісно танцював перед старозавітнім Ковчегом. Марія — це «візит» Бога, який дарує радість. Це відчула Єлисавета і, сповнена Святим Духом, викликнула голосом сильним «Звідки мені це, що прийшла до мене мати Господа мого…?» (Лк. 1. 43)
Також в Євангелії знаходимо слова Богородиці, якими вона пророчо передбачає цю перспективу прослави: «Ось бо віднині ублажатимуть мене всі роди» (Лк. 1,48). Це пророцтво простягається на всю історію Церкви. Воно вказує на те, що слава Пресвятої Діви Марії тісно пов'язана з тим фактом, що вона погодилася стати Божим знаряддям у спасінні світу і породити Ісуса Христа.
Отже застановімося: яке значення для нашого життя має Успіння Пресвятої Богородиці? Перша відповідь: в Успінні ми бачимо, що Бог гарантує людині оселю у Себе (пор. Йо 14,2); Бог є домівкою людини, в Бозі є місце для людини. Марія, з'єднуючись з Богом, не віддаляється від нас, не прямує в невідому галактику. Тому той, хто прямує життєвими шляхами до Бога, наближається й до Неї. Вона дуже близька до нас, до кожного з нас. Богородиця, поєднана з Богом, має таке велике серце, що воно здатне прийняти все творіння. І вона показує це своїми чудесними ділами по всій землі, в чудотворних іконах та відпустових місцях. Богомати поруч, Вона слухає нас, Вона допомагає, Вона близька всім нам.
Але є й інший аспект: не тільки в Бога є місце для людини; в людині теж є місце для Бога. І це ми бачимо на прикладі Марії, яка стала Святим Ковчегом, який носить Божу присутність. Така присутність Бога в нас є дуже важливою, бо осяює світ з усіма його проблемами. Ця присутність реалізується через нашу віру, молитву та святі Тайни. У вірі ми відкриваємо двері нашого буття, щоб Бог увійшов до нас і був силою, яка дає життя і рух нашому буттю. Отож, всередині нас є місце для Бога – відкриймося на Нього, як відкрилася Богомати, кажучи: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову».
Відкриваючись на Бога, ми не втрачаємо нічого. Навпаки, наше життя стає повноцінним і великим. Сьогодні багато говориться про кращий світ, якого ми очікуємо. Проте, чи прийде і коли саме настане це кращий світ – ми не знаємо. Можемо лиш бути певними, що світ, який віддаляється від Бога, точно не стане кращим, а лише гіршим. Тільки присутність Божа може гарантувати кращий світ.
Також Успіння Богородиці вчить нас, що Бог нас чекає. Закінчуючи своє земне життя, ми не відходимо у порожнечу, на нас очікують. Бог чекає нас, і, йдучи до Нього, ми обов’язково зустрінемо Богородицю, знайдемо наших близьких, знайдемо вічну Любов. Бог чекає на нас: це є нашою великою радістю і великою надією, яка народжується саме у цьому святі. І Богомати супроводжує нас на цьому шляху, заступається за нас і це є радістю нашого життя, і радістю нашої надії.
Від початків християнства на українських землях наш народ перебуває під покровом Пресвятої Богородиці та плекає особливу любов до неї. Святий Володимир Великий збудував у Києві першу муровану церкву Успення Пресвятої Богородиці і на її будову та утримання призначив десятину своїх прибутків (тому ця церква називалась ще й Десятинною). Князь Ярослав Мудрий, розгромивши в 1036 році войовничі орди печенігів, в подяку за перемогу збудував у столиці Собор Святої Софії (Премудрості Божої), а над Золотими воротами - храм Благовіщення Пресвятої Богородиці, в якому увесь український народ було віддано під Покров Божої Матері. Відтоді і надалі Пресвяту Богородицю любить і з особливою набожністю вшановує наш український люд. Скільки ж то по нашій землі Богородичних святинь! Не мало з них посвячені й Успенню Пресвятої Богоматері. Саме в цю пору, після жнив, тисячами линули прочани до Її відпустових місць, бо Вона є таємними вратами до Божого Царства, які відкриваються там, де, здавалося б, немає перспективи, немає виходу.
Дорогі у Христі! Сьогодні ми мисленно споглядаємо у святі Успення, як Богородиця переставляється до неба. А що ж Вона залишає нам? Запам’ятаймо хоча б одну тільки заповідь і один чудовий приклад.
Заповідь – це ті слова, які вона сказала слугам в Кані Галилейській: «Що б не сказав Христос – те робіть» (пор. Йо.2,5). І слуги виконали; і води обмивання стали добрим вином. Цю заповідь Вона залишає кожному з нас. Вслухаймося в слово Христове і не будьмо лише слухачами, але виконуймо його, і тоді все земне стане вічним, перетвореним і прославленим... Про Богородицю говориться в Євангелії, що кожне слово про Христа і, звичайно, кожне слово Христове Вона складала в своє серце як скарб, як найдорожче. Так маємо поступати і ми.
Богородиця після свого Успення залишає нам і приклад. Вона пройшла шлях земного життя від природного народження до Успення, зростала на цьому шляху своїм смиренням, покорою, хресним материнським подвигом і всецілим відданням себе Божій волі. Вона йшла шляхом відмови від земних уподобань, від земних благ і задоволень, шляхом простоти, убогості, добровільних поневірянь принесених у жертву Богові. Глядімо і наслідуймо цей Її земний шлях у нашому житті.
Сьогодні, у це величне свято, молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася за нами там, де людська сила є безсилою. Нехай божественна благодать торкне кожного з нас і наповнить відчуттям близькості Христа та Його Небесного Царства. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви усіх нас до Її Сина, а відтак відкриє для нас Його вічне милосердне, добре, визволяюче обличчя. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.
+ Ярослав
м. Самбір,
28 серпня 2021 року Божого
- Архиєреї Самбірсько-Дрогобицької єпархії привітали вірних з Різдвом Христовим [відео]
- Владика Ярослав: Віра є настільки могутньою, що здатна творити великі дива, по–людськи неможливі речі
- Проповідь у неділю перед Різдвом Христовим (2024)
- Різдвяне послання владики Ярослава (2024)
- Владика Ярослав: Кожне запрошення від Бога є актом любові та милосердя, що руйнує будь-які бар'єри
