Владика Ярослав (Приріз) у п'яту неділю Великого посту: "Не біймося йти до Єрусалиму разом з Ісусом, навіть якщо нам здається, що ця дорога – важка і терниста"

Такими словами підбадьорив вірних правлячий архиєрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, звертаючись з пастирським словом у п'яту неділю Великого посту під час Божественної Літургії у катедральному храмі. Детальніше...

Владика Ярослав (Приріз) у четверту неділю Великого посту: "Молитва не лише укріпляє віру, але також охороняє її тоді, коли диявол намагається засіяти у нашому серці зневіру і сумніви"

На цьому наголосив правлячий архиєрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, звертаючись до вірних з пастирським словом у четверту неділю Великого посту. Цього дня єпископ очолив Божественну Літургію у катедральному храмі м. Дрогобича. Детальніше...

Проповідь владики Ярослава у третю неділю Великого посту (2012)

«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико,і святеє воскресіння Твоє славимо»! Слава Ісусу Христу! Дорогі брати і сестри! Ми з благоговінням зближаємося до визначального таїнства нашої християнської віри – Світлого Празника пасхи. У любові прямуємо слідом за Христом, який йде на Голгофу, до Хреста, до своїх страждань та розп'яття, щоб славно воскреснути. Для того, щоб ми могли бути у цій подорожі поруч із Ним потрібно нам зберегти у своїх серцях Божий мир, віддалитися від наших проблем, клопотів та звернути свій погляд на Господа, який йде, щоб прийняти Хрест задля нас, заради нашого спасіння. У Третю неділю Великого Посту, коли ми вже пройшли половину цього шляху, Свята Матір Церква пропонує своїм дітям живоносне древо Чесного і Животворящого Хреста Господнього, щоб ним ми скріпилися та відважно прямували далі до Воскресіння Христового. Маємо ще одну нагоду порозмислити над сенсом Хреста, його значенням для нас. Крізь богослужбові тексти Великого посту поступово проходить вся історія людського роду від дерева в раю до древа хресного, від вигнання з Едему до переможного і радісного входження в нього, від гріхопадіння до відкуплення. У цій молитовній скарбниці знаходимо шлях до таїнства хреста, знаходимо ті слова та образи за допомогою яких можемо це таїнство звеличити, прославляючи Господа, який приносить на Хресті досконалу Жертву прощення і любові. Глибокі богословським змістом піснеспіви, молитви, повчання, та особлива покаянна атмосфера Великого посту готують нас прийняти мудрість Господнього Хреста та мужньо звершувати нашу духовну боротьбу в якій ми протистоїмо злу і гріху, присутньому в світі, - в кожному з нас і навколо нас. Мудрість Хреста полягає в тому, щоб поглянути злу в обличчя і не шукати його винуватців ані в інших людях, ані в якихось життєвих обставинах. Благодать Божа дає нам сміливість визнати власну відповідальність за присутність зла у світі та свідомо прийняти її. У зв'язку з цим нової та актуальної значимості набуває для нас настійний заклик Ісуса взяти кожному свій "хрест" і слідувати за Ним з покорою і довірою (Мт. 16, 24). Нести хрест – означає йти за Христом і знайти таким чином силу для боротьби з гріхом і зі злом. Хрест дарує нам для цієї боротьби Божу силу і мудрість (1 Кор 1, 24), яка відрізняється від людської мудрості і сили бо: "нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрості і немічне Боже міцніше від людської сили" (1 Кор 1. 25). Історія, навіть зовсім недавня, показує перемогу Хреста, а не людської розсудливості, що протиставляла себе Хресту. Як важливо нам цією мудрістю Хреста жити, нею послуговуватися особливо тоді, коли виникають спокуси шукати людських рішень та розв'язків, забуваючи, що сила Божа здійснюється в немочі, в упокоренні в самозреченні та упованні на Господа. Сьогодні приближаємося до Хреста, якого Ісус освятив Своєю жертвою, щоби його поцілувати серцем та устами і збагнути силу Божої любові. Бо так Бог полюбив світ, що віддав Сина свого Єдинородного. Приймаючи цю любов,– можемо змінити себе, можемо змінити світ. У цей благодатний час посту, в центрі наших роздумів стоїть Хрест; у ньому ми споглядаємо славу Розп'ятого Господа, яку покликаний зрозуміти, пережити і свідчити своїм життям кожен християнин. Хрест не тільки символ, знак любові, милосердя це також і вічне питання: Чому добро викликає спротив і ненависть? Чому розпинають Правду? Бо гріх увійшов у світ, а з ним смерть – таку відповідь дає нам св. ап. Павло (див. Рим. 5, 12). Ісус же на хресті умер за наші гріхи, щоби ми стали вільними дітьми Божими і спадкоємцями Його Царства. Його хрест стає джерелом нашого життя. Без нього у світі панували б темрява і зло. Він дарунок милосердя Божого не тільки людині, але і всьому творінню. Оспівуючи Чесний Господній Хрест, причащаючись його животворящої сили, спрямовуємо наш погляд у світанок нового дня, відчуваючи радість та сяйво Пасхи: Хресту Твоєму поклоняємося, Владико, і святеє воскресення Твоє славимо. Сподоби нас, Предобрий, твій чесний хрест з любов'ю цілувати, бо його ти, єдиний многомилостивий, подаєш вселенній заради своєї милости. Амінь. Детальніше...

Під час Хресної дороги вулицями Дрогобича вірні роздумували над значенням Господніх страждань [фото]

18 березня, у Хрестопоклонну неділю, вулицями міста Дрогобича пройшла Хресна дорога. Очолив хресний хід правлячий архиєрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, владика Ярослав (Приріз). Участь у молитовній Хресній дорозі взяло духовенство міста Дрогобича, семінаристи Дрогобицької духовної семінарії та тисячі вірян. Детальніше...

Владика Ярослав (Приріз) у Хрестопоклонну неділю: "Мудрість Хреста полягає в тому, щоб поглянути злу в обличчя та не шукати його винуватців ані в інших людях, ані в якихось життєвих обставинах"

На цьому наголосив правлячий архиєрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, звертаючись до вірних під час Божественної Літургії у катедральному храмі. Детальніше...

Владика Ярослав (Приріз) у другу неділю Великого посту: "Усі ми потребуємо відчути в серці лікувальне зцілення Ісуса Христа, бо всі ми прогрішились проти Бога, ближніх і себе самих"

На це звернув увагу вірних правлячий архиєрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, звертаючись з пастирським словом у другу неділю Великого посту. Цього дня, 11 березня, владика Ярослав (Приріз) відслужив Божественну Літургію у катедральному храмі Пресвятої Трійці м. Дрогобича. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення Андрію Батогу, випускнику Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Проповідь владики Ярослава у другу неділю Великого посту (2012)

Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! Сьогодні, у другу неділю Великого посту, Свята Церква пригадує нам чергову подію з життя Ісуса Христа. По дорозі до Капернауму Він зупиняється в одному домі, де зібралось дуже багато людей, і як каже нам євангелист Марко, «проповідує до них словом» (Мр 2, 2). Ревність слухачів, котрі були спраглі Господнього слова, була щедро винагороджена, бо вони з волі Божої стали свідками і очевидцями нового чуда, яке ще більше скріпило їхню віру, надію і любов до Спасителя. Христос відпускає гріхи розслабленого та оздоровляє його, показуючи таким чином, що Він є Тим, Хто спасає людину цілісно – і тілесно, і духовно. Сьогоднішнє Слово Боже показує нам велике Боже милосердя. Розслаблений, про якого розповідає нам євангелист Марко, є образом того, як гріх впливає на людину. Він, опанувавши людину, здатен паралізувати не тільки її розум і волю, а й тіло. Людина стає нездатною до того, до чого вона є сотворена - до ходження, до чинення добрих діл, а гріх чинить людину своїм в'язнем. При зустрічі з Господом, коли ми йдемо до Нього наполегливо, з переконанням, що тільки Він єдиний є спроможний відпустити людський гріх, розірвати окови гріха, тоді стається чудо – і про це чудо ми сьогодні чули. Коли розслабленого принесли до Ісуса, то перші слова, які він почув від Христа були: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи». Ісус сказав ті слова прощення тому, що розслаблений дуже потребував їх почути. У тих словах прощення він так сильно відчув в серці любов Ісуса Христа до нього, що він став на рівні ноги, і розпочав нове життя. Усі ми потребуємо почути слова прощення, бо ми всі грішні. Усі ми потребуємо відчути в серці лікувальне зцілення Ісуса Христа, бо всі ми прогрішились проти Бога, ближніх і себе самих. Боже прощення, якого ми так потребуємо, приходить до нас через Св. Тайну Покаяння. Людина не може сама собі вибачити. Не має значення наскільки часто вона каже собі, що її гріхи не є серйозними, - вони однаково будуть її переслідувати. Дуже важливо, щоб людина знайшла в собі відвагу виявити свою провину через сповідь і прощення. Господь сказав паралітикові: «Сину, твої гріхи прощені», і він зцілився духовно та почав ходити тілесно. Завдяки Божому прощенню ми також можемо встати з духовного паралічу і, як наслідок, вирішити проблеми у нашому житті, влаштувати взаємовідносини з ближніми, відновити властиву систему цінностей і ступити в нове життя. Ми також можемо прославляти Бога і говорити: «Я ніколи ще такого не бачив, я духовно зцілився, я й ніколи не мріяв, що щось подібне може трапитися зі мною». Детальніше...

Християнська керигма: актуальність проповідницького служіння у Церкві

Дорогі співбраття у священстві! В контексті стратегії розвитку УГКЦ на найближчі 20 р. «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» важливе місце відводиться проповіді Слова Божого – керигмі. Керигмою називаємо проголошення спасіння, що його люди отримали як дар від Бога через Його Сина. Усім без винятку необхідне Слово спасіння, Слово життя і Слово правди, яке знайдемо лише у Євангелії. Сукупність і цілість євангельської науки міститься у Христі, у Його особі. Тому й потрібно голосити й проповідувати Христа в невичерпній повноті Його Таїнств. За двадцять років незалежності України, а разом із нею і свобідного життя нашої Церкви, вже стала звичною проповідь під час богослужіння. Водночас, ми не повинні задовольнятись фактом самої її присутності, а маємо постійно працювати над її удосконаленням. Митрополит Андрій Шептицький у своїх листах до священства остерігає: «Могутнім і переконливим визнанням віри, нехай будуть ваші проповіді. Такою є віра людей, якою є проповідь священика». Застановімся над цим висловом українського генія і пророка. Проаналізуймо стан віри в Україні. Подумаймо, як і в який спосіб необхідно промовляти до сучасної людини, щоб її серце відкрилось на Божу правду. Залишаймося і надалі у тісному і згуртованому колі практикуючих християн власної парафії, з почуттям обов'язку відкриймо наші серця в душпастирській праці в пошуку за людиною: на вулицях та майданах наших міст та сіл, в лікарнях, школах, в офісах та на заводах, серед студентської молоді тощо. Проповідь Євангелія має бути основним завданням Церкви. Цього можемо навчитися від самого Христа, який так описує свою місію: "Я маю... звіщати Добру Новину про Царство Боже" (пор. Лк 4, 43). Христос, як проповідник Євангелія, насамперед звіщає Царство - Царство Боже, якому надає такої ваги, що все інше в порівнянні з ним стає тим, що "докладеться вам" (пор. Мт 6, 33). Тому Царство Боже треба вважати чимось абсолютним – тим, на що ми в першу чергу повинні звертати наш погляд, а все інше слід узалежнювати від нього. Священик покликаний продовжувати Христове діло на землі, ширити Боже Царство, вести людей до Бога особистим свідченням і посередництвом проповіді, тому від апостольського часу і до сьогодні проповідь Божого слова є найважливішим завданням священика: «Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню» (Мр. 15.15). Цим місійним наказом Ісус Христос посилає своїх учнів, апостолів голосити Боже Слово. Слово надії і визволення, слово прощення і любові, слово покаяння і навернення, ­ «добру новину» - благовість. Проповідь, за словами італійського професора Томазо Федерічі, є «„найпершим милосердям" Пастирів до їх святого стада». Вона покликана бути духовним кормом для християнської душі, наповнювати її надією і любов'ю, скріплювати силою і наснагою до подолання життєвих невдач та труднощів, укріплювати віру. У листі до Тимотея апостол Павло пише: «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, картай, погрожуй, напоумлюй із усією терпеливістю та наукою» (ІІ Тим. 4.2). Якщо ж цей дарований талант проповідництва залишається в нас, священиків, незадіяним, то ні ми не ростемо, ні не даємо рости тим, що ввірені нашій опіці. А за це слід буде дати звіт Божественному Судді, який скаже: „Бо голодував я і мав спрагу – Слова. А ви не дали мені їсти і мене не напоїли – Словом, бо чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили" (пор. Мт.25,42). Тому неперевершений у своїй апостольській ревності, ап. Павло, наголошує: «Горе мені, коли б я не проповідував» (І Кор. 9.17). Через гомілію-проповідь-керигму промовляє сам Христос. Християнська проповідь ніколи не є лише розповіддю про Христа, а словами, які вустами своїх посланців промовляє Він сам. У проповіді Сам Христос звертається до людей, торкаючись їхніх сердець, щоб відкрити їх на прийняття Божої благодаті і наповнити нею. Основним завданням проповідника – допомогти людям почути таїнственний глас Божий, який здатний зробити людину щасливою та змінити її життя, заснувавши його на підвалинах Євангелія. Отож, у проповіді мають злитись Боже і людське слово. Чи задумувались ми колись над тим, чому ми розпочинаємо гомілію особливим славослов'ям („В ім'я Отця і Сина і Святого Духа") та закінчуємо її, як молитву, словом „Амінь"? Це не просто дань традиції чи особливості стилю. Проповідь є особливим видом Літургії, актом богопочитання, богослужінням. Це не додаток до богослужіння, не „апендикс", що його можна безперешкодно викинути. Через неї священик веде своїх вірних до прийняття Святого Духа, якого ми приймаємо через потрійне Тіло Христове – через Слово Боже, яке слухаємо; через Слово Боже, яке споживаємо у Євхаристії; через Церкву. Ісус Христос зазвичай розпочинає свою Гомілію класичним: „Нині". Святі Отці підхопили це і зробили традицією Церкви. Гомілія є актуалізацією проголошуваної реальності „тут і тепер". „Сьогодні збулось це писання у вухах ваших", - каже Христос (Лк.4,21). Це означає: „Сьогодні Бог здійснив те, про що говорить Святе Письмо, у вас, що зараз слухаєте і готові прийняти його". Оте „сьогодні", „нині", є літургійним, це – вічнотривале «тепер». Проповідь не може бути тільки розповіддю про давноминулу подію з історії спасіння. Проповідник має зробити все можливе, щоб його слухачі відчули особисто себе причетними до цієї події. Тобто, правильніше, він має уприсутнити цю подію тут і тепер, щоб вона здійснила свій спасительний і благодатний вплив на слухачів. Боже слово добре проповідує лише той, хто живе ним. Давня приказка каже, що слова зворушують, а добрий приклад спонукає до дії. Словесна проповідь має супроводжуватися практичним застосуванням того, що ми проповідуємо. «Не можна інакше проповідувати, як прикладом власного життя», - каже митрополит Андрій Шептицький. Проповіднику слід пам'ятати, що для того, щоб Слово Боже принесло плід в 30, в 60 і в 100 разів більше (пор. Мт. 13, 23), то він повинен дбати, щоб Слово Боже зростало й у ньому. Тому дуже важливим є те, щоб і сам проповідник глибоко вірив і жив тим, що проповідує; був практичним виконавцем своєї проповіді, бо: «Ви є сіллю землі і світлом світу...» (пор. Мт.5. 13.14). Звичайно, виключно власного прикладу буде недостатньо. Проповідництво є відповідальним завданням у церкві, яке вимагає старанного і належного приготування. Важливо зробити Боже слово цікавим і доступним для слухача, щоб воно не загубилося серед безлічі принад, які нам пропонує сучасний світ. Тому важливо володіти мистецтвом проповідництва. Проповідник, намагаючись допомогти людині знайти шлях до таїнства Бога, не може обмежитися лише стандартними формулюваннями для опису Божого діяння, а за допомогою різноманітних гомілетичних засобів знаходити шлях до людського серця. Мистецтво проповіді неможливо осягнути за один момент – в ньому слід постійно вдосконалюватися. Служіння словом не є якоюсь ізольованою ділянкою, відокремленою від решти діяльності Церкви. Проповідування Євангелія мусить бути тісно пов'язаним із цілим душпастирським служінням, суттєву й невід'ємну частину якого воно становить. Метою проповідництва є зціляти рани людини й супроводжувати її у відшуканні справжнього щастя в Бозі. Митрополит Андрей (Шептицький) сказав, що високим і святим завданням священика є «бути причиною і підставою здоров'я людства». Оздоровляти українське суспільство з морального та духовного упадку, розбудити духа жертовності та самопосвяти, національної свідомості та гідності, що завжди були притаманні нам, українцям; невтомно і наполегливо формуючи свідомих християн і згуртовуючи їх за посередництвом доброї проповіді – це є відповідальне душпастирське покликання священика. 5 березня 2012 р. Б. Детальніше...

Єпархіальне духовенство вивчає спосіб втілення синодальної стратегії загальноцерковного розвитку

Упродовж Великого Посту тривають зустрічі духовенства Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ. Преосвященний владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, Протосинкел єпархії о. Григорій Комар, канцлер о.Тарас Гарасимчук, Голови Комісій у справах катехизації (о.Миколай Витівський), молоді (о.Олег Кекош), мирян (о.Любомир Митник) і сім'ї та родини (о. Василь Нестор) представляють синодальну стратегію розвитку УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Детальніше...

Владика Ярослав (Приріз) у неділю Торжества Православ'я: "Час Великого посту - це нагода для відновлення у собі образу Божого"

На цьому наголосив правлячий архиєрей Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, звертаючись до своєї пастви з пастирським словом у Першу неділю Великого посту. Детальніше...