SDE

Проповідь владики Богдана (Дзюраха) на свято Стрітення Господнього

15 лютого 2016
Друк E-mail

У нинішньому святі спогадуємо подію, описану в Євангелії, коли Пречиста Діва та праведний Йосиф принесли Боже Дитя Ісуса в єрусалимський храм, щоб «поставити його перед Господом». Довершували припис закону Мойсея. Але за цим релігійним обрядом відбулося щось надзвичайне: відбулася зустріч людини з Богом, Спасителя зі спрагненим спасіння людством.

Ми теж приходимо до храму Божого. Здається, що виконуємо певний припис, наказ Господнього закону, церковну заповідь. Але йдеться не лише про це. Припис є даний для людини, але людина не живе для припису. Людина живе для Господа. Припис має нам тільки дати нагоду до зустрічі із Тим, Хто єдиний може дати нам спасіння і справжню втіху – з Господом Богом. Для прикладу – існує заповідь Божа: шануй батька і матір свого. Але коли ми відвідуємо наших батьків, то хіба робимо це задля заповіді, задля наказу, а не радше з любови до них, прагнемо провести з ними час, притулитися до них, подивитися в їхні очі, зазнати їхньої любові і виявити їм нашу вдячність і любов? Нам так хочеться зануритися в атмосферу любові, спокою і безпеки, що ми навіть після відходу наших батьків до вічності йдемо до родинного дому, чи навіть на те місце, де він стояв. Там ми спогадуємо наших родичів, подумки спілкуємося ними і відчуваємо на собі їхній ніжний і люблячий погляд…

Нам треба просити в Господа дару чистого серця і відкритих духовних очей, щоб ми за релігійними обрядами побачили Присутність Того, Хто задля нас людей і задля нашого спасіння зійшов з небес. Втім, ми часто у житті забуваємо, до кого йдемо у неділю чи на свята. Ми кажемо: «Я йду до церкви». А може краще і точніше було б сказати, принаймні у своєму серці: «Я йду на зустріч, на стрітення із Моїм Господом». Я прагну тут у храмі кинутись в обійми мого Бога, відчути на собі погляд моєї небесної Неньки, зануритися в атмосферу миру та любові, які може дати тільки Він – Господь, що є благий і чоловіколюбець. І справді, тут у храмі Богородиця простягає свої материнські руки і передає мені, так як старцеві Симеонові – найбільший скарб – своє Дитя, спасіння світу. О, які ми були б щасливі, якщо б з таким самим трепетом приймали до своїх рук і до свого серця нашого Господа! Може і ми казали б після кожної Літургії: «Тепер, о Господи, можеш забрати мене із цього світу, бо я вже осягнув те, що потребував, побачив те, задля чого живу, прийняв Того, Хто прийшов на просвіту поганам і на спасіння мого рідного народу! Тепер вже можу помирати, бо я зустрів мого Господа, прийняв Його не лиш на свої руки, зовнішньо, але прийняв Його в Святім Причастю до свого серця, прийняв до свого життя. За апостолом Павлом можу сказати: «Живу вже не я, живе в мені Христос».

Людина, яка зустріла Господа, стає, подібно до пророчиці Анни, провісницею спасіння для інших. Людина, яка носить Бога у собі, стає, подібно до праведного Симеона, носієм спасіння для усього світу. Дійсно, для того, щоб принести світові спасіння, не треба бути носієм великої влади чи носієм товстого гаманця. Натомість конче треба бути носієм Бога.

Саме через таких людей Господь довершує великих діл. Зауважмо: Господь в сьогоднішній євангельській події не послуговується можними цього світу – чи то світу політики – царем Іродом чи намісником Римського цісаря Пилатом, - ані релігійними лідерами – членами Синедріону, вченим книжниками чи побожними в своїх очах фарисеями. Це мало б бути дуже промовистим для нас, українців, коли ми в останні дні з таким хвилюванням слідкували за різного роду зустрічами: чи то політичних лідерів у Мюнхені, які говорили про світову безпеку, чи то за зустріччю Папи Франциска з московським патріярхом. Втім, пам’ятаймо, доля світу, наша доля і доля нашої Церкви та нашої держави спочиває у руках Господніх. І Господь може змінити долю світу, послуговуючись будь-якою людиною, головне, щоб ця людина мала відкрите до Нього серце. Саме так, як це відбулося в нинішньому Євангелії: велике діло спасіння світу довершується за участю простеньких, ніким не зауважених осіб – молодого подружжя, яке вірно дотримується Божого закону; праведного старця, який дуже переживав за долю свого народу і витривало очікував утіхи для Ізраїля; убогої вдови, яка «служила Господу Богу день і ніч постами і молитвою». Так діє наш Господь.

Пригадую собі свій пастирський візит на Волинь. В одній нашій парафії біля церкви сидів гурток стареньких жінок. Одна них сиділа трохи зажурена. Отож, на моє запитання: «Бабуню, про що Ви так зажурилися?» вона тихим голосом відповіла: «Журюся про Україну, владико»… Пригадуємо собі рівно ж Героїв Небесної сотні: мабуть, до їхніх душ невидимо торкнулася рука Господня, тому що вони були здатні пожертвувати собою, щоб стати провісниками і знаряддями спасіння для своїх ближніх. Були серед них цілком молоді юнаки (наймолодшому сповнилось заледве 17 років), були й поштиві мужі (найстаршому сповнилося 74 роки). Але вони були відкриті на вічні цінності, вони так щиро вболівали за рідний край і за прикладом старця Симеона очікували потіхи для свого народу, що були готові вмерти, тільки щоб Спаситель об’явив свою переможну силу в цьому народі. Усі ці люди не були носіями великого статусу чи влади, вони були прості, звичайні громадяни. Проте, саме вони стали тими, хто зупинив темряву гріха і несправедливості в нашій державі.

У світлі нинішнього Свята ніхто не може сказати, що від нього нічого не залежить у родину, в країні чи у світі! Бо насправді у світлі віри все відбувається саме так: чим ми виглядаємо в очах світу слабшими, немічними, тим краще може діяти в нас і через нас сила Божа і Божа благодать. Про це казав св. Павло, коли заявляв: Я краще хвалитимусь моїми немочами, бо коли я немічний, тоді я сильний. Про це гарно рівно ж навчав своїх учнів, звертаючись до християн Коринту: «Погляньте, брати, на звання ваше: не багато мудрих тілом, не багато сильних, не багато благородних; але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, - і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, щоб жадне тіло не величалося перед Богом (1 Кор 1, 26-29).

Завжди, коли стрічається Божа сила з людською довірою і смиренням, Бог довершує справді великі діла. Головне, щоб справді відбувалася ЗУСТРІЧ з Богом, спасенна зустріч смиренної побожної людини з милосердним і всемогутнім Богом. Якщо така зустріч відбувається, Господь довершує своє спасенне діло у житті людини, родини і народу. Пригадуєте вчорашнє Євангеліє в Неділю Закхея: коли Закхей зустрів Ісуса, прийняв Його до свого дому, на його дім зійшло спасіння, а сам він зазнав чудесної переміни: став щедрим для убогих, розкаявся в своїх гріхах і був готовий надолужити найменшу кривду, яку завдав своїм ближнім. Я навіть не наважуюся питатися вас, тут присутніх: Хто з нас готовий, вийшовши з храму, віддати половину свого маєтку вбогим? Хто з нас готовий не просто віддавати борг, але відшкодовувати вчетверо? Втім, якщо ми не готові чи не здатні віддати половину майна убогим, то ми напевно є здатні допомогти принаймні одному убогому, - хіба не так? Якщо ми не готові віддавати вчетверо, то може прийшовши з церкви принаймні примирімся з кимось з домашніх, простивши кривду чи попросивши прощення у них… Саме по цьому пізнається, чи ми справді зустріли Бога: за нашим ставленням до наших ближніх. Бо ми можемо ходити щодня до храму, проте коли у серці в нас пануватиме гнів, гординя, осуд ближніх, чвари, байдужість до чужої нужди, то це означатиме, що ми ще не зустріли Господа, ми просто виконали зовнішній обряд. Ми нарікаємо, що в країні немає справжніх переміни. Але це стається лише тому, що ще замало людей пережили внутрішню реформу, реформу серця, яку довершує в нас Божа благодать.

Ми всі очікуємо на втіху, на спасіння. Господь приходить до нас, так як у Стрітенні: на руках Богородиці. Просімо в Нього ласки мати чисте серце, розмолену душу і відкриті духовні очі, щоб ми справді пережили зустріч з Ним, і щоб ця зустріч нас так глибоко перемінювала, щоб і ми могли сказати: «Господи, вже нині можеш відпустити мене, свого слугу у мирі, бо я зустрів Тебе – Спасіння світу і мого власного Спасителя». Амінь.

+ Богдан

15 лютого 2016 року Божого
м. Самбір

Теми: Богдан (Дзюрах)

Інші публікації за темою

banner

Про музей
д-р Роман СМИК,
співзасновник музею:

Павло Пундій, Лука Костелина. Життєвий шлях Романа Смика
Марія Климчак. Світлій пам'яті Доктора Романа Смика


З ЖИТТЯ МУЗЕЮ

Виставки, які відбулися в музеї
Раритети музею
Гості музею
Відгуки гостей
Фотогалерея музею
Фільм "Єпархіальний музей"

КОНТАКТИ

Директор музею:
Тарас Шафран,
учитель історії та українознавства
Моб.: 097-661-40-47
shafran.ts@gmail.com
Skype: muzzey4

Адреса:
Львівська  обл.,
м. Трускавець,
вул. С. Бандери, 19.

Тел.: (03247) 6-85-91

Час роботи музею:
10:00-18:00
Вихідні: Субота, Неділя
Вартість квитків: пожертва

^ Догори