Інтерв'ю з владикою Ярославом (Прирізом) на тему соціального служіння Церкви

- Преосвященіший Владико, якою, на Вашу думку, має бути благодійність в Україні, та яким бачите її основний розвиток? - Думаю, що для правильної відповіді на це запитання слід замислитись над сенсом благодійності взагалі. Саме слово «благодійність» означає – «чинити благі, тобто добрі діла». В основі благодійності лежить природній і Божий закон, а тому вона є притаманною кожній людині, а свідомому християнину тим більше. Що я маю на увазі? Неможливо бути добрим християнином і не бути благодійним, не чинити добрі діла. Християнин, який зростає у своєму духовному житті, воцерковлюючись через Св. Таїнства, доходить до свідомості, що він отримав і продовжує отримувати великі дари від Бога. Якщо він прагне зростати у Бозі, то не може закриватися сам у собі, а повинен цими дарами ділитися з тими, що його оточують, з потребуючими. Тільки відчувши силу від спілкування з Повнотою Добра, тобто Богом, можна бути по справжньому добродійним. Коли людина відчуває оцю доброту Бога, то жертвує собою, служить іншим і не очікує за це винагороди. В іншому випадку, без цього духовного виміру, благодійність буде простим спонсорством – людина ніколи не зрозуміє сенсу євангельського принципу «нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права» (пор. Мт.6,3) і завжди шукатиме нагоди через якийсь добрий вчинок прорекламувати себе. Зрозуміло, що за таких умов нам слід робити все, щоб виховувати свідомих, воцерковлених християн. Це є завданням не тільки Церкви, але й родини, школи й інших виховних закладів. Маємо гарні приклади цього у нашій історії. Згадаймо св. Володимира Великого, Ярослава Мудрого, митрополита Андрея (Шептицького)... Як багато вони зробили у соціальній сфері! Якщо говорити про українське суспільство загалом, то не можна сказати, що соціальна діяльність є в задовільному стані. З боку держави на сьогоднішній день в цій сфері є все ще є багато прогалин. Тому і на законодавчому рівні, і на рівні практичної реалізації законів слід дбати про захист тих верств населення, які є незахищеними та потребують соціального захисту та опіки. - Власне, 2013 рік проголошений в УГКЦ Роком соціального служіння. Яким Ви бачите цей рік? - Церква, присвячуючи окремі роки окремій застанові над чимось, нагадує своїм вірним і цілому українському суспільству про важливість певних координат, критеріїв діяльності людини, які повинні бути невід'ємними частинами її життя. У 2013 році ми святкуватимемо 1025-річний ювілей Хрещення України. Щоб він був для вірних нашої Церкви справді духовним святом, ми впродовж трьох років готуємося до цієї події. Перший рік був присвячений значенню Божого Слова. У 2012 році темою нашої уваги є Святі Таїнства в житті християнина, а у 2013 – соціальне служіння Христової Церкви. Тобто, наша Церква пропонує кожній людині пройти шлях від почутого Божого Слова - через Таїнства - до зрілої відповіді, тобто зрілого прийняття відповідальності за ближніх. Надіюся, що з нагоди Року соціального служіння будуть проведені різні заходи, спрямовані на служіння спільноті, людям потребуючим, адже зрілий християнин повинен служити, ділитися тим досвідом, який він набув у слуханні Слова, у прийнятті Таїнств. Стаючи зрілою людиною, він стає повноцінним членом і Церкви, і суспільства. - Як оцінюєте ефективність діяльності «Карітасу» СДЄ в рамках розвитку благодійності та соціального служіння? - Я дуже радий, що в нашій Єпархії якраз ця ділянка соціальної діяльності досить добре розвинута. Я вважаю, що перед «Карітасом» і соціальною комісією нашої Єпархії відкривається широкий спектр роботи. Особливим чином я б відзначив діяльність Всецерковного Реабілітаційного Центру «Назарет». Також мені дуже приємно, що на сьогоднішній день наш «Карітас» охоплює і людей похилого віку, і людей з фізичними вадами, і дітей трудових мігрантів... Я багато разів відвідував різні підрозділи «Карітасу», бачив працю, наприклад, з неповносправними дітьми. Це вражає. Це важка, але дуже потрібна праця, тому я радий, що «Карітас» нею займається. - Преосвященіший Владико, Ви згадали про Реабілітаційний Центр «Назарет». Як Ви ставитеся до цієї ділянки роботи «Карітасу»? - Я, як Єпископ, поставив собі за мету відбудовувати не тільки історичні цінності - храми, пам'ятки культури, але й відновити людину, яка знищена якимись антихристиянськими ідеологіями або стоїть на межі деградації через наркотичну чи алкогольну залежність. Яку радість переживаємо, коли можна цій людині допомогти! Говорячи про «Назарет», думаю, що ця спільнота є одним з найбільш важливих напрямків діяльності Карітасу. Я зустрічався з людьми, які проходили реабілітацію в «Назареті», і вони визнавали, що завдяки цьому центру їм вдалося повернутися з шляху деградації, маргінального життя. Маємо приклади, коли люди вже скористались такою допомогою, вийшли з труднощів і сьогодні є повноцінними членами суспільства. Зараз ці реабілітовані своїм власним прикладом показують, що є вихід навіть з таких складних ситуацій. Тому мене дуже тішать успіхи в цій ділянці. Сподіваюся, що надалі вона тільки розвиватиметься. - Що б Ви зараз хотіли побажати реабілітантам, які перебувають в «Назареті», а також їхнім сім'ям та близьким? - Хотілося б підтримати їх та сказати наступне: максимально старайтеся довіритися Богові і, в довірі до Бога та співпрацюючи з людьми, які вам допомагають, старайтеся виходити з цього стану узалежнення. Знаю, що це непросто. Треба багато зусиль, щоб вилікувати свої болючі рани, але досвід говорить про те, що, якщо людина робить зусилля, робить кроки, хоч і малі, то це веде до великих успіхів. Про це можна зробити висновок з розповідей колишніх реабілітантів, людей, які вилікувалися з недуги алкоголізму чи наркоманії. Варто прислухатися навіть до таких простих висловів: «Якщо хтось зміг – то чому я не зможу?!». Адже чеснота – приваблива, вона манить вирватися з тенет узалежнення, щоб стати вільною людиною. Хотілося б підтримати вас на дусі і сказати, що біля вас є люди, які наполегливо та самовіддано працюють, бо хочуть вам допомогти. Тому будьте певні, що ви не є самотні в цій своїй біді та нужді. Повірте, що ви спроможні вийти з цієї хвороби, з цих ран свого життя, в яких опинилися. В довірі до Бога повірте самі в себе та в свої сили! Членам сім'ї і друзям хотілося б наголосити, що ніколи не можна перекреслити людину. Ми можемо говорити про якісь труднощі, людські пороки, які є негативні, недобрі, але в християнському розумінні ніколи не можна перекреслювати людину, яка завжди здатна піднятися, відродитися, переобразитися наново. Ми це бачимо на Голготі. Розбійник на хресті кається, і просить: «Згадай мене, Господи, в своєму Царстві», і стає першим членом Божого царства, адже Бог відповідає: «Ще сьогодні будеш зі мною в раю». Це говорить про те, що ніколи не можна категорично засуджувати людину, але робити все можливе для її порятунку. Важливо також ставити собі запитання – чи я все зробив, щоб цій людині допомогти? Чи я все зробив, щоб ця людина стала інакшою? Слід разом творити таку атмосферу, щоб ці люди могли якнайшвидше повернутися до повноцінного життя в спільноті. - «Карітас» провадить осередок для безпритульних осіб «Наша хата». Як Ви ставитеся до цієї роботи, адже держава на даний час недостатньо робить для вирішенням цієї проблеми? - Дуже добре, що «Карітас» цим займається і йде назустріч людям, які стали самотними та безпритульними. Проте, я вважаю, що це є також певним викликом для суспільства, для держави, яка мала б дбати про ці речі. Людина має бути захищена з боку своїх ближніх, суспільства, держави, тому слід говорити про співпрацю з державними службами в цьому напрямку, проведення певних спільних проектів для ефективнішої допомоги безпритульним людям. - Незважаючи на складне економічне становище в Україні, та й у цілому світі, знаходяться люди – волонтери, жертводавці, які допомагають «Карітасу» СДЄ. Що б Ви хотіли їм сказати? - Ці люди - волонтери, доброчинці, благодійники – є особами, які своїми діями та життям демонструють, що є дуже зрілими і відповідальними. Це - глибоке служіння і хай Бог благословить цих людей та їхню працю! І нехай таких свідомих людей буде якнайбільше. Я вдячний за таких відданих осіб, які готові відкликатися на потреби людини. Ми знаємо з Євангелія, що Господь братиме до уваги під час Страшного суду: «Я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене» (пор. Мт.25, 35-36). Господь питає не так про віру, як про те, чи наша віра є діяльною, наскільки ми служимо вірою іншим. Служіння іншій людині - це певний виклик. - З наступного року вперше буде впроваджена збірка для потреб «Карітасу». Як, на Вашу думку, це сприймуть священики та вірні нашої Єпархії? - Збірки необхідні для того, щоб підтримувати благодійну діяльність «Карітасу», яка тільки тоді буде справді ефективною, активно розвиватися і приносити плоди своєї діяльності, коли матиме постійну підтримку нашої церковної спільноти. Думаю, що в цьому не мало б бути ніяких особливих проблем – інакше це суперечило б сенсу християнства. Людей треба вчити благодійності. Вони мають розуміти, що навколо них є багато потребуючих людей, і що є така організація як «Карітас», яка цілеспрямовано займається благодійною діяльністю. Вже давно є рішення нашого Синоду про те, що на благодійну діяльність варто отримувати якість пожертви від наших вірних. Таким чином, маючи таку фінансову підтримку, можна було б ще краще організовувати підтримку потребуючих. Правда, думаю, що особливо на початках певні труднощі будуть. Треба розуміти, що зараз через економічну кризу матеріальний стан людей є важким, у кожній парафії є багато потребуючих і душпастирі зобов'язані допомагати в межах спільноти тим людям. Проте я вір'ю в чуйне серце нашого українського народу, а тому переконаний, що це синодальне рішення вдасться успішно реалізувати. - Знаємо, що «Карітас» проводить різні заходи та акції: прощі неповносправних осіб, родин трудових мігрантів... Як, на Вашу думку, можна привернути більше уваги людей до таких акцій? - Думаю, що про подібні акції варто повідомляти громадкість. Наприклад, знаю, що багато батьків соромилися своїх дітей з вадами розвитку, вони були наодинці зі своїми клопотами, труднощами, викликами. Згодом вони почали об'єднуватися у спільноти при єпархіальному «Карітасі», такі як наприклад центр «Дивовижні долоні» для молоді з вадами розвитку. Це дало їм змогу ділитися своїми труднощами, своїм хрестом, і їм ставало легше. Треба пам'ятати, що люди з особливими потребами своїм прикладом можуть повчити здорових людей, адже часто ми не цінуємо свій стан, своє здоров'я – ті дари, які Господь нам дарує. Ось чому важливо представляти таку соціальну діяльність «Карітасу» у ЗМІ - в Інтернеті, на шпальтах газет, на радіо і телебаченні. - На завершення нашої розмови, що б Ви хотіли побажати усім тим, що потребують допомоги, а також тим, хто буде читати це інтерв'ю? - Тим людям, які опинилися перед різними викликами свого життя, мені хотілося б побажати, щоб вони не тратили надії на Христа. Христос є основою нашого життя. І кожна людина, незалежно від обставин, повинна завжди мати перед очима Христа, який приходить в людське життя, Христа, який є не тільки історичною особою, але близьким для кожної людини. Це додасть сили пережити труднощі, подивитися іншими очима на скрутну ситуацію, в якій опинилася людина. Усіх читачів я заохочую по можливості ставати активними членами благодійних організацій та спільнот або, принаймні, допомагати у їхній діяльності. Нехай Господь благословить Вас усіх! Розмовляла Наталія ЯЦИК Детальніше...

Владика Ярослав (Приріз) про християнське служіння незахищеним верствам суспільства: «Коли людина відчуває доброту Бога, то жертвує собою, служить іншим і не очікує за це винагороди»

Так охарактеризував єпископ Самбірсько-Дрогобицький зміст соціального служіння Церкви. В інтерв'ю прес-службі Карітасу Самбірсько-Дрогобицької єпархії владика Ярослав поділився думками стосовно того, у який спосіб та з яким наставленням християн має відгукуватись на потреби свого ближнього. Детальніше...

Владика Ярослав (Приріз) в ІІ-у неділю по П'ятидесятниці: «Заклик Христа – "Іди за Мною" – це початок духовного народження людини»

На цьому наголосив 17 червня єпископ Самбірсько-Дрогобицький, коментуючи Євангельське читання під час Божественної Літургії у Катедральному храмі Пресвятої Трійці. Детальніше...

Привітальне слово владики Ярослава з нагоди вручення дипломів випускникам Дрогобицької духовної семінарії

Слава Ісусу Христу! Всесвітліший отче Ректоре! Всечесні отці! Дорогі семінаристи, випускники нашої семінарії, улюблені брати і сестри у Христі! Сьогодні стоїмо перед Божим Престолом і наші серця наповнюються величними почуттями радості, адже Божа благодать зібрала нас у цьому семінарійному храмі, щоб на завершення урочистого Ювілею 15 річчя Дрогобицької Духовної Семінарії ми спільно могли поблагодарити Бога за його щедрі дари, які Він посилав нам впродовж цього періоду часу. Сьогодні семінарія дає й свій маленький дар Богові – 17 своїх випускників, яким ми сьогодні вручаємо дипломи та уділяємо нижчі свячення. Так, на тлі історії ці п'ятнадцять років здаються невеликим ювілеєм, проте з впевненістю можна сказати, що він золотими літерами буде вписаним в книгу буття нашої єпархіальної спільноти, адже дає змогу оглянутись назад, проаналізувати зроблене та впевнено крокувати в майбутнє, зробивши висновки з прожитого та здобутого. Ми сьогодні з великою радістю мусимо визнати і те, що історія нашої семінарії не обмежується лише п'ятнадцятьма роками. Вона є тою ріллею, яка увібрала в себе зерна праці та мучеництва і мрій Великих попередників – Велетнів Духа та Мудрості Митрополита Андрея та Патріарха Йосифа, спадкоємницею семінарії Перемиської Єпархії, вона натхнена мученицьким подвигом багатьох свідків віри, зокрема блаженних мучеників Северина, Якима та Віталія, котрі освятили наші землі та духовно опікуються нею... За свою невелику, але плідну історію наша семінарія вже стала справжньою „Святинею Духа", в котрій формуються добрі та жертовні священики. Вона є вогнищем, в якому загоряються ясні вогні духовного та національно-культурного відродження, тим орлиним гніздом, з якого постійно вилітають все нові орли, що не тільки рвуться до піднебесного лету, але стараються вести за собою людей до Бога, до сонця правди, до здобуття найвищих ідеалів. Саме і тому сьогоднішній Ювілей і випускний – це нагода до вдячності та благодарення Всевишньому за його любов до нашої Самбірсько-Дрогобицької єпархії, Церкви і народу. Ми дякуємо Господеві сьогодні і за те, що ця семінарія є плодом великих трудів та найкращих переживань всіх тих, котрі виношували у своїх серцях, плекали своїми турботами та переживаннями, і врешті виростили таку гарну духовну установу, горнило, де гартуються молоді юнаки, готуючись до праці і служіння Церкві і народу. Сьогодні маємо велику приємність вручити дипломи нашим цьогорічним випускникам, які невдовзі стануть Христовими пастирями та служителями Його Божественних Таїнств. До вас, дорогі випускники, Господь звертається такими словами: „Підведіть очі ваші та погляньте на ниви, - вони вже для жнив доспіли. Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя вічного" (Ів. 4, 35-36). Цей заклик Господній спонукує з радістю прийняти на себе подвиг священства і вже відтепер зробити все можливе, щоб воно стало угодним Богові та спасительним для людей. Не забувайте, що пастирський хрест є надзвичайно важкий і нести його потрібно до кінця. Наставляючи пресвітерів в Церквах Іконії й Антіохії, апостол Павло повчав: „Через багато страждань нам треба ввійти в Царство Боже" (Ді. 14, 22). Ці слова є підтвердженням того, що священство – це неустанна, цілопальна жертва. ІІ Ватиканський Собор у розділі про „Священиче виховання" подає такі слова: „Нехай радше вихованці навчаються жити за взорами Євангелії, утверджувати себе у вірі, надії й любові, щоб виконуючи їх, набувати собі Духа молитви, скріплювати й захороняти своє покликання, досягати свіжості в інших чеснотах та зростати в ревності, щоб усіх людей позискати для Христа". Бажаю вам, щоб ви ніколи не занедбували величний депозит живої віри та євангельської науки. Про те, яким має бути цей «дух молитви», який підтримуватиме ваше майбутнє священиче служіння, добре нас повчає Христос у сьогоднішньому Євангелії: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам. Кожний бо, хто просить, одержує; хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчиняють» (Мт. 7, 7-8.). Будьмо наполегливими у нашій молитві – і особистій, і спільнотній. Тільки тоді можемо сподіватись, що і самі отримаємо від Господа все, що необхідне нам для служіння, і для нашого народу Божого випросимо заступництва і благословення. Окрім великої любові до Бога та замилування побожним життям і ревною молитвою, як і всього, що стосується суті духовного життя кожного священика, розвивайте також велику любов до своєї Церкви, до славних її традицій та до рідного народу. Гетьман Павло Скоропадський у своїй „Відозві з приводу смерті митрополита Андрея Шептицького" промовив важливі слова: „Народові не страшні ніякі бурі життєві, бо коли народ цей розуміє нутром велич Того, кого він нині втратив, може бути певним, що на зміну спочилому прийдуть також Велетні Духа й Розуму, що зуміють захистити народ свій. Вірю, що так станеться...". Бажаю вам, дорогі випускники, ставати такими велетнями Духа і Розуму, бо саме такими Вас потребує Церква і Народ. Завжди пам'ятайте, що ви є спадкоємцями величної історії. Знання, отримані в Семінарії, ви повинні використати для служіння іншим. Будьте світлом для світу, станьте служителями радості, яку дарує Господь! Розділене людство, наш народ чекає на вас, на ваше свідоцтво віри. Своєю готовністю до праці і жертви свідчіть Христа, який любить людину і приносить спасіння у світ. Не забувайте свою „Альма Матер" своїх вчителів і наставників, які так багато зробили для того, щоб ви могли стати добрими і святими священиками та отримали все те, що є необхідне для успішного пастирського служіння. Дорогі брати і сестри! Разом із усіма вами заношу щиру подяку Богові за всі Його щедрі дари і благословення для нас і нашої Семінарії, адже ювілей це насамперед день подяки. Сердечно дякуємо сьогодні всесвітлішому о. митрату Миронові Бендику, бо всі добре знаємо, яким невтомним і самовідданим є його ректорське служіння. Разом з ним складаю подяку проректорові о. Григорієві, протосинкелу єпархії, вихователям, викладачам і всім тим, хто від самих початків існування Семінарії дбали про її добробут і належне приготування кандидатів до священства. За молитвами блаженних священномучеників Северина, Якима і Віталія – небесних покровителів Семінарії, нехай усіх нас благословить Господь, а цей виноградник, який насадила Господня десниця, нехай росте й розвивається та приносить рясні і добрі плоди. Амінь. +Ярослав 16.06.2012 року Божого  Джерело: сайт Дрогобицької духовної семінарії Детальніше...

Владика Ярослав випускникам Дрогобицької духовної семінарії: "Наш народ чекає на вас, на ваше свідоцтво віри"

З такими словами звернувся владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, до цьогорічних випускників Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Владика Богдан (Дзюрах) під час прощі у Биличах на Старосамбірщині: "Ми є тут, бо ми – жива Церква" [фото&аудіо]

Упродовж 9-10 червня до с.Биличі, що на Старосамбірщині, прибували тисячі паломників з різних куточків Львівської області, щоб занести перед престол Всевишнього за посередництвом Пресвятої Богородиці свої молитви й прохання. Щороку тут в неділю Всіх святих відбувається зальноєпархіальна проща Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Участь в паломництві беруть понад 10 тисяч вірних. Детальніше...

Слово з нагоди 120-ї річниці з дня народження Патріарха Йосифа Сліпого

Слава Ісусу Христу!Всесвітліші та всечесніші отці,Дорогі у Христі брати і сестри. Ушанування пам’яті, зокрема ювілейних дат великих постатей і діячів нашої Церкви та народу не є лише одноденною згадкою про їхнє життя і труди у форматі молитовних панахид і мистецьких заходів. Це передусім наша духовна зустріч із цією непересічною постаттю, під час якої можливий позачасовий діалог з нею через молитву, пізнання її життєвих кроків і діяльності, місця і значення в історії, ознайомлення із її творчою спадщиною, обмін досвідом. Цьогорічне ювілейне святкування 120-річчя з дня народження ісповідника віри Патріарха Йосифа (Сліпого) є нагодою задуматися над тим, що сьогодні, тут і тепер промовляє до кожного з нас, церковних християн та українців, незалежно від того, чи ми перебуваємо в географічних межах своєї держави, чи далеко поза нею, той, хто своїм духовним та національним життям продовжує благословляючи усіх спраглих Церкви й українства. Адже саме він духоносністю своїх поглядів щодо майбутнього на кілька десятиліть випередив свою епоху, стаючи цінним, життєво необхідним та актуальним у нашому сьогоденні. З нагоди святкування року Патріарха Йосифа (Сліпого) хотілося б звернути увагу на три моменти його життя – служінні науці, душпастирство та працю на користь єдності. Патріарх Йосиф як науковець, пастир та служитель єдності Церкви та народу   Як Богом обдарована людина і здібний до наукової праці Блаженніший Йосиф був служителем у храмі науки. Він – один з дуже небагатьох українських богословів, яких автори цитують у своїх творах. Своїм великим завданням він вважав не лише працювати науково самому, але й виховати людей, які б любили науку і науково працювали. Велику частину свого життя він посвятив тому, щоби готувати майбутніх богословів й спеціалістів в інших ділянках церковних наук. Перша половина його життя присвячена, власне, цій праці, як ректора семінарії, ректора академії, вихователя багатьох поколінь священиків. Коли після багатолітніх тюрем і заслання Патріарх Йосиф приїхав до Риму, то й там продовжив втілювати цю свою мрію, заснувавши Український Католицький Університет. Патріарх через свої численні богословсько-наукові праці дає нам зрозуміти, що знання, володіння ними, освіта – один з талантів, який дав кожному Бог при народженні. Господь закликає кожну людину через Своє Божественне Писання, життя і діяльність Його Церкви бути освіченим щодо Нього: пізнавати Невидимого через молитву, участь у Святих Таїнствах, читанні духовної літератури. Тому цілком природно звучать його слова: «Полюбіть науку, плекайте і збагачуйте її своєю працею та своїм знанням, будьте її служителями! Споруджуйте храми науки, вогнища духовної сили Церкви та Народу, пам’ятаючи, що немислиме повне життя Церкви і Народу без рідної науки. Наука – це їхнє дихання життя!» Свої ініціативи щодо духовного оздоровлення української нації патріарх Йосиф тісно поєднував з наукою: «З усіх сил намагався я шукати виходу з цього майже безвихідного становища, щоб підняти Церкву і Нарід з руїни, щоб їх відродити. Треба було знову починати працю відродження в самому корені, від самих основ. А основи я бачив в науці, молитві, праці і християнському праведному житті». Прислухаючись до цих заповітних слів Блаженнішого Йосифа і розширюючи свій кругозір, шукаючи мети і сенсу усього в світі, зможемо відчувати Бога у собі й навколишньому творінні, стаючи, згідно з висловлюваннями Святих Отців Церкви, богословами – носіями глибокої істини про Творця, нас та навколишній світ. А в царині історичної, політико-економічної та суспільної науки зможемо нарешті ствердно й одноголосно обґрунтовувати свою українську споконвічність як нації та народу перед масовими замовчуваннями, перекрученнями і переслідуваннями ворогом правди. Саме тому для нас, християн і громадян власної держави важливими є мудрість та дієва освіченість якнайширшого кола українців.   Другим важливим елементом життя великого Патріарха, на який я б хотів звернути увагу, є його душпастирська праця. На перший погляд це може звучати дивно, бо він до 1944 року, коли став митрополитом, займався майже виключно науковою працею. Згодом, здавалося б, знову не було нагоди для душпастирювання, адже діючим митрополитом він був всього 5 місяців (від 1 листопада 1944 року до 11 квітня 1945), а потім його заарештовують. Проте 18 років тюрем і заслань – це теж час його душпастирської праці. Коли Патріарх Йосиф був немічним, ув’язненим і, здавалося б, знедоленим, тоді духовне життя та вкраїнська любовно-синівська свідомість разом із фізичними обмеженнями на багаторічних засланнях гуртували й надихали його вірних, трощили кордонні мури і сягали членів його Церкви, де б вони не проживали. Його служіння в нелюдських умовах для людей – вираз дії Божої благодаті в людській немочі і приклад людської відкритості на неї, довіри Богові усюди й завжди. Він терпів за свій народ, а це також важлива форма душпастирства. Його терпіння і терпіння багатьох інших – це великий духовний скарб, завдяки якому наша Церква пережила переслідування і завдяки якому ми, відродження, сьогодні можемо планувати шляхи подальшого розвитку. З огляду на це кожна українська родина як молитовний, творчий і пам’ятний спогад про Блаженнішого Йосифа сьогодні має повісити в своєму духовному домі ікону - ікону ідеалу праведності перед Богом і перед людьми, навченого від Бога батьківства, вимоленої життєвої мудрості, божественної смиренності і далекоглядності, до яких має стреміти кожен. Можемо також навчитись від великого Патріарха витривалості в життєвих випробуваннях, де кожна людина –  Божі образ і подоба, а не заручник обставин.   Третій елемент, про який хочу згадати, це діяльність Патріарха Йосифа (Сліпого), коли він повернувся після заслання у 1963 році і аж до смерті у 1984 році. Тоді він дуже багато часу і зусиль присвятив на служіння єдності, єдності Церкви та народу. Наш народ і Греко-Католицька Церква тоді не в змозі були вільно розвиватися на своїх рідних землях, а були присутніми в різних країнах по цілому світі. Патріарх Йосиф зробив багато для того, щоб кожен член Церкви думав не тільки про себе і про власні потреби, але й про інших, та намагався у щоденному житті реалізовувати єдність. А це дуже важливо для збереження духовних вартостей, віри, для справжнього служіння Богові і ближнім. Цей Божий слуга вказував на визначальну роль Церкви не тільки для духовного і національного відродження в Україні, а й для збереження української ідентичності в глобальному масштабі. А дієвою силою Церкви і її гілок в Україні мала бути «… любов до Христа, любов до Святої Церкви, що є Його Таємничим Тілом, любов до рідної Української Церкви, повноцінною частиною вселенської християнської Родини, любов до рідного Українського народу, з його духовними та матеріяльними скарбами вселюдського значення…». За таких умов буде можлива міжцерковна та національна єдність. Тому заклики Патріарха до єдності і старання про її здобуття – дуже важливий дороговказ для кожного небайдужого, сповненого Божого життя християнина та повноцінного члена Церкви.   Закінчення Сьогодні молитовно дякуймо Богові, що в бурі й штормах наших життєвих пошуків справедливості, національної і суспільної стабільності, повноцінного і правильного зросту й виховання молодих поколінь українців Господь дарував нам подивугідну, умиротворюючу пристань – життя і спадщину патріарха Йосифа (Сліпого). Патріарх близький до кожного з нас. Він справді є живим втіленням долі, потреб і старань  Української Церкви та нашого народу. Три аспекти його життя – це матерія для застанови, щоб кожен і з нас міг подумати, що він і як він може послужити своєму народові і своїй Церкві. Гаряче заохочую вірних нашої Церкви молитися за прославу слуги Божого Йосифа (Сліпого). Просімо у всерозуміючого Бога про інших подібних лідерів для Церкви і народу, які би своїми життям та працею наново благодатно освятили нашу душу, сім’ю, родину і народ. Детальніше...

У Дрогобичі богослови та історики розповіли про різні сторони життя й дільності Патріарха Йосифа (Сліпого)

4 червня, увечері, у муздрамтеатрі м.Дрогобича відбулась святкова академія з нагоди 120-ліття від дня народження Патріарха Йосифа Сліпого. Святковий захід розпочався привітальним словом владики Ярослава (Приріза), Єпископа Самбірсько-Дрогобицького. Детальніше...

Владика Венедикт (Алексійчук) на празник Пресвятої Трійці у Дрогобичі: "Дух Святий може наповнити лише того, хто прикладає зусиль, щоб наблизитись до Господа"

4 червня, на свято Пресвятої Трійці, у м. Дрогобич відбулось урочисте святкування престольного празника Катедрального собору. Почесним гостем святкувань став владика Венедикт (Алексійчук), єпископ-помічник Львівської архиєпархії. У співслужінні владики Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицького, владики Юліяна (Вороновського), вислуженого єпископа Самбірсько-Дрогобицького, священиків Дрогобицького деканату та інших деканатів єпархії, владика Венедикт очолив святкову Божественну Літургію. Детальніше...

Владика Ярослав (Приріз) освятив іконостас та дзвіницю у с. Долинівка на Сколівщині [фото]

3 червня, на празник Зіслання Святого Духа, владика Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив пастирський візит до с. Долинівка Сколівського району. Цього дня місцева греко-католицька громада святкувала храмовий празник. Детальніше...