SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

Митрополит Ігор у Дрогобичі: Довіряймо щиро Господу, який має Свої відмінні плани від людських, що завжди закінчуються успіхом [фото]

18 квітня 2019
17 квітня з нагоди 25-ліття інтронізації блаженної пам’яті владики Юліяна Вороновського, першого єпископа Самбірсько-Дрогобицького, у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич, владика Ігор, митрополит Львівський, очолив Літургію Напередосвячених Дарів. Митрополиту співслужили: владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, протопресвітери та священики єпархії. Детальніше...

Викладач Дрогобицької семінарії отримав дияконські свячення

14 квітня 2019
14 квітня, у п’яту неділю Великого Посту, преосвященний владика Ярослав, Єпископ Самбірсько-Дрогобицький, з душпастирським візитом відвідав парафію Успіння Пресвятої Богородиці м. Дрогобича. Архиєрей у співслужінні парафіяльного духовенства очолив Божественну Літургію Василія Великого, за якою уділив дияконське рукоположення уродженцю цієї парафії Андрію Кобільнику, випускнику і викладачу Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Владика Ярослав провів робочу зустріч з капеланами академічної молоді

11 квітня 2019
10 квітня владика Ярослав Приріз провів робочу зустріч з капеланами академічної молоді. У засіданні взяли участь о. Олег Кекош (керівник Центру академічного душпастирства СДЄ УГКЦ, капелан педуніверситету), о. Євген Макогон (капелан Музичного та Механіко-технологічного коледжів), о. Олег Турків (капелан коледжу N19), о. Петро Сюсько (капелан коледжу Нафти і газу), о. Денис Богатко (капелан педагогічного ліцею). Детальніше...

Владика Ярослав поспілкувався з викладачами й студентами Дрогобицького Педуніверситету на тему Великого посту [фото]

11 квітня 2019
10 квітня єпископ Самбірсько-Дрогобицький УГКЦ Ярослав Приріз провів зустріч зі студентами та професорами Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка на тему «Мандрівкою Великого Посту». Детальніше...

Владика Ярослав: Хрест Господній підкріплює нас, робить мужніми і дає можливість іти далі

01 квітня 2019
31 березня, у Хрестопоклонну неділю, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Детальніше...

У Дрогобичі відбулась Хресна дорога вулицями міста [фото&відео]

25 березня 2019
24 березня, у 2-у неділю Великого посту, вулицями міста Дрогобича пройшла Хресна дорога, участь в якій взяв владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, численне духовенство, військові капелани, воїни, ветерани війни на Сході України, міська влада, семінаристи й тисячі дрогобичан. Під час цьогорічної Хресної дороги вірні роздумували на кількома знаковими подіями. Насамперед 20 років тому, 1999 року Божого у Хрестопоклонну неділю з благословення тодішнього єпископа Самбірсько-Дрогобицького - владики Юліяна (Вороновського) - за участі покійного о. Василя Поточняка, тодішнього голови Єпархіальної комісії у справах молоді, у Дрогобичі вперше відбулась хресна хода вулицями міста. Детальніше...

У Катедральному соборі відбулись дияконські свячення

24 березня 2019
24 березня, у 2-у неділю Великого посту, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення бр. Богдану Хом'яку, випускнику Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Проповідь в 1-шу неділю Великого посту - Неділю православ’я (2019)

17 березня 2019
Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! Першу неділю посту в нашій східній християнській традиції ми називаємо Неділею православ’я. Цього дня ми згадуємо історичну подію перемоги правдивої християнської віри над єрессю іконоборства, котра відбулася на VII Вселенському Соборі 787 р. та була урочисто потверджена у 842 році. Тоді після довгого та гіркого досвіду іконоборства відбулося прилюдне почитання та вшанування святих ікон Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії та святих. Торжество православ’я особливо актуальне для нас, греко-католиків. Ще зовсім недавно в Україні панував безбожний більшовицький режим, який намагався знищити нашу Церкву через те, що ми перебуваємо в єдності із Вселенською Апостольською Церквою та її главою – Папою Римським. Однак, незважаючи на всі старання комуністичного режиму, ми завдяки вірності своїй християнській традиції та вірі зберегли в чистоті свою віру, благоговійно молилися і йшли тим духовним шляхом, який нам залишив Христос, Святе Євангеліє, Отці Церкви та наші мученики й ісповідники віри від Володимирового хрещення. Тому для нас це свято є настільки ж радісним, як і для християн, котрі святкували його у 842 р., після довгих років переслідування за вірність власній церковній традиції іконопочитання. Христова Церква, святкуючи Неділю православ’я, з одного боку, підкреслює те, у що ми, як християни, віримо, а з іншого – спрямовує наш погляд до того, до чого ми повинні прагнути. Це – ікона. Ми віримо, що в іконі споглядаємо Христа і поклоняємося Йому –воплоченому Божому Слову, і відтак своїм життям стараємося уподібнитися до Нього. Ці два важливі елементи – правильна віра та духовний подвиг богоуподібнення – і є основою нашого православ’я. Кожен християнин є православним, коли сповідує правдиву віру в Ісуса Христа і своїм життям уподібнюється до Нього. У цьому сенсі і ми, вірні Української Греко-Католицької Церкви, називаємо себе православними християнами. Ми не належимо до конфесійного православ’я, але сповідуємо віру, стверджену першими сімома Вселенськими Соборами, торжественно проголошену в першу неділю посту – Неділю православ’я, тому і є православнимиу вірі та католиками в любові. Ікона об’являє нам Бога. Першою іконою, котра з Божої волі з’явилася серед людей, було воплочене Слово, Ісус Христос, Син Божий, образ слави Предвічного Отця. У Христі Бог об’явив себе найповніше. Це ж сам Ісус сказав до апостола Филипа: «Хто бачив Мене, той бачив Отця» (пор. Ів. 14, 9). В Ісусі мешкала вся повнота Божества. Божа природа Сина Божого була нерозривно поєднана з Його людською природою. Ісус об’являє в собі Бога, Божий спосіб мислення, мовлення і поведінки. Не один раз цей Божий образ, який об’являвся в Ісусі Христі, був не зрозумілим для оточення, дивним, і навіть викликав несприйняття, бо Ісус не жив за законами цього світу. Він не брав за взірець цей світ, а говорив і робив те, що бачив і чув в Отця. Ісус об’являв Божий світ у собі, Ісус є іконою Бога, а роль ікони полягає не в тому, щоб відтворювати дочасну дійсність якнайдосконаліше. Ікона є свідком іншого світу – надприродного, Божого. Це світські образи і портрети здебільшого зображають тільки земну дійсність. Вважається, що коли докладніше відтворені, наприклад, пейзаж чи портрет, вигляд певного об’єкта чи людини, то він рахується цінніший. Те саме можемо побачити на фотографіях – світ відображається таким, яким він є на землі. Зовсім інакше з іконою. Тоді як на портреті зображена звичайна людина, на іконі представлена людина, з’єднана з Богом. Ікона змальовує образ людини, наділеної Божою благодаттю, преображеної та проникнутої Божим діянням. Саме тому на іконі так багато золота, що символізує ласку Божу і надприродний світ Царства Небесного. Як вже було згадано, першою іконою на землі було воплочене Боже Слово. Дивлячись на Ісуса, люди пізнавали Бога. Кожне чудо, здійснене Господом нашим Ісусом Христом закінчувалося прославою Небесного Отця. Навіть тоді, коли Син Божий був найбільше принижений, люди пізнавали в Ньому Бога. Так, розбійник пізнав у Христі свого Господа, а сотник, ставши свідком Його спасенної смерті, прославляв Бога, кажучи: «Чоловік цей справді був Син Божий» (пор. Мр. 15, 39). У книзі Буття (1, 27) читаємо: «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її». Коли кажемо, що людина створена на образ Божий, то визнаємо, що вона покликана бути свідком надприродного світу, щоб об’являти Бога серед світу, щоб об’являти Його всемогутню і люблячу присутність. Але щоб це сталося, щоб ми дійсно стали іконою нашого Творця, нам потрібно уподібнитися до Нього. Це сенс усього духовного життя, це мета наших зусиль, це наше покликання на землі. Той, хто досяг такої подібності до Отця, є святим. Саме тому в нашій церковній традиції святих людей ми називаємо «преподобні», що означає «дуже подібні до Бога». Знаменним є і те, що титул цей стосується монашого образу святості: святих монахів і монахинь називає Церква преподобними. Чому? Бо вони осягли у своєму житті велику подібність до Бога, стали правдивою іконою Бога, об’являли супроти світу Бога і Його святий образ, котрим є сам Ісус Христос. Тому і молимося в тропарі до преподобних: «У тобі, отче (мати), вірно збереглося те, що в первообразі...» У чому ж полягає сенс святкування торжества православ’я і перемоги іконопочитання в цю пору літургійного року? На перший погляд може видаватись, що це немає нічого спільного із покаянним настроєм Великого посту. Та насправді Великий піст – це час, коли ми роздумуємо над собою, пізнаємо себе, щоб відновити в собі образ Божий, який ми спотворили гріхами. Чи готові ми сказати разом зі святим апостолом Павлом: «Будьте моїми послідовниками, як і я – Христа» (1 Кор. 11, 1) або «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20)? Це наша дорога, тільки так повинні ми стреміти і за це молитися. Що більше, навіть на Страшному суді, коли станемо перед Господом лицем в лице, станемо перед нашим «Первообразом», тоді з’ясується, наскільки ми уподібнилися до Нього. Тому Церква каже нам просити в Господа остаточного очищення. «Я образ несказанної Твоєї слави, хоч і ношу язви гріховні. Ущедри своє створіння, Владико, і очисти своїм благоутробієм, і бажану батьківщину подай мені, і вчини мене знову жителем раю» (Стихира з Парастасу). Напевно, мало хто з нас хотів би нищити посвячену ікону, але всі ми гріхами щодня спотворюємо і нищимо Божий образ у собі. А ця ікона не створена людськими руками, а написана Святим Духом. Це найцінніша ікона, задля відновлення якої Син Божий не завагався пролити власну кров. Питаймо себе щоденно: наскільки мій спосіб мислення є згідний з тим, що говорить Слово Боже, наскільки мій погляд є поглядом Христа, котрий лікує, спомагає і милосердиться, наскільки люди пізнають по мені, що Бог існує і що Він є найвищою та найціннішою вартістю в житті дочасному і вічному. Великий піст допомагає нам побачити жалюгідний стан, в якому перебуває ця наша внутрішня ікона, і відновити її через молитву, покаяння, сповідь і Євхаристію. Благодаримо Тебе, Небесний Отче, що сотворив нас на власний образ. Проте через безліч гріхів ми забруднили і заплямили цей образ. Сьогодні приходимо до Тебе, взиваючи до Твого милосердя. Створи нас знову, очисти нас, віднови в нас красу Твого спасіння. Зроби нас достойною іконою Твого Сина Ісуса Христа. Амінь. + Ярослав 17 березня 2019 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Ми віримо, що в іконі споглядаємо Христа і поклоняємося Йому – воплоченому Божому Слову, і відтак своїм життям стараємося уподібнитися до Нього

17 березня 2019
17 березня, в 1-шу неділю Великого посту, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив ієрейські свячення диякону Мар'яну Топоровичу. Детальніше...

Слово на відкритті науково-практичної конференції «Четверта Академічна школа з педіатрії»

14 березня 2019
Слово на відкритті науково-практичної конференції«Четверта Академічна школа з педіатрії»(14-16 березня 2019 року, м. Трускавець) Дорогі медичні працівники, учасники конференції, гості! Слава Ісусу Христу! У ці дні першого тижня Великого посту дозвольте мені привітати усіх вас на теренах Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ – славному місті Трускавці. Це напевне знаково (адже у Бога нема нічого випадкового), що у цей особливий період, духовного паломництва до Пасхи, Ви зібралися, щоб обговорити питання тілесного здоров’я людини. Оскільки лікування людських душ було і залишається однією з основних місій Христової Церкви, то як священнослужитель, я вдячний організаторам конференції за простір для Бога у вашій зустрічі. У Священному писанні читаємо такі слова: «Сину, в недузі твоїй не побивайся, лиш молись до Господа, і він тебе оздоровить. Провину відкинь, свої руки випростай, від усякого гріха очисти своє серце. А й лікаря примісти, бо й він Господом створений: хай тебе не полишає, бо й його ти потребуєш; стається не раз, що одужання в їхніх руках перебуває. Та й їм слід так само до Господа молитись, щоб ними він зволив подати полегшу і принести одужання для рятунку життя» (Сир.37,9-14). Медицина в усі часи була пов'язана з релігією, а релігія з лікуванням. І це не випадково, оскільки і релігія, і медицина стоять біля витоків життя і смерті людини. Медицина приділяє увагу тілу людини в його хворобливому стані. З нею також тісно пов’язане піклування про попередження хвороб. Сьогодні професійна і наукова спеціалізація в медицині значно зросла, але в той же час, незважаючи на всі наукові досягнення, справжній фахівець розуміє власну обмеженість і неостаточність власних зусиль та знань. Ми щораз більше усвідомлюємо те, про що говорить Святе Письмо і Святі Отці Церкви: людина - не просто біологічний механізм, який покликані «ремонтувати» лікарі, замінюючи або виправляючи окремі «деталі і вузли». Людина не обмежується лише тілом, а має й безсмертного духа та душу. Все частіше причини багатьох хвороб людини фахівці намагаються виявити в сфері свідомості і волі, тобто в тому, що становить її глибші основи. В нинішньому технологічному світі людина вимагає ставлення до себе саме як до взаємопов'язаного і єдиного цілого, в якому фізичні, психічні та духовні начала неможливо розглядати як ізольовані сфери життєдіяльності. Тому і лікування людини не може обмежуватися лише тілом. Таким чином, молитва про оздоровлення не суперечить медичній опіці, а, навпаки, допомагає. Водночас, маємо пам’ятати, що навіть коли зусилля лікарів безсилі і людина здавалося б приречена на смерть, завжди є надія на Боже зцілення. І, переконаний, багато з вас тут присутніх знаєте багато випадків чудесного зцілення. Але навіть, якщо видимого оздоровлення не стається, маємо пам’ятати, що найвищою цінністю все-таки залишається дух людини і її вічне життя. Християнське розуміння людини виходить з Божественного задуму про неї: людина були покликана до вічного життя в гармонії з Небесним Отцем, до гармонії між фізичним і духовним світами, до гармонії з собі подібними. Навіть в невиліковній хворобі людина має нагоду отримати шанс на спасіння і блаженне життя у Господі. Тому прошу Вас, дорогі лікарі, пам’ятати про це і, роблячи все від Вас залежне для лікування людини, якщо бачите, що Ваших зусиль недостатньо – уповайте на Господа, з однієї сторони, а з другої – не розчаровуйтесь, якщо не бачите видимого результату: можливо, ця хвороба є нагодою для спасіння чи пацієнта, чи членів його родини і близьких. Церква осмислює страждання, яке людина терпеливо зносить, як шлях духовного зцілення. Але це не означає, що вона заперечує лікування! Навпаки, спираючись на численні біблійні описи випадків зцілення, Церква не схвалює відмову від лікування і зневагу медичною допомогою. Вона лише нагадує про те, що коріння хворіб, першопричини захворювань - завжди слід шукати глибше від їх фізіологічних проявів. Церква також нагадує, що християнин покликаний не тільки до особистого спасіння, але і до служіння світу і ближньому, яке вимагає сил і, зрозуміло, здоров'я. Можна назвати чимало прикладів, коли багато лікарів, теоретиків і практиків, поєднували і продовжують поєднувати в собі глибоку християнську віру і медичну діяльність. Серед лікарів знаємо чимало святих - тут можна згадати хоча б Євангелиста Луку, лікаря за професією; цілителів Пантелеймона, Косму і Дам’яна, Агапіта Печерського та інших. Тому бажаю успіхів, дорогі лікарі, у вашому важливому служінні на благо ваших пацієнтів. Бажаю вам бути не просто добрими фаховими спеціалістами медичної справи, а й носіями християнської духовності. Вам, педіатрам, напевне по-особливому важко буває якось пояснити собі дитячі страждання, адже, як кажуть, терпіння невинного – хрест, на якому розпинається людський розум. Тому бажаю Вам просвічення Божим розумінням у трудні моменти вашого служіння. Віруючий лікар, якщо він не тільки хороший фахівець, але і добрий християнин, не просто полегшує страждання і докладає зусиль для того, щоб перемогти хворобу. Його ставлення до хворого є більш глибоким і всеосяжним, бо він бачить перспективу життя, не підвладного фізичній смерті. Нехай ваша робота, дорогі лікарі, а радше служіння, у сфері педіатрії освятиться гарячою молитвою, присвятиться Богові та принесе щастя у земному та нетлінний скарб у небесному вимірах! Нехай ця спільна міжнародна науково-практична конференція буде для всіх вас можливістю зібратися разом та обговорити найбільш актуальні проблеми сучасної педіатрії та напрями її майбутнього розвитку в Україні, щоб діти в нашій країні росли здоровими та щасливими, щоб система охорони здоров’я дитячого населення відповідала сучасним світовим стандартам, а вітчизняна педіатрична наука розвивалася на гідному світовому рівні. Бажаю всім учасникам конференції плідної співпраці, цікавих зустрічей, ефективного обміну думками та практичним досвідом. Дбаючи за наших дітей, ми разом зміцнюємо основи нашої держави і державності. Ще раз дякую вам за вашу відданість справі майбутнього покоління громадян України, а отже, творенню нашого спільного майбутнього та прикликаю на вас Боже благословення. Благословення Всемогутнього Бога Отця, і Сина, і Святого Духа, нехай перебуває з вами завжди, нині і повсякчас і навіки віків. Амінь. Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 6 з 87
^ Догори