SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

Проповідь на неділю Розслабленого (2020)

10 травня 2020
Христос Воскрес! Дорогі в Христі драти і сестри! Сердечно вітаю всіх вас з цього чудотворного місця прослави Пресвятої Богородиці у Грушівській іконі. Сьогодні ми прибули сюди дуже скромно, не чисельним гроном, з огляду на обмежувальні заходи, які запровадили державні органи. Ніщо не може стримати нас, християн, від того, аби вшанувати нашу Небесну Матір на місці, на якому вона так чудесно прославилася. Ми прибули сюди, аби в імені духовенства, монашества і мирян нашої Самбірсько-Дрогобицької єпархії в цей час випробувань, страху і неспокою занести наші молитви до Господа за посередництвом Пресвятої Богородиці. Грушів, до якого прибувають прочани, відомий у цілому світі як місце чудесної появи Пресвятої Богородиці. Згадаймо хоча б 1987 рік: Україну вже кілька десятків років поневолював безбожний більшовицький режим; наша Церква була заборонена і переслідувана; храми зачинені... І ось як проблиск світла у цій темряві лунає звістка про те, що в селі Грушові, поблизу м. Дрогобича, з’являється Пресвята Богородиця. Ця новина миттєво облітає цілий світ і сюди, незважаючи на протидію богоненависницької ідеологічної системи та зусилля брехливої пропаганди, потоками линули сотні тисяч людей, щоб помолитись на цьому відпустовому місці, зачерпнути води з цього чудотворного джерела. Пройшло кілька років і безбожний режим впав так, що ніхто цього навіть не сподівався і не передбачував. Від цієї благословенної події нас віддаляють 33 роки, але ми і по-сьогодні переживаємо її як Благовіщення нашої релігійної і національної свободи. Своєю появою Пресвята Богородиця допомогла нам перебороти рабський страх, який довгі роки сіяла безбожна більшовицька система, розбудити у своєму серці найглибші духовні почуття та тугу за Богом. Тут ми знову відчули, що ми - християнський самобутній народ, який має свою богоносну культуру, котра глибоко закорінена в правдивій Христовій вірі. Вороги правди не могли знищити це наше духовне багатство. В Грушові ми сповнилися сили стати на захист своїх понівечених духовних і національних скарбів. У цьому чудотворному місці Господь, за молитвами своєї Пречистої Матері, зціляв наші забруднені гріхом душі, повертав утрачений дар віри, подавав надію оновлення та відродження. Відтоді ми вчилися бути інакшими людьми, адже кожного із нас у свій спосіб доторкнулася Божа благодать… Дорогі брати і сестри, у сьогоднішню неділею Розслабеного ми разом з Церквою продовжуємо роздумувати над пасхальною таїною – Воскресіння нашого Господа. Збираючись цими днями на богослужіннях, які переживаємо в часі оголошених державою обмежувальних заходів переважно у наших домівка – у домашній церкві, ми, ніби наслідуючи апостолів у перші дні після Пасхи, таїнственно зустрічаємось з Воскреслим Христом. Євангельське читання сьогоднішньої неділі звертає нашу увагу на саму основу християнської духовості – особу Ісуса Христа, нашого Спасителя. Це той справжній Богочоловік, приходу Якого чекав не тільки хворий при купелі, що з глибини свого зраненого і самотнього серця промовляє: „Немає чоловіка, який би мені поміг...” (пор. Ів.5,7), але і все людство потребує Його спасительного оздоровлення. Адже Ісус прийшов, щоб принести Добру Новину убогим, терплячим та знедоленим проголошуючи своє післаництво такими словами: „Господній дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести добру новину бідним, звіщати полоненим визволення, випустити пригноблених на волю....” (Лк.4,18). Святе Письмо подає нам приклади того, як Христос сповнює своє післаництво у співчутті та милосерді над тими, хто потребував зцілення чи допомоги. Три євангельські слова, що їх ми часто чуємо в Євангелії, дуже гарно відображають ту повноту Божого світла і любові, з якою Христос приходить у темінь людських скорбот та страждань. Отже ми ще пам’ятаємо сумну атмосферу скорботи та плачу, що наповнила дім померлого Лазаря. Його найближчі оплакують гірку втрату дорогої людини, панує безнадія та сум. І тут Святе Письмо подає ці важливі і спасенні слова: „І тоді прийшов Ісус”... Хвора Теща апостола Петра, гірке досвідчення болю та страждання... І знову чуємо: „Тоді прийшов Ісус”. Розгублені апостоли після Воскресіння, серед них апостол Тома, який не знаходить в собі сили, щоб повірити, бо ще всі наповнені гіркими почуттями Страсної П’ятниці, нібито втратили Господа, на якого покладали надії… І далі чуємо: „І тоді прийшов Ісус”. Рівно ж і сьогоднішнє Євангеліє оповідає нам про те, що на місце людської недолі, горя та смутку, тяжких людських стогонів та плачу приходить Той, „Хто прийшов шукати і спасти те, що загинуло” (Лк.19,10). Христос звертає свій Божественний погляд на одного чоловіка, про якого здається забули всі. Ось уже впродовж 38 років він тут лежить в надії на те, що колись прийде та хвилина, коли він дочекається чиєїсь допомоги, щоби діткнутися до цілющого джерела. Він терпить нестерпний біль, приниження та несправедливість. Адже тут були і заздрість, і ненависть, і суперечки, і стогін хворих – справді важке та страшне місце. І Господь Ісус прийшов у це місце скорботи, щоб розділити з людьми їхні страждання. Адже шлях Христа – не просто співчувати людям та оздоровляти, Він сам стає одним із них, ступає шляхом приниження та добровільних страждань, і тим самим перевертає встановлений порядок: Він переконує людей не просто робити добро нужденним та терплячим, але бачити у них прихованого Бога, виявити їхню силу, котра також може зцілювати та звільняти. Мати- Церква, бажаючи слідувати за прикладом Христа, розуміє стогін болів та терпінь наших братів та сестер. Сьогоднішній день – неділя Розслабленого – є присвячений хворим. Бо справді є дуже важливим показати світові, що страждаючі не повинні бути відкинуті. Вони можуть нам багато об’явити, адже їхні страждання – це не тільки, як часто думають люди, якась кара за гріхи. Хоч слід признати, що дуже часто своїм неправедним та грішним життям люди самі себе карають різними хворобами та немочами. Про цей зв’язок між здоров’ям людини та неморальним життям дуже ясно вчить нас сьогодні Ісус, Котрий зустрівши оздоровленого вдруге в храмі дуже чітко промовляє: „Ось ти видужав, - тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталося” (Ів.5,14). Отож, людські страждання можуть бути і цінністю для тих, кого вони дотикають, як і для всіх, хто зуміє побачити в них засіб до освячення душі через упокорення, через наслідування терплячого Христа, страждання якого стали спасенними для всього людства. Для багатьох це може стати доброю нагодою щоб більше довіритися Богові, але також, щоб побачити потреби не тільки власні, але і вміти послужити іншим у їхніх немочах. Це дуже гарно змальовує сьогоднішня євангельська оповідь, в якій нас найперше вражає те, що чоловік, який довгі літа страждає, розбитий тілесно і заламаний духовно, проте не знайшов нікого, хто б міг простягнути йому руку допомоги. Сьогодні мусимо визнати, що це стається і в наш час із мільйонами людей, до яких часто і ми залишаємося холодні серцем, не знаходимо помочі для тих, хто страждає хворобами, знаходиться у душевному відчаї, хто шукає і не може знайти свого шляху в житті, і врешті прагне світла – Живого Бога. Дорогі брати і сестри, кожен з нас часто стоїть зі своїми потребами та болями в притворі цілющого джерела. Ми чули про джерело в Єрусалимі, в котре кидалися розпачливі люди, але яке зрідка ставало цілющим, тільки тоді, коли ангел зрушував воду. Ми натомість маємо ті невичерпні та постійні джерела, в яких справді зможемо знайти допомогу. Найперше – це Слово Боже, в якому є все необхідне для духовного життя людини. Наше джерело – це також Свята Чаша – Пресвята Євхаристія, в якій черпаємо поживу життя вічного, це також і наша щоденна молитва, взаємна любов та пошана, гідне християнське життя – це ті джерела, з яких не поодинці, але кожен може користати щоденно. І врешті хочу сьогодні особливо підкреслити те, що всі ми дуже щасливі, адже можемо прибігати також і до того справді невсихаючого джерела помочі та материнської підтримки, котрою є для нас Небесна Мати. Тут у Грушові, біля цієї криниці, по особливому відчуваємо це. У Молебні до Пресвятої Богородиці молимось: «Всіх скорбних радість і пригнічених заступниця, скитальців потіха, бурями гнаних пристань...». У цьому розбурханому морі життя нашою надійною спокійною пристанню, де можемо безпечно пережити шквал негараздів, є наша Пречиста Мати. Вона – стіна, охорона, щит і покров для своїх дітей, а передусім – спокій і домашній затишок дому Бога Отця, приготований для нас – дітей Марії. Тут знайдемо не тільки спокій від війни, хвороби та інших потрясінь, але й спокій власної душі і совісті. Не забуваймо про це джерело миру й якнайчастіше прибігаймо до Богородиці. В щоденному неспокої та турботах знайдімо хвилину, щоб помолитися біля Її ікони. Обмежувальні державні заходи проминуть, але нехай ніколи не проминає наша хода до Божого Храму, до Її відпустових місць, яких так багато у нашому народі. Як співаємо у нашій побожній пісні, «ще не чувано ніколи, щоб вона не помогла: чи у болі, чи в недолі цього земного життя», тому, починаючи від апостольських часів, християни глибоко шанували і величали Пречисту Богоматір. На Її честь встановлювались свята, споруджувались величаві храми, писались ікони, співались молебні й акафісти, укладались молитви і вірші та побожні пісні прослави. Наші предки посвячували Її опіці нашу землю, як це зробив князь Ярослав Мудрий; військо, як це робили наші козаки і повстанці. То ж з повною довірою заносімо й ми наші молитви до Божої Матері, бо Вона щедро роздає свої материнські ласки для своїх синів і дочок, яких у Христі Господі прийняла на Голготі і не залишила у своєму Успенні. Крім нашої природної матері і Пречистої Богородиці маємо ще одну матір – святу Церкву. Святий Кипріян каже: «Не може мати Бога за Батька той, хто Церкву не має за матір». Любімо цю Матір – Церкву, вона нас породила у святій Христовій вірі. Захищаймо і допомагаймо їй. В Церкві Христос перебуває у Пресвятій Євхаристії, тут Він навчає людей через євангельське слово, освячує нас через святі Таїнства. Добре це розуміє ворог людського роду, тому в Церкві бачить для себе велику небезпеку і намагається її переслідувати, відтягнути від неї людей. Робив він це у минулому, продовжує свою деструктивну діяльність і тепер. Зараз є намагання світу цього знищити Церкву Христову, скомпрометувати її, очорнити, розколоти. Це і різноманітні секти, і новітня підступна богоборча ідеологія секуляризму, гендеру й інші шкідливі явища, які намагаються сховатись за привабливими гаслами... Проте дияволу не вдасться зруйнувати Церкву: вона є Тілом Христовим, збудована на Петровій скелі і "пекельні ворота її не подолають" (пор. Мт.16,18). Навіть якби Церкву покинуло багато людей, як це було через переслідування в минулих століттях, чи як стається зараз в деяких країнах колись християнського Заходу, проте при Тілі Христовому завжди залишатимуться найвірніші учні разом з Пречистою Богоматір’ю, як це було при Хресті, коли побитого, зневаженого і розп’ятого Христа покинули всі, крім Його Матері Марії, улюбленого учня Йоана та кількох побожних жінок (пор. Йо. 19, 25). Пречиста Діва і Церква нерозривні. Хто любить Богородицю, той любить Христову Церкву. Хто наслідує чесноти Богоматері, той підтримує Церкву і свою батьківщину в трудних хвилинах. Дорогі в Христі! Сьогоднішній день є також днем Матері.Тому сьогодні подякуймо Богові за великий дар материнства, котрим Він нас обдарував. В цю неділю ми з вдячністю згадуємо про наших матерів, котрі нас народили, виховали, піклувались нами. Ми вшановуємо також нашу неньку Україну, на землі якої ми виросли й увібрали все її культурне багатство. Тож з нагоди Дня Матері вітаю сердечно всіх матерів! Бажаю всім Вам, щоб Ваше материнство було милим Богові та людям, а особливо вашим дітям. Ви звершуєте величне служіння – виховання майбутнього нашого народу, а тому прошу Вас виховувати своїх дітей добрими християнами, патріотами свого краю, гідними синами та дочками Матері Церкви й України. Сьогодні ми з глибини душі дякуємо Богові за наших матерів. Приносячи цю Євхаристійну Жертву, ми молимося з Пречистою, Преблагословенною, Славною Владичицею нашою і Богородицею і Приснодівою Марією за всіх і за все: за наш народ, Церкву й Україну, за наших матерів, за наших воїнів і волонтерів, за лікарів і хворих.  Нехай світло Божої правди прожене всяку темряву і неспокій з нашої землі, щоб очима віри ми могли споглядати славні Божі діла в нашій історії і сьогоденні. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь! + Ярослав 10 травня 2020 року Божого,с. Грушів Детальніше...

Владика Ярослав: Сила Хреста змінила боягузів на героїв, а нерішучих на мучеників

04 травня 2020
3 травня, у Неділю Жінок-Мироносиць, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на неділю Мироносиць (2020)

04 травня 2020
Христос Воскрес!Дорогі у Христі брати і сестри!    Сьогодні маємо чергову неділю після Свята Христової Пасхи, яка розповідає нам про нові обставини, які супроводжували воскресіння нашого Господа. Євангельське читання, яке цього дня пропонує нашій увазі Церква, має дві частини. В першій головною дієвою особою є Йосиф, побожний чоловік з Ариматеї. Він не втратив віри і відваги навіть тоді, коли апостоли покинули Ісуса і ховались за зачиненими дверима, через страх перед юдеями та римською владою. В другій частині сьогоднішньої благовісті ми бачимо вже не кінець тижня, яким була п'ятниця страстей, але початок нового тижня, перший день нового сотворіння. В цей день – неділю, перший по суботі – жінки, що раніше лише споглядали на місію, яку виконував Йосиф з Ариматеї і Никодим, стають головними особами у благовісті воскресіння. Саме від гробу, який виявився порожнім, бере початок неймовірна вістка про воскресіння нашого Господа. Перший зв’язок між страстями і воскресінням проходить через жінок, які вирушають до гробу, щоб намастити тіло Ісуса. Це Марія Магдалина, Марія, мати Якова, і Саломія, – ті жінки, які в момент Христового розп’яття «дивились здалека» (пор. Мр. 15,40). Тож в обох випадках свідками були ті самі жінки. Повторюючи їх імена, євангеліст Марко творить своєрідний місток між похованням і воскресінням Ісуса Христа та підкреслює, що одну подію не можна розглядати без іншої. Пригляньмось ближче до першої частини сьогоднішньої благовісті. Йосиф з Ариматеї і Никодим, які поховали Ісуса, були членами синедріону, але одночасно були вони й таємними учнями Христа. Вважається, що вони або не прийшли на засідання синедріону, який допитував Ісуса й обвинуватив Його, або були там, але боялися заступитися за Ісуса. Подумаймо, якою важливою у той момент була б для Ісуса підтримка цих двох осіб! Але Йосиф і Никодим боялися, тому й втекли або промовчали. Лише після смерті Ісуса вони подбали про гріб і саван для Нього як Царя і Господа. Незважаючи на це, на прикладі цих двох людей – Йосифа і Никодима – ми бачимо, як діє Божа сила. Спасительна Христова смерть вплинула на них так, як не могло вплинути Його життя і присутність серед них. Коли Ісус помер на хресті, Йосиф забув свій страх, «прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса» (пор.Мр.15,43). Не пройшло й години зі смерті Ісуса, коли збулося Його пророцтво: «Я ж коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе» (пор. Йо. 12,32). Сила хреста почала змінювати боягузів на героїв, а нерішучих на мучеників. Хіба у цьому немає послання до теперішніх «таємних учнів» Ісуса? Сила хреста і воскресіння може змінити на свідків та новітніх учеників і святих Церкви Христової навіть таємних учнів і тих, хто сьогодні вагається через глибоке розкаяння. Далі Євангелія оповідає нам: «Як же минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Саломія купили пахощів, щоб піти і намастити його» (Мар.16,1). У Біблії записано, що слова «Христос воскрес» були вперше промовлені ангелом до мироносиць. Жінки ніколи не покидали Ісуса. Вони були з Ним до кінця під хрестом. Вони дивилися, де поклали Його тіло. Вони першими прийшли до гробу і першими дізналися про воскресіння. Вони першими проголосили цю новину, коли побігли розповісти про благу вістку учням, які тоді все ще боялися, а тому поховалися. Так мироносиці стали першими благовісниками Христового Воскресіння. Під час жахливих подій страждань і смерті Христа, жінки виявилися хоробрішими, ніж Його найближчі учні. Проте ця хоробрість не залежить від статі. Це любов робить людей сміливими! І неважливо кого: чоловіків чи жінок. Ці жінки сильно любили Христа, тому й були сильними. Розкаяна грішниця Марія Магдалина, яку Христос воскресив від могили гріха до нового життя у Бозі, перша проголосила добру вістку воскресіння. До честі жіноцтва завжди треба пам’ятати: вони були найближче до хреста у Велику П’ятницю і першими біля гробу у воскреслий ранок. «Рано-вранці... прийшли вони до гробу, як сходило сонце» (Мар.16, 2). Ранок – це найкращий час для того, щоб зустріти воскреслого Господа у молитві. Наші дні будуть справді благословенними, якщо кожного дня «рано – вранці»  ми звертатимемо свої думки до Ісуса переможця смерті. Жінки пішли до гробу на світанку, – Христос є тим правдивим Сонцем, яке має освітлювати наш день з перших його хвилин. День буде зовсім іншим, якщо почати його з Ісусом. Це було «першого дня в тижні», коли вони пішли до гробу і побачили, що він порожній. Перший день тижня – це звичайно неділя – День Господній. Це день Воскресіння нашого Господа, у цей день Він з’явився своїм апостолам. Неділя – перший день тижня – досі залишається днем, коли ми як Мироносиці приходимо до Божого храму з пахощами нашої віри і любові та зустрічаємо живого і воскреслого Христа через Слово Боже і святі Таїнства. Це дуже по особливому виявляється у недільній Утрені, коли після читання Євангелія, яке розповідає про одну з одинадцяти появ Ісуса після Воскресіння, вірні вітають поцілунком воскреслого Христа у Євангелії, яке священнослужитель виставляє на тетраподі. Воскреслий Христос приходить і стає посеред нас. Ми бачимо Його своїми очима і цілуємо своїми устами. У цій єдиній дії Утреня охоплює усе значення Дня Господнього – особисто зустріти воскреслого Христа сьогодні у Його слові і Євхаристії. Саме тому, коли ми молимося на недільній Утрені, то промовляємо: «Воскресіння Христове бачивши...». Через нашу особисту зустріч з Ним у Його слові й Євхаристії, ми справді Його бачимо… «Вони купили пахощі, щоб піти і намастити Його» (Мр. 16.1). Той факт, що жінки принесли пахощі, вказує на те, що вони не чекали воскресіння. Коли закотили камінь до гробу, поховали не тільки Христа, але й їхню надію. У жінок була лише одна думка – намастити тіло мертвого Ісуса, дія зроджена відчаєм і неймовірною любов’ю. Мироносиці не йдуть до гробу з порожніми руками. Вони купили пахощі, щоб прийти і намастити Його. Ми також можемо щось принести Христові. Навіть якщо ми заплямовані важкими гріхами, ми можемо принести початок доброї волі у розкаянні, трішки любові, щедрості до інших, нашу слабеньку молитву. Без сумніву, наші бідні дари не відкотять камінь від гробу, бо наш доступ до воскреслого Ісуса і до сили Його Воскресіння залишається дивовижним даром Божественної благодаті, але той факт, що ми не прийшли до гробу з пустими руками, покаже, що наше серце також не є зовсім легковажне. Якими пахощами ми можемо намастити Ісуса? Святі Отці та біблійні мислителі  вважають, що немає кращих пахощів ніж покаяння, навернення, відданість, віра, надія і любов… Коли жінки наближались до гробу то говорили між собою: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?» (пор. Мр.16,3). Євангеліє чітко каже, що камінь був важкий. Багато з нас відчувають, що питання жінок торкається і нас. Бо у багатьох душах Ісус похований як у гробі. Він паралізований, нерухомий. Він закритий важким каменем, каменем гріха, незнання, байдужості, каменем поганих звичок, які накопичувались роками. Можливо, ми хочемо відкотити камінь і досягнути живого Господа, але не маємо сили. “Хто відкотить камінь для нас?” «Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, - був бо дуже великий» (пор. Мр.16,4). Деякі камені ми можемо відкотити самі. «Відкотіть камінь», - наказав Ісус біля гробу Лазаря. Деякі перепони ми можемо усунути, і ми  мусимо це зробити, щоб сталося диво. Але каміння, які для нас надто великі може відкотити лише Господь. Справді ангел Божий спустився з неба, відкотив камінь від входу і сів на нього (пор. Мт. 28,2). Часто в духовному розумінні «землетрус» необхідний. Певним чином, усунення будь - якої перепони, що віддаляє нас від Ісуса, не може бути частковим ремонтом. Справа полягає не в тому, щоб забрати чи пересунути декілька зайвих камінців, поправити певні деталі і залишити цілісність недоторканою. У цьому випадку потрібен землетрус. Зміна має бути абсолютною, торкатися усіх аспектів нашого буття. Навернення – це духовний землетрус. «Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу... А він до них промовив: “Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали” (пор. Мр.15,5-6) Надгробний камінь завжди має напис: «Тут лежить, тут похований». Але Ісусове воскресіння змінило цей напис. Над кожною могилою переставленого християнина у Христі Господі, чути тиху мову Спасителя: “Я живу, і вони також живуть”. Відкочуючи камінь від гробу, Бог відкотив найбільший камінь на землі – камінь смерті. Він здобув остаточну і повну перемогу над гріхом і його наслідками. Усі камені, що лежать на нашому шляху, є лише уламками старого «каменя смерті», однак старий камінь – найбільший з усіх – вже відкочено. «Але йдіть, скажіть його учням і Петрові, що Він випередить вас у Галилеї: там Його побачите, як Він сказав вам» (пор. Мр.16,7). Чому Ісус так хотів зустрітися з своїми учнями в Галилеї? Яке значення має ця зустріч у Галилеї, про яку так часто говориться в Євангелії? – Саме у Галилеї більшість апостолів мали першу, незабутню зустріч з Учителем. Там вони вперше почули Його і пішли за Ним і віддали Йому свої серця. Тепер їхня віра піддавалася жахливому випробуванню, тому вони потребували ще раз увійти у цю Галилейську атмосферу і знову знайти там Ісуса, відчути новизну і радість першої зустрічі, відновити свою віру і послух. Для нас це також є правдою. У житті кожного з нас є Галилея –  момент, можливо, давноминулий, коли ми особисто зустріли Ісуса, почули Його і намагалися йти за Ним. Відтоді, гріх, забуття, неохота, страх, байдужість віддалили нас від Господа. У час сильної кризи ми, як апостоли, покинули Вчителя. Воскреслий Ісус хоче зустріти нас у Галілеї. Він просить нас оживити пам’ять і полум’я першої зустрічі. Коли ми станемо тим, ким були, ми знову знайдемо Його. Нам не треба казати: «Це дуже важко», бо Він приготував дорогу і «випередить нас у Галилеї». Невидимо присутній Він йде перед нами до Галилеї нашої душі, якщо ми йдемо за ним, то кожен крок ставатиме легшим, і прийде час та година коли, якщо не тілесними очима, то очима віри і любові, ми досягнемо невимовної певності Його присутності. «Але йдіть, скажіть його учням і Петрові, що Він випередить вас у Галилеї» » (пор. Мр.16,7). У цих двох словах учням і Петрові – надзвичайна чутливість Ісуса до людей, які згрішили, спотикнулися. Він знає, що Петра мучить відчуття того, що він недостойний. Він знає, що почувається невпевнено, чи може він ще належати до числа 12 апостолів, після того як тричі відрікся Ісуса. Тому Ісус згадує ім’я Петра: «Ідіть скажіть учням і Петрові» (пор. Мр.15,7). Петро має радіти з усіма, його потрійне зречення Ісуса на деякий час віддалило його від апостолів, але щире каяття повернуло його знову до їх числа. Тому Св. Іван Золотоустий у своєму Огласительному слові на Пасху закликає не сумувати тих, хто знову і знову спотикнувся і впав, бо прощення воскресло у Христі Господі. Дорогі у Христі, жінки-мироносиці, які дали назву сьогоднішній неділі по Воскресінні ГНІХ, символізують кожного практикуючого християнина чи християнку. Дивлячись на їхню любов до Бога і вірність, подумаймо, чи ми кожної неділі і свята ходили до Святого Храму, а отже, чи шукаємо Христа, прагнемо зустрічі з Ним. Навіть теперішній час загального карантину не звільняє нас від цих роздумів. Чи маємо ми спрагу, незважаючи на ніщо – страх, розчарування, слабкість, зустрітися з Ісусом? Не забуваймо, що під час Божественної Літургії проходить все життя Христа – від Різдва, через навчання, терпіння і смерті до Воскресіння. Що ми приносимо Христові, приходячи кожної неділі чи свята до храму? Наше “пахуче миро” — це щира молитва, покора, смиренність, чистота серця, любов і повагу до ближнього,  а чи може навпаки – ми не прагнемо зустрічі з Богом і залишаємося замкнені на Його благовість.  Тому просімо у Воскреслого Господа благодаті Святого Духа, щоб просвітив наш розум, очистив серце, допоміг побачити себе в євангельських повчаннях і прикладах і через пережиття Євангелія змінити наше життя на гідне і християнське. А жінки-мироносиці нехай допоможуть нам усім прийти до Воскреслого Христа, побачити Його у нашому житті і вже ніколи не залишати Його науки, заповідей, зустрічей у Таїнствах та свідчення про Нього на дорогах нашого життя. Нехай так буде – Амінь! + Ярослав 3 травня 2020 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав у Провідну неділю: Господь робить все необхідне, щоб скріпити віру навіть однієї особи

26 квітня 2020
26 квітня, у Провідну неділю, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на Томину неділю (2020)

26 квітня 2020
Христос Воскрес! Дорогі у Христі брати і сестри! Восьмий день після Христового Воскресіння Церква називає Томиною або Провідною неділею. Сьогоднішня Євангельська благовість вияснює нам деякі безцінні теми Христової істини. Напочатку зустрічаємо цей прекрасний Євангельський вираз: «Тоді прийшов Ісус, став посередині, тай каже Мир вам» (пор. Йо.20.19). Христові учні зі страху перед юдеями були зібрані за зачиненими дверима в Єрусалимі. Їхні серця були сповнені непевністю і тривогою. Щораз нові повідомлення доходили до них: «Гріб порожній», «Вони Його викрали», «Я бачив Господа»… Це все спричиняло ще більше замішання в їхніх умах. А через вісім днів після воскресіння, першого дня тижня, Ісус знову приходить до своїх учнів через замкнені двері стає посередині і каже «Мир вам» (пор. Ів. 20:19). Страх і відчай розтанув у світлі Його присутності, в їхньому житті засвітило світло, яке починає щораз сильніше проникати до їхнього серця. Ісус приходить до збентежених учнів і заспокоює їх. «По середині» нашого розбитого життя, в складних ситуаціях, в часі відчаю, хвороби і горя приходить Господь і змінює події. Євангеліє розповідає нам про чимало складних випадків, коли Ісус Христос приносить надію й оздоровлення людського розбитого життя (пор. Мр. 6:48; Мт. 8:14; Ів. 11:17). Ісус приходить і до нас сьогодні, несучи мир, радість, зцілення і нове життя для всіх, хто вірить у Нього, хто довіряє Йому своє життя. Перші слова Ісуса до переляканих учнів були: «Мир вам». Звичайно місія Ісуса Христа є набагато більшою, ніж дарування душевного спокою, але Його місія включає і душевний спокій. Хто не має душевного спокою, не може бути дієвим послідовником Ісуса. Також зауважуємо, що Христос у сьогоднішньому євангельському читанні двічі говорить до своїх учнів про мир (пор. Йо. 20,19-21). У Священному Писанні слово «мир» означає не якісь зовнішні обставини, а внутрішній стан людини. Святі Отці та біблійні мислителі говорить, що з першим привітанням «Мир вами» Ісус привертає мир до стурбованих сердець апостолів безпосередньо. Другий раз Він дає їм мир таким чином, що вони можуть передавати його для інших. Тут важливо звернути увагу на дві речі. По–перше, джерелом нашого миру є Ісус. Святий апостол Павло говорить: «Він - наш мир» (пор.Еф.2,14). По-друге, ми отримуємо мир від Ісуса і маємо передати його іншим. Він доручає і уповноважує нас бути миротворцями: «Благословенні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (пор. Мт. 5, 9). Тож, якщо ми шукаємо миру, душевного спокою, не витрачаймо наш час безцільно: тільки Христос може його нам дати вповні. Євангелист Йоан розповідає: «І ще раз Ісус їм каже: "Мир вам!" Як мене послав Отець, так я посилаю вас." Це промовивши, дихнув на них і каже їм: "Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються"» (Йо.20, 21-23). Ці слова означають, що мир є одним з плодів Святого Духа. Вони вияснюють нам, що мир отримуємо через прощення наших гріхів Богом в Христі Ісусі і без прощення від Бога не може бути повноти миру в наших серцях. Євангеліє розповідає нам, що Ісус Христос на восьмий день після свого Воскресення з’явився задля невірування у Його воскресіння зі сторони апостола Томи, який не був присутній під час об’явлення Воскреслого Спасителя іншим апостолам. Христос не розгніваний через сумніви, зневіру, розчарування своїх учнів. Він робить все необхідне, щоб допомогти скріпити віру навіть однієї особи, яка сумнівається, але має добру волю і щирий розум для пошуку Істини. Своєю появою апостолові Томі Воскреслий Господь запевняє, що Він після воскресіння має тіло не примарне, а дійсне; те, яке прийняв від Пресвятої Богородиці; те тіло, в якому страдав і був прибитий до хреста, а тому на ньому навіть після Воскресіння залишились рани страждань. Воскреслий Господь звертається до апостола Томи і запрошує його доторкнутись цих ран кажучи: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, - а віруючий» (Ів. 20, 27). Тома вигукнув з глибини свого серця із радістю: «Господь мій і Бог мій»! І цим визнанням залишив для всіх наступних поколінь незаперечний доказ ісповіді віри в Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Зауважмо, якою особливою є поведінка Ісуса у випадку навернення апостола Томи. Який ласкавий і милосердний Христос, як Він з любов’ю допомагає Томі й іншим розчарованим учням віднайти віру та духовний мир. Хоч Тома своїм невірством віддалився від Бога, однак Ісус перший вийшов йому на зустріч, щоб порятувати його у глибоких сумнівах та тривогах. Для Апостола Томи рани на тілі нашого Господа мали особливе значення, бо свідчили про тотожність Ісуса Розп’ятого з Воскреслим. Рани Ісуса були нагодою до розбудження в Томи віри і він подає нам світло розуміння, як слід впізнавати Ісуса сьогодні. Після свого воскресення Христос присутній серед людей значно більшою мірою, ніж у своєму земному житті, адже для Нього вже нема жодних фізичних обмежень. Найбільші знаки Господньої  ідентичності Тома споглядав у ранах Його рук і у пробитому боці. А сьогодні ранами на Тілі Ісуса є рани людей, рани всіх тих, які страждають у своєму серці, у своєму тілі, у своїй гідності. Ми носимо в собі різні зранення, і Слово Боже переконує нас сьогодні, що саме в цих ранах можемо зустріти Господа; що ці рани не мусять бути останнім словом в нашому житті, а, навпаки, вони можуть стати нагодою для люблячого і всемогутнього Бога, щоб показати свою любов і всемогутність. Кожна рана, яку носимо в собі, в своєму народі особливо сьогодні, повинна стати упривілейованим місцем стрічі з Воскреслим Господом. Бо в «Його ранах є наше оздоровлення», в Його ранах є оздоровлення всіх наших зранень, терпінь і невпевненостей. Сьогоднішнє Євангеліє також вчить нас, що Господь об’являється в спільноті, в зібранні, тобто в Церкві. Знаменною є заувага євангелиста Йоана, який згадує, що апостола Томи не було між апостолами тоді, коли їм з’явився Ісус. Він не був з ними, а тому так трудно було йому увірувати (пор. Йо. 20, 24). В самотності його пошуки віри були неуспішними. Щойно спільнота з учнями запевнила йому зустріч з Воскреслим Господом. Роль Церкви у супроводі у вірі до особистої зустрічі з Богом є дуже особливою. Вирішальну роль при цьому відіграє богослужіння, яке повинно переживатися не як відчитування молитов, навіть найкращих і найглибших, не як здійснення якихось таємничих обрядів, не як «зустріч» з людським словом, але передусім як зустріч з Воскреслим і Живим Господом, Який таїнственно уприсутнюється на молитві Церкви, яка зібрана в Його ім’я. Таке пережиття богослужіння може запевнити зріст у вірі й успішне свідоцтво для тих, хто споглядає на християн з великою долею скептицизму і недовір’я. «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували», - каже Ісус апостолові Томі (Йо. 20, 29). Нехай це Господнє благословення спочине на кожному, хто сьогодні вірує, покланяється і прославляє світле Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.Тієї особливої довіри до Бога вчить нас учителька віри - Пресвята Богородиця. Вона завжди говорила Богові: «Нехай буде воля твоя». Діва Марія повірила у Слово Отця, і через Її віру та дією Святого Дух сталось Воплочення відвічного Божого Слова – Єдинородного Божого Сина. Вона носила Його в своєму лоні і народила на світ, однак віри вона вчилася кожного дня, аж до Ісусової смерті на хресті. Богородиця ніколи не просила знаку для того, щоб вірити. Вона покірно покладалася на вірність свого Господа. Дорогі у Христі. Нехай кожна наша Літургія, яку переживаємо в Церкві, буде передусім глибоким і автентичним пережиттям зустрічі з Воскреслим Господом. Нехай місцем нашої зустрічі з Господом будуть не лише рани Ісуса, про які ми згадуємо й які уприсутнюються в таїнственний спосіб в Євхаристії, але також і наші зранення. Запросім до них Господа. Скажімо тепер ми йому: Господи, діткни своєю життєдайною рукою моїх ран, ран мого народу, моєї держави, ран наших воїнів, вдів і сиріт. Нехай Твоя любов і Твоя сила перемінять ці наші рани на джерело миру, зцілення, щоб ми як народ, як нація могли щирим серцем покланятися Тобі та з апостолом Томою взивати: «Ти - Господь мій і Бог мій»! Амінь. + Ярослав 26 квітня 2020 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав висловив співчуття з приводу загибелі Андрія Альошина, бійця 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади

24 квітня 2020
23 квітня на Донбасі загинув 33-річний військовий із селища Славське Сколівського району на Львівщині Андрій Альошин, який проходив службу у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. Детальніше...

Владика Ярослав: Воскресіння Христове — це свято Радості, бо наш Спаситель звільнив нас від зневіри і смутку

18 квітня 2020
19 квітня, у день свята Христового Воскресіння, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив пасхальні богослужіння в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Єпископу співслужили священики Катедрального храму та Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Владика Ярослав: Під час Святої Літургії ми упізнаємо Господа і розуміємо значення Його Євангельських слів

17 квітня 2020
16 квітня, у Страсний четвер, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Вечірню з Літургією св. Василія Великого у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Йому спіслужив владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії, та священики катедральної парафії. Детальніше...

Проповідь у Великий четвер (2020)

17 квітня 2020
Слава Ісусу Христу! Дорогі Співбраття у священстві! У Євангелії Страсного четверга Церква пропонує нашій увазі розповідь про останні події з життя нашого Спасителя – таїнственну зустріч довкола пасхальної трапези, на якій Ісус установив Пресвяту Тайну Євхаристії та умив ноги своїм апостолам. Це сталося наприкінці земної місії нашого Відкупителя. В Євангелії сказано: «Як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним...» (пор. Лук.22,14). Це та година, до якої Ісус ішов ціле своє земне життя. Ця година не минає, вона прийшла в наше земне життя, щоб вирвати нас із тенет смерті і повернути до життя. Ця ж година збирає нас на кожній Євхаристії. Виконуючи заповідь Христа: «Чиніть це на мій спомин» (Лк.12,19), дану на Тайній Вечері, Церква звершує Божественну Євхаристійну Літургію. Ми, як паломницький народ, зміцнюємось Євхаристією на своїй дорозі життя, коли стаємо її причасниками. Під час цього священнодійства ми упізнаємо Господа і розуміємо значення Його Євангельських слів – так, як це пережили учні в Емаусі (пор. Лк.24,29-31). Ділячись з нами Своїм Словом, Він водночас дає нам світло Свого Святого Духа, щоб допомогти «розуміти» Христа. Розуміти Отця, Котрий говорить до нас через Ісуса, означає приймати його серцем враженим, зворушеним, захопленим. Тоді наше серце пробуджується у вірі і визнає любов, яка приходить його спасти. Все починається, коли Слово заторкує нас за живе, очищує нас і відкриває на сприйняття любові Бога до нас. У нас пробуджується інший погляд, який дає нам можливість зрозуміти те, що Господь зробив для нас. Дорогі співбраття, наше священство бере свій початок від благодаті Святого Духа, що через рукоположення єпископа-наслідника апостолів і приятелів Христових, які були присутні на Тайній Вечері. Примітно, що це священиче рукоположення стається на Євхаристійній Службі Божій. Відтоді ми назавжди вписані в священство Ісуса Христа і покликані продовжити в наших часах єдину таїнственну жертву Сина Божого, щоб доступ до її овочів мали також християни нашої епохи. Джерело нашої посвяти є в тому, що ми зустріли Особу – Ісуса, а радче Він нас зустрів, і перебуває серед нас; наша віра народжується від того, що ми знаємо: з Ним ми ніколи не самотні, навіть у скрутні хвилини, коли ми стикаємося з проблемами і перешкодами, які здаються непоборними, а їх у нас сьогодні багато. Супроводжуймо Ісуса, слідуймо за Ним, але перш за все пам’ятаймо, що Він супроводжує нас і бере нас у свої обійми: в цьому наша радість і надія, яку ми повинні нести у світ. Завжди в переломні моменти історії нашого народу відкривалися особливі прикмети Христового священства. Коли серця людей сповнюються непевністю, тривогою і страхом, вони насамперед звертаються до своїх духовних наставників за порадою і підтримкою, Божим Словом та Його благодаттю. Можна справедливо визнати, що через наше служіння люди шукають того, що вічне й правдиве, того, що не проминає, – шукають Бога, якого ми покликані їм свідчити, і надії в Ньому. Саме в такому ключі відкривається нам зміст Христового священства в Посланні до Євреїв, в якому знаходимо опис Христа – Вічного Архиєрея, Який увійшов у своєму воскресінні до Небесної Святині, щоб «ми мали сильну заохоту – ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам. В ньому маємо неначе якір душі, безпечний та міцний, що входить аж до середини за завісу, куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архієреєм повіки, на зразок Мелхиседека» (пор. Євр. 6, 18–20). Як багато сьогодні приходить до нас людей для того, щоб віднайти цю надію – якір власної душі! Нинішній світ і нинішня Україна спрагнені надії. Ми безперестанку стаємо свідками людських страждань, визиску, страху, які породжують у душах зневіру і відчай. Як важливо нам, тим, хто наділений благодаттю Христового священства, самим відчути в собі цей якір певності, що невидимою силою Святого Духа єднає нас із Христом. Тому серед розбурханого житейського моря шукаймо оцей якір, яким є християнська надія, що, за словами св. ап. Павла, «не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим. 5, 5). Дорогі співбраття у священстві і монашестві, користаючи з нагоди складаю сердечну вдячність всім вам, що підтримуєте Божий люд у важкі часи нашого сьогодення. Наш народ нині страждає від війни, недуг, економічних та політичних криз. Саме у ваші руки, дорогі співбраття, Ісус Христос вклав ліки Святих Таїнств і силу молитви Церкви, пастирської чуйності та Боже слово потіхи для нашого стражденного народу! Несіть їх людям, зцілюйте серця, вчіть не піддаватися паніці, тривозі й агресії, ненависті та зневірі. Несімо всім радість нашої віри – пасхальну нашу весну, не даймо вкрасти у нас надію, не дозвольмо нікому позбавити нас радості, тієї, яку приносить нам Господь через свої страдання смерть і воскресіння. В усіх життєвих обставинах нехай надихають нас слова Воскреслого Господа: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 16 квітня 2020 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Великоднє послання владики Ярослава (2020)

14 квітня 2020
Прийдіть, усі вірні,поклонімся святому Христовому воскресенню,ось бо прийшла через хрест радість усьому світові.Гімн Воскресної утрені Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі в Христі брати і сестри!   Христос Воскрес! Цим нашим традиційним християнським привітом щиро вітаю вас усіх з найбільшим християнським святом – світлим торжеством Воскресіння Христового! Для нас, християн, ці слова виражають сутність нашої віри, міцність нашої надії та силу нашої любові до Бога і ближнього. Бо «коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша», - каже апостол Павло (І Кор. 15, 14). Воскреслий Христос є для нас не тільки великим Учителем, а й всемогутнім Богом і Спасителем, котрий своєю євангельською благовістю вказує нам дорогу до вічного блаженства, а пасхальною смертю і воскресінням дарує спасіння кожному, хто вірує в Нього і живе Його Заповідями. Славне Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – це свято Перемоги, бо свідчить про перемогу життя над смертю, правди над брехнею, добра над злом. До цієї перемоги ми долучаємося через віру в Христа розп'ятого і воскреслого у Святому Хрещенні, відтак звільняємося від гріха і пристрастей через Святе Таїнство Покаяння та сповнюємося Божою благодаттю і самим Божим життям через причастя Його євхаристійного Тіла і Пресвятої Крові. Христове Воскресіння є початком нового життя для кожної віруючої людини. Пасха Христова – це свято Життя, бо наш Спаситель «смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». Воскресіння Христове перетворило людську смерть не на кінець, а на «іншого життя вічного начало». Долучаючись до Христа – Джерела життя, ми позбавляємося загрози вічної смерті. Тому святий Іван Золотоустий у своєму Огласительному слові закликає: «Ніхто нехай не убоїться смерті, визволила бо нас Спасова смерть; схоплений нею – подолав її. Зійшовши в ад – полонив його». Відтепер для тих, хто вірує в Христа і виконує Його Заповіді, найстрашніше випробування для людини – смерть – вже не є погибеллю, а переходом до повноти життя в Бозі. Віра в пасхальну перемогу допомагає нам долати біль тимчасової розлуки з нашими покійними рідними і близькими, адже ми знаємо, що після загального воскресіння знову зустрінемося з ними в Домі Отця Небесного, куди відійшов і наш Господь, щоб приготувати нам місце (пор. Ів. 14, 2). Воскресіння Господнє – це свято нашого Спасіння, на яке так сподівалося людство, очікуючи на здійснення Божої Обітниці про те, що прийде той, хто розчавить голову ворога людського роду (пор. Бут. 3, 15). Відкупительна Христова жертва «двері райські нам відкриває», але ми знаємо, що вона не зробила нас автоматично жителями раю, бо ми залишаємося вільними у виборі свого шляху. У кожному людському серці триває боротьба між добром і злом. Поборюючи свої гріхи і пристрасті, прислухаймося до слів апостола Павла: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим. 12, 21). Воскреслий Господь додає нам сили успішно звершити цей духовний подвиг. Дозвольмо Йому здійснити перетворення і в нашому особистому житті, щоб на скрижалях нашого серця якнайвиразніше відобразився Божественний Лик Спасителя, що кличе до християнської досконалості. За настановою святого Григорія Богослова, «уподібнюймося до Христа, бо і Христос уподібнився до нас... Він сприйняв гірше, щоби дати краще; став убогим, аби ми збагатилися Його убогістю; прийняв вигляд раба, аби ми отримали свободу; зійшов до нас, щоб нам піднестися; був спокушений, щоб ми перемогли; зазнав приниження, щоби нас прославити; вмер, аби спасти» (Слово на Пасху). Воскресіння Христове - це свято Радості, бо наш Спаситель звільнив нас від зневіри і смутку та дарував нам благодатну силу радіти там, де, здавалося б, абсолютно безнадійна ситуація. Радість Пасхи є не емоційним поривом, а духовним досвідом, що випливає з усвідомленої віри у величні плоди Воскресіння нашого Господа. Несімо цю духовну пасхальну радість тим, хто засмучений через різноманітні випробування світу цього, особливо тим, кого торкнулася важка хвороба чи негаразди, а ще більше тим, кого полонив вірус страху, тривоги і безнадії. Щедро ділімося нею з тими, хто на своєму життєвому шляху ще не зустрів воскреслого Господа. Воскресіння Ісуса Христа – це свято, яке не лише нагадує нам про історичний факт, а й мотивує до дії. Святкуймо пасхальну подію не лише в храмі, а дозвольмо, щоб воскреслий Господь, який навстіж відчинив двері гробниці, відкрив і наші серця до потреб знедолених, беззахисних, убогих, поранених, засмучених. Щира, жертовна та діяльна любов до ближніх робить нас справжніми «дітьми світла» (пор. Еф. 5, 8) і «синами воскресіння» (пор. Лк. 20, 36). Подібно як жінки-мироносиці, попри різні труднощі, страхи і перешкоди, шукали способу, щоб виявити нашому Спасителеві свою любов і своє служіння, шукаймо і ми можливостей і нагод, щоб послужити нашим ближнім, вбогим, знедоленим, і таким чином станемо в наш час свідками воскресіння, сповнившись світлом Божественної любові й пасхальної радості. Воскреслий Господь не обіцяє своїм послідовникам легкого і безтурботного життя, але зазначає: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (Ів. 16, 33). Про це важливо пам’ятати тепер, коли потерпаємо від російської збройної агресії на Сході й Півдні нашої країни; переживаємо занепокоєння і розчарування непрофесійністю та незрозумілістю дій органів влади; хвилюємося через напружені суспільно-політичні відносини; досвідчуємо загрозу своєму здоров’ю через поширення смертоносної недуги і терпимо складну економічну ситуацію в нашій державі. Це все породжує тривогу й неспокій в українців, які щоразу більше переконуються в правдивості й актуальності слів псалмоспівця: «Не надійтеся на князів, на синів людських, бо в них нема спасіння» (пор. Пс. 146, 3). У цій непевній ситуації будуймо дім особистого, родинного і суспільного життя не на сипкому піску примарних спокус та безбожних псевдогуманістичних ідеологій сучасного світу, а на міцному фундаменті віри у воскреслого Сина Божого (пор. Мт. 7, 24–27). Дорогі в Христі! «Хай воскресне Бог і розбіжаться вороги Його», – співаємо в пасхальних богослужіннях. Нехай воскреслий Христос зміцнить нашу віру в перемогу добра над злом, життя над смертю, правди над неправдою! Бажаю всім вам, щоб Бог воскрес і в наших серцях, щоб зникли взаємна ворожнеча, злоба, чвари й різні розділення, а запанувала християнська любов. Нехай свято Воскресіння Господнє буде для нас спонукою до духовної обнови та радості, вдячності та надії, милосердя та прощення. Щиру зичу вам пасхальної радості, яка сповнює нас новими силами для прямування шляхом духовного вдосконалення, для плекання християнського родинного життя, для зміцнення духа християнської любові в українському суспільстві. Співаймо пісню перемоги і вдячності великому Богові, Який, помагаючи нам долати загрози і тривоги, що розпорошують нас, знову і знову збирає нас у спільному Тілі Церкви Христової під куполами наших храмів. А благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами на віки віків. Амінь! ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС! + Ярослав Приріз,єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у Хрестопоклонну неділю, 22 березня 2020 року Божого Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 6 з 100
^ Догори