SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

Проповідь на двадцять сьому неділю після Зіслання Святого Духа

23 грудня 2019
Слава Ісусу Христу! Дорогі в Христі брати і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні ми бачимо Ісуса Христа, який перебуває в суботу в синагозі. Ми знаємо, що старозавітна синагога − це було місце моління і навчання. І ось Ісус навчає в суботу. Проте навчає Він не тільки словами, а й Своїми дуже промовистими вчинками – ділами. Слово, яке Він провіщає, показує себе живим і діяльним через певні знаки й оздоровлення, які супроводжують це навчання і учительське слово нашого Господа. У дусі прочитаного Божого Слова роздумаймо про розбитість сучасної людини і джерело її зцілення. Хвороби, терпіння і смерть прийшли в людське життя не тому, що так захотів Бог. Людина вибрала життя без Бога, тому все це прийшло як наслідки гріха. Людське життя є сповнене розбитості; розбиті країни, нації, міста, сім’ї, серця, мрії тощо. За словами пророка, Ісус «був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані» (Іс. 53,5). Христове тіло було розіп’яте на хресті, щоб ми могли стати цілісними. Людина була створена для спільноти і дружби з Богом. Справді, Бог понад усе хоче бути нашим Приятелем, проте ця приязнь була розбита через людський гріх, який є причиною проблем і страждань у сучасному світі. Ісус Христос прийшов поєднати ці зруйновані стосунки між людиною і Богом. Якщо б не було розп’ятого Спасителя, у Якого можуть знайти розраду ті, хто розбитий трагедіями свого життя, то що ми могли б їм сказати?! Як зміг би хтось промовляти до батьків, довгождана дитина яких народилася хворою? Як міг би душпастир говорити з незліченною кількістю страждаючих у світі, якщо б ми не мала розп’ятого Спасителя? Що ми робимо зі своєю розбитістю? Як колись, так і сьогодні оснoвними запитaннями для кoжнoї людини є: як бути людинoю? як нaвчитися мистeцтвa життя? якa дoрoгa вeдe дo щaстя? Відповіді на ці запитання ми можемо знайти у храмі, бо це місце зустрічі людини з Богом. Iсус нa пoчaтку свoгo земного життя говорить: «Я прийшoв нeсти Дoбру Нoвину убогим» (Лк 4,18). Цe означає, що Бог мaє вiдпoвiдь нa нaшe oснoвнe зaпитaння: «Я - путь, істина і життя!» (Ів.14,6). Іншими словами - Я вaм пoкaжу дoрoгу життя, дoрoгу щастя, бiльшe тoгo, Я є ця дoрoгa – каже Господь (пор. Ів. 14, 6). Люди завжди будуть потребувати Бога, навіть в епоху, коли у світі панує науковий прогрес, технологія і глобалізація. Бога, Який відкрив Себе нам в Ісусі Христі і єднає нас у Вселенській Церкві, щоб ми з Ним і через Нього навчалися правдивого життя, щоб ми зберігали й утілювали критерії справжньої людяності. Коли людина більше не відчуває Бога, життя стає пустим, все стає недостатнім і розбитим. Отож благовість християнської віри полягає в тому, що Господь Ісус займається «ремонтом» нашого розбитого життя. Він бере розбиті долі і знову робить їх цілісними, так як Він випрямив спину жінці у сьогоднішньому Євангелії. Хіба Він не сказав: «Я прийшов, не щоб праведників кликати до покаяння, а грішних» (Лк.5,32). Він прийшов, щоб зціляти людей з розбитими надіями, розбитим життям. Бог бере розбиті речі з нашого життя і перетворює їх у краще життя свого Божественного промислу. Бог може робити чудеса з розбитого серця і розбитого життя, якщо ми віддамо Йому уламки. Народна приказка каже: «Бог може намалювати пряму лінію нашого життя – кривими штрихами». Наш Всемогутній Бог спеціалізується на відновлювальній хірургії розбитого життя. Він бере уламки розбитого життя і змінює їх на щось прекрасне і сповнене змісту, що приносить Йому прославу. Майстерня Великого Лікаря розбитих доль відкрита цілодобово, без вихідних, і не треба наперед домовлятися, щоб до неї доступити. Над входом до однієї майстерні був такий напис: “Ми ремонтуємо усе, крім розбитих сердець!”. У Христі Ісусі це звучало б так: “Господь ремонтує все, особливо розбиті серця”. Хіба Він не сказав: “Дух Господній на мені, бо Він послав мене зціляти тих, в кого розбите серце” (пор. Лк 4,18). У людському житті є деякі розбиті речі, які Бог вирішив лікувати через інших людей. Якщо ми розбиті, знайдімо справжнього приятеля – можливо духівника, який полегшить нашу розбитість. Бог діє через власне Тіло – Церкву; через неї Він приносить зцілення. Ми потребуємо людей і Бог їх нам дає. У цьому полягає суть Церкви. Бог помістив нас тут, щоб ми розділяли тягарі одне одного. Зцілення полягає у віднайдені когось, кому ми можемо довіритися і розповісти історію власної розбитості. Отже, знайди хворе серце і дозволь Богові скористатися тобою, щоб принести зцілення іншій розбитій людині. Ніщо так швидко не загоїть біль нашого серця, як допомога іншому. Спробуймо вийти поза обрій свого себелюбства, слухаймо, турбуймося. Бог створив нас у такий спосіб, що, допомагаючи іншим, ми зцілюємося самі. До тих, хто перебуває в скорботі; до тих, хто скаржиться, бо життя було до них злим; до тих, у кого є спокуса вірити, що немає Бога на небі, принаймні Бога любові – до всіх цих людей приходить Ісус і показує свої руки. Більш промовисто, ніж будь-які слова, ці пробиті руки кажуть: «Я також страждав». Він плаче з тими, котрі плачуть. Але у Нього також є відповідь: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (Ів.16,33). Христос приносить мир. Він був розбитий, щоб зцілити нашу розбитість. Наче дерево, яке плодоносить своїми зламаними гілками, Бог використовує нашу розбитість для нашого зростання. Так, як Бог бере розламану землю і дає урожай, розламані хмари і дає дощ, розмолоту пшеницю і робить хліб, так Бог бере розбитих людей, таких як Апостол Петро, який гірко плаче, розбитий гріхом, і робить його святим, посудиною для більшої Божої слави. Згадаймо розбійника розп’ятого біля Христа – його життя було абсолютно розбите, поламане. Перед смертю він видихнув молитву: “Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство” (пор. Лк.23,42), і одразу Божа любов влилася в його серце, і він почув обіцянку: “Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї” (Лк.23,43). В житті кожного з нас є багато недоліків, але коли ми приходимо до Ісуса з розбитим, сокрушеним серцем, Він перемінить нас своєю любов’ю. “Жертва Богові – дух сокрушений, серцем сокрушеним і смиренним Бог не погордить” (пор. Пс. 51,17). Іноді тільки тоді, коли ми є розламані, розбиті аж до відчаю, ми усвідомлюємо, наскільки ми є обмежені, як досконало надіятися на Бога. Іноді лише тоді, коли ми є розбиті, ми упокорюємося перед Богом, даємо Йому простір у нашому житті. "І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі (Мт.4, 23-24). Дванадцять Апостолів продовжували в часі і просторі діло спасіння, бо ж Христос вислав їх, кажучи: "Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку" (Мт. 28,19-20). Апостоли не тільки стали проповідниками Слова, але також і благовісниками спасіння народу в Христі Господі. Через це Христова Церква не тільки проголошує Добру Новину, але є носієм спасіння Бога через святі Тайни. Дорогі брати і сестри, щоб бути членами Христового Царства ми повинні визнати необхідність спасіння. Через святу тайну Хрещення, ми стались народом Божим, тому повинні жити повнотою хрещення, тобто Словом Божим і Євхаристією. Коли Слово Боже западає в душу людини, воно породжує послух, тобто слухання, що змінює життя. Євхаристія, відкриває глибоку природу Церкви - спільноти запрошених на гостину, що святкує пам'ять дару Того, Хто жертвує і є Жертвою. Йдучи цим шляхом, людина примирюється з Христом за допомогою безустанного процесу навернення. Свідомість власної гріховності приводить до розкаяння серця в цілющій купелі сліз, і через Святу Тайну Покаяння людина зціляється, за словом Господа, промовленим через пророка Єримію: «Я бо прощу їхню провину, гріха їхнього не згадуватиму більше» (Єр. 31.34). Тоді людина віддаляється від гріха насамперед тому, що вона пізнала доброго Отця, Бога любові, і більше не втікає від Нього, а біжить до Нього, як каже Псалмоспівець: «Спробуйте і подивіться, який добрий Господь: Блаженний, хто до нього прибігає» (пор. Пс. 33. 8). Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь! + Ярослав 22 грудня 2019 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Проповідь у день святого Миколая Мирлікійського, Чудотворця (2019)

20 грудня 2019
Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Посеред великого числа святих в мозаїці свят церковного року християни з особливою увагою вшановують святого Миколая Мирлікійського, Чудотворця. Цьому Божому угоднику Церква у богослужіннях віддає особливу прославу 19 грудня та 22 травня, а також кожного четверга тижня, оспівуючи його велику любов до Бога та ближніх, називаючи його правилом віри, взірцем лагідності та великим заступником вірних. Із життя святого Миколая знаємо, що він народився близько 270 року Божого в місті Патарі, в Лікії, південно – західній області Малої Азії (сьогодні територія Туреччини). Юний Миколай, будучи даром у відповідь на невтомні молитви своїх благочестивих батьків Теофана та Нонни, які пообіцяли Богу посвятити свою дитину Йому на служіння, виховувався в особливих духовних обставинах. Його віруючі батьки зуміли передати сину свою глибоку любов до Бога та людей. Вони прищеплювали йому всі християнські чесноти, оберігаючи його душу від руйнівного впливу цього світу. Це допомогло йому вже в юнацькому віці стати досить зрілою духовною людиною. Про це красномовно свідчить його житіє, в якому говориться: «Будучи юнаком, він виявляв схильність до строгого стримування та усамітненого життя, віддалявся від світських забав та розваг, часто відвідував храми Божі і з любов’ю вивчав Святе Письмо під керівництвом свого родича Миколая, єпископа Патарського». Тому про юного св. Миколая справедливо стверджується: «Служачи Господу, юнак горів духом, а досвідченістю у питаннях віри був подібний духовному старцю, чим викликав подив та глибоку повагу вірних». Родина святого Миколая була досить заможною, проте багатства не стали перепоною для живої віри, правдивої побожності та доброго християнського виховання. Саме тому молодого юнака, який після смерті своїх батьків успадкував великий маєток, не манили матеріальні блага. Він радо ділився ними із потребуючими. Ціле своє життя святий Миколай відзначався євангельськими чеснотами сильної віри, гарячої любові до Бога та ближніх, особливо милосердям до вбогих, хворих, немічних та опущених. Недарма його ще за життя називали батьком сиріт, вдів і бідних. В образі святого Миколая бачимо правдиву поставу справжньої милостині: він не чекав, щоб вбогі приходили до нього, прохаючи про допомогу, а сам шукав їх з метою допомогти. Робив він це часто таємно, визначаючись великою скромністю, пам’ятаючи повчання Христа: «Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить права: щоб твоя милостиня була таємна, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (пор. Мт. 6, 3-4). Часто на іконах святого Миколая зображають зі святим Євангелієм в руках, і це невипадково. Життя та служіння цього Божого угодника стали живим свідченням сповнення євангельських блаженств, котрі є суттю всієї Христової Благовісті, до яких впроваджує нас сьогоднішнє євангельське читання. Тому в тропарі празника св. Миколая співаємо: «Христове Євангеліє, преподобний, сповнивши, положив ти душу за людей твоїх...”. З життєпису святого угодника Миколая бачимо, що любов та милосердя до ближнього – це не прояв якоїсь слабкості та дріб’язкових сентиментів, а постава зрілої та відважної людини. Відомо, що святий Миколай був ревним захисником Божої правди, коли державою ширилося єретичне вчення Арія, який спотворив віру Церкви в божество Христа. Відомо, що він як архієрей брав участь у І Вселенському Соборі в Нікеї в 325 році, де рішуче виступав проти аріанства. Переставився св. Миколай близько 345 року. Господь після смерті прославив його мощі даром творення чудес, і Церква величає його великим чудотворцем. Чудесні прояви його заступництва стали причиною поширення ще більшої слави про нього. Святого Миколая вшановують християни по всьому світі з особливою повагою. Наприклад, у Франції та Німеччині є понад дві тисячі, а в Англії близько чотирьохсот храмів, названих на честь святого Миколая. В Україні храми з його іменем споруджували майже від самих початків запровадження християнства. Одним із перших храмів, побудованих рівноапостольною княгинею Ольгою у Києві, був саме Свято-Миколаївський храм. Його спорудили над могилою князя Аскольда, першого київського князя – християнина, якого у хрещенні назвали Миколаєм. У другій половині ХІ століття під загрозою нападу мусульман, які захопили Малу Азію, італійські купці, вважаючи святого Миколая великим покровителем й опікуном мореплавців, викрали мощі святого і перенесли їх у 1087 році до міста Барі на півдні Італії. З цим історичним фактом пов’язане свято, яке майже від часу його установлення існувало в нашій українській Церкві. Таким чином святий Миколай служив і служить символом єднання східних і західних християн. Святкові богослужіння вдало розкривають суть служіння св. Миколая. На Утрені цього свята співаємо такі слова: «Зійшовшись, звеличаймо: хворі – лікаря; ті, що в бідах – рятівника; грішні – заступника; бідні – скарб, терплячі – потішителя, подорожні – супутника, плаваючі – керівника, і всіх всюди радо випереджаючого». А тропар празника звіщає нам, що св. Миколай є правилом віри і образом лагідності, тобто він є зразком правдивої, а не примарної віри у Христа, а також зразком правдивої, а не вдаваної лагідності. Святитель став правилом віри, бо не нехтував постановами чи заповідями, що випливають із віри, а практикував віру в повсякденному житті. Також цей Божий угодник був образом лагідності, бо не дозволяв собі залишатися байдужим до людського горя. Образ святого Миколая – це живий приклад для наслідування. Це – взірець того, як належить поступати нам у нашому повсякденні. Часто і ми мусимо оглянутися довкола, щоб побачити тих, хто потребує помочі та розради у життєвих труднощах. Довкола нас так багато людей, зранених розпачем невдач і сповнених болем відкинення та самотності. Християнин покликаний до дару променіти любов’ю до кожного потребуючого, допомагаючи йому відродити в собі гідність людини за образом і подобою Божою. Доброчинність чи милостиня – це не одноразова допомога чи якась звичка, а велика чеснота, стан душі, порив чистого серця, яке в кожній людині вміє побачити образ Христа. Лише глибоко воцерковлену, практикуючу у вірі людину можемо назвати милостивим доброчинцем. Духом сьогоднішнього свята повинні бути перейняті всі ми – християни, ті, хто покликаний до побудови суспільного ладу, в якому має домінувати не влада авторитету та грошей, а справедливість і солідарність з тими, хто потребує оборони та захисту. Стараймося, щоб і наші парафії ставали щораз більше спільнотами осіб, сповнених правдивою християнською любов’ю та взаємопорозумінням, а не анонімною та ізольованою групкою людей. Нам ще так багато слід попрацювати, щоб у нас якнайбільше було таких родин, в яких плекалися б правдиві християнські чесноти любові до Бога та ближніх, звідки б також виростали нові угодники Божі. Свято Миколая, що є особливо радісним для дітей, відкриває перед ними важливу правду, що кожна людина – Божа дитина, котра постійно одержує від свого Небесного Отця чимало благ - як небесних, так і земних. Тому ми молимося на Божественній Літургії під час заамвонної молитви: «Бо всяке добре даяння і всякий звершений дар з висоти є, сходячи від Тебе, Отця світла». Особа, котра є відкрита на такий «дар з висоти», вміє ділитися ним з іншими. Така людина не зневірюється, не знеохочується, але молиться, працює та надіється на Божу поміч, завжди є на стороні правди та справедливості. І таких людей ми потребуємо у всіх ділянках нашого суспільного життя: чи то церковного та громадського, чи культурно–мистецького тощо. Дорогі брати і сестри, з вірою і надією поручаймося заступництву угодника Божого Миколая Чудотворця, щоби Господь не переставав прихиляти милість до нашого народу, зміцнюючи нас в істинній вірі, захищаючи перед всякою ворожою силою, допомагаючи побороти різні труднощі й негаразди. Нехай Господь за молитвами св. отця Миколая береже нашу батьківщину Україну. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 19 грудня 2019 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Святий Миколай - це приклад справжньої милостині [фото]

20 грудня 2019
19 грудня, у свято св. Миколая Чудотворця, в Катедральному соборі Пресвятої Трійці у м. Дрогобичі владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення бр. Тарасу Жеплінському, викладачу Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Пастирське звернення до духовенства, монашества і мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії з нагоди 30-ї річниці виходу з підпілля та легалізації УГКЦ

02 грудня 2019
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі в Христі брати і сестри! Добігає до завершення 2019 рік Божий, який виявився непростим для українського народу, бо ставив перед нами серйозні виклики. Ми намагалися мужньо на них реагувати, стаючи сильнішими та більш свідомими. Для Української Греко-Католицької Церкви цей рік був знаменний ще й тим, що в ньому ми відзначали 30-ту річницю виходу нашої Церкви з підпілля та її легалізації. Це є нагодою подумки повернутися на останнє десятиліття ХХ ст., коли Бог, багатий милосердям, споглянувши на молитви, жертви та мучеництво своїх вірних синів і дочок, дарував свободу Українській Греко-Католицькій Церкві та самостійність нашому народові – соборну Українську Державу. З цієї нагоди нам важливо знову занести до Господа наші щирі подячні молитви та наново усвідомити важливість нашої християнської віри і рідної Церкви, які становлять невмирущий скарб для кожної людини зокрема й українського народу в цілому. Наш народ є носієм древньої християнської культури, яку святий папа Іван Павло ІІ під час свого паломництва до України в червні 2001 року назвав культурою богоносною. Наша рідна Греко-Католицька Церква так глибоко ввійшла в українську історію, ментальність, психіку, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Наша Церква викликала пробудження національної свідомості українців, стояла на захисті рідної мови як найважливішої ознаки народу, започаткувала національну школу, створила передумови для появи української патріотичної інтелігенції. Вона компенсувала структурну неповноту українського суспільного життя, зокрема відсутність держави. Сміливо можна ствердити, що вся історія Української Греко-Католицької Церкви в її вірному проповідуванні і поширенні Царства Божого посеред нашого народу – це ще й невтомна боротьба за його духовну та національну самобутність. Результат її діяльності – це збереження української духовності, національної ідентичності мільйонами українців на батьківщині та поселеннях. Сьогодні, коли відзначаємо 30-річчя виходу УГКЦ з підпілля та її легалізації, маємо пам’ятати про цю велику роль нашої Церкви, яку ворожі сили не подолають, бо вона збудована на Петровій скелі (пор. Мт. 16, 18). Наша Церква супроводжувала свій народ у радісні й сумні хвилини, а особливо вболівала за нього під час утисків і жахливих переслідувань. Тому впродовж історії було немало випадків, коли вороги, намагаючись поневолити наш народ, передусім силкувалися умертвити його душу – рідну Церкву. Одним із таких важких періодів після серії спроб знищення нашої ідентичності московитським імперським режимом в XVIII-ХІХ ст. стала середина ХХ ст., коли цього разу вже безбожний радянський режим намагався знищити нашу Церкву в Галичині і на Закарпатті. Тоді всі греко-католицькі єпископи були ув’язнені, а священнослужителі та миряни були змушувані зрікатися віри своїх предків та Христової заповіді «Щоб усі були одно» (Ів. 17, 21). Церква була насильно загнана в катакомби. Проте ворогові не вдалося знищити її. Через кілька десятиліть, на зорі незалежності нашого народу, вона знову воскресла і почала відроджуватися не лише на західноукраїнських землях, а й у Наддніпрянській Україні, звідки була примусово викорінена ще царським режимом. Наприкінці ХХ ст. Божою силою світло з темряви засяяло й опромінило душі та обличчя тих, хто довіряв Богові й очікував на Його святу відповідь. Відзначаючи 30-ту річницю легалізації та виходу нашої Церкви з підпілля, подякуймо Господу за Його великі діла та схилімо голову на знак пам’яті про тих, хто вірно вболівав за свою Церкву. Ми дякуємо всемогутньому Богові за те, що в слушний час посилав нашій Церкві її свідомих дітей, які дбали і піклувалися про свою Матір. Ми вдячні, що Господь давав нам мужніх єпископів, безстрашних священників, молитовних ченців і черниць, відважних мирян, котрі з любові до Бога, до своєї Церкви, свого народу та України поклали життя у далеких просторах Сибіру, Казахстану, мерзлих районах Далекого Сходу. Дякуємо Богові за мужність і витривалість у вірі тих, котрі були страчені у в’язничних підземеллях, розп’яті на стінах, замордовані у селах та містах на нашій землі, яку розривали зайди-окупанти. Дякуємо Богові за тисячі мучеників, що не зрадили своєї віри, Церкви та народу, а прийнявши терпіння і смерть, стали насінням, яке зродило щедрий плід нашого теперішнього вільного церковного життя. Ми вдячні Всевишньому за тих священнослужителів, богопосвячених осіб та мирян, які в непрості часи переслідувань таємно плекали у своїх серцях глибоку віру, бездоганне життя та прихильність до своєї Української Греко-Католицької Церкви. Рівно ж не можемо забути й про тих священнослужителів, ченців і черниць та мирян, які, відчитавши знаки часу особливого Божого благовоління до УГКЦ, наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. підтримали подвиг вірних підпільної Церкви та допомагали їй виходити з катакомб, налагоджуючи церковне життя в умовах свободи. Дорогі в Христі брати і сестри! Відзначаючи 30-ту річницю виходу нашої Церкви з підпілля та її легалізації, хочу запросити всіх у подальшу мандрівку з Господом. Напрям нашого земного паломництва вказує нам наша Церква-мати, яка має за собою патріархів, пророків, апостолів, проповідників, мучеників, ісповідників та посників. Шлях цей нелегкий, але певний у Господі (пор. Ів.14, 6), ступаючи ним, молімося і робімо все, щоб відновити єдність Київської Церкви Володимирового Хрещення, аби український народ, об’єднаний у вірі та любові, зростав у святості і славив Бога єдиним серцем і єдиними устами. Дякуючи Богові за постійний супровід у минулому, молимо Його, щоб Він не припиняв опікуватися нами в майбутньому, до якого прямуємо і в якому, спостерігаючи за певними ознаками у теперішньому часі, бачимо нові загрози, які слід долати, і Божі дари, які варто розвивати. Сьогодні Церква вбачає свою місію в тому, щоб бути справжньою духовною провідницею нашого суспільства, сприяти утвердженню гідності людини та боротися з усіма проявами деморалізації і нищення християнських та загальнолюдських цінностей. Тож як улюблені діти Божі, сини і дочки Української Греко-Католицької Церкви, плекаймо живу віру через активну участь у житті парафіяльної спільноти, щиру молитву і діла любові стосовно наших ближніх. Нехай наші сім'ї і родини стають щораз більше домашньою Церквою, де практикується спільна молитва, читання Слова Божого, передавання скарбу віри і християнських традицій з покоління в покоління. Зробімо все, щоб наша молодь могла розвивати Богом дані таланти і дари на власне освячення та на служіння рідному народові на засадах животворної Христової науки та святості життя. Подбаймо, щоб Христова Благовість звучала в наших школах, університетах, війську і всюди там, де б’ється українське серце, спрагле Бога та Його любові.   Дорогі в Христі! Нехай Господь за молитвами Пречистої Богородиці та за посередництвом наших блаженних мучеників благословить дальший розвиток нашої Церкви. Нехай жертва наших мучеників та ісповідників стане тим плодотворним насінням, яке помножуватиме Божі дари в нашому церковному і національному житті. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! + Ярослав (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,01 грудня 2019 року Божого Отцям-душпастирям доручаю зачитати вірним це Звернення після кожної Божественної Літургії в неділю 29 грудня 2019 року Божого. Детальніше...

Пастирське звернення владики Ярослава з нагоди 30-ї річниці виходу з підпілля та легалізації УГКЦ [відео]

01 грудня 2019
"Добігає до завершення 2019 рік Божий, який виявився непростим для українського народу, бо ставив перед нами серйозні виклики. Ми намагалися мужньо на них реагувати, стаючи сильнішими та більш свідомими. Для Української Греко-Католицької Церкви цей рік був знаменний ще й тим, що в ньому ми відзначали 30-ту річницю виходу нашої Церкви з підпілля та її легалізації. Це є нагодою подумки повернутися на останнє десятиліття ХХ ст., коли Бог, багатий милосердям, споглянувши на молитви, жертви та мучеництво своїх вірних синів і дочок, дарував свободу Українській Греко-Католицькій Церкві та самостійність нашому народові – соборну Українську Державу. З цієї нагоди нам важливо знову занести до Господа наші щирі подячні молитви та наново усвідомити важливість нашої християнської віри і рідної Церкви, які становлять невмирущий скарб для кожної людини зокрема й українського народу в цілому..." Детальніше...

Владика Ярослав висловив співчуття з приводу загибелі старшого лейтенанта Богдана Шацького

23 листопада 2019
22 листопада під час виконання службових обов’язків в зоні ООС загинув старший лейтенант Богдан Шацький, боєць військової частини А1108. З словами співчуття від духовенства і вірних Самбірсько-Дрогобицької єпархії до родини покійного і його колег по військовій службі звернувся владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Детальніше...

Владика Ярослав очолив парафіяльні урочистості в с. Лавочне [фото]

08 листопада 2019
8 листопада 2019 р.Б., у день Св. Влкмч. Димитрія, преосвященний владика Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом с. Лавочне Сколівського району Львівської області. Архиєрея вітали прот. Олег Вересняк, адміністратор парафії Різдва Пресвятої Богородиці, деканальні священнослужителі та численно зібрані жителі села. У співслужінні єпархіального духовенства владика Ярослав освятив іконостас, тетрапод і проскомидійник у місцевому храмі та очолив Архиєрейську Божественну Літургію. Детальніше...

Оголошено про скликання Собору Самбірсько-Дрогобицької Єпархії

07 листопада 2019
7 листопада 2019 р.Б. владика Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицький, в апостольській турботі про пожвавлення життя і діяльності парафіяльної спільноти, керуючись нормами церковного законодавства та постановами Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви (Рим, 1-10 вересня 2019 р.Б.), у рамках підготовки до VІI-ої Сесії Патріаршого Собору УГКЦ, засягнувши думки Пресвітерської ради СДЄ (Дрогобич, 5 листопада 2019), проголосив декрет про скликання чергової сесії Собору Самбірсько-Дрогобицької Єпархії на тему: «Еміграція, поселення і глобальна єдність Української Греко-Католицької Церкви». Єпархіальний Собор пройде 5-7 травня 2020 р.Б. в м. Дрогобичі. Детальніше...

На засіданні Пресвітерської ради у Дрогобичі обговорили підготовку до Єпархіального Собору

06 листопада 2019
5 листопада 2019 р.Б. в приміщенні Єпархіального управління відбулось чергове засідання Пресвітерської ради Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. На зустрічі, яку провів владика Ярослав (Приріз), були присутні майже 40 учасників цього колегіального дорадчого органу. Головним питанням порядку денного була підготовка до VII-ї Сесії Патріяршого собору УГКЦ на тему: «Еміграція, поселення і глобальна єдність УГКЦ», яка, згідно з рішенням Синоду Єпископів, відбудеться 26-29 серпня 2020 р., м. Львів. Детальніше...

У Дрогобичі відбувся прем’єрний показ фільму «Дрогобицька Голгофа. Реквієм» [фото]

04 листопада 2019
У неділю, 3 листопада, у приміщенні Львівського обласного академічного театру ім. Юрія Дрогобича відбувся прем’єрний показ фільму «Дрогобицька Голгофа. Реквієм». На перегляд кінострічки завітав владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький УГКЦ, а також духовенство та миряни м. Дрогобича. Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 3 з 92
^ Догори