SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

Владика Ярослав у Трускавці: Нам потрібно зробити вибір, потрібно вибрати Христа, вибрати вказаний Ним спосіб життя, Його заповідь любові [фото]

31 серпня 2020
30 серпня, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію Покрова Пресвятої Богородиці м. Трускавець. Єпископ відслужив Божественну Літургію у співслужінні о. Петра Івасівки, декана Трускавецького, о. Володимира Боднарчука, адміністратора парафії, та священиків Трускавецького деканату. Детальніше...

Владика Ярослав: Сьогодні Богородиця усім нам показує, що ми є сотворені не для смерті, а для — життя [фото]

28 серпня 2020
28 серпня, на празник Успення Пресвятої Богородиці, храм Різдва Пресвятої Богородиці м. Самбора відвідав владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. У співслужінні місцевого духовенства архиєрей очолив святкову Божественну Літургію. Детальніше...

В катедральному соборі звершено урочисту молитву з нагоди Дня Незалежності [фото]

24 серпня 2020
24 серпня 2020 р.Б. в катедральному храмі Пресвятої Трійці у м. Дрогобиці відбулося урочиста Божестенна Літургія з нагоди чергової річниці Незалежності Української Держави. Богослужіння очолив преосвященний владика Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, у співслужінні владики Григорія (Комара), Єпископа-помічника, та представників єпархіального духовенства. Детальніше...

Проповідь з нагоди Дня Незалежності Української Держави (24.08.2020)

24 серпня 2020
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні ми святкуємо велике національне свято – День Незалежності Української Держави. День, про який мріяли мільйони вірних синів і дочок України. Мріяли гетьмани й національні вожді, мріяли наші борці визвольних змагань, мріяв наш боголюбивий український народ. Незалежність України вимолена вірними, оспівана поетами і кобзарями, здобута довготривалою віковою боротьбою та скроплена кров’ю найкращих синів і дочок України. Ми сьогодні схиляємо голови перед тими, хто поклав своє життя на вівтар Батьківщини в боротьбі за її свободу і незалежність, впродовж всіх часів наших визвольних змагань, а особливо під час цієї війни, яку веде наш народ проти агресивної Московії. У ці чи не найскладніші часи вільної України – часи випробувань і новітніх викликів - саме на нас Господь поклав відповідальність за збереження й утвердження дару свободи та незалежності нашої держави. Сьогодні ми повинні не лише згадувати своїх славних попередників, а й мати відвагу стати в їхні ряди. Прикладом нам мають слугувати сучасні герої – полеглі воїни Небесної сотні і тисячі наших військовослужбовців, які щомиті жертвують своїм життям і здоров’ям за єдність і кращу долю України.Сьогодні наше велике свято - День Подяки Богові за відновлення Української Держави. Наша країна не постала 29 років тому її історія сягає прадавніх часів, а традиції державотворення розгортаються з IX століття. Наш народ ніколи не звертав зі своєї дороги, що нею прямував до свободи  дороги віри, дороги, якою є Господь наш Ісус Христос, що сам про себе сказав: «Я є дорога, правда і життя» (Ів. 14, 6). Ця євангельська істина була настільки глибоко закорінена у свідомості українців, що навіть виражалася переконанням: краще вмерти вільним, ніж жити рабом; краще вберегти гідність, жертвуючи собою, ніж втратити власне майбутнє та майбутнє народу, ідучи на внутрішні компроміси із злом та неправдою.Святкування Дня Незалежності України спонукає нас подякувати Богові, нашому Визволителеві, за дар свободи для нашого народу. Сьогоднішня євангельська благовість говорить нам про цю чесноту вдячності на прикладі оздоровлення десятьох прокажених (пор. Лк 17, 12-19). Ми не можемо по-справжньому бути вдячними, коли ми не задумуємося над Божим даром. Вдячність є відповіддю на благодать, яку нам виявив Господь. Говорити Богові «дякую», означає передовсім признати, що все, що ми маємо і чим ми є, походить від Бога. Бог є дателем всього, на чому базується наше життя. Дякувати Богові означає бути віруючою людиною. Невипадково Ісус у сьогоднішній благовісті поєднує вдячність з вірою: «Іди, віра твоя спасла тебе» (пор. Лк. 17, 19). Це надзвичайно важливо, бо дякувати Богові потрафить справді віруюча людина. Дорогі у Христі брати і сестри! Ми маємо бути людьми молитви, людьми вдячності Богові за звільнення з прокази рабства і неволі, брехні і лукавства, бо Україна є нашою матір'ю. Вона передала нам віру, мову, культуру, звичаї. Іншого вибору в нас не має. Бо, як сказав поет Василь Симоненко: «Можна все на світі вибирати сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину». Тому правдивий патріотизм є готовністю до жертовнності і посвяти для народу, для Батьківщини. «Жертвами і кров'ю поколінь здобувається воля народу», - писав Слуга Божий Митрополит Андрей. Рівно ж мусимо пам'ятати, що любов до Батьківщини проявляється не лише у маніфестаціях та високих фразах про патріотизм, але у повсякденній ревній праці, у веденні праведного християнського життя. Для визволення народу з неволі, для збереження і розбудови державності, для покращення добробуту народу потрібні не лише фізичні сили й зброя. Потрібні передусім благословення й поміч Всемогутнього Бога, бо в Його руках спочиває доля кожного народу. Для забезпечення волі і збереження добробуту народу потрібно найперше ревних, побожних громадян, які будуть своїми молитвами і своїм праведним християнським життям, відповідальною працею та своєю щирою молитвою випрошувати у Бога благословення для своєї Батьківщини та кожного дня благодарити Бога за свободу і спасіння. Якщо Україна плекатиме таких борців і героїв, то з певністю переможе всі тимчасові труднощі й знайде для себе належне їй місце у світовому співтоваристві. Тож молімося, аби ласкавий Господь захоронив наш нарід від усякого лиха. Небесна поміч була необхідна для проголошення незалежності нашої держави. Вона конечно потрібна і сьогодні, особливо коли всі ми зазнаємо загрози північного агресора. Молімося за перемогу воїнів правди над ордою темряви, молімось за захист та свободу нашої землі, нашого народу, об’єднаймося в обороні нашої соборної Держави. Бог на стороні тих, хто бореться за правду, істину і справедливість. І саме такою є теперішня боротьба нашого народу. Це боротьба світла проти темряви, любові проти ненависті, правди проти брехні. Дорогі в Христі брати й сестри! У цей святковий День Незалежності нашої Батьківщини прийміть сердечні та щирі вітання. Закликаю всіх вас сьогодні взяти на себе особисту відповідальність за цей дар Незалежності для нашого народу, для неї з посвятою працювати та за неї гаряче молитися. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь!   Детальніше...

Владика Ярослав: Кожна Свята Літургія — це та Таворська вершина, на якій ми можемо зріти сяйво Божого Царства

20 серпня 2020
19 серпня, у свято Преображення Господнього, владика Ярослав відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Владика Ярослав: Християнину для сповнення своєї місії у світі треба пройти шляхом молитви й посту

17 серпня 2020
16 серпня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на десяту неділю після Зіслання Святого Духа (2020)

17 серпня 2020
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Подія, про яку розповідає сьогоднішнє Євангеліє, відбулася після Преображення Ісуса Христа. Господь з трьома учнями (Петром, Яковом та Йоаном) повертається з гори Тавор і бачить розгубленість інших учнів, які не змогли оздоровити недужого юнака на прохання його батька. Євангелист Матей дуже коротко розповідає про цю подію, акцентуючи не на самому факті оздоровлення, а на нездатності учнів його здійснити. Для нього у цьому епізоді важливою є тема віри. Будуючи так цю розповідь, євангелист підводить нас до запитання: чому учні не були здатні зцілити цього юнака? Пізніше вони самі прийдуть із цим запитанням до Ісуса на самоті, адже вони перед тим одержали владу оздоровляти хворих і виганяти бісів (пор. Мт. 10,1). Чому в той момент вони виявилися нездатними сповнити цю владу? В той час, коли Ісус перебуває на горі з Отцем у славі, учні перебувають під горою з людьми. Вони стараються виконувати свою місію, яка є місією Спасителя, однак безуспішно, бо не можуть її ще використати проти зла. Ця євангельська благовість відповідає на фундаментальне питання, яке постає перед Церквою в період після Пасхи Христової: як виконувати місію Спасителя, коли Він відійшов до Отця? Євангелист говорить тут про слабкість учнів, яким не вдається використати тієї сили для боротьби зі злом, яку дав їм Господь, запевнивши, що завжди буде з ними (пор. Мт. 28, 20). Основною темою і причиною цієї слабкості є невіра і мала віра, адже для віри немає нічого неможливого. Проблема полягає в тому, щоб наша мала віра, перед лицем зла не заламалася в невіру, яка нічого не може, але сталася вірою, яка може все у Христі Господі. Якщо конкретніше, то віра є виявом послуху Отцеві, який промовляє на горі, щоб ми слухали Сина (пор. Мт. 17,5). Така віра перенесе будь-де «ту гору», яка є горою Преображення Господнього – славу Бога на землі. Хто слухає Ісуса Христа, той вже переміг зло, Його слово має силу зробити нас дітьми Божими (пор. Йо.1, 12). Таким чином в період Церкви, що характеризується «неприсутністю» Сина, тільки той переможе зло, хто має віру. Саме віра уможливлює присутність «неприсутнього» Бога, а полягає вона у слуханні і виконанні Його слів (Мт.7,21.24). Ісус буде взятий з цього світу, і місія буде продовжена Його учнями (пор. Мт.21,18-20). Церква завдяки тому, що слухає Ісуса, стається такою, як Він – переможницею зла. В цій євангельській благовісті на прикладі батька і апостолів бачимо людей, які, досвідчивши свою слабку віру, все одно прагнуть у вірі зростати у своєму щоденному житті… Євангелист Лука уточнює час події оздоровлення юнака, вказуючи, що вона сталася «наступного дня» після преображення (пор. Лк.9,37). Це для нас дуже важливо, бо наступний день після свята – звичайний день. В цьому фрагменті йдеться про проблему «наступного дня»: як переживати свято Преображення і славу на горі у буденності життя, яке часто затьмарене і віддане злу. Як принести в «щоденне сьогодні» вже звершену Ісусом перемогу над злом, яку таїнственно святкуємо на Божественній Літургії? Як переживати неділю у понеділок і впродовж цілого тижня? Отож наступного дня Ісус є між своїми, але вже не як Господь слави, але як Той, Хто йде на хрест щоб перемогти смерть. Ісус, який остаточно піднісся догори і вступив до неба, є і надалі присутній серед своїх завдяки своїй спасительній силі Воскресіння. Він не відійшов, але надалі є присутнім, щоб продовжувати боротьбу зі злом у своїй Церкві. Він заступається своїми багатими небесними дарами. Тепер ми маємо доступ до Нього у новий спосіб: через віру. Саме цього сьогоднішнє Євангеліє хоче нас навчити. Після сходження Ісуса на гору Тавор і спілкування з Отцем у Преображенні, Господь сходить поміж своїх учнів, щоб реалізувати Боже Царство через віру апостолів. Причиною того, що учні не змогли допомогти юнаку, є не відсутність Господа, Який насправді завжди є присутній і славлений, але відсутність тієї віри учнів, яка чинить Його присутнім разом із Його силою. Темою цього фрагменту є можливість бачення Ісуса під час Його відсутності. Це дає віра. Безсилля учнів у звершенні спасіння Ісус пояснює браком віри. Успіх або відсутність успіху у боротьбі зі злом залежить від віри, а не від чогось іншого. Господь є всесильним і милосердним, але може діяти лише там, де через віру приймається Його діяння. Христос є «відсутнім», коли помер, воскрес і вступив до своєї Небесної слави, але у євхаристійному таїнстві ми «споглядаємо» Його славну присутність у тій мірі, в якій «слухаємо» голосу Отця, Який говорить нам, щоб ми були Йому послушні на Його хресному шляху. Так Він діє у нашому щоденному житті. Учні радісно приймають славу преображення, хочуть навіть її затримати. Але Ісус вимагає від них віри, яка є згідною на страждання і «слабкість» хреста. Тільки така віра має силу подолати злого духа. Віра, яка не знає сили хреста, є невірою і лукавством (пор. Лк 23, 35-39). Тому учні повинні «уважно слухати» слів, що «Син Чоловічий має бути виданий у руки людям» (пор. Лк. 9,44). Вони мусять зрозуміти сенс Його Страждань. Було б достатньо, як би апостоли мали навіть невеличку віру. Тут євангелист відсилає нас до притчі про гірчичне зерно (пор. Мт 13, 31-32). Спочатку це насіння найменше з усіх зерен. Але воно перебуває у постійному зростанні, сягаючи аж до великого дерева. Важливо, щоб і віра учнів була такою ж динамічною у прогресії постійного зростання. Так із малої віри можна прийти до сповнення великих речей, бо нема нічого неможливого для того, хто вірує (пор. Мк 9,23). Учні запитали в Ісуса, чому вони такі безсилі, чому вони не можуть допомогти тим, які з великою надією до них приходять? І Спаситель сказав дві речі. Спочатку, до їх запитування, Він сказав привести хворого юнака. Віра є приношенням до Ісуса нашого непереможеного зла, а навіть нашої невіри і лукавства. Це перше, що кожний з нас може зробити, коли перед нами нестатки, хвороба, розпач, розгубленість, брак довіри… Ми так часто намагаємося комусь допомогти. Деколи якоюсь мірою ми це можемо зробити. Водночас маємо усвідомити, що гранична гармонія, цілісність людини може бути відновлена тільки самим Богом. Тому ми повинні пам’ятати, що ми послані в цей світ для того, щоб кожного зраненого, розбитого привести до Христа, стати настільки прозорими, настільки непомітними, щоб люди ввійшли у спілкування із Ісусом, до Якого ми їх привели. Друге питання було поставлене конкретно учнями: «Чому ми не змогли його зцілити?» - Бо не вистачило віри. Не віри в те, що вони мають силу це зробити, а віри в те, що Бог може це створити; і що роль учня в тому, щоб розгорнути якомога ширший простір для Бога, щоб Він міг вступити в життя й вчинити чудо. Для сповнення християнської місії треба пройти шляхом молитви й посту. Не тільки посту в тому розумінні, в якому ми про нього говоримо так часто, тобто поміркованість в їжі. Але також і духовного посту, тобто у відмові, або вірніше свободі від усього того, що нас поневолює, від усього того, що нас приваблює в грісі. Це означає до кінця належати Богові й бути здатними до Нього повернутися й слухати в глибинах нашого буття Його животворче слово,яке запрошує до молитви. Це означає збільшити нашу віру. Її потрібно безнастанно збільшувати, бо небезпека втратити її завжди присутня. Дорогі в Христі! Вірити в Бога означає поєднати себе з Ним. Поєднати нашу душу, наше тіло, наше прагнення – усе наше єство. Саме те поєднання між людиною і Богом ми називаємо вірою. Апостол Павло каже: вже не я живу, а Христос живе в мені (пор. Гал. 2, 19-20). І те, що сам Христос чинив на доказ свого Божества, може діятися через життя, молитву, свідчення і навіть смерть віруючої людини, бо Слово Отця є живе і вічне. Воно не підлягає зіпсуттю і є безсмертним зерном, яке відновлює нас на Його образ (пор. 1 Пет.1,23). Хто його приймає, той стається Божою дитиною (пор. Йо.1,12) і ріднею Ісуса Христа (пор. Мт.12, 50).Просімо нашого Господа, щоб Він і надалі проявляв свою силу в нашому народі. Просімо, щоб Він укріпив нашу віру, кажучи: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству» (пор. Мр. 9,24 ).А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь! + Ярослав 16 серпня 2020 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Успіх залежить від Бога, Господь є господарем життя, Він дає воду серед пустелі, життя серед смерті, світло серед темряви, надію серед відчаю [фото]

03 серпня 2020
2 серпня, у свято пророка Іллі, владика Ярослав відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив священичі свячення диякону Богдану Хом’яку, префекту Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Проповідь на восьму неділю після Зіслання Святого Духа (2020)

03 серпня 2020
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Євангельська благовість сьогоднішньої неділі підкреслює надзвичайне Боже милосердя і любов, яка в розповіді євангелиста Матея виливається двома цілющими джерелами: зцілення недужих та помноження хлібів. Ісус щойно втратив Йоана Хрестителя – свого родича і сподвижника, і це очевидно було наочним прикладом, що чекало на самого Христа. Господь відходить на самоту, але Його знаходять люди, і тоді свій особистий смуток Він перемінює у співтерпіння з потребуючими – змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (пор. Мт 14:14),через вияв свого милосердям Господь подає людям надію і життя. Це дійство помноження хлібів для п’ять тисяч людей Ісус Христос учинив, згадуючи старозавітну подію, коли Божий народ сорок років подорожував пустелею. Найважливішою наукою, що її дав Господь Бог тоді своєму народові, було те, що успіх мандрівки ізраїльтян, тобто можливість посісти обітовану землю, не залежить від їхньої здатності долати труднощі. Успіх залежить від Бога, Господь є господарем життя, Він дає воду серед пустелі, життя серед смерті, світло серед темряви, надію серед відчаю. Ламаючи хліб у пустелі та помножуючи його, щоб втамувати голод понад п’яти тисяч осіб, наш Спаситель не тільки пригадує своїм апостолам про небесний хліб – манну, яка колись наситила старозавітний Божий люд у пустелі. Він сповіщає про укладення Нового Заповіту між Богом і всім людством, – Заповіту, що буде запечатаний у Його Крові хресною жертвою. Тож цей помножений хліб є пророчим прообразом Хліба, яким є Христове Тіло, таїнственно присутнє для нас у Святій Євхаристії. Цей Хліб, розподілений на спомин про Його Смерть і Воскресіння, живить і підтримує нас, що є Його Містичним Тілом – Його святою Церквою. Під час Божественної Літургії священик, розламуючи Таїнственний Хліб - Тіло Христове, каже такі слова: «Роздроблюється і розділюється Агнець Божий, що Його їдять, але ніколи не з’їдають і причасників Він освячує». Це таїнственне ламання Хліба і благодать Слова Божого ми переживаємо на кожній Літургії, адже тоді сам Христос приходить, щоб на святім престолі розламати і поблагословити нам хліб та перетворити його на своє тіло, а вино – на свою кров. І тоді через руки священнослужителів Він хоче накормити нас, щоб ніхто не знеміг у дорозі до мети – життя вічного. У пустелі учні були готові розпустити людей по селах, щоб вони купили собі поживу. Однак Ісус на це промовив: «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти». Як часто ми чуємо нарікання багатьох людей: чому Бог не зробить щось …, чому Він не нагодує голодних …? Ми, здається забули, що Бог «робить щось» часто через нас, ми є Його знаряддям, членами Його Тіла. Він показує свою працю через нас, саме ми є Його людьми, Його народом, Його Церквою. «Не треба їм відходити, дайте Ви їм їсти». Ми повинні принести все, що ми маємо – наші п’ять хлібів і дві риби - до Христа. Він поблагословить те, що ми принесли і використає, щоб допомогти нашим ближнім у потребі.              Сьогодні Христос говорить нам: Я маю завдання для вас, яке ніхто інший крім вас не зможе виконати. Не обов’язково нам володіти великими талантами, щоб служити Богові. Ми є корисними тим, що маємо. «Є тут один хлопчина: він має п’ять ячмінних хлібів, ще й дві риби; та що це на таку многоту» - каже апостол Андрій брат Симона-Петра (пор. Ів. 6:9). Але Ісус відповідає: «Принесіть їх мені сюди». Чудо сталося того дня саме тому, що хлопчина запропонував Христові ту єдину річ, яку він мав. Як могла б розвинутись наша Церква, якби ми запропонували Богові те, чим ми володіємо. Якщо у нас гарний голос, співаймо у церковному хорі; якщо ми можемо навчати нашу молодь, робімо це в домашній церкві, суботній школі та з інших нагод; якщо володіємо певною майстерністю чи ремеслом, допоможімо при будівництві храму… Пошукаймо та подивімось, де ми можемо інвестувати свою людяність та свої таланти, щоб Господнє ім’я прославлялося в нашому народі. Чудовою благовістю є те, що Бог потребує нас. Бог, який не потребує нікого, однак зі своєю милістю працює через своє творіння – людину. Ми є важливі для Господа, немає значення, що наше життя може здаватись без сенсу, але очевидно воно є унікальне у цьому світі. Бог працює через кожну людську істоту, реалізовуючи свій план для спасіння світу. Поки ми не виконаємо цю Богом-заплановану місію, щось у цьому світі буде завжди залишатись незавершеним. Це свідчить про те, наскільки кожен з нас є важливим в очах нашого Господа. Як ми можемо бути добрим знаряддям в руках Божих? Є тільки один спосіб. Ми повинні повністю відкритись для Бога і наших ближніх. Бог не питає про нашу спроможність – тільки про нашу готовність, Він надасть нам можливість. Найбільшим питанням є, чи ми є корисними для Бога? Мойсей віддався на милість Божу, і Бог дав йому здатність творити великі діла в Його ім’я. Так зробили боязкі рибалки-апостоли, блаженні і святі нашої Церкви так зробив і пророк Ілля якого сьогодні молитовно прославляє наша свята Церква. Пророк Ілля проживав у старозавітні часи, у період близько трьох тисяч років тому, коли світ перебував у поганстві, коли панувало ідолопоклонство. Віру в єдиного істинного Бога зберігали ізраїльтяни, однак і цей народ крок за кроком почав забувати свого Бога, Бога, Який дарував йому свободу, Який вивів його з Єгипетської землі, Який дарував йому Обітовану землю, часто зрікався своєї віри і впадав у гріхи відступства. Господь, бачачи духовний занепад людства, посилав у світ пророків, котрі прикладом свого життя і своєю проповіддю навертали людей до Правдивого Бога і готували їх до приходу Месії. Одним з таких пророків – сильним духом і вірою – був Ілля, ім’я якого означає - міць Господня. Він був покликаний до пророчого служіння за ізраїльського царя Ахава, пророк Ілля став полум'яним ревнителем щирої віри і благочестя. Священне Писання оповідає нам,  коли цар Ахав не відступив від поклоніння ідолу Ваалові, а навпаки підтримував ідолослужіння розом з язичницею Єзавель, пророка Ілля оголосив, що в покарання на землі не буде ані дощу, ані роси, а засуха припиниться тільки за його молитвою (пор. І Цар. 17,1). По закінченні трьох років посухи Господь послав Іллю до царя Ахава для припинення нещастя. Пророк наказав цареві зібрати на горі Кармель весь Ізраїль та жерців божків Ваала та Ашери. Коли люди зібралися, пророк запропонував спорудити два жертовники: один — від жерців Ваала, інший — від пророка Іллі для служіння Істинному Богові. На який з них спаде вогонь з неба, це буде вказівкою, чий Бог істинний, - сказав пророк Ілля, - і всі повинні будуть вклонитися Йому. Першими приступилися до жертвоприношення жерці Ваала, але, незважаючи на всі їх зусилля, ніякого дива не сталося, і таким чином об’явилася облудна дійсність ідола (пор. І Цар. 18,1-29). Тоді Ілля закликає народ наблизитися, вчиняючи його учасником своєї молитви. Далі він споруджує вівтар, взявши 12 каменів, як символ 12-ти поколінь Ізраїля. Ілля просить, щоб об’явилася Господня істина, і щоб Господь втрутився, щоб навернути Свій народ, щоб він пізнав, Ким насправді є його Бог, та зробив остаточний вибір. Тоді з неба зійшов вогонь, який спалив жертву Іллі. Народ вже не має сумнівів, бо «Боже милосердя вийшло назустріч його слабкості» (пор. І Цар. 18,30-39). Ця Старозавітна подія, по-перше, ще раз пригадує нам про першу заповідь: поклонятися єдиному Богу, а по-друге, навчає, що першочерговим завданням молитви є навернення. Там, де зникає Бог, людина потрапляє в рабство ідолопоклонства, як це нам представили тоталітарні режими. Натомість, справжнє поклоніння Богові означає віддати себе Йому та Божому провидінню. Дорогі браття і сестри! Нажаль і в наш час повторюється старозавітня подія, про яку ми сьогодні згадували. Людство поступово відходить від віри в Істинного Бога, як за часів пророка Іллі, і як наслідок цього – від істини, що її відкрив Бог. Християнське віровчення, на жаль, є спотворене численними псевдохристиянськими конфесіями, в яких від Божественної Істини залишається лише зовнішня оболонка, тобто богословські терміни (слова), позбавлені змісту і суті, не підтверджені життям. Ідеали любові, смирення, лагідності, терпіння, цнотливості, життя для інших – розтоптані. А культи неймовірної гордості, насильства, агресії, збагачення будь-якими засобами, розбещеності плоті, служіння людським пристрастям стали наріжним каменем життя практично в кожній країні. Тому, вшановуючи сьогодні пам’ять великого пророка Іллю, навчімось у нього та в багатьох подвижників та свідків віри нашої Церкви отої живої віри та ревності у сповненні християнських обов’язків. Прохаймо їхнього заступництва, щоб і ми могли бути свідками Правди-Христа у наших родинах, парафіях, в нашому народі. Щоб і ми не були байдужі, коли йдеться про добро нашої Церкви і народу. Щоб понад усе старалися про поширення Христового Духа  чи то у спільноті церковній, чи на місці нашої праці або навчання. Нехай літургійне прохання за добрий стан святих Божих Церков та з’єднання всіх буде молитвою не тільки наших уст, але і щоденним християнським завданням. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! + Ярослав 2 серпня 2020 року Божогом. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав: Від святого Володимира, як від світильника, запалилися свічі віри в серцях наших предків [фото]

29 липня 2020
28 липня, у свято св. Володимира Великого, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі, в м. Дрогобич. Під час богослужіння єпископ уділив дияконські свячення чотирьом випускникам Дрогобицької духовної семінарії: Миколі Лутчаку, Миколі Германовичу, Івану Сов’яку та Тарасу Шпаку. Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 3 з 100
^ Догори