Владика Ярослав: Поки в наших храмах лунає молитва, доти стоятиме Україна [фото]

8 листопада, на свято святого Архистратига Михаїла та інших безтілесних сил, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, з нагоди 25-ліття храму відвідав з пастирським візитом парафію св. Архистратига Михаїла у с. Зоротовичі Добромильського деканату і освятив новий престіл. Архиєреєві співслужили адміністратор храму о. Роман Кобетяк, протосинкел єпархії о. Роман Андрійовський, декан Добромильський о. Павло Коляса, духівник Львівської духовної семінарії о. Андрій Стасів та інші священнослужителі. Детальніше...

Проповідь з нагоди Собору святого Архистратига Михаїла та інших безтілесних сил (2025)

  Ось я посилаю ангела мого перед тобою, щоб стеріг тебе в дорозі і привів тебе до того місця, що я приготував.Вих.23, 20 Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! «Прийдіть, отже, христолюбиві вірні, на це свято та, взявши квіття чеснот, з чистими думками й добрим сумлінням пошануймо ангельський хор, що безнастанно перебуває перед Богом», – такими словами стихира Вечірні закликає нас святкувати нинішнє свято – архистратига Михаїла і всіх безплотних небесних сил. У ньому ми вшановуємо ангелів і архангелів, які прославляють Бога і служать Йому, а також є помічниками людей. Від початків християнства на нашій землі український народ шукав заступництва архистратига Михаїла і чесних безплотних небесних сил. Про це свідчать численні храми, споруджені на їхню честь. Ікону архистратига Михаїла зображали на багатьох гербах. Наша столиця і багато українських міст мають його як покровителя. Архангел Михаїл є союзником українського війська. В наших щоденних молитвах ми взиваємо: «Святі ангели й архангели, моліть Бога за нас». Нинішнє свято – добра нагода спрямувати свій духовний погляд на невидимий ангельський світ. Слово «ангел» з грецької означає «посланець, вістун». Бог у різних моментах історії спасіння послуговується ангелами, щоб принести свою вістку до людини, об’явити їй свою волю. Ангели стоять перед обличчям Божим і безнастанно прославляють Бога, але вони також сповіщають Божу волю людині, відкривають Божий задум про спасіння тоді, коли Господь їх посилає. Бог є Творцем неба і землі, всього видимого і невидимого. Так ми сповідуємо у Символі віри. Видиме творіння – це світ земний, а невидиме – світ небесний, до якого належать ангели. Коли Бог закладав підвалини землі, то ангели уже прославляли Творця. Це означає, що ангели були створені раніше, ніж земля. Створений був, насамперед, невидимий світ, про який сказано, що це «небо». Ангели є першими Божими творіннями й у своїй природі були створені світлими. Бог є Світлом. І це світло ангели отримували від Бога. Бог не створив ангелів з необхідності, бо Він не відчував нестатку. Він створив ангелів виключно зі Своєї любові і благості та для того, щоби вони як творіння розумні розділяли Боже блаженство. Ангели – це Божі творіння, безплотні, тобто не мають тіла як люди, але мають розум і свобідну волю, як і кожна людська особа. А мати свобідну волю – означає мати можливість вибору: служити Богові і сповняти Його волю чи ні. Тому, на жаль, не всі ангели залишилися вірними Богові. Про це написано у Книзі Одкровення: «І настала війна на небі: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон воював та й ангели його… і повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною… повержено на землю» (Одкр. 12, 7-9). Частина ангелів на чолі зі світлоносним ангелом (Люцифером) збунтувалася проти Бога, але архангел Михаїл, ім’я котрого означає «Хто, як Бог», будучи вірним Богові, став на боротьбу і Божою силою переміг невірних ангелів, що стали злими духами. У цьому імені «Хто як Бог» немає якогось риторичного чи філософського запитання, це – клич, заклик до боротьби із злими силами. В євангельському читанні сьогоднішнього свята про цю подію розповідає Христос: «Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба» (Лк. 10,18). Ці слова наш Господь говорить до тих 72-ох учнів, яких Він посилав на проповідь у міста, в які сам мав прийти. Учні, повернувшись, раділи, що біси, оці впалі ангели, коряться їм силою Христового імені, проте Христос їм говорить, що правдивою причиною їхньої радості має бути те, що їхні імена записані на небі. Сьогоднішнє свято дає нам відповідь на питання, чому у світі так багато зла? Бунт проти Бога цих ангелів був свідомий, а вибір їх остаточний. Вони були скинені з неба і тепер намагаються шкодити людині, щоб відвернути її від Бога, спокусити до гріха. Спокушаючи людину, диявол завжди приховує потворність гріха, зло намагається представити як щось приємне для людини. А коли людина вчинить гріх, то намагається посіяти у ній відчай і зневіру, щоб вона перебувала у гріху і не наверталася до Бога. Щодня ми ведемо боротьбу зі злом, яке має корінь у злобі тих впалих ангелів. Усі ми під проводом архистратига Михаїла і всіх безплотних небесних сил покликані протистояти злу. Як архистратиг Михаїл маємо стати на захисті правди, добра, справедливості. Ми покликані до боротьби з гріхом, який є причиною всякого зла як в особистому, так і суспільному вимірі. У тижневому колі богослужінь кожен понеділок присвячений почитанню і молитві до ангелів. «Небесних воїнств архистратиги, молимо вас завжди ми, недостойні, щоб ви вашими молитвами огородили нас, покровом крил духовної вашої слави…», - співаємо у наших богослужбових текстах. За боротьбу ангелів зі злом називаємо їх небесним воїнством. У нашій земній боротьбі зі злом ми потребуємо повсякчасної допомоги небесних сил. «Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах», – навчає апостол Павло (Еф.6,12). Добрих ангелів є надзвичайно багато: «Я бачив, і чув голос ангелів багатьох навколо престолу… і було… їх – множини множин і тисячі тисяч», - читаємо у Книзі Одкровення (пор.Одкр. 5, 11). Про це говорить й Ісус Христос в Оливному городі, коли Його зрадив Юда, а апостол Петро вихопив меч і відтяв слузі первосвященника вухо: «Чи гадаєш, що я не міг би просити Отця мого і він зараз же не дав би мені більш як дванадцять легіонів ангелів?» (Мт. 26,53). Під час Божественної Літургії нам також співслужать ангели. На Малому вході з Євангелієм священник молиться: «Вчини із входом нашим, щоб був входом святих ангелів, які співслужать з нами і разом з нами славословлять твою доброту». На Великому вході ми молимося: «Ми херувимів тайно являючи…», а далі: «Щоб і царя всіх ми прийняли, що його в славі невидимо супроводять ангельські чини». На Літургії ж Напередосвячених дарів у Великому пості молимося: «Нині сили небесні з нами невидимо служать…». Перед самим освяченням чесних Дарів вустами священника дякуємо Господеві за цю службу, яку Він з рук наших зволив прийняти: «…хоч і стоять перед тобою тисячі архангелів, десятки тисяч ангелів, херувими і серафими…». Крім служіння Богові, ангели також радо служать людям. Ми віримо, що кожна людина має свого ангела хоронителя, котрий опікується нею, допомагає в духовній боротьбі, наставляє на праведний шлях. Господь Ісус Христос говорить: «Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця» (пор. Мт. 18, 10). Тому нинішнє свято – особлива нагода для молитви до нашого ангела-хоронителя, який повсякчасно чуває над нами. У Святій Тайні Хрещення, яку ми отримали, священнослужитель промовляє молитви екзорцизму, тобто вигнання злого духа, який може скриватися у серці людини, а також просить Бога дати їй ангела світлого, який би охороняв від усяких ворожих диявольських підступів. Так християнин отримує ангела-хоронителя, який перебуває поруч з нами упродовж усього земного життя, допомагаючи у мандрівці до небесної батьківщини. Сьогоднішнє свято також навчає, що кожен з нас повинен бути добрим ангелом для своїх ближніх, посланцем Божого милосердя, вісником та виконавцем Його волі. Воно пригадує нам, що тут, на землі, ми є воїнством небесним, покликаним до утвердження Божого Царства, до захисту істини та справедливості, вбогих та переслідуваних, до боротьби зі злом. Святкуючи 25 – літній ювілей вашого храму та його оновлення, маємо добру нагоду подякувати Богові за всі ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали. Це також час подяки всім, хто впродовж цих років підтримував і продовжує підтримувати зусилля громади у розбудові церковного життя. Усе, що за благодаттю Божою вам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання й дбають про духовний розвиток спільноти. Поки ми зберігаємо храм живим нашою активною участю у богослужіннях, поки підносимо руки до неба у молитві, доти стоятиме Україна і світло Христове не згасне серед темряви війни у нашому народі. Сьогодні ж у молитвах просімо Господа, щоб Він за заступництвом архистратига Михаїла і безтілесних сил послав допомогу українському воїнству, яке захищає наш народ від російської збройної агресії, даючи перемогу добра над злом, світла над темрявою, свободи над рабством. Нехай святий Михаїл буде і для нас постійним прикладом та могутнім захисником, щоб ми успішно протистояли всяким злим підступам та спокусам. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 08 листопада 2025 року Божого,с. Зоротовичі   Детальніше...

Владика Ярослав зустрівся із головами єпархіальних комісій [фото]

У вівторок, 4 листопада 2025 року, в єпархіальному управлінні у Дрогобичі відбулося засідання голів єпархіальних комісій Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Під час зустрічі було підбито підсумки діяльності за минулий рік: обговорено здобутки у сферах катехизації, душпастирства молоді та родини, а також у справах шкільництва й мирян. Учасники ділилися досвідом, представляли практичні напрацювання та окреслювали виклики, що постають у сучасних умовах служіння. Детальніше...

Владика Ярослав зустрівся з монашеством Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

03 листопада відбувся з’їзд богопосвячених осіб із чернечих спільнот, які діють на території Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. Понад двадцять ченців і черниць зібралися в монастирі святих апостолів Петра і Павла у Дрогобичі, щоб спільно помолитися, поспілкуватися та обговорити актуальні виклики монашого життя. Детальніше...

Владика Ярослав освятив оновлений храм у с. Смеречка на Старосамбірщині [фото]

02 листопада владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію святих апостолів Петра і Павла в селі Смеречка на Старосамбірщині. У співслужінні о. Миколая Лутчака, адміністратора парафії, та священників Старосамбірського деканату єпископ очолив Архиєрейську Літургію та освятив оновлений храм. Детальніше...

Проповідь на двадцять першу неділю після Зіслання Святого Духа (2025)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос розповідає нам притчу про сіяча, а пізніше на прохання учнів пояснює її значення. Зерном, яке сіяч сіє на своєму полі, є слово Боже. Тому значення цієї притчі для духовного життя християнина у великій мірі залежить від того, що ми розуміємо під цим Словом. Слово Боже - це передусім звернення Бога, люблячого Батька, до людини – свого творіння. У притчі Христос порівнює Слово Боже до зерна, яке сіється, а грунт означає внутрішню диспозицію людей. Таким чином, зростання Царства Божого залежить, згідно з Ісусом, також і від нас, бо вільна людська воля, несе відповідальність за це зростання. Зерно можуть потоптати люди, видзьобати птиці, заглушити терня. Цей образ Слова – Зерна відкриває нам кенозис – сходження самого Бога, Який з любові до людини у Воплоченні стає вразливим аж до смерті і то хресної. Також у притчі нас вражає до певної міри щедрість Сіяча – він не жаліє зерна, а сіє всюди. Бог не нав’язує нам своє слово, Він нам його пропонує. Тому Господь знову і знову виходить сіяти своє Слово широко, вдосталь і щедро для кожної людини яка покликана Богом до життя вічного. Перші рядки Євангелії св. Йоана Богослова розкривають нам нову правду про Бога, називаючи Його Словом – Словом, Яке було на початку і з Якого все постало (пор. Йо.1, 1-5). Зі Священного Писання знаємо, що Бог своїм Словом сотворив світ (пор. Пс. 32,6), Він підтримує цей світ Словом (пор. Євр. 1, 3) і, врешті, судитиме в кінці часів світ Своїм Словом (пор. Йо.12,48). Слово Боже – «живе та діяльне, гостріше від усякого меча двосічного", воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця (пор. Євр 4,12). Воно є "силою Божою на спасіння кожному, хто вірує» (Рим 1,16). Це – "слово життя" (Флп 2,16), "слово примирення" (2 Кор 5,19), як твердить апостол Павло. А пророк Ісая говорить: «Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть, отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав» (Іс. 55,10 – 11). Це означає, що Слово Боже є дієвим: Господь сказав і створилось. Це Слово здатне давати життя і його утримувати. Христос є присутній у Слові Отця. Він сам особисто промовляє до людини в різний спосіб: через слухання Слова Божого, читання, внутрішнє натхнення, споглядання, висновки із різних обставин життя тощо. Слово Боже приходить до людини не тільки в храмі чи на особистій молитві, але всюди, де перебуває людина. Звернімо увагу на те, як ми слухаємо? Як слухаємо ми Слово самого Господа? Як слухаємо ми один одного? Як слухаємо ми голос нашої совісті? В нашому житті слухання має дуже важливе значення. Вміння слухати – це велике мистецтво, через слухання ми отримуємо мудрість і знання. У біблійній мові «слухати» означає більше, аніж просто чути, а навіть більше, ніж розуміти. Воно включає цілковите відання особи: від почути до розуміти і від розуміти до жити. Слухати – означає чути, сприймати і виконувати волю Небесного Отця. Ісус у Господній молитві закликає всіх молитися: «Нехай прийде Царство Твоє» (пор. Мт. 6,11; Лк 11,2). Притча про сіяча голосить, що Царство Боже стає реальністю вже у вченні Ісуса, і одночасно вказує на безмежну кількість плодів, які складають велике благо Царства, що об'являться при кінці часів. Не всі зерна дадуть плід. Це залежить від того, якою буде відповідь на запрошення, як буде прийняте зерно Слова Божого. Під час кожної Божественної Літургії, перед читанням Слова Божого, ми чуємо заклик священнослужителя до вірних: «Будьмо уважні». Цей заклик спонукає вірних стати причасниками Божого Слова, щоб бути готовими до прийняття зерна, яке Господь щедро сіє. Заклик «Будьмо уважні» чуємо як перед читанням Апостола, так і перед читанням Євангелія. Важливо запитати себе, чи дійсно я уважно вслухаюся у Слово, яке промовляє до мене Господь. Притча пояснює нам, що Слово Боже, яке приходить до людини, має багато перешкод в людині, поки вона відважиться жити правдиво по-християнському або, іншими словами, так, щоб це Слово приносило добрий плід життя. Люди часто легковажать собі Слово Божим, приглушуючи сумління, кидаються у вир грішного життя, щоб шукати задоволення у тимчасових примарних насолодах. Ісус пояснює учням і нам, що диявол дуже піклується про те, щоб Слово Господнє зробити неплідним у нашому житті. Окрім того, також заглушують Слово непостійність людини у своїх переконаннях, спокуси, клопоти, багатства, життєві розкоші, аби тільки воно не принесло жодного плоду в нашому житті. Наш слух є недосконалий, грунт нашого серця – неплідний, повний колючок і каміння, які треба усунути, твердої землі, яку треба зорати. Слово вимагає слухання, уваги, воно вимагає закритися від світських перешкод і спокус диявола. Щоб чути Слово Боже, треба мати внутрішнє вухо, яке налаштоване на Божий голос. «Вівці мої голосу мого слухаються, – каже Ісус, – і я їх знаю: вони за мною слідують» (пор. Йо. 10, 27). Святий Павло каже, що віра народжується від слухання Божого Слова (пор. Рим 10,17). Отож, є дуже важливо зрозуміти, що наше слухання може народити віру. Бо як ми можемо повірити комусь, якщо не чули про нього нічого, якщо нам ніхто не дав навіть натяку, що щось подібне взагалі існує? Ісус постійно наголошував: «Слухайте…», постійно проповідував, навчав, пояснював, а тих хтось Його слухав називав: «Блаженні ті, що слухають…». Словами сьогоднішньої притчі Господь також хоче нам сказати, наскільки важливим є ґрунт, тобто людське серце, у сприйманні Слова Божого. Людей, які чують та виконують слово, Ісус називає щасливими: «Блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають» (Лк. 11, 28). Зростати в статусі учня Ісуса (тобто бути християнином) означає дозволити слову пускати корінь вглиб нашого серця, щоб відтак могти встояти в час випробувань та спокус, яких не бракує кожного дня і кожної години. Плід завжди приноситься у терпінні (пор. Лк. 8, 15). Неможливо принести добрий плід віри, не бажаючи нести у своєму житті страждання. Якщо людина уникає всілякого страждання, не готова пожертвувати чимось своїм заради іншого, вона не зможе приносити плоди добра. У притчі про сівача, Ісус, згадує про різних людей, які Його слухають, але з різних причин не дають плодів, залишаються такими, якими були і перед тим. Їх життя не змінюється. До кого ми належимо? Ми слухаємо Христа? Якщо слухаємо, тоді як ми це робимо, що потім стається з нами? Погляньмо на наше життя і пригадаємо скільки ми примножили добра, що було засіяне в нас? Скільки ми передали іншим Божої науки, понад усе добрими ділами? Сіяч сіє зерном, що було зібране. А якщо був не врожай, то чи тоді він зможе засіяти багато? Значить якість землі і умови впливають на урожайність, бо зерно завжди є добрим. І якщо в цьому світі є мало добра, то це може бути через те, що мало було зібрано раніше? Саме тому християни мають якісно помножувати доброту, щоб вона проростала і давала плоди. А зібрані плоди, щоб знову були посіяні. Коли хтось зробив нам добро, стараймося помножувати його в кілька раз і прикликати Боже благословення на свою сівбу, щоб і вона була плодовита. У притчі про сіяча ми бачимо, насамперед, Бога, в якого віримо і сповідуємо: Господь є той, що приходить. Він не закривається у самому собі, у своєму вічному небесному щасті. Він виходить до людини, бо ми чуємо про те, що сіяч вийшов сіяти. Він є тим Словом Божим, Словом Отця, скерованим до нас. Сьогодні так багато слів сіються у наші серця, так багато пустомовства зараз є у світі. Ми живемо у цьому світі, який так багато говорить, кричить, пише, і ми часом навіть не можемо зрозуміти, де серед тих слів є Слово життя? Дорогі у Христі! Ісус є Добрий Пастир, і ми ніколи не повинні уявляти, що ми є поза досягненням Його слуху, Його уваги. Господь прихиляє своє вухо до нашого найслабшого прохання про допомогу і поспішає на поміч, як каже псалмоспівець: «Бо прихилив до мене вухо своє, тому взиватиму до нього всі дні мої» (Пс. 116,2). Cьогодні коли переживаємо важкий час війни агресора московії, уповаймо на Божу поміч, на Божу благодать, і вірмо, що той, хто тримається міцно Бога, Його Слова, хто намагається жити в Божій любові чинячи добро, для своїх ближніх, своєї Батьківщини захищаючи її, є непереможений. Тож молімося за наших захисників, за волонтерів, за всіх хто солідарний з нами, хто боронить нашу країну від рашизму, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла, а наша віра в перемогу принесла свої плоди. Бо як каже святий Йоан Богослов: «І ось та перемога, яка перемогла світ: віра наша» (пор. 1Йо. 5,4). Нехай Господь за молитвами Пресвятої Богородиці дарує нам цю перемогу. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 02 листопада 2025 року Божого,с. Смеречка Детальніше...

Владика Ярослав привітав Дрогобицький педагогічний університет з 85-літнім ювілеєм

30 жовтня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, щоб привітати університетську спільноту з нагоди 85-літнього ювілею закладу. У своєму слові єпископ поділився роздумами про покликання педагога та значення освіти у сучасному світі. Детальніше...

Слово з нагоди 85-ліття Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка

  Слава Ісусу ХристуВельмишановна п. Ректор, достойні представники влади, високоповажні професоре, викладачі, дорогі студенти! Сьогодні я прибув до Дрогобицького педуніверситету, щоб від щирого серця привітати увесь ваш колектив з 85-літнім ювілеєм від заснування. Ваш університет відзначає не просто знакову річницю, а славетний шлях розвитку, досягнень і безцінного внеску у вищу освіту України та її майбутнє. Це також чудова нагода не лише згадати численні наукові здобутки, цілу плеяду видатних викладачів і випускників, діячів мистецтва й науки, а й окреслити сміливі плани на майбутнє. Ваш університет є не просто науково-педагогічною інституцією — він виконує важливу національно-культурну та громадсько-просвітницьку місію. У нинішніх нелегких суспільно-політичних умовах, коли Українська держава утверджується у важкій боротьбі з рашистським агресором, ми покликані особливо зосередити увагу на важливості духовних підвалин в сучасному житті країни. Йдеться про розвиток християнської духовності та виховання нового покоління, здатного нести національно-державотворчу місію нашого народу. Сьогодні ця спадщина набуває особливої актуальності. У добу, коли штучний інтелект здатен швидко передавати інформацію, як ніколи потрібні ті, хто вміє передавати духовність, мудрість, людяність і знання. У цьому полягає ваша безцінна місія. Бо хто такий педагог, як не той, хто допомагає іншому відкрити в собі людську гідність — Божий образ? Ви стоїте на передовій духовного фронту — не зі зброєю, а зі словом, прикладом, наукою й добром. Тому сьогоднішнє свято — це день вдячності тим, хто творив і творить цю велику справу. Хочу також згадати про плідну співпрацю, яка вже багато років єднає Самбірсько-Дрогобицьку Єпархію Української Греко-Католицької Церкви з нашим Дрогобицьким педуніверситетом. Ми вдячні за спільні зустрічі і проєкти, що збагачують обидва середовища. Адже Церква й університет мають спільну мету — служити людині, виховувати її, відкривати шлях до повноти життя. Бо освіта без духовності втрачає душу, а віра без знань — глибину. Тому наші інституції мають стояти поруч, підтримуючи одна одну. Протягом 85 років Дрогобицький університет виховував педагогів, які несли у світ не лише знання, а й дух любові, жертовності та людяності. І сьогодні вам є чим пишатися. За цими роками стоїть праця сотень викладачів, тисяч випускників і безліч учнів, які завдяки вам отримали не лише освіту, а й життєву мудрість і натхнення. Кожен ювілей — це передусім час подяки. Дякуємо Богові за всіх, хто стояв біля витоків університету, хто розвивав його у складні часи. Дякуємо тим, хто сьогодні з любов’ю творить цей простір науки, взаємоповаги й духовного пошуку. Окрема вдячність тим, чия праця непомітна, але така необхідна — бібліотекарям, працівникам, технічному персоналу. Та ювілей — це також погляд у майбутнє. Воно залежить від того, наскільки ми зуміємо поєднати традицію з новаторством, духовність із наукою. У час цифрових технологій і штучного інтелекту вчитель має залишатися тим, хто бачить у кожному студенті людину, а не «споживача освітніх послуг». Адже жоден алгоритм не здатен замінити живе слово, теплий погляд і щире серце. Бажаю, щоб Дрогобицький педуніверситет і надалі був місцем, де молодь навчається не лише професії, а й людяності; де викладач є прикладом не лише компетентності, а й шляхетності; де слово «педагог» звучить шанобливо й свято. Висловлюю глибоку подяку й шану всьому колективу університету та зичу нових успіхів у плеканні молодої надії нашої держави. Нехай натхнення й жага творчого пошуку будуть вашими вірними супутниками, життя — багатогранним і плідним, а шлях до професійного зростання — успішним. Переконаний, що ви й надалі зберігатимете та примножуватимете добрі традиції своєї альма-матер, сприятимете розвитку наукової думки й робитимете вагомий внесок у розбудову української вищої школи. З Божим благословенням сердечно бажаю вам широких і щасливих творчих доріг, оптимізму, віри у здійснення всіх добрих задумів, здоров’я, мирного неба й плідної праці в ім’я розквіту України та її майбутнього.   + Ярослав 30 жовтня 2025 року Божого,м. Дрогобич     Детальніше...

Владика Ярослав: Для нашого українського народу храм завжди був духовною фортецею і джерелом єдності [фото]

26 жовтня, у свято Святого і славного великомученика Димитрія Мироточця, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив душпастирські відвідини храму святого великомученика Димитрія Мироточця в с. Погар Тухольківського деканату. У співслужінні о. Володимира Дашинича, адміністратора парафії, та священників Тухольківського деканату єпископ відслужив Архиєрейську Літургію. Детальніше...

Проповідь на двадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2025)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє євангельське читання відкриває перед нами глибоку і зворушливу подію – воскресіння сина вдови з Наїна, описану євангелистом Лукою (пор. Лк. 7, 11–16). Ісус Христос, входячи до невеличкого міста, зустрічає похоронну процесію: несли мертвого юнака, єдиного сина вдови, а за нею йшов натовп людей. Це була процесія скорботи, плачу й безнадії. Назустріч їй ішла інша – процесія життя: Ісус Христос із своїми учнями та народом, який слухав Його слово. Щоб глибше зрозуміти цю подію, варто побачити її контекст. Наїн – це невелике містечко, де життя йшло спокійно й буденно. Але того дня воно огорнулося жалобою. Вдова, яка вже колись поховала чоловіка, тепер втратила свого єдиного сина. У тодішньому світі це означало не лише особисту трагедію, а й повну безвихідь: у жінки не залишалося ні підтримки, ні майбутнього. Син був для матері опорою, гарантією захисту. Тому разом із тілом юнака вона немов ховала власну надію. Євангелист Лука зазначає: «Побачивши її, Господь зглянувся над нею» (Лк. 7,13). Це слово – «зглянувся» – виражає глибоке співстраждання, яке лине із самого серця. Христос не просто бачить скорботу, але переживає її у Собі. Він не проходить повз, як священик чи левіт у притчі про милосердного самарянина (пор. Лк. 10, 25-37), а зупиняється, бо Його любов не може бути байдужою. І каже вдові: «Не плач!» (Лк. 7,13). З першого погляду ці слова можуть видатися незвичними: як можна казати «не плач» матері, що втратила дитину? Але Христос не забороняє сліз, а обіцяє втіху. У Старому Завіті Бог не раз закликає не плакати. «Так говорить Господь: «Годі тобі вже ридати та голосити, хай очі твої сліз не проливають! Є бо нагорода за біль твій, — слово Господнє, — вони повернуться з ворожої країни. Є ще надія для потомства твого, — слово Господнє, — діти твої повернуться у свої границі» (Єр. 31, 16-17), до вибраного народу: «Я веселитися буду Єрусалимом, я радуватимусь моїм народом. Не буде чути більш у ньому ридання голосного, ні крику» (пор. Іс. 65,19). Кожного разу це звучить як запевнення: «Я зніму твій біль, Я зміню твою скорботу на радість». Так само і тут: Христос не відкидає плачу, а бере його на Себе. Сльози вдови – це образ плачу всього людства. Ми оплакуємо гріх, втрати, смерть, але Христос каже кожному: «Не плач!» – бо Він Сам заплакав нашими сльозами. І тут Його милосердя стає дією. Ісус торкається мар, на яких лежить мертвий. За Старозавітнім законом, смерть як протиприродне явище являє собою нечистоту, і кожен, хто торкався мертвого тіла чи гробу, автоматично ставав оскверненим і не міг ні спілкуватися з іншими людьми, ні брати участі у молитовній спільноті до тих пір, доки не виконав приписаного обряду очищення. Але Христос, Святий і Безгрішний, не боїться доторкнутися до того, що нечисте, бо Його дотик очищає, Його святість перемагає смерть. Торкнувшись мар, Він перетворює смерть на життя. «Юначе, кажу тобі, встань!» (Лк. 7, 14) – промовляє Христос. І мертвий чує. Бо це слово – те саме, яким Творець сказав: «Нехай буде світло!» (Бут. 1, 3). Слово Боже творить життя. Юнак встає і починає говорити, а Ісус віддає його матері – не просто тіло, а її надію і майбутнє. Народ, бачачи це, охоплює благоговіння: «Великий пророк устав між нами», і «Бог навідався до народу свого» (Лк. 7,16). Слова Спасителя «Не плач!» – це не лише звернення до вдови з Наїна, але й до кожного з нас. Бог не далекий від нашого болю. Він, Еммануїл, тобто «з нами Бог» (Іс. 7, 14). У цій події ми бачимо ікону Христа як Доброго Пастиря, що шукає загублену вівцю (Лк. 15, 4) і знаходить вдову в її самотності і горі. «Не плач!» – це заклик до справжньої надії, бо у Наїні втіха приходить від Господа не словами, а дією: дотиком, словом і воскресінням. Ця євангельська подія звучить особливо актуально для нас, українців, які переживають страшну рашиську війну. Наш народ – це великий Наїн, що оплакує своїх синів і дочок. Наші міста стали місцями плачу, де життя стикається зі смертю. Ми щодня чуємо про нові втрати, про поранених, про полонених. І серце кричить: «Господи, де Ти?» Але саме там Христос промовляє: «Не плач!» Не тому, що біль ілюзорний, а тому, що Бог поруч. Господь іде процесією життя серед нашого народу – у волонтерах, у капеланах, у військових, які захищають життя. Він торкається наших ран, нашого болю, наших руїн, щоб дати надію. «Не плач!» – каже Він матерям та дружинам полонених, дітям, що залишилися сиротами. Бо воскресіння сина вдови – це знак, що смерть не є останнім словом. Тож і на нашій українській Голготі неодмінно засяє світло Його воскресіння. У цій наші боротьбі за життя, Господь хоче через наш народ об’явити свою силу для всього людства, щоб обнажити і викрити зло агресора московії. Сьогодні Свята Церква також звертає наш погляд на того, хто власним життям і мученицькою смертю засвідчив перемогу життя над смертю – до святого великомученика Димитрія Мироточця. Його постать – це символ віри, мужності й вірності Христові, що сяють світлом на тлі темряви переслідувань. У ньому ми бачимо образ людини, яка не боїться зла, бо знає, що Христос уже переміг світ (пор. Йо. 16, 33). Святий Димитрій жив наприкінці ІІІ століття у Солуні. Народжений у християнській родині, він змалку пізнав силу молитви і вірність Богові. Його здібності та мудрість привели його до високого становища – імператор призначив його проконсулом, правителем провінції. Але, замість того щоб скоритися владі, яка вимагала від нього зректися Христа й поклонитися ідолам, Димитрій відкрито сповідував свою віру. Серед страху й насильства він залишився вірним Євангелію, проповідуючи любов і спасіння. За це його кинули до в’язниці. Там він молився, підбадьорював інших і благословив свого учня Нестора на двобій із язичницьким велетнем Лієм. Святий Димитрій, після спільної молитви, поблагословив Нестора і сказав йому пророчим духом, що Лія він поборе, а потім постраждає за Христа. Нестор переміг, але за це Димитрія стратили – проколовши списами. Християни поховали його тіло, і невдовзі над гробом почали ставатися чуда – від мощів святого витікало запашне і цілюще миро. Тому Церква назвала його Мироточцем. Це миро стало знаком того, що навіть смерть не може спинити дію Божої благодаті, що віра праведника продовжує жити, зміцнюючи тих, хто вірить. Мучеництво святого Димитрія – це свідчення істинної перемоги: його мечем була віра, а щитом – любов. Він не боронив себе, а залишився вірним Христові аж до смерті. Сьогодні приклад святого Димитрія стукає до наших зболених сердець. Ми також стоїмо перед обличчям зла, яке хоче залякати, зламати, знищити все, що справжнє. Наш народ переживає власну Голготу – у війні, в стражданнях, у крові, що проливається за правду, свободу і державну цілісність. І ми бачимо серед нас тих, хто, подібно до святого Димитрія, не відступає – воїнів, медиків, капеланів, волонтерів, людей, які не шукають слави, але день у день свідчать, що любов, сильнішу за страх. У кожному з них воскресає дух мученика: вони не бояться смерті, бо вірять у Життя. Як у давнину імператор Максиміан прагнув викорінити віру Христову, так і сьогодні ворог намагається знищити душу нашого народу, відібрати надію, стерти пам’ять, підмінити правду. Але, як колись у Солуні, де віра святого Димитрія не згасла під ударами імперії, так і в Україні жевріє вогонь Божої сили і правди. Святий великомученик Димитрій стає для нас живим свідком. Його життя – це виклик нашому страху, його вірність – відповідь на наш біль. І поки ми тримаємось за цю віру, що Христос – Господь життя, смерть не матиме останнього слова. І сьогодні, коли наш народ проходить крізь своє випробування, коли кращі сини України стоять на полі бою, а багато храмів зранені війною, постать святого Димитрія нагадує нам: Бог не покидає тих, хто стоїть у правді. Коли ми молимось в Божому храмі, після роздумів про воскресіння сина вдови з Наїна та подвигу святого великомученика Дмитрія, наше серце природно звертається до самого осердя віри – до святині, до цього благословенного місця, де небо торкається землі. Храм – це простір, у якому Божа вічність входить у наш час. Тут Бог не лише слухає, але й промовляє; не лише вислуховує наші молитви, а й перемінює нас. Для нашого українського народу храм завжди був духовною фортецею і джерелом єдності. Довкола нього гуртувалося життя: тут благословляли дітей, молилися за воїнів, тут черпали силу, коли навколо згущувалася темрява. І сьогодні, коли ворог нищить наші міста та святині, ми ще глибше розуміємо: храм – це місце, де кожен може відчути присутність Бога. Саме храм є нашою духовною твердинею, місцем, де народжується відвага і віра. Тут ми черпаємо силу, щоб не впасти у відчай, утверджуємось у надії, щоб вистояти у випробуваннях. Храм – це серце, у якому палає вогонь молитви за воїнів і за справедливий мир. Сьогодні, святкуючи 150-літній ювілей вашого оновленого храму, маємо добру нагоду подякувати Богові за всі ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали. Це також час подяки всім, хто впродовж цих років підтримував і продовжує підтримувати зусилля громади у розбудові церковного життя. Усе, що за благодаттю Божою вам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання й дбають про духовний розвиток спільноти. Поки ми зберігаємо цей храм живим нашою активною участю у богослужіннях, поки підносимо руки до неба у молитві, доти стоятиме Україна і світло Христове не згасне серед темряви війни у нашому народі. Нехай Господь допоможе нам сьогодні, разом із мешканцями міста Наїн, сказати: «Справді, Бог навідався до народу свого» (пор. Лк. 7, 16) – до кожного з нас, до нашого воїнства, до всієї нашої багатостраждальної України. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 26 жовтня 2025 року Божого,с. Погар Детальніше...