Владика Ярослав у Самборі: Дорогі педагоги, ви є опорою, що тримає духовно-науковий фронт країни [фото]

30 серпня, з нагоди ювілейної прощі освітян Самбірщини, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Божественну Літургію у Прокатедральному соборі Покрови Пресвятої Богородиці в м. Самборі у співслужінні численного духовенства і освітніх капеланів. Молитву супроводжував спів хору «Літанія» під керівництвом п. Любові Шийки. Детальніше...

Слово до освітян з нагоди Ювілейного року Надії (2025)

  Слава Ісусу Христу!Дорогі брати і сестри! Дозвольте сьогодні з великою радістю привітати всіх вас, дорогі освітяни, які сьогодні прибули на цю ювілейну прощу. Це особлива мить – молитися разом у ювілейному році, який присвячений чесноті надії. Традиція таких Ювілейних років, започаткована Папою Боніфацієм VIII ще у 1300 році і триває вже понад сім століть. Згідно з усталеним звичаєм, Ювілейний рік оголошується кожні 25 років. Блаженної пам’яті Святіший Отець Франциск проголосив 2025 рік ювілейним і присвятив цей рік чесноті надії, яка, за словами апостола Павла, «не засоромить» (Рим. 5, 5). Сьогоднішнє слово Боже від євангелиста Матея є для нас особливо промовистим. Господь іде в Єрусалим, до міста, де вже близько Його страсті, смерть і воскресіння. Це момент напруги, коли все Його служіння наближається до кульмінаційного завершення. Біля дороги сидять двоє незрячих. Вони – люди на узбіччі, ті, кого часто суспільство не помічає. Вони не можуть працювати чи жити повноцінно, залежні від милостині. Їхнє життя відображає очікування, пасивність і залежність від чужого співчуття. Євангельські сліпці були незрячими фізично, однак мали духовний зір – віру в Христа. Вони не бачили того, що бачили інші люди: навколишній світ із його зовнішніми ознаками та формами, людський вигляд, тощо. Водночас вони бачили те, чого інші люди не помічали – оком віри побачили Бога в Ісусі Христі. «А коли почули, що Ісус переходить мимо, закричали, кажучи: «Господи, Сину Давида, змилуйся над нами!» (Мт. 20, 30). Люди намагаються змусити їх замовкнути, хто буде слухати двох жебраків? Проте ці сліпці не здаються, а починають ще більше просити про помилування: «Змилуйся над нами, Господи, Сину Давида!» (Мт. 20, 31). Дуже цікаво, Ісус почув їхній крик, зупинився і запитав: «Що бажаєте, щоб я учинив вам?» (Мт. 20, 32). Здавалося б, відповідь очевидна – вони сліпі, отже, хочуть прозріти, знову бачити. Але Спаситель хоче, щоб вони самі про це сказали. Бо зустріч із Богом передбачає не лише пасивне очікування чуда, а й усвідомлене прохання, відкритість серця на дар. І вони кажуть: «Господи, щоб очі нам відкрилися» (Мт. 20, 33). Оздоровлення Ісусом двох незрячих людей відкриває нам віру, як очі душі, як духовний зір, який допомагає нам пізнавати Бога. У Святому Письмі «бачити», «бути зрячим» означає бути віруючим. Віра – це є особлива властивість людської особи проникати в глибину дійсності, бачити набагато глибше, ніж це можуть зафіксувати лише тілесні очі, і тому віра часто ще називається прозрінням, просвіченням людини. На основі євангельської розповіді про зцілення незрячих спробуймо перенести факт сліпоти з площини фізичної в площину духовну. Сліпці отримали оздоровлення своєю витривалою і наполегливою вірою. Їх віра у те, що Господь, Який прийшов у світ та іменується Сином Давидовим, може дарувати їм зір, не була принагідною чи непевною. Інакше вони б не взивали так голосно і так наполегливо, а тим більше замовчали б після людських докорів. Однак, два сліпці не зважають на людські докори, а ще дужче проявляють свою віру. Вони настійливо просять милості в Ісуса Христа. Далі Євангелист зазначає, що Ісус «змилувався, доторкнувсь їхніх очей, і негайно же прозріли й пішли слідом за ним» (Мт. 20, 34). Вони прозріли і пішли за Христом. Їхнє прозріння – це не лише відновлення фізичної здатності бачити, але й новий спосіб життя: йти за Ісусом, який є Світло світу, «Світло народів», як навчають Отці ІІ Ватиканського собору. У Святому Письмі сліпота часто зображується як духовний стан людини. Це неспроможність розпізнавати Божу волю, жити в правді. Пророк Ісая говорить: «Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло» (Іс. 9, 1). Пророк вказував на прихід Месії як Того, хто дарує світло тим, що перебувають у темряві. «Того дня глухі почують слова книги, очі сліпих прозріють із темряви та пітьми. І бідні дедалі більше у Господі веселитимуться, і вбогі між людьми радітимуть Святим Ізраїля» (Іс. 29,18-19). Людина може мати гострий фізичний зір, але бути сліпою до потреб ближнього, до Євангельської правди, до присутності Бога. Такою була ситуація багатьох фарисеїв, яких Ісус називає «сліпими проводирями» (Мт. 23, 16). Натомість духовне прозріння – це завжди Божий дар, здатність побачити світ у світлі Божої правди і задуму. Це зміна мислення, новий спосіб життя. Прозріти – означає повірити, що Христос є Господь. Хто не знає «дороги» надприродного світла, є духовно незрячим. Хто тільки захоплюється Христом, але Його не знає, не йде за Ним, той є подібний до того, хто в темряві сидить при дорозі і не просить про світло, щоб жити, не благає в Христа оздоровлення. Хто ж пізнає сліпоту свого серця, відчуває брак надприродного світла через свою гріховність, той взиває з глибини своєї душі: «Icyсе, Сину Давидів, змилуйся надо мною»! Яскравий для нас приклад – апостол Павло. Ще до свого прозріння, Савло, ревний фарисей, переслідувач учнів Христа, був певний, що служить Богові про якого навчала старозавітна синагога, але насправді боровся проти Нього, переслідуючи християн. На дорозі до Дамаску його вразило світло з неба. Він упав на землю і осліп. Його фізична сліпота стала образом внутрішньої. Він три дні не бачив і не їв. І лише коли Ананія – учень Христа, поклав на нього руки, він прозрів, і «немов луска з очей йому впала» (Дія. 9, 18). Від цього моменту починається його «нове життя». Павло стає «апостолом народів», несучи світло Євангелія до кінців землі. Справжнє прозріння – це зустріч зі світлом Христа, яке преображує життя. Євангельський уривок завершується такими словами: «Вони прозріли й пішли слідом за ним» (Мт. 20, 34). Справжнє прозріння завжди веде до учнівства. Хто відчув на собі Боже світло, той не може залишитися на місці. Він іде за Христом, бо розуміє, що лише в Ньому – справжній сенс життя. Дорогі освітяни, прозріння, яке Христос дарує незрячим, – образ того, що правдиве знання і світло завжди йдуть разом. Господь показує, що бачити світ – це означає бачити його в істині, у світлі Божої премудрості. Ви є тими, хто покликаний передавати знання, але знання без просвічення є недосконале. Ми знаємо, що у світі є багато інтелектуалів, які мають знаннями, але залишаються духовно незрячими. Їхній розум відкритий для складних теорій, але серце їхнє закрите на Бога. І тому їхні знання не служать добру, а часом навіть стають знаряддям для зла. Справжнє знання повинно поєднуватися зі світлом Божої премудрості. Бо саме Христове світло дає сенс тому, що ми знаємо і робимо. Якби людина мала величезну ерудицію, але не мала здатності відрізнити добро від зла, вона залишається у темряві. І тут починається велика відповідальність педагога. Бо виховання не обмежується тим, щоб наповнити учнів інформацією чи науковими формулами, важливіше – навчити людину повноцінного життя за Божим задумом. Дорогі освітяни, праця педагога – це жертва, вкладена у майбутнє покоління, яке саме зараз зазнає випробувань війною, викликами моралі та ідентичності. Тому особлива подяка всім, хто надає простір Богові в освітньому процесі: хто вчить не лише набувати знання, але прикладає зусилля у виховуванні молодь у дусі свободи, відповідальності й християнських цінностей. Справжня освіта – це не лише засвоєння фактів, це - процес розпізнавання добра, шлях до істини і зростання у любові. Це шлях до глибшого пізнання самого себе і Божого задуму щодо кожного з нас. Освіта без духовного фундаменту втрачає свою цілісність і стає поверховою. Саме тому Церква з великою повагою і надією дивиться на місію вчителя, педагога, наставника – особи, що провадить молодь до повноти життя у Христі – Господі. Світло Христове, просвітлює не тільки наше життя, але й вказує шлях усьому людству. У Христі Воскреслому ми бачимо не лише перемогу над смертю, але й повноту краси людського життя. Бо Христос, як Вчитель і Пастир, не просто передає знання, але відкриває істину – ту, що веде до свободи: «І спізнаєте правду, і правда визволить вас», каже Господь (пор. Йо. 8. 32). Тому сьогодні звертаємо увагу на вас, дорогі освітяни, як на своєрідний пункт незламності для молоді та їхніх батьків. У час війни, невизначеності, моральних і соціальних потрясінь саме вчитель часто стає тим орієнтиром, на якого дивиться молода людина, шукаючи відповіді на глибші питання: хто я, у кого вірити, заради чого жити. Ви є опорою, що тримає духовно-науковий фронт країни, виховуючи майбутнє країни, як особистостей зі стійкими моральними цінностями. Ваше щоденне служіння – це знак, що Україна не впала духом, що наш народ має майбутнє, бо є кому формувати сумління молоді. У ваших зусиллях є промінь надії й сили, що передається далі – від серця до серця, від учителя до учня, від покоління до покоління. Тож дорогі педагоги, ви покликані ставати тими, хто не лише передає знання, але відкриває дітям і молоді дорогу до справжнього світла, яким є Христос. У цьому сенсі ви є продовженням місії Ісуса, який відкривав очі сліпим. Бо не завжди сліпота є фізичною. Часом вона більш небезпечніша – духовна, коли людина не бачить сенсу свого життя, коли губиться серед випробувань і спокус, коли тоне у темряві гріха. Саме тоді вона потребує того, хто вкаже їй на Христа, хто допоможе вигукнути разом із нею: «Icyсе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!». Нехай Господь благословить усіх вас, дорогі освітяни, щоб ви завжди залишалися провідниками до розпізнавання Божої істини. Нехай ваші слова і вчинки запалюють у серцях дітей і молоді жагу до правди, добра і краси. І нехай ця ювілейна проща буде знаком того, що ви йдете разом, підтримуєте одні одних і черпаєте силу у Христі, який є «світло світу». А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і єдність Святого Духа нехай перебуває з усіма вами! Амінь + Ярослав 30 серпня 2025 року Божого,м. Дрогобич   Детальніше...

У Дрогобицькій духовній семінарії розпочався новий навчальний рік [фото]

25 серпня 2025 р. Б., з нагоди початку 2025–26 навчального року, у семінарійному храмі Архиєрейську Божественну Літургію очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, у співслужінні настоятелів та викладачів семінарії. Молитву супроводжував співом семінарійний хор «Оранта» під керівництвом о. Андрія Буня. Детальніше...

Проповідь з нагоди відкриття навчального року в ДДС (2025)

Слава Ісусу Христу!Всесвітліший отче Ректоре, всечесні отці, дорогі викладачі, любі браття семінаристи, брати і сестри у Христі! Дозвольте сьогодні ласкаво привітати Вас з нагоди початку нового навчального року, у якому пізнаватимемо науку нашого Спасителя, заглиблюватимемося у таїнства віри, приготовляючи себе до прийняття великого дару – священства. Це чергова сходинка у нашому духовному та інтелектуальному зростанні. Для кожного з вас це особливий момент, адже такий духовно-академічний початок завжди несе в собі щось особливе у пізнанні Бога. Євангельська благовість апостола Марка розпочинається такими словами: «Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого» (Мр. 1, 1). У цих коротких, але глибоких рядках євангелист, натхненний Святим Духом, відкриває нам не просто черговий людський твір, а слово, яке вводить у нас нову реальність. Адже цей «початок» перегукується з першими словами книги Буття: «На початку сотворив Бог небо й землю» (Бут. 1, 1). Там Бог своїм Словом створив світ із небуття; тепер же у Христі розпочинається «нове творіння», нова історія і нове життя. У кожному біблійному «початку» ми бачимо, що сам Господь входить у людську історію, і з того моменту вона вже ніколи не залишається тією самою. Коли Христос приходить на Йордан, щоби прийняти Хрещення від Івана, знову ж розпочинається початок Його публічного служіння. Саме тут ми чуємо голос Отця: «Ти єси Син мій любий, у тобі – моє уподобання» (Мр. 1, 11), і бачимо Святого Духа, що «як голуб сходив» (Мр. 1, 10) на Сина Божого. Це не просто початок нової діяльності, а момент богоявління – об’явлення Бога серед людей. На Йордані відкривається таїнство: початок – це завжди більше, ніж здається. Для стороннього погляду Христос просто стає в ряд з іншими людьми. Але голос Отця і зішестя Святого Духа відкривають, що це – нова сторінка в історії спасіння. Подібно й наші початки здатні приховувати в собі більше, ніж ми бачимо зовні. Насправді, кожен початок навчального року в семінарії можна сприймати як своєрідний «Йордан», «богоявління», час Господніх відвідин. Дорогі браття, ви навчаєтесь у семінарії не лише для того, щоб здобути знання чи виконати обов’язки, але насамперед – щоб дозволити Богові діяти у вашому житті. Зовні може здаватися, що це лише повторення знайомого вже циклу. Але в Божих очах кожен початок має унікальний зміст. Господь щоразу творить нове (пор. Од. 21, 5): дає силу там, де з’являється втома; відновлює радість, коли оселяється рутина; відкриває нове бачення там, де загрожує звичка чи байдужість. Сьогоднішнє Євангеліє благовістує нам, що одразу після Хрещення Ісуса бачимо незвичний розвиток подій. «І відразу Дух повів його в пустиню; і він перебував у пустині сорок день, спокушуваний сатаною, і був із дикими звірями, а ангели йому служили» (Мр. 1, 12-13). У першій частині євангельського уривку ми чули як пролунав голос Отця з неба, як Дух Святий зійшов на Ісуса у вигляді голуба, як небо розкрилось, і було засвідчено ким Він є насправді – улюбленим Сином Божим. Здавалося б, тепер мало б розпочатися щось тріумфальне: гучна проповідь, чудеса, зцілення, тощо. Але Євангеліє веде нас несподіваним шляхом: замість овацій і чудес – спокуси у пустелі. У біблійній традиції пустеля завжди мала особливе значення. Саме там Ізраїль вперше по-справжньому пізнав Бога після виходу з Єгипту. Там народ блукав сорок років, вчився жити не власними силами, а щоденною манною з неба. Там він переживав очищення, випробування, саме там отримав Закон і досвід Божої близькості. Пустеля завжди була місцем зустрічі й водночас місцем випробувань. Тому не дивно, що й Христос розпочинає свій шлях саме там, куди веде Його Дух Божий. Бо, пройшовши пустелю і спокуси, Господь звіщає благовість, кажучи: «Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію» (Мр .1, 15). Дорогі брати-семінаристи, якщо ми справді хочемо бути учнями Христа, ми не уникнемо своєї пустелі. Для вас, семінаристів, таким місцем є роки навчання у семінарії. Може, ви цього ще не відчуваєте, але семінарія – це не лише лекції, книжки чи іспити. Це час, коли Бог занурює вас у внутрішню боротьбу: коли спливають назовні сумніви, страхи, слабкості, але водночас стає очевидною Божа вірність. У пустелі немає нічого зайвого: немає шуму, що міг би заглушити голос Бога, немає розваг чи втеч, немає де сховатися від самих себе – і саме в цьому її сила. У цьому сенсі й семінарія є своєрідною пустелею. Тут ви поступово вчитеся дивитися в обличчя власним слабкостям і спокусам, вчитеся розпізнавати, як у вашому серці діють гордість, заздрість чи втома. І тут же вчитеся довіряти Богові, коли ці спокуси вас випробовують. Слід пам’ятати: пустеля не є для того, щоб зламати людину, а щоб її зміцнити. Як золото випробовується у вогні, так і покликання проходить очищення у пустелі. Тому не бійтеся її. Прийміть свою пустелю як дар. Не тікайте від моментів, коли стає важко, коли приходить спокуса здатися, коли відчуваєте втому. Саме там, на пустелі, формується те серце, яке зможе в майбутньому бути опорою для інших. На пустелі ми також вчимося розпізнавати «знаки часу», що справді важливе. У ній зникають ілюзії. Так само і в семінарії: ви вчитеся дивитися на світ, на власне життя не поверхово, а в світлі Євангелія. Ви вчитеся відрізняти голос Божий від голосу спокусника, правду від брехні, шлях життя від ілюзії легких рішень. І це, зрештою, робить вас здатними у майбутньому бути тими пастирями, які ведуть Божий люд до Господа. Дорогі браття, після пустелі Христос починає Свою публічну діяльність. Його перші слова звучать так: «Сповнився час, і наблизилося Царство Боже; покайтеся і вірте в Євангеліє» (Мр. 1, 15). Це дуже прості, але водночас вимогливі слова. Адже йти за Христом – означає прийняти певний спосіб життя, мати в серці чіткі орієнтири. Без цього шлях учень може швидко втратити силу і сенс. Саме тому Церква подає нам три головні джерела духовного життя учня: молитва, аскеза і церковний досвід. Перш за все – молитва, яка є центром семінарійного життя. Бути учнем означає бути поруч із Учителем: слухати Його, жити Його словом, черпати з Його присутності. Недарма каплиця у нашій семінарії розташована в самому центрі корпусу. Це невипадково: у центрі життя має бути молитва. Молитва вчить уважності, формує здатність слухати. Це вміння є однією з найважливіших чеснот майбутнього священника. Бо хто не відкривається на голос Бога, той не зможе по-справжньому почути і ближнього. Поруч із молитвою стоїть аскеза. У культурі, де так високо цінується комфорт і задоволення, слово «аскеза» звучить дивно й суворо. Але без неї людина стає рабом власних настроїв і бажань. А священник не може бути рабом. Він покликаний бути вільним – для Бога і для людей. Аскеза – це не лише піст чи зовнішні обмеження. Це здатність сказати «ні», коли щось загрожує поневолити серце. Це вміння жити впорядковано, не дозволяючи пристрастям керувати життям, відмовитися від зайвого, щоб залишитися відкритим для справді важливого. У семінарії аскеза може проявляється навіть у малому: вчасно піднятися зранку, обмежити розваги, не шукати легких рішень. Але саме вірність у малому формують справжню свободу: ви вчитеся бути господарями своїх бажань, а не їхніми невільниками. Третє джерело – церковний досвід. Покликання не формується у вакуумі. Семінарія — це не віддалена академічна вежа зі слонової кістки. Як підкреслюють Отці ІІ Ватиканського Собору, семінарія – це «серце єпархії». Тут ви вчитеся жити тим, чим живе вся Церква: богослужінням, спільнотою, традицією, послухом, життям у Таїнствах. Церковний досвід народжується у спільноті. Ви живете поруч із братами, які мають різні характери, звички й слабкості. І це не випадковість. Бо священник покликаний приймати не «ідеальних» людей, а реальних. Тому саме тут ви щодня практикуєте терпеливість, милосердя й любов. Церковний досвід означає також послух. Тут ви поступово вчитеся довіряти не лише власним судженням, а й мудрості Церкви, її традиції, настоятелям і вихователям. Послух виховує смирення, а смирення відкриває серце для справжньої радості. Отже, молитва, аскеза і церковний досвід – це три стовпи, на яких будується шлях учня. Вони ніколи не бувають легкими. Інколи молитва здаватиметься важкою, аскеза – надто обтяжливою, церковний ритм – важким і вимогливим. Але саме через них Бог формує зрілість, без якої неможливо стати справжнім священником. Дорогі брати-семінаристи! Навчання в семінарії – це значно більше, ніж здобути диплом чи опанувати філософію, богослов’я, канонічне право та інші дисципліни. Найглибший сенс цього часу полягає в тому, щоб дозволити Богові поступово переображати ваше серце. І, можливо, траплятимуться моменти втоми чи сумнівів, коли ви запитаєте себе: «Навіщо ці складні іспити? Чому стільки вимог? Чи вистачить у мене сили стати священником?» – саме тоді Господь закликає вас довіритися Йому ще більше. Як Христос розпочав Свою місію після випробувань у пустелі, так і ви вступаєте в кожний новий етап через виклики. Плекайте вірність у малому, будьте терпеливими до самих себе та до своїх ближніх. Розпочніть цей новий академічний рік із глибокою довірою до Бога, просячи в Нього благодаті зростати у мудрості й смиренні, та залишатися вірними у всьому, до чого кличе вас Свята Мати-Церква. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і єдність Святого Духа нехай перебуває з усіма вами! Амінь. + Ярослав 25 серпня 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

На Алеї Героїв у Дрогобичі владика Ярослав освятив нові портрети полеглих воїнів [фото]

24 серпня, у День Незалежності України, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, разом із місцевим духовенством відслужив панахиду за полеглими воїнами в часі російсько-української війни та освятив 11 портретів полеглих Героїв. Детальніше...

У День Незалежності владика Ярослав очолив молитву за українське військо і справедливий мир

24 серпня, у День Незалежності України, владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Божественну Літургію у катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. Детальніше...

Владика Ярослав у День Незалежності: Молімося за нашу спільну перемогу, працюймо для розквіту нашої землі та для блага нашого народу

24 серпня, у День Незалежності України, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, звернувся зі словом до духовенства, монашества та вірних єпархії. Детальніше...

Звернення преосвященного владики Ярослава (Приріза), Єпископа Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, з нагоди 34-ої річниці відновлення Незалежності України (2025)

Всечесні і преподобні отці! Преподобні сестри! Дорогі в Христі брати і сестри!Слава Ісусу Христу! 24 серпня 2025 року Божого відзначаємо велике національне свято – відновлення Незалежності України. Про день, який стався 34 роки тому, мріяли мільйони синів і дочок українського народу. Українська незалежність – вимолена вірними, оспівана поетами й кобзарями, здобута довготривалою віковою боротьбою та скроплена кров’ю найкращих синів і дочок України. Відзначаючи 34-роковини відновлення Незалежності України, ми схиляємо голови у пам’ять про тих, хто поклав своє життя за волю і кращу долю нашої Батьківщини впродовж багатьох століть, зокрема й за час новітньої збройної агресії московії супроти нашої держави. Наша Батьківщина не постала 34 роки тому, її історія сягає прадавніх часів, а традиції державотворення беруть початок із десятого століття, коли паросток нашого народу був прищеплений до животворної лози християнської віри. З тих пір український народ утверджував свою духовність, культуру, освіту, державність, прямуючи дорогою християнських цінностей, якою є Господь наш Ісус Христос, Котрий сказав про Себе: «Я є дорога, правда і життя» (Йо.14,6). Євангельські істини були настільки глибоко закорінені у свідомості українців, що виражалися переконанням: краще вмерти вільним, аніж жити рабом; краще зберегти гідність, жертвуючи собою, ніж втратити власне майбутнє та майбутнє народу, йдучи на компроміси зі злом і неправдою. Як християни, ми знаємо, що зло не має в собі буття, але здавна уособлювалося в образі тиранів, диктаторів і воплочувалося у виді антигуманних систем фашизму, більшовизму, а тепер – рашизму. Тоталітарні режими здійснювали злочинства через війни, агресії, геноциди проти народів і злочини проти людяності. Нажаль, сьогодні Україна переживає непрості часи російської збройної агресії, але ми знаємо, що Господь допоможе нам з гідністю подолати всі ці випробування. Пам’ятаймо, що Бог на боці тих, хто відстоює правду, справедливість та добро. Сьогодні, всюди, де б’ється українське серце, до неба лине молитва за Україну, щоб у цей непростий час український народ зміг вистояти духовно, морально і фізично, перемагаючи видимих і невидимих ворогів. Молімося за нашу спільну перемогу; працюймо для розквіту нашої землі та для блага нашого народу. Небесна поміч була необхідна для відновлення незалежності нашої держави, вона вкрай потрібна й сьогодні – як у боротьбі з видимою небезпекою північного агресора, так і з прихованими загрозами світоглядного характеру, що, прикриваючись красномовними гаслами, підступно намагаються знищити споконвічні українські моральні устої і таким чином підрізати коріння української державності. Тепер, у період новітніх випробувань і викликів, які переживаємо, саме на нас із вами Господь поклав відповідальність за збереження й утвердження дару свободи та незалежності нашої держави. Сьогодні ми повинні не лише згадувати своїх славних попередників, а й мати відвагу самим взяти відповідальність за наших сучасників і за майбутні покоління, як це зробили герої – воїни Небесної сотні й тисячі наших військовослужбовців, які щомиті жертвують своїм життям і здоров’ям за єдність, соборність і кращу долю України. Перед лицем теперішніх загроз і викликів об’єднуймося в обороні дару української незалежності, яку ми отримали від Бога зусиллями та молитвами наших предків. Улюблені брати і сестри, щиро вітаю Вас, у це свято національного Великодня! У 34-ту річницю Незалежності України дякуймо Богові, нашому Творцеві і Визволителеві, за дар свободи для нашого народу. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародне пошанування додає снаги українським витязям здолати окупанта! Божа мудрість хай веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви і щоденної праці на славу Божу та дочасне і вічне добро рідного народу. Нехай Пресвята Богородиця заступається за всіх нас своїм небесним Покровом, а всі святі землі української вимолюють для нас благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа! Слава Ісусу Христу! Слава Україні! + Ярослав Приріз,Єпископ Самбірсько-Дрогобицький м. Дрогобич   Детальніше...

У Дрогобичі владика Ярослав (Приріз) висвятив чотирьох священників [фото]

23 серпня 2025 р.Б. у катедральному храмі Пресвятої Трійці в м. Дрогобичі відбулося священниче рукоположення випускників Дрогобицької духовної семінарії. Таїнство Священства з рук владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, отримали Василь Хомин, Юрій Губик, Василь Когут та Назар Городиський. Владиці співслужили декан Трускавецький о. Петро Івасівка, декан Самбірський о. Богдан Добрянський, декан Мокрянський о. Степан Гладьо, декан філософсько-богословського факультету УКУ о. Юрій Щурко, о. Роман Андрійовський та численне єпархіальне духовенство. Детальніше...

У Дрогобичі відбулася ювілейна проща родин СДЄ [фото]

16 серпня, з нагоди ювілейної прощі родин СДЄ, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці в Дрогобичі у співслужінні священників, які опікуються родинними рухами та душпастирством сімей. Детальніше...