SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

У Дрогобичі вшанували 74-ті роковини відходу у вічність митрополита Андрея Шептицького

01 листопада 2018
1 листопада з нагоди вшанування 74-х роковин відходу до вічності Праведного митрополита Андрея Шептицького, преосвященний владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, звершив у Катедральному соборі Пресвятої Трійці Божественну літургію за прославу Праведного митрополита Андрея. Під час богослужіння єпископ виголосив проповідь, у якій розповів про значення величної постаті Праведного митрополита Андрея Шептицького для Церкви й українського народу. Детальніше...

У Лішнянському деканаті відсвяткували 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

30 жовтня 2018
28 жовтня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію с. Нижні Гаї на Дрогобиччині. Цього дня духовенство й вірні Лішнянського деканату святкували 1030-ліття Хрещення Руси-України і 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію в співслужінні о. Анатолія Полянка, декана лішнянського і адміністратора парафії, та священиків Лішнянського деканату. Детальніше...

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Лішнянському деканаті

30 жовтня 2018
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! У сьогоднішній євангельській притчі про багача й убогого Лазаря, апостол і євангелист Лука представляє нам два протилежні способи життя, дві різні основи для надії на майбутнє. Історія притчі, що її розповів Ісус, описує нам багатого чоловіка, що одягався так, як найбільші вельможі того часу, мав усього вдосталь і почувався самовистачальним. Його матеріальні блага додавали йому впев­неності у завтрашньому дні. На щоденних бенкетах він ще і ще раз мав нагоду показати всім свою впли­вовість. Часом такі вельможі та імператори навіть себе про­голошували богами, бо вважали, що це вони є джерелом доб­робуту для людей. А під воротами багача лежав нещасний, бідний чоловік на ім'я Лазар, який жив цілком протилежно до цього вельможі. Він був, мабуть, прокаженим, і люди уникали його, і лише одинокі пси жаліли його та приходили лизати йому рани. Убогий Лазар ні на кого не міг надіятися ні на себе, ні на якусь допомогу від людей, чого найбільше бажав собі, так це те, щоб насититися тим, що падало зі столу в багача. Однак незважаючи на всі контрасти життя, і багач, і Лазар мають у цій притчі щось спільне: вони обоє мусіли померти, ні один не міг залишатися вічно там, де ми їх зустріли на початку притчі. Божа справедливість у вічності розставила все на своє місце. Якраз смерть розбиває ідеологію суспільного поділу людей на категорії. Смерть виявляє найпотаємніші думки їхніх сердець та виставляє на показ саму основу їхнього життя. І що ми бачимо? Той, хто покладався на багатства, минуще та дочасне, падає в безодню пекла, а той, хто незважаючи на трясовину нещастя, хвороби та людську зневагу, знайшов Божу руку, що тримає світ у існуванні, він перейшов успішно житейське море та переставився на лоно Авраама. Смерть відкрила їм обом двері вічності, перевела їх туди, куди кожен прямував ціле своє життя згідно своїх вчинків. Цікавою деталлю притчі є те, що ми не знаємо як звав­ся багач, проте вбогий носить дуже символічне ім'я. Лазар, по-єврейськи Ель Ацар, що означає «Бог допомагає». Відтак основні теми сьогоднішньої притчі можна б приблизно сформулювати наступним чином: - ті, хто уповає на Бога, покладають в основу свого життя Його Слово, дороговкази – Божі заповіді, а святі Тайни є джерелами освячення та просвітлення в довірі до Божого проведіння, то після смерті відродяться в Божій присутності; - однак, нерозкаяні грішники, подібно як і багач, – наражаються на вічні кари; -   через Авраама, Мойсея, пророків, а сьогодні – єдину святу соборну і апостольську Церкву – Бог відкриває Себе та Свою волю, так, що для тих, хто її ігнорує, не буде законного права жалітися на свою посмертну участь. Крім того, лейтмотив «надто пізно» пронизує всі частини притчі, об’єднуючи її таким чином в єдине ціле. Багач надто пізно звернув свою увагу на Лазаря, надто пізно виявив нездоланну безодню, надто пізно подумав про братів, надто пізно прислухався до Закону і пророків. Реакція багатьох невіруючих сучасників Ісуса на Його воскресіння може бути ще однією причиною, через яку Ісус устами Авраама наперед стверджує: «навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять» (пор. Лк.16, 31), а євангелист Лука записав ці слова у своєму Євангелії для нашого повчання та глибокої життєвої призадуми. Сьогоднішня притча пригадує нам те, що досить промовисто Ісус говорив «побожним» людям свого часу: біля нас є хворі, каліки, вбогі, заблукані грішники та безліч інших категорій людей, яким через нас Господь хоче подарувати любов, надію та віру… Деякі люди часів Христа закидали Йому надмірну увагу до грішників, упосліджених, убогих тощо. За свідченням євангелиста Луки крім убогих Марії та Йосифа, праведних Симеона й Анни, убогих пастушків та Східних мудреців – жоден із вчених у Писанні відразу не прийняв незбагненний план Бога. Саме законовчителям, свого часу Ісус розказував притчі про загублену вівцю, загублену драхму, милосердного батька та двох його блудних синів (де старший не відходив фізично, але в серці був дуже далеко від свого батька). Таким чином, Ісус хоче, щоб воля Отця була, як на небі так і на землі. Це по суті й є основною вимогою для встановлення Божого царства, котре за словами святого апостола Павла: «Не їжа і не пиття, але праведність, мир і радість у Св. Дусі» (пор. Рм 14, 17). «Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають» (пор. Лк. 16, 29). Господь промовляє до нас щод­ня різним способом, чи то через таких Лазарів, чи через про­повідь Євангелія і Божі заповіді. У своєму Об'явленні Він дав нам усе, що ми потребуємо до спасіння. Його Слово Свята Церква голосить сьогодні по цілому світі, Його сила і ласка спливає на нас через Святі Тайни. Той, хто гідно бере участь у Боже­ственній Літургії, може відчути те, про що писав апостол Павло: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (пор. Гал. 2, 20). Божі заповіді не є якимось авторитарним нака­зом, який обмежує нашу волю, а життям, тою дорогою, якою ми можемо вийти «на лоно Авраама». Але ми здебільшого шукаємо собі якоїсь іншої, легшої дороги до Не­бесного царства. Чекаємо на якісь незвичайні Божі упімнення і об'явлення, вимагаємо якогось чуда. Неначе той багач думаємо, що коли б дійсно хтось із мертвих наших родичів чи знайомих прийшов до нас з того світу і про все розказав, ну тоді б між нами не було тих, що сумніваються, і всі грішни­ки одразу ж покаялися. Але прийшов Господь, що по трьох днях воскресив вже одного Лазаря з мертвих і Сам на третій день встав з гробу, але ті, що тоді не слухали голосу закону і пророків, не повірили, нажаль такі є і сьогодні. Якщо ми слухаємо голосу Божого, живемо Його Словом і Таїнствами, які Господь залишив нам ради нашого спасіння, то будьмо певні, що успадкуємо життя вічне (пор. Ів. 5, 24). Дорогі у Христі! Цю Божу премудрість і любов до людини, яка дає життя вічне ми відкриваємо у Церкві, де Бог продовжує нам служити плодами свого відкуплення. І в цьому році наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія - місцева Церква, Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, - святкує 25 років від заснування. Історія нашої єпархії - це історія правдивих християн і щирих українців, які прийняли дар Христової віри від своїх предків, засвідчили вірність Христові та Його Вселенській Церкві ціною свідчення власного життя і мучеництва та нині продовжують жити своєю вірою і передавати її своїм дітям та внукам, як найцінніший спадок та найбільший скарб. Народна мудрість каже: «Хто знає своє минуле, той має майбутність». Хоч і відносно молода, Самбірсько-Дрогобицька єпархія не постала вона на пустому місці, а є спадкоємицею однієї з найдавніших єпископських катедр України – Перемишльсько-Самбірсько-Сяноцької. Датою заснування вважається перша половина ХІІІ ст., однак її витоки сягають часів ще перед Свято-Володимировим Хрещенням Русі-України. Історія християнства на теренах Самбірсько-Дрогобицької єпархії сягає традиції святих рівноапостольних Кирила й Методія, просвітителів слов’янських. У Никонівському літописі міститься згадка про існування окремої Самбірської єпархії, церковна традиція про існування якої знаходить підтвердження у грамоті 1422 року. Історичні джерела зберегли імена трьох самбірських єпископів: Авраама (1254 р.), Євфимія (1271 р.) і Антонія (1295 р.). Тому цілком правдоподібно, що в XIII ст. існувало Самбірське єпископство, яке на початку XV ст. було прилучене до Перемишльського. Після ІІ Світової Війни славна Перемишльська Єпархія фактично припинила своє легальне існування. Її територія була поділена між Польщею і Радянським Союзом. Лише з крахом комуністичного режиму на цих землях з древньою християнською традицією вдалося відновити повноцінне церковне життя: в Польщі – через відновлення Перемишльсько-Варшавської Архиєпархії; в Україні – через створення нової Самбірсько-Дрогобицької єпархії, 12 липня 1993 р.Б.. Ювілейний рік – це добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Ми дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі: священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром для нашої єпархії. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові. Хотілося б, щоб цей ювілейний рік став нагодою для кращого пізнання нашої церковної традиції, спонукою для поглиблення віри, дбайливого передавання її прийдешнім поколінням та мужнього її свідчення у світі, в якому, на жаль, зустрічаємо нові загрозливі тенденції, які, якщо на них належним чином не реагувати, можуть привести до чергової морально-духовної катастрофи – не меншої від тієї, яку світ пережив у ХХ ст. у вигляді комуністичного і нацистського режимів. Також сподіваюсь, що цей ювілейний рік допоможе нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, в єпархії, як місцевій Церкві та в парафіяльній громаді. Коли ми завтра повернемося до нашого щоденного життя, то перш, ніж зробити наш наступний крок, застановімося, куди нам ступати: чи на тверду дорогу Христової науки, чи на стежку самообману та неправди. Перевірмо, чи навіть у наших нестатках та бідах ми будуємо стійке наше суспільство на непорушному Христовому камені, а, може, відтворюємо поганську державу, де оцінюють людей не ким вони є, а що і скільки вони мають. А допомогою до цієї застанови нехай будуть ось ці Христові слова: «Яка користь людині, як цілий світ здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу? Син Чоловічий має прийти у славі Отця свого з ангелами своїми й тоді віддасть кожному згідно з його ділами» (пор. Мт.16.26-27).   Нехай Господь щедро благословить кожного, хто трудиться над прославою Його Імені, а благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь. + Ярослав 28 жовтня 2018 року Божогос. Нижні Гаї Детальніше...

У Старосамбірському деканаті відсвяткували 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

22 жовтня 2018
21 жовтня владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, з нагоди відзначення ювілею 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії у Старосамбірському деканаті очолив Архиєрейську Святу Літургію у храмі св. Миколая Чудотворця у Старому Самборі. Детальніше...

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Старосамбірському деканаті

22 жовтня 2018
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос розповідає нам притчу про сіяча, а пізніше на прохання учнів пояснює її значення. Зерном, яке сіяч сіє на своєму полі, є слово Боже. Тому значення цієї притчі для духовного життя християнина у великій мірі залежить від того, що ми розуміємо під словом Божим. Слово Боже – це передусім звернення Бога, люблячого Батька до людини, свого творіння. У притчі Христос порівнює Слово Боже до зерна, яке сіється, Його можуть потоптати люди, видзьобати птиці, заглушити терня. Цей образ Слова–Зерна відкриває нам кенозис – сходження самого Бога, який з любові до людини у воплоченні стає вразливим аж до смерті і то хресної. У притчі нас вражає до певної міри щедрість Сіяча – він не жаліє зерна, а сіє всюди. Бог не нав’язує нам своє Слово, Він нам його пропонує. Тому Господь знову і знову виходить сіяти своє Слово широко, вдосталь і щедро… Св. Йоан Богослов починає Євангеліє новим поняттям про Бога, вказуючи, що наш Бог є Слово. Слово, яке було на початку і з Нього все постало (пор. Ів. 1,1). Зі Священного Писання знаємо що Бог своїм Словом сотворив світ (пор. Пс 32,6), Він підтримує цей світ Словом (пор. Євр 1, 3), і врешті Він судитиме в кінці часів світ Своїм Словом (пор. Йо 12,48). Слово Боже є «Живе та діяльне, гостріше від усякого меча двосічного», воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця (пор. Євр 4,12), воно є «сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (пор. Рим 1,16), це «слово життя» (пор. Фил 2,16), це «слово примирення» (пор. 2 Кор 5,19) – каже апостол Павло. А пророк Ісая говорить: «Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть, отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав» (Іс 55:10 – 11). Це означає, що Слово Боже є дієвим, Господь сказав і створилось, це Слово здатне давати життя і його утримувати. Христос є Словом Отця, Він сам особисто промовляє до людини в різний спосіб: через слухання, читання, внутрішнє натхнення, бачення, висновки із різних обставин життя, тощо. Слово Боже приходить до людини не тільки в храмі чи на молитві, але всюди, де вона перебуває. Звернімо увагу на те, як ми слухаємо? Як слухаємо Слово самого Господа? Як слухаємо один одного? Як слухаємо голос нашої совісті? В нашому житті слухання має дуже важливе значення. Вміння слухати – це велике мистецтво, через слухання ми отримуємо мудрість і знання. Під час кожної Божественної Літургії, перед читанням Слова Божого, ми чуємо заклик священнослужителя до вірних: «Премудрість! Будьмо уважні». Цей заклик спонукає вірних стати причасниками Божого Слова, щоб бути готовими до прийняття зерна, яке Господь щедро сіє. Заклик «Будьмо уважні» чуємо як перед читанням Апостола, так і перед читанням Євангелія. Важливо запитати себе, чи дійсно я уважно вслухаюся в Слово, яке промовляє до мене Господь, роздумую та живу ним. Притча пояснює нам, що Слово Боже, що приходить до людини, має багато перешкод в людині, поки вона відважиться жити правдиво по-християнському або, іншими словами, так, щоб це Слово приносило добрий плід життя. Люди часто легковажать собі Словом Божим, із приглушуванням сумління кидаються у вир грішного життя, щоб шукати задоволення з тимчасових примарних насолод. Ісус пояснює учням і нам, що диявол дуже піклується про те, щоб Слово Господнє зробити неплідним у нашому житті. Окрім того, також непостійність людини у своїх переконаннях, спокуси, клопоти, багатства, життєві розкоші, заглушують Слово, щоб воно не принесло жодного плоду в нашому житті. Наш слух є недосконалий, земля нашого серця – неплідна… Отож оті колючки і каміння треба усунути, тверду землю – зорати... Слово вимагає слухання, воно потребує закритися від зволікання світу – це вчинок великої уваги. Щоб чути Слово Боже, треба мати внутрішнє вухо, яке налаштоване на Божий голос. «Вівці мої голосу мого слухаються, - каже Ісус. - і я їх знаю: вони за мною слідують» (пор. Ів. 10, 27). А святий Павло каже, що віра народжується від слухання Божого Слова (пор. Рим 10,17). Отож, є дуже важливо зрозуміти, що наше слухання народжує віру – довір’я до Бога. Бо як ми можемо повірити в щось, якщо не чули про нього нічого, якщо нам ніхто не дав навіть натяку, що таке взагалі існує? Ісус постійно наголошував «слухайте…», постійно проповідував, навчав, пояснював, а тих, хто Його слухав, називав «Блаженними» (пор. Лк.11,28).             Словами цієї притчі Господь також хоче сказати нам наскільки важливим є грунт, тобто людське серце у сприйманні Слова Божого. Людей, які чують та виконують слово, Ісус називає щасливими: «Блаженні ті, що слухають Боже слово і його виконують» (Лк 11, 28). Зростати в статусі учня Ісуса (тобто бути християнином) означає дозволити слову пускати корінь в глиб нашого серця, щоб відтак могти встояти в час випробувань та спокус, яких не бракує «кожного дня і кожної години», плід завжди приноситься у терпінні (пор. 8, 15). Неможливо принести добрий плід віри, не бажаючи нести у своєму житті страждання. Якщо людина всіляко уникає страждання, не може пожертвувати чимось своїм заради ближнього не зможе приносити плоди добра. У притчі «Про сівача» Ісус згадує про різних людей, які Його слухають, але з різних причин не дають плодів, залишаються такими, якими були і перед тим. Їх життя не змінюється. До кого ми належимо? Ми слухаємо Христа? Якщо слухаємо, тоді як це робимо, що потім стається з нами? Погляньмо на наше життя і пригадаємо скільки ми примножили добра, що було засіяне в нас? Скільки ми передали іншим Божої науки, понад усе добрими прикладом? Сіяч сіє зерном, що було зібране. А якщо був не врожай, чи тоді він зможе засіяти багато? Значить якість землі і умови впливають на урожайність, бо зерно завжди є добрим. І якщо в цьому світі є мало добра, то це може бути через те, що мало було зібрано раніше? Саме тому християни мають якісно помножувати доброту, щоб вона проростала і давала плоди. А зібрані плоди, щоб знову  були посіяні.  Коли хтось зробив нам добро, стараймося помножувати його в кілька раз і прикликати Боже благословення на свою сівбу, щоб і вона була плодовита та щедра Дорогі у Христі! Цю Божу любов до людини, це життєдайне Слово яке дає життя вічне ми відкриваємо у Церкві, де Бог продовжує нам служити ділами свого відкуплення. І в цьому році наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія - місцева Церква, Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, - святкує 25 років від заснування. Історія нашої єпархії - це історія правдивих християн і щирих українців, які прийняли дар Христової віри від своїх предків, засвідчили вірність Христові та Його Вселенській Церкві ціною свідчення власного життя і мучеництва та нині продовжують жити своєю вірою і передавати її своїм дітям та внукам як найцінніший спадок та найбільший скарб. Народна мудрість каже: «Хто знає своє минуле, той має майбутність». Хоч і відносно молода, Самбірсько-Дрогобицька єпархія не постала на пустому місці, а є спадкоємицею однієї з найдавніших єпископських катедр України – Перемишльсько-Самбірсько-Сяноцької. Датою заснування вважається перша половина ХІІІ ст., однак її витоки сягають часів ще перед Свято-Володимировим Хрещенням Русі-України. Історія християнства на теренах Самбірсько-Дрогобицької єпархії сягає традиції святих рівноапостольних Кирила й Методія, просвітителів слов’янських. У Никонівському літописі міститься згадка про існування окремої Самбірської єпархії, церковна традиція про існування якої знаходить підтвердження у грамоті 1422 року. Історичні джерела зберегли імена трьох самбірських єпископів: Авраама (1254 р.), Євфимія (1271 р.) і Антонія (1295 р.). Тому цілком правдоподібно, що в XIII ст. існувало Самбірське єпископство, яке на початку XV ст. було прилучене до Перемишльського. Після ІІ Світової Війни славна Перемишльська Єпархія фактично припинила своє легальне існування. Її територія була поділена між Польщею і Радянським Союзом. Лише з крахом комуністичного режиму на цих землях з древньою християнською традицією вдалося відновити повноцінне церковне життя: в Польщі – через відновлення Перемишльсько-Варшавської Архиєпархії; в Україні – через створення нової Самбірсько-Дрогобицької єпархії, 12 липня 1993 р.Б.. Ювілейний рік це – добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Ми дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі – священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром для нашої єпархії. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові. Хотілося б, щоб цей ювілейний рік став нагодою для кращого пізнання нашої церковної традиції, спонукою для поглиблення віри, дбайливого передавання її прийдешнім поколінням та мужнього її свідчення у світі, у якому, на жаль, зустрічаємо нові загрозливі тенденції, які, якщо на них належним чином не реагувати, можуть привести до чергової морально-духовної катастрофи – не меншою від тієї, яку світ пережив у ХХ ст. у вигляді комуністичного і нацистського режимів. Також сподіваюсь, що цей ювілейний рік допоможе нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин – у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, у єпархії, як місцевій Церкві, та в парафіяльній громаді. Нехай Господь щедро благословить кожного хто трудиться над прославою Його Імені, а благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь. + Ярослав 21 жовтня 2018 року Божогом. Старий Самбір Детальніше...

Завершився 3-й тур реколекцій для священиків єпархії [фото]

20 жовтня 2018
18 жовтня завершився 3-й тур реколекційних наук для священиків Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Духовні повчання священикам єпархії виголосив о. Ігор Цмоканич, викладач біблійного богослов'я Дрогобицької духовної семінарії. Дні духовної віднови завершились подячним молебнем, після якого владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, від імені всього духовенства подякував о. Ігорю за досвід, яким він впродовж цих днів ділився зі священиками єпархії. Детальніше...

Проповідь у свято Покрова Пресвятої Богородиці (2018)

17 жовтня 2018
Проповідь з нагоди свята Покрова Пресвятої Богородиці м. Самбір Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та всечесніші отці. Дорогі у Христі брати і сестри. Сьогодні Христова Церква святкує свято Покрова Пресвятої Богородиці. Цей день займає особливе місце в духовному житті Божого люду. Кожного разу, коли ми святкуємо якесь Богородичне свято, то духовно переживаємо подію з історії спасіння, подію, яка відбулася під час земного життя Божої Матері та нашого Спасителя в минулому. Натомість, сьогоднішнє свято пов’язане не так з минулим, як із глибокою божественною дійсністю нинішнього нашого життя. Можемо ствердити, що свято Покрова Богородиці стосується небесного і земного сьогодення – Її дії по відношенні до кожного з нас сьогодні. Ось чому ми співаємо в це величне свято: «Діва десь предстоїть у церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу…» (Кондак Покрова). Кожного разу, збираючись у храмі на богослужіння, ми, християни, переживаємо глибоку духовну реальність, коли в спільній молитві до Всевишнього єднається Небесна і Земна Церква. Сьогодні ж ми по-особливому переживаємо це, бо зібрались у цьому величному Соборі, щоб урочисто відсвяткувати його престольний празник – Покров Пресвятої Богородиці. Це свято, у якому споминаємо історичну подію, коли літургійне молитовне єднання небесної і земної Церкви людина була удостоєна побачити фізичними очима. За різними літописами на початку Х ст., у Константинополі, святий Андрій Юродивий під час молитви у храмі, піднявши очі до неба, побачив що Пресвята Богородиця, осяяна небесним світлом й оточена ангелами і сонмом святих, ступає повітрям над вірними, що молитовно благали про заступництво перед ворогами, які напали на місто. Богородиця молилася довгий час, а потім підійшла до престолу, зняла з себе покривало, яке носила на Пречистій своїй голові, й розпростерла його над молільниками. Після цього війська противника відступили, а місто було врятовано. Образ Покрови Пресвятої Богородиці, яким Вона покрила всіх людей у церкві – це образ Її заступництва за нас, грішних і безпомічних. Цей жест Покрови – заступництва Пресвятої Богородиці – не є винятковий, це не далека історична подія, а щоденна реальність, яку переживають вірні християни на богослужіннях. Покров Божої Матері є виразом її любові до людського роду. Це її заступництво, завдяки якому прощаються наші гріхи, лікуються наші болі і печалі. Завдяки покрову наша слабка, немічна молитва скріплюється її заступництвом і доноситься до Божого Престолу. Покров Богородиці завжди розпростертий над нами, християнами. Коли переглянемо історію християнства, то переконаємось у правдивості цього. Не може людська пам’ять згадати всі ті благодіяння, які явила Божа Матір людському роду впродовж понад двох тисяч років, неспроможний людський розум оспівати і звеличити належним чином нашу небесну Заступницю. Впродовж віків Пречиста Діва Марія допомагала людям, робить вона це й сьогодні, заступаючись за нас у різних чудотворних місцях - у Люрді, Фатімі, Зарваниці, Грушові, Биличах тут у місті Самборі через свою чудотворну ікону. Дорогі у Христі браття і сестри! На українських землях Божа Матір завжди шанувалася особливо. Наш народ пропустив через своє серце і свідомість те, що колись сталося у Візантії, бо по-особливому відчув, наскільки Небесна Цариця близька до кожної людини. Цю Божу любов до людини ми відкриваємо у Церкві, де Бог продовжує нам служити ділами свого відкуплення та через заступництво – Покров Своєї Матері. І в цьому році наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія, Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, - святкує 25 років від заснування чи радше відновлення Єпархії як місцевої Церкви, які ми торжественно розпочали у цьому святому храмі в день Зіслання Святого Духа – П’ятидесятниці. Історія нашої єпархії - це історія правдивих християн і щирих українців, які прийняли дар Христової віри від своїх предків, засвідчили вірність Христові та Його Вселенській Церкві ціною свідчення власного життя і мучеництва та нині продовжують жити своєю вірою і передавати її своїм дітям та внукам як найцінніший спадок та найбільший скарб. Також сподіваюсь, що цей ювілейний рік допоможе нам краще усвідомити, що таке Церква, звідки вона походить. Відповідь на це питання схиляє нас заглибитися в історію початків існування Церкви, звернувши погляд віри на Божу ініціативу любові, яка доходить до нас в історії об’явлення, доконаного в Ісусі Христі. Церква не походить із тіла і крови, не є плодом людських зусиль, а є даром з висот, наслідком ініціативи Бога, вона була Ним приготована в історії завіту з Ізраїлем, щоб – коли сповниться час – стала предметом сходження Святого Духа. Через подію Христової Пасхи Святий Дух у повний і вирішальний спосіб увійшов у долю цього світу. Бог має час для людини, і дні спасіння людини сталися, починаючи від світанку воскресіння, і є часом посереднім та передостаннім, що лежить поміж першим приходом Сина Чоловічого і Його другим пришестям у славі, і є часом Святого Духа, який невтомно діє у людській історії. Властиво з місії Божого Сина і Святого Духа народжується Церква, що є реальна участь Божої присутності у часі людського життя. Тому Церкву не вигадують і не творять, її отримують, вона не є плодом праці людини, а пожертвуваним даром благодаті, який ані не заслужений, ані передбачуваний. Церква народжується з прийняття і благодарення. Звідси випливає необхідність споглядального і євхаристійного способу життя. Де у вірному очікуванні почитається Бога, де підноситься благодарення у сильній пам’яті, яка актуалізує присутність Розп’ятого і Воскреслого Христа серед зібраних у Його Ім’я, – там сходить Святий Дух і породжує родину дітей Божих – Церкву. Це примат споглядального виміру життя, яке постійно живить і відроджує Церкву. Святі Отці виражають це переконання за допомогою чудового образу Церкви як місяця. Церква є місяцем, оскільки ясніє серед ночі світу світлом єдиного Сонця - Христа, яке проникає у світ своїми променями й освітлює народи: “Вона є справжнім місяцем, – пише св. Амвросій, – яка отримує світло безсмертя і благодаті від Христа - Сонця, що не знає заходу. Церква не сяє власним світло, а світлом Христа. Вона черпає свій блиск від Сонця справедливості, аби ствердити: «Я живу, але то вже не я живу, а живе у мені Христос»! (пор. Гал. 2, 20). Христова Церква, що живе світлом, переданим їй від Господа за посередництвом Божого Слова, яке для нас сталося тілом, тому Вона, як Марія - Богородиця, дозволяє Святому Духові отінити себе у вірному слуханні і споглядальному прийнятті любові. Отож Церква показується як таємниця, намет Бога серед людей, фрагмент тіла і часу, у якому оселився Дух Предвічного. Оскільки ж таємниця, згідно з думкою апостола Павла, є Божим планом, який здійснюється у часі, з-перед віків закритим, а об’явленим тільки в Ісусі Христі (пор. Рим 16,25), то Церкву у її вимірі таємниці належить пізнавати очима віри. Тому Церква є предметом віри – «Вірую... в єдину святу соборну апостольську Церкву», проголошує Символ віри – і тому для життя народу Божого у часі завжди буде необхідне розуміння таємниці, що здійснюється під дією Святого Духа. Отож Ювілейний рік це – добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримуємо, а також скласти дяку всім, хто підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя – присутності Христа серед людей. Ми дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі – священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром для нашої Єпархії – місцевої Церкви. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові. Хотілося б, щоб цей ювілейний рік став нагодою для ще кращого пізнання нашої церковної традиції, спонукою для поглиблення віри, дбайливого передавання її прийдешнім поколінням та мужнього її свідчення у світі, у якому, на жаль, зустрічаємо нові загрозливі тенденції, які, якщо на них належним чином не реагувати, можуть привести до чергової морально-духовної катастрофи – не меншою від тієї, яку світ пережив у ХХ ст. у вигляді комуністичного і нацистського режимів. Сьогодні у свято небесного заступництва Пресвятої Богородиці та її повсякчасної за нас молитви, ми відзначаємо ще й наше національне свято – День захисника України. Саме під Покровом Богородиці наше козацтво закладало підвалини нашої новітньої державності, саме у цей день ставали до боротьби учасники наших національно-визвольних змагань у минулому столітті. Саме під заступництвом Пречистої Діви Марії і сьогодні відроджується українське військо та у справедливій боротьбі із зовнішнім агресором захищає наш народ. Святкуючи сьогоднішнє свято Покрови, принесімо подяку нашій Небесній Покровительці за Її велике милосердя, за все, що вона вчинила для нашого народу, за всю її допомогу, яку ми самі відчули. Ревно благаймо її, щоб Вона продовжувала милостиво заступатись за нас. + Ярослав м. Самбір,14 жовтня 2018 року Божого   Детальніше...

Владика Ярослав: Празник Покрова Пресвятої Богородиці - це приклад заступництва Божої Матері за нас [фото]

17 жовтня 2018
14 жовтня парафія Прокатедрального собору Покрова Пресвятої Богородиці м. Самбір святкувала храмовий празник. Божественну Літургію з цієї нагоди відслужив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні о. Володимира Коркуни (адміністратор парафії) і місцевого духовенства. Єпископ освятив запрестольну мозаїку Покрова Пресвятої Богородиці. Детальніше...

Отець Роман Мірчук до священиків єпархії: Пам'ятайте про ваше високе покликання, адже, входячи в Святая Святих, ви берете у свої руки Споконвічного Бога [фото]

12 жовтня 2018
11 жовтня завершився 2-й тур реколекційних наук для священиків Самбірсько-Дрогобицької єпархії, які провадив о. Роман Мірчук, настоятель парафії в м. Миколаїв на Півдні України. Дні духовної віднови завершились подячним молебнем, після якого владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, від імені всього духовенства подякував о. Роману за досвід, яким він впродовж цих днів ділився зі священиками єпархії. Детальніше...

Владика Ярослав привітав військових із Днем Захисника України [фото]

12 жовтня 2018
12 жовтня з нагоди Дня захисника України, яке на загальнодержавному рівні святкується у свято Покрова Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав військових 15-го реактивного артилерійського полку, що дислокується в м. Дрогобич. Єпископ освятив Духовний осередок, яким опікуватиметься військовий капелан о. Тарас Коцюба. Участь в посвяченні взяв міський голова Тарас Кучма, голова райради Михайло Сікора та командування частини. Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 2 з 79
^ Догори