«Я - світло світу. Хто йде за мною,
не блукатиме в темряві, а матиме світло життя»
(Йо. 8.12)
Христос Воскрес!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Сьогодні наша парафія і цілий Дрогобич переживає особливу радість. У цю Неділю Сліпородженого, яка наближає нас до завершення пасхального часу, ми відзначаємо храмовий празник наших небесних покровителів – преподобних священномучеників Северина, Якима і Віталія. А цього року ця радість ще більша, бо у червні сповнюється рівно 25 років відтоді, як святий Папа Іван Павло ІІ під час свого паломництва до України – до нашої святої землі – урочисто проголосив їх Блаженними.
І сьогодні Бог посилає нам унікальну сторінку Євангелія — розповідь про те, як Спаситель оздоровив сліпонародженого чоловіка в Єрусалимі. Учні запитали Христа: «Хто згрішив – він чи батьки його?» Вони шукали причину страждання в минулому, у провині, у покаранні. Але Господь відповів їм зовсім інакше: «Ані він не згрішив, ані його батьки – але щоб ділам Божим виявитись на ньому» (пор. Йо. 9, 3). Таким чином Господь переносить наш погляд з минулого – у майбутнє. Зі страждання – до слави. З темряви – до світла.
Але євангелист Йоан навчає нас, що тілесна сліпота є лише символом набагато глибшої темряви. Після гріхопадіння наших прародичів кожна людина народжується духовно незрячою: вона вже не бачить Бога як Отця, себе – як улюблене дитя, а ближнього – як брата. Тому Ісус і каже: «Я – світло світу» (Йо. 8, 12). Він прийшов не лише відкрити очі одному чоловікові в Єрусалимі – Він прийшов відкрити очі всьому людству.
Ісус помазав очі незрячому глеєм і наказав: «Іди, вмийся в Силоамській купелі» (Йо. 9, 7). Силоам означає «Посланий» – і ця купіль є образом Самого Христа, Посланого від Отця. Для ранньої Церкви ця розповідь була живою іконою Хрещення. Ми всі пройшли через цю купіль. У Таїнстві Хрещення Господь торкнувся наших очей, обмив нас від темряви гріха і дав нам нове народження – з висоти, з води і Духа (пор. Йо. 3, 5). Тому охрещені в давній Церкві називалися просвітленими – бо вони справді отримали нові очі, «очі віри», якими здатні побачити живого Бога серед нас. Не йдеться тут про якісь надзвичайні видіння чи містичні переживання. Йдеться про щось набагато простіше і водночас набагато глибше – про здатність бачити дійсність такою, якою вона є насправді: бачити за видимим – невидиме, за тимчасовим – вічне, за стражданням – промисел Божий, за смертю – воскресіння.
Дорогі в Христі! У життєвому подвизі наших преподобних священномучеників Северина, Якима і Віталія ми можемо зауважити, наскільки важливим є мати оці «очі віри» і вміти дивитися ними на те, що є навколо нас. Подумаймо: що бачили їхні сучасники? Бачили безбожну владу, яка нищила все на своєму шляху – Церкву, священиків, свідомих людей, саму пам'ять про Бога. Бачили страх, що заповзав у кожен християнський дім.
І в цій темряві – що могли бачити троє священників-монахів у Дрогобичі? Здавалось би, лише безнадію. Але вони бачили інакше. Очима віри – тими самими очима, що були відкриті їм у купелі Хрещення, – вони бачили Христа розп'ятого і воскреслого як живу реальність, не далеку і не абстрактну, а присутню тут і зараз. Вони бачили, що влада, яка погрожує їм катуванням і смертю, – насправді немічна перед лицем вічності. Вони бачили, що кожна людина навколо них – не підданий режиму, а образ Божий, що потребує пастиря. І саме тому вони залишилися на своєму місці, не втекли, не зреклися – продовжували служити, молитися, свідчити.
Оці «очі віри» – не дар для обраних. Це дар, отриманий кожним із нас у Хрещенні. Але, як і будь-який дар, він потребує того, щоб ним користувалися – плекали молитвою, живили Святими Тайнами, загартовували щоденним зусиллям іти за Христом. Бо духовні очі, якими ми не дивимося, – поступово закриваються. І тоді ми починаємо бачити лише те, що бачить світ: силу сильних, безнадію страждання, кінцевість смерті.
Наші преподобні дрогобицькі священномученики нагадують нам сьогодні: не давай своїм духовним очам закритися. Вони жили й служили у Дрогобичі – ходили вулицями цього міста, зустрічалися з людьми, яких наші батьки і діди знали особисто. Їх пастирське життя обірвалося насильницькою смертю від рук безбожної більшовицької влади. Здавалось би – темрява перемогла.
Але саме тут і виявилось диво духовного прозріння. Бо вони бачили те, чого не бачили їхні кати. Вони бачили Христа розп'ятого і воскреслого. Вони бачили, що страждання, освячене Господнім Хрестом, – це не прокляття, а участь у таємниці спасіння. Апостол Павло писав: «Як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа і надмір утішення» (пор. 2 Кор. 1, 5). Саме тому вони не зламалися. Праведний Йов, страждаючи, сповідував: «Я знаю – Захисник мій живе» (Йов. 19, 25). Ті самі слова могли промовити і наші мученики – у катівнях, у темряві ув'язнення, на засланнях в Гулагах, в останні хвилини земного життя.
Де зараз та безбожна влада, на руках якої були ріки невинної крові? Вона на смітнику історії. А пам'ять про Северина, Якима і Віталія – живе. Увіковічена людьми і прославлена Богом.
Двадцять п'ять років тому, 27 червня 2001 року, святий Папа Іван Павло ІІ – сам свідок темних часів, що вистояв перед тоталітаризмом силою віри – ступив на українську землю як прочанин. І тут, на цій землі, що була, за словами незабутнього Патріарха Йосифа Сліпого, «покрита горою трупів і ріками крові», він проголосив наших мучеників Блаженними.
Чи ми тоді усвідомили, що для нас означають ці слова? Що наша земля – свята земля. Не лише Єрусалим, не лише Рим чи Фатіма. Свята земля – там, де пролилася кров мучеників. А їх в Україні – незліченна кількість. Їхня свобода у Христі стала даром для нас усіх. Їхня жертва – не дозволяє нам сказати, що ми отримали свободу дешевою ціною.
Дорогі у Христі! Незабаром наш народ відзначатиме День Героїв України – день, коли ми вклоняємося всім, хто від часів лицарів Київської Русі, козаків, повстанців і до сьогоднішніх захисників – поклав своє життя за свободу нашого народу. Мученики Северин, Яким і Віталій – це герої особливого роду. Це духовні герої. Бо як воїн захищає тіло народу, так мученик захищає його душу. Вони не взяли зброї в руки – але встояли під тиском, який зламав багатьох сильних. Їхня зброя була зброєю Христовою: молитва, вірність, любов, хрест.
«Кров мучеників – насіння християн», – казав Тертуліан ще у ІІ столітті. І це насіння, посіяне кров'ю наших блаженних на дрогобицькій землі, проростає у нас – у цій парафії, яка носить їхнє ім'я, у кожному, хто сьогодні стоїть тут на молитві.
Сьогодні, в часі повномасштабної війни, ми знову бачимо героїв – тих, що захищають нашу землю ціною власного життя. І ми повинні молитися за них, підтримувати їх. Але не менш важливо – бачити, що їхній подвиг вкорінений у тій самій традиції жертовної любові, яку показали нам Северин, Яким і Віталій. «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо. 15, 13) – ці слова Господа стосуються і мучеників-ченців, і воїнів-захисників.
Дорогі брати і сестри, сьогоднішнє Євангеліє ставить перед кожним з нас особисте запитання: а чи я бачу очима віри? Чи мої духовні очі відкриті? Христос наближається до кожного з нас так само, як наблизився до того незрячого чоловіка на дорозі до Єрусалима. Він хоче торкнутися наших очей – помазати їх і сказати: «Іди і вмийся». Іди дорогою покаяння, навернення, довіри. Не зупиняйся на місці. Не замикайся в темряві власних страхів, сумнівів і гріхів. Іди вперед – дорогою досконалості.
Наші небесні покровителі Северин, Яким і Віталій вже пройшли цю дорогу до кінця. Вони бачать нині Господа лицем до лиця. І вони моляться за нас – за цю парафію, за це місто Дрогобич, за наш народ, за нашу Церкву, за всіх захисників України. Тому сьогодні, у цей святковий день, попросімо їхнього заступництва. Попросімо, щоб вони випросили в Господа для нас те, що отримали самі: очі, що бачать Бога – в радості і в стражданні, у мирі і на війні, у житті і в смерті.
Господи Ісусе Христе, Ти – Світло невечірнє. Відкрий очі нашої душі. Дай нам бачити Тебе – у нашій многостраждальній Україні, в обличчях наших ближніх, у хресті наших щоденних труднощів. Зціли нас від духовної сліпоти. Дай нам наслідувати подвиг наших преподобних священномучеників. І дай нам разом з ними і з усіма героями нашого народу – сказати Тобі: «Вірую, Господи!» – і поклонитися Тобі. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
17 травня 2026 року Божого,
м. Дрогобич
- Владика Ярослав: У життєвому подвизі Дрогобицьких священномучеників ми можемо зауважити, наскільки важливим є мати «очі віри» [фото]
- У Народному домі відбулося вшанування пам’яті владики Юліана Вороновського [фото]
- «Пастир, який жив життям свого народу», — Блаженніший Святослав з нагоди 90-річчя від дня народження владики Юліана Вороновського [фото]
- Дрогобицькій гімназії № 14 присвоєно імʼя владики Юліана Вороновського [фото]
- Глава УГКЦ Блаженніший Святослав благословив майбутній Медико-соціальний центр імені владики Юліяна Вороновського [фото]
