SDE
Публікації за темою: Блаженніший Святослав

Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ щодо аграрної реформи в Україні

04 грудня 2019
Господня є земля, її повнота, вселенна та її мешканці.  Псалом 24, 1 Дорогі в Христі! Живемо в час, який попри воєнне лихоліття, спричинене зовнішньою агресією,  позначений  викликами внутрішнього суспільного буття. Відповіддю на ці виклики може бути тільки позитивна трансформація всього суспільно-державного організму шляхом виважених реформ. Ми, єпископат Української Греко-Католицької Церкви в Україні, відчуваємо свій християнський і громадянський обов’язок дбати про спільне благо нашого народу і не відсторонюватися від його проблем. Злободенною темою в нашій країні є аграрна реформа, особливо її частина, що стосується ринку земель сільськогосподарського призначення. У цьому зверненні - не втручаючись у політичний процес і міжпартійні суперечки та протистояння - прагнемо представити тим, хто здійснює важливі реформи для добра нашого народу, суспільне вчення Церкви щодо земельної реформи та проголосити ті моральні засади, якими потрібно керуватися в цій царині. Так ми чинили щодо освітньої, медичної, судової, адміністративної, пенсійної реформ та інших перетворень і плануємо робити це надалі. Ще від середини 1990-х років наполегливо доносили до органів державної влади консолідований досвід Католицької Церкви стосовно подібних реформ у багатьох країнах світу, який свідчить про конечну потребу дотримання фундаментальних принципів задля успішного управління. Моральними нормами для проведення аграрної реформи є такі принципи: $11.    Згідно з Божественним Одкровенням земля є даром Божим для людства в цілості. Вона має універсальне призначення  і дарована Всевишнім для спільного блага всіх людей. Всяке володіння людиною землею є відносним і підпорядковане цій первинній волі Бога Творця. Тож людина є лише управителем Божих дарів і не може їх ексклюзивно привласнити. У притчі про робітників у винограднику (пор. Євангеліє від Матея, 21, 33-46) читаємо про сумну долю тих, хто захотів вповні привласнити її, тому псалмоспівець каже, що земля і вся її повнота є Господньою (пор. Пс. 24, 1). $12.    У правовому суспільстві має бути справедливий розподіл землі між людьми, які всі є рівними за гідністю перед Богом і рівноправними у своїй країні. $13.    З огляду на своє універсальне призначення земля не може вважатися товаром нарівні з іншими продуктами праці й діяльності людини. Земля не є цільовим об'єктом ринку. Це не просто товар, який призначений для продажу чи накопичення. $14.    Цінність землі не може бути визначена її комерційною відносною вартістю. З цього випливає традиційне для українців почуття відповідальності господаря за ту землю, на якій він працює. Жахіття Голодомору показали, що український селянин дуже міцно пов'язаний зі своєю землею, бо захищав своє право на неї навіть ціною власного життя. Лихо комуністичної колективізації глибоко зранило українську культуру господарювання на рідній землі. Тож наше спільне завдання - відновити цю культуру. Селянин має відчути себе повноправним господарем на своїй землі. Він повинен мати право і обов’язок нею управляти, і ніхто не може його цього позбавити: ані новітні економічні обставини, ані політична доцільність. Це відповідальне господарювання на своїй землі є необхідне для забезпечення спільного блага українського народу: його державності та добробуту. Така культура праці на землі може убезпечити її від хижацької, нищівної експлуатації, яка створює небезпеку перетворити наші унікальні родючі чорноземи на пустелю. Відповідно до цих засад, аграрна реформа, метою якої має бути формування високої культури та етики господаря, становлення та розвиток сільських територій і громад, повинна базуватися на верховенстві права та принципах сталості, прозорості, справедливості та всеосяжності. Не можна сегментарно запроваджувати ринок земельних угідь, не здійснивши цілісного та системного реформування всього аграрного комплексу, відповідних підготувань і змін у пов’язаних із ним супутніх сферах народного господарства: правосудді, фінансово-економічній системі, екології, державній безпеці та ін. Ми всі розуміємо, що аграрна реформа є потрібною. Проте слід пам’ятати, що вона має слугувати справедливому розподілу землі та всебічному розвитку українського села.  «Справедливий розподіл землі є основним питанням, зокрема в країнах, що розвиваються, і в країнах, які нещодавно вийшли з колективістських чи колоніальних систем. У сільській місцевості можливість стати власником землі через механізми ринку праці й кредитного ринку – необхідна умова доступу до інших благ і послуг. Ця можливість становить не тільки ефективний засіб охорони навколишнього середовища, а й створює систему соціальної безпеки, яку можна реалізувати й у країнах зі слабкою адміністративною структурою», - читаємо в п. 180 Компендіуму соціальної доктрини Католицької Церкви. Тому не можна дозволяти створювати надмірні земельні володіння – латифундії які, за вченням Церкви, є нелегітимними самі в собі, бо дозволяють окремим особам концентрувати у своїх руках великі масиви землі. Сучасні латифундисти намагатимуться скористатися убогістю селян, пропонуючи їм «швидкі гроші» за їхню землю, позбавивши їх доступу до цієї землі, тобто реальної власності на неї. Такий оманливий порятунок селян від знедолення прирікає їх на тривалу недолю. Земля була і є основою та джерелом утримання селянської родини. Стан нашого суспільства прямо залежить від стану української сім'ї як його основної клітини. Заробітчанство насильно відірвало українців від землі і створило оманливе враження, що можна обійтися без її плекання і відповідального використання для блага власної сім'ї та всього суспільства. Боляче дивитися на запустілі, некультивовані поля навколо сіл і містечок, значна частина населення яких покинула родину в пошуках засобів для виживання на чужині. Безумовно, не можна безкінечно продовжувати мораторію на впровадження цивілізованого ринку землі. Останній є необхідним для розвитку малого та середнього аграрного бізнесу, головно приватних фермерських господарств. Але й не можна його запроваджувати поспіхом, без належного підготування і без використання перевіреного світовою практикою арсеналу механізмів та інструментів, спрямованих на недопущення загроз, які б стали фатальними для України як держави. Навіть у нашій ситуації, коли т.зв. чорний ринок сільськогосподарських земель, за свідченням фахівців, процвітає, – квапитися треба без поспіху, а злочинні схеми ліквідовувати правовими засобами. Ринок земельних угідь сільськогосподарського призначення, який має розкрити великий потенціал для економіки України, запроваджувати потрібно, але після ретельної підготовки процедури його запуску. Крім необхідних законів, слід подбати про: побудову справедливої судової та правоохоронної систем, організацію дешевого кредитування фермерів і дотації фермерів на зразок країн Євросоюзу, вдосконалення екологічних норм щодо збереження ґрунтів, реформування Державного геокадастру - та добре проаналізувати й усунути всі можливі корупційні ризики. Перелічені заходи мають супроводжуватися широкою просвітницькою роботою громадян нашої держави щодо цієї проблематики. Усе це  потрібно зробити, щоб уникнути негативних наслідків, подібних до тих, які спричинила в Україні неналежнопідготована т.зв. широка приватизація в середині 90-х років минулого століття. Без здійснення цього арсеналу заходів і, особливо, без широкої просвітницької роботи задля піднесення рівня правової, екологічної, фінансової та суспільно-політичної грамотності населення -  безвідповідальним і згубним є говорити про проведення народного референдуму щодо ринку землі. Вирішення цього комплексу питань, як свідчить новітня українська історія, потребує доволі тривалого часу, значно більше ніж один рік, як це заплановано в прийнятому в першому читанні профільному законопроєкті. Кажучи про час, мусимо ще раз нагадати, що в Україні триває гібридна війна. У час, коли українці ціною власного життя захищають свою землю, наш політикум дискутує щодо питання її продажу. Тут доречно сказати, що війна, яка виснажує наші життєві сили, має два найбільш дієві невійськові механізми - захоплення умів і захоплення земель. Чи можливо встановити всі необхідні запобіжники задля унеможливлення такого фатального розвитку подій – питання риторичне.  Тож чи варто ризикувати, якщо йдеться про майже дві третини території нашої Вітчизни? Загроза втрати території йде не тільки від зовнішнього недруга. У Компендіумі соціальної доктрини Католицької Церкви читаємо: «Зв’язок корінних народів з власною землею і її ресурсами заслуговує особливої уваги, оскільки він – основний вияв їхньої ідентичності. Внаслідок потужних агропромислових інтересів чи процесів асиміляції й урбанізації багато народів уже втратили чи ризикують втратити землі, на яких вони живуть і з якими пов’язаний сенс їхнього існування» (п. 471). Тому звертаємося до людей, які є власниками чи користувачами земельних ділянок, із закликом відповідально ставитися до землі і до свого права розпоряджатися нею як даром Божим та приймати рішення щодо неї дуже виважено, не спокушаючись примарними надіями швидкого зиску, але думаючи мудро і далекоглядно про її збереження та розвиток. Якщо ми легковажно і поквапливо відчужимо свою землю, вона відчужиться від нас і вже не працюватиме на благо – наше, наших родин та всього суспільства, і ця втрата може стати непоправною. Звертаємося до державної влади України з проханням не пришвидшувати штучно земельну реформу, а підійти ґрунтовно до цього надзвичайно важливого питання і вирішувати його комплексно задля ефективного використання земельних ресурсів нашої країни та формування високої культури й етики господаря. Адже, як було сказано вище, поспіх і неналежна підготовка до здійснення аграрної реформи несе в собі небезпеку державності України і може призвести до катастрофічної втрати землі, яку український народ відчуватиме на собі впродовж століть. Звертаємося ще до лідерів політичних партій і громадських активістів. Не політизуйте питання аграрної реформи та не використовуйте тему землі як інструмент політичної боротьби! Святість української землі, годувальниці нашого народу, повинна всіх нас об’єднати у відповідальності за її захист, справедливий розподіл і плідний розвиток. Це потрібно для того, щоб тепер сущі і ще не народжені українці почувалися захищеними, повноправними і ефективними господарями на своїй рідній землі – справжніми добрими управителями Божих дарів. «Мир братам і любов з вірою від Бога Отця і Господа Ісуса Христа. Благодать з усіма, що люблять Господа нашого Ісуса Христа в нетлінності! Амінь» (Еф. 6, 23-24). Благословення Господнє на вас! Від імені Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ † СВЯТОСЛАВ Від імені Мукачівської Греко-Католицької єпархії † Мілан Шашік Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у день Святого пророка Авдія та святого мученика Варлаама, 2 грудня 2019 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Звернення після кожної  Божественної Літургії у неділю, 8 грудня цього року. Детальніше...

Послання Синоду Єпископів УГКЦ до духовенства, монашества і мирян щодо захисту від різних видів насильства дітей, неповнолітніх і вразливих осіб

22 жовтня 2019
І спізнаєте правду, і правда визволитьвас (Ів. 8, 32). Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні брати і сестри в монашестві! Дорогі браття і сестри в Христі! Наш світ, створений Богом, є прекрасний — але одночасно він видимо вражений гріхом. Святий Павло каже: «Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої» (Рим. 3, 23). За гріхопадінням Адама і Єви відразу прийшло вбивство: від руки Каїна загинув Авель (пор. Бут. 4, 8). Брутальні прояви сили часто є знаками страху. Силою ми захищаємоcя від свого страху, власну неміч надолужуємо домінуванням над іншими, пережиті травми компенсуємо своєю владністю — не важливо, велике поле панування чи мале. Важливо, щоб я був «князьком», «паном» над чимось або над кимось. Цим, на жаль, позначене життя у світі. І це в той час, коли ми покликані – зокрема в Церкві – визнавати одного Господа-Вседержителя (пор. Еф. 4, 5-6). Щоб бути справжніми учнями Ісуса – маємо не просто не чинити насильства, а й носити тягарі одне одного, виконуючи закон Христа (пор. Гал. 6, 2). Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, виявляючи чутливість до болісної теми насилля, бажає сприяти її усвідомленню та осмисленню — богословському, психологічному, соціологічному та історичному; спільно з усіма людьми доброї волі шукає способів справедливого трактування явища насильства — з душпастирського, морального, психологічного та юридичного поглядів. Ми прагнемо сказати рішуче «ні» насильству в усіх його проявах. Тільки так ми зможемо справді будувати Христове Тіло й прямувати до святості  та «міри повного зросту повноти Христа» (пор. Еф. 4, 12-13). Святіший Отець Франциск закликає усвідомити цю реальність. Він постійно заохочує нас до настійної молитви, глибокої солідарності з жертвами, ґрунтовного осмислення проблеми насильства, душпастирського навернення, конкретних кроків до зцілення та очищення церковної спільноти –  аби «жити по правді та в любові, в усьому зростаючи в того, хто є головою – у Христа» (пор. Еф. 4, 15). У суспільстві трапляються випадки психологічно-емоційного знущання над особою, фізичного насилля, маніпуляцій тощо. Серед середовищ насильства - родина, виховні та навчальні інституції, заклади охорони здоров’я і навіть церковні спільноти. Жертвами цих актів можуть стати діти, молодь, літні люди, особи з недугами чи обмеженими можливостями, а також інші, які з певних причин є вразливими або залежними; миряни, богопосвячені особи та священнослужителі; жінки й чоловіки. У постгеноцидному суспільстві, зраненому систематичним насиллям з боку тоталітарних режимів, зраненому війною чи культом «насолоди за всяку ціну з найменшою відповідальністю», людина — носій історичної та ще свіжої травми — особливо вразлива та беззахисна перед зловживаннями. Оцим синодальним посланням засвідчуємо прагнення Української Греко-Католицької Церкві в усьому світі рухатися до наступного етапу осмислення, зцілення та попередження всіх видів насильства проти людської гідності в церковному середовищі та загалом у суспільстві, «працюючи не задля ока, щоб подобатися людям, а як Христові слуги, що з душі чинять волю Божу» (Еф. 6, 6). Як було зазначено, ми усвідомлюємо, що спектр насильства не обмежується сексуальними злочинами проти неповнолітніх. Проте змушені передусім говорити про ці злодіяння у зв’язку з кризою, яка пов’язана з викриттям випадків статевого насилля з боку духовенства та богопосвячених осіб і яка завдала величезного потрясіння Вселенській Церкві. У різних країнах світу випливають на поверхню факти жахливих гріхів, які подекуди коїлися десятиліттями — і десятиліттями замовчувалися. Стає відомо про невимовний біль, страх і сором жертв; багато членів Церкви та людей доброї волі, що не належать до Церкви, переживають розчарування і шок. Наші старання скеровані на забезпечення захисту дітей, неповнолітніх і вразливих осіб від сексуальних зловживань у різних середовищах, зокрема в церковному. На початку 2019 року Синод Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ спільно з Єпископською Конференцією Римо-Католицької Церкви в Україні оприлюднив «Основні положення щодо трактування випадків статевого зловживання стосовно неповнолітніх з боку духовенства». Значним кроком для Вселенської Церкви стала публікація 7 травня 2019 року motu proprio Римського Архиєрея Франциска «Vos estis lux mundi» («Ви світло для світу»). Згідно з цим документом, усі єпархії та дієцезії Католицької Церкви до травня 2020 року мають запровадити внутрішню систему щодо прийняття повідомлень про статеві зловживання, а єпископи зобов’язані здійснювати розслідування щодо кожного сигналу. Крім того, згідно з рішенням Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ (13-14 лютого 2018 року), вірні нашої Церкви зобов’язані дотримуватися вказівок документа «Норми та принципи захисту дітей та молоді при здійсненні душпастирської діяльності за участю семінаристів, монашества та духовенства УГКЦ в Україні». Він містить чіткі принципи організації душпастирської праці з неповнолітніми. У різних країнах єпархії та екзархати нашої Церкви у співпраці з місцевими єпископськими конференціями створили чи розробляють аналогічні положення. Вважаємо ці документи як потрібні та важливі заходи щодо захисту дітей і молоді в церковному середовищі та зобов’язуємося боротися з будь-якими проявами насилля в наших церковних структурах. Члени Синоду Єпископів засвідчують щиру солідарність із тими, хто став жертвою насильства, моляться за них і прагнуть їх вислухати. Христос і Його учні — завжди на боці жертви. Ми готові вислухати кожного, а насамперед тих, чий біль залишається невисловленим і затаєні рани ятряться роками або й десятиліттями, спричинюючи транспоколінні травми. Хочемо голосно і чітко заявити: ніхто не має права замовчувати чи виправдовувати кривду, біль, гріх і злочин. Жертви мають бути почутими, передовсім Церквою. Усвідомлюючи, що зловживання можуть відбуватися в усіх середовищах людського суспільства, у цьому посланні просимо прощення від імені нашої Церкви. Якщо хтось зазнав статевих, фізичних, психологічно-емоційних, фінансових чи інших видів насильства або зловживань у наших парафіях, єпархіях, монастирях, школах, семінаріях чи інших церковних структурах; якщо хтось зіштовхнувся з байдужістю й нечутливістю щодо цих лихих учинків, замовчуванням чи їх покриванням; якщо когось вразила й розчарувала негідна поведінка представників Церкви; якщо чиєсь добре ім’я заплямували чужі зловживання — в усіх прохаємо вибачення. Якщо ми — єпископи, священники, настоятелі, настоятельки, інші служителі Церкви та мирянські лідери — не виконали належним чином своїх пастирських обов’язків і зранили або дозволили зранити когось із наших сестер чи братів — просимо за це пробачення. Ще раз стверджуємо, що вислухаємо всіх, хто міг стати жертвою чи свідком насильства в будь-якому середовищі, зокрема церковному. Одночасно закликаємо: не мовчіть!  Бо «хто звістує правду – чинить справедливість» (Прип. 12, 17).  Кожна особа має право на слово, на увагу, на те, щоб бути вислуханою та на ретельне розслідування заявлених злочинів. Уважність, тактовність, конфіденційність, щире співчуття в цьому процесі слухання необхідні, щоб почати зцілення заподіяних ран. Розуміємо, що не кожна жертва насильства готова чи спроможна простити кривдників. Тому хочемо створити умови для примирення через духовно-пасторальну та психологічну опіку. Нехай покаяння – основа християнського духовного життя – стає початком виправлення заподіяної шкоди. Докладімо якнайбільше зусиль, щоб наслідувати милосердного самарянина (пор. Лк. 10, 25–37). Одначе жертви насилля потребують не лише розради, а й встановлення справедливості. Подолання цієї проблеми має як душпастирський, так і правовий вимір. Духовенство та інші члени Церкви не виведені з-під дії верховенства права, а злочин залишається злочином незалежно від того, хто його скоїв. Наша Церква виступає за дотримання принципів справедливості й правди. У кожній країні нашої присутності зобов’язуємося розвивати програми захисту вразливих осіб у співпраці з відповідними органами влади й організаціями. Турбуючись про зцілення завданих травм, члени Церкви покликані дбати про запобігання й недопущення майбутніх зловживань; глибше осмислювати корені цієї проблеми – як із морально-психологічного чи юридичного погляду, так і з духовно-богословського. Аналізуючи прикрий чи навіть ганебний досвід зловживань духовним авторитетом у середовищі Католицької Церкви, водночас закликаємо всі державні інституції, структури громадянського суспільства та бізнесу до повного усвідомлення масштабів поширення в сучасному світі насилля, маніпуляцій і безчинств супроти неповнолітніх і немічних цього світу. Ці проблеми були і є серед нас. Вони присутні всюди, де є люди: у родинах, у школах, на підприємствах та в офісах, у лікарнях, спортивному та культурному середовищах, церквах і монастирях, часом у вельми престижних та успішних, на перший погляд, колах. Запобігання насильству буде ефективним лише тоді, коли ми зрозуміємо причини цього злодіяння та впишемо його в ширший контекст людської духовності, психології та соціології. Віримо, що східнохристиянська антропологія, яка випливає зі Святого Письма та побудована на спадщині Отців Церкви, містить ключі до цілісного розуміння проблеми насилля. Ця проблема ще потребує детальнішого аналізу в богословській площині. Заохочуємо богословські інституції до систематичної праці в царині богослов’я тіла та статевості, а також богослов’я влади, послуху та управління в Церкві й суспільстві. Питання насильства і боротьби з ним нерозривно пов’язане з питанням загальної корпоративної культури. Зокрема, стрижневе значення має спосіб реалізації влади всередині будь-якої інституції, зокрема церковної. Чи ця влада є служінням, чи пануванням над іншими? Чи вона слухає і поважає людей, доручених її проводові? Чи, бува, не спотворена авторитаризмом, елітаризмом і переконанням, що ті, хто при владі, нікому не мають бути підзвітні? Культура привілейованості, винятковості, суворої «вертикальності», одноосібних рішень і секретності творить сприятливе середовище для насильства і потребує уваги та відповідальності. Натомість культура взаємного слухання і служіння, колегіальності, мережевості, синодальності та прозорості є безпечною, не загрозливою, а тому життєдайною для стосунків між людьми. «Як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга. І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба» (Мт. 20, 25–28). Особливо застерігаємо від спокуси клерикалізму – використання Церкви та її духовного авторитету з боку кліру в особистих цілях, замість служіння Богові та Його людові. Клерикалізм породжує штучний поділ між членами Церкви, недооцінює роль мирян, викривлює поняття послуху та покори в монашестві та священстві, представляє Церкву як інституцію винятково ієрархії та духовенства. Явище клерикалізму є руйнівним для Церкви, бо спотворює її образ. Воно не те що далеке від прикладу Сина Божого, а протилежне йому, адже Христос применшувався, ішов униз, ставав поруч із маргіналізованими. Саме це має на увазі святий апостол Павло, коли каже: «Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної» (Флп. 2, 5-7). Зробімо наші парафії, монастирі й семінарії місцем співвідповідальності та братерства, де єпископи, духовенство, монашество й миряни соборно зростають у вірі, любові, милосерді та служінні одне одному, маючи за взірець Ісуса Христа, який «прийшов не для того, щоб йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох» (Мт. 20, 28). Наша організаційна церковна культура потребує переосмислення та душпастирського навернення, яке є постійним процесом для всіх послідовників Христа. Повноцінне інтелектуальне й духовне осмислення допоможе Церкві адекватно запобігати зловживанням і подавати добрий приклад світові.  У суспільствах, в яких насильство та маніпуляції стають буденністю, Церква має повсякчас стояти на захисті слабких і вразливих, Ісусових «братів найменших» (Мт. 25, 40): жертв домашнього насилля, цькування у школі, сексуальних домагань у професійному чи спортивному середовищах, рабської експлуатації, тортур у пенітенціарній системі, маніпуляцій у деструктивних сектах тощо. Перед багатоликістю світового зла свідомі християни покликані захищати людську гідність, плекати гуманність і солідарність. Ми хочемо також висловити бажання співпрацювати із суспільними інституціями задля захисту дітей, неповнолітніх і вразливих осіб, адже явище насильства має своє глибоке коріння там, де суспільство не реагує на зло і не вживає відповідних запобіжних заходів. Дорогі брати й сестри! Пам’ятаймо, що будь-яке насильство, спрямоване проти людської гідності, зневажає Божий образ і Його подобу, які присутні в кожній людині (пор. Бут. 1, 27; Пс. 8). Проте подвійним в очах Бога є гріх Його слуг, яким вони перекреслюють свою присягу й згіршують серця тих, що їм довірилися. Ці вчинки потребують тривалого й терпеливого зцілення, яке неможливе без Божої благодаті, діяльної любові та милосердя. Захист від насильства дітей, неповнолітніх і вразливих осіб є справою кожного члена Церкви – єпископа, священника, богопосвяченої особи, мирянки та мирянина. Нехай наші зболені слова зупинять того, в кому ще тільки бродить спокуса і хто лише стоїть перед загрозою гріха і злочину. Ніколи не пізно прибігти в покаянні до Ісусового розп’яття і випросити в Нього благодаті подолати сатанинську спокусу. Нехай наші церковні спільноти будуть місцем, де кожна людина, а особливо найуразливіша, може повноцінно відчувати свою людську гідність і почуватися захищеною. Берімо приклад із тих єпископів, священників та мирян, які стали на захист людської гідності в нелюдських умовах, коли більше ніхто не міг цього зробити. Такими були, зокрема, блаженні новомученики ХХ століття. Пам’ятаймо про подвиг священномученика Омеляна Ковча, який загинув у концтаборі «Майданек» і аж до мученицької смерті боровся за порятунок людської гідності. Молімося, щоб всемогутній Бог допоміг нам будувати середовище безпеки, любові та братерської солідарності. Лише щоденне навернення, постійне духовне преображення можуть зробити нас посланцями Божого милосердя, яке «розбитих серцем ізціляє і перев’язує їх рани» (Пс. 147, 3). Благословення Господнє на вас! Від імені Синоду Єпископів УГКЦ † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у свято Покрови Пресвятої Богородиці, 14 жовтня 2019 року Божого Детальніше...

Сопричастя і єдність у житті та служінні УГКЦ

23 вересня 2019
«Сопричастя і єдність у житті та служінні УГКЦ» Послання Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 2019 року до духовенства, монашества і мирян Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні брати і сестри в монашестві! Дорогі браття і сестри в Христі! ВСТУП Як плід тисячолітньої історії пошуків, радості та страждань нашого українського народу, його сини і доньки розлетілися по всьому світу. Різні були причини такого розселення. Одні наші люди шукали кращої долі на чужині, інші були змушені покинути рідний край через лихоліття кривавих воєн і спустошень. Багатьох було насильно вигнано, депортовано, вивезено чи ув’язнено далеко на чужині. Сучасне життя нашої держави позначене новою потужною хвилею еміграції, внаслідок якої мільйони українців формують нові громади в тих країнах, про які ми навіть часом і не чули. У всіх цих складних, іноді трагічних, обставинах Церква йшла разом зі своїми дітьми. А її сини і доньки поширили її присутність на всіх континентах земної кулі. На заклик і доручення своїх владик, за нашими вірними по світу йшли священники, монахи і монахині, щоб нести людям Боже Слово і благодать Святого Духа у Святих Таїнствах, даючи свідчення діяльного харитативного служіння. Наші вірні будували своє буття на нових землях, зберігаючи питому духовну спадщину та плекаючи християнську культуру. Не випадково перше, що вони робили, коли опинялися у країнах нових поселень, – це будували свої храми. Сьогодні вони засвідчують, що храм, місце зустрічі людини з Богом, був і є для нашого люду простором, де б’ється серце української громади. Церква є центром, довкола якого гуртується світова українська спільнота. Довгими століттями саме Українська Греко-Католицька Церква була простором єдності для нашого народу, - єдності, яка ріднила українців Канади і США зі своїми братами у Латинській Америці та Австралії, Західній Європі та Казахстані і далекому Сибіру, а всім їм, за словами патріарха Йосифа, давала можливість далеко на чужині «бути собою», бо творила силою Святого Духа таїнственний і животворчий зв’язок зі своїм корінням на рідній землі, з витоками християнського життя у водах Дніпра. Завдяки тому, що ми зберегли своє коріння і не загубилися серед інших народів, ми стали їм цікавими, збагачуючи культуру та духовність країн нашого нового поселення і запрошуючи до участі в них представників інших народів. Тисячі синів і доньок нашої Церкви, які за походженням не були українцями, полюбили нашу християнську спадщину, закоренилися у традиції Київського християнства Володимирового хрещення. Таким чином Українська Греко-Католицька Церква вийшла поза межі Батьківщини, заговорила різними мовами до різних народів і стала матір’ю та вчителькою для людей багатьох національностей і культур. Ми сьогодні складаємо вдячність Богові за «Його дар несказанний» (пор. 2 Кор. 9, 15), усвідомлюючи, що наша Церква вже більше не є локальною, обмеженою певною територією чи пастирським контекстом. Сьогодні вона є воднораз глобальною та помісною, українською та багатонаціональною. Проте такими нас робить не географія проживання, не громадські організації чи людські інституції, не різноманітність досвіду чи структура спільноти. Усім цим ми завдячуємо внутрішній єдності нашої Церкви. Це єдність, яка робить одним цілим «у розсіянні сущих»; яка в’яже різних за походженням, мовою і культурою; яка є можливою лише в Церкві – таїнстві єдності людського роду, що довершується силою і діянням Святого Духа. Усвідомлення важливості плекати цю єдність, пошук найкращих шляхів для того, щоб сприяти її утвердженню і зміцненню, було, власне, головною темою нашого Синоду Єпископів, який проходив у Вічному місті Римі з 1 до 10 вересня 2019 року. ЦЕРКВА – СПІЛЬНОТА ЛЮДЕЙ, КОТРИХ САМ ГОСПОДЬ ЗБИРАЄ З УСІХ СТОРІН СВІТУ Слово «Церква» (з грецького εκκλησια) означає «скликання», «спільнота покликаних». У контексті книг Нового Завіту йдеться передусім про спільноту віруючих, тих осіб, котрих сам Господь збирає з усіх сторін світу (пор. Катехизм Католицької Церкви, 751-752). Отже, за своєю сутністю церковна спільнота - це єдність і сопричастя тих, що «належать Богові». У спільноті Церкви внутрішній зв’язок між її членами є іконою єдності Божественних Осіб Пресвятої Тройці, яка здійснюється силою і діянням Святого Духа. Так про першу єрусалимську спільноту Христових учнів написано в Діяннях апостолів, що «громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне» (Ді. 4, 32). Святий Григорій Богослов говорить, що іменa Осіб Пресвятої Тройці є ніщо інше, як назви стосунків, у котрих Вони перебувають між собою [див. Слово 29 (3 богословське), 16]. Саме стосунок розкриває і об’являє особу. Подібно і в контексті церковного сопричастя кожен християнин отримує своє ім’я, коли у святих Таїнствах Хрещення і Миропомазання входить у спільноту Церкви, в якій стає причасником Євхаристійної трапези. Лише ведена благодаттю Святого Духа людина може навчитися любити Бога та ближнього і творити єдність з тим, кого любить. Лише через таке єднання любові (vinculum caritatis), як його описує св. Августин (Tractatus in Ioannem, VI, n. 13.), особа стане здатною усвідомити власну ідентичність і належність чи причетність до певної церковної спільноти, відчувати болі й потреби ближнього, разом переживати Божу присутність і спільний релігійний досвід. Ми часто говоримо, що бути членом Східної Католицької Церкви - це особливий спосіб бути християнином. Такий спосіб християнського благочестя Київської Церкви має специфічні вияви і рівні, як, наприклад, її помісність, синодальність, глобальність у єдності-сопричасті з Наступником апостола Петра. Папа Римський є найвищим служителем та живим осердям єдності й сопричастя всієї Вселенської Церкви. Завдяки цій вселенській єдності, завдяки опіці над нашою Церквою Вселенського Архиєрея наша помісна Церкви успішно розвивається у своїй глобальності. Вершиною і найглибшим виявом єдності Христової Церкви та її природи є Пресвята Євхаристія. Євхаристійний хліб є видимим знаком і символом церковної єдності. Вже апостол Павло писав: «Тому що один хліб, - нас багато становить одне тіло, бо всі ми беремо участь в одному хлібі» (1 Кор. 10, 16-17). Подібні слова читаємо у відомій євхаристійній молитві однієї з найдавніших пам’яток ранньохристиянського письменства, знаної під назвою «Дідахе»: «Як цей розламаний хліб був розсіяний над горами і зібраний в єдине, так нехай буде зібрана і Церква Твоя від країв землі в Царство Твоє, бо Твоя слава і сила через Ісуса Христа навіки» (9, 4). Сопричастя-єдність Христової Церкви, що становить саму її суть, виявляється в її пастирському служінні. Наше свідчення Церкві правдиве, коли пріоритетом нашого служіння є спасіння душ, тобто поєднання людини з Богом у єдності спільноти дітей Божих. Всяка дія чи вчинок члена Церкви, що суперечить цій меті, як-от намагання відмежуватися від спільноти, закритися на власних потребах або потребах своєї парафії, єпархії чи країни, намагання підкреслити якусь вищість одного її члена над іншим, буде завжди засуджуватися як щось нецерковне, протиприродне і несумісне із церковним буттям. На цьому наголошує апостол Павло: «Усі бо ми христилися в одному Дусі, щоб бути одним тілом, чи то юдеї, чи греки, чи раби, чи вільні, і всі ми були напоєні одним лише Духом. Тіло бо складається не з одного тільки члена, а з багатьох… Не може око руці сказати: «Ти мені непотрібна!» Чи голова ногам: «Ви мені непотрібні… І як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени. Ви ж— Христове тіло, і члени кожний зокрема» (1 Кор. 12, 13—27). Якщо б апостол народів був сьогодні між нами, він поставив би ті самі запитання до нас, але, мабуть, в інший спосіб. Кажучи про те, що коли страждає один член, то хворіє все тіло, і коли радіє один член – то з ним радіють усі, він, можливо, б запитав нас: «Чи може сказати Едмонтонська єпархія до Донецького екзархату - ти мені не потрібний? Чи може заявити Чернівецька єпархія Куритибській митрополії - твої проблеми мене не обходять? Чи може сказати Мельбурнська єпархія до Кримського екзархату – я тебе не знаю?» Таких запитань ми можемо поставити собі, у своєму сумлінні, багато, але на кожне з них повинна бути одна рішуча відповідь «ні»! Ми сьогодні можемо пересвідчитися, що коли Україна спливає кров’ю, коли наші кращі сини і доньки віддають за неї своє життя, коли мільйони людей змушені покинути власні домівки, коли багато українців караються в полоні та, як в’язні сумління, страждають у ворожих катівнях, коли є тисячі загиблих і десятки тисяч поранених, коли уражене війною майже все українське суспільство, - то з нами страждає наша Церква в усьому світі. Коли нашим пріоритетом є проголошення Христового Євангелія та спасіння і освячення людських душ в ім’я Божої істини, коли потрібно захищати гідність людини, права українського заробітчанина в будь-якій країні світу, - то вся наша Церква-мати, наші єпископи, духовенство та миряни покликані бути голосом тих, котрих його позбавили. Коли потрібно запевнити пастирські потреби наших вірних в Австралії чи Великій Британії, Польщі чи Канаді, Аргентині чи Казахстані – духовенство і монашество вирушає в апостольські подорожі проголошувати Євангеліє Христове аж до краю Землі. ВИМІРИ ЦЕРКОВНОГО СОПРИЧАСТЯ ПОМІСНОЇ УГКЦ Базовий і найважливіший вимір сопричастя члени нашої Церкви переживають у власній парафії. Усі якості живої парафії, як спільноти спільнот, допомагають кожній людині відчути себе любленим членом Божої родини. Тут кожен вірний особисто ідентифікує себе з нашою Церквою. Важливим служителем церковного сопричастя є душпастир, який будує спільноту парафії і якому в цьому допомагають усі вірні. Ми добре знаємо, скільки зусиль потрібно докласти всім членам парафіяльної спільноти, щоб згуртувати громаду, і як легко це зруйнувати. Жодна парафія не може існувати як самодостатня, відокремлена у власній зоні комфорту структура. Парафія є базовою клітиною єпархіальної спільноти, яку будує і особисто очолює місцевий єпископ. В єпархії служителем сопричастя-єдності є правлячий архиєрей, який своєю чергою перебуває у повній єдності з Главою власної помісної Церкви, із Вселенським Архиєреєм та всією колегією католицьких єпископів, котрі виконують своє апостольське служіння у всіх куточках світу. Якщо єпархія роз’єднана і між єпископом та духовенством бракує спілкування, довіри і братерського єднання, то таку єпархію можна вважати глибоко зраненою. Тому перші і найважливіші зусилля архиєрея повинні бути скеровані на згуртування єпархіальної спільноти в усіх вимірах її життя, а саме: на поглиблення духовного життя на зразок сопричастя в любові Осіб Пресвятої Тройці та за прикладом першої християнської спільноти Христових учнів у Єрусалимі (пор. Ді. 2, 46-47; 4, 32); на вироблення одностайного бачення місії єпархії, координування людських, духовних та матеріальних дарів для цієї місії, а відтак втілення її в життя спільними зусиллями духовенства і мирян разом зі своїм пастирем. Синодальний устрій Української Греко-Католицької Церкви є унікальним простором будування глобальної єдності нашої помісної Церкви. Святіший Отець Франциск наголосив на тому, що «не достатньо лише мати Синод, потрібно бути Синодом!» Синод є всецерковним діянням, яке в нашому випадку має глобальний вимір. Беручи участь у Синоді, кожен єпископ представляє не себе чи приватні думки: він є голосом своєї єпархіальної спільноти. Відтак, повернувшись із сесії, владика передає дух синодальних рішень, щоб через власне щоденне служіння зробити єпархію і кожного її члена живими учасниками синодального діяння. Участь єпископів у Синоді не обмежується самою їх присутністю. Діяти синодально означає перейнятися відповідальністю за служіння нашої Церкви в кожній єпархії і кожному екзархаті та за життя і духовну опіку наших вірних у тих країнах, де ще немає наших структур. Діяти синодально означає перейнятися болями і радостями всієї нашої Церкви і її цілості. Бути Синодом означає «йти спільним шляхом» і бути одним цілим навіть тоді, коли владики повертаються додому. Це справді великий дар Божий, що ми маємо можливість постійно крокувати разом із нашим духовенством, монашеством і мирянами, у єдності між собою, незважаючи на те, що живемо в різних частинах світу. Патріарший Собор, який ми скликаємо кожних п’ять років, - це ще один важливий всецерковний простір сопричастя всього нашого церковного тіла. Це особливий момент глобального слухання, коли єпархіальні спільноти можуть взяти участь у соборуванні всієї нашої Церкви безпосередньо, через належно обраних делегатів, які спільно з пастирями здійснюють у питомий спосіб та на своєму рівні відповідальність за життя своєї Церкви в різних частинах світу. Незважаючи на те, що резолюції Патріаршого Собору мають дорадчий характер, вони є цінним голосом одного тіла нашої Церкви. Глава і Отець нашої помісної Церкву є знаком і служителем її глобальної єдності, сопричастя та розвитку. Це ми особливо яскраво бачимо на прикладі служіння праведного митрополита Андрея Шептицького та ісповідника віри патріарха Йосифа Сліпого. Глава Церкви очолює Синод Єпископів і його діяння, скликає Синоди та Патріарші Собори. Він чуває над розвитком кожної єпархії та служить для забезпечення її потреб. Проголошує синодальні рішення та церковні закони, які відтак набирають канонічної сили. Глава Церкви є гарантом повного і видимого сопричастя нашої Церкви з Наступником апостола Петра і має право та обов’язок промовляти від імені її повноти. Він є служителем цього єднання в любові всіх частин нашої Церкви. Очільник Церкви виконує особливе завдання пастирської опіки над усіма вірними, особливо тими, що перебувають поза церковними структурами. Щоб ця опіка була належною і своєчасною, Глава Церкви покликаний дбати про утворення відповідних душпастирських осередків, а відтак про утворення нових церковних структур там, де цього вимагає добро вірних. Його особливій опіці належить літургійне життя нашої Церкви та забезпечення одностайності у звершенні Божого культу в усіх її частинах. Та понад усе, він покликаний бути щирим вірним братом для своїх співбратів у єпископстві і добрим духовним батьком для всієї церковної спільноти. Дорогі в Христі! Церковна єдність є живим стосунком любові Бога і ближнього, над яким потрібно постійно чувати, його будувати і в ньому безнастанно зростати. Лише зростаючи у сопричасті та єдності нашої Церкви, можна пізнати вповні її ідентичність, той наш особливий спосіб буття християнами. Кожен член нашої Церкви, наші парафії, єпархії і митрополії настільки глибоко зможуть «бути собою», не асимілюватися в цьому глобалізованому світі, зберегти власну тотожність, вміти її передати новим поколінням і ділитися нею з іншими народами, наскільки ми будемо цінувати, будувати та оберігати внутрішню єдність глобальної спільноти УГКЦ. Внутрішня єдність УГКЦ є синонімом її сили і розвитку, необхідною умовою її життя та здійсненням її місії. «В єдності сила народу, Боже, нам єдність подай», - звучать слова народної пісні-молитви. Вінцем розвитку і зрілості помісної Східної Церкви є її патріарший устрій і гідність. Наш патріархат будується саме на основі розвитку і неухильного зміцнення внутрішньої єдності нашої Церкви на всіх рівнях. Тут красномовним є гасло патріаршого мирянського руху: «За єдність Церкви і народу!» Послаблення цієї єдності, зокрема з Церквою-матір’ю в Україні, неминуче призведе до послаблення і фрагментації самої нашої церковної спільноти, завмирання її структур, втрати власної ідентичності та самої ознаки глобальності. Церква, як Таїнственне Тіло Христове, за своєю природою є «таїнством єдності», до якої покликане все людство. Своїми особливими дарами і нашим спільним служінням ми всі, духовенство, монашество і миряни, покликані сприяти розвиткові та зміцненню сопричастя-єдності Церкви на всіх рівнях: від локального до глобального, від помісного до вселенського. Нехай Господь допоможе всім нам, відповідно до власного покликання чи дару служіння у нашій Церкві, бути носіями і будівничими її внутрішньої єдності. Благословення Господнє на вас! Від імені Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви † СВЯТОСЛАВ Дано в Римі, при Соборі св. Софії Премудрості Божої, у день святого Августина, Єпископа Гіпонського та Собору преподобних отців Печерських, що спочивають у дальніх печерах, 10 вересня 2019 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання трьома частинами (відповідно до підрозділів) після кожної Божественної Літургії в неділі 6, 13 і 20 жовтня 2019 року Божого. Детальніше...

Блаженніший Святослав перед чудотворною іконою Самбірської Богородиці: «Ми не самі в наших стражданнях і бідах»

22 серпня 2019
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав помолився перед чудотворною іконою Самбірської Богородиці у храмі Різдва Пресвятої Богородиці Самбора. Детальніше...

Глава УГКЦ на відкритті меморіалу «Пам’ятай» у Самборі: «Молоді хлопці своїми кістками до нас говорять... і руйнують кліше комуністичної пропаганди» [відео]

22 серпня 2019
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у Самборі на Львівщині узяв участь в освяченні унікального меморіального комплексу пам’яті жертв Другої світової війни в Україні «Пам’ятай». На території колишнього єврейського кладовища було освячено пам'ятний хрест воїнам ОУН–УПА – жертвам нацизму. Цей хрест – перший елемент майбутнього меморіалу пам'яті загиблих на цьому кладовищі від рук нацистів українців, євреїв, ромів, поляків. Детальніше...

Блаженніший Святослав у Старому Самборі: Допоки Україна має Українську Греко-Католицьку Церкву, воскреслого Христа, вона не вмре [відео&фото]

19 серпня 2019
Сьогодні перед нами стоять, можливо, ще тяжчі випробування. Але будьте певні, допоки Україна має Українську Греко-Католицьку Церкву, тіло преображеного і воскреслого Христа, вона не вмре. Детальніше...

Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ з нагоди Року сім’ї в Україні

29 травня 2019
Дорогі в Христі! З ініціативи Всеукраїнської ради Церков та релігійних організацій цей рік в Україні проголошений Роком сім'ї. Оцим зверненням прагнемо вкотре наголосити, наскільки важливими є добро і щастя кожного подружжя та кожної сім'ї для українського народу і для нашої Церкви зокрема. Разом із Папою Франциском можемо ствердити, що сім'я є доброю новиною Бога для людини, яка потребує дороги, щоб вийти із власної самотності та бути щасливою. Подружжя, як плідна та вірна єдність між чоловіком та жінкою, встановлене самим Творцем. Гідність цієї єдності наш Спаситель відновив у її райській величі та святості і вчинив силою та діянням Святого Духа Святим Таїнством, кажучи: «Що Бог з’єднав, людина нехай не розлучає» (Мт. 19, 6). Наш святий обов’язок - неустанно проголошувати красу і радість подружньої та сімейної любові, з якої ми не тільки походимо, але і якої постійно потребуємо, адже ця любов здатна перетворювати і надалі наш світ, окремі спільноти та осіб. Ми всі розуміємо, як багато благ отримуємо через наші родини. У сім’ї людина народжується і зростає, виховується та формується, здобуваючи безцінний досвід спілкування та життя. Через сім’ю пізнає світ, свій народ, його культуру. Понад усе ми пам’ятаємо, що подружня пара, яка любить і народжує життя, є справжньою живою іконою Бога у Пресвятій Тройці. Святе Письмо із самих початків дивовижно відкриває нам оцю повноту образу Божого в людині в єдності чоловіка і жінки: «І сотворив Господь Бог людину на образ свій: чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут. 1, 26). Отже, подружжя, за своєю суттю, це спільнота, яка була заснована набагато швидше, аніж усі інші види людських спільнот: суспільства, народи чи держави - і є їх первинною клітиною. Бог створив людину для любові, Він вклав у нас прагнення, щоб любити і бути любленим. Тому чоловік і жінка творять досконалий образ Бога, коли обдаровують одне одного любов’ю. Без любові людина не може жити, розвиватися, втрачає радість, надію, бажання життя, - усе втрачає смак без любові. На жаль, бачимо, що інституція сім’ї в сучасному суспільстві переживає чимало криз. Зокрема, ідеться про різного роду проблеми, які зачіпають площину християнського подружжя. Такі феномени, як життя у «вільному союзі», розлучення, масова еміграція, здебільшого зумовлена заробітчанством, повторне одруження тощо перетворюються на буденні явища. Внаслідок цього втрачається розуміння, що шлюб є цінністю, а його характеристиками - єдність і нерозривність. З великою тривогою констатуємо, що Україна посідає одне з перших місць у Європі за кількістю розлучень. Розходяться близько 60 відсотків пар, які обіцяли одне одному любов і вірність, мріяли про щасливе життя. Більша частина цієї статистики припадає на молоді подружжя, які прожили в шлюбі від трьох місяців до трьох років. Найчастіше як причини розлучення вказують морально-психологічні проблеми в порозумінні, алкоголізм та інші залежності. Виникає запитання: чому так стається, що попри бажання щастя, перемагає егоїзм і роз’єднання? При цьому страждають не тільки дорослі, а й невинні діти. За останніми даними, близько ста тисяч дітей України перебувають у закладах інтернатного типу, і з них 92 відсотки мають біологічних батьків.   Кризу в християнському подружжі також спричинює ціла гама інших проблем сучасного суспільства, серед яких варто виділити: різні залежності; фінансово-економічні проблеми; поширення, за висловом св. папи Івана Павла ІІ, культури смерті, що нівелює сімейні цінності, формує контрацептивну ментальність, яка закриває молоді подружжя до народження дітей і продовження роду. Розділяємо біль і тривогу тисяч сімей, яких болісно торкнувся військовий конфлікт на Сході України. Чимало з них пережили втрату своїх близьких, залишилися без житла, стали переселенцями або отримали важкі тілесні чи духовні каліцтва. Дорогі в Христі!На цій дорозі Церква сьогодні прагне бути з вами. Адже ми твердо переконані, що від духовно-морального стану сім’ї залежить доля всього народу та держави. Ось чому перелічені загрози для подружжя та сім’ї є великим викликом часу, який наша Церква намагається прийняти із пастирською турботою і відповідальністю. Заповітними і актуальними як ніколи сьогодні для нас є слова патріарха Йосифа Сліпого: «Збережіть, а де її розхитують, оновіть справжню християнську родину, як невгасаюче вогнище життя і здоров’я Церкви і народу!» Добре пам’ятаємо, що в період атеїстичного свавілля, гоніння та репресій християн віра в нашій Церкві в Україні часто зберігалася саме в середовищі християнських родин, у тих маленьких домашніх церквах. Можна сказати, що Церква вижила, бо живою залишалася віра в родині, де тихо, але переконливо звіщали Слово Боже чи здійснювали Богослужіння та Святі Таїнства, розпізнавали та плекали покликання. Основні правди віри та вірність щоденній молитві передавалися нам у простоті й довір’ї саме від батьків, а особливо від дідусів і бабусь. Ми справді отримали неоцінений спадок героїчного прикладу родинної віри ціною навіть втрати свободи і мученицької смерті багатьох українців-християн. Це зворушує сумління багатьох сучасних християнських батьків: що я залишу своїм дітям у спадок; чи маю достатньо розуміння, а відтак рішучого бажання жити вірою та передавати її своїм дітям і внукам? Сьогодні звертаємося до вас, дорогі християнські подружжя. У вас ми бачимо фундамент для збереження і розвитку сімейних цінностей. Якщо немає подружньої єдності, злагоди, довіри, то вся сім’я відчуває нестачу цих життєво важливих елементів радості, любові, затишку в стосунках. Страждає також усе суспільство. Пам’ятайте, що Церква завжди поруч із вами, вона неустанно проголошує, що справжнє щастя у шлюбі без Бога неможливе, у Ньому також наша надія і джерело сили для всіх, кому важко. У світлі Воскресіння Христового ми віримо, що наш Бог продовжує оновлювати цей світ. Він вклав у нас прагнення любові і щастя не для того, щоб ми перебували у страху, конфліктах і розчаруванні. Господь дарує нам спасіння, щоб врятувати любов між чоловіком та жінкою, щоб наповнити щастям їхніх дітей. Він має силу зробити це з кожним, хто несе у своїй життєвій історії рани самотності і відкинення, пробує безнадійно вирішити свої справи без Його допомоги. Перше чудо, яке здійснив Господь наш Ісус Христос відбулося на весіллі в Кані Галилейській, коли в молодої пари виникла проблема. Це чудо можливе і сьогодні, особливо коли ми плекаємо в подружжі молитву, вчимося щирого діалогу та відкриті до постійного та безумовного прощення. Скеровуємо наше слово до вас, любі християнські батьки!Нехай ваші діти постійно бачать, як старанно ви плекаєте вдома християнську атмосферу, яким важливим для вас є час спільної сімейної молитви, як щиро ви прагнете самі зростати у вірі через регулярну участь у Таїнствах Сповіді та Євхаристії, заохочуючи до цього всіх членів родини. Прагнемо знову і знову нагадати вам про значення щоденного читання Слова Божого, яке, як навчав митрополит Андрей, «є річчю, що хату освячує і стягає на неї благодать, бо є предметом віри й любові жителів хати. Воно стереже їх перед злом, показує їм дорогу, підносить їх серця до неба, очищує плями їх душ». Заохочуємо вас замислитися: яким словом наповнені душі дітей у наших домівках? Чи плекаємо ми лагідне і шанобливе та достатнє спілкування всередині подружжя? Чи вчимо наших дітей молитов при іконах і покуттях, замість того щоб змалечку формувати в них уявлення, що предметом поклоніння в сім’ї є великі плазмові телевізори на стінах чи маленькі гаджети в руках. Стараймося, щоб у наших сім’ях ми вчилися слухати одне одного і мали для цього достатньо часу.   Особливу увагу звертаємо на виховання в наших родинах культури спілкування, святкування і відпочинку. Залежність від алкоголю, наркотиків, азартних ігор та інших поневолень приходять у сім’ї найчастіше тоді, коли відсутнє вміння бути разом і розвиватися, служачи одне одному. Діти дуже вразливі до прикладу старших, наслідують батьків. Тому необхідно розвивати в наших родинах творче і безалкогольне проведення дозвілля через спільні походи, цікаві ігри, співи, натхненне проведення часу. З великою увагою звертаємося до молодих людей. Ви переживаєте особливий і прекрасний час свого життя, коли здійснюєте свої задуми, вибираєте життєвий шлях - здобуваєте фах, готуєтеся створювати сім’ю. Прагнення до самореалізації, великий потенціал, наполегливість дають можливість іти вперед, долаючи труднощі і виклики сучасного суспільства. Покликання до подружнього життя вимагає від вас розуміння завдань і обов’язків, до яких слід ретельно готуватися ще задовго до одруження. Насамперед ідеться про виховання до відповідальності за щастя іншої особи. Тільки безкорислива і жертовна любов, а не тимчасові почуття визначатимуть міцність майбутнього шлюбу. Для Церкви важлива кожна пара, що приходить вінчатися. Тому закликаємо вас непоспішно і виважено приймати рішення про шлюб. У час перед одруженням не зосереджуйтеся на зовнішніх атрибутах і уникайте поверховості. Перед вами завдання - дозрівати у взаємній любові, дотримуватися чистоти у стосунках, навчитися добре спілкуватися одне з одним і тоді через тривалий процес взаємного пізнання спільно усвідомити мету й основні завдання подружнього стану. Передовсім запрошуємо вас до глибшого духовного життя, до молитви за майбутнього чоловіка чи дружину та до участі в Таїнствах Церкви. Пам’ятайте, що у Вінчанні сам Бог поєднає вас в одне ціле, а від вас залежатиме, щоб ніщо людське вас не роз’єднувало. Душпастирям нагадуємо про святий обов’язок дбати про духовний стан сімей. По-батьківськи супроводжуйте їх вже з моменту підготування наречених до подружжя. Пастирська увага хай особливо огортає молоді сім’ї і тих, які переживають певні труднощі чи кризи. Нехай пріоритетними завданнями в оживленні парафії стануть регулярні зустрічі для подружжів і сімей, розвиток прородинних рухів і творення різного роду простору чи подій у Церкві для зміцнення сімейних уз. У цій святій справі споглядаймо постать блаженного священномученика Омеляна Ковча, який був зразком подружнього життя та служіння родинам. Не можемо оминути увагою нашої української влади. Прохаємо державних діячів подбати, щоб добро сім’ї було першочерговим питанням у державотворенні та законодавчих ініціативах. Особливо закликаємо звернути увагу на багатодітні сім’ї. Потрібно стежити, щоб у законодавство України та виховні процеси не впроваджували руйнівних ідеологій, у яких підважується ідентичність сім’ї та особи та які суперечать природному закону і Божому Об’явленню. Просимо державних мужів проявити відвагу в прийнятті законів, що визначають і захищають гідність людини від моменту зачаття до природної смерті. Вважаємо, що загрозою для національної безпеки є демографічна криза в Україні, спричинена легким доступом до здійснення абортів та розповсюдженістю інших методів переривання життя, спрощена процедура розлучень, скорочення приросту населення, а відповідно, старіння нації. Тому так важливо подбати про розвиток національної сімейної стратегії, створюючи для цього відповідні інституції та засоби для її втілення. Дорогі українські родини!Бажаємо вам щоденно в любові та служінні здійснювати своє благословенне покликання. Церква чуває над вашим добром і молиться словами анафори Василія Великого, звертаючись до Всевишнього: «Подружжя їх у мирі і єдиномислії збережи, младенців вигодуй, молодь навчи, старців піддерж, малодушних потіш, розсіяних собери, заблуканих поверни і приєднай до Твоєї соборної і апостольської Церкви; навіжених від духів нечистих звільни, з плаваючими пливи, з подорожніми подорожуй, вдовицям стань на поміч, сиріт захисти, полонених визволи, недужих зціли; тих, що на судищах, і в рудниках, і на засланнях, і на гірких рабських роботах, і в усякій скорбі і нужді, - пом’яни Боже».   Нехай Боже благословення спочиває на тобі, українська родино, а Мати Божа покриває тебе своїм святим покровом! Благословення Господнє на вас! Від імені Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ † СВЯТОСЛАВ Дано при Марійському центрі у Зарваниці, у день Святих рівноапостольних Кирила й Методія, учителів слов’янських, 24 травня 2019 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Звернення після кожної Божественної Літургії у неділю, 2 червня цього року, в день Парафіяльного свята сім’ї. Детальніше...

Великоднє послання Блаженнішого Святослава (2019)

25 квітня 2019
Високопреосвященним і преосвященним владикам, всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям, преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянам Української Греко-Католицької Церкви Христос воскрес! Від раннього ранку чуваймо і, замість мира, пісню принесім Владиці, і Христа побачимо – правди Сонце, що всім життя освітлює. Пісня 5 Канону Воскресної утрені Дорогі в Христі! Сьогоднінебо і земля, ангели і люди проголошують на весь всесвіт найповніший вияв істини: Христос воскрес! Силу цього привітання відчуває кожен із нас, від наймолодшого до найстаршого, відповідаючи: воістину, насправді, дійсно Христос воскрес! Усіма мовами ми цю істину урочисто сповіщаємо словами пасхального Євангелія: «…і ми славу його бачили, - славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого» (Ів. 1, 14). Усі ми піднесені невимовною радістю і оживлені Воскресінням Христовим – Він бо воскресає і живе для того, щоб жили і воскресали в Ньому та разом із Ним і ми. Від раннього ранку чуваймо і, замість мира, пісню принесім Владиці… Сяйво воскресіння Сонця правди першими побачили жінки-мироносиці серед темряви ночі розчарування, зневіри і страху. Зі сльозами на очах несуть миро для померлого і журяться, хто їм відкотить великий камінь від входу до гробу. Кожен із нас, переживши смерть і похорон близької особи, може зрозуміти, з яким болем у серці жінки-мироносиційдуть провести в останню путь свого Вчителя. Проте натрапляють на іншу, неочікувану істину. Ангел у білому одязі їм сповіщає: «Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп'ятого. Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали» (Мр. 16, 6). Наша Пасхальна утреня закликає нас «чувати», тобто прокинутися зі сну і відкритися на несподіване Боже. Чувати тут означає бути чутливими до того, що є правдивим, справжнім та істинним: чувати, щоб пізнати Істину; чувати, щоб не дати себе одурити тому, що фальшиве та оманливе; чувати, щоб зустріти Воскреслого. Його сяйво виявляє нам правду про себе, про те, чого варті наші зусилля, праця і страждання, чого варте наше діло як Церкви, громади і всього народу. Правда, що Христос воскрес, є такою ж дійсною і певною, як і те, що сонце зійде і ніч поступиться місцем дневі. Воскресіння Христа, як Сонця правди, нам «життя освітлює» - показує нам не лише справжній зміст пошуку мироносиць, а й сенс життя, страждань і навіть смерті кожної людини: ми сотворені для воскресіння в Христі і наше земне життя є чуванням-очікуванням цього воскресіння. Хай слова псалмоспівця стануть нашою піснею у світлі Воскресіння: «Співайте Господеві нову пісню, співайте Господеві, уся земле! Співайте Господеві, благословіть його ім'я; звіщайте день у день його спасіння» (Пс. 96, 1-2). …І Христа побачимо – правди Сонце… Ми живемо у світі культури фейків і неправди, фальшивих продуктів і облудних ідеологій. Настала епоха постправди, коли дійсність наче твориться для чиїхось приватних інтересів, «на замовлення», незалежно від того, що насправді відбувається з цілими народами, культурами та поодинокими особами. Правда для сучасної людини перестає бути цінністю. Тому кожен християнин, який вірить, що Христос воістину воскрес, повинен спитати себе самого: чи істина для мене важлива? Чи, можливо, я деколи нехтую правдою, бо мені комфортніше жити без неї, не турбуватися її пошуком? Чи я вмію сказати собі правду про власне життя і свої недоліки, а не приписую їх іншим і скидаю на інших свої гріхи? Нинішнє середовище життя серед «підробок та обману» є ніччю для людства і, фактично, вмиранням і погребінням людського духу. Бо без правди людина гине, як квітка без сонця. Пророк Ісая напоумляє про таке лихо, кажучи: «Горе тим, що зло добром звуть а добро - злом; що з пітьми роблять світло, а зо світла - пітьму; що гірке роблять солодким, а солодке гірким!Горе тим, хто у своїх очах мудрі та перед собою самими розумні!» (Іс. 5, 20-21). Святкувати Пасху, Воскресіння Господнє, серед такої ночі означає бути служителем Істини, світочем Сонця правди – Христа, що освітлює нам життя. Приклад жінок-мироносиць є закликом до всіх нас шукати воскреслого Спасителя. Миро, яке вони несуть, щоб помазати тіло покладеного до гробу Ісуса, – це символ нашого особистого обов’язку шукати правду і йти до неї, їй служити і про неї свідчити перед могутніми світу цього, навіть ризикуючи власним життям. Свідчити істину – це пасхальне покликання кожного християнина. Правда має власну силу, яка перемагає брехню так само звитяжно, як Христос подолав смерть, як світло усуває темряву, а сонце виганяє рештки ночі. Коли матимемо відвагу жити в правді, то станемо свідками сили Воскресіння Христового, побачимо, що її треба не так боронити, як, радше, показувати власним життям, за прикладом мироносиць, які запевняли апостолів про воскресіння Ісуса, навіть коли ті не йняли віри. …Що всім життя освітлює Ми, як народ, часто відчуваємо на собі вбивчу силу неправди. У нас крали і далі крадуть правду про наше минуле. Нам накидали і далі накидають фальшиві ідеології, щоб зруйнувати наше сьогодення. Нас обманювали і далі обдурюють у час передвиборчих перегонів, щоб украсти наше майбутнє. Війна, яку веде наш народ, насправді є війною з нічим іншим, як із неправдою, брехнею та всім, до чого вона призводить у житті людини і суспільства, у міждержавних відносинах і в самому існуванні світової спільноти. Ось чому таким важливим для нас є благовіст у день Пасхи: Христос воістину воскрес! Наука нашого Господа і Вчителя є для нас світилом і дороговказом. Адже боротьба з неправдою починається в глибині людського серця. Верховний апостол Петро закликав: «Очистивши послухом правди душі ваші для братньої нелицемірної любови, любіть гаряче один одного щирим серцем, відроджені наново не з тлінного насіння, а з нетлінного: словом Божим живим і вічним» (1 Пт. 1, 22-23). Живімо, отже, у світлі Воскреслого, перед яким жодна темрява і неправда не можуть встоятися. Вірмо в Христову істину і служімо правді в усіх сферах людського життя - і Україна, її народ будуть непереможні. Усяке діло, що збудоване на брехні, завалиться, як це колись сталося з комуністичною імперією зла. Будуймо нашу державу на істині та правді, хоч би якою гіркою і важкою вона нам видавалася. Воскреслий Христос має силу освітити наше життя та воскресити нас до нового майбуття. Саме сьогодні у світлі справжньої Істини-Христа нам треба пізнавати своє минуле і з довірою до воскреслого Спасителя впорядковувати своє теперішнє. Саме тепер силою Його перемоги над брехнею будуймо своє майбутнє – не примарне, темне чи сумне, а просвітлене і радісне, у повноті життя, яке маємо в Господі. Дорогі в Христі браття і сестри! У цей світлий, радісний день прагну привітати всіх вас із Пасхою Господньою. Нехай світло Христа – Сонця правди – просвічує кожного з вас до відповідального служіння істині та дає вам відвагу і витривалість перед темною брехнею лукавого. Усім, в Україні й на поселеннях сущим, засилаю свої щирі молитви і сердечні вітання. Нашим воїнам, що на передовій, та їхнім сім’ям, вимушено переселеним особам і мешканцям окупованих територій, полоненим і в’язням сумління, молодим і старшим, здоровим і немічним – кожному з вас бажаю радості життя, поставленій на правді про Божу безмежну любов до нас. Обіймаю вас батьківською любов’ю і щиро бажаю вам благословенних Великодніх свят, смачного свяченого яйця та світлої пасхальної радості! Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай будуть з усіма вами! Христос воскрес! Воістину воскрес! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у день Собору архангела Гавриїла, 8 квітня 2019 року Божого Детальніше...

Послання Блаженнішого Святослава до молоді на Квітну неділю (2019)

13 квітня 2019
Коли Син вас визволить,то справді станете вільні. Ів. 8, 36 Дорога в Христі молоде в Україні та на поселеннях! Із великою радістю, як і щороку, хочу скористати з нагоди Квітної неділі, урочистого В’їзду Христа-Господа в Єрусалим, щоб звернутися до вас із пастирським словом. Адже молодь, за словами Папи Франциска, – це Боже «тепер» нашої Церкви й народу, в якому Бог прагне об’явити свою присутність, своє милосердя і своє спасіння. Як це зробив Христос тоді, коли входив до свого царського міста та започаткував урочистий прихід свого Царства у смиренному служінні, так Він у своєму вічному «тепер» через вас хоче сьогодні нести у світ своє світло і свою надію. Від вашої відкритості до Христа, чутливості до того, чим сьогодні живе ваша Церква і народ, від вашої здатності брати відповідальність за себе і світ – залежить майбутнє. За нещодавніми соціологічними опитуваннями, більшість молодих українців найважливішою цінністю свого життя вважає свободу. Варто зауважити, що такої позиції дотримується і велика частина дорослого населення. Для пострадянського українського суспільства такий ціннісний орієнтир можна вважати справжнім проривом. Справді, після десятиліть поневолення і кривавого комуністичного терору в народу пробудився волелюбний дух предків, який дотепер жоден ворог не зміг ослабити чи загасити. Це й не дивно, адже справжня свобода дає нам можливість засвідчити власну гідність, здійснювати свої благородні прагнення і цілі, робить нас здатними почуватися вільними від будь-якого поневолення, щоб жити в правді і творити красу та добро. Як влучно висловився мій достойний попередник Блаженніший Любомир, «свобода – це можливість творити добро». Наприкінці 2013 року нас намагалися позбавити можливості реалізувати нашу національну мрію, – мрію про вільну, соборну, європейську Україну. І цілком невипадково, що супротивні сили обрали мішенню свого удару саме молодь. Церковні дзвони пробудили нашу совість, і ми на Майдані ціною великих жертв відстояли наше право у свободі чинити добро, вільно жити на своїй Богом даній землі. Серед Героїв Небесної сотні були і ваші ровесники – студенти, спортсмени, волонтери, молоді батьки. Вони з Божого вічного «тепер» споглядають на нас сьогодні, щоб знову дзвонами сумління пробудити нас до чуйності та відповідальності. Сьогодні нашу свободу ціною великої самопожертви оберігають від російського агресора захисники на Сході України, яким ми не маємо права завдати удару в спину. Дорогі в Христі! Свобода – це не просто людська цінність, якої ніхто не має права нас позбавити. Справжня свобода – це дар Божий, який ми одержали в Христі-Ісусі. «Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні, - нагадує св. Павло і відразу ж застерігає: – Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову» (Гал. 5, 1). Входячи у стольний град Єрусалим, Господь приносить благовість спасіння, благовість свободи. Цю свободу Він пропонує не як той, хто поневолює і пригноблює. Упродовж нашої національної історії, зокрема в минулому столітті, до нас не раз навідувалися різні «визволителі», які, прикриваючись оманливими гаслами рівності й свободи, приносили зі собою терор, спустошення і смерть. Натомість Христос у смиренному служінні, в якому віддає на хресті своє життя за наше визволення і спасіння, стає джерелом й основою справжньої Божої свободи, що приносить мир, дає надію, кличе до зросту. «Ви бо, брати, покликані до свободи; аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесности» (Гал. 5, 13). Цей заклик до зростання у свободі водночас є закликом до дозрівання у відповідальності. Адже нині ворог нашого спасіння – особистого і національного – знову намагається приспати нашу чуйність. Хоче, щоб ми сприймали свободу як право без особистого зусилля, щоб просто «плили за течією», самі відмовилися від високих устремлінь та ідеалів. Справжня свобода неможлива без відповідальності. Свобода без відповідальності стає сліпою і руйнівною силою, сваволею, що закриває очі на дотеперішні здобутки, нищить наявне добро – особисте та суспільне – і ставить під сумнів особисте та національне «завтра». Під час урочистого в’їзду до Єрусалима саме молодь приєдналася до лав Христових учнів і виявила свою відкритість серця та відповідальність перед лицем епохальних змін і потрясінь. Дорога молоде! Сьогоднішня євангельська подія вчить нас зріло та відповідально вибирати – ставати на бік правди, добра і справедливості, протистоячи маніпуляціям, підступній пропаганді та пустопорожнім обіцянкам легкого й безтурботного майбутнього. Історія спасіння показує усім нам, що дорога з рабства до свободи – це важкий і тривалий шлях, яким треба крокувати з дня на день, послідовно й витривало. На цьому шляху можливі помилки, але неприпустимо допускатися злочинної байдужості чи легковажності, якими ми самі, часто навіть не помічаючи цього, переходимо на бік нашого противника, самі добровільно повертаємося під його кормигу. Сьогодні ми в Україні виявлятимемо нашу національну і християнську зрілість через участь у виборах Президента України. Для когось із вас це, можливо, перші вибори в житті. Саме цей день може стати вирішальним для долі країни на десятиліття, а навіть і для її подальшого існування. Тому закликаю вас до зрілої відповідальності. Тільки зріла особа здатна передбачити наслідки свого вибору та брати на себе особисту відповідальність за них. Не даймо нікому висміяти України, глумитися над кров’ю і стражданням нашого народу, який ціною власного життя виборює справжню свободу! Для того щоб ви краще і якомога свідоміше прийняли особисте й відповідальне рішення, хочу пригадати критерії, які свого часу висловив святої пам’яті Блаженніший Любомир і за якими, на його думку, необхідно оцінювати претендентів на пости в органи державної влади: професіоналізм, порядність і патріотизм. Тільки той, хто має всі три риси, може бути гідним нашої довіри. Сьогодні вся наша Церква прикликає благодать Святого Духа на нашу молодь із вірою в те, що її вибір, як і вибір усього нашого народу, буде доброю новиною Україні та світові, подібно як вибір єрусалимської молоді став славною частиною Євангелія самого Христа! Молодих вірян нашої Церкви, які не живуть в Україні й не беруть сьогодні участі у виборах, хочу також закликати до відповідальності в наших громадах – церковних і суспільних. Беріть відповідальність за майбутнє тієї країни, у якій перебуваєте, не бійтеся досягати успіху та здійснювати служіння на найвищих щаблях суспільства і в такий спосіб ставати гордістю рідного народу та своєї Церкви. Ставайте активними членами вашої парафії й української громади! Так ви, як Боже «тепер», будете творити краще майбутнє для себе, своїх нащадків, Церкви й усього людства. Дорога молоде! Сердечно вітаю вас з цим особливим молодіжним днем! Дякую за вашу активну, зрілу та відповідальну християнську життєву позицію. Будьте певні: хто йде за Христом і ходить у своєму житті Божими дорогами, той завжди досягне благословенної  мети – правдивої свободи й щастя, які ніколи не переминають. Благословення Господнє на вас! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святого преподобного Марка, єпископа Аретусійського,і Кирила диякона, і інших, що з ним при Юліані-мучителеві постраждали,11 квітня 2019 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної  Божественної Літургії у Квітну неділю, 21 квітня цього року. Детальніше...

Пам’ятка політика-християнина щодо зобов’язання дотримуватися християнських цінностей у своїй політичній діяльності

14 лютого 2019
  «Влада повинна керуватися моральним законом. Уся її гідність походить з приналежності до сфери морального порядку»[6]. Моя діяльність повинна втілювати цей моральний порядок, здійснюючи й утверджуючи основні моральні цінності та принципи. Ці цінності випливають з істини про людину та відображають і захищають її гідність, тому вони не можуть піддаватися довільному тлумаченню та мінливим поглядам «більшості» чи «меншості», оскільки є складовою морального закону, яка повинна слугувати взірцем для цивільного права[7]. Я захищатиму гідність людської особи, святість і непорушність людського життя від його зачаття і до природної смерті та традиційні християнські сімейні цінності. Стоятиму на варті традиційних сімейних цінностей і гідності сім’ї як первинної клітини суспільства. Адже сім’я, як союз чоловіка і жінки, є фундаментом суспільства, тому будь-які спроби зашкодити інституту сім’ї через насаджування різних ідеологій чи його довільного трактування насамперед завдає шкоди побудові миру в місцевій, національній та міжнародній спільноті. Тому я негайно реагуватиму на будь-які спроби популяризації чи узаконення новітньої загрози гендерної ідеології[8], а також розпусти, содомії та інших подібних видів гріховної поведінки, активно протидіючи їм всіма законними способами. Я братиму участь у творенні справедливих законів. У своїй діяльності я долучатимуся до творення законів, які повністю узгоджуються з моральним законом та слугуватимуть цілісному розвитку людини. Проте і чинні закони я поважатиму і виконуватиму, оскільки дотримання законодавства є соціальною цінністю, яку необхідно утверджувати, культивувати та поширювати як моральну вимогу.  «У власній сфері (створення законів, управління, розробка систем контролю) народні обранці зобов’язані займатися пошуком і здійсненням того, що сприятиме розвитку всього громадянського життя»[9]. Усвідомлюю те, що політична влада – це інструмент координації та управління. А моя політична діяльність – це робота задля розбудови спільного блага, а не задоволення приватних інтересів. Саме тому всі мої рішення і вчинки будуть спрямовані лише на захист суспільних інтересів і здійснюватимуться в межах моралі та згідно з юридичним правопорядком[10]. Я забезпечуватиму належне правове поле для вільної участі в політичній діяльності її окремих суб’єктів. Отримавши мандат на здійснення довіреної мені народом влади, я гарантуватиму подальшу вільну участь у політичному житті країни її громадянам, громадським організаціям і об’єднанням та іншим представникам т. зв. «третього сектору». Якщо буде необхідним втручання влади в певну сферу суспільного життя, то я здійснюватиму його на основі принципу субсидіарності. «Християнське суспільне вчення наголошує на необхідності гармонійних відносин між суспільними групами – надавати стільки свободи, скільки можливо, і стільки допомоги, скільки необхідно. Будь-які форми бюрократизації, перебільшеної централізації, надмірної присутності державного апарату і влади в житті суспільства гальмують суспільний розвиток»[11]. Безкомпромісно засуджуючи корупцію, я не лише уникатиму, а й викорінюватиму її та активно протидіятиму їй у сфері своєї діяльності. Я не купуватиму голоси та не змінюватиму свою позицію шляхом надання/отримання будь-якої винагороди чи підкупу.Політична корупція – одне із найсерйозніших спотворень демократичної системи, адже насамперед порушує всі моральні принципи, а також спричиняє зростання недовіри до державних установ, навіть більше – ставить під загрозу правильне функціонування усієї держави[12]. У всіх аспектах своєї діяльності поважатиму свободу сумління і релігії. Це означає, що не використовуватиму ані Церкви, ані релігійної організації, ані священнослужителів як інструментів для політичної агітації та пропаганди. Здійснюючи владу в демократичній системі, нестиму відповідальність перед людьми. Основоположний елемент демократичного представництва – це обов’язок обранців скласти звіт про виконану роботу[13]. Тому, відповідно до займаної мною виборної посади, регулярно і прозоро звітуватиму про всі досягнення та невдачі перед своїми виборцями. Використовуватиму різні ЗМІ та інформаційні канали для того щоби свідчити правду. У своїй передвиборчій кампанії та подальшій політичній діяльності послуговуватимуся цими засобами лише для передавання правдивої інформації громадянам. Для мене є неприпустимим використання цих ресурсів для будь-яких маніпуляцій виборцями, для очорнення моїх політичних опонентів чи розповсюдження неправдивої інформації. ЗАДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ ПОСТАВЛЕНИХ ЗАВДАНЬ ЗОБОВ’ЯЗУЮСЯ: Не зловживати владою, керуючись корисливими мотивами та намагаючись задовольнити будь-чиї приватні чи корпоративні інтереси коштом спільного добра. Завжди в усіх своїх привселюдних висловлюваннях і вчинках керуватимуся загальнолюдськими нормами моралі та християнськими цінностями задля спільного блага громади, держави і народу України. Усіма силами сприятиму захисту, поширенню та утвердженню в суспільстві християнських цінностей і морально-етичних засад, насамперед в освіті, охороні здоров’я, економіці, політиці, ЗМІ та міжнародних відносинах і загалом у всіх суспільних інституціях, творячи Україну християнською державою. [6] Іван Павло ІІ, Centesimus annus, 46. [7] Компендіум соціальної доктрини Церкви, 397. [8] Душпастирський порадник «Покликання мирян до участі в суспільно-політичному житті країни», 13. [9] Компендіум соціальної доктрини Церкви, 409. [10] Пор. там само, 394. [11] Душпастирський порадник «Покликання мирян до участі в суспільно-політичному житті країни», 13 [12] Пор. Іван Павло ІІ, Sollicitudo rei socialis, 44; Компендіум соціальної доктрини Церкви, 411. [13] Пор. там само, 408. Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 1 з 15
^ Догори