SDE
Публікації за темою: Блаженніший Святослав

Послання Блаженнішого Святослава до молоді на Квітну неділю (2019)

13 квітня 2019
Коли Син вас визволить,то справді станете вільні. Ів. 8, 36 Дорога в Христі молоде в Україні та на поселеннях! Із великою радістю, як і щороку, хочу скористати з нагоди Квітної неділі, урочистого В’їзду Христа-Господа в Єрусалим, щоб звернутися до вас із пастирським словом. Адже молодь, за словами Папи Франциска, – це Боже «тепер» нашої Церкви й народу, в якому Бог прагне об’явити свою присутність, своє милосердя і своє спасіння. Як це зробив Христос тоді, коли входив до свого царського міста та започаткував урочистий прихід свого Царства у смиренному служінні, так Він у своєму вічному «тепер» через вас хоче сьогодні нести у світ своє світло і свою надію. Від вашої відкритості до Христа, чутливості до того, чим сьогодні живе ваша Церква і народ, від вашої здатності брати відповідальність за себе і світ – залежить майбутнє. За нещодавніми соціологічними опитуваннями, більшість молодих українців найважливішою цінністю свого життя вважає свободу. Варто зауважити, що такої позиції дотримується і велика частина дорослого населення. Для пострадянського українського суспільства такий ціннісний орієнтир можна вважати справжнім проривом. Справді, після десятиліть поневолення і кривавого комуністичного терору в народу пробудився волелюбний дух предків, який дотепер жоден ворог не зміг ослабити чи загасити. Це й не дивно, адже справжня свобода дає нам можливість засвідчити власну гідність, здійснювати свої благородні прагнення і цілі, робить нас здатними почуватися вільними від будь-якого поневолення, щоб жити в правді і творити красу та добро. Як влучно висловився мій достойний попередник Блаженніший Любомир, «свобода – це можливість творити добро». Наприкінці 2013 року нас намагалися позбавити можливості реалізувати нашу національну мрію, – мрію про вільну, соборну, європейську Україну. І цілком невипадково, що супротивні сили обрали мішенню свого удару саме молодь. Церковні дзвони пробудили нашу совість, і ми на Майдані ціною великих жертв відстояли наше право у свободі чинити добро, вільно жити на своїй Богом даній землі. Серед Героїв Небесної сотні були і ваші ровесники – студенти, спортсмени, волонтери, молоді батьки. Вони з Божого вічного «тепер» споглядають на нас сьогодні, щоб знову дзвонами сумління пробудити нас до чуйності та відповідальності. Сьогодні нашу свободу ціною великої самопожертви оберігають від російського агресора захисники на Сході України, яким ми не маємо права завдати удару в спину. Дорогі в Христі! Свобода – це не просто людська цінність, якої ніхто не має права нас позбавити. Справжня свобода – це дар Божий, який ми одержали в Христі-Ісусі. «Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні, - нагадує св. Павло і відразу ж застерігає: – Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову» (Гал. 5, 1). Входячи у стольний град Єрусалим, Господь приносить благовість спасіння, благовість свободи. Цю свободу Він пропонує не як той, хто поневолює і пригноблює. Упродовж нашої національної історії, зокрема в минулому столітті, до нас не раз навідувалися різні «визволителі», які, прикриваючись оманливими гаслами рівності й свободи, приносили зі собою терор, спустошення і смерть. Натомість Христос у смиренному служінні, в якому віддає на хресті своє життя за наше визволення і спасіння, стає джерелом й основою справжньої Божої свободи, що приносить мир, дає надію, кличе до зросту. «Ви бо, брати, покликані до свободи; аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесности» (Гал. 5, 13). Цей заклик до зростання у свободі водночас є закликом до дозрівання у відповідальності. Адже нині ворог нашого спасіння – особистого і національного – знову намагається приспати нашу чуйність. Хоче, щоб ми сприймали свободу як право без особистого зусилля, щоб просто «плили за течією», самі відмовилися від високих устремлінь та ідеалів. Справжня свобода неможлива без відповідальності. Свобода без відповідальності стає сліпою і руйнівною силою, сваволею, що закриває очі на дотеперішні здобутки, нищить наявне добро – особисте та суспільне – і ставить під сумнів особисте та національне «завтра». Під час урочистого в’їзду до Єрусалима саме молодь приєдналася до лав Христових учнів і виявила свою відкритість серця та відповідальність перед лицем епохальних змін і потрясінь. Дорога молоде! Сьогоднішня євангельська подія вчить нас зріло та відповідально вибирати – ставати на бік правди, добра і справедливості, протистоячи маніпуляціям, підступній пропаганді та пустопорожнім обіцянкам легкого й безтурботного майбутнього. Історія спасіння показує усім нам, що дорога з рабства до свободи – це важкий і тривалий шлях, яким треба крокувати з дня на день, послідовно й витривало. На цьому шляху можливі помилки, але неприпустимо допускатися злочинної байдужості чи легковажності, якими ми самі, часто навіть не помічаючи цього, переходимо на бік нашого противника, самі добровільно повертаємося під його кормигу. Сьогодні ми в Україні виявлятимемо нашу національну і християнську зрілість через участь у виборах Президента України. Для когось із вас це, можливо, перші вибори в житті. Саме цей день може стати вирішальним для долі країни на десятиліття, а навіть і для її подальшого існування. Тому закликаю вас до зрілої відповідальності. Тільки зріла особа здатна передбачити наслідки свого вибору та брати на себе особисту відповідальність за них. Не даймо нікому висміяти України, глумитися над кров’ю і стражданням нашого народу, який ціною власного життя виборює справжню свободу! Для того щоб ви краще і якомога свідоміше прийняли особисте й відповідальне рішення, хочу пригадати критерії, які свого часу висловив святої пам’яті Блаженніший Любомир і за якими, на його думку, необхідно оцінювати претендентів на пости в органи державної влади: професіоналізм, порядність і патріотизм. Тільки той, хто має всі три риси, може бути гідним нашої довіри. Сьогодні вся наша Церква прикликає благодать Святого Духа на нашу молодь із вірою в те, що її вибір, як і вибір усього нашого народу, буде доброю новиною Україні та світові, подібно як вибір єрусалимської молоді став славною частиною Євангелія самого Христа! Молодих вірян нашої Церкви, які не живуть в Україні й не беруть сьогодні участі у виборах, хочу також закликати до відповідальності в наших громадах – церковних і суспільних. Беріть відповідальність за майбутнє тієї країни, у якій перебуваєте, не бійтеся досягати успіху та здійснювати служіння на найвищих щаблях суспільства і в такий спосіб ставати гордістю рідного народу та своєї Церкви. Ставайте активними членами вашої парафії й української громади! Так ви, як Боже «тепер», будете творити краще майбутнє для себе, своїх нащадків, Церкви й усього людства. Дорога молоде! Сердечно вітаю вас з цим особливим молодіжним днем! Дякую за вашу активну, зрілу та відповідальну християнську життєву позицію. Будьте певні: хто йде за Христом і ходить у своєму житті Божими дорогами, той завжди досягне благословенної  мети – правдивої свободи й щастя, які ніколи не переминають. Благословення Господнє на вас! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святого преподобного Марка, єпископа Аретусійського,і Кирила диякона, і інших, що з ним при Юліані-мучителеві постраждали,11 квітня 2019 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної  Божественної Літургії у Квітну неділю, 21 квітня цього року. Детальніше...

Пам’ятка політика-християнина щодо зобов’язання дотримуватися християнських цінностей у своїй політичній діяльності

14 лютого 2019
  «Влада повинна керуватися моральним законом. Уся її гідність походить з приналежності до сфери морального порядку»[6]. Моя діяльність повинна втілювати цей моральний порядок, здійснюючи й утверджуючи основні моральні цінності та принципи. Ці цінності випливають з істини про людину та відображають і захищають її гідність, тому вони не можуть піддаватися довільному тлумаченню та мінливим поглядам «більшості» чи «меншості», оскільки є складовою морального закону, яка повинна слугувати взірцем для цивільного права[7]. Я захищатиму гідність людської особи, святість і непорушність людського життя від його зачаття і до природної смерті та традиційні християнські сімейні цінності. Стоятиму на варті традиційних сімейних цінностей і гідності сім’ї як первинної клітини суспільства. Адже сім’я, як союз чоловіка і жінки, є фундаментом суспільства, тому будь-які спроби зашкодити інституту сім’ї через насаджування різних ідеологій чи його довільного трактування насамперед завдає шкоди побудові миру в місцевій, національній та міжнародній спільноті. Тому я негайно реагуватиму на будь-які спроби популяризації чи узаконення новітньої загрози гендерної ідеології[8], а також розпусти, содомії та інших подібних видів гріховної поведінки, активно протидіючи їм всіма законними способами. Я братиму участь у творенні справедливих законів. У своїй діяльності я долучатимуся до творення законів, які повністю узгоджуються з моральним законом та слугуватимуть цілісному розвитку людини. Проте і чинні закони я поважатиму і виконуватиму, оскільки дотримання законодавства є соціальною цінністю, яку необхідно утверджувати, культивувати та поширювати як моральну вимогу.  «У власній сфері (створення законів, управління, розробка систем контролю) народні обранці зобов’язані займатися пошуком і здійсненням того, що сприятиме розвитку всього громадянського життя»[9]. Усвідомлюю те, що політична влада – це інструмент координації та управління. А моя політична діяльність – це робота задля розбудови спільного блага, а не задоволення приватних інтересів. Саме тому всі мої рішення і вчинки будуть спрямовані лише на захист суспільних інтересів і здійснюватимуться в межах моралі та згідно з юридичним правопорядком[10]. Я забезпечуватиму належне правове поле для вільної участі в політичній діяльності її окремих суб’єктів. Отримавши мандат на здійснення довіреної мені народом влади, я гарантуватиму подальшу вільну участь у політичному житті країни її громадянам, громадським організаціям і об’єднанням та іншим представникам т. зв. «третього сектору». Якщо буде необхідним втручання влади в певну сферу суспільного життя, то я здійснюватиму його на основі принципу субсидіарності. «Християнське суспільне вчення наголошує на необхідності гармонійних відносин між суспільними групами – надавати стільки свободи, скільки можливо, і стільки допомоги, скільки необхідно. Будь-які форми бюрократизації, перебільшеної централізації, надмірної присутності державного апарату і влади в житті суспільства гальмують суспільний розвиток»[11]. Безкомпромісно засуджуючи корупцію, я не лише уникатиму, а й викорінюватиму її та активно протидіятиму їй у сфері своєї діяльності. Я не купуватиму голоси та не змінюватиму свою позицію шляхом надання/отримання будь-якої винагороди чи підкупу.Політична корупція – одне із найсерйозніших спотворень демократичної системи, адже насамперед порушує всі моральні принципи, а також спричиняє зростання недовіри до державних установ, навіть більше – ставить під загрозу правильне функціонування усієї держави[12]. У всіх аспектах своєї діяльності поважатиму свободу сумління і релігії. Це означає, що не використовуватиму ані Церкви, ані релігійної організації, ані священнослужителів як інструментів для політичної агітації та пропаганди. Здійснюючи владу в демократичній системі, нестиму відповідальність перед людьми. Основоположний елемент демократичного представництва – це обов’язок обранців скласти звіт про виконану роботу[13]. Тому, відповідно до займаної мною виборної посади, регулярно і прозоро звітуватиму про всі досягнення та невдачі перед своїми виборцями. Використовуватиму різні ЗМІ та інформаційні канали для того щоби свідчити правду. У своїй передвиборчій кампанії та подальшій політичній діяльності послуговуватимуся цими засобами лише для передавання правдивої інформації громадянам. Для мене є неприпустимим використання цих ресурсів для будь-яких маніпуляцій виборцями, для очорнення моїх політичних опонентів чи розповсюдження неправдивої інформації. ЗАДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ ПОСТАВЛЕНИХ ЗАВДАНЬ ЗОБОВ’ЯЗУЮСЯ: Не зловживати владою, керуючись корисливими мотивами та намагаючись задовольнити будь-чиї приватні чи корпоративні інтереси коштом спільного добра. Завжди в усіх своїх привселюдних висловлюваннях і вчинках керуватимуся загальнолюдськими нормами моралі та християнськими цінностями задля спільного блага громади, держави і народу України. Усіма силами сприятиму захисту, поширенню та утвердженню в суспільстві християнських цінностей і морально-етичних засад, насамперед в освіті, охороні здоров’я, економіці, політиці, ЗМІ та міжнародних відносинах і загалом у всіх суспільних інституціях, творячи Україну християнською державою. [6] Іван Павло ІІ, Centesimus annus, 46. [7] Компендіум соціальної доктрини Церкви, 397. [8] Душпастирський порадник «Покликання мирян до участі в суспільно-політичному житті країни», 13. [9] Компендіум соціальної доктрини Церкви, 409. [10] Пор. там само, 394. [11] Душпастирський порадник «Покликання мирян до участі в суспільно-політичному житті країни», 13 [12] Пор. Іван Павло ІІ, Sollicitudo rei socialis, 44; Компендіум соціальної доктрини Церкви, 411. [13] Пор. там само, 408. Детальніше...

Пам’ятка виборця-християнина щодо усвідомлення відповідальності за власний голос

14 лютого 2019
Будучи відповідальним християнином, я усвідомлюю свій обов’язок участі в суспільно-політичному житті Батьківщини і сприймаю його як невід'ємну частину власного християнського покликання, адже через таку участь виявляю турботу про спільне благо свого суспільства і роблю внесок у його розбудову. Це усвідомлення зобов’язує мене реалізувати гарантоване право вибору того чи тих, кому я делегую повноваження здійснювати владу на державному чи місцевому рівні шляхом участі у виборах до органів державної чи місцевої влади. Зокрема, як відповідальний виборець-християнин, я усвідомлюю таке:  Участь у виборах для мене є громадянським і моральним обов’язком. Гарантоване моральним законом і Конституцією України право участі у виборах накладає на мене обов’язок це право реалізувати, адже саме так я проявляю свою громадянську позицію і солідарність з іншими співгромадянами у розбудові держави як політичної спільноти. «Пасивність чи бездіяльність є проявом байдужості, егоїзму, лінивства, а отже, гріхом»[1]. Участь у політичному житті держави є водночас дотриманням євангельської заповіді любові до ближнього. Свідоме ухилення від такої участі, зокрема від участі у виборах, є виявом байдужості не лише до кандидатів у представники влади, а й до всього суспільства. Мій вибір повинен бути ретельно обдуманим і виваженим. Народ – носій верховної влади, який делегує її тим, кого вільно обирає своїми представниками[2]. Тому вибір кандидата – дуже відповідальний крок, від якого залежить майбутнє всієї держави, а отже, я здійснюю його розсудливо, не керуючись тільки власними чи навіяними емоціями. Відповідально та критично ставлюся до інформації, яка надходить, не піддаюся маніпуляційним впливам і не поширюю неперевіреної та неправдивої інформації.  Приймаючи рішення, за кого віддати свій голос, обиратиму тих, хто своїми діями демонструє повагу до християнських цінностей і захищає їх. Зважаючи на те, що «влада повинна визнавати, поважати й утверджувати основні людські і моральні цінності»[3], я віддаватиму свій голос за тих кандидатів, чиї дії демонструють захист цих цінностей і принципів. Мій вибір має бути особистим і я не змінюватиму його через винагороди чи підкупи, які мені пропонують за мій голос. Будь-яка неправомірна винагорода чи підкуп є корупцією, злочином, в якому винні обидві сторони – хто пропонує і хто отримує винагороду. Згода на «купівлю-продаж» голосу виборця є свідомим порушенням суспільної справедливості і невластивим використанням своєї свободи. Тому торгівля голосом є одночасно злочином і моральним злом, тобто гріхом. Я не маю права брати участі в політичних віче, мітингах чи інших політичних заходах із корисливою метою. Неправомірним є не лише продавати свій голос на виборах, а й підтримувати кандидатів чи політичні сили, які пропонують незаконну винагороду за участь в агітаційних заходах. Я не осуджую інших за їхні переконання. У дусі поваги до людської гідності, прав та свобод інших, неприпустимим є осуд та зневага особи за її політичний вибір. Можна вести різні обговорення, дискусії, дебати на політичні теми, але не слід опускатися до  ображання чи очорнення людей, які різняться політичними поглядами. Ставши свідком підкупу, маніпуляцій, протиправних схем, які суперечать проведенню чесних і справедливих виборів, я не замовчуватиму їх. Церква вчить не мовчати на гріх, тому що це є бездіяльністю і гріхом. Тому моя участь у виборах полягає не лише в голосуванні, а й у всіх можливих діях, що сприятимуть чесності та прозорості цього процесу. Я усвідомлюю, що моя участь у виборах полягає не тільки у свідомому голосуванні, а й у подальшому контролі влади. «Церква цінує демократичний устрій настільки, наскільки він забезпечує громадянам право політичного вибору, гарантує їм можливість контролювати правителів і, в разі потреби, відстороняти їх мирним шляхом»[4]. Я маю право здійснювати владу не лише через вибори уповноважених представників, а й безпосередньо. «Усім громадянам має бути гарантовано право на участь і створення політичних партій і можливість бути обраними на виборах різних рівнів»[5]. Це право дозволяє мені самостійно бути рушієм суспільно-політичних змін, а не лише обирати уповноважених. [1] Душпастирський порадник «Покликання мирян до участі в суспільно-політичному житті країни», 7. [2] Компендіум соціальної доктрини Церкви, 395. [3] Там само, 397. [4] Іван Павло ІІ, Centesimus annus, 46. [5] Душпастирський порадник «Покликання мирян до участі в суспільно-політичному житті країни», 13. Детальніше...

Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ з нагоди Президентських виборів

14 лютого 2019
Дорогі в Христі брати і сестри, шановні співгромадяни! Тридцять першого березня 2019 р. Б. відбудуться чергові Президентські вибори. Вибори - це один із дуже важливих моментів прояву демократичного устрою держави, суттєвим аспектом якого є свобідне волевиявлення її громадян. Зважаючи на величезну значимість прийдешніх виборів для подальшого розвитку нашого суспільства, а можливо, навіть для існування самої незалежної Української Держави, ми, ієрархи УГКЦ, прагнемо поділитися з вами кількома думками, керуючись нашою пастирською відповідальністю та щирим вболіванням про спільне благо українського народу. Передовсім звертаємося до всіх, кому належить виборче право, обов’язково взяти участь у виборах, продемонструвавши таким чином готовність до особистої відповідальності за майбутнє нашої держави. Водночас нагадуємо, що нашим завданням є зробити добре усвідомлений вибір, показавши себе зрілими громадянами. Не беручи участі у виборах чи недбало та легковажно віддаючи свій голос, ми не робимо позитивного внеску в подальший розвиток і утвердження української державності, а також знецінюємо жертву цілих поколінь наших волелюбних предків, які століттями мріяли і виборювали право бути господарями на власній землі. Ми не маємо права через ігнорування чи занедбання свого виборчого обов’язку нівелювати зусилля героїв сучасності – наших воїнів, які самовіддано захищають Україну. Задумаймося, яку національну і державну спадщину ми зготуємо прийдешнім поколінням, якщо сьогодні проявимо легковажність і легкодушність, поверховість і безвідповідальність у своїх рішеннях і діях. Для здійснення справді усвідомленого і зрілого вибору ми повинні насамперед уникати дій, викликаних поверховими емоціями - поважаймо власну гідність як виборців і розуміймо вагу нашого вибору. Натомість треба готуватися до вибору проханням про світло Святого Духа, щоб Він допоміг нам відрізнити правду від фальші, реалістичну програму дій від солодких обіцянок, щире вболівання за країну, підкріплене реальними ділами, від оманливих пропагандистських гасел. Звернімо увагу на те, яку конкретну модель розвитку країни пропонують нам кандидати на найвищу посаду в державі та якими шляхами вони хочуть осягати визначені цілі. Адже Президент України несе відповідальність за такі дуже важливі ділянки суспільно-політичного буття, як державний суверенітет і територіальна цілісність Батьківщини, захист країни від посягань зовнішніх ворогів, національна безпека і оборонна здатність України, її міжнародні відносини та інші важливі функції державного управління і контролю. Якщо б таке кермо потрапило до рук цілком не підготовленої чи скомпрометованої якимись шкідливими для держави та народу діями особи, її деструктивна діяльність могла б обернутися непередбачуваними, ба навіть трагічними наслідками для країни, чого ніяк не можна допустити. Навпаки, ми повинні - маючи за плечима славну історію понад тисячолітньої розбудови Української Держави на християнських принципах віри в Бога, пошани до гідності кожної особи, прав і свобод людини та суспільства - закріпити дотеперішні здобутки на шляху утвердження справді демократичної, справедливої, європейської, соборної України. Тому ми закликаємо на виборах підтримувати тих, хто обстоює принципи державного суверенітету, цілісності і цивілізаційного вибору українського народу. Особливо слід бути обережними щодо осіб, які пропонують легкі та швидкі способи вирішення дуже непростих питань, зокрема війни і миру. Бо встановлення миру з агресором будь-якою ціною та на його умовах означає знищення Української Держави та втрату державності і, де-факто, є прихованою відмовою від власного суверенітету та свободи народу. Кожен, хто на основі популістських підходів пропонує такого типу розв’язки, не гідний довіри українських громадян.  Нагадуємо, що християнин не може підтримувати кандидатів і політичні сили, які нехтують Божими заповідями і євангельською наукою про недоторканність людського життя від зачаття до природної смерті, про цінність сім’ї як нерозривного союзу чоловіка і жінки, про гідність кожної людини з її Богом даними правами і свободами. Господь нас кличе своїм життєдайним словом до вірності Його законові, яка принесе благословення нам і нашим нащадкам: «Якби ж то ти вважав на мої повеління! Щастя твоє було б, мов річка, а справедливість твоя – як хвилі в морі» (Іс. 48, 18). Воднораз ми маємо історичні свідчення, що демократія лише тоді приводить до повного розквіту людини і суспільства, коли будується на автентичних загальнолюдських і християнських цінностях. Тож ці вибори мають стати ще одним кроком в утвердженні такого справедливого суспільного ладу в Україні, за якого кожен наш співвітчизник почувався б захищеним і міг розвинути свої таланти і здібності, подаровані Господом, для власного освячення та спільного блага рідного українського народу. Вищезазначені критерії більш детально відображено в Пам’ятці виборця-християнина щодо усвідомлення відповідальності за власний голос і в Пам’ятці політика-християнина щодо зобов’язання дотримуватися християнських цінностей у своїй політичній діяльності, які були затверджені нашим Синодом для люб’язного вжитку вірних і всіх людей доброї волі та які додаємо до цього звернення як його інтегральну частину. Кандидатів на пост Президента України наполегливо закликаємо поводитися чесно, прозоро і відповідально, рішуче відкидаючи негідні засоби ведення виборчої кампанії, і представити громадянам програму дій, яку справді можливо виконати, для дієвого захисту суверенітету України і морального, суспільно-політичного та економічного оновлення нашої держави й народу. Перестерігаємо всіх перед загрозою важкої вади наших виборчих кампаній - корупції, тобто намагання купити голоси виборців чи готовності громадян продати свій голос за якісь короткотермінові матеріальні вигоди, котрі відтак обернуться стратегічною поразкою народних устремлінь і прагнень. Закликаємо членів виборчих комісій дуже сумлінно виконувати свої завдання і не ставати співавторами кримінального й морального злочину фальсифікацій чи маніпуляцій волевиявлення громадян, щоб прийдешні вибори були справді демократичними. Беручи до уваги небезпідставні остороги щодо можливих провокацій з боку недругів нашої Вітчизни, особливій Божій опіці поручаємо українські правоохоронні органи, щоб вони могли запевнити мир і безпеку під час виборчої кампанії та в сам день виборів. Усвідомлюючи, що «коли Господь та не будує дому, - дарма працюють його будівничі. Коли Господь не зберігає міста, - дарма пильнує сторож» (Пс. 127, 1), ми закликаємо всіх дітей нашої Церкви та віруючих людей України до усильної молитви за Божу опіку, мудрість і благословення на прийдешні вибори. А весь боголюбивий український народ, його правління і захисників нашої землі віддаємо під материнську опіку Пресвятої Богородиці, прикликаючи на всіх благословення всемогутнього  Бога - Отця, і Сина, і Святого Духа!  Від імені Синоду ЄпископівКиєво-Галицького Верховного Архиєпископства † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Перенесення мощів святого священномученика Ігнатія Богоносця,11 лютого 2019 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Звернення після кожної Божественної Літургії у другу неділю Великого посту, 24 березня цього року.   Детальніше...

Наша Свята Софія

16 січня 2019
Послання Блаженнішого Святослава з нагоди століття відновлення соборності українського народу та його держави Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам, боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим  Мудрість розумного – свій шлях знати. Приповідки 14, 8 Дорогі в Христі! Вступ 1. Пильно проймаючи поглядом століття, яке минуло з часу відродження соборності українського народу та його держави, ми споглядаємо предвічний Божий задум щодо них і нашої святої Церкви. Ми відчуваємо, що стоїмо на порозі нової епохи, повної несподіваних викликів. Ці новітні виклики спрямовані до всіх людей. Людство входить у цілковито незвіданий – невідомий і тривожний, але сповнений надії – етап глобальних перетворень: релігійних, культурних, економічних, технологічних і суспільно-політичних. Особливо ж гостро ці нові виклики відчуваємо ми, діти і спадкоємці Київської Церкви.  2. У новітньому контексті нашого духовного та культурно-національного буття щиро запрошую кожного скерувати очі власного серця і ума до Божественної Премудрості. Цю Премудрість у Різдві Христовому предвічний Отець являє світові у своєму воплоченому Сині та відкриває у Святому Дусі. У цій Божественній Софії, Премудрості Божій, ми бачимо глибоку мудрість нашого національного та державного буття – Софії Київської, що є іконою та воплоченням Премудрості Божої. Софія, Премудрість Божа, прийшла на київські пагорби з Володимировим хрещенням і лягла в основу всієї київської цивілізації. Ідеться про євангельські цінності та моральні принципи, що осяяли культуру наших предків і стали міцними підвалинами для об’єднання українського народу та розвитку нашої державності. Дивовижним втіленням, непорушною святинею Премудрості Божої стала Свята Київська Софія, собор, що донині є промовистим символом первинної цілісності й повноти єдиної та неподільної Київської Церкви.  3. Упродовж тисячолітньої історії ця мудрість залишалася фундаментом софійної цивілізації київського християнства, основою державотворчих прагнень нашого народу, колискою його моралі. Отож збагнути нашу мету й відповідальність у новітній час - означає зробити Софію Київську видимою, живою та діяльною. Ця Премудрість є дороговказом для особистого життя, способом здійснення морального та політичного вибору. Саме вона, за силою і діянням Святого Духа, є джерелом національної снаги та відповіддю на актуальні запити сьогодення, на нові виклики: тобто проектувати, втілювати цю Божу Премудрість нашими вчинками в нові часи – означає прокладати українському народові шлях у майбуття. Софія Київська – християнський фундамент українського народного буття 4. У своїх спасенних стражданнях, смерті та воскресінні наш Спаситель здійснив остаточну перемогу над самою смертю та її причиною, гріхом, і  дарував світові мир, що перевершує всяке розуміння (пор. Фл. 4, 7). Премудрість Божого задуму виявилася в незбагненній красі жертовної любові самого Творця. Адже Він через власного Сина у Святому Дусі довершив таїнственне спасіння людства, визволивши його з полону гріха та вічної смерті. Церква Христова – таїнство Божої звитяги, що покликане крізь віки лунати переможним співом, сягаючи водами святого хрещення та животворною благодаттю всіх часів і народів. Ми, християни, – відгомін Його перемоги, живий образ Його відвічної та всеблагої Премудрості, яка раз і назавжди замешкала поміж людьми, торуючи шлях окремій людині та цілим народам до незглибимих обширів Божої любові через сповіщення людству Христа розп’ятого – «Божої могутності і Божої мудрості» (1 Кор. 1, 24).  5. «Безвісною ж бо до часу і затаєною Премудрість Божа була од ангелів і людей, не як не існуюча, а як прихована, щоб виявитись наприкінці віку»[i], – писав був київський митрополит Іларіон. Коли ж для нашого народу настала визначена Божим промислом «повнота часів» (Гал. 4, 4), відгомін тієї спасенної проповіді залунав на київських пагорбах. Він сягав глибини сердець наших пращурів, просвітлював їхні уми та скріплював волю, з множини формував єдність і цілісність. У хрещальних водах Володимирової купелі Премудрість Божа воплотилася в тіло нашого національного буття – стала кров’ю і плоттю історії українського народу. Звідси щедро почало бити єдине джерело Світла та Істини для об’єднаного Божою благодаттю люду. Із цього джерела наші предки черпали знання, і це дозволяло їм формувати передане нащадкам розуміння себе та світу. Із цього джерела зродилася наша тотожність – церковна, національна та державна. Завдяки цьому джерелу сформувалися ціннісні засади організації особистого та суспільного життя. На них упорядковувалися господарство, навчання та виховання молоді. Нові засади визначили ставлення до родини, нужденних і чужинців, розуміння справедливості та краси, суспільної відповідальності й турботи про спільне благо. Тут гартувався ратний дух українського війська та формувався ціннісний кодекс українського воїна – захисника рідної землі. Звичне та буденне набувало виміру сакрального та Богом явленого.  6. У сяйві Премудрості Божої, втіленої в долю нашого народу, формувалися засади внутрішнього устрою українського суспільства, етичні принципи його інституційної організації, зрештою – самі засади нашої державності. Звідси походить наше усвідомлення соціальної справедливості та покликання влади служити інтересам народу й захищати його добробут. У лоні Софії Київської сформувалися наша культура, наша книжна мова, визначився напрям нашого розвитку. Київська Церква не була заручницею політичних інтересів державної влади чи слугинею могутніх світу цього, бо не грішила обожненням світського правління. Вона залишалася душею і сумлінням свого народу, навчаючи його оцінювати земну владу відповідно до того, наскільки ця влада служить Божій правді та вічному закону Творця. Саме так, у світлі Софії Київської та добра Божого люду, була оцінювана «Руська правда» великого князя київського Ярослава, недаремно званого Мудрим. Та сама Церква і понині збирає в єдине ціле дітей однієї Істини, однієї Мудрості, однієї Софії. Так на кручах Славути-Дніпра Божа Премудрість «дім собі збудувала» (Прип. 9, 1), заклала в серцях наших пращурів непохитні ціннісні основи для впорядкування нашого сьогодення та побудови спільного майбуття. Премудрість Божа стала Мудрістю – Софією – Київською, що сформувала основи нашої цивілізації.  7. Упродовж століть звідси силою і діянням Святого Духа випливали струмки Божественної благодаті, що зрошували й навколишні землі. Саме звідсіля, із Софії Київської, життєдайні промені Божої Премудрості просвітили всі околиці Київської держави. Прийнявши, однак, благодать хрещення, не всі вони стали здатними цілком преобразитися глибиною Божої Премудрості і так, як у Києві, у її світлі будувати свою церковну тотожність та суспільні інститути. Навіть коли вони імітували, а часом і посідали собор Премудрості Божої в Києві, своє буття визначали агресивністю кочовиків-завойовників, за словами апостола Павла: «Маючи вигляд благочестя, сили ж її відреклися» (2 Тим. 3, 5).  Київська Церква – ікона Божественної Премудрості 8. Нерукотворним храмом Божої Премудрості на берегах древнього Борисфену стали душі наших пращурів, серцем софійної цивілізації – престол київських митрополитів. Храм Святої Софії Київської, Премудрості Божої, втілив у собі мудрість наших предків, осяяну Божою істиною, і став «дивом і славою на всі навколишні країни»[ii]. Упродовж століть тут звершувалося таїнство спасіння нашого народу. «Ріки води живої» (Ів. 7, 38) текли з цього храму до серця й розуму кожного українця. Наші прадіди отримали благодать із духовної спадщини святого всехвального апостола Андрія Первозваного, святих слов’янських просвітителів Кирила та Методія, блаженної Ольги, княгині Київської. У визначений Провидінням час завдяки усвідомленій волі святого рівноапостольного великого князя Володимира наші пращури стали учасниками хрещальної купелі. Відтоді Божественна Премудрість – одвічна Істина – просвітлює наш шлях. А собор Святої Софії залишається вірним свідком освяченої цією благодаттю єдності Київської Церкви. 9. Неподілена Київська Церква, перебуваючи в повному сопричасті зі стародавніми Церквами Рима та Царгорода, стала для нас вірним шляхом до вселенського братства християнських народів. Її народження не було затьмарене братніми роздорами. Її містична пам’ять несе в собі повсякчасний літургійний спомин неподіленого розбратом християнства першого тисячоліття. Її місія – вірно втілювати в собі Божий задум спасіння людини поміж «єдиним Божим народом у краю на київських пагорбах»[iii], як про це нам пригадував Блаженніший Любомир, та служити вселенській єдності всіх християн. Її євангельський благовіст мелодійно лунав у повній симфонії з голосами стародавніх апостольських Церков, аби єдина Істина неподільної Христової Церкви просвітлювала цілий світ, вірно виконуючи заповідь самого Спасителя «щоб усі були одно» (Ів. 17, 21). Софія бо – символ нездоланної єдності та мудрості, що сягає високо понад мури тимчасових непорозумінь і роздорів.  10. Софійна Церква – свята земля примирення та порозуміння, завжди відкрита до вселенської єдності розпорошених по світу дітей Божих. Бо Премудрість Божа не знає меж, вона єдина та обіймає всіх і все, «простягається від краю і до краю та керує всім доладно» (Мудр. 8, 1). Саме тому сьогодні, як і тисячоліття тому, наша Київська Церква залишається в повному сопричасті з намісником апостола Петра, покликаним самим Спасителем служити єдності Його Вселенської Церкви та цілісності відкупленого Божого люду. Разом із єпископом Рима наша Церква перебуває в сопричасті з іншими Східними Церквами. У цьому відкривається особливе екуменічне покликання нашої Церкви – свідка неподіленого християнства та мучениці наших часів. 11. Ісповідник віри, довголітній в’язень сталінських таборів патріарх Йосиф Сліпий залишив невмирущий маніфест ідентичності нашої Церкви як спадкоємниці та правонаступниці повноти київського християнства. Цим маніфестом є величний собор Святої Софії у Римі, золотий ювілей освячення якого ми святкуватимемо 2019 року. Зведення римської Софії разом із заснуванням Українського католицького університету є свідченням живої та діяльної Софії Київської, виявленої в самому існуванні Української Греко-Католицької Церкви-мучениці як в Україні, так і на поселеннях. Безсмертне послання патріарха Йосифа «Urbi et оrbi» (Вічному місту і світу), викарбуване на фронтоні університету: «Істина й любов до науки собирає в розсіянні сущих». Будуючи собор Святої Софії в Римі, освячуючи його разом зі святим папою Павлом VI, цей подвижник Христової віри споглядав Софійський собор у Києві як материнський храм нашої Церкви, в якому молилися і його великі попередники. Київський храм патріарх Йосиф бачив видимим собором невидимої Софії, церковної та національної мудрості, що перетривала тисячоліття в тілі й крові його рідної Церкви, а сьогодні переможно сяє на всю Україну та весь світ. Патріарший собор у Римі є промовистим символом вселенськості Софії Київської, втіленням жаги українського серця до повноти єдності в Христі, дарованої нашому народу в хрещальній купелі князя Володимира. Він є знаком невмирущості осяяного Божою благодаттю українського духу – того самого, що його власним життям втілював патріарх Йосиф.  12. Великий ісповідник віри смиренно заповідав своїм нащадкам: «Поховайте мене в нашому Патріаршому Соборі Святої Софії, а як воплотиться наше видіння і постануть на волі наша Свята Церква і наш Український нарід, занесіть мою домовину, в якій спочину, на рідну Українську Землю… Якщо такою буде воля Божа і бажання Українського Божого люду, складіть мою домовину в підземеллях оновленого собору Святої Софії»[iv]. Патріарх Йосиф відчував, що Божественна Мудрість нагадує про завдання відновити первісну єдність нині поділеної Київської Церкви. Лише тоді ми побачимо воістину оновлений собор Святої Софії в Києві. Доки цієї єдності ще немає, жодна із Церков-спадкоємниць цієї Церкви не може одноосібно посідати стародавній собор Премудрості Божої, Софії Київської. Він має радше бути місцем зустрічі всіх нащадків софійної Київської Церкви, бути нагадуванням, закликом, будителем і надією на наше поєднання в Христі. 13. Через проповідуване слово Премудрість Божа проникала до серця кожного, формуючи нерозривну єдність, нездоланну спільність великої родини, поглядом зверненої до непорушної святині – Софії Київської. Наша Церква словом і ділом навчала своїх вірних дітей відважно брати на себе відповідальність за долю всього народу, за нашу державу. Вона завжди була державницькою та державотворчою, безупинно наголошуючи на ціннісних принципах функціонування державних і суспільних інститутів, обґрунтування яких шукала значно глибше – у скарбниці Премудрості Божої. Натхнений її мудрою традицією, праведний митрополит Андрей Шептицький писав: «Церква, зрозуміла як інституція чисто національна, що обіймає тільки один народ і відлучає його від усіх інших, стає орудником до піддержування роздору, підсичує національні пристрасті та допомагає до гніту інших націй. Вона веде до боротьби, а не до миру; до розлуки, а не до з’єднання, отже й не є Христовою»[v]. Софійне мислення нашої Церкви повсякчасно скеровувало її синів і доньок до подолання внутрішніх непорозумінь, до об’єднання зусиль, до консолідації українського народу, гуртуючи навколо завжди дійсних євангельських цінностей. Софія – мудрість втіленої в особисте та суспільне життя Істини, що творить архітектуру історичного буття народу, дозволяє в гаморі поколінь і цивілізацій закріпити інституційне оформлення його самобутності, «збудувати Рідну хату»[vi]. 14. У затишку софійної традиції київського християнства сформувалася особлива літургійна, богословська, духовна та канонічна спадщина. Ця багата духовна культура все ще, на жаль, мало вивчена та досліджена. Сьогодні ми разом із нашими православними братами, співспадкоємцями Київської Церкви, покликані заново відкрити цей наш спільний скарб, досліджувати та розвивати його як дорогоцінний фундамент нашого духовного єднання. Київському благочестю понад усе властива увага до серця людини як її найглибшого виміру, в якому сконцентровані здатність відчувати та осмислювати дійсність і приймати рішення під натхненням Святого Духа. Саме там Премудрість Божа трудиться над відновленням у людській істоті затьмареного колись первообразу. Відтак серце людини, як і навколишня дійсність, вимагає ціннісно-орієнтованого розвитку. Ідеалом сформованої за таких умов аскези стає фізична праця, що дозволяє людині відчувати себе ближчою до сотвореного світу та водночас спонукає приймати відповідальність за нього. Із людського серця – «безодні, усіх вод і небес ширшої»[vii] – Премудрість Божа сягає всього внутрішнього світу людини усвідомленим відчуттям відповідальності за іншого. Важка праця стає ціннісним ідеалом, знаряддям соціального служіння.  15. Відповідальність за спільне благо та служіння нужденним залишаються двома визначальними рисами соціального виміру київського благочестя. Ми знаходимо численні свідчення про них у житіях великих святих нашої землі, зокрема преподобного Теодосія Печерського та інших подвижників із «Києво-Печерського патерика». Цей вид благочестя формує властивий нашій духовній культурі образ відновленої Духом Святим людської особистості – святця як носія та свідка Божественної Премудрості. Молитва, праця та вчинки милосердя дозволяють людині стати живим втіленням незбагненної Мудрості самого Творця. Першим плодом софійної святості є духовний подвиг святих мучеників братів Бориса та Гліба. Із глибин цього особливого дару для нашого народу Божественна Премудрість проклала собі шлях до сердець незліченних мучеників за єдність Христової Церкви – як у часи гоніння Київської Церкви в Російський імперії, так і в часи комуністичного терору ХХ століття: їхня «мученицька кров свідчить перед небом і землею про непохитну вірність Богові»[viii]. У серці, в якому замешкала Божа Премудрість, євангельські принципи стають життєвими орієнтирами для нашого сьогодення, а звідтіля, з келії власного серця, прямують у широкий світ, щоб його преобразити, привести людське суспільство у відповідність до об’явлених цінностей. Так упродовж століть Київська Церква, вірна своїй спасенній місії, освячує Божою благодаттю серце кожного українця та всього народу, яскраво сяючи перед світом дивовижною іконою Божественної Премудрості.   Софія Київська – ціннісна парадигма побудови державності та суспільних інститутів українського народу 16. Етика суспільних відносин, сформована в контексті софійної логіки нашої історії, визначає особливе місце для провідника народу. Функція державної влади та суспільного проводу в київській традиції набуває властивих саме їй ознак. У «Повчанні» Володимира Мономаха легко помітити: великий князь не керується у своїй діяльності лише власним інтелектом і загальнолюдським досвідом. Він шукає Божих орієнтирів, мудро визнаючи примат Божественного Промислу над власною волею. Влада – це передусім служіння, що спонукає до турботи про довірений Богом люд, особливо ж про вдів і сиріт, про убогого та немічного. Лінощі – чи не найбільший із гріхів. Кожна людська діяльність має бути невтомною й осяяною Божою благодаттю. Саме тому князь звертається в молитві до Бога з проханням зміцнити його серце мудрістю. Моральні та богословські чесноти лежать в основі його особистого життя та суспільного служіння: «А се вам основа всього: страх Божий майте вище над усе»[ix]. Князь не узурпує влади, дарованої йому Всевишнім для захисту рідної землі та забезпечення добробуту підлеглих. Він покликаний мудро нею розпоряджатися задля миру та злагоди в країні. У нашій софійній системі цінностей саме Божий народ залишається носієм Божої Премудрості, а відтак – голосом, здатним нагадувати князеві про його священну місію та застерігати від зловживання владою. 17. Упродовж століть світло Христового Євангелія щедро осявало кожен вимір життя та побуту нашого народу. Слово Боже закладало ціннісні засади суспільних і державних інститутів, поглиблювало розуміння свободи та гідності людської особи, прав і обов’язків громадян, відповідальності влади, допомагало узгоджувати громадську та господарську діяльність із об’явленими істинами. Важливим відгомоном Божої Премудрості в історії українського народу, підхопленим Київською Церквою, є беззаперечна повага до знань. Митрополит Андрей якось відзначив: «Всі українці високо цінують науку та освіту»[x]. Сам митрополит і його наступники докладали чималих зусиль, щоб в українському народі не згасла жага до мудрості. Адже знання провадять до глибшого розуміння себе самого та довколишнього світу, дозволяють людині плідно взаємодіяти з дійсністю. Наука та освіта допомагають народові захистити свою самобутність, вберегти власну душу, творити квітуче майбуття. Просвіта є запорукою економічного розвитку та соціального прогресу. Однак лише тоді, коли керується істинними цінностями. «Якщо любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом», – писав Григорій Сковорода[xi]. Входячи в людську дійсність, Божа Премудрість просвітлює уми та скеровує людську волю до правильної дії, допомагаючи мудро керувати довіреним їй скарбом Божого творіння. 18. Особливим чином наш народ і його Церква стали свідками воплочення у власну історію Премудрості Божої в невимовних стражданнях і гоніннях, з вірністю та гідністю перенесених заради Христа та Його справедливості. Ми – Церква мучеників за Божу Істину. Випробовування, що рясно спадали на долю українського народу, ставали місцем об’явлення Божої сили та мудрості. Вони зіткали нашу самобутність, визначили нашу ідентичність. Ми бо не проповідуємо мудрість цього світу, а власною історією автентично звіщаємо «мудрість Божу в тайні, закриту, що її Бог призначив перед віками нам на славу» (1 Кор. 2, 6). Це та сама таїна Божественного задуму, що явилася світові з висоти хреста та осяяла його світлом Христового воскресіння. Це та мудрість, що дарує повноту життя і долає саму смерть.  19. Світлої пам’яті патріарх Йосиф Сліпий у своєму пастирському посланні до духовенства нашої Церкви, написаному ще в Красноярському краю, порівнює історію Церкви Христової з «хрестоносним походом» праведників і мучеників за Божу Істину. «А серед того хрестоносного походу окремий ряд становлять визнавці нашої Греко-Католицької Церкви… Там бачите і Ваших дідів і прадідів, батьків і кревних, численних Ваших духовних дітей, друзів і знайомих… За тими гідними, достойними і святими предками ступаєте і Ви зі своїми важкими хрестами, падаєте під ними не раз і не два, щоби знову повстати. Всі вони у Вашій боротьбі за Церкву та її єдність, у двиганні Вашого важкого хреста духом і молитвою з Вами!”[xii] Софія Київська – це також мудрість нашого народу, що об’являється в час страждань і надає силу переобразити біль і смуток гонінь у невимовну радість вірності Христові, у духовну звитягу над силами страху та мороку, у тріумф воскресіння. Наша Церква завжди усвідомлювала свою місію перед власним народом і цілим світом сповіщати Євангеліє “і то не мудрістю слова” (1 Кор. 1, 17), а любов’ю до хреста Господнього, який для нас, що спасаємося, є “сила Божа”».  Софія Київська – дороговказ до вічної мети дітей Української Церкви та народу 20. Свою славнозвісну «Молитву про Божу мудрість» праведний митрополит Андрей Шептицький завершує проханням: «Дай мені ту мудрість, що мені та моєму народові найбільше недостає. Дай мені мудрість правдивого вдоволення, правдивого щастя»[xiii]. У цих словах наш великий праведник ніби звертає очі власного серця в те майбуття, яке ще слід вибороти молитовним подвигом і спільною наполегливою працею. Тут виявилася вся мудрість українського народу, котрий крізь столітні випробування дивиться вперед і впевнено прямує до повноти свого покликання бути «знаменом, піднятим перед народами» (Іс. 11, 12), бути народом Божим, що нездоланною надією торує шлях до власної обіцяної землі, до повноти Божої любові та миру. І дороговказом йому на цьому шляху зоріє Премудрість Божа, втілена в його історію, – наша Софія Київська.  21. Софія Київська – мудрість народу, що народився у благодатних водах Володимирового хрещення. Відтоді євангельські цінності лягли в основу властивого нам світогляду, стали нормами організації суспільного побуту. Плекання української родини як домашньої Церкви, що зберегла наше церковне життя впродовж років найсуворіших переслідувань, передавання віри батьків майбутнім поколінням як найдорожчого національного скарбу та навіть сам процес державотворення в нашій історії пройняті сяйвом Божої Премудрості. Її світло вчить нас любити свій народ і його соборну державу, а водночас збуджує свідомість того, що ми, за словами апостола Павла, є небесними громадянами і тут, у цьому світі, постійного місця не маємо, а смиренними паломниками прямуємо до нашої Небесної Батьківщини (пор. Фил. 3, 20). Саме ця висока мета й покликання кожної людини дозволяють нам правильно оцінювати дочасне життя та добре готуватися до вічності. На шляху до Небесної Батьківщини ми покликані втілювати Софію Божу в нашу українську дійсність, будувати справедливий світ, творити цивілізацію миру та любові.  22. Дорогі в Христі брати і сестри! Упродовж своєї тисячолітньої історії наша Церква та наш народ уповні пережили у своєму тілі досвід пасхального таїнства нашого Спасителя. Ми пройшли крізь важкі терпіння, неодноразово пережили смерть і воскресіння. Перемогу та радість воскресіння ми бачимо на власні очі у вільній, незалежній та соборній Україні. Сьогодні, вкотре дивлячись в очі завойовникам, ми запитуємо в Господа: «Для чого Ти нас воскресив? Яким є Твій Промисел щодо нас?» На ці запитання Божественна Премудрість дає нам відповідь нашою власною Софією Київською! Сьогодні ми, як і тисячу років тому, щоразу глибше усвідомлюємо себе як помісна і водночас глобальна Київська Церква – Церква українського народу в єдності з наступником апостола Петра, як невід’ємна складова соборної Вселенської Церкви з місією об’єднання всіх християн. Ми впевнено прямуємо до повноти Божого Царства. У наших витоках – наші цінності, наш спосіб мислення та діяльності, наша традиція та стратегія розвитку, наш досвід. Наша спільна пам’ять, наше вповні відкрите серце та дружня рука, простягнута до православних братів, наш шлях у майбуття, наша мудрість – це наша Софія, Софія Київська.  23. Ця Мудрість Церкви та народу є запорукою нашої перемоги, нашої снаги та невмирущості. Саме вона в силі й благодаті Святого Духа проведе нас через відповідальний вибір у цьому році, оновить і зміцнить нашу державу та забезпечить перемогу й мир, розвиток і процвітання українського народу. Софія Київська є тією внутрішньою силою, яка без тривоги та страху веде наш народ у майбутнє особливим цивілізаційним шляхом. За своєю природою вона є універсальною – великою цінністю людства, що допомагає всім народам входити в нову епоху не з порожніми руками, а з Вічною Мудрістю, яка лежить в основі історії. Наша Софія Київська є її автентичним відблиском, вічним сяйвом Божественного Промислу, що відкриває нам істину про людину та її призначення у всесвіті. Пресвята Богородице, Престоле Премудрості, Київська Оранто та наша Нерушима Стіно! Веди нас, небесних громадян, дорогами цього земного буття до нашої Небесної Батьківщини! + СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у cвято Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа та Святого Василія Великого, архиєпископа Кесарії Каппадокійської, 14 січня 2019 року Божого [i] Іларіон Київський. Слово про закон і благодать / Іларіон Київський // Філософська думка. – 1988. – № 4. – С. 89–101. [ii] Там само. [iii] Блаженніший Гузар Любомир. Один Божий народ у краї на київських пагорбах: Слово Блаженнішого Любомира, Митрополита Києво-Галицької митрополії Української Греко-Католицької Церкви з нагоди започаткування повернення осідку митрополита до Києва, 13 квітня 2004 року // Благовісник Верховного Архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Любомира кардинала Гузара. – 2004. – № 4. – Львів: Друкарські куншти. – С. 161–168. [iv] Патріарх Сліпий Йосиф. Завіщання// Будьмо собою! Життя і Заповіт патріарха Йосифа Сліпого. – Львів: Видавництво УКУ, 2017. – С. 70. [v] Митрополит Шептицький Андрей. Правдива віра: Пастирське послання до вірних на Буковині // Про Віру: Вибрані послання Митрополита Андрея та Патріарха Йосифа Сліпого. – Львів: Артос, 2013. – С. 22. [vi] Митрополит Шептицький Андрей. Наша Державність. Як будувати рідну хату. – Львів: Артос, 2010. [vii] Сковорода Григорій. Книжечка про читання Святого Письма, названа «Жiнка Лотова». У 2-х т. // Трактати, діялоги, притчі, переклади, листи / За ред. Олекса Мишанич. – Т. 2– Київ: УНІГУ & НАН України, 1994. – C. 34–60. [viii] Стихира з Вечірні Неділі всіх святих українського народу. [ix]Повчання Володимира Мономаха (за Лаврентіївськимсписком) // Золотеслово. Хрестоматія літератури України-РусиепохиСередньовіччяІХ–Хстоліть. Кн. 2 / Заред.проф.ВасиляЯременка. –Київ: Аконіт, 2002. [x] Митрополит Шептицький Андрей. Божа Мудрість, І том // Твори морально-аскетичні. Том XLV-XLVII. – Рим: Видання УКУ імені Св. Климента Папи, 1978. [xi] Сковорода Григорій. Розмова, названа алфавіт, або буквар миру. – Київ: Наукова думка, 1983. – С. 200–249. [xii] Патріарх Сліпий Йосиф. Пастирське послання до духовенства «Про становище духовних та вірних Української Греко-Католицької церкви після 1946 року та закликом бути стійкими під час переслідувань» // Про Віру: Вибрані послання Митрополита Андрея та Патріарха Йосифа Сліпого. – Львів: Артос, 2013. – С. 104. [xiii] Митрополит Шептицький Андрей. Молитва про Божу Мудрість//Молитовник “Прийдіте поклонімся”. – Львів: Свічадо, 2004. – С. 74. Детальніше...

Різдвяне послання Блаженнішого Святослава (2019)

24 грудня 2018
Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам, боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим Бо хлоп'ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім'я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру (Іс. 9, 5). Христос народився! Славімо Його! Дорогі в Христі! Сьогодні небо і земля сповнюються світлом радості та миру. Ангели й люди, усе сотворіння вітає народженого в людському тілі Христа-Спасителя. Усі ми разом із пастирями та мудрецями спішимо до вбогого вертепу, щоб разом із Марією та Йосифом вклонитися воплоченому Богові, який спочиває в яслах на сіні. Спішимо прийняти любов і мир, які Господь приносить із собою у світ ненависті та насильства. Євангельська розповідь про Різдво Христове передає нам вустами ангела Благу Вість: «… ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк. 2, 12). У різдвяних колядках і богослужіннях цієї таїнственної ночі чуємо, як велика сила небесного війська хвалить Бога й промовляє: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання» (Лк. 2, 14). Цей ангельський спів про славу на висотах і мир на землі сповіщає нам, що здійснилося пророцтво Ісаї про Месію - Князя миру (Іс. 9, 5). Усе людство, очікуючи народження Спасителя, сподівалося на початок нової ери у своїй історії, - нового часу, коли Месія, як Князь миру, поверне гармонію в стосунки між людьми, усуне всяке насильство людини над людиною; уже не так, як Його прабатько Давид, буде переможцем у війні, але як Син Божий здолає саму причину воєн і ворожнечі - людський гріх, оте лихо, що є найбільшим спотворенням райського щастя. Людина створена Богом для миру, що є ознакою присутності й дії Святого Духа (пор. Гал. 5, 22-23). Незважаючи на свою впалу через гріх природу, людина постійно прагне цього миру, хоч не завжди вміє його осягнути. Невипадково наша Божественна Літургія, закликаючи до встановлення і укріплення благословенного Царства Отця, і Сина, і Святого Духа, відразу молиться за мир з висот для всього світу і добрий стан святих Божих Церков. Саме нинішнє свято нам сповіщає, що Христос - Князь миру і що Божа могутність об'являється в мирі. Утім, коли ми чуємо слово «князь», відразу думаємо про людину, яка має владу і силу. Ми зустрічаємо «князів», добрих і злих, у різних сферах людського життя: політично-суспільній, трудовій, сімейній і навіть церковній. Однак з євангельської перспективи та у світлі прикладу Христа як Князя миру, стає очевидним, що Божа влада – це служіння, а Божа сила – це безмежна і безкорислива, вірна і жертовна любов Господа до свого створіння. Людина зможе жити в мирі і стати служителем миру для інших лише тоді, коли прийме народженого сьогодні Князя миру у своє серце, у свій внутрішній духовний світ, в особисте і суспільне життя. Святий Павло пише в Посланні до ефесян: «Він наш мир» (Еф. 2, 14). Отож найвищий прояв Божої всемогутності, прояв сили і влади Князя миру – це не приниження іншого через несправедливість і насильство, а служіння ближньому в безкорисливій любові задля миру! Часом у щоденному житті нам видається, що сильним є той, хто може принизити іншу людину. Однак насправді такий прояв сили – це насильство. Тож стоячи перед яслами Князя миру, ми починаємо розуміти, що насильство – це завжди аргумент слабкого, який хоче видати себе за сильного, це поведінка боягуза, що просто лякається іншої людини, навіть найслабшої. Христос зазнавав насилля практично з моменту народження. Цар Ірод, якого в історії називають великим, насправді був малим боягузом: боявся за свою владу, почувався невдахою перед обличчям Бога у немічній Дитині. Щоб утримати владу і пов’язане з нею багатство, вдався до насильства: наказав убити вифлеємських малят, дітей власного народу! Та Божий мир завжди сильніший за людське насилля, тому саме він перемагає. Стратегію підступного нападу, агресії чи сліпого насильства як шляху до запевнення своєї влади обирає безсилий і слабодухий, бо нічим іншим не може переконати чи повести за собою. Натомість запорукою справжньої перемоги і тривалого миру часто стає людська слабкість, одягнена в Божу силу. Згадаймо, як об’явив Господь Апостолові народів: «Моя сила виявляється в безсиллі» (2 Кор. 12, 9). Немічне Боже є сильнішим від позірно могутнього людського. Ірода незадовго після народження Господа Ісуса поховали, а Христос – Князь миру – живий вчора, сьогодні і навіки! (див. Євр. 13, 8). Дорогі в Христі! Святкувати Різдво – це сповнюватися миром із небес і сказати «ні» насильству. Приймімо новонародженого Спасителя як Князя миру в наші родини і станьмо, за прикладом святого Йосифа та Богородиці Марії, носіями і хранителями миру. Уникаймо будь-якого насильства – у словах і вчинках – передусім у родинному колі, у стосунках чоловіка і жінки чи батьків і дітей. Відкидаймо культуру смерті, яка допускає вбивство невинних ненароджених і заохочує, як це буває в деяких країнах світу, важкохворих або старших людей вкорочувати собі віку під маскою так званої «солодкої смерті», що є насправді нічим іншим, як викликом проти Бога і злочином проти святості й недоторканності людського життя. Нехай залунає прабатьківська колядка в наших школах та інших навчальних закладах, запобігаючи проявам насильства серед дітей. У суспільстві, в якому живемо, не дозволяймо, щоб сліпе фізичне чи моральне насильство було засобом політичної боротьби. Представники політичних сил, які заохочують до насильства і розпалюють конфлікти, насправді є слабодухими і ніколи не будуть здатними послужити спільному благу нашого народу. Хоч би де ми жили: в Україні, яка в недалекому майбутньому обиратиме президента і парламент, чи в країнах наших поселень – підтримуймо тих, хто йде до влади не з метою панування, а щоб служити і має силу протистояти насиллю, утверджуючи справедливий і тривалий Божий мир. Святкуймо сьогодні Різдво Христове та будьмо носіями небесної радості й миру, перемагаймо насильство і страх, як в особистому житті, так і на всіх фронтах війни, наслідки якої кожний із нас сьогодні дуже глибоко переживає. Чужоземній агресії протиставмо, як це роблять захисники рідної землі на Сході України, жертовність нашої любові, дієву солідарність із жертвами агресії, витривалість у молитві, якою спільно прикликаймо Божий мир на нашу землю, у наші родини і серця! Нехай сповняться на нас слова пророка Ісаї: «Не чути буде більше про насильство в твоїм краю та про спустошення й руїну в твоїх межах. Ти зватимеш твої мури спасінням, славою – твої ворота» (Іс. 60, 18). Дорогі браття і сестри! Оцим різдвяним словом вітаю кожного з вас, батьків з дітьми, старших із молоддю, що сьогодні, як домашня Церква, приймаєте до своїх родин новонародженого Христа. Спішу з благовістю радості й миру до тих, хто є на заробітках – далеко від свого дому та від близьких, обіймаю вимушено переселених братів і сестер, що тужать за рідною стороною, та всіх, хто сьогодні носить на своєму тілі й у душі рани війни та насильством. Особливо вітаю з Різдвом Христовим наших військових, які є оборонцями миру та переможцями війни. Лину думками та молитвою до холодних тюрем, де страждають наші військовополонені й в’язні сумління, до лікарень, де одужують поранені в боях за нашу Батьківщину, до домівок, де вбиті горем українці переживають втрату своїх рідних внаслідок війни. Господь миру є з усіма нами! Хай різдвяна зоря сяє нам своїм світлом, а в кожній хаті дзвінко лунає пісня-коляда: Ангели співають: «Слава» восклицають, На небесах і на землі Мир проповідають. Усім бажаю справжньої радості дітей Божих, веселих свят Різдва Христового та щасливого, мирного і благословенного нового року! Христос народився! Славімо Його! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у день Святого отця нашого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця, 19 (6) грудня 2018 року Божого Детальніше...

«Боже Слово і катехизація»

14 грудня 2018
«Боже Слово і катехизація» Послання Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 2018 року до духовенства, монашества і мирян Бо коли я проповідую Євангелію, нема мені від того слави, бо це мій обов'язок; і горе мені, коли б я не проповідував Євангелії (1 Кор. 9, 16). Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні брати і сестри в монашестві! Дорогі браття і сестри в Христі! Після свого славного триденного воскресіння наш Спаситель Ісус Христос передав своїм апостолам особливу місію: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 19-20). Бути християнами означає бути учнями Ісуса Христа, єдиного Учителя, носіями Його Духа, вістунами Його Доброї Новини та свідками Істини, якою є Він сам. Як член Церкви Христової, кожен християнин покликаний зростати в Ісусовому учнівстві: Силою і діянням Святого Духа щоразу глибше пізнавати свого Божественного Учителя, який присутній у спільноті Церкви, та ділитися своїм досвідом із ближніми.  Здійснюючи своє запевнення - «Я з вами по всі дні аж до кінця віку», воскреслий Христос перебуває в Тілі своєї Церкви у Святих Таїнствах та Божому Слові. Щоразу, коли ми читаємо Святе Письмо, маємо нагоду слухати Слово нашого Вчителя, який нас навчає Своїм Духом Святим, виховує, провадить до всякого доброго діла. Святіший Отець Франциск у своєму Апостольському повчанні «Радість Євангелія» підкреслює нерозривний зв'язок між Божим Словом та навчанням і передаванням віри, тобто катехизацією: «Вивчення Святого Письма має бути дверима, відкритими для всіх віруючих. Основне, щоб об’явлене Слово глибоко збагатило катехизацію і всі зусилля з передавання віри. Євангелізація вимагає близькості зі Словом Божим, а це зобов’язує, щоб єпархії, парафії і всі католицькі організації забезпечували ґрунтовне і постійне вивчення Біблії, а також сприяли особистому і спільнотному молитовному читанню Слова Божого» (п. 175). Читаючи Боже Слово, роздумуючи над ним і молячись ним, ми зустрічаємо Христа, пізнаємо і приймаємо Його. Саме це і є завданням катехитичного служіння – не тільки привести людину до зустрічі з Ісусом Христом, а досягти того, щоб вона, пізнавши Його, повірила в Нього, жила в єдності з Ним і, за словами апостола Павла, дозрівала до повноти Христа. До апостолів, які, простуючи з Єрусалима до Емауса, розмовляли і сперечалися між собою про те, що сталося, Ісус наближається, супроводжує їх і пояснює їм Писання (пор. Лк. 24, 13 – 35). Cучасна людина також потребує такого супроводу віри протягом усієї своєї земної мандрівки за Христом. Церква здійснює цей супровід у різний спосіб, зокрема й за допомогою катехитичного служіння. «Метою катехизації – основного діяння Церкви – є навчати й виховувати у вірі християнина та провадити його до сопричастя з Ісусом Христом та церковною спільнотою»(Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», 54). Постійна та безперервна у віковому сенсі катехизація дітей, молоді, дорослих і літніх осіб – необхідна якість живої парафії як місця зустрічі з живим Христом. Прагнемо підкреслити, що бути учнем Христовим – це завдання всього нашого життя. Ось чому навчання і передавання віри (катехизація) – це не лише підготовка дітей до першої Святої Сповіді та урочистого Святого Причастя, а постійне і безперервне зростання у вірі всіх вірних Христової Церкви – дітей, молоді, дорослих. Відповідальність за проголошення Божого Слова та катехизацію Розглянувши стан проголошення Слова Божого та катехитичного служіння, дякуємо Богові за все добро та рясні плоди, які приносить благовість Христового Євангелія в пастирському служінні нашої Церкви як в Україні, так і в різних країнах світу. Хочемо висловити визнання і вдячність священикам, богопосвяченим особам, катехитам, батькам - усім, хто щиро присвячує себе проголошенню Божого Слова та бере участь у навчанні і передаванні святої віри. За християнське виховання своїх вірних відповідає вся Церква, бо, як матір, вона дбає про народження до нового життя в Христі та зростання у вірі кожної людини. Уся Церква покликана ділитися своєю вірою та проповідувати Євангеліє спасіння, але кожен виконує цю місію відповідно до місця свого служіння в церковному Тілі. Ми прагнемо, щоб усі вірні, сповнені радістю зустрічі з живим Христом і належності до церковної парафіяльної спільноти, жили та ділилися вірою у воскреслого Христа. Сім’я – домашня Церква, батьки – перші вихователі віри Висловлюємо щиру вдячність батькам, бабусям і дідусям, хресним, які передають живий скарб віри з покоління в покоління. Ми пам’ятаємо, що впродовж важких десятиліть комуністичного режиму саме наші сім’ї були тим простором дії Святого Духа, не підвладним атеїстичній пропаганді, - простором, де плекали і зберігали віру в Бога та вірність Христовій Церкві. У всі часи, незалежно від зовнішніх обставин, сім’я, як домашня Церква, була, є і буде першим середовищем плекання і передавання віри. Тому і сьогодні скеровуємо погляд і увагу на сім’ю, щоб допомогти їй, а передусім батькам, поглибити своє духовне життя, щоб вони були здатними передавати дар святої віри своїм дітям і внукам. У цьому важливому завданні батькам повинні допомагати хресні батьки, дідусі, бабусі, їхні родичі, друзі, школа, парафіяльна спільнота. Кажемо «допомагати», бо замінити сім’ю в цьому відповідальному завданні не може ніхто. Дорогі родини! «Ваша домівка є першою і найважливішою школою, де ваші діти мають навчитися любити Бога і людей. Якою буде та школа, таким буде й навчання», – казав праведний митрополит Андрей (Християнська родина, 13). По-християнськи виховуйте дітей, створюйте в сім’ї особливу атмосферу спільної молитви – моліться разом перед святими іконами, святкуйте неділі і свята, беручи участь зі своїми дітьми в парафіяльній Божественній Літургії. Святкуючи разом, плекайте християнські родинні звичаї та традиції, виховуйте в дітей християнські погляди на життя та розвивайте в них відчуття належності до церковної парафіяльної спільноти і свого народу. Дорогі батьки! Ви є першими вчителями віри для своїх дітей, виховуйте їх прикладом власного життя і словом молитви. Звіщайте їм Євангеліє, читайте Слово Боже, твори про життя святих і наших новомучеників, які є взірцями віри, прийнятої, пережитої і засвідченої. Починайте день ранковою молитвою, а завершуйте вечірньою, заохочуючи дітей словами: «Ходімо молитися». Свідчіть свою віру власним життям. Вчитися мови віри Апостол Павло в Посланні до римлян твердить, що «віра із слухання, а слухання через слово Христове» (10, 17). «Букварем», з якого вивчаємо мову віри, є Святе Письмо і Катехизм нашої Церкви. Тому заохочуємо, щоб Святе Письмо та Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха» були настільними книгами в кожній родині. Про читання Святого Письма в родині наш праведний митрополит Андрей навчає: «Треба, щоб кожний християнин ясно здавав собі справу з користі читання і знання Святого Письма. Святе Євангеліє є предметом, що хату освячує і стягає на неї благодать, бо є предметом віри й любові жителів хати. Воно стереже їх перед злом, показує їм дорогу, підносить їх серця до неба, очищує плями їх душ. Я не вагався б сказати, що воно лікує рани їх тіл. Звичай читати Святе Письмо кожного дня, хоч би хвилинку, повинен стати звичаєм кожної християнської родини. Те читання повинно бути щоденним кормом людей. Воно ж кормом здоровим, цілющим, скріпляючим...»(Про почитання Святого Хреста). Священик від імені єпископа є головним катехитом і учителем віри  у парафії Звертаємося до вас, дорогі отці, браття у священстві. Допоможіть нам добре організувати та якісно і з відчуттям святого обов’язку забезпечити весь процес християнського навчання і виховання дітей, молоді та дорослих, щоб донести Слово Боже і правди віри до всіх вірних. З ревністю і запалом проголошуйте Боже Слово, підтримуйте і провадьте вірних до його розуміння та молитви з ним. Створюйте в парафіях біблійні гуртки, заохочуйте вірних до практики молитовного читання Святого Письма у церковній спільноті та сім’ї. Ретельно, з молитвою готуйте свої проповіді, ґрунтуючись на Божому Слові, щоб воно було «живим і діяльним» у житті вірян. Організовуйте та особисто супроводжуйте в парафії групи вивчення Катехизму УГКЦ, щоб читання цієї книги провадило людей до зустрічі з воскреслим Христом, живило їхню віру, давало їм відповіді на проблеми сьогодення та надихало їх до служіння. Ви, дорогі священики, є відповідальними за якість катехитичного служіння в парафії. Дбайте, щоб християнське навчання було пристосоване до віку кожного. Супроводжуйте дітей, молодь, дорослих у їх постійному зростанні у вірі. Разом із катехитами плануйте катехитичні зустрічі й різні заходи, зважаючи на поступовість і систематичність навчання та виховання у вірі. Пам’ятайте про важливість передавання християнської віри відповідно до способу спілкування сучасних людей, тому залучайте до процесу християнського навчання і виховання новітні методи й засоби. Дбайте про катехитів, про їх початкову та постійну формацію, підтримуйте їх служіння духовно і матеріально. Плекайте катехитичну справу і заохочуйте до цього інших, пробуджуйте і підтримуйте запал до служіння, щоб ваша парафія справді була місцем зустрічі з живим Христом, зростання у вірі та передавання її наступним поколінням. Катехити – «надійні помічники  священиків у катехитичному служінні» Звертаємося до вас, дорогі катехити – миряни й богопосвячені особи, і складаємо вам щиру подяку за віддане служіння в парафіях. Ви – надійні помічники для священиків у місії християнського навчання і виховання поколінь вірних нашої Церкви. Церква високо цінує ваше покликання і служіння. Ваше покликання передавати віру в живого Христа походить із радості особистої зустрічі з Ним і належності до церковної парафіяльної спільноти. Ваше бажання ділитися цією радістю з іншими, допомагати їм пізнати Христа є відповіддю на прагнення сучасної людини, яка шукає «Дорогу, Істину і Життя». Допоможіть сучасній дитині, молодій і зрілій людині зустріти Ісуса, пізнати Його науку, живитися Божим Словом і Пресвятою Євхаристією. Від імені Церкви пробуджуйте, надихайте і підтримуйте запал до пізнавання Слова Божого і правд віри, до життя ними. Плекайте особисту молитву та провадьте до молитви тих, кого виховуєте. Дбайте про свою постійну формацію, щоб краще послужити Божій справі та відповісти на сучасні виклики. Проявляйте активність і творчість у своїй парафіяльній спільноті. Будьте людьми молитви та свідчення християнського життя. Парафіяльна спільнота Звертаємося до всіх вірних нашої Церкви, адже до передавання віри покликані всі члени церковної спільноти. Від сумлінності виконання цього права і обов’язку кожним християнином залежить розвиток парафії, Церкви та суспільства. Парафіяльна спільнота повинна дбати про духовно-моральний розвиток кожного її члена, а також проповідувати Євангеліє всім людям. Ця спільнота має бути натхненницею і рушієм катехизи та основним місцем її проведення. Тому плекайте покликання до богопосвяченого життя, священичого та катехитичного служіння. Цінуйте осіб, які звіщають Боже Слово, провадять до зустрічі з Христом, виховують і супроводжують у вірі. Моліться за них, виявляйте їм сприяння та підтримку. Пізнавайте щоразу глибше Слово Боже, дозвольте йому змінювати вас. Читайте Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», щоб пізнавати правди віри та жити ними. Діліться радістю зустрічі з воскреслим Христом, беріть активну участь у спільнотному і молитовному житті парафії. Свідчіть свою віру прикладом життя в особистій, сімейній, професійній і суспільній сферах. Щодня живіть вірою, молитвою і ділами милосердя. Пресвята Богородиця – Мати й Учениця Ісуса, яка почула Його Слово і повірила в Нього, прийняла і дарувала Його світові. Вона завжди є для нас прикладом того, як бути учнями Христа і вести до Нього інших, щоб завдяки нашому свідченню віри люди, які сьогодні взивають: «Хочемо бачити Ісуса» (Ів. 12, 21), – могли пізнавати, приймати Його і жити в єдності з Ним. Хай Пресвята Богородиця провадить нас у місії слухання Божого Слова і втілення його в щоденне життя, щоб ми дедалі глибше пізнавали науку Христову, зростали у вірі та передавали її іншим з радістю і запалом. Благословення Господнє на вас! Від імені Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви + СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при ПатріаршомусоборіВоскресінняХристового, у день Святих мучеників Парамона та Філумена, 12 грудня 2018 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної  Божественної Літургії в неділю 23 грудня 2018 року Божого. Детальніше...

Глава УГКЦ попросив підтримати започатковану Блаженнішим Любомиром благодійну ініціативу «Андріїв гріш»

12 грудня 2018
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав звернувся до всіх вірних та людей доброї волі, які бажають допомогти тим, що страждають від війни в Україні, скласти свої пожертви для фонду «Андріїв гріш», який започаткував світлої пам’яті Блаженніший Любомир. Детальніше...

Телебачення, оркестр, часопис, школа аніматорів, театр з ходулями – як у Дрогобичі заохочують молодь до Церкви [відео]

30 вересня 2018
Молодіжна комісія Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ опікується творчою молоддю, яку об'єднала віра в Бога та любов до творчості. Під крилом Церкви для молодих людей створили власне телебачення, оркестр, часопис, школу аніматорів. Вони організовують молодіжні прощі та фестивалі, а їхня незмінна візитівка – театр «Глорія» з ходулями та вогняним шоу. Детальніше...

Проголошення свята Матері Божої Неустанної Помочі

22 червня 2018
Вих. ВА 18/222 На славу Святої, Єдиносущної, Животворящої і Нероздільної Тройці, Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви СВЯТОСЛАВ Зважаючи на поширення серед наших вірних культу Матері Божої Неустанної Помочі, з урахуванням норми кан. 40, § 1 Кодексу канонів Східних Церков (ККСЦ), Синод Єпископів УГКЦ, що відбувся в престольному граді Львові 3–12 вересня 2017 року Божого, відповідно до припису кан. 880, § 2 ККСЦ, установив свято Матері Божої Неустанної Помочі (н. 7). Ми, владою нам даною, нашим декретом вих. ВА 17/454 від 11 грудня 20017 року Божого, подали це до відома Божого люду, постановляючи також його святкування в першу неділю липня. Патріаршій літургійній комісії було доручено опрацювати богослужбові тексти цього свята. Укладений Патріаршою літургійною комісією відповідний літургійний текст був переданий Отцю і Главі Церкви УГКЦ для ознайомлення та проголошення. Відповідно до приписів розділу «Літургійні тексти» Інструкції щодо подання літургійних текстів, їх перевидань і перекладів (пор. Благовісник Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ 2013 року, с. 114), владою нам даною затверджуємо і проголошуємо ad experimentum терміном на три роки Службу свята Матері Божої Неустанної Помочі. Наголошуємо, що Патріарша літургійна комісія збирає всі зауваження і доповнення до затвердженого ad experimentum літургійного тексту. Опрацювавши їх, подає остаточний варіант цього тексту Отцеві і Главі УГКЦ на затвердження, для якого потрібна також згода Синоду Єпископів УГКЦ. Цей декрет набирає чинності 21 червня 2018 року Божого. † СВЯТОСЛАВ о. Микола Сулима, канцлер Курії Верховного Архиєпископа УГКЦ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у день Святого священномученика Теодота, єпископа Анкирського, 20 червня 2018 року Божого Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 1 з 14
^ Догори