Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
У неділі, які йдуть після свята П’ятдесятниці, Христова Церква звертає нашу увагу на те, як Бог ділиться своєю святістю з людиною, адже тільки Він є святий. Слово «святий» – по-єврейськи кадош, по-грецьки агіос – означає перш за все «відокремлений», «інший», «несхожий на решту». Бог є Святим не тому, що він просто «дуже добрий» за людськими мірками. Він Святий, бо Він цілковито інший – незрівнянно вищий від усього сотвореного, чистий, необмежений жодними межами тварного буття. Саме тому Він промовив до свого народу ще в Старому Завіті: «Будьте святі, бо я, Господь, Бог ваш, святий» (Лев. 19, 2). Це запрошення – не до самовивищення, не до зверхнього ставлення до інших. Це заклик до іншого способу буття у світі: жити за Божою логікою, а не за логікою цього світу; ставити Бога в центр свого життя, а не власне «я»; шукати Небесного Царства, а не лише земного комфорту.
Бог не тільки є Святий – «зовсім інший», але Він наближається до людини у своєму Дусі, як спасительна, животворна любов, яка скріплює людину і спільноту. Він являє себе людям як той, хто освячує, Він кличе людину, щоб вона розділила з Ним Його вічну, нетлінну та спасенну святість.
Минулої неділі Всіх святих, ми роздумували над плодами дії Духа Святого в історії всього людства. Сьогодні ж наша Церква звертає нашу увагу на дію Божої святості в житті українського народу. Після Свято-Володимирового Хрещення Русі-України наша Церква стала немов душею нашого народу, глибоко ввійшовши в його історію і тісно сплівшись з усіма проявами нашого родинного, громадського і національного життя. Християнські моральні цінності, традиції і духовні скарби, прищеплені на український ґрунт, принесли свої щедрі плоди. Серед усього іншого це, передусім, святість. Тому нині ми маємо свято Всіх святих українського народу. Але щоб захопити і нас, впровадити в те Боже запрошення розділити з Богом Його святість, Бог промовляє до нас словами євангельської благовісті, про покликання перших апостолів (Мт. 4, 18–23).
У сьогоднішньому Євангелії розповідається, коли Ісус проходив вздовж Галилейського моря і побачив Петра й Андрія, а також синів Заведея і звертається до них: «Ідіть за мною, зроблю вас рибалками людей» (пор. Мт. 4,19). «Ісус побачив…» (пор. Мт. 4,21). Погляд Ісуса охоплював і багатьох інших людей, які там були, але щодо цих братів-рибалок Його погляд стає для них вибранням і покликанням. Це покликання відбувається під час щоденної праці цих людей. Ісус не говорить їм змінити професію, а тільки об’єкт ловитви, однак це буде тільки в майбутньому. Щоб це здійснилося, галилейським рибалкам потрібно буде слідувати за Ісусом, щоб навчитися від Нього проголошення Царства Божого. Таким чином покликання перших учнів відбувається у чотири етапи: побачив; покликав; залишили все; пішли слідом за Ісусом. Два перших кроки стосуються – Бога, два другі – людей.
Покликанню учнів передує Божий погляд. Що означає «побачити»? В грецькому оригінальному тексті воно означає доконану дію і походить від слів «пильно дивитись», «шукати». Бог дивиться інакше, ніж ми. Людям впадає у вічі зовнішнє, а Бог бачить внутрішнє. Він бачить свій образ в людині. Він бачить, ким ми могли б бути. Ісус дивиться поглядом любові і глибокої довіри. Погляд цей має міжособовий характер і спрямований до конкретних осіб. Люди бачили у євангельських рибалках звичайних людей, а Ісус побачив у них своїх друзів – апостолів, попри їх людські слабкості й упадки.
Апостоли були покликані, щоб після Вознесіння Господнього продовжити справу спасіння людського роду, яку започаткував Ісус Христос через своє воплочення, народження, хресну смерть та воскресіння. Саме ця ціль – спасіння людства – проходить основною віссю через все земне життя Сина Божого та через ціле Священне Писання. І першим кроком людини на цьому шляху є навернення. Навернення зі злої дороги, навернення до Бога, відкинення гріха…
Апостоли виконали доручення, яке отримали від свого Божественного вчителя. Вони проповідували Його Слово. Хрестили людей, розбудовували Церкву Христову по всій землі. І завдання поширення Христової Благовісті не закінчилося зі смертю останнього Апостола. Це завдання для всіх нас, це покликання всіх християн. Першими, хто приніс радісну звістку про воскресіння Христове були жінки-мироносиці. Усіх нас – жінок, чоловіків, молодь, дітей – Господь закликав до поширення Євангелія, до свідчення життям віри у Його Ім’я, бо християнство – це не лише культ, обряд та дотримування певних норм і правил. Це, перш за все, життя кожного з нас у Христі Ісусі. І до нас, як і до Апостолів, звернені слова: «Ходи за мною». Тож маємо добре усвідомлювати, який обов’язок беремо на себе.
Ісус «покликав»: «Ідіть за мною» (пор. Мт. 4,19). Кожна людина є покликана Богом до життя, і це становить фундаментальну частину її особовості й ідентичності. Кожне покликання завжди є даром самого Бога. Гарно говорить про покликання як Божий дар пророк Єремія: «Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив» (Єр. 1,5). Про це говорить сам Ісус Христос до своїх учнів: «Не ви мене вибрали, а я вас вибрав» (Ів. 15,16). Ці слова об’являють нам правду про те, що кожне покликання є особистим даром, яким Бог обдаровує кожну людину зокрема. Ще перед народженням, Бог Творець дає людині покликання, приготовляє для неї місію.
У наш час можемо почути: «Проблема нинішнього світу в тому, що у нас немає єдиного великого лідера». Але ж ми, християни, маємо найвеличнішого лідера у світі – Господа Ісуса Христа. У сьогоднішньому Євангелії Він закликає нас зробити Його нашим лідером: «Іди за мною». Він каже: «Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною» (пор. Мт.16,34).
Сьогодні багато людей не знають, куди вони ідуть. Той, Хто каже: «Іди за мною», знає, куди він іде. Ісус прямує до Отця. Він хоче запросити нас із собою. Він прийшов, аби запровадити нас на небеса перед лице Отця. Він прийшов, аби дати нам прощення і мир як з Богом, так і з самими собою, аби донести нам любов Отця. В Ісуса для нас є завдання, мета, яку ми повинні досягти, як у цьому світі, так і в іншому, в який прийдемо. Тому не біймося іти за Господом.
Наша справжня мета – не просто вірити в Ісуса, але свідчити Його своїм щоденним життям, бо «не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі», – каже Ісус (Мт. 7,21). Сьогодні люди передусім хочуть відчути зміст і сутність свого життя. Єдиний спосіб відчути це – іти за Ісусом. Якщо ми шукаємо шлях до прощення, то Ісус є тим шляхом, бо Він забирає наші провини від нас. Якщо ми шукаємо шлях до миру, то тим шляхом є Він, який сказав: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам» (Йо. 14,27). Якщо ми шукаємо шлях до справжньої свободи, то тим шляхом є Ісус, який сказав: «Коли ви перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете учнями моїми і спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Йо.8,31-32).
Хтось може подумати, що він не достойний того, аби іти за Господом. А рибалки були вартими? Був вартий гонитель Савло? Був вартий Петро? Ісус прийшов, як Спаситель, аби зробити нас гідними. Бог не обирає досконалих. Він удосконалює тих, кого обрав. Так сталось зі Савлом, якого Він обрав, аби слідувати за Ним, і він став Павлом – великим апостолом. Так сталось зі стрімким і нерішучим Петром, який був обраний, аби іти за Ісусом – він став стійким і рішучим провідником Християнської Церкви. Слова «Іди за мною» визначають, що Ісус більш зацікавлений майбутнім, ніж минулим. Ці слова спрямовані тим, хто впав і хоче підвестись; тим, хто хоче вийти з болючого минулого до щасливого майбутнього, вийти з темряви до світла, тощо.
Коли Ісус проходив мимо, Він сказав до рибалок: «Ідіть за мною», вони відразу кинули свої сіті і пішли за ним. Це було їхнє духовне народження, це був перший крок до спасіння, до прощення, миру, любові, правдивої свободи. Це був перший крок до небес. Так може статись і з нами, якщо ми скористаємось цим запрошенням нашого Господа, кожний особисто і як народ в цілому. Бо Господь промовляє до кожного з нас особисто через сьогоднішнє Євангеліє: «Іди за мною». Тож у ці дні коли Україна, її народ, збройні сили України переживають широкомаштабну військової агресії московії, огорнімо молитвою кожного нашого воїна, всі родини наших військовослужбовців, усіх постраждалих від війни, всіх людей доброї волі, які живуть неустанною турботою про захисників нашої Вітчизни. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта! Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та дочасне й вічне добро рідного народу, довіряймо своє життя і майбутнє України Богові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.
+ Ярослав
14 червня 2026 року Божого,
с. Міжгір’я
- Владика Ярослав відвідав громаду с. Міжгір’я з нагоди 30-ліття освячення місцевого храму [фото]
- У Дрогобичі відбувся форум родин на тему «Душпастирство родин в часі війни» [фото]
- Владика Ярослав у Биличах: Святість – це не заслуга, яку треба заробити, а дар, який треба прийняти і розвивати [фото]
- Проповідь з нагоди Єпархіальної прощі до с. Биличі (2026)
- У Дрогобицькій семінарії відбулося урочисте поставлення випускників-дяків [фото]
