«Нині все наповнилося світлом,
і небо, і земля, і глибини підземні.
Нехай же празнує вся вселенна Христове воскресіння,
- в якому ми утверджуємось!»
(Тропар 3 пісні Канону Пасхи)
Христос Воскрес!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Свято Христового Воскресіння Церква називає світлим, адже Христова перемога над смертю внесла проміння світла у гріховну темряву, в якій перебувала Вселенна після гріхопадіння Адама. Нині все наповнилося радістю, бо святкуємо Христове Воскресіння, яким людський рід звільнився від рабського поневолення гріхом і смертю. Воістину все наповнилося світлом у ці дні Христової Пасхи, коли увесь світ святкує Його переможний перехід від смерті до життя. Тому й сьогоднішній день називаємо Світлим Понеділком, а всі дні аж до наступної, Томиної Неділі – Світлим тижнем.
У Старому Заповіті Христове Воскресіння має могутній прообраз – старозавітну Пасху. Вона була спомином «переходу» вибраного народу з Єгипту до «обіцяної землі», з неволі – до свободи, з рабства фараона – до волі Божих дітей. Впродовж багатьох століть вибраний Ізраїльський народ святкував Пасху – свято, що пригадувало подію, без якої не існувало б і самого народу. Слово «Пасха» означає «Перехід». Відзначаючи це свято, ізраїльтяни згадували свій перехід від рабства до свободи, з Єгипту до Вибраної землі. Бог врятував їх від єгипетського рабства та неминучої загибелі, перевівши люд під проводом Мойсея через Червоне море і пустелю. Це був не просто порятунок від єгипетських колісниць. На одному березі моря євреї були лише ватагою втікачів, рабів, призначених на смерть, на іншому ж вони стали єдиним народом, який Господь скріпив на пустелі та якому була дарована свобода до життя. Тож тим і явив Господь Бог, що він Заступник та Визволитель – бо рятує пригноблених та слабких з рук зухвалих та сильних.
Тим чудесним порятунком Бога і був створений народ. Тож святкуючи Пасху, вибраний люд Божий не тільки згадував про минуле, але в ній віднаходив надію на майбутнє. І в моменти випробувань, і в часи піднесень, народ розумів, що Бог далі веде своїх людей, вірний своїй обітниці, переводить їх через море страждань та випробувань до свободи та життя у своєму Царстві. Саме ця віра зберегла їх серед різних історичних катастроф. Пропали імперії, зникли гнобителі, а Божий народ – вистояв.
Також після свого воскресіння Христос сходить до аду, щоб визволити з його узів смерті Адама та Єву, а також усіх, що очікували спасіння так, як колись зійшов до Єгипту, щоб визволити народ ізраїльський з неволі фараона. Отже, у воскресінні Христос здійснює новий, вселенський пасхальний вихід усього людства. В ту пасхальну ніч в Єгипті святкування Пасхи було позначене для Божого народу надією на визволення. Для учнів, які повірили Христові, ці очікування Ізраїля стали надією на спасіння. Під час страждань, розп’яття і поховання Ісуса ця надія наче згасла: «А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля…» (Лк. 24,21). І саме у Воскресінні Ісуса Христа учні були відроджені до живої надії (І Пт. 1,21). Цією надією і ми живемо щодня і ця надія стає для нас очікуванням воскресіння з мертвих.
Воскресіння Христове є запорукою і нашого воскресіння, адже: «Він – начало, первородний з мертвих…» (Кол. 1,18). Своїм воскресінням Христос відкрив і для нас цей шлях до воскресіння. Пасхальний дар, який містить в собі всі інші – це Святий Дух. Він є між нашим і Христовим воскресінням: «І коли Дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, мешкає у вас, то той, хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом своїм, що живе у вас» - каже апостол Павло (Рим. 8,11).
Іншим визначним прообразом, Ісуса Христа є старозавітна постать Йосифа, улюбленого Сина Якова. Святі отці бачать у Йосифові прообраз Христа: улюблений Син Отця, засуджений на смерть через заздрість своїх братів. Цікаво порівняти історію Якова (пор. Бут 45) з розповідями про появи Христа воскреслого, поглянути на цю історію у світлі Пасхи, щоб побачити величну Божу педагогію спасіння людини. Йосиф – в особливий спосіб люблений Яковом син, що викликає ревність у його братів, які вирішують продати Йосифа, а батькові розповідають, що він загинув. Йосиф, використовуючи в Єгипті свою здатність тлумачення снів, досяг почестей і слави, став другим після фараона. Однак, коли він бачить своїх братів, які прийшли в Єгипет шукати хліба, не відкривається їм відразу. Згідно з біблійною розповіддю, відбувається кілька зустрічей, під час яких Йосиф використовує різні стратегії, перше ніж відкриє себе братам. Цей довгий час необхідний для того, щоб поступово відкрилося серце братів до співчуття і любові, з одного боку, до батька Якова, який помирає від смутку через загрозу втратити ще одного сина, а з іншого – до найменшого брата Веніямина, якому загрожує бути проданим у рабство подібно до Йосифа. Йосиф таким чином дає час братам, щоб вони згадали той момент, коли вони його продали, і в цих спогадах у них має визріти усвідомлення їхнього гріха і болю, який спровокував цей гріх.
У появах Воскреслого Христа також є певне відтермінування. Найперше тут йдеться про очікування три дні: від п’ятниці до неділі – першого дня в тижні. Це для того, щоб учні могли роздумати над сенсом подій, у яких вони виявилися негативними протагоністами (втекли, залишили Вчителя). Це були дні сліз і не тільки для Петра, але й для цілої спільноти учнів, яка була причетна до трагедії. Цю педагогію бачимо також в описі подорожі до Емаусу, в якій Ісус також виділяє певний час перш ніж об’явитися двом учням під час ламання хліба. Також всі євангелисти зазначають, що Ісус не з’являється відразу апостолам, але спершу жінкам, які перші зустрічають і впізнають Ісуса. Цей факт інтерпретується таким чином: особи, які мають любляче серце, є найбільше готовими, щоб отримати об’явлення Христа воскреслого. Тому вважається, що найперше Христос воскреслий об’явився Пресвятій Богородиці. Коли жінки, які супроводжували Христа аж на Голготу, сповістили апостолам про воскресіння, то не могли не викликати в них відчуття зради, адже учні тоді втекли, тому й не були готовими отримати звістку про воскресіння (коли деякі з апостолів на слова жінок прийшли до гробу, то Христа не побачили, тоді Він їм не з’явився). Отже, час болісного очікування є необхідний, щоб людське серце визріло до здатності сприйняти. Сприйняти насамперед те, що поява Воскреслого – це зустріч прощення і співчутливої любові.
Іншою наукою для нас є те, що пізнання воскреслого Христа відбувається не з ініціативи людини, але з Його власної: Він першим Себе об’являє. Це також видно з історії Йосифа: брати коли бачать Йосифа, не впізнають його. Вони не можуть уявити, що цар, який стоїть перед ними це їх брат, якого вони трактували за раба. Тоді Йосиф, керований співчутливою любов’ю, дає себе впізнати і говорить: «Я Йосиф, ваш брат, якого ви продали біля шляху в Єгипет» (Бут 45,4). Вже те, що він назвав себе братом свідчить, що злочин його братів буде початком об’єднання, а не помсти. Йосиф відчитує цю історію як момент провидіння Божого: «Але ви тепер не завдавайте собі жалю і не ятріть себе, що продали мене сюди: на те бо, щоб зберегти вас при житті, Бог послав мене перед вами. Оце ж два роки голоду на землі, а ще п'ять років не буде ні оранки, ні жнив. Бог послав мене перед вами, щоб зберегти на землі решту вас і врятувати життя ваше великим рятунком. Отож не ви мене сюди послали, а Бог; він і зробив мене батьком фараонові, владикою всього його дому та управителем усього Єгипетського краю» (Бут 45,5-8). Йосиф бачить у цьому всьому провидіння Боже, яке навіть важкий злочин може перетворити у торжество добра: він став вельможею в Єгипті, щоб врятувати братів.
Подібно й Ісус, коли з’явився своїм учням, показуючи рани від цвяхів і проколений бік, не говорить жодного слова докору. Без жодної згадки про минуле Христос показує знаки своєї перемоги, щоб заявити про свою любов, яка все прощає. Ісус приносить мир до своїх і промовляє слова любові, звернені до тих, які Його зрадили. Він пояснює Писання, в яких говориться про необхідність Його страждань для спасіння людства. Христос виявляє свою любов до учнів і те, наскільки ця любов є готовою до прощення і відродження життя. Поява Христа воскреслого свідчать про новий вимір Його буття, відмінний до того, як Христос раніше жив на землі. Не кожен, хто бачив Воскреслого, зумів Його впізнати, але тільки ті, кому Він сам дав себе впізнати. Це таїнство, в яке можна ввійти тільки вірою.
Наступний важливий момент, у цих двох історіях – це післаництво. Це знак віднайденої єдності. Знак прийнятого спасіння тими, котрі могли бути жертвами власного гріха. Брати отримують завдання йти і потішити батька Якова, про те, що його син не тільки живий, але є також запорукою життя для цілої родини. Це завдання свідчити про ці чудесні діла Божі.
Подібно жінки біля порожнього гробу отримують завдання від ангела: «…біжіть притьмом, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих. Он він вас випередить у Галилеї» (Мт. 28,7). А до Марії Магдалини Христос говорить: «Йди до моїх братів і повідай їм: Іду я до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого». Повна Єдність з Богом супроводжується єдністю між братами: «Отця мого й Отця вашого…». Це стає мотивом місії. Ісус, згідно з Євангелієм від Йоана, дарує свого духа любові апостолам, щоб вони, Його брати, також стали вісниками прощення. І вони йдуть аж до кінців землі, щоб звіщати Христа Спасителя, який помер з любові для спасіння всіх людей.
Вістку про порожній гріб найперше несуть апостолам жінки мироносиці. Вони перші почули слова ангела про те, що Христос воскрес, однак їм потрібен час, щоб зрозуміти це слово і щоб перемогти страх, який огорнув їх. Апостоли, які спочатку не повірили жінкам, трохи згодом отримають цю вістку від самого Ісуса, який об’явиться їм. Для всіх учнів ці звістки чи появи Ісуса воскреслого завжди були неочікувані. Тому перша реакція з їх боку, не зважаючи на заклик до радості, – це страх, сумнів і недовіра. Однак Христос не докоряє їм, а своєю лагідністю і любов’ю розбиває цю перепону страху і недовіри. Христос так чинить, щоб зробити цю добру новину про воскресіння від самого початку місійною. А Він, маючи всяку владу на небі й на землі (Мт. 28,18), запевняє учнів про свою повсякчасну присутність у цій місії.
Тож нехай Воскреслий Господь буде нашою внутрішньою життєвою силою, яка не дасть нам засмучуватися, натомість, обдарує можливістю здобувати перемогу над окупантом. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!
+ Ярослав
6 травня 2024 року Божого,
м. Самбір
- Владика Ярослав: Хто не має душевного спокою, не може бути дієвим послідовником Ісуса
- Проповідь на Томину неділю (2024)
- Владика Ярослав відвідав парафію с. Старий Кропивник на Дрогобиччині [фото]
- Слово у свято Перенесення мощей св. Миколая Мирлікійського (2024)
- Владика Ярослав: Ми пізнаємо Христа перш за все тоді, коли Він об'єднується з нами у спільноті пасхальної трапези – Євхаристії
