Бо мої очі бачили Твоє спасіння…
світло на просвіту поганам…
(Лк. 2, 30–32)
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Різдвяне коло свят завершується празником Господнього Стрітення, що його святкуємо сьогодні, у сороковий день після Христового Різдва. Цей празник своїм змістом тісно пов’язаний з Різдвом Христовим і відкриває шлях до Пасхи.
Сьогодні таїнственно споглядаємо, як Пречиста Діва Марія і святий обручник Йосиф приходять до єрусалимського Храму, а на руках у них – сорокаденне дитятко Ісус. У цей день до храму Пресвяту родину привів Господній Закон, адже, згідно з старозавітним приписом, на згадку про спасіння Ізраїля під час виходу з Єгипту кожен первенець ізраїльського народу мав бути посвячений Богові (пор. Вих.13, 2). Для того, щоб батьки могли втішатися присутністю цієї дитини, яка є Божою власністю, вони повинні були принести Богові жертву на сороковий день після її народження (пор. Лк. 2,24). Подія Стрітення Господнього відбулася тоді, коли Пресвята родина виконувала припис Закону, однак під час цього релігійного обряду відбулося щось надзвичайне – зустріч людини з Богом, Спасителя зі спрагненим спасіння людством.
Три основні елементи варто виокремити у цій євангельській події: таємницю пришестя, реальність зустрічі та проголошення пророцтва. Богослужіння свята пригадує нам насамперед здійснення пророцтва Малахії: «І Господь, що ви його шукаєте, прийде негайно у храм свій» (Мал.3,1). Ці слова сповнились в цю хвилину, коли вперше до своєї святині ввійшов той, який є для неї Господом. Також і псалмоспівець торжественно взиває: «О брами, підніміте главні ваші… щоб увійшов Цар слави. “Хто він – отой Цар слави?”… "Господь сил, він є Цар слави!"» (Пс. 23,7-8.10). В єрусалимський Храм входить Той, на кого чекали століттями; Той, Хто є виконання обіцянок Старого Завіту – Месія, Якого пророкували. Псалмоспівець називає Його «Царем слави». Соломонів Храм від моменту його будівництва чекав на очікуваний та таємний прихід Того, Хто був обіцяний. І ось у Стрітенні Архиєрей, істинний і вічний Первосвященник входить до храму.
Святиня, яка була збудована людьми для прослави правдивого Бога, мала поступитися місцем святині, яку збудує сам Бог в Єрусалимі. Саме сьогодні прибув до святині Той, Хто має сповнити її покликання; Той, Хто має «збудувати її знову». Навчаючи одного разу в єрусалимському Храмі, Ісус промовить, що ця будівля, зведена людськими руками, яку вже руйнували вороги, знову буде зруйнованою, але це руйнування буде початком для святині, яку не можливо зруйнувати. Учні ж Ісуса лише згодом, після воскресіння Спасителя зрозуміли, що Він «святинею назвав своє тіло» (пор. Йо. 2,20-21).
Таким чином Бог укладає Новий заповіт зі своїм народом у своєму Сині, Якого Він «помазав і послав у світ». Святиня Старого завіту очікує на цього Помазаника, очікує на Месію. Можна сказати, що основним покликанням цієї святині є очікування. І ось Господь входить. Несуть його на своїх руках Марія і Йосиф. Щоб виконати закон Мойсея, Він входить як дитятко, якому лише сорок днів. Дитя вбогих батьків. Входить він непомітно і неочікувано для всіх, наче всупереч слів пророка Малахії, бо «Бог – тайний» (пор. Іс.45,15), Бог – прихований в людському тілі і народжений у стаєнці, що поблизу Вифлеєму. Ісус як Син Божий був вільний від закону «відкуплення», як і Його Матір – від закону очищення. Євангелист Лука підкреслює, що батьки Ісуса зберегли вірність Божому законові, що заохочував до пожертвування новонародженого і наказував звершити обряд очищення матері (див. Лк. 2, 22-24).
Другий характерний елемент сьогоднішнього торжества це реальність зустрічі. В Єрусалимському храмі відбувається щось дуже особливе. В цей день сюди, керований Духом Святим, приходить благочестивий старець Симеон, про якого святий Євангелист Лука пише: «Чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерті перш, ніж побачить Христа Господа» (Лк 2,25-26). У цей день таїнственно споглядаємо тут і пророчицю Анну, яка, «жила сім років з чоловіком від дівування свого; зоставшись вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи Богові вночі і вдень постом та молитвою» (Лк. 2,36-37). З молодого віку вона є вдовою і, як така, є символом для Ізраїлю і всього людства, яке втратило свого нареченого-Бога і живе в повній порожнечі, втративши споглядання бажаного обличчя. Однак ніколи не залишає храм, продовжує шукати і чекати його, молиться і постить, страждає й очікує. Євангелист розповідає нам, що «надійшла вона тієї самої години й почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали визволення Єрусалиму» (Лк. 2,38).
Симеон був настільки старий, що ніхто з людей не знав про його вік; збився з ліку рокам, мабуть, і він сам. Легенда розповідає, що колись у сивій давнині він в числі сімдесять двох знавців древньоєврейської і грецької мови з наказу єгипетського царя Птоломея Філадельфа перекладав Святе Письмо для знаменитої Олександрійської бібліотеки. Йому випало перекладати книгу пророка Ісаї, і коли він дійшов до пророчих слів: «Ось діва зачне у лоні і породить сина і йому дадуть ім’я Емануїл, що в перекладі означає "з нами Бог"» (Іс. 7,14), то став вагатися, ніяк не розуміючи, як можна народити дитятко і не втратити дівства. Думаючи, що в цьому місці Святого Письма з вини якогось переписувача вкралася помилка, він хотів закреслити слово «діва» і написати слово «жінка». Ось тоді-то з’явився йому ангел Божий і сказав, що він буде жити так довго, аж поки на власні очі не побачить здійснення цього пророцтва.
У цій тихій зустрічі слова і жести прекрасно висловлюють реальність події, яка відбувається. Пришестя Месії не пройшло непоміченим. Воно було відчитане пронизливим поглядом віри, яку старець Симеон проявляє в своїх зворушливих словах, які є живим відлунням пророцтва Ісаї. Він виходить назустріч Марії і Йосифові, бере на руки Дитятко і промовляє: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу твого люду – Ізраїля» (пор. Лк.2,29-32; Іс. 25,7-9). Ці слова є синтезом всього очікування, це – синтез Старого заповіту. Людина, яка їх промовляє, не говорить сама від себе. Це – пророк, який промовляє з глибини об’явлення і віри Ізраїля. Він проголошує завершення Старого і початок Нового Завіту.
Старець Симеон і пророчиця Анна – представники Старого Завіту, які прожили все своє життя в очікуванні моменту, коли єрусалимський Храм відвідає господар – сповіщений пророками Месія. Симеон і Анна розуміють, що цей момент, нарешті, настав і, заспокоєні цією зустріччю, вони можуть із миром у серці прожити останні моменти свого життя (Лк. 2,29-32).
Ким насправді є Дитятко, яке приносять сьогодні до храму? Фундаментальну відповідь пророчо проголошує старець Симеон, який, пригортаючи Дитя до своїх грудей, відчуває в ньому «спасіння» Боже, «світло на просвічення поган», «славу» людей Ізраїля, «падіння і піднесення багатьох в Ізраїлі», «знак, якому будуть противитися». Таким є це Дитя, яке хоч і було «Царем слави» і «Господом святині», але перший раз входить до неї в тиші, приховано і в слабкості людської природи.
Третім елементом, який з'являється у сьогоднішньому святі, є пророцтво. Сьогодні звучать воістину пророчі слова. «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі…» (Лк 2,29-32). Цією піснею ми молимося наприкінці кожного дня на Вечірні. Таким чином перед ніччю, яка наступає, звучить гімн про перемогу над темрявою. Старець Симеон, звертаючись до Діви Марії, каже: «Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк. 2,34-35). Ісус Христос буде одночасно причиною падіння і підняття багатьох в Ізраїлі, адже Він несе спасіння, яке буде прийняте не всіма. Багато виступлять проти Нього, згіршаться і впадуть. Навіть учні покинуть Його, але Він є Спасителем усіх, хто заблукав і спотикнувся. Тут розкривається таїна смерті і воскресіння Господа, яка, подібно меча, пронизує серце учня і всієї Церкви, прообразом якої є Марія – Богородиця. Таким чином, хоча у святі Стрітення ми є ще на початку земного життя Ісуса, однак наш погляд вже скеровується на Голгофу і на хрест, яким Ісус остаточно підтверджується як знак протиріччя.
Спасіння є приготоване Богом «перед усіма народами». Воно не є зарезервоване лише для Ізраїля. Воно є світло для всіх людей, що перебувають ще в безодні темряви і тіні смерті (пор. Лк 1,79; Іс 42,6; 49,6). Хто довіряється Божому провидінню, приймає Христа, той ніколи не буде блукати в темряві.
У сьогоднішньому святі страх перед смертю – розвіюється, як туман після сходу сонця. Тепер старець на схилі життя вже більше не є у тіні смерті, але обіймає своїми старечими руками Того, Хто є Дателем життя. Тільки зустріч з Господом може врятувати нас від отрути смерті. Очі Симеона вже не бачать перед собою темряви, але Зорю життя — Боже спасіння. Зустріч зі Спасителем дає можливість жити і померти в мирі.
Дорогі у Христі! Сьогодні у нашій Церкві також відзначаємо день богопосвячених осіб. Це люди, які побачили Світло, зрозуміли, що Христос дарує справжнє життя, задля якого варто покинути земні клопоти, «всяку нині житейську відкласти печаль». У цей день ми дякуємо Богові за дар монашества і молимось за покликання до чернечого життя. Важко уявити собі Церкву без осіб, які повністю посвячуються Богові обітами убожества, чистоти й послуху, виконуючи особливе післаництво в Христовій Церкві.
Таким чином свято Стрітення серед всього іншого дає нам нагоду усвідомити, що наше життя є Божим даром. Воно остаточно належить Богові, а нашим покликанням є бути носіями світла, миру, любові і надії. Тому маймо відвагу пожертвувати своє життя у посвяту Богові, як співаємо під час Божественної Літургії: «Твоє від Твоїх Тобі приносимо». Нехай свічки, які ми сьогодні посвячуємо, будуть для нас символом Божого життя, що присутнє серед темряви і страху нашого народного буття у часі війни. Нехай милосердний Господь дарує українському народові, нашому воїнству, захист життя і надійну перемогу світла над темрявою. Нехай Пресвята Богородиця, яка сьогодні передає Христа Симеонові, передасть Його кожному з нас, як Світло істинне, що просвічує і освячує кожну людину, яка приходить на світ. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
2 лютого 2024 року Божого,
м. Дрогобич
- Владика Ярослав здійснив душпастирські відвідини парафії св. Миколая у м. Старий Самбір [фото]
- Про святкування Ювілейного року
- У Дрогобичі відбулось засідання Пресвітерської ради [фото]
- Владика Ярослав: Одного дня Ісус Христос прийде знову і воскресить усіх померлих
- Проповідь на двадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2024)
