Владика Ярослав: Кожна Літургія, яку переживаємо в Церкві, повинна бути глибоким і автентичним пережиттям зустрічі з Воскреслим Господом

  27 квітня, у Томину неділю, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь на Томину неділю (2025)

Христос Воскрес!Дорогі у Христі брати і сестри! Восьмий день після Христового Воскресіння Церква називає Томиною або Провідною неділею. Сьогоднішня Євангельська благовість вияснює нам деякі безцінні теми Христової істини. Напочатку зустрічаємо цей прекрасний Євангельський вираз: «Тоді прийшов Ісус, став посередині, тай каже Мир вам» (Йо.20.19). Христові учні зі страху перед юдеями були зібрані за зачиненими дверима в Єрусалимі. Їхні серця були сповнені непевністю і тривогою. Щораз нові повідомлення доходили до них: «Гріб порожній», «Вони Його викрали», … Це все спричиняло ще більше замішання в їхніх умах. А як звечоріло, того самого дня, першого в тижня, Ісус приходить до своїх учнів через замкнені двері стає посередині і каже «Мир вам» (пор. Йо.20,19). Страх і відчай розтанув у світлі Його присутності, в їхньому житті засвітило світло, яке починає щораз сильніше проникати до їхнього серця. Ісус приходить до збентежених учнів і заспокоює їх. «По середині» нашого розбитого життя, в складних ситуаціях, в часі відчаю, хвороби і горя приходить Господь і змінює події. Євангеліє розповідає нам про чимало складних випадків, коли Ісус Христос приносить надію й оздоровлення людського розбитого життя (пор.Мр.6,48; Мт.8,14; Йо.11,17). Ісус приходить і до нас сьогодні, несучи мир, радість, зцілення і нове життя для всіх, хто вірить у Нього, хто довіряє Йому своє життя. Перші слова Ісуса до переляканих учнів були: «Мир вами». Звичайно місія Ісуса Христа є набагато більшою, ніж дарування душевного спокою, але Його місія включає і душевний спокій. Хто не має душевного спокою, не може бути дієвим послідовником Ісуса. Також зауважуємо, що Христос у сьогоднішньому євангельському читанні двічі говорить до своїх учнів про мир (Йо.20,19-21). У Священному Писанні слово «мир» означає не якісь зовнішні обставини, а внутрішній стан людини. Святі Отці та біблійні мислителі говорить, що з першим привітанням «Мир вами» Ісус привертає мир до стурбованих сердець апостолів безпосередньо. Другий раз Він дає їм мир таким чином, що вони можуть передавати його для інших. Тут важливо звернути увагу на дві речі. По–перше, джерелом нашого миру є Ісус. Святий апостол Павло говорить: «Він – наш мир» (Еф.2,14). По-друге, ми отримуємо мир від Ісуса і маємо передати його іншим. Він доручає і уповноважує нас бути миротворцями: «Благословенні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5, 9). Тож, якщо ми шукаємо миру, душевного спокою, не витрачаймо наш час безцільно: тільки Христос може його нам дати вповні. Євангелист Йоан розповідає: «І ще раз Ісус їм каже: "Мир вам!" Як мене послав Отець, так я посилаю вас." Це промовивши, дихнув на них і каже їм: "Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються"» (Йо.20, 21-23). Ці слова означають, що мир є одним з плодів Святого Духа. Вони вияснюють нам, що мир отримуємо через прощення наших гріхів Богом в Христі Ісусі і без прощення від Бога не може бути повноти миру в наших серцях. Євангеліє розповідає нам, що Ісус Христос на восьмий день після свого Воскресення з’явився задля невірування у Його воскресіння зі сторони апостола Томи, який не був присутній під час об’явлення Воскреслого Спасителя іншим апостолам. Христос не розгніваний через сумніви, зневіру, розчарування своїх учнів. Він робить все необхідне, щоб допомогти скріпити віру навіть однієї особи, яка сумнівається, але має добру волю і щирий розум для пошуку Істини. Своєю появою апостолові Томі Воскреслий Господь запевняє, що Він після воскресіння має тіло не примарне, а дійсне; те, яке прийняв від Пресвятої Богородиці; те тіло, в якому страдав і був прибитий до хреста, а тому на ньому навіть після Воскресіння залишились рани страждань. Воскреслий Господь звертається до апостола Томи і запрошує його доторкнутись цих ран кажучи: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий» (Йо. 20, 27). Тома вигукнув з глибини свого серця із радістю: «Господь мій і Бог мій»! І цим визнанням залишив для всіх наступних поколінь незаперечний доказ ісповіді віри в Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Зауважмо, якою особливою є поведінка Ісуса у випадку навернення апостола Томи. Який ласкавий і милосердний Христос, як Він з любов’ю допомагає Томі й іншим розчарованим учням віднайти віру та духовний мир. Хоч Тома своїм невірством віддалився від Бога, однак Ісус перший вийшов йому на зустріч, щоб порятувати його у глибоких сумнівах та тривогах. Для Апостола Томи рани на тілі нашого Господа мали особливе значення, бо свідчили про тотожність Ісуса Розп’ятого з Воскреслим. Рани Ісуса були нагодою до розбудження в Томи віри і він подає нам світло розуміння, як слід впізнавати Ісуса сьогодні. Після свого воскресіння Христос присутній серед людей значно більшою мірою, ніж у своєму земному житті, адже для Нього вже нема жодних фізичних обмежень. Найбільші знаки Господньої ідентичності Тома споглядав у ранах Його рук і у пробитому боці. А сьогодні ранами на Тілі Ісуса є рани людей, рани всіх тих, які страждають у своєму серці, у своєму тілі, у своїй гідності. Ми носимо в собі різні зранення, і Слово Боже переконує нас сьогодні, що саме в цих ранах можемо зустріти Господа; що ці рани не мусять бути останнім словом в нашому житті, а, навпаки, вони можуть стати нагодою для люблячого і всемогутнього Бога, щоб показати свою любов і всемогутність. Кожна рана, яку носимо в собі, в своєму народі особливо сьогодні, повинна стати упривілейованим місцем стрічі з Воскреслим Господом. Бо в «Його ранах є наше оздоровлення», в Його ранах є оздоровлення всіх наших зранень, терпінь і невпевненостей. Сьогоднішнє Євангеліє також вчить нас, що Господь об’являється в спільноті, в зібранні, тобто в Церкві. Знаменною є заувага євангелиста Йоана, який згадує, що апостола Томи не було між апостолами тоді, коли їм з’явився Ісус. Він не був з ними, а тому так трудно було йому увірувати (Йо. 20, 24). В самотності його пошуки віри були неуспішними. Щойно спільнота з учнями запевнила йому зустріч з Воскреслим Господом. Роль Церкви у супроводі у вірі до особистої зустрічі з Богом є дуже особливою. Вирішальну роль при цьому відіграє богослужіння, яке повинно переживатися не як відчитування молитов, навіть найкращих і найглибших, не як здійснення якихось таємничих обрядів, не як «зустріч» з людським словом, але передусім як зустріч з Воскреслим і Живим Господом, Який таїнственно уприсутнюється на молитві Церкви, яка зібрана в Його ім’я. Таке пережиття богослужіння може запевнити зріст у вірі й успішне свідоцтво для тих, хто споглядає на християн з великою долею скептицизму і недовір’я. «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували», – каже Ісус апостолові Томі (Йо. 20, 29). Нехай це Господнє благословення спочине на кожному, хто сьогодні вірує, покланяється і прославляє світле Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Тієї особливої довіри до Бога вчить нас учителька віри – Пресвята Богородиця. Вона завжди говорила Богові: «Нехай буде воля твоя». Діва Марія повірила у Слово Отця, і через Її віру та дією Святого Дух сталось Воплочення відвічного Божого Слова – Єдинородного Божого Сина. Вона носила Його в своєму лоні і народила на світ, однак віри вона вчилася кожного дня, аж до Ісусової смерті на хресті. Богородиця ніколи не просила знаку для того, щоб вірити. Вона покірно покладалася на вірність свого Господа. Дорогі у Христі. Нехай кожна наша Літургія, яку переживаємо в Церкві, буде передусім глибоким і автентичним пережиттям зустрічі з Воскреслим Господом, Якого сьогодні в Україні розпинають московити. Нехай місцем нашої зустрічі з Господом будуть не лише рани Ісуса, про які ми згадуємо й які уприсутнюються в таїнственний спосіб в Євхаристії, але також і наші зранення, не відвертаймось від ран України.Запросім до них Господа. Скажімо тепер ми йому: Господи, діткни своєю життєдайною рукою моїх ран, ран мого народу, моєї держави яка переживає війну московита агресора, ран наших воїнів, вдів і сиріт. Нехай Твоя любов і Твоя сила перемінять ці наші рани на джерело миру, зцілення, щоб ми як народ, як нація могли щирим серцем покланятися Тобі та з апостолом Томою взивати: «Ти – Господь мій і Бог мій»! Амінь. + Ярослав 27 квітня 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Блаженніший Святослав у Дрогобичі: Коли хтось хоче від’єднати українську культуру від її християнського коріння, той нічого не знає, ані про те коріння, ані про культуру [фото]

23 квітня у м. Дрогобич відбулось освячення оновленого іконостасу і храму святого великомученика Юрія, яке звершив Блаженніший Святослав, Глава і Отець Української Греко-Католицької Церкви. Відтак на подвірї поруч з храмом Блаженніший Святослав відслужив Божественну Літургію у співслужінні владики Теодоро, митрополита Тернопільсько-Зборівського, владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицького, владики Тараса, єпископа Стрийського, владики Миколая, єпископа-помічника Івано-Франківської архиєпархії, а також чисельного духовенства Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Участь у богослужінні взяли представники міської та обласної влади, громадськість міста, гості з-за кордону. Детальніше...

Владика Ярослав у Світлий Вівторок: Частіше з вулиць цього світу і з хаосу повсякденного життя приходьмо на зустріч з воскреслим Господом під час Євхаристійної Трапези [фото]

  22 квітня, у Світлий Вівторок, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Архиєрейську Літургію в храмі Покрова Пресвятої Богородиці, в м. Трускавець. Детальніше...

Проповідь у Світлий Вівторок (2025)

Христос Воскрес!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє богослужіння таїнственно провадить нас до зустрічі з воскреслим Христом. Сьогодні ми переживаємо таїну Великодня. Нині ми знаходимось на шляху в Емаус і зустрічаємо того самого Христа, Який пояснює своїм учням і нам сьогодні глибокий сенс своїх страстей, смерті і воскресіння (пор. Лк.24,27). Нині Церква повертає нас до цієї первинної пасхальної катехизації, яку здійснив Сам Воскреслий Господь. Емаус – це важливе місце у святкуванні Пасхальної події. Важливою залишається та дорога, яка вела з Єрусалиму в Емаус. Важливою – не лише в цілому ряді пасхальних події тих днів, але завжди, у всі часи – і для нас теж. На цьому шляху учні навчилися від Ісуса відчитувати все Писання і знаходити в ньому пророче свідчення про Нього, ознаку Його спасительного послання. Таким чином Господь Сам готує своїх учнів до того, щоб вони стали Його свідками. Дорога до Емаусу є важливою, бо на ній Ісус після смерті на хресті підтвердив, що Він залишиться із своїми учнями, як і обіцяв: «Не полишу вас сиротами; я прийду до вас» (Йо. 14,18). Таким чином Христос не тільки той, хто був, але той, хто є. Учнями, про подорож яких з Єрусалиму до Емаусу розповідає сьогоднішнє Євангеліє, були апостоли Лука і Клеопа. Зустріч з воскреслим Господом на шляху до Емаусу пролила для них нове світло на Священне Писання і на подію Голготи: засвітило світло у темряві їхнього власного життя. Під час неї Господь також пролив світло на історію і долю цілого людства та Церкви. Христос показує, що Месія «повинен був» страждати, щоб звершити свій спасительний прихід. У цьому світлі яснішими для нас стають різні темні і болючі моменти, які учні Христа і Церква зустрічають на своєму шляху. Часто у випробуваннях і стражданнях зауважується добра і турботлива рука Бога, яка через досвід Хреста веде до спасіння і воскресіння. Пасха в традиції Ізраїля насамперед означає «перехід» Бога, який звільняє і рятує. Це - спомин про старозавітній вихід з єгипетського дому рабства до Землі обіцяної. Сам Бог веде, звільняє і рятує свій народ. На початку цього виходу стояв знак старозавітного Пасхального Агнця. Його кров позначила будинки ізраїльтян в Єгипті і вберегла їхніх жителів від смертної кари; його м’ясо підкріпляло їх під час останньої родинної вечері перед тим, як відправитися в дорогу свободи. Оживлені цією вірою свого народу, Лука і Клеопа брали участь в юдейському святі Пасхи в Єрусалимі і стали свідками розп'яття Ісуса Христа. Воскреслий Христос, якого вони не розпізнали, пристає до них під час подорожі і вияснює Священне Писання, зокрема те, яким чином Пасха Нового Завіту була передбачена в старозавітньому «переході» від єгипетського рабства до свободи. За діянням новозавітнього Агнця Божого, Який бере на себе гріхи світу – через Ісуса Христа, нашого Спасителя, стається перехід від смерті до життя. Про нього і про його долю говорять вже Мойсей і пророки, і навіть, «все Писання». Тому воскреслий Господь запитав: «Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу» (Лк. 24,25). Справді, багато подій Старого Завіту по пророчому провіщають події новозавітньої Пасхи, Тайної Вечері, Голготи і Воскресіння. Ці передбачення залишилися б невиконаними, якби події Єрусалимської Пасхи не відбулися свого часу – в час і спосіб, передбачений Богом. І все ж учні Ісуса не відразу розуміли правдивий сенс і глибоку істину того, що саме сталося з їхнім Учителем в таких драматичних і страшних обставинах, під час юдейського свята Пасхи. Їм важко було повірити в усе, «що були пророки оповіли» (Лк. 24,25). Такою важкою була ця істина для тих, які звикли до іншого розуміння Писань. Для них залишалося незбагненним те, що Месія може страждати, що Він може бути засуджений і померти на хресті, неначе раб, над яким знущалися. Таким чином вони спочатку були наче вражені сліпотою, збентежені і засмучені, ніби паралізовані. Тому незбагненним було і залишається для людини, що шлях спасіння проходить через страждання. Христос сам показує учням з Емаусу глибший сенс пасхальної події як події спасительної, використовуючи слова Святого Письма: «І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього» (Лк. 24,27). В усі часи Бог словами свого Одкровення звертався до людей і оновлював Церкву. Вірмо, що й сьогодні слово Боже має достатньо сил, щоб пробудити в нас нове життя і знову заохотити до наслідування Христа. Слово Боже приносить і відкриває нам правду про нас і про Бога, допомагає краще і глибше пізнати себе взаємно. Тільки в світлі Божого Слова ми зможемо пізнати правильний сенс всього, що стається з нами і з нашими рідними. Ось, наприклад, в нинішній розмові з учнями Ісус вказує нам, що терпіння це не прокляття, не безсенсовна кара, але дорога до вічного життя. Христос, який промовляє до нас, – це не є хтось, хто колись жив і помер, але Той, Хто надалі живе і звертається до нас з того світу, до якого ми прямуємо. Він відкриває нам горизонти ширші ніж ті, які накреслює нам людський розум. Воскреслий Господь на шляху до Емаусу відкрив учням очі на діяння Бога в історії заради порятунку людей і запалив їхні серця, об’явивши їм справжню суть Писання. Але вони впізнали Його тільки за знаком ламання хліба. Цим знаком напередодні своїх страждань Він висловив свою любов до кінця, до хресної жертви, і встановив таїнственну пам'ять про свою смерть. Коли ж Він повторив його перед Лукою і Клеопою, «тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали» (Лк. 24,31). Це означаю, що ми пізнаємо Христа перш за все тоді, коли Він об'єднується з нами у спільноті пасхальної трапези – Євхаристії. Сьогодні багато людей втратили глибокий сенс своїх повсякденних дій. У сьогоденні світу цього в значній мірі не вистачає внутрішнього центру. Протягом багатьох століть для християн центром їхнього життя було святкування неділі, дня Господнього. Вона була позначена особливою молитвою і особливим богослужінням. Отож, дорогі в Христі, залишаймось вірними недільній Літургії, бо вона є вершиною, до якої рухається діяльність Церкви, і одночасно є джерелом, з якого випливає вся її сила. Частіше з вулиць цього світу і з хаосу повсякденного життя приходьмо на зустріч з воскреслим Господом під час Євхаристійної Трапези. Тоді ми досвідчуємо і відчуваємо, якою є пасхальна реальність, що обіцяє нове небо і нову землю. В щоденному житті ми не маємо сили, аби жити за Божим Словом. Тому нам необхідна участь у Літургії, в якій ми маємо прийняти Тіло і Кров Спасителя як поживу для нашої душі. Тоді сам Христос замешкує в нас і дає нам силу жити згідно зі своєю наукою. Після розповіді про зустріч учнів з Емаусу з Христом, Який нагадав їм слова Святого Письма і ламав з ними хліб, читаємо: «І вони рушили негайно й повернулися в Єрусалим» (Лк.24,33). Особистий досвід Христа спонукає їх йти та свідчити про Нього. Тут відкривається «новий шлях» — шлях Церкви, яка, сповнена надії, до краю землі свідчить про Воскреслого Господа: «І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони його пізнали при ламанні хліба» (Лк. 24,35). Як сильно сучасна людина потребує свідомої зустрічі з Христом! Як сильно людина, яка шукає, сумнівається і прагне знайти відповіді, потребує відкриття повної істини про пасхальну дійсність Господа, повинна шукати повної правди про Його життя, смерть і Воскресіння! Ось чому для сьогоднішнього світу є потрібним наше християнське свідчення. Хоча люди часто живуть так, ніби Бога не існує, проте в своїх пошуках щастя і безпеки вони постійно сумують за Господом. Від нашого християнського свідчення в родині, у професійному середовищі, у школі, в офісах, у соціальному та політичному житті залежить, чи наші родичі, близькі і знайомі отримають спасительне послання Христа. Дорогі брати і сестри, в же довший час і ми, як Христові учні, прямуємо дорогою до «українського Еммаусу» повні смутку, переживаючи збройну агресію московії, яку окупант приніс на нашу землю. У цих обставинах журби і небезпеки, до нас долучається Воскреслий Господь, вислуховуючи наш біль і нашу тривогу. На цьому шляху Господь відкриває нам очі на переможні діяння Бога в людській історії, в нашій оборонні боротьбі та запалює наші серця Божою любов’ю, пояснюючи нам справжню суть Священного Писання в нашій пасхальні ході до свободи. Господь свідчить нам, що лукавий не має останнього слова навіть у цьому світі, що зло і його джерело будуть подолані, що справедливість та мир неодмінно затріумфують. Отже, шлях до Емаусу у зв'язку з подіями воскресіння в Єрусалимі має для нас велике значення. Як учні Христа, як Його Церква, ми прямуємо з ним. Це є не тільки шлях болю, сумніву та невпевненості, але, перш за, все шлях зустрічі з воскреслим Господом, шлях роздумів і навернення. Це шлях, на якому «запалюються» наші серця, коли ми чують слова правди, що походять від Бога (пор. Лк. 24,32). Відкриймо широко наші серця і наше життя перед Воскреслим Господом, Який на цій Божественній Літургії знову дає нам Себе пізнати на ламанні хліба. Нехай цей світлий Пасхальний час, торжество Христового воскресіння, щедро наповнить нас духовним, Божим світлом, щоб ми могли віднаходити дорогу до Бога, бачили Христа очима віри і відчували його присутність у нашому житті, що буде доказом нашого духовного навернення і воскресіння. Радіймо даром спасіння, яке Христос дарує кожному з нас, і з вдячності живімо новим життям, яке Ісус нам об’являє. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 22 квітня 2025 року Божого,м. Трускавець Детальніше...

Владика Ярослав у Прокатедральному соборі: Святкуючи Пасху, вибраний люд Божий не тільки згадував про минуле, але в ній віднаходив надію на майбутнє [фото]

21 квітня, у Світлий Понеділок, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Архиєрейську Літургію в Прокатедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці, в м. Самбір. Єпископу співслужили священики Прокатедрального храму та священники Самбірського деканату. Детальніше...

Проповідь у Світлий Понеділок (2025)

«Нині все наповнилося світлом,і небо, і земля, і глибини підземні.Нехай же празнує вся вселеннаХристове воскресіння,- в якому ми утверджуємось!»(Тропар 3 пісні Канону Пасхи) Христос Воскрес!Дорогі у Христі брати і сестри! Свято Христового Воскресіння Церква називає світлим, адже Христова перемога над смертю внесла проміння світла у гріховну темряву, в якій перебувала Вселенна після гріхопадіння Адама. Нині все наповнилося радістю, бо святкуємо Христове Воскресіння, яким людський рід звільнився від рабського поневолення гріхом і смертю. Воістину все наповнилося світлом у ці дні Христової Пасхи, коли увесь світ святкує Його переможний перехід від смерті до життя. Тому й сьогоднішній день називаємо Світлим Понеділком, а всі дні аж до наступної, Томиної Неділі – Світлим тижнем. У Старому Заповіті Христове Воскресіння має могутній прообраз – старозавітну Пасху. Вона була спомином «переходу» вибраного народу з Єгипту до «обіцяної землі», з неволі – до свободи, з рабства фараона – до волі Божих дітей. Впродовж багатьох століть вибраний Ізраїльський народ святкував Пасху – свято, що пригадувало подію, без якої не існувало б і самого народу. Слово «Пасха» означає «Перехід». Відзначаючи це свято, ізраїльтяни згадували свій перехід від рабства до свободи, з Єгипту до Вибраної землі. Бог врятував їх від єгипетського рабства та неминучої загибелі, перевівши люд під проводом Мойсея через Червоне море і пустелю. Це був не просто порятунок від єгипетських колісниць. На одному березі моря євреї були лише ватагою втікачів, рабів, призначених на смерть, на іншому ж вони стали єдиним народом, який Господь скріпив на пустелі та якому була дарована свобода до життя. Тож тим і явив Господь Бог, що він Заступник та Визволитель – бо рятує пригноблених та слабких з рук зухвалих та сильних. Тим чудесним порятунком Бога і був створений народ. Тож святкуючи Пасху, вибраний люд Божий не тільки згадував про минуле, але в ній віднаходив надію на майбутнє. І в моменти випробувань, і в часи піднесень, народ розумів, що Бог далі веде своїх людей, вірний своїй обітниці, переводить їх через море страждань та випробувань до свободи та життя у своєму Царстві. Саме ця віра зберегла їх серед різних історичних катастроф. Пропали імперії, зникли гнобителі, а Божий народ – вистояв. Також після свого воскресіння Христос сходить до аду, щоб визволити з його узів смерті Адама та Єву, а також усіх, що очікували спасіння так, як колись зійшов до Єгипту, щоб визволити народ ізраїльський з неволі фараона. Отже, у воскресінні Христос здійснює новий, вселенський пасхальний вихід усього людства. В ту пасхальну ніч в Єгипті святкування Пасхи було позначене для Божого народу надією на визволення. Для учнів, які повірили Христові, ці очікування Ізраїля стали надією на спасіння. Під час страждань, розп’яття і поховання Ісуса ця надія наче згасла: «А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля…» (Лк. 24,21). І саме у Воскресінні Ісуса Христа учні були відроджені до живої надії (І Пт. 1,21). Цією надією і ми живемо щодня і ця надія стає для нас очікуванням воскресіння з мертвих. Воскресіння Христове є запорукою і нашого воскресіння, адже: «Він – начало, первородний з мертвих…» (Кол. 1,18). Своїм воскресінням Христос відкрив і для нас цей шлях до воскресіння. Пасхальний дар, який містить в собі всі інші – це Святий Дух. Він є між нашим і Христовим воскресінням: «І коли Дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, мешкає у вас, то той, хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом своїм, що живе у вас» - каже апостол Павло (Рим. 8,11). Іншим визначним прообразом, Ісуса Христа є старозавітна постать Йосифа, улюбленого Сина Якова. Святі отці бачать у Йосифові прообраз Христа: улюблений Син Отця, засуджений на смерть через заздрість своїх братів. Цікаво порівняти історію Якова (пор. Бут 45) з розповідями про появи Христа воскреслого, поглянути на цю історію у світлі Пасхи, щоб побачити величну Божу педагогію спасіння людини. Йосиф – в особливий спосіб люблений Яковом син, що викликає ревність у його братів, які вирішують продати Йосифа, а батькові розповідають, що він загинув. Йосиф, використовуючи в Єгипті свою здатність тлумачення снів, досяг почестей і слави, став другим після фараона. Однак, коли він бачить своїх братів, які прийшли в Єгипет шукати хліба, не відкривається їм відразу. Згідно з біблійною розповіддю, відбувається кілька зустрічей, під час яких Йосиф використовує різні стратегії, перше ніж відкриє себе братам. Цей довгий час необхідний для того, щоб поступово відкрилося серце братів до співчуття і любові, з одного боку, до батька Якова, який помирає від смутку через загрозу втратити ще одного сина, а з іншого – до найменшого брата Веніямина, якому загрожує бути проданим у рабство подібно до Йосифа. Йосиф таким чином дає час братам, щоб вони згадали той момент, коли вони його продали, і в цих спогадах у них має визріти усвідомлення їхнього гріха і болю, який спровокував цей гріх. У появах Воскреслого Христа також є певне відтермінування. Найперше тут йдеться про очікування три дні: від п’ятниці до неділі – першого дня в тижні. Це для того, щоб учні могли роздумати над сенсом подій, у яких вони виявилися негативними протагоністами (втекли, залишили Вчителя). Це були дні сліз і не тільки для Петра, але й для цілої спільноти учнів, яка була причетна до трагедії. Цю педагогію бачимо також в описі подорожі до Емаусу, в якій Ісус також виділяє певний час перш ніж об’явитися двом учням під час ламання хліба. Також всі євангелисти зазначають, що Ісус не з’являється відразу апостолам, але спершу жінкам, які перші зустрічають і впізнають Ісуса. Цей факт інтерпретується таким чином: особи, які мають любляче серце, є найбільше готовими, щоб отримати об’явлення Христа воскреслого. Тому вважається, що найперше Христос воскреслий об’явився Пресвятій Богородиці. Коли жінки, які супроводжували Христа аж на Голготу, сповістили апостолам про воскресіння, то не могли не викликати в них відчуття зради, адже учні тоді втекли, тому й не були готовими отримати звістку про воскресіння (коли деякі з апостолів на слова жінок прийшли до гробу, то Христа не побачили, тоді Він їм не з’явився). Отже, час болісного очікування є необхідний, щоб людське серце визріло до здатності сприйняти. Сприйняти насамперед те, що поява Воскреслого – це зустріч прощення і співчутливої любові. Іншою наукою для нас є те, що пізнання воскреслого Христа відбувається не з ініціативи людини, але з Його власної: Він першим Себе об’являє. Це також видно з історії Йосифа: брати коли бачать Йосифа, не впізнають його. Вони не можуть уявити, що цар, який стоїть перед ними це їх брат, якого вони трактували за раба. Тоді Йосиф, керований співчутливою любов’ю, дає себе впізнати і говорить: «Я Йосиф, ваш брат, якого ви продали біля шляху в Єгипет» (Бут 45,4). Вже те, що він назвав себе братом свідчить, що злочин його братів буде початком об’єднання, а не помсти. Йосиф відчитує цю історію як момент провидіння Божого: «Але ви тепер не завдавайте собі жалю і не ятріть себе, що продали мене сюди: на те бо, щоб зберегти вас при житті, Бог послав мене перед вами. Оце ж два роки голоду на землі, а ще п'ять років не буде ні оранки, ні жнив. Бог послав мене перед вами, щоб зберегти на землі решту вас і врятувати життя ваше великим рятунком. Отож не ви мене сюди послали, а Бог; він і зробив мене батьком фараонові, владикою всього його дому та управителем усього Єгипетського краю» (Бут 45,5-8). Йосиф бачить у цьому всьому провидіння Боже, яке навіть важкий злочин може перетворити у торжество добра: він став вельможею в Єгипті, щоб врятувати братів. Подібно й Ісус, коли з’явився своїм учням, показуючи рани від цвяхів і проколений бік, не говорить жодного слова докору. Без жодної згадки про минуле Христос показує знаки своєї перемоги, щоб заявити про свою любов, яка все прощає. Ісус приносить мир до своїх і промовляє слова любові, звернені до тих, які Його зрадили. Він пояснює Писання, в яких говориться про необхідність Його страждань для спасіння людства. Христос виявляє свою любов до учнів і те, наскільки ця любов є готовою до прощення і відродження життя. Поява Христа воскреслого свідчать про новий вимір Його буття, відмінний до того, як Христос раніше жив на землі. Не кожен, хто бачив Воскреслого, зумів Його впізнати, але тільки ті, кому Він сам дав себе впізнати. Це таїнство, в яке можна ввійти тільки вірою. Наступний важливий момент, у цих двох історіях – це післаництво. Це знак віднайденої єдності. Знак прийнятого спасіння тими, котрі могли бути жертвами власного гріха. Брати отримують завдання йти і потішити батька Якова, про те, що його син не тільки живий, але є також запорукою життя для цілої родини. Це завдання свідчити про ці чудесні діла Божі. Подібно жінки біля порожнього гробу отримують завдання від ангела: «…біжіть притьмом, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих. Он він вас випередить у Галилеї» (Мт. 28,7). А до Марії Магдалини Христос говорить: «Йди до моїх братів і повідай їм: Іду я до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого». Повна Єдність з Богом супроводжується єдністю між братами: «Отця мого й Отця вашого…». Це стає мотивом місії. Ісус, згідно з Євангелієм від Йоана, дарує свого духа любові апостолам, щоб вони, Його брати, також стали вісниками прощення. І вони йдуть аж до кінців землі, щоб звіщати Христа Спасителя, який помер з любові для спасіння всіх людей. Вістку про порожній гріб найперше несуть апостолам жінки мироносиці. Вони перші почули слова ангела про те, що Христос воскрес, однак їм потрібен час, щоб зрозуміти це слово і щоб перемогти страх, який огорнув їх. Апостоли, які спочатку не повірили жінкам, трохи згодом отримають цю вістку від самого Ісуса, який об’явиться їм. Для всіх учнів ці звістки чи появи Ісуса воскреслого завжди були неочікувані. Тому перша реакція з їх боку, не зважаючи на заклик до радості, – це страх, сумнів і недовіра. Однак Христос не докоряє їм, а своєю лагідністю і любов’ю розбиває цю перепону страху і недовіри. Христос так чинить, щоб зробити цю добру новину про воскресіння від самого початку місійною. А Він, маючи всяку владу на небі й на землі (Мт. 28,18), запевняє учнів про свою повсякчасну присутність у цій місії. Дорогі у Христі! Цими днями особливу тривогу переживає український народ, який впродовж останніх одинадцять років потерпає від смертоносної війни, спровокованої північно-східним рашистським агресором, а тепер почувається зрадженим і обманутим «сильними світу цього». Отож, ми вкотре переконуємося, що не потрібно «надіятися на князів, на синів людських, – у них нема спасіння!» (пор. Пс. 145, 3). Натомість перед лицем мінливості людських поглядів і дій та часом і відвертої людської зради наш погляд ще сильніше скеровується до Христа воскреслого – воістину Сина Божого і Сина Людського, який, «полюбивши своїх, що були у світі, полюбив їх до кінця» (Йо. 13, 1) і силою цієї вірної любові назавжди подолав наслідки людської злоби, гордині, невірності, ненависті і зради. У Ньому знову і знову шукаємо для себе та для нашого народу порятунку, визволення, спасіння і надії! Тож нехай Воскреслий Господь буде нашою внутрішньою життєвою силою, яка не дасть нам засмучуватися, натомість, обдарує можливістю здобувати перемогу над окупантом. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! + Ярослав 21 квітня 2025 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Проповідь на Страсний четвер (2025)

«Вечері Твоєї Тайної днесь,Сину Божий, мене причасника прийми..» Слава Ісусу Христу!Всечесні і преподобні отці!Дорогі у Христі брати і сестри! Євангельське читання Страсного Четверга містить зворушливу розповідь про останні події з життя нашого Спасителя. Ми стаємо свідками Його таїнственної зустрічі з учнями довкола пасхальної трапези, на якій була встановлена Пресвята Тайна Євхаристії, спостерігаємо, як Він умив ноги своїм апостолам, показавши, що суттю Священства є служіння. Ось врешті настала та година, до якої Ісус ішов ціле своє земне життя. В Євангелії сказано: «Як прийшла година, сів Він до столу й апостоли з Ним...» (Лк. 22,14). Наставши, ця година не минає, вона прийшла в наше земне життя, щоб вирвати нас із тенет смерті і повернути до життя, і саме вона збирає нас на кожній Євхаристії. Смерть і воскресіння Господа нашого Ісуса Христа – це не тільки минулі факти історії, але події вічно живі у церковних богослужіннях. Літургія Церкви перемінює хронологічний, лінійний час у кайрос – час сприятливий, час спасіння, який набирає нового значення, нової і божественної якості. Історичне минуле й майбутнє зливаються у літургійному «тепер», яке дозволяє нам пережити події з історії спасіння як живу спасаючу реальність. Літургія Тайної Вечері розкриває важливий зв'язок – між встановленням Євхаристії і виходом Ізраїля з єгипетського рабства. У ніч виходу з Єгипту кров агнця на одвірках домів, де жили сини Ізраїля, була знаком спасіння. Можна сказати, що саме цією кров’ю вони були виведені з дому рабства до Землі Обітованої, до свободи, до повноти життя. І так, як пасхальна трапеза вибраного Народу Божого нагадувала юдеям про те, як Бог вивів їхніх предків з єгипетської неволі, так пасхальна Тайна Вечеря прообразує майбутнє звільнення від рабства гріха, звершене через Христову хресну Жертву. Христос є тим Пасхальним Агнцем, Який звільняє свій народ Кров'ю, пролитою на хресті. Євангеліє розповідає нам, що Ісус «почав обмивати учням ноги» (Йо.13,5). Цей жест – вираз служіння і смиренної любові. Бог любить своє створіння, людину. Він продовжує любити її навіть після падіння. Задля неї Він одягає одяг слуги, миє наші брудні ноги, щоб ми удостоїлися сидіти з Ним за Його столом. Умивання ніг готує апостолів, які зібрались на Тайній Вечері, до встановлення Євхаристії. Таким чином Христос повстає перед нами в образі слуги. Він каже: «Тож коли вмив вам ноги я – Господь і Учитель, – то й ви повинні обмивати ноги один одному» (Йо.13,14). Христос на Тайній Вечері являє себе як Той, Хто служить (пор. Лк.22,27). І тільки той є істинним учнем Христа, хто має з Ним «частку», хто готовий служити, подібно як Він. Що означає мити ноги один одному? Кожна добра справа для ближнього – особливо для страждаючих і для тих, кого інші відкидають – це і є миття ніг. Господь закликає нас навчитися смиренності, мужності та доброти. Але є й глибший вимір цього жесту. Христос забирає наш бруд через очищаючу силу своєї доброти. Мити ноги одне одному означає невпинно прощати один одному, завжди починати все заново. Коли Господь очищає нас, тоді ми можемо перебувати за Його столом і бути послідовниками Його спасительної науки. Христос є Тим, Хто служить. В своєму пасхальному служінні Він видає себе самогона страждання і хресну смерть. Тайна Вечеря, на якій Господь започаткував Пресвяту Євхаристію, не просто випереджує Його хресну жертву, а тісно повʼязана з нею. Кожен християнин, який причащається Євхаристійних дарів, таїнственно користає з відкупительних плодів Христових страждань, смерті і воскресіння. Тому Христос на Тайній Вечері каже: «Чиніть це на мій спомин» (Лк. 22,19), велить їм аж до кінця світу роздавати Свої Плоть і Кров під Євхаристійними видами Хліба і Вина. Церква безнастанно довершує наочне втілення Тайної вечері на Євхаристійній Літургії. Ми як Народ Божий, що паломничає історією, зміцнюємось Євхаристією на своїй дорозі життя, коли стаємо її причасниками. Христос, який повністю живе для Отця, бажає, щоб і ми жили через Нього, і тому таїнственно дає Себе нам у Євхаристійних дарах. Хліб є повсякденною поживою людини, без якої їй важко жити. Вино є напоєм, необхідним для здоров'я організму. На євхаристійній же ж жертві ці земні дари стають Небесним ліком, поживою для вічного життя. В цьому й полягає Христове служіння – служіння для спасіння через Тайну Євхаристії, яку продовжує звершувати Церква аж до кінця світу – до Його Другого і Славного Зновупришестя. Так Христос подає себе на поживу під видами хліба і вина. Страсний четвер – це день Євхаристії, але це також особливий день для тих, хто звершує цю святу Тайну. Тому досить часто можемо почути, що Священство бере свій початок від Тайної Вечері. Коже священик народжується саме під час євхаристійного богослужіння, коли на його голову, схилену при престолі, єпископ – наступник апостолів, безпосередніх свідків і учасників Тайної Вечері – покладає свою святительську руку. Відтоді священник назавжди вписується у священство Ісуса Христа і покликається продовжувати в наших часах єдину таїнственну жертву Сина Божого, щоб доступ до її плодів мали також християни нашої епохи. Вони служать освяченню Божого люду. Слідом за Христом священники вмивають у Святій Тайні Покаяння наші душі, аби ми були гідними приступати до євхаристійних дарів Його Тіла і Крові. Молімося за наших священиків, аби вони були гідними Служителями Євхаристії та проповідниками Слова Божого. Їхнє служіння є надзвичайно важливим для нашого спасіння. У цей день мої слова вдячності линуть і до самих священиків. Молю Господа, аби Він по всі дні Вашого життя наповнював Вас своєю божественною любов’ю, кріпив своїм Тілом та Кров’ю, промовляв з Вашої душі словом життя вічного. В переломні моменти історії нашого народу відкривалися особливі прикмети Христового священства. Коли серця людей сповнюються непевністю, тривогою і страхом, вони насамперед звертаються до своїх духовних наставників за порадою і підтримкою, Божим Словом та Його благодаттю. Можна справедливо визнати, що через наше душпастирське служіння люди шукають того, що вічне й правдиве, того, що не проминає, – шукають Бога, якого ми покликані їм свідчити. Саме в такому ключі відкривається нам зміст Христового священства в Посланні апостола Павла до Євреїв. Він описує нам Христа – Вічного Архиєрея, який увійшов у своєму воскресінні до Небесної Святині, щоб «ми мали сильну заохоту… що прибігли прийняти надію, призначену нам. В ньому маємо неначе якір душі, безпечний та міцний, що входить аж до середини за завісу, куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архієреєм повіки, на зразок Мелхиседека» (Євр. 6, 18–20). Пам’ятаймо, дорогі отці, що джерело наших священичих свячень є в тому, що ми зустріли Особу – Ісуса, а радше Він нас зустрів і перебуває з нами. Плоди нашого служіння залежать від глибини нашого усвідомлення того, що з Богом ми ніколи не самотні, навіть у скрутні хвилини, коли ми стикаємося з проблемами і перешкодами, які здаються непоборними, а їх у нашому народі чимало. Супроводжуймо Ісуса, слідуймо за Ним, але перш за все знаймо, що Він супроводжує нас і бере нас у свої обійми. В цьому наша радість і надія, яку ми повинні являти світові. Дорогі в Христі! Страсний тиждень – це час, коли ми літургійно переживаємо страждання і смерть Христові. Наш український народ вже більше десяти років прямує своєю хресною дорогою, потерпаючи від російської збройної агресії – розчаровується через зраду і нечутливість сильних світу цього; втрачає кров своїх синів і дочок; шукає своїх симонів киренейців, які б допомогли йому вистояти; але й втішається посильною допомогою тих, хто готові надати підтримку навіть у власних недостачах… Серед цих болів, тривог і страждань памʼятаймо, що Голгофа не є остаточним кінцем, бо Життя, Правда і Добро неодмінно воскресають, навіть попри те, що ворог марно намагається поховати їх під тягарем каменя безнадії, розчарувань і зневіри. Ми не знаємо, через які ще випробовування поведе нас Господь. Але ми знаємо, що світло Воскреслого Христа просвітлює навіть найпохмурішу темінь. Несімо у світ пасхальну радість нашої християнської віри, не даймо вкрасти у нас надію, не дозвольмо нікому викоренити з нас любов. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 17 квітня 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

У Катедральному соборі відбулись пасхальні богослужіння [фото]

20 квітня, у день свята Христового Воскресіння, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив пасхальні богослужіння в Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Єпископу співслужили священики Катедрального храму та Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Владика Ярослав у Великий Четвер: Страсний четвер – це день Євхаристії, а також особливий день для тих, хто звершує цю святу Тайну [фото]

17 квітня, у Великий Четвер, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Архиєрейську Літургію Катедральному соборі Пресвятої Трійці, в м. Дрогобич. Детальніше...