SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

Владика Ярослав: Християнин з готовністю приймає годину смерті, яку йому призначив і вибрав Господь [фото]

01 жовтня 2019
1 жовтня в храмі св. Параскеви, в с. Верхній Лужок на Старосамбірщині, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, заупокійна Божественна Літургія та чин священичого похорону за покійним протоієреєм Петром Сюськом. Детальніше...

Владика Ярослав: Хрест - це живий символ безмежної Божої любові до грішної людини, символ досконалої Христової жертви, символ нашого відкуплення і спасіння [фото]

28 вересня 2019
27 вересня, у свято Воздвиження Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію Різдва Пресвятої Богородиці м. Хирів, де очолив Божественну Літургію з нагоди святкувань у Хирівському деканаті 30-ліття виходу УГКЦ з підпілля. Єпископу співслужив о. Ігор Петрович, декан Хирівський, і священики Хирівського деканату. Детальніше...

Проповідь у свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (2019)

28 вересня 2019
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати та сестри! Свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста належить до дванадцяти великих свят Церковного року. Його святкуванню передувало декілька важливих подій. Свято пов’язане із хрестом як символом перемоги. Імператор Костянтин, який йшов військом, аби здобути перемогу над своїм опонентом Максентієм, побачив на небі дивний знак – знак хреста й почув слово Боже: «Цим знаменням переможеш», тоді він наказав нанести знак хреста на прапори і зброю своїх воїнів, і здобув перемогу над переважаючим військом свого опонента. Костянтин зрозумів, що не він переможець, а Господь, який відкрив йому знак перемоги - знак хреста. Саме тому імператор розпорядився здійснити експедицію до Єрусалиму для пошуку Господнього Хреста, яку очолила його мати Олена. Свята Олена, віднайшла в Єрусалимі у 326 р. Хрест, на якому був розп'ятий Господь наш Ісусу Христос. На згадку про свою перемогу Костянтин збудував в Єрусалимі величний храм Воскресіння Господнього, який було освячено 26 вересня 335 р., а 27 вересня цього ж року відбулося воздвиження - підняття віднайденого Хреста Господнього. До святкування празника Воздвиження прилучилася ще одна важлива подія, яка зробила празник Воздвиження спільним для Християнського Сходу й Заходу - повернення святого Господнього Хреста з Персії до Єрусалиму. Перський цар Хозрой у 614 р. завоював Єрусалим і забрав Господній Хрест до своєї столиці в Ктесифоні. Чотирнадцять років пізніше цісар Іраклій після своєї перемоги над персами повернув святий Хрест до Єрусалиму, де 27 вересня відбулося друге урочисте воздвиження (піднесення) святого Хреста. Відтоді празник носить назву: «Воздвиження Чесного й Животворящого Хреста». Однак почитання Святого Хреста бере свій початок ще з апостольських часів. У своєму пастирському посланні до Галатів ап. Павло пише: „Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп'ятий, а я - світові” (Гал.6,14). З хрестом у руках ішли перші християнські проповідники у поганські країни, щоб нести світло Божої науки. Під знаменням чесного хреста прийшло торжество християнства в часи Константина Великого. З хрестом у руках став колись на київських горах, як каже передання, апостол Андрій Первозванний, а згодом святий Володимир Великий під знаменом хреста започаткував золоту добу християнської Української Держави.   Чого тільки не звершив Хрест Господній. Він освятив всю вселенну. Він розвіяв гріховну темряву і привернув світло. Він знищив смерть. Він зібрав народи зі сходу і заходу, півночі і півдня і з’єднав їх любов’ю в одну Апостольську Церкву, в одну віру, в одне Хрищення. Він зробив людей здатними до високих чесноти і подвижного монашого життя. А для всіх нас, що спасаємося, він є «сила Божа».   Дорогі брати і сестри, співаючи сьогодні благовійно оцю величну пісню: «Хресту Твоєму покланяємось, Владико, і святеє воскресеніє Твоє славимо!», маємо і ми замислитися, чим для нас є оце переможне знамено – святий хрест? Там де є хрест, там є сила, там перемога, там спасіння і надія нашого воскресіння і вічного життя. В цьому властиво величний Божественний промисел, що ганебне знаряддя страти Христос своєю Животворящою смертю перемінив з ганьби на славу, із приниження на піднесення, зі спокуси і божевілля на Божу силу й Божу премудрість. Сьогодні кожен, хто направду з вірою вдивляється в цей хрест, насамперед розуміє, що св. Хрест – це вічно живий символ безмежної Божої любові до нас грішних, символ досконалої Христової жертви, символ нашого відкуплення і спасіння, символ Христової перемоги над смертю і дияволом. Адже Хрест дає нам урок великої божественної любові, бо «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо.3,16). Святитель Іван Золотоустий у своїх роздумах про Боговтілення і Хрест Господній говорить: «Не раба, не ангела, не архангела віддав Господь світові, але дав сутність Свою й Іпостась — Сина Єдинородного. Віддав же не за якихось обраних людей, а за все людство». Отже, Господній Хрест, якому поклоняємося в сьогоднішній празник, пригадує нам перш за все про безконечну Божу любов, про Христові страждання задля нас, але також і про наш обов’язок терпеливо нести свій хрест щоденного життя. До всіх нас є звернені слова Спасителя: «Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною» (Мт.16,24) і «Хто не несе хреста свого, і не йде слідом за мною - не може бути моїм учнем» (Лк.14,27). Богослужбові тексти празника Воздвиження Чесного Хреста також пригадують нам, що кожний з нас має сильну і могутню зброю для протистояння силам зла і ворогу нашого спасіння. Святий Єфрем Сирин, ще в IV ст., записав свої глибокі думки про животворне древо святого хреста: «Хрест – це воскресіння мертвих і надія християн; Хрест - потіха для бідних і терплячих; Хрест - батько для сиріт і вінець для одиноких; Хрест - охоронець для юнаків і невинність для дівиць, Хрест - хліб для голодних і джерело для спрагнених. Тож кладімо животворний хрест на чоло, на очі, на уста і на свої груди. Ні на одну годину, ні на одну мить не залишаймо хреста та без нього нічого не робімо». У день Воздвиження Хреста Господнього стараймося підносити його перш за все у своїх серцях і у своєму розумі, у своєму житті, щоб він дійсно був для нас перемогою Христовою над усякою неміччю і сумнівом, над зневірою і сумом, над гріхом і беззаконням, щоб він завжди був для нас знаменням твердої віри, непохитної надії і християнської любові. Дорогі у Христі, ми сьогодні так чисельно зібралися тут у храмі славного Хирова, щоби подякувати Богові за всіх вас, за вашу міцну віру, за вашу любов до Бога та любов до УГКЦ. Мешканці цього міста мужньо несли свого хреста у часи панування на цих землях чужоземних окупаційних жорстоких режимів. У цьому їх скріпляв приклад і заступництво святих мучеників і подвижників Христової Церкви, які своїм терпінням перемагали і торжествували. Тут, у цьому місті гартувався подвиг блаженних мучениць Олімпії (Ольги Біди) та Лаврентії (Левкадії Герасимів), які були ув’язнені і загинули в сталінських гулагах лише за те, що були греко-католицькими монахинями Згромадження Сестер св. Йосифа. У ці дні, коли ми відзначаємо 30-ту річницю виходу нашої Церкви з катакомб та її легалізацію, дякую Всемогутньому Богові за великий дар: можливість привселюдної діяльності для нашої Церкви. Ми дякуємо Богові за те, що Він давав нам мужніх єпископів, безстрашних священиків, молитовних ченців та черниць, відважних мирян, котрі з любові до Бога, до своєї Церкви, свого народу та України поклали життя у далеких просторах Сибіру, Казахстану, мерзлих районах Далекого Сходу. Дякуємо Богові за тих, котрі були страчені у в’язничних підземеллях, розп’ятих на стінах, замордованих у селах та містах, в яругах й в таємних місцях на  нашій землі, в Галичині та Україні, котру розривали всякі зайди-окупанти. Дякуємо Богові за тисячі мучеників, що прийняли жорстку смерть з любові до нього та ближніх, що не стали зрадниками своєї віри, Церкви та свого народу. Дякуємо Всевишньому Богові за тих духовних осіб та вірних мирян, котрі плекали у своїх серцях глибоку віру, бездоганне життя та прихильність до своєї Української Греко-Католицької Церкви. Люди чекали, вірили, молилися, страждали, хоч були загнані у глибоке укриття, але дочекалися, перемогли Божою силою і світло з темряви засяяло, й опромінило душі та лиця тих, хто довіряв Богові й очікував на його святу відповідь. Схилімо сьогодні свої голови як вдячність Господу за його велике милосердя до нас та поклонімося перед тими, хто вірно боровся та поклав своє життя з любові до Бога та ближніх. Українці – це народ з древньою християнською тисячолітньою культурою, яку блаженної пам’яті святий Папа Іван Павло ІІ у часі свого візиту на Україну в червні 2001 року назвав «культурою богоносною». Наш народ завжди зберігав релігійне, за своїм характером, ставлення до життя в його різних проявах та до своєї історії. Понад тисяча років християнського досвіду глибинно защепили українцям повагу до гідності кожної людини, а також милосердне ставлення до інших. Повага до гідності розвивала почуття особистої свободи, а милосердя – гостинність і співчуття, особливо до покривджених і знедолених. Наша рідна Церква так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, психіку, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломалися, не розплилися в чужому морю все це завдячуємо в першій мірі УГКЦ. Аналіз історії нашої Церкви приводить нас до висновків, які надзвичайно важко заперечити чи проігнорувати. Наша Церква викликала пробудження національної свідомості українців, стала на захист української мови як найважливішої національної ознаки, започаткувала національну школу, створила передумови для появи української патріотичної інтелігенції. Вона компенсувала структурну неповноту українського суспільного життя, зокрема відсутність держави. Без жодних вагань можна ствердити, що вся історія Української Греко-Католицької Церкви – це боротьба за духовне відродження та національну самобутність народу. Результат її діяльності – це збереження національної ідентичності й української духовності мільйонами українців на батьківщині та поселеннях. Тому її й не вдалося здолати ворогу людського роду. В теперішній ситуації наша Церква вбачає свою місію в тому, щоб заповнити духовну порожнечу спричинену довголітнім пануванням атеїстичної, матеріалістичної ідеології та стати справжнім духовним провідником нашого суспільства. Свою роль вона бачить в утвердженні гідності людини та в боротьбі з усіма проявами деморалізації суспільного життя. Наша Церква не тільки цікавиться різними проявами національно-громадського життя, а й заохочує своїх вірних до активної участі у вирішенні суспільних завдань. Тут варто згадати рішення та ініціативи Синоду єпископів УГКЦ, пастирські звернення та послання Глави нашої Церкви блаженної пам’яті Патріарха Любомира, Його святості Патріарха Святослава відносно тих чи інших соціальних проблем. І це не дивно, бо ще митрополит Андрей у своєму пастирському посланні «Як будувати рідну хату» зазначав, що Церква завжди відіграватиме важливу роль у будівництві Батьківщини, оскільки немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви, в якій діє сила Божа. То вона, на переконання Великого Митрополита, виховує народ та вщеплює у душу людини ті християнські чесноти, які зроблять з неї доброго патріота і мудрого громадянина. Церква, дбаючи про розвиток національного буття українського народу та його добробут, вказує на необхідні для цього умови та повчає нас словами великого Пастиря митрополита Андрея Шептицького, які є надзвичайно актуальними в теперішній ситуації різноманітних політичних протистоянь: «Усі, хто почуваються українцями і хочуть працювати для добра України, нехай забудуть про які-небудь партійні роздори, нехай працюють в єдності і згоді над відбудовою так дуже знищеного нашого економічного, просвітного і культурного життя. Тоді в Бозі надія, що на підвалинах солідарності і усильної праці всіх українців повстане соборна Україна не тільки як велике слово і ідея, але як живий, життєздатний, здоровий, могутній, державний організм, побудований жертвою життя одних, а мурашиною працею, залізними зусиллями і трудами других». Сьогодні, коли святкуємо тридцяті роковини виходу нашої Церкви з катакомб та її легалізації, хочу наголосити на тому, що вона була і залишається не тільки духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, але і школою українського патріотизму та національної свідомості. Вона вчила і вчать любити свій народ, для нього віддано працювати, плекаючи свою національну гідність та ідентичність. Стараймося, щоб наші храми завжди виконували своє правдиве призначення. Щоб вони були місцем нашої зустрічі з Богом. Щоб у них кожна душа під знаменом Святого і Животворящого Хреста завжди знаходила наснагу для очищення та духовного поступу, адже це запорука справжнього відродження як наших родин, парохії, так і цілої нашої Батьківщини. Тож у сьогоднішній день, коли християнський світ шанує Хрест Христовий, просімо щоби Господь захистив нас силою Свого Чесного і Животворящого Хреста від усякого ворога і супостата, дав нам силу нести свій життєвий хрест і досягти сяючих вершин Царства Божого. Воздвигаймо Господній Хрест у наших домівках і на вулицях, на роботі і в навчальних закладах як знак торжества Христової істини над різними облудливими ідеологіями світу цього, як свідчення незламності нашої тисячолітньої християнської культури. А благодать Господа Нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 27 вересня 2019 рокум. Хирів   Детальніше...

Владика Ярослав відвідав парафію Різдва Пресвятої Богородиці в м. Борислав [фото]

23 вересня 2019
21 вересня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію Різдва Пресвятої Богородиці в м. Борислав, де освятив новозбудований іконостас. Відтак у співслужінні о. Олега Смереки, адміністратора парафії, і священиків Бориславського деканату, владика Ярослав відслужив Божественну Літургію. Детальніше...

Проповідь з нагоди свята Різдва Пресвятої Богородиці (2019)

23 вересня 2019
«Різдво Твоє Богородице Діво, радість звістило усій вселенній, бо з Тебе засяяло сонце правди, Христос Бог наш, що зняв прокляття, подав благословення, знищив смерть і дарував нам життя вічне». (Тропар свята) Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Такими словами Церква свідчить про сьогоднішню радісну подію – Різдва Пресвятої Богородиці. Прихід Пресвятої Діви Марії у світ – це радість не тільки праведних Йоакима й Анни, які довго та терпеливо очікували благословення Божого, але і всієї вселеної, пояснюючи причину цієї радості Церква проголошує: «бо з Тебе засяяло Сонце правди, Христос Бог наш». Нині радіє небо і земля, бо з народженням Марії започаткувалося відкуплення людського роду, вона бо принесла нам порятунок, життя і вічне щастя, бо вона стане Богородицею, кивотом Нового Завіту, Матір’ю Христа Спасителя, що знищив смерть і дарував нам життя вічне, Який через неї воплотився на землі, прийняв людське тіло, спас від гріхів і вічної загибелі рід людський. З благословенним Різдвом Пресвятої Богородиці з’явилося на землі найпрекрасніше сотворіння, архитвір Божої всемогутності, Цариця ангелів – народилася Діва, яка єдина захищена від первородного гріха, яка стане «чеснішою від херувимів». Народилася та, яка вмістить у собі Невмістимого Бога, яка буде одночасно і Дівою, і Богородицею, яку «ублажатимуть усі роди», бо через хресну смерть свого Божественного Сина Вона стане і нашою Матір’ю. «День Різдва пресвятої Богородиці, - каже святий Іван Дамаскин, - є днем всесвітньої радості, бо через Богородицю обновився весь людський рід: смуток Праматері Єви перемінився в радість». Різдво пресвятої Богородиці є першим великим святом на початку церковного року, бо все почалося з Різдва Марії, яка стане Матір’ю Божого Сина та всіх християн. «Пречиста Діва Марія любить нас любов’ю рідної матері, - писав митрополит Андрей Шептицький, - бо в нас бачить справу рідного Сина Ісуса Христа». Тому в усі часи наш боголюбивий український народ щиро прибігає за Її заступництвом і в часах радості, і в хвилях смутку, у величавих храмах та вбогих хатинах, у велелюдних прощах до численних відпустових місць благаючи у неї помочі та опіки. Не переставаймо також і ми постійно прославляти ту, котра найбільше послужила величному Божому плану спасіння людського роду – Пресвяту Діву Марію. Похвальними піснями та гимнами величаймо її як Богородицю, бо то власне через неї Незбагнений та Одвічний Бог приходить на землю та змінює історію всього людства. Завдяки Їй «Слово сталося тілом і замешкало між нами». Пресвята Діва Марія в своїй особі сповнила стремління всього людства. Бо саме через Її постійне смирення – «Нехай станеться мені по твоєму слову» стає здійсненим та можливим величний план Божий – спасіння всього людства. Сьогодні коли у світі пропагується безвір’я пригадуємо собі слова вислуженого Папи Венедикта ХVІ про те, що завданням кожного християнина і Церкви загалом є показати світові красу та істину нашої віри. У кого ми ще здатні побачити цю легкість, багатство і повноту християнської віри, як не в нашої небесної Матері. Як Одигітрія, тобто Путиводитильниця, Богородиця вказує шлях до Христа і веде нас до Нього. Вона віровчительна для кожного з нас передусім для тих, хто завжди чує слово Божого Сина і зберігає у своєму серці. Прямуймо Її шляхом віри, який вона показує нам своїм життям! Основою свого життя Богородиця поклала віру в Бога, прийнявши Його як Того, Хто є дорогою, правдою та життям. Впродовж усього свого життя вона залишається вповні вірна задумам свого Небесного Отця, виразивши свою довіру до Нього словами: «Ось, я Господня слугиня» (Лк. 1, 38). Добре знаємо про «бурі» та випробування, які загартовували та поглиблювали віру Богоматері впродовж усього Її життя, віра, яку Марія покладала в своєму Сині, від самого початку не ґрунтувалась на чудесах, але на цілковитому довір'ї Богу, Його волі, і Його Слову, яке цю волю об'являє. Згадаймо, що в Кані Галилейській Богомати вірить та закликає інших повірити своєму Сину, ще перед тим, як Він вчинив щось незвичайне і чудесне. Тому ця віра, яка не шукала видимих підтверджень, а завжди була задоволена лише тим, «щоб робити лише те, що Він скаже», – вистояла навіть на Голготі. Тому Марія є для нас та усієї Церкви учителькою віри, світильником, який веде нас до Її сина Ісуса Христа. Марію можна назвати Матір'ю Довіри, бо Вона завжди говорила Богові: «Нехай буде так, як Ти хочеш». У неї ця згода з Божою волею тривала все життя, і так має бути в кожного з нас. Суттю християнства є постійне промовляння до Бог: «Нехай буде воля твоя». І над зростанням і поглибленням віри в нашому житті Пресвята Богородиця невидимо трудиться, ніби випереджує нас, бо йде перед нами «на прощу віри», скріплює наші добрі наміри, допомагає щоб вони увінчалися ділами та довірою до Бога. Випереджаючи нас у вірі, Марія вказує нам шлях віри, що усе, з чим ми маємо зіткнутися, вона вже колись пройшла та пережила. Наслідуймо й ми віру Пречистої Діви Марії, Матері Божої і Матері нашої. Серед труднощів і викликів світу цього не бентежмося і не зневірюймося, а відповідаймо від усього серця, як колись Пресвята Діва: «Нехай мені буде згідно Євангельського слова; вірую, що спасіння моє в Ісусі Христі, що у Ньому Одному успадкую Царство Небесне». Пронісши свою довіру до Бога через скрутні обставини життя, Богородиця навіть на Голготі залишилась Йому вірною. Тому під хрестом Матір Божа стає Матір'ю Церкви. У Євангелії знаходимо наступні слова: «Бачивши Ісус Матір і біля Неї учня, що стояв, – а його ж любив Він, – мовить до Матері: «Жінко, ось син твій». А тоді й до учня мовить: «Ось Матір твоя» (Йо 19, 26-27). Звертаючись до Марії не «Мати», а «жінко», Ісус звертає увагу не на кровні узи, що єднають Його з Марією, але вказує на факт, що від цієї пори Вона буде Матір'ю учня, а він її сином. Марія є Матір'ю учнів, а вони є її дітьми. Вона знайде своїх дітей не серед найближчих родичів, але серед тих, які будуть розділяти Її безмежну віру і довір'я Богу, серед тих, які будуть тривати з Ісусом аж до кінця. Учень присутній під хрестом є уособленням всіх улюблених учнів Ісуса. Всі вони покликані побачити в Марії свою Матір, бо взірцем для них має бути її віра – віра незалежна від знаків і чудес. До такої віри виховує Вона своїх дітей. Слова: «Ось Матір Твоя!» – означають, що Ісус прагнув пробудити в своїх учнях любов і довір'я до Марії, закликаючи визнати Її своєю Матір'ю – Матір'ю кожного, хто вірить. В сьогоднішній нашій соборовій молитві щиро благодарім Богматір, що так багато вчинила для нашого спасіння. Вчімося від неї з відкритим серцем слухати Бога, приймаючи покірно Його волю у нашому щоденному житті. Вона і нам допоможе відновити у собі нашу християнську гідність улюблених дітей Божих, та завжди пам'ятати, що в Його предвічному задумі кожна людина є цінною та покликана до важливої ролі у здійсненні Божого плану спасіння, незалежно який авторитет займає в суспільстві. Просімо нашу Небесну заступницю, щоб у сьогоднішньому глобалізованому світі, в якому так часто нівечаться християнські цінності, ми щораз більше цінували дар людського життя. Адже не раз ми є свідками того, як людина нехтує волею Божою, а свою ставить на перший план. Дар життя, однак, щораз то більше знецінюється. Так багато батьків, котрі не хочуть народжувати дітей, повинні навчитися із сьогоднішнього свята, що народження нового життя – це вияв Божої любові та благословення, а не перешкода у здобуванні кар'єри та безтурботного життя. Це правда, що на своєму життєвому шляху інколи ми зустрічаємо чимало хрестів: особистих труднощів, страждання в родині, однак це повинно стати для нас нагодою до ще глибшого довір'я до Бога та духовного очищення, до щирого звернення за опікою до Божої Матері, бо «ще не чувано ніколи, щоб вона не помогла…». Молімося, щоб кожна дитина, яку дарує Господь українській сім’ї стала бажаною і улюбленою, як дитятко Марія для своїх батьків Йоакима й Анни. Нехай кожна народжена українська дитина приносить радість і Боже благословення для родини, Церкви й України. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 21 вересня 2019 року Божогом. Борислав Детальніше...

Владика Ярослав відслужив Божественну Літургію в соборі Святої Софії в Римі [відео&фото]

08 вересня 2019
З 1 по 10 вересня в Римі триває Синод єпископів УГКЦ. В неділю, 8 вересня, в рамках роботи Синоду, єпископи УГКЦ відвідали українські церковні громади у Італії. Владика Ярослав (Приріз), єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у цей день очолив Божественну Літургію у Прокатедральному Соборі Святої Софії у місті Рим. Детальніше...

У Римі Синод Єпископів УГКЦ розпочав робочі засідання із молитви до Святого Духа та складання присяги

02 вересня 2019
1 вересня 2019 року у Римі розпочався Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви. Участь в Синоді беруть єпископи Самбірсько-Дрогобицької єпархії - владика Ярослав і владика Григорій. Перед початком робочих засідань владики спільно помолилися Молебен до Святого Духа та склали присягу.  Детальніше...

У Самборі відбулася загальноєпархіальна проща [фото]

29 серпня 2019
28 серпня, на празник Успення Пресвятої Богородиці, храм Різдва Пресвятої Богородиці м. Самбора відвідав владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. У співслужінні місцевого духовенства архиєрей очолив святкову Божественну Літургію. У цей день у місцевому храмі, де знаходиться Самбірська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці, відбулася загальноєпархіальна проща. Детальніше...

Проповідь з нагоди свята Успення Пресвятої Богородиці (2019)

29 серпня 2019
Всесвітліші та Всечесніші отці! Дорогі у Христі брати та сестри! Слава Ісусу Христу! Ведені любов’ю до Пресвятої Богородиці Марії зібралися ми всі сьогодні тут, у Самборі, біля чудотворної Її ікони, щоб осмислити особу Пресвятої Діви й отримати благодать, так необхідну для нашого духовного життя та щоденної діяльності. Ще кілька днів тому, святкуючи свято Преображення ГНІХ, ми думками линули на гору Тавор, споглядаючи з апостолами славу сяючого Божества нашого Господа, а сьогодні мисленно ступаємо до Гетсиманії - до гробу де було покладене тіло Божої Матері. Успіня Богоматері є таїнственною подією, як і таїнственним було все Її земне життя, про яке не так багато розповідається в Євангелії й апостольських писаннях. Однак із цих скромних відомостей із Священного Писання та Передання, які довідуємося про неї, можемо почерпнути багато чого натхненного й корисного кожен для своєї життєвої ситуації й свого духовного життя. Нещодавно в святі Преображення Господнього ми роздумували над майбутнім преображенням людського життя, яке нам прообразив Христос Спаситель. А сьогодні, в День Успення Пресвятої Богородиці, ми споглядаємо торжественне преображення смерті – з трагічної розлуки в мирне переставлення – сон. Успення – подія, коли Богородиця покидає земне життя, але Церква вчить нас не сумувати в цей день. Не випадково сьогодні завершується Успенський піст. Це – свято радості, адже в Успенні Богородиці з особливою урочистістю проявилася сила Господа нашого Ісуса Христа, Який Своєю смертю і Воскресінням зруйнував жало смерті і з страшної та болісної події зробив її для своїх вірних послідовників мирним переходом до вічності. Наприкінці свого земного життя, коли Господь покликав у вічність свою Матір, Богородиця спокійно переставилася на небо. Старослов’янське слово «успення» добре передає суть цього переставлення – воно було як сон. Святий Іван Дамаскин пояснює нам це таїнство Прослави Пречистої Богородиці кажучи: «Годилося, щоб Той, хто зберіг її Дівицтво при Своїм народженні, зберіг її тіло нетлінним по смерті. Годилося, аби та, що в обіймах своїх носила Творця як Дитя, перебувала в небесних палатах. Годилося, аби Та, яка бачила свого Сина на хресті та серце якої прошив меч болю, що їх вона не зазнала при народженні Ісуса Христа, аби вона оглядала Його, що сидить по правиці Отця». Також про це пророкував і псалмопівець Давид кажучи: «…праворуч тебе стоїть цариця в золоті офірськім» (пор. Пс 45, 10). Однак після свого переходу до небесного життя Мати Божа не покинула нас. Якщо за свого земного життя Вона заступалася за людей перед Своїм Сином, як про це нам розповідає євангельська подія в Кані Галилейській, то після свого успення Пресвята Діва стала ще більш могутньою Заступницею і Покровителькою за людський рід, справді Матір'ю всього християнського світу. Ще на Голготі, «бачивши Ісус Матір і біля Неї учня, що стояв, – а його ж любив Він, – мовить до Матері: «Жінко, ось син твій». А тоді й до учня мовить: «Ось Матір твоя» (пор. Йо 19, 26-27). Марія є Матір’ю учнів Христа, а вони є Її дітьми. Вона знайде своїх дітей серед тих, які будуть розділяти Її безмежну віру і довір’я Богу, серед тих, які будуть тривати у довір'ї до Ісуса Христа Її Сина аж до кінця. Учень присутній під хрестом є уособленням всіх улюблених учнів Ісуса. Марія приймає цей дар загального материнства, і Успення не позбавляє її материнства над кожним віруючим, а лише переходить у стан неустанного молитовного заступництва. У документах ІІ Ватиканського Собору читаємо: «Материнство Марії триває безперервно, починаючи від тієї згоди, що її вона дала в Благовіщенні й яку потвердила без вагання під хрестом, та триватиме аж до вічного удосконалення всіх вибраних. Бо, взята на небо, вона не занехаяла цього спасительного завдання, але його продовжує різнорідним своїм заступництвом у виєднуванні нам дарів вічного спасіння. Своєю материнською любов’ю дбає про братів Сина свого, що знаходяться ще на шляху та в різних небезпеках і журбах, доки не дійдуть до щасливої батьківщини» (Про Церкву, 62). Пречиста Діва Марія справді є Матір’ю Церкви, а відтак є Матір’ю кожного і кожної з нас. Вона ніколи не покидає своїх дітей у скруті, ніколи не відвернеться від них у скорботі. У цей важкий для нашого народу час, сповнений нещасть, негараздів, страждань і скорботи через військові дії, економічні негаразди та політичну загрозливу непевність, нам так потрібна Її допомога. І ми можемо радіти, що перед Божим престолом ми маємо заступницю – Пресвяту Богородицю, нашу Матір, котра невтомно молиться за нас перед лицем Всевишнього. А тут, у Самборі, перед її чудотворною іконою маємо особливе місце, бо тут наше благання буде вислухане, як це ставалося у багатьох випадках впродовж століть, про що свідчать стіни цього древнього храму. Спогадуючи, дорогі браття і сестри, блаженне Успіння Богоматері, ми повинні подбати про те, щоб і себе гідно підготувати до смерті, щоб зустріти її не з острахом, але з радістю. Як досягла настільки блаженної кончини Пресвята Діва? - Чистотою цнотливості, строгістю стриманості, витривалістю в молитві, смиренням і терпінням у важких обставинах, сподіванням та довірою на Божий Промисел. Тому наслідуймо приклад Богоматері, ступаймо шляхом, який веде до життя вічного. Цей шлях – не є легкий, але він – певний. Ним ступати нас закликає Христос: «Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять. Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині – вовки хижі» (Мт.7,13-15). Шлях цей і дорогу накреслює нам наша Мати-Церква. Церква, якою провадять правдиві пастирі, а не лжепророки і вовки в овечій шкірі. Церква, яка побудована на Петрі-скелі, а тому ворота адові її не подолають (пор. Мт.16,18). Цього року ми відзначаємо 30-ліття виходу та легалізації нашої УГКЦ з підпілля – періоду переслідувань і випробувань. Це справді була, скажемо по-євангельському, «вузька дорога»; нелегко було нею ступати. Тодішня безбожна система пропонувала дорогу широку, але вона вела в нікуди. Церква наша вистояла у цьому атеїстичному буревії, бо побудована на Петрі-скелі. Ця Правдива Церква не тільки запевняє нам вірний шлях до спасіння, але й, як показала її тисячолітня історія, є надійним провідником українського народу у його суспільно-політичному житті. Наша рідна Церква так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, психіку, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Ця Церква оберігала наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окрема нація, що не розплилися в чужому морю –  все це завдячуємо головним чином УГКЦ. Наша Церква будила національну свідомість українців, стояла на захисті української мови, народжувала патріотичну інтелігенцію. Вона компенсувала структурну неповноту українського суспільного життя, зокрема відсутність держави. Вся історія Української Греко-Католицької Церкви – це боротьба за національну самобутність і національне та духовне відродження народу. Результат її діяльності – це збереження національної ідентичності й української духовності мільйонами українців на батьківщині та на поселеннях сущих. Сьогодні, коли відзначаємо 30-ліття виходу та легалізації УГКЦ з катакомб, маємо пам’ятати про цю велику роль нашої Церкви, збудованої на Петровій скелі. Це додасть нам впевненості перед лицем нових загроз і викликів, які посилає нам теперішній світ з його новітніми безбожними ідеологіями гендеру, які під благими гаслами ховають свою жахливу антилюдську та смертоносну суть. Як добрі християни ми знаємо, що наша Церква є нашою духовною святинею, місцем Божої присутності, домом молитви, але як свідомі українські громадяни маємо зробити все, щоб вона продовжувала залишатися підґрунтям державності, школою українського патріотизму та національної свідомості. Тому дбаймо, щоб християнська благовість звучала у наших школах, університетах, у війську! Пам’ятаймо вислів св. свмуч. Кипріяна Карфагенського, який говорив: «Не може мати Бога за батька той, хто не має Церкву за матір»! Сьогодні перед чудотворною іконою тут у Самборі молімося до Матері Церкви і Матері нашої – до «в молитвах невсипущої Богородиці і в заступництвах незамінного уповання», щоб Вона допомагала нам там, де ми змушені констатувати людську безсилість. Нехай Господь, за молитвами Пречистої Богородиці благословить подальший розвиток нашої Церви, а ми схиляємо голови перед усіма тими, які твердо вірили і боролися за те, щоб Церква воскресла з руїн та відродилась на українській землі оновленою та укріпленою Божою силою. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви усіх нас до Її Сина а Бога нашого, а відтак відкриє для нас Його вічне милосердне, добре, визволяюче обличчя. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. 28 серпня 2019 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Владика Ярослав висловив духовну солідарність і співчуття постраждалим і родинам загиблих внаслідок обвалу житлового будинку в м. Дрогобич

28 серпня 2019
Зі словами солідарності й співчуття владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, звернувся в листі адресованому Міському голові м. Дрогобич Тарасу Кучмі. Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 5 з 92
^ Догори