SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

Єпископи привітали вірних з Днем Незалежності [фото]

24 серпня 2018
24 серпня, у День Незалежності України, у Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобича відбулась святкова Божественна Літургія, яку очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, у співслужінні владики Григорія, єпископа-помічники Самбірсько-Дрогобицької єпархії, та місцевого духовенства. Зі словом проповіді до вірних звернувся владика Григорій. Детальніше...

У Судовишнянському деканаті відсвяткували 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

20 серпня 2018
19 серпня, у свято Преображення Господнього, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію м. Судова Вишня на Мостищині. Цього дня духовенство й вірні Судовишнянського деканату святкували 1030-ліття Хрещення Руси-України і 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію в співслужінні о. Володимира Пустельника, декана судовишнянського і адміністратора парафії, та священиків судовишнянського деканату. Детальніше...

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Судововишнянському деканаті

20 серпня 2018
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші та Всечесніші отці. Дорогі у Христі брати і сестри. Сьогодні ми урочисто святкуємо літургійний спомин Преображення Господнього – реальної події з життя Господа нашого Ісуса Христа, про яку нам розповідає Євангеліє. У земному житті нашого Господа зближався час Його страстей і голгофської смерті, а разом з тим і час випробовування віри Його учнів — майбутніх апостолів. Учні щиро вірили, що Ісус є обіцяний Месія, про Якого писали Мойсей і пророки. Однак Євангельські події вказують, та й самі апостоли пізніше признаються, що ця віра затьмарювалася в їх розумі від тих неправдивих поглядів на Месію, які ширили в єврейському народі книжники і фарисеї. Загально прийнятою була думка, що Месія, прийшовши на землю, згуртує весь єврейський народ, переможе його ворогів, завоює цілий світ і дасть своєму вибраному народові можливість насолоджуватись невимовним щастям на землі. Під впливом таких упереджень були також апостоли, і тому вони ніяк не могли погодитись з тим, що їх учитель, такий могутній і славний, може бути зневажений, скатований і розп'ятий. Через це Христос скріплював віру своїх учнів беззаперечним доказом свого Божества. Необхідно було явити учнями Свою славу — ту славу, яку Він мав в Небесного Отця перед сотворенням світу, яка належала Йому як Синові Божому, одноістотному з Отцем і Святим Духом. Цю безмірну славу Сина Божого ми виразно добачаємо впродовж всього земного життя Ісуса Христа. Також і у сьогоднішньому євангельському читанні про неї дізнаємось: «…узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору і переобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло. І ось з'явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли…» (Мт. 17, 1-8). Улюблені у Христі, преображення Господнє належить до одних з найбільш знаменних подій в земному житті Ісуса Христа. Своє Божество Ісус приховував під виглядом тіла, затаював свою славу перед людським оком, а на горі Тавор Господь являється апостолам - ким справді був - тобто Богом. Тому й пише Євангелист Іван: «І ми славу Його бачили, - славу Єдинородного від Отця, повного благодаті та істини» (Ів. 1.14). Цим прославленням Ісус хотів зазначити, що хто слідуватиме за ним на Голготу, то йому на кінці важкої дороги розкриється незрівнянне щастя - з терпіння зрине спасіння. Тож завдання людини - стреміти до звершенного переображення свого життя, щоби з хмарних земних низин завітати до світлих, небесних вершин, тобто до місця всякого добра – Божого Царства . Із сьогоднішнього Євангелія також бачимо, що саме під час молитви здійснюється оце Таворське чудо, Христос осяяний славою Божества. Тому і для нас щоденна щира молитва приватна, чи спільнотна у Божому храмі, повинні стати джерелом благодаті та духовного очищення. І це є нагода кожному із нас почути в глибині душі постійний та люблячий голос Небесного Отця: „Ти є син (дочка) мій улюблений, котрого я вподобав!” Отже добра сердечна молитва робить нас дітьми Божими, захоронює від байдужості та духовного очерствіння. Для прикладу погляньмо на плоди фруктових дерев, які ми приносимо для освячення на свято Преображення. Зовсім недавно вони були маленьким та непридатним до споживання, але під дією сонця та вологи вони дозріли та стали приємним на смак. Під дією усердної молитви і ми стаємо іншими, наповнюємо своє життя Божими чеснотами. Не забуваймо також і про ті життєдайні середники нашого преображення, котрими є Святі Тайни, а зокрема Сповідь та Причастя. Кожна Свята Літургія – це та Таворська вершина, на якій ми можемо зріти сяйво Божого Царства. Приступаючи до Господньої трапези, кожен стає причасником життя Божого, сповнюється радістю від участі в Божій славі та власного внутрішнього преображення. На горі Тавор Небесний Отець свідчить про Ісуса Христа : «Це - мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте!». Словами «Його слухайте!» Бог Отець посилає Ісуса Христа людству як єдиного і остаточного Вчителя. З повеління: «Його слухайте!» випромінює повнота Божественної влади, але також повнота любові Бога до людини. Бо послух Ісусові є для нас не тільки обов’язком, який випливає з буття християнина, але також ласкою, привілеєм, даром. Він є Дорогою, йдучи за Ним, не заблукаємо. Він є Правдою, слухаючи Його, осягнемо правдиве визволення (пор. Йо 8, 32). Він є Любов’ю, а отже, прагне виключно нашого добра, коли скеровує до нас своє слово. Він є Життям, слухаючи Його слово, маємо доступ до вічного життя, бо слово Його — «Дух і життя» (пор. Йо 6, 63). У сьогоднішньому Євангелії також читаємо, що ставши свідками Таворського чуда учні впали обличчям до землі й вельми злякались. Тоді Ісус підійшов, доторкнувся до них і каже: «Устаньте, не страхайтеся!» (Мт 17, 7). Дотик Бога усуває із людського серця збентеження і страх, та вливає до нього силу і відвагу. Божий дотик позбавляє людське життя стагнації, інертності і пасивності. Як часто чути ці слова в Святому Письмі: «Устань!». Господь каже до Мойсея на Синай пустині: «Устань вийди поперед людей … Ось я стану перед тобою там на скелі, на Хориві, і коли вдариш ти по скелі, вода зрине з неї, і люди питимуть (Пор. Вих. 17. 5-7). «Устань та їж, бо далека тобі дорога», — сказав Божий Ангел Іллі. «Вийди з печери і встань на горі перед Господом» — закликав вже сам Господь до пророка (пор. 1 Цар. 19, 7. 11). Пророк Єзекиїл згадує своє пережиття зустрічі з Богом: «Рука Господня була там на мені і він сказав мені: «Встань, вийди на рівнину, і Я там говоритиму з тобою» (3, 22). «Встань, іди в Ніневію, оте велике місто, і проповідуй проти нього» — наказує Господь пророкові Йоні (1,2). «Встань, візьми Дитятко і Його матір, і втікай в Єгипет», — каже Ангел св. Йосифові (Мт 2, 13). «Встану і піду до мого батька», — вигукуй блудний син в хвилині прозріння (Лк 15, 18). «Встань і йди в Дамаск», — чує Савло, коли від Божого світла повалився до долу і осліп (Дії 22, 10). Кожного разу, коли відбувається щось важливе і вирішальне, людина мусить встати, піднестися, віддалитись від буденності, від гріха. Завдяки прямій поставі людина може розмовляти з Богом віч-на-віч, як Мойсей на горі Синай. Вона виражає надзвичайну гідність покликання людини — бути партнером Бога, продовжувати Його діло сотворення і переображення створіння. Постава стояння на ногах є водночас поставою слухання і готовності сповняти волю Божу. Дорогі у Христі! В цьому році наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія - місцева Церква, Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, святкує 25 років від заснування. Історія нашої єпархії - це історія правдивих християн і щирих українців, які прийняли дар Христової віри від своїх предків, засвідчили вірність Христові та Його Вселенській Церкві ціною свідчення власного життя і мучеництва та нині продовжують жити своєю вірою і передавати її своїм дітям та внукам як найцінніший спадок та найбільший скарб. Народна мудрість каже: «Хто знає своє минуле, той має майбутність». Хоч і відносно молода, Самбірсько-Дрогобицька єпархія не постала на пустому місці, а є спадкоємицею однієї з найдавніших єпископських катедр України – Перемишльсько-Самбірсько-Сяноцької. Датою заснування вважається перша половина ХІІІ ст., однак її витоки сягають часів ще перед Свято-Володимировим Хрещенням Русі-України. Історія християнства на теренах Самбірсько-Дрогобицької єпархії сягає традиції святих рівноапостольних Кирила й Методія, просвітителів слов’янських. У Никонівському літописі міститься згадка про існування окремої Самбірської єпархії, церковна традиція про існування якої знаходить підтвердження у грамоті 1422 року. Історичні джерела зберегли імена трьох самбірських єпископів: Авраама (1254 р.), Євфимія (1271 р.) і Антонія (1295 р.). Тому цілком правдоподібно, що в XIII ст. існувало Самбірське єпископство, яке на початку XV ст. було прилучене до Перемишльського, про існування якого ще у 1220 р. уперше згадує Новгородський літопис. Після ІІ Світової Війни славна Перемишльська Єпархія фактично припинила своє легальне існування. Її територія була поділена між Польщею і Радянським Союзом. Лише з крахом комуністичного режиму на цих землях з древньою християнською традицією вдалося відновити повноцінне церковне життя: в Польщі – через відновлення Перемишльсько-Варшавської Архиєпархії; в Україні – через створення нової Самбірсько-Дрогобицької єпархії, 12 липня 1993 р.Б.. Ювілейний рік це – добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Ми дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі – священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром для нашої єпархії. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові. Хотілося б, щоб цей ювілейний рік став нагодою для кращого пізнання нашої церковної традиції, спонукою для поглиблення віри, дбайливого передавання її прийдешнім поколінням та мужнього її свідчення у світі, у якому, на жаль, зустрічаємо нові загрозливі тенденції, які, якщо на них належним чином не реагувати, можуть привести до чергової морально-духовної катастрофи – не меншою від тієї, яку світ пережив у ХХ ст. у вигляді комуністичного і нацистського режимів. Також сподіваюсь, що цей ювілейний рік допоможе нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин – у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, у єпархії, як місцевій Церкві, та в парафіяльній громаді. Нехай святині нашої єпархії, будуть тим постійним місцем нашого особистого преображення, місцем нашої постійної зустрічі з Богом. Кожна Божественна Літургія є «горою преображення», де ми можемо відчувати близькість Господа. Незадовго ми зійдемо з цієї нашої «гори» молитви й застанови і підемо, щоб продовжити нашу місію у світі. Нехай на цій дорозі нас супроводжує Марія-Одигітрія, «Путеводительниця», яка провадить наш народ і цілу Церкву назустріч Господеві. Стараймося щоби разом з плодами, що ми їх сьогодні принесли до храму на освячення ми також віддавали Господеві гідні плоди нашого побожного життя. Нехай вони будуть покладені в скарбницях Небесного Царства. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь. + Ярослав 19 серпня 2018 року Божогом. Судова Вишня Детальніше...

Владика Ярослав освятив у м. Стебник богослужбову каплицю Преображення Господнього [фото]

19 серпня 2018
18 серпня, увечері, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію Преображення Господнього м. Стебника. Єпископа процесійно зустріли священики та вірні міста. Опісля владика Ярослав здійснив чин покладення антимінсу в новозбудованій каплиці Преображення Господнього та відслужив Велику Вечірню. Детальніше...

Владика Ярослав: Перемогти зло може лише той, хто вірить у Бога [фото]

06 серпня 2018
5 серпня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію с. Корналовичі на Самбірщині. Цього дня духовенство й вірні Дублянського деканату святкували 1030-ліття Хрещення Руси-України і 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію в співслужінні о. Григорія Жука, декана дублянського і адміністратора парафії, та священиків дублянського деканату. Детальніше...

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії в Дублянському деканаті

06 серпня 2018
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! Подія, про яку розповідає сьогоднішнє Євангеліє, сталася після Преображення Ісуса Христа на горі. Ісус повертається з гори і зустрічається з проблемою, з якою не змогли впоратись Його учні. Апостоли не змогли уздоровити хворого юнака, бо злий дух володів ним і, як розповів його батько, часто кидав його у вогонь і часто у воду. І ось остання надія на Ісуса, на Бога, на Його силу. Він сходить з гори, щоб вислухати благання людини. Батько стає на коліна перед Господом і розповідає Йому всю свою драму. Ісус слухає всі ці обставини, які представляє батько, бачить розчарованих своїх учнів, нещасного і навіженого сина, людей, які зібралися, і звертається до них, промовляючи дивні слова: «Роде невірний та розбещений, … доки мені з вами бути? Приведіть мені його сюди» (пор. Мт. 17,17). Привести до Христа людину, це перше, що кожний з нас може зробити, коли перед нами хвороба, розгубленість, безпорадність. Ми так часто намагаємося допомогти ближнім у потребі, але цілісність людини може бути відновлена тільки самим Богом. І тому ми повинні пам’ятати, що послані в цей світ для того, щоб кожного потребуючого приводити до Христа, приносити їх у своїх молитвах, стати настільки прозорими, настільки непомітними, щоб люди самі ввійшли у спілкування із Господом. І тоді стається диво Божої благодаті. Друге питання було поставлене учнями: чому ми не змогли його зцілити? Апостоли прийшли до Христа, намагаючись зрозуміти, в чому полягала їхня помилка. Господь каже їм про малу віру. Перемогти зло може лише той, хто вірить у Бога. Бо віра – це єднання людини з Творцем. Вірою людина поєднується духом, душею і тілом із Богом, найвищим добром. І лише тоді, коли вона є в Ньому і з Ним, може перемогти зло у собі і навколо себе. Для віруючої людини немає нічого неможливого, бо у своїх думках, вчинках і бажаннях вона вміщає Бога і Його силу. І навіть тоді, коли в якійсь боротьбі людська сила не здатна чогось змінити, через віруючу особу проявляється вся сила божественної благодаті. Тому Ісус Христос каже, що у боротьбі зі злом можна вистояти лише в молитві й пості. Чому? Бо молитва і піст змінюють молільника і посника. Віруюча людина, яка чуває у молитві й пості, очищається, просвітлюється і єднається з Тим, до кого взиває в молитві. Вона сповнюється Богом, і через неї Господь може творити неможливі для людини діла. Ось чому каже Христос: «Якби ви мали таку віру, як гірчичне зерно, ви сказали б горі: перенесися звідси сюди – і вона б вас послухала. Бо немає нічого неможливого в того, хто вірує». Щоб бути здатним мати велику віру до Бога, треба пройти шляхом молитви й посту. Особливим місцем, де ми зустрічаємося з Богом, є молитва. Це - місце наших особистих стосунків з Богом. Тут ми змінюємося. Молитва – це те місце, де людина наповнюється тим, чим наповнює нас Господь а саме: любов’ю, миром, радістю, прощенням та іншим чеснотами. У молитві людина черпає для себе те, чого потребує від Господа. А піст – це обмеження себе в тому, що не дозволяє нам бути з Богом, що відвертає від Господа, що перериває наші стосунки з Ним. Тому Господь каже, що цей рід бісів виганяється молитвою і постом. Це значить, що маємо обмежувати себе в певних речах, що віддаляють нас від Господа. Молитва і піст – необхідні умови для того, щоби навчатися у школі Божої сили і премудрості та щодня зростати у вірі. Молитвою і постом ростемо у духовному житті та у святості. Для того, щоб ніколи не потрапити в залежність від диявола, мусимо бути залежними від Бога. І це бачимо дуже гарно на прикладі апостолів. Вони, залишившись без Христа самі, й не змогли вигнати злого духа. Можливо десь в тім моменті вони не відчули себе залежними від Бога. Як каже Христос, їм забракло молитви. Він дав їм силу і владу над злими духами, але щоб її зберегти, потрібно було молитися. Потрібна молитва і в нашому житті. Бог може нам дати будь-який дар, будь-який талант. Якщо ж ми не будемо близько спілкуватися з Богом, через молитву і Святі Тайни, цей дар зблідне, ослабне а може і втратиться. Люди завжди обмежені у своїх можливостях. Всемогутніх людей немає і апостоли це зрозуміли із часом. Кілька невдач та криз – дали зрозуміти, що всякий добрий досконалий дар є від Бога. Про це говорить апостол Яків: «Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни» (Як 1:17). І апостол Павло характеризуючи своє служіння стверджує подібно: «Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать Його в мені не була марна; бож я працював більше всіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною» (1Кор 15:10). Це і нам, християнам, слід пам’ятати завжди, особливо у хвилинах наших піднесень через успіхи. Остерігаймось самозахопленості, адже гордим Бог противиться. Коли Господь забере свою благословляючу руку, тоді і ми будемо засоромлені невдачею. Щось подібного сталось із апостолами. Тому продовжуємо перебувати в молитві й пості, щоб остаточно перемогти зло у нас самих і навколо нас. Віримо, що, поєднані з нашим Господом, будемо переможцями добра над злом, Божої сили над людською гріховністю та невірністю. Дорогі у Христі!В цьому році наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія - місцева Церква, Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, святкує 25 років від заснування. Історія нашої єпархії - це історія правдивих християн і щирих українців, які прийняли дар Христової віри від своїх предків, засвідчили вірність Христові та Його Вселенській Церкві ціною свідчення власного життя і мучеництва та нині продовжують жити своєю вірою і передавати її своїм дітям та внукам як найцінніший спадок та найбільший скарб.Самбірсько-Дрогобицька єпархія Української Греко-Католицької Церкви – досить молодий церковний організм, бо на початку 90-их рр.. ХХ ст.. ми поставали, на землі з тисячолітньою християнською традицією, але знищеною тоталітарним радянським режимом. Ця земля скроплена кров’ю, намолена і вистраждана. Тепер про жахливі сторінки нашої історії ХХ ст. нам нагадують наші мученики за віру – блаженні архиєреї Йосафат Коциловський та Григорій Лакота, преподобні священномученики Северин Бараник, Яким Сеньківський та Віталій Байрак; безліч наших вірних, які загинули на рідній землі або на засланнях в Сибірі чи Казахстані. Після Львівського псевдособору 1946 р., який організував радянським окупаційним режимом, наша Церква змушена була піти у підпілля. Наприкінці 80-их – на поч. 90-хх років ХХ ст. після десятиліть переслідувань наша Церква була досить слабка організаційно. Миряни і підпільні священики винесли її на своїх рамена, до них приєдналися духовенство і віряни, що до того були змушені відвідувати свої храми, захоплені московським православ’ям… Так у 1993 р. у нових історично-географічних умовах тут, на теренах 6 адміністративних районів Львівської області, стало можливим створити нову церковну структуру – Самбірсько-Дрогобицьку єпархію. Вона поставала з руїн, відновилися старі і побудувалися нові храми. Євангельська благовість зазвучала у повернутих і новозбудованих храмах, у військових частинах, навчальних закладах, лікарнях, сиротинцях, в'язницях тощо.Наша рідна Церква глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, традиції, культуру, тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, ставши душею народу. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломились, не розпливлись в чужому морю – за все це завдячуємо в першу чергу Українській Греко-Католицькій Церкві. Молімося, щоб Господь Бог щедро благословляв наш народ, нашу землю і нашу Церкву, щоб тут, де спочиває його божественне ім’я, кожна молитва була вислухана, кожен біль був сприйнятий як жертва, приємна Богові, щоб жоден із нас не відійшов з того Божого храму з порожнім серцем, щоб ми, поєднані з Богом тут, у Церкві, нашим духом, душею і тілом були переможцями поза межами цього храму на дорогах нашого життя. На Божественній Літургії, в якій Христос приходить до нас, як Він тоді прийшов до цього батька і народу, принесімо до Нього всі наші немочі, труднощі, розкриймо перед Ним усі закутки нашого життя, даймо можливість проникнути Святому Духові у всю глибину нашого серця. Скажімо Йому: багато добрих речей ми хочемо, але не можемо, багато речей не подобаються нам у нашому особистому житті, у нашому суспільстві, у сучасному світі, ніхто не може допомогти нам крім Тебе, Господи. Будьмо певні, що тоді сила Божа проявиться у наших немочах і слабкостях… Нехай Всемилостивий Господь дасть сьогодні усім нам відчути, що Він є з нами, що Він є нашою надією на завтра, адже каже нам Давид псалмопівець: «Не надійтеся на князів і синів людських, в них немає спасіння». Тільки у Христі є фундамент нашої певності у завтрашньому дні та вічному спасінні. Амінь. + Ярослав 5 серпня 2018 року Божогос. Корналовичі Детальніше...

У Хирівському деканаті відбулись святкування з нагоди 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

06 серпня 2018
2 серпня, у день св. пророка Іллі, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію смт. Стара Сіль на Старосамбірщині. Цього дня духовенство й вірні Хирівського деканату святкували 1030-ліття Хрещення Руси-України і 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію в співслужінні о. Ігора Петровича, декана хирівського, о. Василя Пукія, адміністратора парафії, і священиків хирівського деканату. Детальніше...

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Хирівському деканаті

06 серпня 2018
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! В цьому році наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія - місцева Церква, Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, святкує 25 років від заснування. Церква – це народ Божий, але це не просто людська громада; це – боголюдська спільнота, насамперед це є таїнство Воскреслого Господа. Її днем народження є празник П’ятидесятниці, який ми недавно святкували. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця на апостолів, творить із згромадження людей Церкву та дає «силу велику», щоб благовістити Євангеліє Христа по всьому світу. З часів П’ятидесятниці Церква Христова поширилася з Єрусалиму і Палестини по всіх континентах. Зародилося безліч місцевих Церков, які є осердям оновлення Божого люду окремої культури, народу і місцевості. Свідки Христового Воскресіння в певний момент історії принесли євангельську благовість й на нашу українську землю. Ми пам’ятаємо легендарну проповідь апостола Андрія Первозванного, мученицьку смерть святого Папи Климента в Криму, місію святих рівноапостольних Кирила і Методія та діяльність Київських князів Аскольда, Дира і святої рівноапостольної княгині Ольги. Найбільшу ж роль у проповіді Воскреслого Христа серед нашого народу ми завдячуємо Святому Володимиру Великому і цього року відзначаємо 1030 річницю Хрещення ним Руси-України. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця на апостолів, творить та скріплює нашу єпархію як місцеву Церкву. Він також сповнює її «силою великою», щоб благовістити Євангеліє Христа Господа. Наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія, належить до церковного тіла Української Греко-Католицької Церкви як Помісної Церкви, найбільшої з усіх 22 Східних Католицьких Церков, які входять до вселенського католицького сопричастя під проводом наступника Св. Ап. Петра, Папи Римського. Таким чином вона належить до Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, яку ісповідуємо у Символі Віри. Наша рідна Церква так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломились, не розпливлись в чужому морю – за все це завдячуємо в першу чергу Українській Греко-Католицькій Церкві. Сьогодні, з нагоди ювілейного святкування у вашому деканаті Свята Церква молитовно звертає нашу увагу на старозавітні часи, в період близько трьох тисяч років тому, коли майже весь світ перебував у поганстві, коли панувало ідолопоклонство. Віру в Істинного Бога зберігали ізраїльтяни, але і цей народ дуже часто зрікався своєї віри і впадав у гріхи відступства. Господь, бачачи духовний занепад людства, посилає у світ пророків, котрі прикладом свого життя і своєю проповіддю навертали людей до Справжнього Бога і готували їх до приходу Месії. Одним з таких пророків – сильних духом і вірою – був Ілля, пам’ять якого ми сьогодні вшановуємо. Стародавнє передання свідчить, що Божий пророк Ілля народився у Галаадській країні, яка знаходилася на східному березі ріки Йордан, у левітській священичій сім’ї. Саме народження пророка Іллі уже свідчило про те, що це дитя буде особливим і Слово Боже буде виходити з його уст. Адже при народженні Іллі батько його побачив дивне видіння: мужі в сліпучо-білій одежі (ангели) сповивали дитя вогнем! Святий пророк Ілля належить до числа найбільш прославлених Богом мужів благочестя старозавітної Церкви. Його служіння в Ізраїлі відбувалося в дев’ятому столітті до Різдва Христового. За часів розповсюдження крайнього зла в Ізраїлі за царя Ахава повстав пророк Ілля як вогонь, і слово його горіло як світильник (пор. Сир. 48, 1). Пророк мужньо і з великою ревністю протистоїть культу Ваала, початок поширенню якого було покладено незабаром після смерті царя Соломона, коли його царство поділялося на Ізраїль та Юдею. Царі Ізраїлю, що боялися втратити владу, прагнули відірвати свій народ від Єрусалимського храму. Таке відокремлення вело до забуття ізраїльтянами Єдиного Бога і заміні Його поганськими божками. Вже перший з ізраїльських царів Єровоам побудував в Дані та Бет-Елі два капища, де народ покланявся божкові в образі золотого тельця. Обурені Левіти залишили межі Ізраїльського царства, і цар "поставив священиків з народу, що не були з Левітських синів" (3 Цар. 12, 31; 2 Пар. 11, 14). Цим в Ізраїлю знищили Богом покликане священство, і захисниками істинних понять про Бога залишилися тільки пророки … В часах, коли жив пророк Ілля, ізраїльський народ переживав занепад віри, намагаючись поєднувати віру в Єдиного Бога з культом ідола Ваала, якого сусідні народи вшановували як покровителя родючості. Щоб викрити облудність такого наставлення, пророк збирає народ на горі Кармель і ставить перед необхідністю зробити вибір: «Коли Господь є Бог, ходіть за ним; коли ж це Ваал – ходіть за ним», – читаємо у Книзі Царів. Але він не залишає люд напризволяще в такій відповідальній хвилині. Щоб знайти істину, він пропонує, щоб жерці Ваала приготували жертву, і щоб молилися за те, щоб зійшов вогонь і її спалив. Пророки Ваала починають танцювати, викрикувати, калічити свої тіла. Вони покликаються на самих себе і на свої здібності, щоб змусити свого божка дати їм відповідь. Таким чином, об’являється облудна дійсність ідола: людина його уявляє як щось, чим вона володіє, чим можна покерувати власними силами (…), замість того, щоб відкривати людське серце на Істинного Бога, на визволяючі стосунки з Ним, що дозволяють вийти з тісного простору власного егоїзму до виміру любові та взаємного дару, поклоніння ідолові закриває людину в виключному та безнадійному шуканні себе самої.   Іншою є поведінка пророка Іллі. Він закликає народ наблизитися, вчиняючи його учасником своєї молитви. Далі він споруджує вівтар, взявши 12 каменів, як символ 12-ти поколінь Ізраїля, щоб пригадати народові Божі діла щодо нього. Той народ, який, здавалося, забув про своє походження та привілейовані стосунки з Господом, тепер є, немовби, покликаним по-імені. Ілля просить, щоб об’явилася Господня істина, і щоб Господь втрутився, щоб навернути Свій народ, щоб він пізнав, Ким насправді є його Бог та зробив остаточний вибір. Ілля, своїм заступництвом, просить у Бога те, що Сам Бог прагне зробити, об’явитися у повноті Свого милосердя, вірним своїй дійсності буття Господом життя, Який прощає, навертає, перемінює. Згадана біблійна подія закінчилася тим, що з неба зійшов вогонь, який спалив жертву Іллі, що було знаком прийняття цієї жертви Богом. Народ вже не має сумнівів, бо «Боже милосердя вийшло назустріч його слабкості». Ця подія, по-перше, ще раз пригадує нам про першу заповідь: поклонятися єдиному Богу, а по-друге, навчає, що першочерговим завданням молитви є навернення. Там, де зникає Бог, людина потрапляє в рабство ідолопоклонства, як це нам у наш час показали тоталітарні режими, або те, як різні форми нігілізму вчиняють людину залежною від ідеологій. Натомість, справжнє поклоніння Богові означає віддати себе Йому та Його провидінню. Очевидно, Божий вогонь, вогонь любові який перемінює, очищає, але не руйнує, а радше, творить істину про наше життя, наново створює наше серце. Дорогі браття і сестри! І в наш час людство поступово відходить від віри в істинного Бога, як за часів пророка Іллі, і як наслідок цього – від істини, що її об’явив нам Господь. Християнське віровчення спотворене численними псевдо християнськими конфесіями. Тому хотілося б, щоб цей ювілейний рік став нагодою для кращого пізнання нашої церковної традиції, спонукою для поглиблення віри, дбайливого передавання її прийдешнім поколінням та мужнього її свідчення у світі, у якому і ми, на жаль, зустрічаємо нові загрозливі тенденції, які, якщо на них належним чином не реагувати, можуть привести до чергової морально-духовної катастрофи – не меншої від тієї, яку світ пережив у ХХ ст. у вигляді комуністичного і нацистського режимів. Також ми сподіваємось, що ці ініціативи, які ми проводимо з нагоди ювілейного року, допоможуть нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин – у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, у єпархії, як місцевій Церкві, та в парафіяльній громаді. Тому ми вдячні Богові за ті великі діла, які Він за цей період нам вчинив, а також за тих Своїх помічників, яких Він нам посилав, бо завдяки їм нам вдалося підняти Церкву з попелища і розвинути її до нового рівня служіння і прослави Бога. Візьмімо близько до свого серця життя святого й великого пророка Іллі, та просімо у нього правдивого духа ревності і мужності у служінні Богові та ближнім. Святий славний пророче Іллє, моли Бога за нас! + Ярослав м. Хирів2 серпня 2018 року Божого Детальніше...

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії в Підбузькому деканаті

10 липня 2018
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! В цьому році наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія - місцева Церква, Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, святкує 25 років від заснування. Церква – це народ Божий, але це не просто людська громада; це – боголюдська спільнота, насамперед це є таїнство Воскреслого Господа. Її днем народження є празник П’ятидесятниці, який ми недавно святкували. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця на апостолів, творить із згромадження людей Церкву та дає «силу велику», щоб благовістити Євангеліє Христа по всьому світу. З часів П’ятидесятниці Церква Христова поширилася з Єрусалиму і Палестини по всіх континентах. Зародилося безліч місцевих Церков, які є осердям оновлення Божого люду окремої культури, народу і місцевості. Свідки Христового Воскресіння в певний момент історії принесли євангельську благовість й на нашу українську землю. Ми пам’ятаємо легендарну проповідь апостола Андрія Первозванного, мученицьку смерть святого Папи Климента в Криму, місію святих рівноапостольних Кирила і Методія та діяльність Київських князів Аскольда, Дира і княгині Ольги. Найбільшу ж роль у проповіді Воскреслого Христа серед нашого народу ми завдячуємо Святому Володимиру Великому і цього року відзначаємо 1030 річницю Хрещення ним Руси-України. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця на апостолів, творить та скріплює нашу єпархію як місцеву Церкву. Він також сповнює її «силою великою», щоб благовістити Євангеліє Христа Господа. Наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія, належить до церковного тіла Української Греко-Католицької Церкви як Помісної Церкви, найбільшої з усіх 22 Східних Католицьких Церков, які входять до вселенського католицького сопричастя під проводом наступника Св. Ап. Петра, папи Римського. Таким чином вона належить до Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, яку ісповідуємо у Символі Віри. Наша рідна Церква так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломилися, не розплилися в чужому морю – за все це завдячуємо в першу чергу УГКЦ. У сьогоднішньому Євангелії від Матея ми довідуємося про оздоровлення Ісусом розслабленого у місті Капернаумі. А євангелист Марко доповнює цей епізод ще іншими цікавими деталями. Він розповідає, що розслабленого несли четверо осіб, котрі для того, щоб врятувати свого товариша проявили надзвичайну второпність. Отож, щоб внести хворого до вщерть наповненого дому, де навчав Христос, вони розкривають стелю і через неї опускають його до стіп Спасителя, як останньої їхньої надії (пор. Мк 2,4).             Хоч ми не знаємо про цих осіб, хто вони були, чи друзі чи просто знайомі, однак бачимо те, як високо Ісус оцінив їхню віру, через що навіть прощає гріхи розслабленому, називає його лагідно сином, оздоровлюючи його як духовно, так і фізично. З того явно бачимо, яку велику силу має віра і молитва «посередників» перед Господом, тобто тих, які просять за когось. Ми не можемо змінити чи навернути друзів та близьких, якщо вони закриті у своїх упередженнях, засліпленні своїми болями, зневірені та розчаровані. Проте наша молитва та свідоцтво нашого життя,якщо ми наполегливі,приведуть їх до Христа, і Він вчинить з ними по нашій вірі. Євангеліє прямо не говорить, які гріхи вчинив розслаблений, однак ми щиро подивляємо співчуття цих чотирьох осіб, які несли його, майже мертвого, на ношах до Ісуса. Можливо вони, пройшовши вже довгий шлях, залишили свої сім’ї, щоденні турботи тільки для того, щоб помогти своєму ближньому у його горі. Як дуже і ми сьогодні потребуємо такого духу спільноти, солідарності, братерства у наших парафіях, у наших церквах, у нашому суспільстві, у нашій державі, яка переживає підступні і жорстокі напади північного агресора. Отого духу, котрий би допоміг відродити нашу Церкву, історію, культуру, традиції та високо підніс би духовність нашого народу, зокрема, - відчуття відповідальності усіх християн, як духовенства, так і мирян за свою Церкву та одні за одних. Нам ще так багато треба вчитися від цієї правдивої спільноти первісної Церкви, про котру читаємо в Діяннях апостольських, що «громада вірних мала одне серце і одну душу» (пор. Ді. 4.32). Вражаючим фактом є, що зцілення стає можливим завдяки вірі друзів розслабленого. Віра є джерелом чудес, сопричастям з Богом, скарбницею благ. Віра є сміливістю супроти неможливого, вона уводить нас у сопричастя з Богом, для Якого нема нічого неможливого (пор. Лк 1, 37). Незважаючи на те, чи приймає людина, чи ні той факт, що вона сотворена Богом, Бог має до неї батьківські відчуття, називає її «сином» чи «дочкою». Батьківська любов Бога є водночас джерелом прощення. «Твої гріхи відпускаються», - каже Ісус. Бог віддаляє від нас наші упадки, про які ми постійно згадуємо, віддаляє від нас усе негативне що ми зробили і що носимо у собі коли каємось. Прийняти прощення є найвеличнішою людською дією, яка робить нас тими, ким ми є, – улюбленими дітьми Божими. Однак, той, кому прощено, той має прощати. А хто не прощає, той ще не прийняв прощення (Мт 6, 12; 18, 35) і не знає Господа (Єр 31, 34). Гріх руйнує відносини людини з Богом, які можуть, проте, бути відновлені у прощенні. Кожен з нас носить у собі свої «розслабленості». Деколи розслабленість паралізує нас так, що не можемо ходити. Деколи ми пориваємося вийти зі стану розслабленості, відчайдушно намагаємося встати з ложа гріха, прагнемо відчувати себе живими. І тоді Ісус з Назарету, бачивши нашу віру чи віру тих, хто просить за нас, віддаляє від нас нашу розслабленість, наш гріх. А деколи ми зовсім не бачимо своєї розслабленості і, звісно, не намагаємося від неї звільнитися, або навпаки, добре бачимо і розуміємо розслабленість свого духа, але не готові почути: «Встань і ходи!». Нам здається, що це занадто складно, що це не для нас, адже і так, у розслабленому стані, можемо існувати. Христос каже кожному з нас: «Прощаються тобі твої гріхи. Встань і ходи!». Але не кожен з нас це чує. Чує лише той, хто вважає себе грішником і розслабленим. Не чує той, хто вважає себе праведним і здоровим… Тому покликання Церкви – нести світові визволення через свідоцтво прощення і нового життя, яке з нього розпочинається.Ніколи не забуваймо, що Церква – це місце зустрічі з Богом, де ми пізнаємо Його превелику любов до нас, а також вчимося і самі виявляти любов та сприйняття інших. Спільна молитва має бути для всіх нас надзвичайно важливою. Пам’ятаючи слова Христа, котрий сказав, що там, де двоє, або троє зібрані в Його ім’я, там Він посеред них, ми не можемо собі позволити злегковажити спільною Літургією в Церкві, особливо в неділі та свята. Також життєдайними є для нас святі Тайни Сповіді та Євхаристії. Людина не може сама собі вибачити. Не має значення, наскільки часто вона каже собі, що її гріхи не є серйозні, все одно вони будуть її переслідувати. Деякі слова мусять вийти на поверхню, якщо вона хоче знайти мир у серці. Ці слова, які Господь Ісус сказав паралітикові: “Сину, твої гріхи прощені”, вони можуть прозвучати і до нас, якщо ми покаємося і визнаємо наші гріхи перед Ісусом. Завдяки прощенню Божому ми також можемо піднятися з паралізованого шлюбу, паралізованих відносин з ближніми і піти в нове життя миру і здоров’я. Пам’ятаймо, що мета життя кожної людини полягає у з’єднанні з Христом. Тільки така зустріч несе у собі силу відродження наших душ, воскресіння любові до Бога, самих себе і до наших ближніх. У Христі ми дійсно свобідні, правдиво щасливі. Тоді ми і справді навчимося не іти сліпо за примарними ідеалами цього світу, що так часто полонюють людські серця через різні середники впливу, різного роду узалежнення. Стараймося відверто відкидати все, що є недобре у суспільстві. Відважно відмовляймося від всього, що принижує гідність та покликання людської особи. Неухильно дотримуймося християнських принципів: навіть, якщо багато ідуть на компроміси зі злом, ми маємо цінувати життя, будувати своє щастя на Божій основі, приготовляти собі, своїм рідним та ближнім життя вічне, а для того нам потрібно бути собою, слухати голосу Господа. Ось чому, любі брати і сестри, наука про розслабленого у Капернаумі звернена сьогодні до кожного з нас – щоб здоровий глузд життя постав над культом гріха та смерті, а це можливо через Боже чудо в кожному серці, у глибині кожної душі. Особливо тоді, коли щодня старатимемося зустріти Христа, навертаючись на правдиву дорогу Божих заповідей та християнських чеснот, тоді зможемо бути правдивою підпорою в будуванні справжньої Церкви, тобто правдивої спільноти віруючих людей у Христі Господі. Нехай допомагає нам у цьому Господь, а Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь! + Ярослав 8 липня 2018 року Божогосмт. Східниця Детальніше...

У Підбузькому деканаті відсвяткували 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

10 липня 2018
8 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію смт. Східниця на Дрогобиччині. Цього дня духовенство й вірні Підбузького деканату святкували також 1030-ліття Хрещення Руси-України і 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію в співслужінні о. Василя Штокала, декана підбузького та адміністратора парафії, і священиків підбузького деканату. Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 4 з 79
^ Догори