SDE
Публікації за темою: Підбузький деканат

Відбулась проща із Зубриці до храму Стрітення Господнього села Довжки на Дрогобиччині [фото]

06 липня 2024
1 липня вдосвіта розпочалась духовна мандрівка від храму св. Михаїла села Зубриця до храму Стрітення Господнього села Довжки. На перший погляд ці населені пункти є поряд, проте дорожнє сполучення відсутнє, адже розділяють їх високі гори, праліси, полонини. Для збереження флори і фауни цього регіону створені національні парки “Сколівські Бескиди” і “Бойківщина”, через які пролягала наша духовна мандрівка. Детальніше...

Владика Ярослав відвідав парафію с. Старий Кропивник на Дрогобиччині [фото]

14 травня 2024
9 травня, у свято Перенесення мощей св. Миколая Мирлікійського, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію с. Старий Кропивник на Дрогобиччині. У цей день місцева громада святкувала храмове свято. У співслужінні о. Василя Штокала (декана Підбузького), о. Василя Нагини (адміністратора парафії) та священиків Підбузького деканату владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію. Детальніше...

Відбулася проща до найбільш високогірної церкви Львівщини

06 серпня 2022
2 серпня, у день святого пророка Іллі, пройшла проща до однойменної церкви, яка знаходиться на вершині гори Високий Верх у Сколівських Бескидах. Детальніше...

У Зубриці відзначили 150-ліття храму і освятили меморіальну дошку о.Михайлу Зубрицькому [фото]

16 липня 2022
З нагоди ювілею храму св. Архистратига Михаїла, Зубрицю з пастирським візитом 3 липня 2022 року Божого відвідав владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ і очолив Архиєрейське Богослужіння, у якому йому співслужили декан Підбузький о.Василь Штокало, парох храму о.Мар'ян Топорович, о.Володимир Фірич, о.Василь Нагина, о.Василь Змінчак, о.Роман Гром, о.Віктор Телегій, протодиякон Богдан Криницький, прислуговували брати-семінаристи Роман Ковівчак, Віталій Кравчук, співали студенти Дрогобицької духовної семінарії Максим Качала, Юрій Мацібора, Дмитро Витівський. Детальніше...

Владика Ярослав освятив розпис храму та дзвіницю в с. Залокоть на Дрогобиччині [фото]

23 вересня 2020
21 вересня, у свято Різдва Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію с. Залокоть на Дрогобиччині. З цієї нагоди єпископ відслужив Божественну Літургію у співслужінні о. Василя Штокала (підбузького декана), о. Ярослава Русина (адміністратора парафії) і священиків Підбузького й Рудківського деканатів. Крім того, владика Ярослав освятив новий розпис храму, новозбудовану дзвіницю та катехитичну школу. Детальніше...

Владика Ярослав: Діткнувшись ран, Тома пересвідчився, що Божа сила більша за будь-яке зло

08 травня 2019
5 травня, у Томину неділю, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав парафію с. Ластівки Підбузького деканату. З цієї нагоди єпископ відслужив Божественну Літургію у співслужінні о. Тараса Стецька, адміністратора парафії. Детальніше...

Владика Ярослав освятив після оновлення храм в смт. Східниця на Дрогобиччині [фото]

16 січня 2019
14 січня, у свято Обрізання Господнього і св. Василія Великого, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію св. апостолів Петра й Павла в смт. Східниця на Дрогобиччині. У співслужінні о. Василя Штокала, декана Підбузького та адміністратора парафії, о. Миколи Мисіва, сотрудника, та священиків деканату владика Ярослав освятив оновлений храм і відслужив Архиєрейську Літургію. Детальніше...

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької Єпархії в Підбузькому деканаті

10 липня 2018
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! В цьому році наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія - місцева Церква, Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, святкує 25 років від заснування. Церква – це народ Божий, але це не просто людська громада; це – боголюдська спільнота, насамперед це є таїнство Воскреслого Господа. Її днем народження є празник П’ятидесятниці, який ми недавно святкували. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця на апостолів, творить із згромадження людей Церкву та дає «силу велику», щоб благовістити Євангеліє Христа по всьому світу. З часів П’ятидесятниці Церква Христова поширилася з Єрусалиму і Палестини по всіх континентах. Зародилося безліч місцевих Церков, які є осердям оновлення Божого люду окремої культури, народу і місцевості. Свідки Христового Воскресіння в певний момент історії принесли євангельську благовість й на нашу українську землю. Ми пам’ятаємо легендарну проповідь апостола Андрія Первозванного, мученицьку смерть святого Папи Климента в Криму, місію святих рівноапостольних Кирила і Методія та діяльність Київських князів Аскольда, Дира і княгині Ольги. Найбільшу ж роль у проповіді Воскреслого Христа серед нашого народу ми завдячуємо Святому Володимиру Великому і цього року відзначаємо 1030 річницю Хрещення ним Руси-України. Святий Дух, який за обітницею Сина, сходить від Отця на апостолів, творить та скріплює нашу єпархію як місцеву Церкву. Він також сповнює її «силою великою», щоб благовістити Євангеліє Христа Господа. Наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія, належить до церковного тіла Української Греко-Католицької Церкви як Помісної Церкви, найбільшої з усіх 22 Східних Католицьких Церков, які входять до вселенського католицького сопричастя під проводом наступника Св. Ап. Петра, папи Римського. Таким чином вона належить до Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви, яку ісповідуємо у Символі Віри. Наша рідна Церква так глибоко ввійшла в нашу історію, ментальність, традиції, культуру, так тісно сплелася з усіма проявами нашого життя – родинного, громадського і національного, що стала неначе душею народу. Ця Церква захоронила наш народ від духовної загибелі під час довголітнього поневолення і жахливих переслідувань. Те, що ми сьогодні збереглися як окремий народ, що не заломилися, не розплилися в чужому морю – за все це завдячуємо в першу чергу УГКЦ. У сьогоднішньому Євангелії від Матея ми довідуємося про оздоровлення Ісусом розслабленого у місті Капернаумі. А євангелист Марко доповнює цей епізод ще іншими цікавими деталями. Він розповідає, що розслабленого несли четверо осіб, котрі для того, щоб врятувати свого товариша проявили надзвичайну второпність. Отож, щоб внести хворого до вщерть наповненого дому, де навчав Христос, вони розкривають стелю і через неї опускають його до стіп Спасителя, як останньої їхньої надії (пор. Мк 2,4).             Хоч ми не знаємо про цих осіб, хто вони були, чи друзі чи просто знайомі, однак бачимо те, як високо Ісус оцінив їхню віру, через що навіть прощає гріхи розслабленому, називає його лагідно сином, оздоровлюючи його як духовно, так і фізично. З того явно бачимо, яку велику силу має віра і молитва «посередників» перед Господом, тобто тих, які просять за когось. Ми не можемо змінити чи навернути друзів та близьких, якщо вони закриті у своїх упередженнях, засліпленні своїми болями, зневірені та розчаровані. Проте наша молитва та свідоцтво нашого життя,якщо ми наполегливі,приведуть їх до Христа, і Він вчинить з ними по нашій вірі. Євангеліє прямо не говорить, які гріхи вчинив розслаблений, однак ми щиро подивляємо співчуття цих чотирьох осіб, які несли його, майже мертвого, на ношах до Ісуса. Можливо вони, пройшовши вже довгий шлях, залишили свої сім’ї, щоденні турботи тільки для того, щоб помогти своєму ближньому у його горі. Як дуже і ми сьогодні потребуємо такого духу спільноти, солідарності, братерства у наших парафіях, у наших церквах, у нашому суспільстві, у нашій державі, яка переживає підступні і жорстокі напади північного агресора. Отого духу, котрий би допоміг відродити нашу Церкву, історію, культуру, традиції та високо підніс би духовність нашого народу, зокрема, - відчуття відповідальності усіх християн, як духовенства, так і мирян за свою Церкву та одні за одних. Нам ще так багато треба вчитися від цієї правдивої спільноти первісної Церкви, про котру читаємо в Діяннях апостольських, що «громада вірних мала одне серце і одну душу» (пор. Ді. 4.32). Вражаючим фактом є, що зцілення стає можливим завдяки вірі друзів розслабленого. Віра є джерелом чудес, сопричастям з Богом, скарбницею благ. Віра є сміливістю супроти неможливого, вона уводить нас у сопричастя з Богом, для Якого нема нічого неможливого (пор. Лк 1, 37). Незважаючи на те, чи приймає людина, чи ні той факт, що вона сотворена Богом, Бог має до неї батьківські відчуття, називає її «сином» чи «дочкою». Батьківська любов Бога є водночас джерелом прощення. «Твої гріхи відпускаються», - каже Ісус. Бог віддаляє від нас наші упадки, про які ми постійно згадуємо, віддаляє від нас усе негативне що ми зробили і що носимо у собі коли каємось. Прийняти прощення є найвеличнішою людською дією, яка робить нас тими, ким ми є, – улюбленими дітьми Божими. Однак, той, кому прощено, той має прощати. А хто не прощає, той ще не прийняв прощення (Мт 6, 12; 18, 35) і не знає Господа (Єр 31, 34). Гріх руйнує відносини людини з Богом, які можуть, проте, бути відновлені у прощенні. Кожен з нас носить у собі свої «розслабленості». Деколи розслабленість паралізує нас так, що не можемо ходити. Деколи ми пориваємося вийти зі стану розслабленості, відчайдушно намагаємося встати з ложа гріха, прагнемо відчувати себе живими. І тоді Ісус з Назарету, бачивши нашу віру чи віру тих, хто просить за нас, віддаляє від нас нашу розслабленість, наш гріх. А деколи ми зовсім не бачимо своєї розслабленості і, звісно, не намагаємося від неї звільнитися, або навпаки, добре бачимо і розуміємо розслабленість свого духа, але не готові почути: «Встань і ходи!». Нам здається, що це занадто складно, що це не для нас, адже і так, у розслабленому стані, можемо існувати. Христос каже кожному з нас: «Прощаються тобі твої гріхи. Встань і ходи!». Але не кожен з нас це чує. Чує лише той, хто вважає себе грішником і розслабленим. Не чує той, хто вважає себе праведним і здоровим… Тому покликання Церкви – нести світові визволення через свідоцтво прощення і нового життя, яке з нього розпочинається.Ніколи не забуваймо, що Церква – це місце зустрічі з Богом, де ми пізнаємо Його превелику любов до нас, а також вчимося і самі виявляти любов та сприйняття інших. Спільна молитва має бути для всіх нас надзвичайно важливою. Пам’ятаючи слова Христа, котрий сказав, що там, де двоє, або троє зібрані в Його ім’я, там Він посеред них, ми не можемо собі позволити злегковажити спільною Літургією в Церкві, особливо в неділі та свята. Також життєдайними є для нас святі Тайни Сповіді та Євхаристії. Людина не може сама собі вибачити. Не має значення, наскільки часто вона каже собі, що її гріхи не є серйозні, все одно вони будуть її переслідувати. Деякі слова мусять вийти на поверхню, якщо вона хоче знайти мир у серці. Ці слова, які Господь Ісус сказав паралітикові: “Сину, твої гріхи прощені”, вони можуть прозвучати і до нас, якщо ми покаємося і визнаємо наші гріхи перед Ісусом. Завдяки прощенню Божому ми також можемо піднятися з паралізованого шлюбу, паралізованих відносин з ближніми і піти в нове життя миру і здоров’я. Пам’ятаймо, що мета життя кожної людини полягає у з’єднанні з Христом. Тільки така зустріч несе у собі силу відродження наших душ, воскресіння любові до Бога, самих себе і до наших ближніх. У Христі ми дійсно свобідні, правдиво щасливі. Тоді ми і справді навчимося не іти сліпо за примарними ідеалами цього світу, що так часто полонюють людські серця через різні середники впливу, різного роду узалежнення. Стараймося відверто відкидати все, що є недобре у суспільстві. Відважно відмовляймося від всього, що принижує гідність та покликання людської особи. Неухильно дотримуймося християнських принципів: навіть, якщо багато ідуть на компроміси зі злом, ми маємо цінувати життя, будувати своє щастя на Божій основі, приготовляти собі, своїм рідним та ближнім життя вічне, а для того нам потрібно бути собою, слухати голосу Господа. Ось чому, любі брати і сестри, наука про розслабленого у Капернаумі звернена сьогодні до кожного з нас – щоб здоровий глузд життя постав над культом гріха та смерті, а це можливо через Боже чудо в кожному серці, у глибині кожної душі. Особливо тоді, коли щодня старатимемося зустріти Христа, навертаючись на правдиву дорогу Божих заповідей та християнських чеснот, тоді зможемо бути правдивою підпорою в будуванні справжньої Церкви, тобто правдивої спільноти віруючих людей у Христі Господі. Нехай допомагає нам у цьому Господь, а Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь! + Ярослав 8 липня 2018 року Божогосмт. Східниця Детальніше...

У Підбузькому деканаті відсвяткували 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

10 липня 2018
8 липня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав з душпастирським візитом парафію смт. Східниця на Дрогобиччині. Цього дня духовенство й вірні Підбузького деканату святкували також 1030-ліття Хрещення Руси-України і 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії. З цієї нагоди владика Ярослав відслужив Архиєрейську Літургію в співслужінні о. Василя Штокала, декана підбузького та адміністратора парафії, і священиків підбузького деканату. Детальніше...

У Підбужі вшанували 100-літній ювілей з дня смерті о. Кирила Селецького: «Він, здається, не змарнував ніколи хвилини часу»

26 березня 2018
Відзначення Ювілейного року – 100 ліття з дня переходу до вічності Слуги Божого о. Кирила Селецького в смт. Підбуж, де 29 березня 1835 р. народився отець-прелат. Детальніше...
<< Початок < Попередня12345Наступна > Кінець >>
Сторінка 1 з 5
^ Догори