SDE
Публікації за темою: Блаженніший Святослав

Звернення Блаженнішого Святослава до вірних УГКЦ з приводу 80-ї річниці Голодомору 1932−1933 років

23 листопада 2013
Дорогі в Христі! Цими днями ми спогадуємо 80-ту річницю великого злочину проти нашого народу – Голодомору 1932−1933 років. Українські хлібороби, які століттями плекали любов до своєї годувальниці-землі та працею рук годували цілі народи, враз самі були позбавлені хліба. В один із урожайних років, коли Господь щедро обдарував українців плодами рідної землі, цей хліб було насильно конфісковано та продано, а селян, занесених цілими селами на так звані «чорні дошки», приречено на повільну і жахливу голодну смерть. Штучно спричинений голод нa землях житниці Європи 80 років тому визнаний як геноцид українців у багатьох країнах, а спомин про нього донині є відгомоном болю в серцях мільйонів людей усього світу. Ми, діти українського народу, на рідних землях і на поселеннях сущі, відчуваємо цей біль особливо гостро, адже жахливою смертю загинули мільйони наших єдинокровних братів і сестер, яких сталінський режим позбавив права на життя, а відтак комуністична влада впродовж десятиліть системно та безпощадно позбавляла права на пам'ять. У годину смерті вони залишалися самотніми, до гробу їх не супроводжувала жалобна процесія, а на їхніх могилах ніхто не заспівав «Вічная пам'ять». Усе ж посеред мовчазної байдужості зовнішнього світу було чути рішучий голос Церкви, яка через своїх владик взивала до міжнародної спільноти, проголошуючи, що «Україна в передсмертних судорогах», та протестуючи проти злочину, «на вид якого німіє людська природа і кров стинаєтсья у жилах». Митрополит Андрей спільно з усім єпископатом нашої Церкви в липні 1933 року закликав усіх вірних, «щоби молитвами, постами, всенародною жалобою, жертвами і всіми можливими добрими ділами християнського життя випрошували з неба помочі» для братів і сестер, які вмирали на Великій Україні.Сьогодні голос заморених голодом мільйонів жінок і чоловіків, дітей і старців кличе з української землі до сумління наших сучасників, кличе про пам’ять, кличе про справедливість, милосердя та любов. Цей голос повинні почути як нащадки жертв, так і нащадки тих, хто продавав і купував відібраний у них хліб, а разом із тим – їхнє життя. Почути цей голос – означає молитися і покутувати за них. Християнський гімн «Вічная пам’ять» є визнанням віри, що Господь є Той, хто пам’ятає. Він чинить ту пам’ять вічною – Його пам’ять про кожну людину є запорукою її вічного життя. Вічна пам’ять і страждання самого Творця, що в Христі-Ісусі взяв на себе болі і сльози зневаженої та вбитої голодом людини, кличе нас, християн, у ці жалобні дні до пам’яті й молитви. Ми спогадуємо жертв Голодомору, щоб оздоровити нашу пам’ять, загоїти рани минулого, запобігти повторенню подібних злочинів у майбутньому та визволити сучасну людину від небезпеки людиноненависницьких ідеологій. Десять років тому нині блаженний Іван Павло ІІ у листі, адресованому Предстоятелю УГКЦ та Голові Єпископської Конференції Римо-Католицької Церкви в Україні, з нагоди відзначення 70-х роковин Голодомору підкреслював вагу живої пам’яті про цей злочин не лише для українського народу, а й для всього людства: «Спогад про драматичні події народу, крім того, що сам по собі є необхідним, як ніколи виявляється корисним для пробудження в нових поколінь бажання у будь-яких обставинах ставати пильними вартовими пошани гідності кожної людини. Молитва за упокій померлих, випливаючи з такого спогаду, стає для вірних тим бальзамом, який пом’якшує біль і робить дієвою молитву до Бога, котрий є Господом усього живого, щоб Він дарував вічний упокій усім тим, хто був несправедливо позбавлений блага життя. Належна пам'ять про минуле набуває, урешті, здатності, яка переходить кордони однієї нації, доходячи до інших народів, що також були жертвами згубних подій і які, поділяючи горе, можуть дістати розраду». Ця Божа вічна пам'ять, що її прикликаємо в поминальних молитвах, нехай виявиться і в нашій живій національній пам’яті про ці трагічні сторінки в історії рідного народу. А конкретними знаками цієї пам’яті нехай стануть: щира молитва за упокій невинно убієнних, запалена «свічка пам’яті» у вікні кожної української родини, а понад усе – готовність усіх українців захищати вбогого і знедоленого, боронити гідність кожної людини, будувати на фундаменті Божого життєдайного закону більш справедливе суспільство. Лише за таких умов спогад про минулі трагічні події може стати, за висловом блаженного Івана Павла ІІ, «джерелом натхнення для теперішнього і майбутнього поколінь» (Лист з приводу відзначення 70-ї річниці Голодомору). Із цими думками, єднаючись у молитві й скорботі в ці поминальні дні з кожною українською душею, доручаю всім душпастирям відслужити поминальні богослужіння: в суботу, 23 листопада, – Божественну Літургію, а в неділю, 24 листопада, – Панахиду за упокій невинно убієнних Голодомором. Рівно ж закликаю всіх вірних Української Греко-Католицької Церкви запалити ввечері 23 листопада у своїх домівках «свічку пам’яті» та взяти участь у поминальних службах і відповідних громадських заходах. Нехай усемилостивий Господь, що є єдиним Дателем життя, прийме у свої вітцівські обійми душі невинно убієнних братів і сестер наших, а нам усім зішле своє небесне благословення! + СВЯТОСЛАВДано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,18 листопада 2013 року Детальніше...

Пастирське послання Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви до вірних та всіх людей доброї волі

18 листопада 2013
Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде,і будете моїми свідками в Єрусалимі,у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі (Ді. 1, 8). Дорогі в Христі! Від 11 до 18 серпня цього року в Києві проходив Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви. На нього прибули єпископи УГКЦ з України та поселень, а також відповідальні за наших вірних у Росії, Казахстані, Греції та Білорусі. Під час нарад і молитовних застанов ми відчули, що сьогодні Святий Дух кличе нашу Церкву з новою силою проповідувати Слово Боже, як тим, хто вже є вірним нашої Церкви, так і тим, хто ще очікує на Хрещення в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Господь кличе нас, навчаючи кожну сучасну людину, берегти все те, що наш Божественний Учитель нам заповідав (пор. Мт. 28, 19−20). Це апостольське служіння, свідомість того, що ми послані Христом ділитися нашою вірою, є завданням усіх охрещених в ім’я Пресвятої Тройці. Нинівсім дітям нашої Церкви потрібно розпалити в собі вогонь Духа, за словами Христа: «Вогонь прийшов Я кинути на землю, і одного хочу – щоб він розгорівся» (Лк. 12, 49). Апостол же Павло застерігає: «Духа не гасіте!» (1 Сол. 5, 19).  Святий Дух зійшов на апостолів у день П’ятдесятниці. Сповнившись Духом, вони вже більше не боялися бути свідками Христа. Кожен віруючий християнин,отримавши того самого Святого Духа у таїнстві Миропомазання, покликаний не затримувати цього дару тільки для себе (щоб не загасити його),а щоразу сильніше розпалювати світильник особистої віри в Бога, поширюючи її на інших: роздмухуючи вогонь Святого Духа в серцях тих, хто зрікся своєї віри або віддалився від Христової Церкви;даруючи цей вогонь тому, хто його ще не має; зігріваючи і просвічуючи серце того, хто терпить холод і порожнечу та блукає в темряві незнання люблячого Бога-Отця. Цими днями підсумовуємо Рік віри, який ми, як діти Христової Церкви, пережили, відповідаючи на заклик Святішого Отця − Папи Римського, а водночас завершуємо і ювілейні святкування Хрещення Русі-України. Святкуючи ці знакові події, ми наново усвідомлюємо собі, що віра для нас, українців, завжди була нашою спільною підвалиною, –непорушною Божою силою, яка 1025 років тому завдяки провидінному та богоугодному рішенню св. рівноапостольного князя Володимира вчинила нас соборним народом, невід’ємною частиною єдиної, святої, соборної і апостольської Церкви. Віра була рівно ж тією силою, яка дозволила нашому народові вистояти у важких випробуваннях, так що за святим Іваном Богословом можемо з вдячністю визнати: «І оце перемога, яка перемогла світ: віра наша» (1 Ів. 5, 4). Наша Українська Церква завершує цей рік особливої Божої благодаті в Римі, святкуючи золотий ювілей перенесення мощів нашого великого святого – священномученика Йосафата Кунцевича – до базиліки Святого апостола Петра. Дивлячись на приклад цього великого святого й інших новомучеників та ісповідників віри ХХ століття, ми вчимося від них цінувати,як великий скарб, дар святої віри та нашу приналежність до святої Вселенської Церкви, що її наш Божественний Спаситель збудував на скелі Петрі, як рівно ж – свідчити про нашу віру в сучасному світі, передаючи її дітям та ділячись нею з усіма, хто шукає і потребує спасенної Божественної благодаті. То ж сьогодні, стоячи при гробі святого Йосафата в базиліці Святого Петра в Римі і духовно єднаючись з усією повнотою нашої Церкви, ми «єдиним серцем і устами» заносимо подячні молитви до престолу Всевишнього, дякуючи Йому за всі благодаті, що їх отримала наша Церква впродовж століть її історії, а зокрема – за ласку вірності Христові у важких десятиліттях переслідувань минулого століття. Те, що наша Церква зуміла вистояти в тих надзвичайно важких обставинах, було не нашою людською заслугою, а, передовсім, даром Господа Бога, Який не допустив, щоб ворота пекельні здолали Його Церкву (пор. Мт. 16, 18). Цю силу Божої благодаті добре розуміли самі ісповідники віри. Невипадково першою молитвою, яку промовив блаженний священномученик Миколай Чарнецький, повернувшись із заслання до Львова, була пісня прослави Господа «Тебе, Бога, хвалимо!». Нехай же буде прославлений Господь не тільки в численних мучениках та ісповідниках віри минулого століття, – нехай Він буде прославлений у житті кожного віруючого сьогодні, нехай буде прославлений і в сучасній історії нашого українського християнського народу! Щоб віра в нашому народі не погасла, ми, християни, маємо зберігати її живою в наших серцях, родинах і парафіяльних спільнотах, так щоб вона, як те світло, поставлене на свічнику (пор. Мт. 5, 15), показувала шлях до Бога іншим людям. Якщо людина по-справжньому глибоко вірує, то вона відчуває внутрішню потребу ділитися своєю вірою, передавати її іншим. Слова молитви перед причастям неможливо розділити: «Вірую, Господи, й ісповідую…». Віра завжди пов’язана з ісповіддю – визнанням своєї віри перед іншими людьми. Христос навчає: «Хто вірує в мене, як каже Писання, то ріки води живої з його нутра потечуть» (Ів. 7, 38). Людина, яка вірою поєднана з Богом – джерелом живої води Духа Святого, має природну потребу, бажання поєднати всіх людей із Богом. Як неможливо стримати бистрої ріки, так само неможливо стримати свідчення віри, місійного запалу християнина і його особистої потреби ділитися своєю вірою з ближніми. На цій дорозі свідчення віри можуть траплятися перешкоди і загрози, як це показує історія Церкви. Сьогодні, у часи задекларованої релігійної свободи, небезпечним явищем, яке приводить до відречення від віри в Христа, є переконання, що бути християнином можна лише на особистому рівні. Віру в Бога часто хочуть представити як приватну справу людини, –справу, яка нікого іншого, окрім неї особисто, не повинна стосуватися. За такого розуміння віруючому можуть відмовляти в праві публічно визнавати свою віру. Проте коли і сама віруюча людина, під тиском зовнішніх обставин чи зі страху перед можливими насмішками з боку світу, соромиться виявляти те, що вона є християнином, не має відваги свідчити своєї віри ні словом, ні ділом, тоді вона неминуче наражається на небезпеку її втратити. Бо хто не ділиться своєю вірою, той поступово її зрікається. Каже Христос: «Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого зі святими ангелами» (Мр. 8, 38). Тому ми, будучи свідомі цієї заповіді Христової, прагнемо й бажаємо, щоб у житті кожного сина і дочки УГКЦ розгорівся вогонь живої віри і щоб цей вогонь почав передаватися через наших віруючих іншим людям у місіонерському пориві. Подібно як Святий Дух у день П’ятидесятниці укріпив апостолів і послав їх проповідувати Євангеліє, Він сьогодні і нас посилає до людей, −посилає до нехрещених, далеких від Бога і Церкви, даруючи нам місію іти і зробити Христовими учнями всі народи. Христос неначе підкреслює незвичайність цієї місії: «Ось посилаю вас, немов овець поміж вовків» (Мт. 10, 16), – і водночас заспокоює: «Не бійсь, маленьке стадо, бо вашому Отцеві вподобалося дати вам Царство» (Лк. 12, 32). Виконуючи цю місію, нам, подібно до апостолів, потрібно «вийти назовні» і піти назустріч іншим, – вийти за межі своєї конфесії, народу, сім’ї, щоб зустрітися з людьми іншої віри, дітьми інших народів і культур, урешті-решт, із нашими сусідами. Якщо ми, сповнені місійного духу, почнемо це робити, то зі здивуванням з’ясуємо, що ті «інші» вже давно на нас чекають. Адже слово віри має особливу вагу там, де в словах зневірилися, а діяльна любов оживляє те, що завмерло від байдужості й без нас не оживе. Наші місійні кроки мають бути скеровані не тільки до людей, далеких від Христа і Його Церкви, а й до «своїх», охрещених, але не практикуючих своєї віри. Їх теж ми маємо привести до Христа. Наше свідчення віри духовно підкріпить наших охрещених братів і сестер, нагадає їм про їхнє християнські коріння, допоможе зрости у вірі завдяки нашому свідченню справжнього християнського життя. Однак першим і найважливішим місцем, де маємо вірно зберігати, плекати й передавати скарб святої віри, є наші сім’ї та родини. Хочемо особливо підкреслити, що першими вчителями віри для дітей є їхні батьки. Ніхто: ані священик, ані сестра-монахиня, ані катехит − не може замінити батьків у виконанні цього священного обов’язку, який вони взяли на себе в день Хрещення своєї дитини − виховати її на зрілого християнина, здатного жити євангельськими заповідями у своєму житті, згідно з напутніми словами, що їх промовив священнослужитель, передаючи запалену свічку хресним родичам: «Прийми оцю горіючу свічку і старайся у всьому житті твоєму просвічуватися світлом віри і добрих діл, щоб, коли прийде Господь, ти міг світло вийти йому назустріч його зі всіма святими й увійти беззаборонно у чертог небесної слави його і царювати з ним в безконечні віки». То ж нагадуємо батькам і матерям, дідусям і бабусям, що найцінніший дар, який вони можуть і повинні дати своїм дітям та внукам на дорогу в доросле життя, є дар живої віри. Цей дар важко переоцінити, адже від нього залежить і дочасне життя, і вічне спасіння ваших дітей і внуків. «Бо, – скажемо словами слуги Божого митрополита Андрея, –  що ж варте таке життя, яке не веде до спасення?! Направду кажу вам: ліпше цей короткий вік на цьому світі пережити у нужді та терпінні, а після смерти доступити вічного щастя, ніж тих кілька літ на цьому світі пережити хоч би й в найбільших багатствах, щасті та силі, а після смерти бути виключеним від усякого блаженства тай засудженим на вічний плач! «Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу?»  (Мт. 16, 26)». Щоб допомогти кожному вірному нашої Церкви ділитися своєю вірою, розпалити в собі місійний дух, Синод Єпископів нашої Церкви постановив проголосити в усіх наших парафіях Декаду місійності, до активної участі в якій закликаємо всіх дітей Української Греко-Католицької Церкви – душпастирів, ченців та черниць і вас, улюблені в Христі миряни. Вона проводитиметься щороку впродовж десяти днів між святами Вознесіння Господнього і Зіслання Святого Духа. Подібно як апостоли в ті дні перебували в молитві, щоб «зодягнутися силою з висоти» в день П’ятдесятниці, так і ми в молитві відкриватимемося на «силу з висоти», якою звершуватимемо ті місійні діяння, що на них надихне Святий Дух і благословить Церква. Закінчується Рік віри, проголошений Вселенською і нашою помісною Церквою. Але продовжується наше життя вірою. Нехай же всемилостивий Господь благословить кожного з нас, щоб наша віра не маліла, але щоб ми, живучи в Божій благодаті, могли і наших братів утверджувати у вірі (пор. Лк. 22, 32). Нехай нашою Провідницею на дорогах віри буде Пресвята Богородиця та всі святі й праведники українського народу! Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога-Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Від імені Синоду ЄпископівУкраїнської Греко-Католицької Церкви + СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,14 листопада 2013 року Божого,у день Святих чудотворців і безсрібників Косми й Дам’яна Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Пастирське послання після кожної  Божественної Літургії у неділю, 24 листопада цього року. Детальніше...

Пастирське слово Блаженнішого Святослава про дар осіб з розумовою неповносправністю

14 листопада 2013
Дорогі у Христі брати і сестри! Створені на образ і подобу Божу, ми всі народилися для того, щоб виявляти Божу красу, яка всередині нас. І цей дар має кожен із нас. Особи з розумовою неповносправністю також є посудинами цієї краси. Центр духовної підтримки осіб з особливими потребами «Емаус», мирянський рух спільнот «Віра й Світло», з яким центр «Емаус» має спільне коріння, та інші  подібні об’єднання творилися для того, щоб допомогти людям із розумовою неповносправністю віднайти в собі неповторну цінність, красу та дари, дані Богом, і допомогти відкрити це суспільству. Вони ґрунтуються на переконанні, що кожна людина, навіть з великими порушеннями, є повноцінною, унікальною особою. Вона має такі ж права, що й інші люди: передусім, право бути любленою, визнаною й шанованою як особистість і право одержати допомогу, необхідну для її духовного та особистого розвитку. Нам слід відкривати таїнство осіб з особливими потребами, допомагати проявляти дари, якими вони наділені. Неповносправність сама по собі не є даром -  вона є великим стражданням. Осіб, які діткнені нею, люди дуже часто не розуміють, а навіть, хоч це і прикро стверджувати, відкидають, відштовхують. Але є даром те, що сховано всередині: вміння таких людей любити й приймати любов. Скільки вони страждають і все ж можуть бути такими щирими, радісними! Ці особи є даром також і тому, що вчать нас відкриватися до іншої людини і виходити їй назустріч у любові та готовності допомогти. У цьому виходженні назустріч потребуючим особам ми наслідуємо доброту самого Бога, який у своєму милосерді схиляється над хворим і нужденним, перетворюючи їхню недугу на джерело Своєї благодаті та благословення. Радість виникає зі споглядання того, як Господь бере те, що видається нам непотрібним, і використовує це, щоб дарувати нам Свою любов (пор. 1 Кор. 1, 27−29). Бог однаково любить кожну людину, здорову чи неповносправну. Кожна людина, навіть найглибше вражена недугою, покликана поглиблювати своє життя в Ісусі, приймати Святі Таїнства і бути джерелом ласки й миру для світу, окремих спільнот і для всієї Церкви. Особи з особливим потребами, відчуваючи себе любленими, відкривають свої дари, які нам дуже потрібні в церковних громадах та в суспільстві загалом. Особи з неповносправністю становлять значну частину населення будь-якої країни. То ж дуже правдоподібно, що такі люди знаходяться в багатьох християнських громадах або на території парафії. Ці особи послані до нас як носії особливої Божої благодаті і благословення. Важливо, щоб парафіяльна спільнота була здатна помітити їх і прийняти щирим серцем та розпростертими руками. Прийняття вірного з розумовими порушеннями  як повноправного члена парафії не тільки зцілює спільноту, а й стає проголошенням Євангелія, позаяк кожен із нас покликаний «приймати один одного, як і Христос прийняв нас» (Рим. 15, 7). Особи з особливими потребами, здавалося б, чекають нашого служіння, але, без сумніву, вони також показують нам приклад справжнього безкорисливого євангельського служіння ближньому. Вони виконують особливу пророчу місію в Церкві через своєрідну євангелізацію. Ці люди є не тільки одержувачами Доброї Новини, а й проповідниками Євангелія власним життям. Бог захотів проголосити себе особливим чином через людей з фізичною та розумовою неповносправністю, через їхню слабкість і простоту сердець. Завдяки служінню, яке чинять особи з особливими потребами, ми маємо нагоду зустріти через них самого Ісуса в Його добровільній слабкості та вбогості. Їхня недуга, преображена Святим Духом, робить їх в Ісусі Христі  місіонерами на простому інтуїтивному рівні, відображаючи Божу безпосередність і щирість до нас через справжні людські стосунки та цінності: довіру, дружбу, слухання, прийняття, радість і любов. У них своє завдання, не менш важливе: їхні шляхи серця допомагають руйнувати бар'єри страху, їхня вразливість і невинність сприяють винятковій атмосфері любові. А молитва людей з розумовою неповносправністю є особливо сильною: це молитва убогих, деколи без слів, на цю молитву Провидіння ніколи не промовчить, тому що Добрий Батько, передусім, дбає про вразливих і стражденних своїх дітей, як запевняє нас Святе Писання: «Як до Всесильного ти звернешся покірно… і підведеш обличчя твоє до Бога. Помолишся до нього, і він тебе почує» (Йов 22, 23−27). Особи з розумовою неповносправністю особливим чином уміють будувати Царство Боже. Вони терпеливі, бо життя поставило їм підвищені вимоги, вони не вміють приховувати своїх емоцій і не роблять різниці між суспільно важливими людьми і тими, хто такими не є. Як справжні Божі діти, вміють покладатися на Господню волю й у всьому звірятися на Бога-Отця. Вони мають особливу здатність приймати Божі благодаті та ділитися ними. Блаженний Іван Павло II, напевно, мав саме це на увазі, коли говорив про людей з особливими потребами: «Неповносправні люди є безцінним скарбом Церкви». Він звертався до них із закликом: «Займіть своє місце в серці Церкви». Тож закликаю насамперед душпастирів, богопосвячених осіб, членів церковних братств і молитовних груп: не відвертайте свого обличчя від потребуючої людини! Відкрийте двері храмів, але ще раніше − двері свого серця перед духовним скарбом, який Господь дає нам у крихкій посудині немічного тіла неповносправної людини. Огрійте цих осіб і їхні родини своєю турботою, яка стане для них знаком Божої близькості й любові. Кожна парафіяльна спільнота нехай стане родинним домом для убогих, неповносправних, потребуючих, щоб таким чином був прославлений Отець наш, що на небі (пор. Мт. 5, 16). Висловлюю щире визнання і вдячність усім, хто об’являє материнське обличчя Церкви, турбуючись про хворих, немічних, самотніх, неповносправних, чи то в державних закладах, чи в благодійних організаціях, чи в рамках парафіяльної спільноти. Ваше служіння є найбільш переконливою проповіддю Євангелія та виявом живої віри. Нехай не полишає вас ніколи сила Святого Духа і наснага надалі творити добро цим нашим братам і сестрам! Звертаюся до стражденних і немічних осіб словами Святішого Отця Франциска, які він нещодавно сказав під час своєї зустрічі із хворими і неповносправними у Римі: «Ваша присутність, мовчазна, проте більш промовиста від багатьох слів, ваша молитва, щоденне пожертвування ваших страждань в єднанні із стражданнями Розп’ятого Ісуса за спасіння світу, сприйняття терпеливе, а навіть радісне вашого стану, - усе це є духовним багатством, надбанням кожної християнської спільноти. Не соромтеся бути цінним скарбом Церкви!» (Аудієнція 12 листопада 2013 року Божого). Наприкінці огортаю всіх своєю молитвою і любов’ю у Христі, прикликаючи на вас щедре благословення із небес: «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога-Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами!»  † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,12 листопада 2013 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Пастирське слово після кожної  Божественної Літургії у неділю, 17 листопада цього року. Детальніше...

Постанови Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 2013 року

11 вересня 2013
На славу Святої, Єдиносущної, Животворящої і Нероздільної Тройці, Отця, і Сина, і Святого Духа, і на добро ввіреного нам Божого люду. Амінь БОЖОЮ МИЛІСТЮ І В ПОВНОМУ СОПРИЧАСТІ З РИМСЬКИМ АПОСТОЛЬСЬКИМ ПРЕСТОЛОМ СВЯТОСЛАВ, Верховний Архиєпископ Києво-Галицький Української Греко-Католицької Церкви Високопреосвященним і Преосвященним владикам, всечесним отцям духовним, преподобним ченцям і черницям та мирянам помісної Української Греко-Католицької Церкви ПРОГОЛОШУЮ ТА ОПРИЛЮДНЮЮ Постанови Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви Київ, 11–17 серпня  2013  року Божого Затвердити розпорядок сесійних засідань Синоду Єпископів УГКЦ 2013 року. Затвердити порядок денний Синоду Єпископів УГКЦ 2013 року. Взяти до уваги стан виконання рішень Синоду Єпископів УГКЦ 2012 року. Затвердити звіт про діяльність Патріаршої курії УГКЦ за минулий рік. Затвердити підсумки звітів комісій та відділів патріаршого рівня за минулий рік. Затвердити документ «Напрямки нової євангелізації в УГКЦ» (див. Додаток 1). Доручити робочій групі з реалізації Стратегії’2020 координувати впровадження в життя Напрямків нової євангелізації в УГКЦ. Визначити як пріоритет програми «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» на 2014 рік розвиток місійного духу у вірних УГКЦ. Взяти за основу документ «Місійність богопосвячених осіб в УГКЦ». Доручити Канонічному відділу в співпраці з Пасторально-міграційним відділом Патріаршої курії розробити Духовно-пасторальний правильник для священнослужителів, які діють на територіях, де немає ієрархічних структур УГКЦ. Затвердити фінансовий звіт Патріаршої курії УГКЦ за 2012 рік. Затвердити бюджет Патріаршої курії УГКЦ на 2014 рік. Затвердити фінансовий звіт фонду «Андріїв гріш» за 2012 рік. Взяти до уваги звіт робочої групи з реалізації Стратегії’2020 за 2012–2013 роки. Доручити робочій групі з реалізації Стратегії’2020 збирати статистичні дані в єпархіях щодва роки, починаючи з першої половини 2014 року. Прийняти фінансовий звіт робочої групи з реалізації Стратегії’2020 за минулий міжсинодальний період та затвердити бюджет її діяльності на період від серпня 2013 року до серпня 2014 року. Поблагословити дальшу працю робочої групи з опрацювання Партикулярного права УГКЦ. Доручити Патріаршій літургійній комісії вивчити питання Місяцеслова та запропонувати варіант офіційного Місяцеслова УГКЦ.  Доручити Патріаршій літургійній комісії: запропонувати офіційну назву та літургійний статус святкового дня поминання новомучеників УГКЦ, згідно з літургійними приписами; укласти і представити на затвердження службу новомученикам УГКЦ. Доручити Патріаршій літургійній комісії опрацювати питання визначення днів літургійного календаря для поминання поодиноких блаженних новомучеників УГКЦ. Доручити Патріаршій літургійній комісії впорядкувати питання видання літургійних текстів. Для щорічного поминання дня освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві: встановити 18 (5) серпня свято Спомину освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві; доручити Патріаршій літургійній комісії укласти і подати на затвердження службу цього свята. Затвердити з внесеними доповненнями та поправками тематичний зміст програми Катехуменату в УГКЦ. Доручити Патріаршій літургійній комісії до кінця 2013 року укласти літургійні чини, потрібні для застосування практики катехуменату в УГКЦ, та подати їх на перегляд Постійному Синодові Єпископів УГКЦ. Впровадити в єпархіях УГКЦ програми катехуменату для дорослих. Створити робочу групу для написання Катехизму УГКЦ для молоді в такому складі: - Преосв. вл. Петро (Стасюк), опікун робочої групи; - о. д-р Мирон Бендик, голова робочої групи; - о. Андрій Зелінський, ТІ; - о. Олег Кобель; - о. Дмитро Синейко; - о. Іван Гаваньо; - о. Матей Гаврилів, ЧСВВ; - с. Атанасія Сметаняк, ЗСПР; - Марія Кохановська, працівник Комісії у справах молоді; - о. Тарас Барщевський; - Назар Дуда; - преп. с. Луїза Цюпа, СНДМ.  Доручити робочій групі з написання Катехизму УГКЦ для молоді розробити концепцію Катехизму і представити її на наступній після посинодальної сесії Постійного Синоду Єпископів УГКЦ. Створити Відділ морського апостоляту УГКЦ на загальноцерковному рівні. Обрати Преосв. вл. Петра (Стасюка) головою Відділу морського апостоляту УГКЦ. Дати згоду на зміну назви «Пасторально-місійний відділ Патріаршої курії УГКЦ» на «Пасторально-міграційний відділ Патріаршої курії УГКЦ». Дати згоду на зміну назви «Патріарша комісія священичого виховання УГКЦ» на  «Патріарша комісія у справах духовенства УГКЦ». Проголосити блаженного священномученика Василя Величковського покровителем пенітенціарного капеланства УГКЦ. Провести VI Сесію Патріаршого Собору УГКЦ у вересні 2015 року в Івано-Франківську. Визначити темою VI Сесії Патріаршого Собору УГКЦ тему: «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Доручити єпархіальним єпископам провести впродовж 2014 року єпархіальні собори на тему «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» у рамках підготовки до  VI Сесії Патріаршого Собору УГКЦ. Затвердити такий склад голів синодальних комітетів: 1) Екуменічний комітет – Блаженніший Святослав; 2) Літургійний комітет – Преосв. вл. Венедикт (Алексійчук); 3) Комітет духовенства – Преосв. вл. Кен (Новаківський); 4) Комітет монашества – Преосв. вл. Степан (Меньок); 5) Комітет у справах мирян – Преосв. вл. Володимир (Ковбич); 6) Комітет катехизації і християнської освіти – Преосв. вл. Петро (Стасюк); 7) Богословський комітет – Преосв. вл. Борис (Ґудзяк); 8) Комітет беатифікацій і канонізацій – Високопреосв. вл. Ігор (Возьняк); 9) Канонічно-правничий комітет – Преосв. вл. Володимир (Ющак); 10) Комітет подружжя і сім’ї – Преосв. вл. Дмитро (Григорак); 11) Пасторально-місійний комітет – Високопреосв. вл. Василь (Семенюк); 12) Комітет суспільних комунікацій – Преосв. вл. Тарас (Сеньків); 13) Комітет культури – Преосв. вл. Діонісій (Ляхович); 14) Комітет суспільної справедливості та благодійної діяльності – Преосв. вл. Гліб (Лончина); 15) Комітет екології – Преосв. вл. Михайло (Колтун); 16) Комітет у справах молоді – Преосв. вл. Браєн (Байда); 17) Фінансовий комітет – Високопреосв. вл. Володимир (Війтишин); 18) Комітет моряків цивільного флоту – Преосв. вл. Петро (Стасюк); 19) Комітет емігрантів і біженців – Преосв. вл. Йосиф (Мілян). Доручити єпархіальним єпископам упродовж 2014 року належним чином відзначити у своїх єпархіях 25-ту річницю легалізації УГКЦ в Україні. Встановити з 1 листопада 2014 року до 1 листопада 2015 року Рік пам’яті слуги Божого митрополита Андрея Шептицького. Доручити Високопреосв. владиці Ігореві (Возьнякові) сформувати та очолити оргкомітет з відзначення Року пам’яті слуги Божого митрополита Андрея Шептицького. Провести наступний Синод Єпископів УГКЦ 7–14 вересня 2014 року Божого у Львові–Брюховичах. Визначити головною темою Синоду’2014 тему: «Управління дарами». Призначити відповідальним за підготовку головної теми Синоду Єпископів 2014 року Преосвященного владику Давида (Мотюка).   Ці постанови набирають чинності 3 вересня 2013 року Божого, у день Святого апостола Тадея   + Святослав (Шевчук), Верховний Архиєпископ Української Греко-Католицької Церкви + Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви   Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, 22 серпня 2013 року Божого Додаток 1 НАПРЯМКИ НОВОЇ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ В УГКЦ І. Розвиток місійного духу у вірних УГКЦ. 1. Проголосити час від Вознесіння до Зіслання Святого Духа «Декадою місійності УГКЦ». 2. Визначити такі рівні розвитку місійного духу в Церкві: 1) особистий та парафіяльний: практикувати молитву за укріплення у вірі та поширення віри; ділитися вірою через свідчення життя; ділитися дарами (таланти, час, матеріальні засоби) задля поширення віри; звернути особливу душпастирську увагу на роль християнської сім’ї в плеканні та передаванні віри; розвивати практики й програми, які сприяють духовному зближенню Сходу і Заходу України, а також вірних УГКЦ із різних частин світу.   2) єпархіальний: розвивати євангелізаційні програми для нових адресатів місії Церкви; розвивати програми душпастирської опіки над українськими емігрантами, зокрема в західних країнах; здійснювати заходи задля забезпечення духовної опіки вірних у місцях їхнього нового перебування в межах наявних структур УГКЦ Північної та Південної Америки; розвивати програми повернення до Церкви непрактикуючих християн (на кшталт програми «Welcome home» в Торонтонській єпархії); розвивати програми євангелізації різних суспільних категорій людей (представники сфери культури і науки, освіти, судочинства, медицини, політики тощо); розвивати програми євангелізації змішаних подружжів; розвивати різні види капеланського служіння; розвивати програми душпастирської практики семінаристів на місійних територіях; розвивати програми духовної та матеріальної взаємодопомоги між парафіями на місійних теренах і парафіями, деканатами та єпархіями УГКЦ. 3) загальноцерковний: вивчати можливості та способи здійснення місійної діяльності ad gentes. започаткувати морський апостолят УГКЦ. 3. Покласти на робочу групу з реалізації Стратегії’2020 відповідальність за опрацювання та координацію впровадження в життя Напрямків нової євангелізації в УГКЦ. 4. Визначити як пріоритетний напрямок формації духовенства УГКЦ на 2014 рік розвиток місійного духу в УГКЦ. 5. Просити Главу і Отця УГКЦ створити в рамках робочої групи підгрупу з розвитку та втілення в життя Напрямків нової євангелізації в УГКЦ.  ІІ. Створення Інституту нової євангелізації. 1. Доручити робочій групі з реалізації Стратегії’2020 розробити концепцію та програму діяльності Інституту нової євангелізації. 2. Просити єпархіальних єпископів при прийнятті кандидатів до семінарії зважати не лише на потреби місцевих єпархій, а й на місійні потреби УГКЦ та Вселенської Церкви. 3. Доручити ректорам семінарій УГКЦ та відповідальним за священичу формацію виховувати в семінаристів дух посвяти, зокрема готовність приймати священство в неодруженому стані. ІІІ. Впровадження програм підвищення кваліфікацій екзархальних та єпархіальних управлінь на місійних теренах. 1. Доручити Патріаршій курії УГКЦ: організувати для єпископів курси з управління в місійних обставинах; вивчити реальний стан кадрового забезпечення екзархатів та єпархій; організувати вишкіл та підвищення кваліфікації кадрів, зустрічі для супроводу та обміну досвідом тощо. IV. Фінансове забезпечення місійної діяльності УГКЦ. 1. Просити єпархіальних єпископів та Отця і Главу УГКЦ: створити єпархіальні та загальноцерковний місійні фонди для забезпечення місійної діяльності УГКЦ; упродовж Декади місійності в УГКЦ проводити збір пожертв у всіх парафіях УГКЦ на місійні потреби єпархії та Церкви; скерувати певну частину зібраних коштів на загальноцерковні місійні потреби; створити систему священичої солідарності задля матеріальної допомоги духовенству на місіях. 2. Призначити головою Всецерковного місійного фонду Преосв. вл. Петра (Стасюка). Детальніше...

Звернення Блаженнішого Святослава до вірних УГКЦ та всіх людей доброї волі із закликом до молитви за недопущення до збройного конфлікту в Сирії

05 вересня 2013
Слава Ісусу Христу! Відповідаючи на численні заклики і мольби про християнську солідарність наших братів і сестер у Сирії та долучаючись до заклику Святішого Отця щодо трагедії християн у цій країні, звертаюся до вас із цим листом. Уже протягом тривалого часу ми є свідками жорстокого конфлікту в різних країнах Близького Сходу. Сирійська трагедія найбільшою мірою стосується християнських спільнот древніх Церков у цій країні. Саме християни стають основними жертвами морального і фізичного насилля, викрадень, шантажу та нечуваних звірств. Як повстанці, так і урядові війська часто використовують старовинні християнські святині та поселення для військових атак, прикриваючись мешканцями як живим щитом. З великою тривогою весь християнський світ сприйняв звістку про те, що готується військове втручання в Сирію з боку західних держав. Ця дія може спричинити знищення цілої низки християнських спільнот на цій землі. Жодний конфлікт, який стараються розв'язати силою, не приносить користі, а навпаки – стає лихом для мирного населення. Ми – сини і дочки Христа – не можемо бездіяльно спостерігати за трагедією в Сирії, а повинні об'єднатися в молитві й пості за Божий дар миру для цієї багатостраждальної землі, пам'ятаючи Христові слова: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5, 9). Саме до цього запрошує нас Святіший Отець Франциск, який оголосив найближчу суботу, 7 вересня 2013 року, днем молитви і посту в наміренні миру в Сирії, на Близькому Сході та в усьому світі. Бо, за словами ап. Павла, Христос є наш мир, що зруйнував ворожнечу між людьми своїм тілом (пор. Еф. 2, 14). З усього серця звертаюся до всіх вас: єпископів, священиків, богопосвячених осіб і мирян Української Греко-Католицької Церкви в Україні та поза її межами – з проханням приєднатися до заклику Папи Римського і найближчої суботи «єдиним серцем і єдиними устами» разом з усією Вселенською Церквою присвятити свої молитви за мир у Сирії, Близькому Сході та всьому світі. «І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця і думки ваші у Христі-Ісусі» (Флп. 4, 7). † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,4 вересня 2013 року Божого Детальніше...

«З нагоди Хрещення Русі-України засяє ще один світильник віри князя Володимира», - Блаженніший Святослав

27 липня 2013
Прибути на освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового, щоб оновити свій світильник віри, закликав Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) українців у відеозверненні з Лівого берега Дніпра. Детальніше...

Послання Блаженнішого Святослава до вірних Української Греко-Католицької Церкви та всіх людей доброї волі з нагоди відзначення Тисячодвадцятип’ятиріччя Хрещення Русі-України

22 липня 2013
Послання Блаженнішого Святославадо вірних Української Греко-Католицької Церквита всіх людей доброї волі з нагоди відзначенняТисячодвадцятип’ятиріччя Хрещення Русі-України   Дорогі брати і сестри!   Ми, український народ, громадяни, які належать до різних конфесій, святкуємо пам’ять дарування нам світла єдиної Христової віри. Цим відзначенням вшановуємо великі Божі діла, які сталися на нашій землі 1025 років тому. Тоді за сприяння святого рівноапостольного князя Володимира у водах Дніпра-Славутича охрестилися наші предки. Діянням благодаті Святого Духа, котрий «ширяв над водами», Бог-Отець усиновив український народ, назвав його своїм «сином улюбленим» і повів у майбутнє, як колись провадив Божий народ Старого Завіту до Обіцяної землі. Історія Русі-України вчить нас, що саме український народ є тим новим Христовим людом, який зродився у хрещальних водах Дніпра. Це про нас молився в день Хрещення киян, час Нового Сотворення цього народу, князь Володимир, кажучи: «Христе-Боже, що сотворив небо і землю! Споглянь на нових людей цих і дай їм, Господи, пізнати Тебе, істинного Бога, як пізнали Тебе християнські країни. Утверди в них правильну й непохитну віру і мені поможи, Господи, проти диявола, щоб переміг я хитрощі його, надіючись на Тебе і Твою силу». І тепер, гортаючи сторінки історії та роздумуючи у світлі віри над тим, як дивно і владно Господь провадив наш народ крізь різного роду випробування і досвіди аж донині, можемо впевнено сказати, переспівуючи українського поета: народ наш є, народ наш завжди буде, ніхто не поневолить наш народ. За всі ці благодіяння, що їх Господь так щедро виливав і надалі виливає на наш люд, Йому від нас належить «слава, честь і поклоніння, нині, і повсякчас, і навіки вічні». Хрещення у водах Дніпра, подібно до Ісусового Хрещення в Йордані, знаменувало новий етап духовного зростання нашого народу у світлі науки Христа: Він став для нас «Дорогою, Правдою і Життям» (пор. Ів. 14, 6). Ця подія зумовила також великий цивілізаційний поступ нашого народу, який увійшов у коло європейських християнських народів. Як Богоявленню на Йордані передувало Різдво Божого Сина і Його приховане життя в Назареті, так і Богоявленню на Дніпрі передувала кількасотлітня  історія прищеплення християнства та його непомітного, але впевненого зростання на нашій землі. Першими сіячами Слова Божого були святий Андрій Первозванний, Христовий апостол, і святий Климент, Папа Римський. Засіяне ними плекали святі рівноапостольні Кирило і Методій, просвітителі слов’ян. Отже, величний акт 988 року не започаткував, а увінчав наш шлях назустріч Христові. Київ став центром нашої Церкви, як колись Єрусалим – центром Церкви апостолів, тож невипадково християнство на наших землях названо «київським». Наш народ і його держава є спадкоємцями християнської цивілізації Київської Русі-України, що була свого часу однією з найбільш могутніх і культурних країн Європи. Хрещення стало «весною нашого народу», сповнюючи національний організм духом воскреслого Тіла Христового. Наші предки, немов зі сну, прокинулися з неволі рабів гріха до свободи дітей Божих (пор. Рим. 8, 21). Будучи охрещеними «в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», вони стали «одним Божим народом на київських горах», об’єднаним в єдиній, святій, соборній і апостольській Церкві. Тому наша Церква-мучениця є прямою спадкоємицею Церкви Володимирового Хрещення, що зуміла протягом історії зберегти спадок неподіленого християнства першого тисячоліття та була, є і завжди буде душею нашого народу. Зрікшись диявола і всієї його гордині в хрещальних обітах, наші предки з’єдналися з Христом і одне з одним. В основу свого національного і державного буття вони поклали Божий Закон, який сформував моральні підстави княжої та вічевої влад, законодавства «Руської правди». Божа Премудрість засяяла на київських горах, збудувавши собі дім у храмі Святої Софії в стольному Києві та проявивши свою благодатну дію в подвижницькому житті преподобних Антонія і Теодосія та інших києво-печерських чудотворців, а відтак – тисяч святих і праведних, що їх дала українська земля аж до новомучеників ХХ століття. Так поступово будувався на нашій землі християнський український світ, а Лик Христа «печаттю дару Святого Духа» викарбувався на гранях національної культури. Нині, відзначаючи 1025-ту річницю Хрещення, нам потрібно пригадати і знову відновити хрещальні обіти. Їхній сенс залишається незмінним – скинути зі себе будь-які узи рабства, ще від праотця Адама накладені на людський рід дияволом, і вдягти хрещальний одяг Cвободи і Любові, який є сяючими шатами воскреслого Христа. Адже «Христос нас на те визволив, щоб ми були вільні. Тож стійте і під ярмо рабства не піддавайтеся знову» (Гал. 5, 1). Відректися від диявола сьогодні – це, передусім, позбутися духовного поневолення з боку згубних пристрастей і злих нахилів, які атакують людське серце та, отримавши доступ до нього (серця. – Авт.), перетворюють його на джерело беззаконня і несправедливості, що занечищує всі виміри буття: особистий, родинний, суспільний, культурний, економічний та політичний. Натомість з’єднатися з Христом – це єдиними устами і єдиним серцем визнати віру наших предків, виражену в «єдиному Хрещенні на відпущення гріхів». З’єднатися з Христом – це бути членом Його Тіла, тобто Церкви, і вірити, що в Ісусі ми вже одна Київська Церква і один український народ, як на рідній землі, так і на поселеннях. Задля відновлення нашої вірності Христові як єдиному «Джерелу відродження українського народу» та задля утвердження нашої церковної і національної єдності доручаю кожному вірному і всім нашим парафіяльним спільнотам урочисто відновити хрещальні обіти в день Святого Володимира (у неділю, 27 липня, після Божественної Літургії). Запрошую також на загальноцерковну прощу до Києва 17–18 серпня цього року. Разом із єпископами нашого Синоду ми освятимо воду в Дніпрі і нею окропимо новоспоруджений Патріарший собор Воскресіння Христового. Передаючи цей Собор для служіння київській громаді і всій Церкві, уже тепер хочу щиро подякувати всім фундаторам, жертводавцям та доброчинцям, молитвами, коштами і працею яких постала ця чудова святиня. Вона не тільки прикрасить древній Київ, а й назавжди залишиться рукотворним пам’ятником 1025-річчя християнства на українських землях. Прикликаю на всіх, за молитвами святого рівноапостольного князя Володимира та всіх святих і праведних української землі, благословення всемогутнього Бога − Отця, і Сина і Святого Духа!   + СВЯТОСЛАВ,Верховний Архиєпископ Києво-ГалицькийУкраїнської Греко-Католицької Церкви     Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,22 липня 2013 року Божого         Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Звернення після кожної  Божественної Літургії в неділю, 28 липня цього року, у день Святого Володимира Детальніше...

Блаженніший Святослав до молоді Самбірсько-Дрогобицької єпархії: "Сьогодні Церква дає вам точку опори - це є віра в Бога" [фото&аудіо]

26 червня 2013
25 червня, увечері, до м. Трускавця завітав Блаженніший Святослав, Предстоятель УГКЦ, який у супроводі високопреосвященного Томаса Ґалліксона, Апостольського нунція, та владики Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицького, зустрівся з учасниками Єпархіального молодіжного з'їзду та освятив Духовно-просвітницький молодіжний центр ім. о. Івана Валюха. Детальніше...

Блаженніший Святослав під час ювілейних святкувань у Дрогобичі: "Дух Святий є дуже близько до кожної віруючої людини, присутність Якого пізнаємо лише через Його дію" [відео&аудіо]

24 червня 2013
На цьому наголосив Блаженніший Святослав під час Божественної Літургії з нагоди 20-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії та 1025-ліття Хрещення Руси-України, яка відбулась 24 червня, у День Святого Духа, в м. Дрогобичі на подвір'ї катедрального храму Пресвятої Трійці . Детальніше...

Єпископи УГКЦ у Казахстані молилися за жертв сталінських політичних репресій

23 травня 2013
З 20 по 29 травня у Казахстані перебувають члени Постійного Синоду Єпископів УГКЦ. У перший день Синодальні Отці на чолі з Главою Церкви Блаженнішим Святославом відвідали місця, пов'язані з минулим і сьогоденням українців в Казахстані. Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 10 з 13
^ Догори