SDE
Публікації за темою: Блаженніший Святослав

Глава УГКЦ в Римі: 70 років тому нас засудили, як Христа, і разом із Ним ми й воскресли [відео]

04 березня 2016
3 березня 2016 року з нагоди Року Божого милосердя Блаженніший Святослав разом з єпископами Постійного Синоду та владикою Діонісієм, Апостольським візитатором УГКЦ в Італії та Іспанії, очолив Божественну Літургію за мир в Україні в Папській базиліці Санта Марія Маджоре. Детальніше...

Блаженніший Святослав разом з єпископами Постійного Синоду зустрівся з душпастирями УГКЦ з Італії та Іспанії [фото]

04 березня 2016
Як ми повідомляли, від 29 лютого до 6 березня 2016 року в Римі проходять засідання Постійного Синоду УГКЦ. Проведення чергового засідання саме в Римі та зустріч зі Святішим Отцем були заплановані у зв'язку зі спогадуванням сумних роковин 70-річчя Львівського псевдособору з його насильницьким наслідком - ліквідацією УГКЦ (8-10 березня 1946 року). Детальніше...

Постійний Синод УГКЦ зустрівся з дипломатичним корпусом [фото]

04 березня 2016
У середу, 2 березня 2016 року, в Папській українській колегії Святого Йосафата з ініціативи посла України при Апостольській Столиці відбулася зустріч Постійного Синоду УГКЦ з членами дипломатичного корпусу, акредитованого при Святому Престолі. Захід розпочався молитвою в колегіальній каплиці, після чого в конференц-залі дипломати мали нагоду почути розповідь ієрархів та поставити свої запитання про ситуацію в Україні, співпрацю між Церквами та соціальні ініціативи Церкви в обставинах сьогодення. Детальніше...

Різдвяне послання Блаженнішого Святослава (2016)

25 грудня 2015
Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам, боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим Слава на висотах Богу і на землі мир людям Його благовоління! (Лк. 2, 14). Христос народився! Славімо Його! Євангелист Лука оповідає нам, які слова промовив ангел, з’явившись пастирям: «Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу. Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь» (Лк. 2, 10-11). Радість Різдва Христового, благовість про народження в людському тілі самого Божого Сина неначе могутній промінь вічного сяйва сходить сьогодні з небес на землю. Христос народився! Це слова, якими небесні сили потішили пастирів, що вночі стояли на сторожі біля своїх отар. Христос народився! Це вістка, яка перемінила ніч на день, смуток на втіху, очікування на сповнення надії. Христос народився! Це радість, яка сходить із небес і спонукає людину діяти: шукати вічного Бога в новонародженій дитині, служити Йому, як ближньому, та ділитися цією радістю з іншими. Слава на висотах Богу і на землі мир людям Його благовоління!   Це слова небесної Літургії, в якій ангельські хори величають Бога за Його любов до людини. Стаючи учасниками та свідками цієї неземної дійсності, пастирі дізнаються про істинну причину різдвяної радості. Народився Спаситель, і в Ньому відкривається найглибша суть нашої віри, – віри в милосердну Божу любов до своїх творінь, яка робить нас людьми Його благовоління. Тож у цьому небесному співі йдеться про кожного з нас! Ангели славлять во вишніх Бога за те, що Він вічно благоволить людям, тобто хоче людству добра. Він є нашим найвищим благодійником. Жива і вічна любов Бога Отця входить в історію всесвіту, втілюється в особі Його улюбленого Сина, що народився сьогодні у Вифлеємі. Євангелист Іван навчає про благовоління Боже так: «Цим виявилася до нас любов Божа, що Бог свого єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через Нього. Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Сина свого – примирення за гріхи наші» (1 Ів. 4, 9-10).   Слава на висотах Богу і на землі мир…   Мир є одним із найсуттєвіших проявів любові Бога до людини. Недарма старозавітні пророки передвіщали, що прихід Месії на землю принесе із собою мир, подарує людям любов і справедливість, усуне всяке зло і ненависть, відновить вселенську гармонію та злагоду. І ось сьогодні ми чуємо, що Христос, Князь миру, Цар довічний, в якого на плечах влада і честь, саме той, про якого пророкував Ісая, нарешті народився. Мир, що його приносить Господь, не означає тимчасового перемир’я чи простої відсутності війни. Справжній мир людина отримує лише тоді, коли примириться з Богом і особисто поєднається з Ним. Новонароджений Ісус поєднує і примирює в собі Бога та людину. І внаслідок такого поєднання та примирення Христос стає джерелом миру на всій землі. Святий апостол Павло навчає нас, що Христос – це «наш мир, Він, що зробив із двох одне, зруйнувавши… ворожнечу, – своїм тілом» (Еф. 2, 14).   Як довго чекав Божий народ того миру, що його приніс у своєму Різдві Христос. З яким нетерпінням бігли пастирі до Вифлиєма і з якою настирливістю подорожували до вертепу царі зі Сходу. Але як вони, мабуть, здивувалися, знайшовши довгожданий мир не у владі земного володаря, не в хитрості вправного дипломата, не в силі добре озброєного війська, а в тендітній особі новонародженого безхатченка. Навіть більше, провіщений Князь миру в момент свого народження став переселенцем і вигнанцем, переслідуваним з боку царя Ірода втікачем. Дивна Божественна Премудрість в таїнстві Різдва вчить нас, що Божа любов, небесний мир і слава приходять тоді, коли ми схиляємося перед останнім серед нас, що саме в служінні потребуючій людині зустрічаємо Бога.   Слава на висотах Богу і на землі мир людям Його благовоління!    З Божою допомогою ми пережили ще один рік, - ще один рік війни. Страждання нашого народу не закінчилися, випробування не добігли кінця. Проте ми вистояли і йдемо далі! На подив усього світу, ми вистояли серед незмірного болю втрат, крові та сліз.  В умовах війни ми переосмислили цінність і значення слів «мир» та «милосердя», «відвага» та «людяність», «відданість» та «відповідальність». Ми досвідчили, що таке ревність у молитві. Відкривши силу молитви, разом з усім світом щиро і витривало надалі благаємо Бога про мир.   Дорога до миру стала для нас дорогою до ближнього.Ми вчимося бути солідарними. Ми вчимося відчувати потреби наших солдат на фронті як власні потреби. Ми вчимося перейматися болем тих, хто втратив рідних і близьких, болем поранених і полонених як своїм болем. Серед щоразу більших нестатків, економічної скрути, усе ще всюди присутньої корупції та недостатньо ефективного політичного управління ми не втратили співчуття до ближнього, стали відповідальнішими і сміливішими в обстоюванні власної гідності, продовжуємо ділитися з потребуючими останнім: тим, що маємо, тим, що вміємо і знаємо, тим, у що віримо, – тим, ким ми є. Шляхом до нашої перемоги в Христі є те, що єднає, примирює та робить нас спільнотою. Солідарність, співчуття і довіра дають нам надію в Бозі та відкривають справжню дорогу до миру.   Саме в цій всенародній солідарності у вірі, надії та любові ми відчуваємо живу присутність Бога серед нас, Його справжнє народження на нашій землі. Дорога до ближнього стала для мільйонів українців дорогою до Божої любові. Можна сказати, що в цьому дивному благоволінні Божому до нас, у цій солідарності ми знайшли ключ до перемоги. Бо, як навчає апостол Павло, «коли Бог за нас, хто проти нас?» (Рим. 8, 31).   Відсвяткуймо це Різдво разом із переселенцями, тими, що втратили своїх рідних, майно та дім. Нехай у цей Святий рік Божого милосердя відчинені для потребуючих двері наших домівок, за словами Папи Франциска, перетворяться на двері Божого милосердя. Тоді на всіх, хто буде крізь них проходити, спливатиме Божа милосердна любов, яка прощає наші провини, гоїть рани душі й тіла, перетворює смуток на радість, усе немічне робить сильним і непереможним.   Приймаючи біженців, убогих і стражденних, ми приймемо в наш дім, у наші родини і нашу спільну хату самого Божого Сина – Джерело Божого миру. Не питаймо в них, якою мовою вони розмовляють, до якого храму ходять чи яких переконань дотримуються. Радше поцікавмося, що їм болить, де їхні рідні та як ми можемо їм послужити. Нашою молитвою та ділами милосердя приступімо разом із ними до ясел, в яких спочиває Христос. Саме в них ми можемо прийняти новонародженого Спасителя. Саме так пройдемо шлях примирення з Богом і нашими братами й сестрами, принесемо Божий мир на багатостраждальну українську землю.   У цей радісний день світлого свята Різдва Христового бажаю скласти всім вам, дорогі в Христі, сердечні вітання. Цю радість прагну занести до кожної оселі, до бліндажів на фронті, до госпіталів, де лікуються поранені, до помешкань сотень тисяч вимушено переселених братів і сестер, до тих, хто в Україні, і до тих, хто на поселеннях, - до всіх прагну сьогодні скерувати слово втіхи і надії, джерелом якої є  народження Спасителя.   З благовістю про Різдво Ісуса Христа хочу відвідати тих із вас, хто відчинив двері своєї душі для Бога і ближнього, та переступити через Двері Божого милосердя разом із вами в цей Святий рік. Ділячись радісною звісткою про народження Христа-Господа, прагну потиснути мужню руку наших воїнів, котрі захищають наше Різдво, потішити засмучених, обтерти сльози заплаканих, покріпити у вірі в перемогу добра над злом усіх, хто сумнівається.   Стоячи сьогодні перед Божим престолом, відчуваю надзвичайну солідарність з усією великою родиною нашої помісної Церкви, яка зібралася довкола Господньої трапези тут, на землі, й у славі Божій на висотах. Нехай новонароджений Спаситель вислухає всі наші молитви, збереже наш народ і нашу державу в мирі й гаразді та обдарує своїм небесним благословенням.   Веселих свят Різдва Христового, смачної куті та щасливого нового року!   Христос народився! Славімо Його!   † СВЯТОСЛАВ   Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святого всехвального апостола Андрія Первозванного,початок Ювілейного року Божого милосердя в УГКЦ,13 грудня 2015 року Божого     Детальніше...

Послання з нагоди проголошення Святого року Божого милосердя в УГКЦ

27 листопада 2015
«Милосердя хочу!» (Мт. 9,13) Дорогі в Христі! Разом з усією Вселенською Церквою входимо в благодатний час особливого Святого року, який, за волею Святішого Отця Франциска, триватиме від 8 грудня 2015 року до 26 листопада 2016 року. Цей Рік, який називаємо теж Надзвичайним ювілейним роком, Папа присвятив Божому милосердю.  Це час особливих Божих благодатей, пов’язаних із паломництвами до визначних катедральних соборів у всій нашій помісній і Вселенській Церкві, - час зцілення ран душі й тіла, повернення до Бога - віднайдення Джерела милосердя. Стоячи на порозі цього Ювілейного року, задумаймося над тим, як нам прийняти Боже милосердя, ним жити і про нього свідчити, щоб ми самі, наші ближні та весь наш народ могли якнайбільше скористати з духовних плодів цього благодатного часу. Коли Господь забажав об’явити себе людині, познайомити нас із собою і відкрити істину про себе, то Він назвав себе насамперед Богом милосердним. Показуючи Мойсеєві свою славу в синайському явленні, наш Господь так сказав про себе: «Бог милосердний і ласкавий, нескорий на гнів, могомилостивий та вірний» (Вих. 34, 6). Проте вповні Бог Отець вилив на нас свою милосердну любов у власному Сині, Ісусі Христі. Про це наш Спаситель навчав своїх учнів словами: «Бо так Бог полюбив світ, що Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3, 16). Бути християнином означає насамперед повірити в Боже милосердя щодо себе, повірити в Божу любов. Євангелист Іван дуже наголошує на цьому, ділиться з нами своєю вірою і каже: «Ми пізнали і увірували в ту любов, яку Бог має до нас» (І Ів. 4, 16).  Особливим закликом цього Святого року є запрошення прийняти кожному Боже милосердя. Воно подається нам у Церкві Духом Святим – Духом Божої любові. Особисто прийняти і пережити це милосердя можна у Святому Таїнстві Сповіді, або Примирення. На жаль, у багатьох частинах світу це Таїнство майже забуте, про нього мало проповідують, а ще менше до нього приступають. Причин такого сумного стану речей багато, але на перше місце виходить щоразу менше знання і переживання Божої присутності та – як наслідок цього – втрата відчуття гріха. Тому нашим великим бажанням є, щоб вірні нашої Церкви в контексті Року Божого милосердя  наново пізнали, оцінили і більше користали з Джерела милосердя, яке Господь відкрив нам, грішним людям, у Таїнстві Покаяння. Цей заклик скеровую до душпастирів, які мають обов’язок уділяти вірним це Таїнство. Із закликом прийняти Божу любов звертаюся особливо до тих охрещених осіб, які звуть себе християнами, однак рідко сповідаються і тому не мають живого доступу до Божого милосердя. Особливим завданням кожного, хто переживатиме цей Святий рік, є ділитися Божим милосердям.Нашим гаслом цього Року будуть слова «Милосердні як Отець», що перегукуються із закликом Господа Ісуса до своїх учнів: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6, 36). Вони нагадують нам, що в дарі милосердя, яке ми самі отримуємо від Господа, водночас вкладений і заклик до милосердя, котрий маємо скеровувати до наших ближніх. Бо в такий спосіб ми не тільки виявимо нашу вдячність Богові за Його милості щодо нас, а й об’явимо ближнім обличчя і присутність милостивого Бога в цьому світі, так часто позначеному людськими стражданнями, самотністю, страхом і безнадією. Українська Греко-Католицька Церква, незалежно від того, на якому континенті Земної кулі проживають її вірні, особливо відчуває в цей святий час болі і страждання мільйонів громадян України, спричинені несправедливою війною супроти нас. Тому нагод чинити милосердя сьогодні маємо доволі. Закликаю всіх наших вірних пригадати собі вчення Церкви про конкретні діла милосердя щодо душі і щодо тіла ближнього та, проявивши всю креативність любові та вразливість віри, особисто і з громадою втілювати їх у щоденному житті. Милосердя змиває наші гріхи, перемінює наші серця і нас самих наближає до Бога через уподібнення до Нього. Наше милосердя нехай буде скероване передусім до найближчих – членів родини, сусідів, аби двері кожного християнського дому, за словами Папи Франциска, стали «дверима милосердя». Звернімо увагу і на потребуючих членів парафіяльної спільноти, яка є для нас Божою родиною: у ній не повинно бути осіб, які почуваються забутими, покинутими та непоміченими у своїх нуждах. Але, оскільки любов не має меж, ділами милосердя маємо виходити назустріч усім убогим людям, не зважаючи на їх національність, соціальний статус, релігійну приналежність чи політичні вподобання. Нехай усі, зустрівши нас, через наше щире зацікавлення, добре слово і дієву допомогу відчують присутність милосердного Отця. Окремим нашим обов’язком цього Року є свідчити про Боже милосердя. Свята віра каже нам бачити нагоду здійснювати наше євангельське покликання: свідчити про великі діла Божого милосердя перед усім світом. Наші брати і сестри на рідних землях завжди пам’ятали про це покликання. Згадаймо хоча б те, як вони свідчили Христа перед мучителями і неправедними суддями в лихоліття переслідувань. Тому й сьогодні - коли українські воїни і ті, що підтримують їх фізично й духовно, складають подиву гідне свідчення сили любові перед лицем зовнішньої агресії - усі наші вірні, в Україні і на поселеннях, покликані ставати невтомними благовісниками Божого милосердя, яке так явно і по-Божому великодушно проявилося в історії нашої Церкви й рідного народу. Справді, досвід спасіння в часи переслідувань і сила Божої любові, яка донині оживляє і провадить наш народ, дана нам не лише задля нас самих, а і як знак надії для розгубленого і сповненого тривоги людства. Цей знак, яким є наша історія, говорить більше Божими, ніж людськими словами: «Ті, які звіряються на Господа, - подібні до гори Сіон, що не хитається, що пробуває вічно» (Пс. 125, 1) і «Я співатиму про Твою силу, і веселитимусь уранці Твоїм милосердям; бо Ти став захистом для мене, прибіжищем у скрутну для мене днину. О моя сило! Тобі псалом співатиму, бо Ти, Боже, - мій захист. Мій Бог - моє милосердя!» (Пс. 59, 17-18). Тож не замовчуймо величних Божих діл, діл Господнього милосердя над нами, щоб усі народи, серед яких живемо, пізнали, що Він - наш Бог, наше спасіння, а пізнавши, наблизилися до Нього у своєму серці й у своїх ділах. У цей Святий рік віддаймо себе і весь світ під Покров Богородиці – Матері Милосердя. «Бог серед нього, воно не похитнеться» (Пс. 46, 6) - ці слова псалмоспівця знаходимо в соборі Святої Софії Премудрості Божої в місті Києві, де б’ється джерело нашої прабатьківської віри. Вони виражають віковічну впевненість нашого народу в могутній Божій опіці над містом і країною завдяки неустанним молитвам нашої Небесної Заступниці - Нерушимої стіни, Київської Оранти. Наш народ у різних куточках України та світу почитає Богородицю та благає її допомоги в чудотворних іконах. Цього року з особливою любов’ю скеровуватимемо наші думки і паломницькі кроки до княжого міста Ярослав, що неподалік від західного кордону України з Польщею, де на теренах Перемишльсько-Варшавської архиєпархії перебуває наша стародавня чудотворна ікона Богородиці «Двері милосердя». Господь у своєму Провидінні вибрав Пресвяту Діву як «двері», через які Він сам прийшов до людства у своєму єдинородному Сині, воплоченому силою і діянням Святого Духа. Той же Дух нехай наповнить і наші серця Божою любов’ю і милосердям. Нехай Він перемінить наше життя, зробивши нас знаком присутності й діяння у світі милосердного Отця. Нехай нас цього Року супроводжують своєю опікою Пречиста Діва – Мати милосердя, й усі святі та праведники української землі – вірні свідки Божого милосердя і Божої любові! Благословення Господнє на вас! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святого священномученика Йосафата, архиєпископа Полоцького,25 листопада 2015 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної  Божественної Літургії в неділю, 13 грудня цього року. Детальніше...

Блаженніший Святослав закликає до молитви за загиблих під час ДТП

06 листопада 2015
Глава й Отець УГКЦ Блаженніший Святослав звернувся із проханням до владик УГКЦ помолитися за загиблих під час ДТП у межах Національного тижня безпеки дорожнього руху (9–14 листопада). Зокрема пропонується після Божественної Літургії 14–15 листопада у всіх храмах на знак пам’яті загиблих у ДТП висловити співчуття їхнім рідним та закликати всіх до неухильного дотримання правил дорожнього руху. Детальніше...

Звернення єпископів УГКЦ напередодні виборів до місцевих органів державної влади

02 жовтня 2015
Дорогі в Христі! У 2004 році у Зверненні щодо соціально-політичної ситуації в Україні, ми, єпископи Української Греко-Католицької Церкви, наголошували, що позитивний зміст і невідворотність суспільних змін, яких так потребує наш народ, передусім залежать від особистого преображення кожного громадянина, від зміни власного способу мислення і рішучого та радикального вибору на користь добра. Водночас ми зауважували: «Проте може статися так, що для цього потрібно буде спромогтися на більшу жертву. Не нам визначати, якою може чи має бути ця жертва, - тут таїна, підвладна лише Господньому Провидінню. Важливо бути духовно готовим до такого офірування, бо так склалося в нашому недосконалому світі, що свободу і мирне життя люди здобувають жертвою і подвигом». Відтоді український народ уже двічі виявляв свою готовність до жертв заради преображення нашого соціально-політичного простору на засадах справедливості, доброзичливості та служіння загальному благу. Спершу це було в тому ж таки 2004 році під час Помаранчевої революції, а вдруге це сталося під час Революції гідності восени-взимку 2013-2014 років, коли українське суспільство виявило велику зрілість, здатність до самоорганізації, гідну подиву солідарність і готовність до самопожертви. Апогеєм цього чергового народного руху на захист свободи і власної гідності стала жертва Небесної сотні в лютому 2014 року. Після цих сумних і водночас величних подій на нашу землю прийшла війна, яка була нав’язана нам ззовні і далі підживлюється зброєю та найманцями з боку агресора. Захищаючи рідну землю від зовнішнього ворога, ми водночас покликані розбудовувати нашу державність, або, кажучи словами праведного митрополита Андрея Шептицького, продовжувати «будувати рідну хату» - наш національний дім, в якому пануватимуть злагода і справедливість, чесність і пошана до гідності кожної людини. Важливим етапом на цьому шляху державотворення є прийдешні вибори до місцевих органів державної влади. У підготовці до цих виборів увесь наш народ повинен керуватися відомим принципом, згідно з яким слід мислити глобально, а діяти – локально. Наше майбутнє сьогодні однаковою мірою залежить як від мужності та витривалості наших воїнів на фронті, так і від чесності політиків та відповідальності виборців. Не можемо допустити, щоб наші військові, котрі ціною власного життя захищають нас від зовнішнього ворога, повернувшись додому, застали країну, яку зсередини продовжують роз’їдати метастази корупції, хабарництва, нечесності, популізму і безвідповідальності. Вибори - це час, коли ми повинні проявити нашу людську та християнську гідність і громадянську свідомість. Суспільно-моральним дезертирством було б самоусунення від участі у виборах, адже в такому разі нашу долю вирішуватимуть без нас, а ризик фальсифікації зросте в рази. Браком відповідальності є рівно ж здобування голосів виборців пустими обіцянками чи популістськими гаслами, перед чим ми наполегливо застерігаємо кандидатів. Ті, хто претендує на довіру місцевої громади, нехай спершу заслужать її своїми добрими ділами, ініціативами, а виборці нехай не полінуються критично перевірити все, що цей кандидат дотепер зробив, щоб не чинити свого вибору наосліп та не віддавати кермо влади в негідні чи невідповідні руки. Закликаємо всіх залучених до виборчого процесу до відповідальності й чесності задля гарантування справді вільного, свідомого та згідного з сумлінням кожного громадянина вибору. Сліпе  насилля, ненависть і зневагу людської гідності, навіть власних опонентів, ні в якому разі не можна вважати відповідними засобами для політичної боротьби. Навпаки, громадянський мир і конструктивний суспільний діалог є основними умовами для проведення вільного волевиявлення громадян. Особи, котрі наважуються купувати голоси виборців, як також і ті, котрі свій голос продають, - нищать моральні основи нашої державності і здійснюють злочин проти сьогоднішніх і майбутніх поколінь, а також зневажають пам’ять про жертви Небесної сотні та полеглих захисників рідної землі на Сході України. Кандидатів до місцевих органів влади закликаємо сприймати посади, на які балотуються, не як самоціль, осягнення якої виправдовує будь-які засоби, а як особливого виду служіння, що вимагає серйозної підготовки та жертовного виконання. Окремо застерігаємо кандидатів від намагання використовувати авторитет Церкви для своїх егоїстичних інтересів чи для політичної агітації. Храм Божий – це дім молитви і школа, де формується сумління, а не передвиборчий майданчик. Не може бути добрим слугою свого народу той, хто пробує знечестити його найчистіші та найглибші почуття, пов’язані з вірою в Бога. Так само закликаємо всіх священнослужителів бути чуйними та в жодний спосіб не виставляти на небезпеку ані доброго імені Христової Церкви, ані релігійних почуттів власної пастви. Дорогі в Христі! Наша держава потребує глибинного преображення. Місцеві вибори – це унікальний шанс для змін знизу, щоб вибудовувати ініціативи, які безпосередньо стосуватимуться місцевих громад, впливатимуть на життя громадян. Депутати місцевих органів влади мають особливий привілей і відповідальність служити людям, яких вони знають, з якими, можливо, зростали, які їм довіряють особисто. Дієвим механізмом збереження цієї довіри буде максимальна прозорість ведення справ та постійний звіт про свою діяльність перед громадою. Утім, як перестерігає Боже Слово, «не можна вливати нового вина в старі бурдюки» (пор. Лк. 5, 37-38). Нам треба радикально відтятися від попереднього життя в суспільному і особистому гріху та, за словами святого апостола Павла, «позбутися старої людини, яку розтлівають звабливі пристрасті, а відновитись духом нашого ума й одягнутись у нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди». Здійснити це переображення старої людини на нову Апостол народів радить так: «Хто крав, нехай не краде більше, а краще хай працює, творивши власними руками добро, щоб він мав змогу дати тому, хто потребує. Жадне погане слово нехай не виходить з уст ваших, а лише гарне, що може в потребі повчити, і щоб це вийшло на користь тим, які чують його… Усяка досада, гнів, лють, крик та хула мусять бути викорінені з-посеред вас разом з усією злобою» (пор. Еф. 4, 22-32). Іншими словами, особиста святість кожного, що має проявитися у вільному, свідомому і відповідальному виборі та в чесному і самовідданому служінні народних обранців – це шлях до справжньої переміни всього суспільства і запорука благословення для цілого народу. Закликаємо всіх вірних до посиленої молитви за чесні вибори та за Божу мудрість для кожного, хто братиме в них участь. Нехай Господь просвітить наші уми й серця та допоможе здійснити правильний вибір, а відтак додасть нам сили до дальшої праці задля оновлення місцевих громад і всього українського суспільства. Нехай за всіх нас заступаються святі і праведні вкраїнської землі, а наша Небесна Владичиця оберігає нас під своїм Покровом. Благословення Господнє на вас! Від імені Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святого преподобного Євменія, єпископа Гортинського, чудотворця, 1 жовтня 2015 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Звернення після кожної  Божественної Літургії в неділю, 18 жовтня цього року. Детальніше...

Звернення Блаженнішого Святослава до вірних УГКЦ на День катехита з нагоди Року митрополита Андрея Шептицького

27 вересня 2015
Дорогі співпрацівники в катехитичному служінні! У рік святкування 150-річчя від дня народження митрополита Андрея Шептицького бажаю звернутися до вас, дорогі катехити. Детальніше...

Блаженніший Святослав освятив у Львові пам'ятник митрополиту Андрею Шептицькому

30 липня 2015
Україна відзначила 150-річчя від Дня народження митрополита Андрея Шептицького. Головні урочистості пройшли у Львові, 29 липня. Розпочалося святкування у соборі св. Юра Архиєрейською Божественною Літургією, яку очолив Блаженніший Святослав у співслужінні з владиками Синоду єпископів Української греко-католицької Церкви та численних мирян. Детальніше...

Звернення до вірних і всіх людей доброї волі з нагоди сімдесятих роковин закінчення Другої світової війни

08 травня 2015
Звідки черпає силу увесь народ, як не з патріотизму?А патріотизм є тим вищим і благороднішим,чим більше опирається на Божому законі.Андрей Шептицький, митр. На грані двох віків, 1900 рік Христос воскрес! Дорогі в Христі! Любі співвітчизники! Сімдесят років тому закінчилася велика війна в Європі, яка забрала десятки мільйонів життів. Цими днями ми вшановуємо полеглих у цій війні, солідаризуємося з тими, хто втратив близьких, і з вдячністю згадуємо їхню жертву. Підносячи до Господа Бога молитву за душі численних убитих, варто також замислитися над причиною цього насильства і над тим, як не допустити його повторення. У вирі війни, в якій саме наша земля стала полем бою, кривавою землею, зіштовхнулися тоталітарні ідеології, егоїстичні теорії окремих народів, різні форми поганських націоналізмів, давні імперські апетити. Сьогодні ми відчуваємо, що не всі рани війни загоєні: минулий конфлікт став фантомним болем. Ми також бачимо, що ідеології, які стали причиною війни, не відійшли в минуле, а пам'ять про загиблих і постраждалих використовується для конструювання нових агресивних ідеологій. Перемога над злом, до якої причетна ціла світова спільнота, експлуатується для побудови неорадянського міфу, котрий породжує нову війну, а український народ стає її новою жертвою. Перед лицем сучасної загрози ми об’єдналися в любові до Батьківщини, відчуваємо гордість за неї, за наших співгромадян, за наших воїнів. Багато українців із різних куточків нашої країни переживають автентичне патріотичне  піднесення, поширюючи свої почуття і на інші народи. Мабуть, не один українець і не одна українка сьогодні могли б висловитися суголосно з митрополитом Андреєм Шептицьким: «…Християнський патріотизм… не може містити в собі ніякої ненависти до наших братів іншого народу. Слухняні Христовому наказові, ми любимо всі народи світа любов’ю ближнього. Ненависть супроти якого-небудь народу, чи суспільної верстви, чи стану ми вважаємо за противну Божому законові й тому за шкідливу для дочасного та вічного нашого добра. Наш християнський патріотизм – у тому одному, що свій нарід, нарід український, любимо християнською любов’ю більше від інших народів та готові для нього віддати працю цілого життя й саме життя» (Праця над з’єдиненням Церков, 1940–1941). Ці слова нашого Великого пастиря відкривають велику силу нашого народу. Водночас вони звертають нашу увагу на характерну прикмету справжнього патріотизму – христянський характер. Саме в цьому – гарантія його чистоти, а отже, сили та краси, яка веде до відновлення українського народу посеред страждань і випробувань нинішніх часів.      Патріотизм як такий є добрим почуванням, яке дає нам живе відчуття єднання, внутрішнього піднесення. Проте якщо патріотизм обмежується лише до емоційної сфери людини, то ним можна маніпулювати, навіть більше, він може перейти у втому, апатію, розчарування та агресію. Натомість справжнє патріотичне почуття, як твердить митрополит Андрей, завжди наповнене і переображене християнською любов’ю. Ці два поняття поєднував і святий папа Іван Павло ІІ, називаючи патріотизм дорогою до впорядкованої суспільної любові  (Пам'ять і ідентичність, 2005 рік). Божественна любов не лише підносить почуття до висот людського духу, а й просвічує розум та зміцнює волю. Вона перетворює почуття патріотизму на християнську чесноту, яка мобілізує всю людину – розум, волю і вчинки – і дозволяє їй будувати та творити. Особа, збагачена чеснотою патріотизму, не знемагає в боротьбі і не розчаровується в труднощах, натомість здатна до справді геройських вчинків та має силу перемогти в боротьбі з ворогом. Вона, за словами апостола Павла, «не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить» (1 Кор. 13, 5–7). Ось чому гаслом християнського патріотизму є: любов понад усе! Любов до Батьківщини випливає із заповіту Ісуса Христа: «Ось що заповідаю вам: щоб ви любили один одного» (Ів. 15, 17). Слуга Божий Андрей Шептицький так пояснює цю думку: «Після любові до Бога й родини повинна бути любов до свого українського народу й батьківщини. Зі своїм народом та батьківщиною ти зв’язаний не тільки спільною вірою, що її вважаємо найбільшим добром… але ще і спільною мовою та звичаями. І тією землицею святою, на якій разом проживаємо… і цілою віковою минувшиною, і спільною українською кров'ю, і спільним добром, і спільною майбутністю… і спільним бажанням та потребами, і спільними терпіннями і злиднями» (Найбільша заповідь, 1901 р.).     Цього року наша Церква часто покликається на досвід і вчення митрополита Андрея, 150-річчя народження якого відзначаємо, та намагається ще повніше зрозуміти і розвинути бачення цього Велетня духу, увести його думки в діалог щодо сучасних проблем і викликів. Тож сьогодні нам варто прислухатися до його науки про патріотизм, тим більше що вони були висловловлені у надзвичайно складний для українського народу і його Церкви період. Своєю метою митрополит Андрей, як справжній духовний лідер нації, вбачав «християнізацію» такого шляхетного почуття, як патріотизм, бо «післанник Христа може  говорити про патріотизм, але мусить говорити завсігди зі становища Христа, зі становища предвічної небесної правди» (Хто винен, 1934).  Цей великий праведник нашого народу є справжнім взірцем патріота-християнина. Він так говорить про свій шлях у цій чесноті: «Правдивий патріотизм є нічим іншим у своїй суті як правдивою любов’ю до ближнього. І я став таким чином українським патріотом. Уся моя праця, яка зродилася з цієї любові, мала завжди на меті добро, яке я бажав зробити для свого народу» (З листа митрополита Андрея до Апостольського візитатора о. Джованні Дженоккі, 1922 рік). Обов’язком християн нашого часу є зцілювати нашу суспільну свідомість, наповнювати поняття патріотизму справді християнським змістом. Християнський патріотизм нікого не виключає, а за свою мету ставить загальне благо, тому невіддільний від відповідальності. Це чеснота, яку можна і необхідно розвивати, удосконалюючись у любові до ближніх. Проте любов має бути діяльною, інакше вона залишиться просто гарною декларацією намірів. Тут доцільно нам знову почути слова митрополита Андея: «Хто на своєму місці працює для добра народу, виконуючи сумлінно обов'язки, той є ліпшим патріотом, ніж той, хто багато говорить, а мало робить» (Послання до духовенства Станіславської єпархії, 1899 рік). Усі, хто сьогодні хоче вважати себе патріотом, хай завжди тримають у серці ці слова – і вже завтра ми побачимо нові села, нові міста, нову країну. Отже, два ключі для християнського розуміння патріотизму – любов і відповідальність.  Без любові почуття патріотизму стає безсилим, без відповідальності – фальшивим і порожнім. Молитовно поминаючи мільйони невинних жертв гітлерівських і сталінських злочинів проти людства, надихаймося прикладом істинних патріотів – героїв визвольних змагань нашого народу минулого століття. Наслідуймо тих, хто зумів благодаттю Святого Духа та силою любові до своєї Батьківщини і свого народу протистояти нацистській та комуністичній ідеологіям. Саме вони є справжніми переможцями, – переможцями над насиллям і ненавистю, гріхом і смертю. Нехай їхній приклад навчить нас сьогодні любити Бога і ближнього та веде до перемоги. Благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога-Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святого великомученика, побідоносця і чудотворця Юріята Переполовинення П’ятдесятниці,6 травня 2015 року Божого Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 5 з 13
^ Догори