Христос Рождається!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Наступного дня після великого свята Східна Церква традиційно згадує тих осіб, які виконували в ньому головну роль. Це не просто літургійна традиція, а духовна логіка Церкви, яка вчить нас не поспіхом переходити від свята до свята, а вміти вдивлятися в осіб, покликаних Богом до особливої участі. Саме тому одразу після світлого празника Христового Різдва Церква, як народ Божий, збирається на святкування Собору Пресвятої Богородиці. Бо найближче до воплоченого Слова, до таємниці Різдва стоїть Пресвята Богородиця.
Слово «Собор» у цьому святі має глибоке значення. Воно означає не лише спільне зібрання вірних, але й єдність Церкви у вдячності, прославі та сповіданні віри. Уже з перших століть християни після Різдва сходилися разом, щоб віддати честь Тій, через яку Бог увійшов у людську історію. І ця соборність віри особливо яскраво проявилася на Вселенському Соборі в Ефесі 431 року. Саме там Церква чітко проголосила: Марія є Богородицею, бо Той, кого Вона народила, – не просто людина, до якої згодом «прилучився» Бог, а справжній і вічний Єдинородний Син Отця, що став людиною.
Це сповідання віри не є теоретичним формулюванням. Воно торкається самого ядра християнства. Бо якщо Діва Марія – не Богородиця, тоді Різдво втрачає свою спасенну силу. Але якщо Вона є Матір’ю Бога, тоді вифлеємський вертеп стає небом, убога стаєнка – місцем Божої слави, а людська історія – простором Божої присутності. Через Пречисту Богородительку здійснюється неможливе: Предвічний і Невмістимий Бог входить у межі часу й простору, стає близьким і доступним.
У різдвяній містерії нас вражає парадокс Божої любові: Той, перед Ким тремтять небесні сили, добровільно дозволяє покласти Себе в ясла. Творець всесвіту знаходить Собі житло в лоні Діви. Тому Церква не може мовчати перед цією тайною, прославляючи Діву Марію духовними гімнами: «Таїнство бачу дивне і преславне: небом стає вертеп, престолом херувимським – Діва, оселею – ясла, у яких лежить неосяжний Христос Бог […]», – з подивом виголошуємо в ірмосі Різдвяної утрені. Богородиця стає живим Кивотом, новим місцем Божої присутності серед людей. У Її смиренному «так» Бог знаходить простір, щоб звершити спасіння людини. І у цьому «Нехай станеться Мені по Твоєму слову» зосереджене прагнення всього людства. Бо людина від початку створена для спілкування з Богом, і синівства. Апостол Павло нагадує нам: Бог послав Свого Сина, щоб ми могли називати Його «Авва, Отче». Лише син може сказати до Бога: «Авва, Отче» (пор. Гал. 4, 6), тому Бог сам захотів, щоб ми були подібними до Нього, щоб були «синами в Сині» (пор. Еф. 1, 5).
Але цей шлях до Отця був перерваний гріхом, спотворений страхом і недовірою. Тому Син Божий стає Сином Людським, щоб ми знову могли стати синами і дочками Бога. І тут знову перед нами постає Богородиця, бо без Її вільної згоди, без Її співпраці з діянням Святого Духа цей задум не був би звершений. Євангелисти Матей і Лука одностайно наголошують: людська природа Христа формується дією Духа Святого і вірою Марії. Дух Святий творить у Христі повноту людяності – здатність любити, співчувати, прощати, страждати. А Діва Марія вводить Його в конкретний людський світ – у культуру, традицію, щоденну працю і молитву.
Вона не лише носить Його під серцем, але й виховує Його серце. Разом із Йосифом Вона навчає Ісуса молитися, слухати Слово Боже, любити Закон, бути уважним до убогих. І хоча Вона знає, що Він – Син Всевишнього, це не зменшує Її материнської турботи. Навпаки, робить її ще глибшою. У серці Христа поєднується дія Святого Духа і смиренний вплив Його Матері.
Євангелист Лука пише: «Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи у Своїм серці» (Лк. 2, 19). Марія не намагається все одразу зрозуміти. Вона приймає події, слова, пророцтва і носить їх у своєму серці, дозволяючи Богові поступово відкривати сенс. Вона пам’ятає ніч Різдва, втечу до Єгипту, пророчі слова Симеона, тривожні і світлі моменти життя Ісуса. Усе це стає частиною Її молитви.
Саме тому Пресвята Богородиця стає першим і найнадійнішим свідком таємниці Христа. Перш ніж апостоли підуть проповідувати, Вона вже живе Євангелієм. Її свідчення не гучне, але плідне, воно материнське. І це материнство не завершується під хрестом, а розширюється у Воскресінні та в житті Церкви. Богородиця стає Матір’ю Церкви, Матір’ю народів і Матір’ю надії.
Її присутність у світі не є спогадом минулого. Марійські святині по всьому світі, від Гваделупи до Фатіми, від Люрду до наших українських місць молитви – Зарваниці, Самбора, Грушева – свідчать, що Божа Мати не залишає своїх дітей. Вона чує наш біль, молиться і заступається за нас.
У часі тривог, війни, невизначеності майбутнього це свято Собору Пресвятої Богородиці нагадує нам просту, але фундаментальну істину: Бог увійшов у нашу історію не силою, а через смирення. Не через примус, а через любов. І сьогодні Він знову шукає серця, подібні до серця Його Матері, – відкритого, уважного, здатного відповісти на Божий поклик: «Нехай буде по Твоєму слову».
У сьогоднішній соборовій молитві піднесімо щиру подяку Пресвятій Богородиці за все, що Вона вчинила і чинить для нашого спасіння. У цей день, особливо посвячений Пресвятій Богородиці, з довірою звернімо до Неї наші благання про мир для кожного з нас, для наших родин і для всієї нашої зраненої війною України. Просімо, щоб Вона огорнула нас Своїм святим омофором. Благаймо, щоб Її присутність у нашому повсякденному житті була живою і дієвою, підтримувала нас у хвилини страху, зміцнювала у випробуваннях і вела дорогою надії. Навіть серед темряви війни пам’ятаймо: коли ми з Богом, коли стоїмо під покровом Його Матері, тоді жодне зло не має остаточного слова.
Дорогі у Христі брати і сестри! Для нас цьогорічне свято Собору Пресвятої Богородиці у Самборі є особливим і знаменним. Сьогодні ми не лише вшановуємо Матір Божу, але й урочисто завершуємо Ювілейний рік надії, який протягом цього року молитовно переживали у стінах нашого Прокатедрального собору.
Цей рік став благодатним простором паломництва, покаяння і духовного відновлення. У цьому храмі лунали молитви за мир в Україні, відбувалися дні духовної віднови, коли сотні вірних із вірою і покорою проходили через «Двері Милосердя», шукаючи примирення з Богом і внутрішнього зцілення у Таїнствах. Ми були свідками сліз матерів, які зі свічкою в руках благали про збереження своїх синів-воїнів; чули щирі молитви дітей, прості й чисті, але сповнені довіри. Підсумовуючи цей особливий час благодаті, усвідомлюємо: надія, про яку ми так часто говорили цього року, – це не наївний оптимізм і не втеча від реальності, а жива присутність Бога серед нас.
Сьогодні ми з особливою ревністю довіряємо Матері Божій наших захисників. Нехай Вона буде для них «Нерушимою Стіною» на полі бою, даруючи мудрість і охорону. Благаємо про втіху для тих, хто втратив найдорожчих, про зцілення для поранених тілом і духом, про повернення полонених та захист для тих, хто опинився під окупацією. Ми віримо, що заступництво Цариці миру принесе на нашу землю справедливий мир і відновить соборність та цілісність України. Нехай пам’ять про цей Ювілейний рік надії стане для нас фундаментом, на якому ми будуватимемо майбутнє нашої вільної держави.
У повній довірі до Божого Милосердя ми ввіряємо своє майбутнє в руки Господа нашого Ісуса Христа. До Тебе, Пресвята Богородице, ми звертаємо свій молитовний подих: нехай Твоя материнська опіка супроводжує нас кожного дня, щоб наш народ, очищений випробуваннями та зміцнений вірою, єдиним серцем і устами прославляв Бога у Пресвятій Тройці. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
26 грудня 2025 року Божого,
м. Самбір
- Владика Ярослав у Самборі урочисто завершив Ювілейний рік надії [фото]
- Владика Ярослав: Різдво – це торжество перемоги Божої любові над усім, що нас лякає [фото]
- Владика Ярослав: Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму
- Проповідь у неділю перед Різдвом Христовим (2025)
- Різдвяне послання владики Ярослава (2025)
