Христос Рождається!
Дорогі у Христі брати і сестри!
У період Різдвяних свят ми, зокрема, роздумували про те, що Різдво Христове не повинно залишитися однією з визначних подій давноминулої епохи, а має бути пережите нами: Христос має народитися в нашому серці, щоб Його являти і свідчити кожного дня. Але як можна це звершувати?
Відповідь на це запитання дає нам Йоан Хреститель у сьогоднішньому Євангелії. В неділю перед святом Богоявлення Предтеча кличе нас на пустиню. Пустеля – це не лише географічне місце, але й стан душі та сучасного світу, сповненого браку сенсу, незадоволеної спраги та відчуття порожнечі. Проте саме в цій «пустелі» Господь прагне зустрітися з нами. Наше завдання – приготувати Йому дорогу.
«Голос вопіющого в пустині: Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки Його» (Мк 1, 3). Цей заклик Предтечі наповнений надією: Бог приходить, щоб спасти людину. Господь Ісус прийшов, щоб принести справжнє визволення і надію для всього людства. Він не лише проголошує ювілейний рік, але й втілює його сутність у своєму служінні. Господь Ісус зцілює хворих, відновлює справедливість і проголошує Царство Боже. Під час свого прилюдного служіння Ісус неодноразово підкреслює визвольну силу Своєї місії: «Тож коли Син вас визволить, то справді станете вільні» (Йо. 8, 36). Ця свобода, яку дарує Христос, є основою нашої надії навіть у найважчі часи.
Йоан Хреститель, відповідаючи на запитання ізраїльських лідерів, наголошує: «Я – голос вопіющого в пустині…» (Йо. 1, 23). Він свідчить, що є голосом, який указує на вічне Слово – Христа. Святий Августин пояснює цей образ так: «Йоан є голосом. Про Господа ж сказано: “На початку було Слово”. Йоан це голос, який проминає, а Христос є Слово вічне, яке було на початку. Якщо в голосу забрати слово, то що залишиться? Де немає зрозумілого значення, то те, що залишається, є некорисним звучанням. “Голос без слова потрапляє на слух, але не будує серця”»..
Покаяння, до якого кличе Йоан, – це не лише внутрішнє очищення, а й конкретні дії. На запитання воїнів, митарів і натовпу: «Що ж нам робити?» (Лк. 3, 10), він відповідає: чиніть справедливість, будьте чесними та діліться з потребуючими (Лк.3,11-14). Ці поради особливо актуальні в ювілейний рік надії, адже дорога до Бога – це шлях милосердя і любові. Ювілейний рік вказує на безмежне Боже милосердя і здатність змінити навіть те, що здається безнадійно втраченим. Старозавітні приписи стосовно його відзначення є повчальними: майбутнє будь-якого народу залежить не тільки від справедливих законів, їх виконання та чесних судів, а й від милосердя, тобто небайдужості, співчуття до ближнього і здатності до взаємного прощення. Закон може бути справедливим, але людина є немічною і недосконалою, що часто призводить до накопичення боргів, провин і боргового рабства. Без справедливості народ не має розвитку, а без милосердя — не має майбутнього.
Сьогодні, в умовах нашої «пустелі» – викликів, втрат і невизначеності – ми запрошені не лише шукати сенсу, але й стати свідками надії для світу. Готуючи дорогу Господу, ми творимо простір, де Христос діє через нас, даруючи світу світло й надію. Ювілейний рік надихає до глибшого розуміння нашої місії як християн — бути світлом у світі (пор. Мт. 5, 13), надією для тих, хто впадає у відчай, і джерелом підтримки для тих, хто потребує допомоги.
Проповідуючи над Йорданом, Йоан Хреститель показує свою особливу поставу, яка є важливою для нас: «Я не є гідний розв’язати ремінець на сандалях Того, який йде за мною» (Йо. 1, 27). Ці слова Йоан вимовляє з глибоким смиренням. Відомо, що ремінець на сандалях розв’язували слуги пана, але Йоан, усвідомлюючи свою недостойність, каже, що навіть не вартий бути слугою Христовим. Це смирення виявляє глибоке усвідомлення того, що Господь приходить до тих, які глибоко відчувають свою негідність і виявляють її через смирення, покаяння і навернення. Ювілейний 2025 рік надії – особливий час, коли Церква закликає нас до покаянного переосмислення власного життя, повернення до витоків нашої віри, роздумів про те, якими є наші стосунки з Богом і ближніми. Це запрошення до оновлення нашого зв’язку з Господом через поглиблену молитву. Це заохочення до конкретних вчинків любові та милосердя щодо ближніх.
Предтеча Христа звіщає об’явлення кульмінаційного моменту в історії спасіння. Бог Отець, Який «багаторазово й багатьма способами говорив колись до батьків наших через пророків» (Євр.1,1), тепер має остаточно сказати своє слово через Сина. У цьому є не тільки сповіщення про Божу справедливість, а й надія, яка оживляє наші серця. Покаяння, до якого закликає Йоан, є не просто зміною поведінки, а початком зустрічі з Божим Сином — початком нової надії, яка може змінити наше життя. Священна історія спасіння, яку ми пізнаємо через Святе Писання та історичні події, демонструє актуальність чесноти надії як передумови для позитивних змін. Від моменту створення світу, незважаючи на різні біди, проблеми та катаклізми, Бог завжди перебуває поруч зі своїм народом, підтримуючи і скеровуючи його стежками свого Провидіння. Надія в Христі (пор. I Тим. 1, 1) — це не лише почуття чи мрія про краще майбутнє. Це жива сила, що спонукає нас до позитивних змін.
Заклик до навернення, проголошений Йоаном, актуальний і для нас сьогодні. Це заклик, який охоплює всі аспекти нашого життя: особисте, родинне, суспільне. У ювілейний рік ми повинні приготувати дороги наших сердець і вирівняти стежки, які ведуть до Бога. Це завдання є надзвичайно важливим у сьогоденні, особливо в часи випробувань і труднощів. Бо у Христі Бог прийняв конкретну постать Доброго Пастиря, який був заповіданий пророками, а одночасно стається й Агнцем, який бере гріх світу. Він приходить не лише для того, щоб дати нам надію, а й щоб принести визволення.
Коли Ісус приєднався до натовпу, що йшов до Йоана, і прийняв хрещення з його рук, це був акт солідарності з кожною людиною, щоб передати їй, зі своєї сторони, Святого Духа, ту Божу силу, яка чинить нас здібними до визволення з гріхів і співпраці з Божою благодаттю. Це є джерелом надії для нас: що навіть у нашій слабкості Господь дає нам силу змінитися і піти шляхом спасіння.
Йоан уділяє хрещення через покаяння, але одночасно сповіщає про прихід Христа, Який буде хрестити «буде вас христити Духом Святим і вогнем» (Лк.3,16). На шляху до Бога не достатньо лише дотримуватися заповідей — необхідно очистити душу від прив’язаності до гріха, пристрастей і жадібності. Щоб пояснити це, Йоан використовує у своїй проповіді дуже промовистий образ. Як вітер відділяє пшеницю від полови, так і благодать Божа очищує нашу душу від злих схильностей і вад, щоб була вона сховищем – клунею для чистої пшениці. Це очищення іноді буває важким і болісним, але саме в ньому ми знаходимо ту надію, яка дає можливість нашій душі зберегти в собі те, що є шляхетне, чесне і чисте. У Ювілейний рік надії ми покликані до цього очищення, до глибокого преображення наших сердець. Це важливий шлях, який має велике значення для кожного з нас. Полову необхідно спалити, щоб залишилась лише пшениця, яка потрібна для приготування хліба. Ось чого навчає Йоан Хреститель над Йорданом.
Духовне життя християнина, як співпраця з Ісусом Христом у молитві і святих Тайнах, повинно в кожному з нас зроджувати щораз глибше відчуття Божої всемогутності та благодаті, провадячи до зміцнення віри, надії та любові. Особливо в цей рік надії ми покликані зміцнити нашу надію на Бога, довіряючи Його провидінню. Міцна віра і непохитна надія на Бога пробуджують в нашому серці любов до Нього, що робить нас сильнішими духовно і сміливішими у боротьбі зі спокусами, гріхами та життєвими труднощами. Це єднає нас з Господом і дає нам сили пройти через випробування. Як свідчить апостол Павло: «Я все можу в тому, хто мене скріпляє» (Фп. 4, 13).
Коли наша душа позбувається гріха, пристрастей і вад, Бог наближається до нас, і ми можемо відчути Його присутність. Ця близькість виявляється в молитві, бо людина «виявила Богові всі свої прохання молитвою і благанням, і перебуває в подяці» (Фил. 4, 6). Молитва відкриває наші серця для Божої підтримки, зміцнює нас і допомагає нам довіряти Господу. Вона додає нам сил, щоб ми не впадали у відчай, і нагадує про Божу присутність у нашому житті. Очищення душі приносить із собою «мир Божий, що вищий від усякого уявлення…» (Фил. 4, 7). Цей мир і радість, які дарує Бог, є тим, що ми шукаємо і до чого прагнемо в нашому житті. У цей ювілейний рік надії ми особливо запрошені йти дорогою Господньою, яка веде до справжньої радості і внутрішнього миру, адже саме в Бозі ми знаходимо те, чого не можуть дати пристрасті та земні втіхи. Прямуючи стежками світу цього, людина не знайде миру, допоки не зміцниться в надії на Бога. Цей «неспокій» дуже влучно описує святий Августин: «Це ж Ти спонукаєш нас шукати радощів у Твоїх похвалах, бо ж Ти створив нас для Себе, і серце наше не супокійне, доки спочине в Тобі» (Св. Августин, Сповідь, I, 1.)
Перебуваючи в такому стані навернення, людське серце може співати разом з пророком Ісаєю: «Ось Бог – моє спасіння! Я уповаю і не боюся, бо Господь моя сила й моя пісня, він – моє спасіння» (Іс. 12, 2). Ці слова відображають стан душі людини, яка живе в Божій благодаті, яка в особливий спосіб відчуває надію, що Бог є нашим спасінням. Однак дорога Господня не завершується лише переживанням внутрішньої радості й спокою. Людина має прагнути поділитися цією благодаттю, надією та радістю з іншими, набираючи води «з джерел спасіння» (Іс. 12, 3). Той, хто живе в Божій благодаті, стає носієм надії для інших, прагне, щоб і вони пізнали Божу близькість. Тому, як каже пророк: «Ликуйте й веселіться, мешканці Сіону! Бо Святий Ізраїля – великий серед вас» (Іс. 12, 6). Це заклик до того, щоб радість спасіння стала спільною, щоб кожен мав можливість пережити цю благодать. Ми не можемо залишатися байдужими до ситуації в Україні, звикаючи до страждань, спричинених війною. Будьмо світлом для тих, хто сьогодні втратив віру, підтримкою для тих, хто потребує розради, і прикладом для дітей і молоді, які дивляться на нас як на свідків Христа. Справжня солідарність полягає в тому, щоб бути готовими підтримати тих, хто поряд, і зробити все можливе, щоб полегшити їхнє становище. За словами апостола Якова, «віра без діл мертва» (2, 26). Через допомогу ближнім ми виявляємо свою християнську сутність.
Людина, яка переживає Божу любов, стає вісником і апостолом цієї любові, як каже Священне Писання: «Хваліте Господа, признавайте його ім'я! Розголосіть між народами про його подвиги, нагадуйте, що ім'я його величне» (Іс. 12, 4). Вона прагне поширювати надію і любов Божу серед інших, ділитися світлом і добром, яке сама отримала від Господа.
Отже, наше приготування до святкування хрещення Ісуса повинно спонукати нас до глибших роздумів над рівнем нашого духовного життя, особливо у цей ювілейний рік надії. Кожен із нас носить у собі «глас вопіющого в пустині», яким є наше сумління. Особливо відчутним це стає, коли ми стоїмо перед Богом, у всій своїй наготі, відкриваючи Йому наші серця. Той голос сумління говорить нам правду про наше життя і наше відношення до Господа. Тож застановімося, наскільки наша віра провадить нас до тіснішого з’єднання з Богом, спонукає до частішої і більш щирої, витривалої молитви, частішого прийняття Святих Тайн, глибшого духовного очищення. Чи наші труднощі та проблеми, наші рани на душі і на тілі є місцями, в яких ми можемо і повинні зустрічати Ісуса Христа. Адже ж Він сам сказав: «Не здорові потребують Лікаря, але хворі. Я прийшов не праведників кликати, але грішників до покаяння» (пор. Мк. 2, 17).
Дорогі у Христі! У нашому глобалізованому та технічно розвиненому світі все більше стає очевидним, що численні досягнення науки, технологій і засобів комунікації не здатні зробити людину по-справжньому щасливою. Попри величезний потік інформації та нескінченний доступ до можливостей, багато людей відчувають глибоку самотність, порожнечу та безцільність у своєму житті. Повсякденні турботи, прагнення до матеріального і кар'єрного зростання, часто не залишають місця для того, що справді важливо — для Бога, для істинної внутрішньої гармонії і миру. Це нагадує нам про людей, які, приходячи до Йоана Хрестителя, шукали глибшого сенсу і надії в пустелі. Вони вирушали на пошуки відповіді на свої душевні потреби, адже, на відміну від сучасного світу, пустеля — це місце тиші і спокою, де можна почути справжній Божий голос.
Сьогодні, коли світ буквально захоплений шаленим ритмом життя і постійним шумом, ми, можливо, більше ніж коли-небудь потребуємо цієї тиші — тиші, в якій Господь говорить до нашого серця. Божий голос звучить не в хаосі, а в мирі та спокої нашої душі. Саме в цей ювілейний рік надії ми покликані дійсно зупинитись, послухати і відчути, як Бог приходить до нас, дарує надію і нас перемінює. У цей рік, присвячений надії, ми можемо знову відкрити наші серця для Божої благодаті, яка дає справжню свободу від страхів, тривог і сумнівів. Нехай цей час стане для нас можливістю пережити особливу зустріч з Господом. Коли ми звертаємось до Нього з вірою і надією, ми переконуємося, що Господь завжди з нами, що Його любов не залишає нас. Ювілейний 2025 рік надії — це ще одне нагадування нам про те, що Господь-Еммануїл ніколи не покидає свого народу, що Бог є з нами, і для тих, хто довіряє Йому, немає нічого неможливого. Бажаю, щоб ми свято пережили дні Богоявлення і відчули, що Господь є Той, Хто приходить та визволяє. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
5 січня 2025 року Божого,
м. Дрогобич
- Владика Ярослав: Господь прагне зустрітися з нами. Наше завдання – приготувати Йому дорогу
- Владика Григорій: Важливо побажати собі те, що Богові є миле, поблагословити себе так, як Бог благословляє нас
- У Самбірсько-Дрогобицькій єпархії відбулось відкриття Ювілейного року
- Проповідь на відкриття Ювілейного 2025 року Божого
- У Катедральному соборі відбулись дияконські свячення [фото]
