У Різдві дівство зберегла Ти, в Успенні світа
не оставила Ти, Богородице. Переставилася Ти до
життя, бувши Матір’ю Життя. I молитвами Твоїми
ізбавляєш від смерти душі наші.
Тропар свята
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Ведені любов’ю до Пресвятої Богородиці, зібралися ми сьогодні у святому храмі, щоб осмислити важливу подію з Її життя – Успення − і випросити через заступництво Богоматері благодать Божу для нашого народу, держави, нашого воїнства; молити, щоб Пресвята Богородиця захистила їх Своїм могутнім омофором і вимолила у Свого Сина, а Господа нашого Ісуса Христа, перемогу над російським агресором і справедливий мир для України.
Підставою для святкування празника Успення Пресвятої Богородиці є традиція Церкви, яка від апостольських часів засвідчує, що коли Діва Марія закінчила Своє земне життя, Її тіло було покладене до гробу. Апостол Тома, запізнившись, прагнув попрощатися з Пречистою Дівою Марією, але коли апостоли відкрили гробницю, Її тіла у гробі вже не знайшли, бо в день Успіння тіло Пресвятої Богородиці разом із душею було взяте Ісусом Христом на небо.
Святий Йоан Дамаскин пояснює нам це таїнство прослави Пречистої Богородиці, кажучи: «Годилося, щоб Той, Хто зберіг Її дівицтво при Своїм народженні, зберіг Її тіло нетлінним по смерті. Годилося, аби Та, що в обіймах Своїх носила Творця як Дитя, перебувала в небесних палатах. Годилося, аби Та, Яка бачила Свого Сина на хресті та серце Якої прошив меч болю, що його не зазнала Вона при народженні Ісуса Христа, оглядала Його, що сидить по правиці Отця».
Свято Успення відображає радісну впевненість у тому, що після Воскресіння Ісуса Христа смерть не має остаточної влади над людиною. Слов'янська назва сьогоднішнього свята «Успення» глибоко богословська, бо вказує на перспективу пробудження. Богомати лише заснула для земного життя, щоб тієї ж миті прокинутися до вічного блаженного життя і вселитися в оселі Небесного Отця. Завершенням Її земного життя став перехід до вічного блаженства. Життя майбутнього віку, якого ми ще тільки очікуємо, для Богородиці вже настало. У день Успення сповнилося пророцтво псалмоcпівця Давида про майбутню Царицю: «Стала Цариця праворуч тебе, у ризи позолочені одягнена, прикрашена» (Пс. 44, 10). Тож у цей святковий день Божий люд возвеличує Її словами кондака: «В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали, бо як Матір Життя до життя переставив Той, Хто вселився в утробу приснодівственну».
Перенісшись на небо, Богородиця не перестала бути Матірʼю тих, що живуть на землі. Вона є і Цариця Небесна, і Покровителька всього людства. Стоячи перед престолом Божим, Вона заступається за нас. Це небесне материнство і близькість Пресвятої Богородиці до нас, людей, є однією з основних причин безмежної любови до Неї християн усього світу. Тому в наших богослужіннях ми часто звертаємося до Неї словами: «Пресвятая Богородице, спаси нас!»
Чому ми так прославляємо Пресвяту Матір Божу? Через смирення і глибоку віру Вона удостоїлася вмістити у своїй утробі Слово Боже, яке сталося плоттю. Діва Марія є Новим Кивотом Завіту, Яка носить у собі Божу Присутність, що є джерелом втіхи і радості. Подібно до того, як Кивот у Старозавітній Скинії був особливим місцем присутності Бога під час виходу з Єгипту, так і тепер, у житті й Успінні, Діва Марія стала особливим місцем перебування Божої слави в новому виході з неволі гріха і смерті до свободи – Небесного Єрусалиму.
Чому Святі Отці говорять, що Марія є Новим Кивотом Завіту? Чим був і що сталося з Кивотом у Старому Завіті? У Старому Завіті вперше згадується про Кивот у книзі Виходу, коли Ізраїль виходив з Єгипту та сорок років подорожував пустелею. Після прибуття на гору Синай і отримання Десяти Заповідей (пор. Вих 19-20), Бог дає Ізраїлю вказівки на побудову святилища, щоб Він міг перебувати серед Свого народу. Це мав бути переносний храм – шатро, відомий як скинія. Вона була місцем перебування Бога на землі. Найголовнішим священним предметом у cкинії був Кивот Завіту – священна скриня, яка вміщала скрижалі з Десятьма Божими Заповідями, золотий посуд з манною та «чудесно розквітлий» жезл первосвященика Аарона. Кивот був виготовлений із твердого дерева, яке було настільким міцним, що не змогло зіпсуватися. Він був покритий чистим золотом, без зайвих домішок. Його не можна було торкатися, адже він був святим, а переносили лише за допомогою золотих нош.
Кивот і Скинія стали тим місцем, де «хмара слави» сходила з неба. Хмара слави була не лише видимим знаком присутності Бога, але й жестом, яким Він провадив Свій народ через пустелю до обіцяної землі. Якщо ізраїльтяни боролися зі своїми ворогами, маючи Кивот Завіту, вони перемагали (пор. Іс. Нав. 6, 1-21), проте, якщо Кивот був відсутній, вони зазнавали поразки.
Близько 1000 р. до Різдва Христового цар Давид вирішив перенести Кивот до Єрусалиму, щоб там залишити його на постійно. Ця подія символізувала прихід самого Бога на єрусалимську гору, адже Давид розумів: де є Кивот, там є присутність Господа. Лише після того, як священики внесли Кивот до Святая Святих Єрусалимського храму, хмара з небес зійшла і наповнила храм (пор. 1 Цар 8,10-11). Тепер, коли Кивот був на своєму місці, люди могли споглядати Бога, Який знову перебуває зі Своїм народом.
Після смерті царя Соломона відбулося розділення Ізраїльського царства на дві частини (див. 1 Цар. 11-12), а згодом Єрусалим разом з Храмом були зруйновані. Пророк Єзекиїл описує, як хмара слави Божої відійшла від Єрусалиму перед тим, як храм був зруйнований вавилонянами. Що ж сталося зі Старозавітнім Кивотом? Дехто вважає, що він схований у невідомому місці. Інша стверджують, що Кивот знаходиться в Ефіопії, у святині, куди мають доступ лише монахи. Але давні єврейські перекази свідчать, що пророк Єремія сховав Кивот на горі Нево, де Бог дозволив Мойсею побачити обіцяну землю перед смертю (див. Втор. 34, 1-4). Згідно з цими переказами, Кивот буде віднайдено, коли Бог знову виявить Своє милосердя і поверне Свою славу у вигляді «хмари» (2 Мак. 2, 8).
За часів Ісуса Христа єврейський народ ще чекав на повернення втраченого Кивоту. В Єрусалимському храмі бракувало двох ключових ознак: хмари слави Господньої і самого Кивоту. Вони чекали об’явлення місця знаходження Кивоту та повернення Божої слави, присутньої у хмарі. Вони сподівалися на повернення обох, але Новий Завіт відкриває нам нове місце перебування Божої слави і Новозавітного Кивоту..
У подіях Нового Завіту Пресвята Богородиця виявляється тісно пов’язаною з хмарою Господньої слави і Кивотом. Першим знаменним уривком є подія Благовіщення, у якій Архангел Гавриїл з’являється Діві Марії і проголошує що вона в чудесний спосіб зачне і породить Сина Божого, Спасителя світу. Це була також історія повернення, давно відсутньої «хмари» Божої «слави». Це можна простежити, якщо уважно придивитися до слів Гавриїла до Діви Марії. Після того, як ангел сповістив Марії, що вона зачне і народить сина, вона відповіла, питаючи: «Як же воно станеться, коли я не знаю мужа» (Лк. 1,34). «Ангел, відповідаючи, сказав їй: «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий». (Лк. 1,35). Ось, цей важливий момент – образ «хмари» слави Господньої із Старого Завіту. Можна побачити явну паралель між сходженням хмари слави Господньої на Скинію у Старому Завіті та зішестям Святого Духа на Діву Марію у Новому Завіті. Таким чином, як Кивот у Скинії був місцем присутності Бога в часи виходу з Єгипту, так і через Благовіщення Діва Марія стала місцем перебування Божої слави в новому виході.
Ще одна паралель між Дівою Марією і Кивотом присутня в історії відвідин Марією своєї родички Єлизавети (пор. Лк 1, 39-56). Як Йоан Предтеча зрадів в утробі своєї матері, так і цар Давид радісно танцював перед старозавітним Ковчегом. Лука зазначає, що Марія залишилася з Єлизаветою «три місяці» (Лк. 1, 56), що нагадує про те, як Старозавітній Кивот перебував у домі Оведедома три місяці (2 Сам. 6,11).
Марія як Новозавітній Кивот є місцем перебування Бога на землі. Вона стала священною посудиною для Воплоченого Слова – Законодавця Благодаті, Хліба Життя і правдивого Первосвященика. Діва Марія є Новим Кивотом Завіту, а Ісус – Новим Давидом. Він возносить Її на небо, щоб вона завжди була з Ним у небесному храмі. Якщо старий Кивот був святим і не піддавався зіпсуттю, то тіло Марії, Нового Кивоту, повинно бути не тільки святим, але й вільним від тління після смерті. Саме в тілі Марії «Слово стало тілом» (Йо. 1, 14). Тому доречно, щоб Її тіло, справжній Кивот, було вознесене до небесної Святая Святих.
Тепер повернемося до питання, де є втрачений Кивот? Його заховали і досі шукають? У Новому Завіті чітко говориться, де саме знаходиться справжній Кивот – «на небі» (пор. Од. 11, 19). Старий Кивот був перевищений новою оселею Бога – Дівою Марією, Матір’ю воплоченого Сина Божого. Завдяки Божій благодаті, вона була збережена від тління і вознесена до небесної Святая Святих, щоб бути з воскреслим Спасителем на віки.
Образ Діви Марії як нового Кивоту, освяченого Божою благодаттю, збереженого від тління і прийнятого на небо, проливає світло на наше покликання. Ісус Христос вмирає і воскресає, щоб тіло людини могло бути перемінене, завдяки благодаті, у «храм Святого Духа» (1 Кор. 6,19). Успення Марії і показує нам кінцеву мету, якої кожен із нас може досягти через Божу благодать – воскресіння з мертвих і вічне життя з Богом. Відкриваючись на Бога, ми не втрачаємо нічого. Наше життя стає повноцінним. Сьогодні багато говориться про кращий світ, якого ми очікуємо. Коли саме настане цей кращий світ, ми не знаємо. Тільки присутність Божа може гарантувати кращий світ. Закінчуючи своє земне життя, ми не відходимо в порожнечу − на нас очікують. Богомати супроводжує нас на цьому шляху, заступається за нас − і це є радістю нашого життя і радістю нашої надії.
Дорогі у Христі! Від початків християнства на українських землях наш народ перебуває під Покровом Пресвятої Богородиці та плекає особливу любов до Неї. Скільки ж то по нашій землі Богородичних святинь! Чимало з них посвячені й Успенню Пресвятої Богоматері. Саме в цю пору жнив, тисячами линули прочани до Її відпустових місць, бо Вона є таємними вратами до Божого Царства, які відчиняються там, де, здавалося б, немає перспективи, немає виходу.
Сьогодні Україна і світ переживають часи боротьби світла і темряви, добра і зла. Зло не має в собі буття, але здавна воно оживало й уособлювалося в образі тиранів, диктаторів і воплочувалося у виді антигуманних систем фашизму, більшовизму а тепер – рашизму. Тоталітарні режими здійснювали злочинства через війни, агресії, геноциди проти народів і злочини проти людяности. Століттями український народ звертався до Богородиці про захист від ворога, але з 24 лютого 2022 року загроза від азійського рашистського агресора стала надзвичайно смертоносною. Та з нами Бог! Він дає нам обітницю: «Я покладу ворожнечу між тобою і Жінкою і між твоїм потомством та Її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту» (Бут. 3, 15). Богородиця завжди вберігає всіх вірних у їхній боротьбі зі злом.
Сьогодні перед чудотворною іконою тут, у Самборі, молімося до нашої Небесної Заступниці, щоб Вона, наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де людська сила є неспроможною. У ці важкі часи ми повинні звертатися до Марії з молитвою і надією. Вона є нашою Небесною Матір’ю, яка не залишає свого народу у часі випробувань. Ми можемо знайти у ній захист і допомогу, бо вона завжди поруч з нами, заступаючись перед Богом за наш народ. Військо, яке мало з собою старозавітний Кивот, під час бою було непереможне. Пам’ятаймо, що Марія як Новий Кивот просить Господа про перемогу і справедливий мир. Вона захищає нас своїм покровом, веде нас у нашій боротьбі і допомагає нам зберігати віру і надію під час війни. Як ізраїльтяни вірили, що з Кивотом Завіту вони непереможні, так і ми повинні вірити, що поруч з Пресвятою Богородицею ми здолаємо всі труднощі.
Нехай божественна благодать торкне кожного з вас і наповнить відчуттям близькості Христа і Його Небесного Царства! Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви всіх нас до Свого Сина та відкриє для нас Його вічне, милосердне, добре, визволяюче обличчя! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
15 серпня 2024 року Божого,
м. Самбір
У Різдві дівство зберегла Ти, в Успенні світа не оставила Ти, Богородице. Переставилася Ти до життя, бувши Матір’ю Життя. I молитвами Твоїми
ізбавляєш від смерти душі наші.
