У Народному домі відбулося вшанування пам’яті владики Юліана Вороновського [фото]

У четвер, 14 травня, після Божественної Літургії в катедральному соборі Пресвятої Трійці, продовжилося вшанування пам’яті владики Юліана Вороновського урочистою академією в Народному домі імені Івана Франка у Дрогобичі. Детальніше...

«Пастир, який жив життям свого народу», — Блаженніший Святослав з нагоди 90-річчя від дня народження владики Юліана Вороновського [фото]

У четвер, 14 травня, у катедральному соборі Пресвятої Трійці в Дрогобичі відбулася Архиєрейська Божественна Літургія з нагоди 90-річчя від дня народження блаженної пам’яті владики Юліана Вороновського — першого єпарха Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Богослужіння очолив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у співслужінні єпископів Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні, духовенства та за участю численних вірних. Детальніше...

Дрогобицькій гімназії № 14 присвоєно імʼя владики Юліана Вороновського [фото]

14 травня Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав із душпастирським візитом з нагоди 90-річчя від дня народження владики Юліана Вороновського відвідав Дрогобич. Предстоятель УГКЦ взяв участь у присвоєнні Дрогобицькій гімназії № 14 імені блаженної пам’яті першого єпарха Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Детальніше...

Глава УГКЦ Блаженніший Святослав благословив майбутній Медико-соціальний центр імені владики Юліяна Вороновського [фото]

13 травня у с. Добрівляни на Дрогобиччині Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав благословив майбутній Медико-соціальний центр імені владики Юліяна Вороновського та заклав фундаційну грамоту в бічну стіну будівлі. Центр Самбірсько-Дрогобицької єпархії покликаний стати простором лікування, соціальної опіки та підтримки передусім для людей, поранених війною — військових і цивільних. Детальніше...

Глава УГКЦ привітав владику Ярослава Приріза з 20-літтям архиєрейської хіротонії

Блаженніший Святослав Шевчук, Глава й Отець Української Греко-КатолицькоїЦеркви, привітав преосвященного владику Ярослава (Приріза), єпископа Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, з нагоди 20-ліття його архиєрейської хіротонії. Детальніше...

Звернення Блаженнішого Святослава до Дня хворого (2026)

Христос воскрес! Дорогі в Христі брати і сестри!  У неділю, коли слухаємо Євангеліє про розслабленого і водночас відзначаємо День хворого в Україні, Церква з особливою увагою й любов’ю звертає свій погляд до всіх, хто страждає. У час важких випробувань для нашого народу, коли Батьківщина проходить крізь жорстоку війну, коли щодня множаться рани, – тілесні й духовні, – ми покликані по-особливому побачити обличчя стражденного Христа в кожному пораненому і хворому. У Його ранах – наше зцілення, у Його хресті – наша надія, у Його воскресінні – наше життя. Сьогодні разом з усією нашою Церквою складаємо перед Господом болючі рани наших захисників – військових, які зазнали поранень на фронті, втратили здоров’я, кінцівки, здатність бачити чи чути. Їхні тіла позначені шрамами війни, а серця – часто невидимим болем, травмами, тривогами, страхом і нічними кошмарами. Поруч із ними – поранені й хворі цивільні: дорослі й діти, люди похилого віку, постраждалі від обстрілів, ті, хто втратив домівку, близьких, дах над головою і тепер бореться не лише за життя, а й за збереження людської гідності. Особливо болісно Церква сьогодні дивиться на наших дітей. Вони часто не мають видимих фізичних ран, але їхні серця позначені глибокими слідами війни: страхом повітряних тривог, досвідом переховування в підвалах і бомбосховищах, розлукою з батьками, вимушеною еміграцією, тяжкими спогадами, які важко висловити словами. Їхній біль тихий, але надзвичайно глибокий, і ми не маємо права залишити його без уваги й опіки. Не забуваймо і про безліч морально й духовно зранених людей: тих, хто втратив сенс життя, переживає глибоку втому й розчарування, не може простити, живе в постійному страху чи відчаї. Рани душі не менш болючі, ніж рани тіла. Саме до цих людей Церква сьогодні хоче промовити слова втіхи й милосердя, бути поруч із кожним, за прикладом доброго самарянина, який не проходить повз пораненого, а зупиняється і перев’язує його рани, підтримує і супроводжує. У цей День хворого закликаємо всі наші парафії, спільноти та родини до особливої молитви і дієвого милосердя: молімося на Божественній Літургії, у родинному колі й особисто за поранених військових, хворих цивільних, дітей та всіх, хто страждає; згадаймо в молитві лікарів, медсестер, капеланів, психологів, волонтерів та всіх, хто служить біля ложа хворого чи пораненого; відвідаймо, якщо це можливо, тих, хто перебуває в лікарні, військовому шпиталі, реабілітаційному центрі або самотньо страждає вдома; підтримаймо добрим словом, увагою, потіхою, телефонним дзвінком, волонтерською чи матеріальною допомогою тих, хто несе важкий хрест хвороби або поранення; просімо в Господа благодаті зцілення – тілесного, психологічного й духовного – для кожної зраненої особи та для нашого народу в цілому. Як зазначив у своєму зверненні на Всесвітній день хворого Папа Лев ХIV, «справжні ліки від людських ран – це спосіб життя, заснований на братерській любові, вкорінений у любові до Бога. Я палко бажаю, щоб у нашому християнському способі життя ніколи не бракувало цього братнього виміру – інклюзивного, сміливого, жертовного й підтримуючого – який має своє найглибше коріння в нашому єднанні з Богом, у вірі в Ісуса Христа» (3). Запалені цією Божественною любов’ю, ми справді можемо присвятити себе благу всіх, хто страждає, особливо наших хворих, літніх та немічних братів і сестер. Дорогі в Христі, пам’ятаймо: для хворого чи пораненого інколи одне щире слово, усмішка чи проста присутність поруч стають знаком Божої любові. Наше служіння хворій особі не може обійтися без постійного співпереживання страждань, без доброти й лагідності, прощення і солідарності. Лише тривала опіка та неухильна допомога можуть повернути хворій людині найцінніший Божий дар – усвідомлення своєї гідності в Божих очах. Пам’ятаймо, що Слово Боже, об’явлене у Святому Письмі, повинно стати для нас прикладом і джерелом натхнення для служіння хворим. У кожній перев’язці, у кожному ділі милосердя, звершеному для стражденного, ми торкаємося самого Христа, який сказав: «Хворий [був], і ви навідались до Мене» (Мт. 25, 36). Допомагаймо хворим зрозуміти, що стан недуги, навіть якщо він тривалий,   може стати нашим скарбом духовного досвіду. Наші терпіння і болі ми покликані прожити у повному єднанні через віру із нашим страждаючим Спасителем. Він узяв на себе болі і страждання кожної людини і є присутній у наших стражданнях. Адже саме цією дорогою Ісус Христос, воплочений єдинородний Божий Син, виконав волю свого Небесного Отця і повернув нас до Нього. Смиренно приймаючи хворобу, людина долучається до Христових страждань; її терпіння також може бути спасенним для неї та для інших. На прикладі Ісуса Христа бачимо, що людська слабкість стає нагодою чинити добро, брати на себе й допомагати нести тягар терпіння ближніх, як це робив Спаситель, який узяв на себе тягар наших гріхів. Сьогодні, дивлячись на розп’ятого, але воскреслого Господа, довірмо Йому всі наші рани – особисті й національні. Нехай Його благодать торкнеться кожної зраненої душі, додасть сили тим, хто лікує і служить, та наблизить день справедливого миру для України. Нехай Пресвята Богородиця, Оранта нашого народу, покриє своїм омофором усіх поранених, хворих, недужих, стражденних та їхні родини. Нехай святий Іван Павло ІІ, який установив День хворого, і всі святі української землі випросять у Господа для нашого народу дар зцілення, стійкості, надії й потіхи. Палко бажаю, щоб цей день став для кожного з нас нагадуванням про силу любові, співчуття і взаємної підтримки. Будьмо поруч одне з одним, несімо тягарі ближніх, не втрачаймо надії і вірмо: навіть у цей темний час Господь веде нас до життя. З молитвою за кожного зраненого, хворого та втомленого в нашому народі   † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у день Святого славного великомученика, переможця й чудотворця Юрія, 23 квітня 2026 року Божого Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Звернення після кожної Божественної Літургії в неділю Розслабленого, 3 травня цього року.  А під час кожної Божественної Літургії в сугубій єктенії додати такі прохання: Ще молимось Господеві Богу нашому за всіх хворих, за зцілення їхніх душ і тіл. Утверди, Господи, їхню віру й укріпи їх у надії, бо Ти є джерело оздоровлень і податель усякого добра. Ще молимося за всіх медичних працівників і за тих, хто своєю працею приносить немічним полегшення страждань і болю. Подай, Господи, їм Свою благодать, щоб їхні душі були завжди сповнені милосердя, доброти і співчуття до хворих, а в праці вони завжди виявляли глибоку пошану до їхньої гідності. Ще молимося за всіх священнослужителів-капеланів і за тих, хто здійснює волонтерське служіння хворим. Подай, Господи, Свою благодать, щоб у їхньому служінні стала видимою Твоя любов і Твоє милосердя до всіх, хто несе важкий хрест недуги. Будь їм, Господи, помічником і подателем сили та натхнення для звершення діл милосердя. Детальніше...

Великоднє послання Блаженнішого Святослава (2026)

Преосвященнішим і преосвященним владикам,всесвітлішим, всечеснішим і преподобним отцям,преподобним ченцям і черницям, дорогим у Христі мирянамУкраїнської Греко-Католицької Церкви   Богомудрі жінки з миром слідом за Тобою поспішалиі Тебе, як померлого, зі сльозами шукали;поклонились же, радіючи, живому Боговіі Пасху таємну Твоїм учням, Христе, благовістили.Пісня 7 канону Пасхи Христос воскрес!   Дорогі в Христі! Сьогодні, коли зі світанком сходить сонце і являє своє пасхальне світло, Церква запрошує нас вирушити в мандрівку разом із жінками-мироносицями. Вони прямують до гробу – туди, де були свідками поховання Ісуса Христа: «День цей був п'ятниця, і вже заходила субота. Жінки ж, які були прийшли з Ісусом з Галилеї, ідучи слідом за Йосифом, бачили гробницю і як покладено тіло Ісуса» (Лк. 23, 54–55). Піснею-молитвою пасхальної утрені Церква підкреслює особливий поспіх. Христа поквапом зняли з хреста, нашвидкуруч поховали без належних почестей, які віддають навіть звичайній людині: «Повернувшись [додому], вони приготовили пахощів та мира, але в суботу, за приписом, відпочивали» (Лк. 23, 56). І ось жінки знову поспішають: «А першого дня в тижні, рано-вранці, вони прийшли до гробниці, несучи пахощі, що їх вони приготували, й застали камінь, відкочений від гробниці. Ввійшовши, не знайшли тіла Господа Ісуса» (Лк. 24, 1–3). Слова канону утрені підтверджують, що вони поспішали не так до гробу, як за Христом.   Богомудрі жінки з миром слідом за Тобою поспішали… Жінки-учениці йшли за Вчителем від самого початку Його проповіді в Галилеї. Сам Христос приводить їх туди, куди вони ніколи не сподівалися дійти. Їх спонукає любов і милосердя до Зневаженого і Померлого. Ті, що ходили за Христом, уважно слухали Його повчання, були свідками різних знаків –чуд і зцілень, тепер стають богомудрими мироносицями. Це також наш шлях учнівства Христового, який ми в особливий спосіб проходили впродовж Великого посту. Хоча Христос попередив своїх учнів про те, що має статися: зрада, арешт, несправедливе засудження, жорстокі знущання і смерть на хресті –жінки-мироносиці не були готові ні до жахіття страстей, ні до зустрічі з воскреслим Господом. Вони приходять до гробу з невимовним болем серця та криком душі.   … і Тебе, як померлого, зі сльозами шукали… Подібно до жінок-мироносиць, наш народ прийшов до цієї пасхальної миті зі скорботою у серці. Ми переживаємо щораз глибший біль і щораз більшу втому від цієї святотатської війни. Багато жінок України, вирушаючи у свою пасхальну мандрівку за Христом, спішать до могил наших Героїв і невинних жертв ворожих атак. Але особливо ця пасхальна туга за Христом волає до Господа устами родин зниклих безвісти й тих, хто не зміг поховати своїх загиблих. Одна мати поділилася зі мною своїм горем: «Моя доня навіки залишилася під руїнами Азовсталі в Маріуполі. Коли ж я зможу її поховати?!». З гірким сумом ми шукаємо тіла наших загиблих. Але ми віримо у воскреслого Спасителя! Віримо, що всім нашим покійним Христос, який сьогодні переможно виходить із гробу, дарує життя і воскресіння. Цю істину підтверджують жінки-мироносиці, яких Він приводить до зустрічі не з померлим, а з живим Богом. Вони стають першими свідками воскреслого Господа Ісуса. Лише почувши від ангела, що Він воскрес, і поклонившись, радіючи живому Богові, вони зможуть таємну Пасху благовістити Христовим учням (пор. Мт. 28, 5–8).   … поклонились же, радіючи, живому Богові… До пасхального поспіху мироносиць тепер спонукає вже не прагнення доповнити ритуал похорону, а радість від пережитої зустрічі із живим Богом! Вони несуть звістку про Воскресіння Христове, бо самі пройшли разом із Христом від Його розп’яття, смерті й поховання – до Його воскресіння. Справжня духовна радість Пасхи випливає не з виконання щорічного ритуалу. Вона народжується з особистого досвіду того, що Христос живий. Він і нині присутній у своєму Воскресінні посеред своєї Церкви. Саме сьогодні Церква поспішає передати кожному з нас радість зустрічі з Воскреслим, запрошує нас разом з усім Божим народом поклонитися, радіючи, живому Богові й таємну Пасху благовістити всім людям. Бо Христос воскрес! Ми зустрічаємо живого Бога – нашого воскреслого Спасителя –у Таїнствах Христової Церкви. Із часів раннього християнства саме в пасхальну ніч Церква народжувала в Таїнстві Хрещення нових християн. До цієї зустрічі з живим Богом ми готувалися сорокаденним постом і сьогодні приступаємо до Святого Причастя Тіла і Крові нашого Спасителя, несучи Йому, як запашне миро, наше оновлене покаянням, постом і молитвою християнське життя ‒ щоденне свідчення нашої віри. Бути християнином в наш час означає вірити у воскресіння, ділитися радістю особистої зустрічі з Христом, благовістити всім таїнственну Пасху Христову. Ось що означає промовити сьогодні до кожного, кого зустрінемо, цей пасхальний привіт: «Христос воскрес!» –і гучно та переконливо відповісти: «Воістину воскрес!».   І Пасху таємну Твоїм учням, Христе, благовістили! Пасха – це момент переміни! Ми чуємо, як жінки, сповнені болю, шукали Померлого, але натомість знайшли радість Воскреслого. Саме сьогодні, у цій таїнственній зустрічі з воскреслим Господом у спільноті Церкви, силою і діянням Святого Духа сльози перетворюються на радість. Важливо зауважити, що Христос не усуває плач жінок, не відбирає в них сліз, а перемінює їх. Він перетворює їхній смуток на простір зустрічі, що стає джерелом тієї радості, якої ніхто нас не може позбавити. Про це Христос провіщав апостолам на Тайній вечері, кажучи: «Істинно, істинно говорю вам: Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме. Журитиметесь, але журба ваша у радощі обернеться… Оце й ви нині в журбі. Але Я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере» (Ів. 16, 20–22). У цьому й полягає таїнственність Пасхи Христової: ця радість серця не гасне, а оновлюється з покоління в покоління для тих, хто її приймає і нею ділиться. Ми святкуємо Пасху, а отже, віримо в перемогу життя над смертю. Ми віримо, що і наш смуток обернеться на радість, бо «Христос воістину воскрес!». Попри те, що кожного дня «зі сходу» прилітають смертоносні ракети та дрони, уже бачимо, що над ними сяє небесним сяйвом пасхальне сонце, яке несе в собі запоруку перемоги і підставу нашої надії на повне визволення та відродження нашого народу. Це світло стане для нас джерелом сили і витривалості: у праці над гідним вшануванням наших полеглих Героїв; у поверненні до рідних домівок наших полонених; у визволенні незаконно утримуваних, насильно депортованих і викрадених українських дітей; у віднайденні зниклих безвісти та у зціленні наших тілесних і душевних ран і травм, бо «Христос воістину воскрес!». Із вірою в Христа воскреслого та силою Його святого Воскресіння ми будемо відбудовувати все зруйноване, повертати на рідні землі та гуртувати розпорошених по світу синів і дочок України, бо «Христос воістину воскрес!». Дорогі в Христі браття і сестри! Дозвольте привітати кожного з вас у цей світлий день, що його створив Господь. Радіймо і веселімося в ньому! Сьогодні перемога живого Бога є нашою перемогою, бо незважаючи на лихі дні, спричинені силами темряви, Божа любов, життя і радість залишаються непереможними. Ми самі є свідками цього. Насамперед прагну звернутися до наших воїнів та всіх, хто захищає Україну, а також до їхніх рідних. Від імені нашої Церкви висловлюю вам глибоку вдячність, що виявляєте стійкість і незламність духу. Бажаю вам великодньої радості, перемоги і миру. Родинам загиблих і зниклих безвісти хочу втерти сльози та скріпити вас пасхальною вірою і надією на те, що воскреслий Господь обіймає ваших рідних своєю любов’ю і нагороджує вічним життям кожну жертву, принесену з любові до свого народу та до ближнього. Вітаю всіх, хто зараз лікує свої рани – фізичні чи духовні. Віддаю вас у люблячі руки небесного Цілителя – воскреслого Христа, який на своєму тілі носить рани як знак безмежної любові, у якій і ви берете участь, дорогі брати і сестри. Вітаю наших лікарів, медсестер, реабілітологів і капеланів. Супроводжую їхні зусилля щоденною молитвою. Ділюся пасхальною радістю з усіма працівниками та волонтерами цивільної інфраструктури: енергопостачання, транспорту, освіти, медицини. Вітаю нашу владу та всіх, хто невпинно працює, щоб зберегти людське життя і людську гідність, державну незалежність і цілісність. Особливим чином вітаю всі наші родини – домашні Церкви, щоб у родинному колі ви разом відчули пасхальну радість і мир: батьки з дітьми, молодь і старші. Хай воскреслий Господь буде в центрі вашого родинного життя, щоб ви, поклонившись з радістю живому Богові, могли благовістити іншим про Його вірну і всепереможну любов. Передаю пасхальні вітання і дякую тим, хто в Україні та на поселеннях продовжує підтримувати матеріально й морально своїх потребуючих та стражденних сестер і братів. Вітаю і благословляю наших душпастирів, військових, медичних та академічних капеланів, а також наше монашество, особливо у прифронтовій зоні та зоні бойових дій. Обіймаю вас усіх – тих, хто святкує вдома, і тих, хто перебуває далеко від рідної домівки. Зичу вам веселих і благословенних Великодніх свят, щирого ділення великоднім кошиком, смачного свяченого яйця та пишних крашанок. Нехай наші традиційні гаївки сповнять ваші серця веселістю та відчуттям Божого миру.   Благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай будуть з усіма вами! Христос воскрес! Воістину воскрес! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у свято Благовіщення Пресвятої Богородиціта в день Блаженного священномученика Омеляна Ковча,25 березня 2026 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав від імені духовенства й вірних єпархії привітав Блаженнішого Святослава з 15-ю річницею сходження на Патріарший престіл

27 березня 2026 р. Б. виповнюється 15 років з дня інтронізації на патріарший престіл Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава. З цієї нагоди Главу і Отця УГКЦ привітав владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Детальніше...

Різдвяне послання Блаженнішого Святослава (2025)

Високопреосвященним архиєпископам і митрополитам,боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,в Україні та на поселеннях у світі сущим І ось вам знак: ви знайдете дитя сповите,що лежатиме в яслах (Лк. 2, 12).  Христос народився! Славімо Його!Дорогі в Христі!   Сьогодні вся Вселенна вітає народженого між нами Спасителя: ангели співають, пастушки поклоняються, царі зі звіздою подорожують. Мир Божий сходить до розгубленого й заклопотаного людства, що отримує світло надії, яке сяє над цілим світом з убогого Вифлеєму!  Різдво – це свято наближення Бога – Ісуса-Творця, «через якого все постало» – до людини, свого сотворіння. Яке незбагненне таїнство! Слово Боже втілюється у свій образ: Бог стає людиною, створеною на Його образ і подобу. Він стає одним із нас, живе поруч, поділяє все наше, бере на себе людські немочі й терпіння, щоб ми могли відчути Його безустанну близькість і жити в радісній свідомості, що в кожну мить «з нами Бог!». У Різдві Христовому безмежний Бог обмежує себе, Всемогутній входить у неміч новонародженої дитини. «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина…» (Флп. 2, 6–7). Бог Отець через свого Сина в людському тілі жертвує себе людині силою благодаті Святого Духа. Та саме це Божественне самообмеження відкриває нам двері до Божої безмежності в любові та силі. Через нього людині дарується доступ до повноти життя в Христі: і до повноти людської гідності та величі, і до повноти причастя вічності. Бо, як навчає апостол Павло, наш люблячий Отець, даруючи нам Ісуса, забажав, «щоб уся повнота перебувала в Ньому» (Кол. 1, 19). Приходячи до нас у вигляді слуги, Господь занурюється в темряву людської байдужості та ненависті, у біль і страждання кожного: дитини й старця, полоненого під тортурами, тата й мами, які плачуть над утраченою дитиною. Як Дитя, Він плаче разом із родинами, що втратили близьких від російських ракет, і втирає сльози тим, хто позбувся всього – рідних, майна, міста чи села. Однак занурюється Він у нашу темряву, щоб стати нашим Світлом і там, де зло сіє смерть, відкрити небо, аби ті, що плачуть, могли разом із пастушками почути провіщення радості від ангела, який каже нам цієї різдвяної ночі: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь. І ось вам знак: ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах» (Лк. 2, 10–12). Святкувати Різдво означає прийняти радість, що приходить не від людей, а від Бога; не від землі, а з неба; не від людського успіху, а від Божественної самопожертви заради нашого спасіння. Для нас нині святкувати Різдво – це стати також здатними до самообмеження, щоб відкрити у своєму серці (своєму домі та своїй парафії) місце для Ісуса з Марією та Йосифом. Самопожертва в ім’я любові до Бога і ближнього приносить небесну радість, бо ми створюємо простір життя і порятунку для тих, кому жорстокість війни загрожує раною чи смертю. Радість народжується в тому, що ми стаємо співучасниками захисту й збереження людського життя – передусім найслабших і найменш захищених серед нас. Якщо сьогодні шукаєш знаку, сигналу та вказівника, де знайти радість, почуй ангельські слова: «І ось вам знак: ви знайдете дитя…». Щоб ця радість не минула нас, пожертвуймо чимось своїм задля немочі ближнього! Як пастушки, вийдімо із «зони комфорту», поспішімо до сучасного Вифлеєму, який, можливо, недалеко від нас: серед немічних та вразливих у нашому будинку, місті чи селі. Завітаймо до них, шукаючи тієї радості й ділячись тим, що самі вже отримали. Тоді наша коляда стане всемогутньою, стрепене темряву на землі та відкриє небеса для Божого світла серед нас. Сьогодні святкувати Різдво в Україні – це водночас виклик і християнський подвиг! Ворог людського роду намагається занурити нас у холод і темряву, – темряву не лише фізичну, позбавляючи електроенергії та тепла, а й у темряву розпачу, зневіри, маніпуляцій і торгування долею нашого народу в порожніх спробах умиротворити злочинця. Те, що відбувається щоночі в українських містах і селах, виходить далеко поза межі розуміння війни в цивілізованому світі. Перед нами – не просто війна, а навмисне, систематичне, сплановане й технологічно забезпечене масове вбивство невинних: жінок, старців, дітей, яких ворог щоночі спалює живцем у власних домівках ракетами та дронами. Сьогодні Україна подібна до тієї заплаканої матерi, про яку говорить пророк: «В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає» (Єр. 31, 15). Та серед цієї темряви пробивається небесне світло Христа. Тож святкуймо сміливо й радісно, бо святкувати Різдво в Україні – це перемагати! А на поселеннях – це стояти, огортати своїх сестер і братів в Україні молитвою й розділяти перемогу. Поміж нами, в Україні і на поселенням, народився наш Спас – Христос! Нас хочуть занурити в темряву і холод, а ми зігріваємо й освітлюємо одне одного відкритими серцями, у яких для Дитятка Ісуса знайшлося так багато місця! У самообмеженні та самопожертві, навіть серед виснаження і втоми, ми навчилися відновлювати сили і стійкість вірою в те, що «з нами Бог». Його неміч нас зміцнює, а вбогість збагачує! Наш багатий християнський досвід віри сьогодні може збагатити й звеселити цілий світ: Возвеселімся всі разом нині: Христос родився в бідній яскині! Посліднім віком став чоловіком, Всі утішайтесь на землі. Та щоб святкувати Різдво щодня, кожен має зробити власний вибір. Один із наших бойових командирів сказав до кожного українця: «Війна не закінчиться без тебе!». Так і сьогодні – різдвяна самопожертва потребує участі кожного згідно з покликанням та відповідальністю. Різдвяна радість не прийде без тебе, сину чи доню нашої Церкви і нашого народу, хоч би де ти жив і що робив. Кожен мусить зробити свій вибір в ім’я Життя—Дитятка Ісуса, що народився між нами в бідній печері, у яслах на сіні! У цей світлий день Різдва Христового вітаю кожного з вас теплом Божої безустанної близькості. Обіймаю тих, хто далеко від рідної землі, кого війна розлучила з найріднішими, дружин, які чекають повернення з фронту своїх чоловіків, і дітей, які моляться, щоб тато якнайшвидше повернувся додому. Особливо вітаю наших діточок, які вже поспішають зі співом прадавніх колядок до наших домівок, щоб нести різдвяні віншування! Нехай ці маленькі благовісники перемоги України не йдуть від нас із порожніми руками! З глибокою вдячністю в серці вітаю наших військових, волонтерів, медиків, енергетиків і рятувальників. Ви є носіями надії, невтомно захищаючи, підтримуючи та зберігаючи життя нашого багатостраждального люду. Вітаю тих, хто на фронті, на окупованих територіях, у лікарнях. Особливо засилаю різдвяні вітання і побажання усякого гаразду тим, хто втратив домівку, і тим, хто дав прихисток – фізичний і духовний – потребуючим, в Україні чи за кордоном. Бажаю, щоб ви відчули бодай крихту домашнього затишку та різдвяної радості. З Різдвом Христовим обіймаю тих, хто оплакує втрату загиблих і зниклих безвісти, тих, хто опікується пораненими в лікарнях, і тих, хто трудиться над поверненням полонених і насильно депортованих. Від щирого серця уділяю всім вам батьківське благословення і бажаю кожному, від наймолодшого до найстаршого, радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, переможного, мирного і благословенного прийдешнього року. Оновімо нашу здатність світити й зігрівати одне одного різдвяним світлом, колядою та молитвою. Тоді жодна темрява й холоднеча нас ніколи не подолає! Христос народився! Славімо Його! † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,у день Святого отця нашого Миколая, архиєпископа Мир Ликійських, чудотворця,6 грудня 2025 року Божого Детальніше...

«В єдності сила народу»: Пастирський лист Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні з нагоди Різдвяного посту

Дорогі брати і сестри в Христі Ісусі! У благословенну пору Різдвяного посту наші серця наповнюються очікуванням не лише святкового тепла, а й духовного оновлення. Бо Різдво — не просто згадка про народження Спасителя. Це запрошення прийняти Його в наше життя. Це нагода оновити віру, зміцнити надію та розпалити любов, здатну змінювати світ. Ми живемо в час великого випробування. На наших очах руйнується глобальний порядок, знищуються засади людського буття, побудовані на праві та справедливості. Право сили, як у темні століття минулого, знову витісняє силу права. Україна перебуває у вирі війни. Це війна екзистенційна, бо стосується українського вибору: бути вільними, жити в правді, вибудовувати життя на цінностях, що відповідають Божій волі. Це зіткнення цивілізацій, бо світ поділився на тих, хто прагне свободи, і тих, хто обирає темряву й насильство. На дванадцятому році війни та четвертому році її всеохопної фази ми відчуваємо втому, але не поразку. Цей час «передсвітанкових сутінків» ставить перед нами непростий виклик — чи здатні ми мобілізувати всі ресурси для звитяги в цій боротьбі. Досвід показує: здатні! Однак маємо глибше замислитися над місією, визначеною нам Божим провидінням, над словами Ісуса Христа: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15, 13). Йдеться не про одноразовий вчинок, а про тривалу готовність формувати і захищати спільноту друзів як серед співвітчизників, так і серед інших народів. Справжня сила народу народжується у внутрішній дисципліні. Самообмеження та самоконтроль — духовна доблесть, що формує відповідальне суспільство. Піст, молитва, милосердя до потребуючих, відмова від надмірностей і від спокуси егоїзму є школою свободи. Той, хто вміє володіти собою і здатний на свідому самопожертву, заслуговує на перемогу. Бо вона починається з уміння долати власні пристрасті, з готовності поставити благо спільноти вище за особистий комфорт. Самоконтроль є запорукою того, що жертва буде не випадковим поривом, а свідомим і тривалим свідченням любові. У темряві сучасності пам’ятаймо: Господь Ісус Христос уже показав шлях до перемоги. Він народився в убогих умовах, відмовився від слави світу, щоб подарувати спасіння. Його народження було відмовою від небесної величі заради служіння людям; Його життя — дорогою самопожертви; Його смерть на хресті — найвищим виявом любові, яка перемагає зло. Простування шляхом Христа є єдиним певним шляхом до перемоги. Справжню перемогу Україні принесуть не втручання союзників чи дипломатичні зусилля. Вона народиться тоді, коли кожен із нас складе посильну жертву — часу, сил, здібностей, зручностей, а за потреби й життя. Бо лише через особисте самообмеження ми створимо спільний ресурс, здатний стати непереможною силою. Запорукою нашої перемоги має бути очищення суспільства від корупції, апатії, інерції радянських моделей керування державою, армією, економікою. Роботу антикорупційних органів має доповнювати непримиренне ставлення кожного до будь-яких проявів хабарництва й розкрадання суспільної власності. Апостол Павло писав: «… Майте на увазі користь не власну, а радше інших» (Флп. 2, 4). Спитаймо себе: чи дотримуємося ми цієї настанови? Чи готові ми відмовитися від особистої вигоди, щоб служити Україні, ближньому, а через це — Богові? Чи виховуємо власним прикладом дітей та онуків до суспільного служіння, до захисту правди й свободи? Перемога України — це не лише політична чи військова мета. Від неї залежить духовна перемога світла над темрявою, правди над брехнею, любові над ненавистю. І вона можлива лише тоді, коли ми будемо готові долучитися до неї власною жертвою. Вона стане реальністю, коли ми збережемо єдність народу як необхідну умову досягнення мети. «В єдності сила народу, Боже, нам єдність подай», — звучить сьогодні наша давня молитва. Хай приклад Ісуса Христа буде для нас дороговказом. Бо лише через самопожертву народжується справжня перемога. У час великого випробування Господь закликає нас бути готовими діяти, щоб захистити свободу і гідність народу. Хай кожен день посту стане кроком до внутрішнього очищення, до глибшого розуміння Божої волі. Хай молитва буде нашим щитом, а добрі справи — мечем, яким ми захищаємо правду. Бо боротьба за Україну — це боротьба за майбутнє народу, за його покликання бути прикладом для світу у протистоянні темряві. Хай зустріч із новонародженим Спасителем світу обдарує нас усвідомленням того, що ми — народ, здатний здійснити свою велику місії. Хай світло вифлеємської зірки осяває нам шлях до перемоги — зовнішньої і внутрішньої, — до перемоги, про неминучість якої звіщає світові воплочений Христос — джерело сили, що оновлює нас і всю землю. І нехай милосердний Господь благословляє нас на це служіння перемозі! Від імені Архиєрейського Синоду ЄпископівУкраїнської Греко-Католицької Церкви в Україні † СВЯТОСЛАВ Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, у день Святого всехвального апостола Андрія Первозваного, 30 листопада 2025 року Божого   Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним цей Пастирський лист після кожної Божественної Літургії в неділю, 7 грудня цього року. Детальніше...