Владика Ярослав посвятив бригаду «Чорний ліс» під заступництво святого Юрія Переможця [фото]

Сьогодні, 23 квітня, у день святого великомученика, переможця й чудотворця Юрія, з нагоди храмового празника, Божественну Літургію у старовинному храмі Святого Юра у місті Дрогобич, очолив владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Йому співслужили владика Богдан (Манишин), єпископ-помічник Стрийської єпархії та керівник Департаменту військового капеланства УГКЦ, а також капелани та єпархіальне духовенство. Богослужбовий спів супроводжували семінаристи Дрогобицької духовної семінарії. Детальніше...

Слово на свято Великомученика Юрія Побідоносця (2026)

  Христос Воскрес!Дорогі у Христі брати і сестри! У цей світлий Пасхальний час, коли Церква продовжує жити радістю Христового Воскресіння, Господь зібрав нас на подію, сповнену глибокого змісту і вдячності. Святкувати Пасху означає відкритися на силу Воскресіння, яка нині надає нам нові, «надлюдські сили» і можливості. Йдеться не лише про спомин події, що сталася понад дві тисячі років тому в Єрусалимі, а про реальність, яка змінює саме наше життя. У східнохристиянській традиції Воскресіння розуміється як глибинна онтологічна переміна людської природи, де тлінне зодягається в нетління, а смертне – у безсмертя (1 Кор. 15, 53–54). Коли ми говоримо про «надлюдські сили», маємо на увазі не символічні образи чи психологічну витривалість, а дійсну участь у Божому житті, яка здійснюється через синергію людини з благодаттю Святого Духа. Народ, який живе цією силою Воскреслого Христа, набуває здатності протистояти страху, оскільки людське життя вже не зводиться до біологічного виживання, а визначається вірністю Богові та готовністю до жертовної любові; тому засоби тиску, на яких тримаються тиранічні системи, втрачають свою силу і не досягають ганебної мети. Особливо виразно сила Господнього Воскресіння відкривається в мучениках Христової Церкви. Саме слово «мученик» означає свідка – того, хто говорить про пережите власним життям. І в християнському досвіді це слово набуває нового змісту: мученик є свідком воскресіння. Коли християнина приводили на суд, усе виглядало так, ніби вирішується його доля, але насправді саме в цю мить він давав свідчення про правду, яка вища за будь-яку людську владу. Перед обличчям тих, хто мав силу відняти земне життя, він відкрито визнавав: після смерті є воскресіння, і тому не боявся, бо смерть уже переможена у Христі (2 Тим. 1, 10). Рання Церква ніколи не розглядала мучеництво як трагедію, поразку чи привід для жалоби. Навпаки, це було найповніше здійснення віри, участь у самій Пасхальній таємниці. Святий Ігнатій Антіохійський, ідучи на смерть, благав вірних не клопотати про його помилування, називаючи себе «пшеницею Божою», яка має бути змелена зубами левів, щоб стати чистим хлібом Христовим. Блаженний Августин наголошував, що світська влада може знищити тіло, але вона безсила перед душею, і що кожна епоха вимагає свого свідчення, де вінець чекає на тих, хто непохитно стоїть у правді. І сьогодні з особливою радістю звертаємо свій погляд до великомученика Юрія – переможця і чудотворця. Уже саме його ім’я відкриває глибший зміст його життя. У традиції Церкви ім’я не є випадковим, воно часто вказує на покликання людини. Ім’я Юрій, або Георгій, означає «землероб», той, хто обробляє землю. На перший погляд це не поєднується з образом воїна і людини високого становища. Але в духовному сенсі відкривається інша правда: святий Юрій був тим, хто невтомно працював над своїм серцем. Він дбав про внутрішнє життя, очищав його від усього, що не від Бога, і робив його відкритим для дії Господньої благодаті. Саме тому його життя стало доброю і плідною нивою для дії Святого Духа. Щоб осягнути масштаб боротьби і жертви великомученика Юрія варто коротко згадати обставини його життя. Він походив із шляхетної християнської родини з Каппадокії. Його батько сам прийняв мученицьку смерть за Христа, а мати виховала сина у глибокому благочесті. Як відомо, він, двадцятирічний юнак, воїн, тисяцький, командир елітного підрозділу. За свою виняткову хоробрість і таланти він був відзначений правителем і став одним зі старших воєначальників, маючи блискуче майбутнє. Однак, коли імператор ініціював велике гоніння, прагнучи знищити християнство, перед Юрієм постав радикальний вибір. Він не обрав шлях дволичного компромісу. З'явившись до Сенату, він безстрашно визнав себе християнином і закликав присутніх прийняти істинну віру. На вмовляння імператора принести жертву язичницьким божкам він відповів рішучою відмовою, за що був підданий найжорстокішим тортурам. Він переносив ці катування заради Христа й, укріплений силою Божою, залишався непохитним. Імператор засліплений злом і ненавистю до християн наказав стратити юнака. Цікаво, що Юрій помер мученицькою смертю в день Пасхи у 303 році, коли йому ще не було і тридцяти років. Його страта містично збіглася з найвеличнішим християнським святом – переходом від смерті до життя, довівши, що хто погубить свою душу ради Христа та Євангелія, той її спасе (пор. Мк. 8, 35). Через свій подвиг Свята Церква називає Юрія Побідоносцем не тому, що він не знав поразок у земних битвах, а тому, що своєю безкомпромісною вірою він переміг зло. На іконах ми найчастіше споглядаємо, як святий Юрій на білому коні вражає списом змія. Це зображення історично ґрунтується на розповіді про порятунок приреченої на смерть дівчини у передмісті Бейрута від страшного чудовиська, якому місцеві жителі приносили людські жертви. Але його глибинний сенс має виразно есхатологічне коріння. Диявол як той змій, що збунтувався проти Бога і воює проти його дітей (Об. 12, 7-9). Зображення вершника символізує перемогу над дияволом – змієм стародревнім (Об. 20, 2). Цей давній дракон є уособленням зла, яке намагається поглинути невинність, отруїти істину брехнею та поневолити людство страхом. Білий кінь великомученика символізує незаплямовану чистоту душі, а разючий спис уособлює духовну зброю – Слово Боже і непохитну віру (Еф. 6, 11-17). І це стосується кожного з нас, бо щодня ми також переживаємо свою духовну боротьбу. Тому просимо в Бога благодаті, щоб не піддатися злу, не втратити правду і витримати до кінця, бо від цього залежить найважливіше – наше життя з Богом. Сьогодні ця боротьба зі злом звучить для нас особливо гостро і болісно. У давній українській пісні ми співаємо: «Нам поможе Святий Юрій і Пречиста Мати волю здобувати!». Сьогодні над нашою Батьківщиною навис хижий північний змій-дракон. Тільки Господня кріпость може врятувати нас перед агресією підступного ворога, який несе кривавий московський імперіалізм. Рівно 85 років тому на подвір’ї цього храму в червні 1941 року був проголошений Акт відновлення нашої державності. І сьогодні ми з довірою поручаємо святому Юрію наших захисників, зокрема 15-ту окрему бригаду артилерійської розвідки «Чорний ліс», молячись, щоб Господь укріпляв їх, оберігав і провадив. Вони стоять на захисті нашої Батьківщини, і боронять не лише землю, але й гідність, свободу, правду і саме людське життя. У цьому служінні відкривається справжній зміст перемоги – зберегти в собі образ Божий і не дозволити злу його знищити. І тому сьогодні стає очевидно, що боротьба, яку веде Україна, має значення далеко поза її межами: йдеться про захист людяності перед обличчям жорстокості і руйнування. У цьому титанічному протистоянні український воїн стає уособленням самого Юрія Побідоносця, який спиняє агресію московського дракона. Дорогі брати і сестри! Ми зібрані у храмі, де особливо відчувається Божа присутність під заступництвом святого Юрія, якого наші предки з вірою обирали своїм покровителем. Нехай у цьому святому місці завжди зароджується і міцніє наша віра, нехай наші діти у Святій Тайні Хрещення зодягаються у Христа. Нехай пам'ять великомученика Юрія, шляхетного воїна, який перемінив тимчасову земну славу на нетлінний вінок мучеництва і став духовним землеробом своєї душі, надихає кожного з нас наслідувати його чесноти. Культивуючи в собі живу віру, правду та жертовну любов, ми озброюємося тим самим духовним списом, який здатний вразити будь-якого змія злоби. Бо пасхальна істина залишається непохитною: смерть уже подолана, а світло Христового Воскресіння перемагає всяку темряву (Ів. 1, 5). Великомученику і побідоносцю Юрію допоможи нам перемогти російського дракона так, як ти свого часу переміг. Поблагослови наше військо, дай нам силу захистити суверенність і незалежність нашої Держави. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 23 квітня 2026 року Божого,м. Дрогобич   Детальніше...

У Львові відбувся IV Синод єпископів Львівської митрополії УГКЦ [фото]

22 квітня 2026 року у Львові пройшов IV Синод єпископів Львівської митрополії УГКЦ. У його засіданнях взяв участь увесь єпископат митрополії, зокрема й владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький. Детальніше...

Владика Ярослав уділив дияконські свячення випускникам Дрогобицької духовної семінарії [фото]

19 квітня, у Томину неділю, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич і уділив дияконські свячення випускникам Дрогобицької духовної семінарії Богдану Піддубному та Михайлу Жаку. Детальніше...

Проповідь на Томину неділю (2026)

  Христос Воскрес!Дорогі у Христі брати і сестри! Восьмий день після Христового Воскресіння Церква називає Томиною або Провідною неділею. Сьогоднішня Євангельська благовість вияснює нам деякі безцінні теми Христової істини. Напочатку зустрічаємо цей прекрасний Євангельський вираз: «Тоді прийшов Ісус, став посередині, тай каже Мир вам» (Йо.20.19). Христові учні зі страху перед юдеями були зібрані за зачиненими дверима в Єрусалимі. Їхні серця були сповнені непевністю і тривогою. Щораз нові повідомлення доходили до них: «Гріб порожній», «Вони Його викрали», … Це все спричиняло ще більше замішання в їхніх умах. А як звечоріло, того самого дня, першого в тижня, Ісус приходить до своїх учнів через замкнені двері стає посередині і каже «Мир вам» (пор. Йо.20,19). Страх і відчай розтанув у світлі Його присутності, в їхньому житті засвітило світло, яке починає щораз сильніше проникати до їхнього серця. Ісус приходить до збентежених учнів і заспокоює їх. «По середині» нашого розбитого життя, в складних ситуаціях, в часі відчаю, хвороби і горя приходить Господь і змінює події. Євангеліє розповідає нам про чимало складних випадків, коли Ісус Христос приносить надію й оздоровлення людського розбитого життя (пор.Мр.6,48; Мт.8,14; Йо.11,17). Ісус приходить і до нас сьогодні, несучи мир, радість, зцілення і нове життя для всіх, хто вірить у Нього, хто довіряє Йому своє життя. Перші слова Ісуса до переляканих учнів були: «Мир вами». Звичайно місія Ісуса Христа є набагато більшою, ніж дарування душевного спокою, але Його місія включає і душевний спокій. Хто не має душевного спокою, не може бути дієвим послідовником Ісуса. Також зауважуємо, що Христос у сьогоднішньому євангельському читанні двічі говорить до своїх учнів про мир (Йо.20,19-21). У Священному Писанні слово «мир» означає не якісь зовнішні обставини, а внутрішній стан людини. Святі Отці та біблійні мислителі говорить, що з першим привітанням «Мир вами» Ісус привертає мир до стурбованих сердець апостолів безпосередньо. Другий раз Він дає їм мир таким чином, що вони можуть передавати його для інших. Тут важливо звернути увагу на дві речі. По–перше, джерелом нашого миру є Ісус. Святий апостол Павло говорить: «Він – наш мир» (Еф.2,14). По-друге, ми отримуємо мир від Ісуса і маємо передати його іншим. Він доручає і уповноважує нас бути миротворцями: «Благословенні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5, 9). Тож, якщо ми шукаємо миру, душевного спокою, не витрачаймо наш час безцільно: тільки Христос може його нам дати вповні. Євангелист Йоан розповідає: «І ще раз Ісус їм каже: "Мир вам!" Як мене послав Отець, так я посилаю вас." Це промовивши, дихнув на них і каже їм: "Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються"» (Йо.20, 21-23). Ці слова означають, що мир є одним з плодів Святого Духа. Вони вияснюють нам, що мир отримуємо через прощення наших гріхів Богом в Христі Ісусі і без прощення від Бога не може бути повноти миру в наших серцях. Євангеліє розповідає нам, що Ісус Христос на восьмий день після свого Воскресення з’явився задля невірування у Його воскресіння зі сторони апостола Томи, який не був присутній під час об’явлення Воскреслого Спасителя іншим апостолам. Христос не розгніваний через сумніви, зневіру, розчарування своїх учнів. Він робить все необхідне, щоб допомогти скріпити віру навіть однієї особи, яка сумнівається, але має добру волю і щирий розум для пошуку Істини. Своєю появою апостолові Томі Воскреслий Господь запевняє, що Він після воскресіння має тіло не примарне, а дійсне; те, яке прийняв від Пресвятої Богородиці; те тіло, в якому страдав і був прибитий до хреста, а тому на ньому навіть після Воскресіння залишились рани страждань. Воскреслий Господь звертається до апостола Томи і запрошує його доторкнутись цих ран кажучи: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий» (Йо. 20, 27). Тома вигукнув з глибини свого серця із радістю: «Господь мій і Бог мій»! І цим визнанням залишив для всіх наступних поколінь незаперечний доказ ісповіді віри в Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Зауважмо, якою особливою є поведінка Ісуса у випадку навернення апостола Томи. Який ласкавий і милосердний Христос, як Він з любов’ю допомагає Томі й іншим розчарованим учням віднайти віру та духовний мир. Хоч Тома своїм невірством віддалився від Бога, однак Ісус перший вийшов йому на зустріч, щоб порятувати його у глибоких сумнівах та тривогах. Для Апостола Томи рани на тілі нашого Господа мали особливе значення, бо свідчили про тотожність Ісуса Розп’ятого з Воскреслим. Рани Ісуса були нагодою до розбудження в Томи віри і він подає нам світло розуміння, як слід впізнавати Ісуса сьогодні. Після свого воскресіння Христос присутній серед людей значно більшою мірою, ніж у своєму земному житті, адже для Нього вже нема жодних фізичних обмежень. Найбільші знаки Господньої ідентичності Тома споглядав у ранах Його рук і у пробитому боці. А сьогодні ранами на Тілі Ісуса є рани людей, рани всіх тих, які страждають у своєму серці, у своєму тілі, у своїй гідності. Ми носимо в собі різні зранення, і Слово Боже переконує нас сьогодні, що саме в цих ранах можемо зустріти Господа; що ці рани не мусять бути останнім словом в нашому житті, а, навпаки, вони можуть стати нагодою для люблячого і всемогутнього Бога, щоб показати свою любов і всемогутність. Кожна рана, яку носимо в собі, в своєму народі особливо сьогодні, повинна стати упривілейованим місцем стрічі з Воскреслим Господом. Бо в «Його ранах є наше оздоровлення», в Його ранах є оздоровлення всіх наших зранень, терпінь і невпевненостей. Сьогоднішнє Євангеліє також вчить нас, що Господь об’являється в спільноті, в зібранні, тобто в Церкві. Знаменною є заувага євангелиста Йоана, який згадує, що апостола Томи не було між апостолами тоді, коли їм з’явився Ісус. Він не був з ними, а тому так трудно було йому увірувати (Йо. 20, 24). В самотності його пошуки віри були неуспішними. Щойно спільнота з учнями запевнила йому зустріч з Воскреслим Господом. Роль Церкви у супроводі у вірі до особистої зустрічі з Богом є дуже особливою. Вирішальну роль при цьому відіграє богослужіння, яке повинно переживатися не як відчитування молитов, навіть найкращих і найглибших, не як здійснення якихось таємничих обрядів, не як «зустріч» з людським словом, але передусім як зустріч з Воскреслим і Живим Господом, Який таїнственно уприсутнюється на молитві Церкви, яка зібрана в Його ім’я. Таке пережиття богослужіння може запевнити зріст у вірі й успішне свідоцтво для тих, хто споглядає на християн з великою долею скептицизму і недовір’я. «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували», – каже Ісус апостолові Томі (Йо. 20, 29). Нехай це Господнє благословення спочине на кожному, хто сьогодні вірує, покланяється і прославляє світле Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Тієї особливої довіри до Бога вчить нас учителька віри – Пресвята Богородиця. Вона завжди говорила Богові: «Нехай буде воля твоя». Діва Марія повірила у Слово Отця, і через Її віру та дією Святого Дух сталось Воплочення відвічного Божого Слова – Єдинородного Божого Сина. Вона носила Його в своєму лоні і народила на світ, однак віри вона вчилася кожного дня, аж до Ісусової смерті на хресті. Богородиця ніколи не просила знаку для того, щоб вірити. Вона покірно покладалася на вірність свого Господа. Дорогі у Христі. Нехай кожна наша Літургія, яку переживаємо в Церкві, буде передусім глибоким і автентичним пережиттям зустрічі з Воскреслим Господом, Якого сьогодні в Україні розпинають московити. Нехай місцем нашої зустрічі з Господом будуть не лише рани Ісуса, про які ми згадуємо й які уприсутнюються в таїнственний спосіб в Євхаристії, але також і наші зранення, не відвертаймось від ран України. Запросім до них Господа. Скажімо тепер ми йому: Господи, діткни своєю життєдайною рукою моїх ран, ран мого народу, моєї держави яка переживає війну московита агресора, ран наших воїнів, вдів і сиріт. Нехай Твоя любов і Твоя сила перемінять ці наші рани на джерело миру, зцілення, щоб ми як народ, як нація могли щирим серцем покланятися Тобі та з апостолом Томою взивати: «Ти – Господь мій і Бог мій»! Амінь + Ярослав 19 квітня 2026 року Божого, м. Дрогобич   Детальніше...

Владика Ярослав: Ми пізнаємо Христа перш за все тоді, коли Він об'єднується з нами у спільноті пасхальної трапези – Євхаристії [фото]

14 квітня, у Світлий вівторок, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив душпастирські відвідини храму святого Миколая Чудотворця у місті Трускавець Трускавецького деканату. У співслужінні пароха парафії о. Петра Івасівки та священників деканату архиєрей очолив Архиєрейську Божественну Літургію та освятив мозаїчну композицію ікон на центральному фасаді храму. Детальніше...

Проповідь у Світлий Вівторок (2026)

  Христос Воскрес!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє богослужіння таїнственно провадить нас до зустрічі з воскреслим Христом. Сьогодні ми переживаємо таїну Великодня. Нині ми знаходимось на шляху в Емаус і зустрічаємо того самого Христа, Який пояснює своїм учням і нам сьогодні глибокий сенс своїх страстей, смерті і воскресіння (пор. Лк. 24, 27). Нині Церква повертає нас до цієї первинної пасхальної катехизації, яку здійснив Сам Воскреслий Господь. Емаус – це важливе місце у святкуванні Пасхальної події. Важливою залишається та дорога, яка вела з Єрусалиму в Емаус. Важливою – не лише в цілому ряді пасхальних події тих днів, але завжди, у всі часи – і для нас теж. На цьому шляху учні навчилися від Ісуса відчитувати все Писання і знаходити в ньому пророче свідчення про Нього, ознаку Його спасительного послання. Таким чином Господь Сам готує своїх учнів до того, щоб вони стали Його свідками. Дорога до Емаусу є важливою, бо на ній Ісус після смерті на хресті підтвердив, що Він залишиться із своїми учнями, як і обіцяв: «Не полишу вас сиротами; я прийду до вас» (Йо. 14,18). Таким чином Христос не тільки той, хто був, але той, хто є. Учнями, про подорож яких з Єрусалиму до Емаусу розповідає сьогоднішнє Євангеліє, були апостоли Лука і Клеопа. Зустріч з воскреслим Господом на шляху до Емаусу пролила для них нове світло на Священне Писання і на подію Голготи: засвітило світло у темряві їхнього власного життя. Під час неї Господь також пролив світло на історію і долю цілого людства та Церкви. Христос показує, що Месія «повинен був» страждати, щоб звершити свій спасительний прихід. У цьому світлі яснішими для нас стають різні темні і болючі моменти, які учні Христа і Церква зустрічають на своєму шляху. Часто у випробуваннях і стражданнях зауважується добра і турботлива рука Бога, яка через досвід Хреста веде до спасіння і воскресіння. Пасха в традиції Ізраїля насамперед означає «перехід» Бога, який звільняє і рятує. Це - спомин про старозавітній вихід з єгипетського дому рабства до Землі обіцяної. Сам Бог веде, звільняє і рятує свій народ. На початку цього виходу стояв знак старозавітного Пасхального Агнця. Його кров позначила будинки ізраїльтян в Єгипті і вберегла їхніх жителів від смертної кари; його м’ясо підкріпляло їх під час останньої родинної вечері перед тим, як відправитися в дорогу свободи. Оживлені цією вірою свого народу, Лука і Клеопа брали участь в юдейському святі Пасхи в Єрусалимі і стали свідками розп'яття Ісуса Христа. Воскреслий Христос, якого вони не розпізнали, пристає до них під час подорожі і вияснює Священне Писання, зокрема те, яким чином Пасха Нового Завіту була передбачена в старозавітньому «переході» від єгипетського рабства до свободи. За діянням новозавітнього Агнця Божого, Який бере на себе гріхи світу – через Ісуса Христа, нашого Спасителя, стається перехід від смерті до життя. Про нього і про його долю говорять вже Мойсей і пророки, і навіть, «все Писання». Тому воскреслий Господь запитав: «Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу» (Лк. 24,25). Справді, багато подій Старого Завіту по пророчому провіщають події новозавітньої Пасхи, Тайної Вечері, Голготи і Воскресіння. Ці передбачення залишилися б невиконаними, якби події Єрусалимської Пасхи не відбулися свого часу – в час і спосіб, передбачений Богом. І все ж учні Ісуса не відразу розуміли правдивий сенс і глибоку істину того, що саме сталося з їхнім Учителем в таких драматичних і страшних обставинах, під час юдейського свята Пасхи. Їм важко було повірити в усе, «що були пророки оповіли» (Лк. 24,25). Такою важкою була ця істина для тих, які звикли до іншого розуміння Писань. Для них залишалося незбагненним те, що Месія може страждати, що Він може бути засуджений і померти на хресті, неначе раб, над яким знущалися. Таким чином вони спочатку були наче вражені сліпотою, збентежені і засмучені, ніби паралізовані. Тому незбагненним було і залишається для людини, що шлях спасіння проходить через страждання. Христос сам показує учням з Емаусу глибший сенс пасхальної події як події спасительної, використовуючи слова Святого Письма: «І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього» (Лк. 24,27). В усі часи Бог словами свого Одкровення звертався до людей і оновлював Церкву. Вірмо, що й сьогодні слово Боже має достатньо сил, щоб пробудити в нас нове життя і знову заохотити до наслідування Христа. Слово Боже приносить і відкриває нам правду про нас і про Бога, допомагає краще і глибше пізнати себе взаємно. Тільки в світлі Божого Слова ми зможемо пізнати правильний сенс всього, що стається з нами і з нашими рідними. Ось, наприклад, в нинішній розмові з учнями Ісус вказує нам, що терпіння це не прокляття, не безсенсовна кара, але дорога до вічного життя. Христос, який промовляє до нас, – це не є хтось, хто колись жив і помер, але Той, Хто надалі живе і звертається до нас з того світу, до якого ми прямуємо. Він відкриває нам горизонти ширші ніж ті, які накреслює нам людський розум. Воскреслий Господь на шляху до Емаусу відкрив учням очі на діяння Бога в історії заради порятунку людей і запалив їхні серця, об’явивши їм справжню суть Писання. Але вони впізнали Його тільки за знаком ламання хліба. Цим знаком напередодні своїх страждань Він висловив свою любов до кінця, до хресної жертви, і встановив таїнственну пам'ять про свою смерть. Коли ж Він повторив його перед Лукою і Клеопою, «тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали» (Лк. 24,31). Це означаю, що ми пізнаємо Христа перш за все тоді, коли Він об'єднується з нами у спільноті пасхальної трапези – Євхаристії. Сьогодні багато людей втратили глибокий сенс своїх повсякденних дій. У сьогоденні світу цього в значній мірі не вистачає внутрішнього центру. Протягом багатьох століть для християн центром їхнього життя було святкування неділі, дня Господнього. Вона була позначена особливою молитвою і особливим богослужінням. Отож, дорогі в Христі, залишаймось вірними недільній Літургії, бо вона є вершиною, до якої рухається діяльність Церкви, і одночасно є джерелом, з якого випливає вся її сила. Частіше з вулиць цього світу і з хаосу повсякденного життя приходьмо на зустріч з воскреслим Господом під час Євхаристійної Трапези. Тоді ми досвідчуємо і відчуваємо, якою є пасхальна реальність, що обіцяє нове небо і нову землю. В щоденному житті ми не маємо сили, аби жити за Божим Словом. Тому нам необхідна участь у Літургії, в якій ми маємо прийняти Тіло і Кров Спасителя як поживу для нашої душі. Тоді сам Христос замешкує в нас і дає нам силу жити згідно зі своєю наукою. Після розповіді про зустріч учнів з Емаусу з Христом, Який нагадав їм слова Святого Письма і ламав з ними хліб, читаємо: «І вони рушили негайно й повернулися в Єрусалим» (Лк.24,33). Особистий досвід Христа спонукає їх йти та свідчити про Нього. Тут відкривається «новий шлях» — шлях Церкви, яка, сповнена надії, до краю землі свідчить про Воскреслого Господа: «І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони його пізнали при ламанні хліба» (Лк. 24,35). Як сильно сучасна людина потребує свідомої зустрічі з Христом! Як сильно людина, яка шукає, сумнівається і прагне знайти відповіді, потребує відкриття повної істини про пасхальну дійсність Господа, повинна шукати повної правди про Його життя, смерть і Воскресіння! Ось чому для сьогоднішнього світу є потрібним наше християнське свідчення. Хоча люди часто живуть так, ніби Бога не існує, проте в своїх пошуках щастя і безпеки вони постійно сумують за Господом. Від нашого християнського свідчення в родині, у професійному середовищі, у школі, в офісах, у соціальному та політичному житті залежить, чи наші родичі, близькі і знайомі отримають спасительне послання Христа. Дорогі брати і сестри, в же довший час і ми, як Христові учні, прямуємо дорогою до «українського Еммаусу» повні смутку, переживаючи збройну агресію московії, яку окупант приніс на нашу землю. У цих обставинах журби і небезпеки, до нас долучається Воскреслий Господь, вислуховуючи наш біль і нашу тривогу. На цьому шляху Господь відкриває нам очі на переможні діяння Бога в людській історії, в нашій оборонні боротьбі та запалює наші серця Божою любов’ю, пояснюючи нам справжню суть Священного Писання в нашій пасхальні ході до свободи. Господь свідчить нам, що лукавий не має останнього слова навіть у цьому світі, що зло і його джерело будуть подолані, що справедливість та мир неодмінно затріумфують. Отже, шлях до Емаусу у зв'язку з подіями воскресіння в Єрусалимі має для нас велике значення. Як учні Христа, як Його Церква, ми прямуємо з ним. Це є не тільки шлях болю, сумніву та невпевненості, але, перш за, все шлях зустрічі з воскреслим Господом, шлях роздумів і навернення. Це шлях, на якому «запалюються» наші серця, коли ми чують слова правди, що походять від Бога (пор. Лк. 24,32). Відкриймо широко наші серця і наше життя перед Воскреслим Господом, Який на цій Божественній Літургії знову дає нам Себе пізнати на ламанні хліба. Нехай цей світлий Пасхальний час, торжество Христового воскресіння, щедро наповнить нас духовним, Божим світлом, щоб ми могли віднаходити дорогу до Бога, бачили Христа очима віри і відчували його присутність у нашому житті, що буде доказом нашого духовного навернення і воскресіння. Радіймо даром спасіння, яке Христос дарує кожному з нас, і з вдячності живімо новим життям, яке Ісус нам об’являє. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 14 квітня 2026 року Божого, м. Трускавець   Детальніше...

Владика Ярослав: Воскреслий – це не Бог безпечної відстані, це Бог, Який має рани на руках і знає, що таке зрада, самотність та агонія [фото]

13 квітня, у Світлий понеділок, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Архиєрейську Літургію в Прокатедральному соборі Покрова Пресвятої Богородиці в м. Самбір. Єпископу співслужили священики Прокатедрального храму та Самбірського деканату. Детальніше...

Проповідь у Світлий Понеділок (2026)

Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, — той об’явив (Ів. 1, 18) Христос Воскрес!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні, у цей Світлий понеділок, ми продовжуємо наш радісний шлях назустріч воскреслому Христові. Подібно до того, як апостоли, перебуваючи в Єрусалимі, зустрічали і по-новому відкривали для себе Учителя. Свята Церква запрошує і нас у цей пасхальний час новими очима і новим серцем зустріти воскреслого Христа. Ми перебуваємо у Світлому тижні, який ще називають одним великим, безперервним днем Господнім. Воскресіння Христове – не залишилось десь у далекому минулому, це пульсуюча реальність нашого сьогодення, яка торкається кожного з нас, зцілює наші рани і дарує надію там, де людський розум бачить лише безвихідь. У сьогоднішньому Святому Євангелії апостол і євангелист Іван говорить нам про початок земної місії Ісуса. Христос іще не сказав публічно жодного слова, іще не зробив жодного знамення. І ми читаємо цей текст на другий день Пасхи, яка є кінцем земного шляху Христа і одночасно початок нового, незвіданого способу Його присутності у світі. Між берегом Йордану, де Іван вказує на Ісуса, і порожнім гробом, де ангел вказує на Воскреслого, – багато подій: покликання учнів, повчання, чуда, зцілення, Тайна Вечеря, Гетсиманія, Голгота, Воскресіння. Предтеча стоїть на початку і свідчить про Того, Хто має прийти. Ми стоїмо після Пасхи і свідчимо про Того, Хто прийшов, помер і воскрес. Але і там, і тут – одна і та ж інтуїція: Він уже тут. Він вже діє. Просто не всі Його бачать. Іван свідчить про Того, Хто «йде за ним» – учні на дорозі до Еммаусу йдуть поруч із Воскреслим і теж Його не впізнають, аж доки Він не ламає хліба. Початок і кінець земного служіння Христа обрамлені одним і тим самим парадоксом: Він присутній – і Його не впізнають. «Ніхто й ніколи Бога не бачив, Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, - той об’явив (пор. Ів. 1, 18), – так звучить вірш, яким завершується Пролог Іванового Євангелія і яким фактично розпочинається сьогоднішня Добра Новина. Це, мабуть, один із найщільніших богословських висловів у всьому Новому Завіті. І він набуває особливого звучання саме тепер, у великодні дні. Людство завжди шукало обличчя Бога. Філософи будували складні системи, намагаючись осягнути Першопричину розумом. Містики занурювалися у споглядання, шукаючи Його в тиші. І в усіх цих пошуках – реальна, незаглушима туга: Хто Ти, Боже? Де Ти? Яке в Тебе обличчя? Ця туга вписана в саму природу людини, створеної за образом Божим. Серце, за словами блаженного Августина, неспокійне, доки не спочине в Бозі. І ось – Пасха. Єдинородний Син, Який «є в лоні Отця», пройшов через смерть і вийшов із неї – і в цьому об’явив нам Отця. Воскреслий Христос – це не просто переможець над смертю. Це Бог, Який вийшов із темряви невідомості назустріч нам. Обличчям до обличчя.«Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте» (Ів. 1,26). Упродовж двох тисяч років після Пасхи Христос присутній у світі. Через Духа Святого, через Церкву, через Євхаристію, через обличчя ближнього, Він – серед нас. Але де саме «посеред» – для нас, тут і зараз? Це запитання не риторичне. Воно глибоке. Особливо для нас, людей, які живуть в Україні, в якій вже п’ятий рік повномасштабна війна. Де Він – посеред руїн Маріуполя? Де Він – у лікарні, куди привозять поранених? Де Він – у сім'ї, яка отримала похоронку? Де Він – у серці солдата, який лежить у траншеї і дивиться в нічне небо? Він – посеред. Воскреслий – це не Бог безпечної відстані. Це Бог, Який має рани на руках. Який знає, що таке зрада, самотність, агонія і мовчання неба. І Який пройшов через це – і вийшов. Тому Він може бути в перев'язувальному пункті, де лікар не спав третю добу – і тримається. В підвалі, де мати шепоче молитву під час обстрілу. На кордоні, де волонтер зустрічає пожертви незнайомих людей. На передовій, де молодий чоловік, можливо, вперше в житті молиться справжньо – не за звичкою, не за традицією, а тому що більше не бачить порятунку. Христос – посеред нас. Але чи ми Його впізнаємо? Упродовж двох тисяч років знайшлося дуже багато людей, які були абсолютно переконані, що знають Христа. Знають, чого Він хоче. Знають, на чиєму Він боці. Знають, кого Він благословляє і кого засуджує. «Посеред вас стоїть Той, Кого ви не знаєте» – це слова, звернені навіть до людей релігійних, до тих, хто прийшов на богослужіння – до нас з вами! Одна з найнебезпечніших духовних пасток – це впевненість, що ми вже знаємо, Хто такий Христос. Що Він думає так, як ми. Що Він благословляє те, що нам зручно, і засуджує те, що нам заважає. Але Живий Христос перевершує наші очікування. Він руйнує наші проекції. Він не вміщується в жодну ідеологію, жодну партію, жодну культурну традицію, хоч би якою шляхетною вона була. Пригадаймо учнів на дорозі до Еммаусу. Вони йдуть і розмовляють. До них приєднується незнайомець. І вони кажуть йому із сумом: «А ми сподівалися, що Він визволить Ізраїль». Їхній Христос – переможений. Їхні надії – поховані. Справжній Христос іде поруч із ними вже кілька годин – і вони не впізнають. Вони впізнали Його лише тоді, коли Він узяв хліб, поблагословив і ламав. Тобто – в Євхаристії. У тому простому, повторюваному жесті, який Церква здійснює щонеділі і свята, який здається, такий звичний. Ось де пізнається Воскреслий – не в теоріях про Нього, а в зустрічі з Ним. Церква сьогодні запрошує нас відкритися на присутнього серед нас Христа. Іван Хреститель свідчить про Господа, «Той Хто йде за мною, але був переді мною». Ця фраза – ключ до розуміння всієї Біблії. Авраам, Мойсей, пророки, Псалми – уся ця багатовікова духовна традиція була, якщо дивитися у Пасхальному світлі, одним великим «предтечею», вказуванням на Того, Хто має прийти. Пасха – це момент, який промовляє: Ось Він. Ось, до Кого все прагнуло. Христос Воскреслий – Той, до Кого вся ця дорога вела. Якщо Іван Хреститель – ікона свідка, то що це означає для нас? Кожен охрещений покликана бути «предтечею» Христа в житті конкретних людей які поряд. Але – яким «предтечею»? Не можна свідчити про Того, з Ким не маєш живого стосунку. Пасхальна радість, якщо вона справжня, шукає виходу. Вона сама просить, щоб нею поділилися – не агресивно, не нав'язливо, але неодмінно. Коли людина пережила щось справді важливе, вона говорить про це. Так само і з досвідом Бога. Запитаймо себе прямо: чи маємо ми такий досвід? Чи є у нас щось справжнє, чим можна поділитися? Нам як «предтечам» важливо познайомити інших з Христом. Це не означає зробити людину залежною від себе, від своїх пояснень, від своєї духовності. Це потребує глибокого смирення: я – не Христос. Я лише голос. Голос, який існує не заради себе. Після цього треба вміти відступити, як Іван. І це, мабуть, найважче з трьох. Іван міг образитися, коли його учні почали ходити за Ісусом, однак він не образився. Він сам їх відпустив – і радів. «Йому належить рости, а мені – маліти» – це не слова поразки чи зневаги до себе. Це слова людини, яка зрозуміла сенс власного покликання і радіє, бачачи його здійсненим. Батьки знають цей жест із дітьми. Є момент, коли найбільша любов – це відпустити дитину в її власний шлях. Духовні наставники знають це з учнями. Друзі знають це одне з одним. Познайомивши когось із Христом, ми маємо знати, коли «маліти» – відступити, відійти і дозволити людині вирушити у власну подорож із Господом. Не контролювати. Не перевіряти. Довіритися – Христові і людині. «Посеред вас стоїть Той, Кого ви не знаєте». Не всі у натовпі на березі Йордану впізнали Христа того дня. Але дехто – пішов за Ним: Андрій, Симон, Филип, Натанаїл, пізніше – Марія, Марта, Закхей, митник Матвій, самарянка біля криниці, сліпий Вартимей на узбіччі дороги. Люди найрізноманітніших доль, найрізноманітнішого минулого. Їх об'єднало одне: хтось сказав їм «прийди і подивися» – і вони подивилися і побачили. Сьогодні, на другий день Пасхи, Церква говорить нам те саме. Воскреслий Христос – тут. Посеред нашої розчарованості й нашої радості, посеред недочитаних новин і стомленості від усього, що відбувається у світі, посеред наших сумнівів і наших молитов, посеред цього храму і за його стінами – посеред усього цього стоїть Воскреслий. Він – вже тут. Впізнаймо Його і йдімо за Ним! А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Христос Воскрес! + Ярослав 13 квітня 2026 року Божого, м. Самбір  Детальніше...

Великоднє привітання владики Ярослава [відео]

Владика Ярослав (Приріз) привітав духовенство та вірних з Великоднем. У своєму зверненні єпископ наголосив:"Сьогодні ця благовість лунає для нашого народу крізь неймовірні випробування. Вже п'ятий рік Україна сходить на свою національну Голготу через повномасштабну й жорстоку агресію московії. Детальніше...