Владика Ярослав: Ми не залишаємо надію в минулому, а беремо її з собою як найцінніший скарб у Новий 2026 рік Божий та в наше життя [фото]

У неділю після Різдва Христового, 28 грудня, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Архиєрейську Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці в Дрогобичі, де відбулося завершення Ювілейного року надії. Детальніше...

Проповідь на неділю після Різдва Христового (2025)

Христос Рождається!Дорогі у Христі брати і сестри! У традиції Східної Церкви богослужбовий літургійний час після Різдва Христового має особливу глибину. Церква не поспішає відходити від таїнства Воплочення Божого Сина, але затримується біля ясел, вдивляючись у тих осіб, хто був найближче до новонародженого Спасителя. Вже наступного дня після Різдва Ісуса ми соборно прославляли Пресвяту Богородицю, через Яку Бог увійшов у людську історію. А неділя після Різдва звертає наш погляд на осіб, які стали частиною цієї історії: святого Йосифа Обручника, царя Давида та Якова, брата Господнього по плоті. Євангельська розповідь особливо виразно висвітлює постать святого Йосифа. Він не промовляє жодного слова, але саме його мовчання наповнене слуханням. Йосиф живе не за логікою страху чи самозбереження, а довірою до Бога. Довідавшись про вагітність Марії, він приймає рішення, яке, з людського погляду, виглядає правильним і справедливим: відпустити її, не наражаючи на осуд. Євангелист називає це плодом його праведності (Мт. 1, 19). Проте Бог відкриває перед ним значно більше. Через ангела Господь вводить Йосифа у тайну, яка перевищує людське розуміння і запрошує його не відступити. «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа» (Мт. 1, 20). Йосиф приймає це слово не теоретично, а конкретно. Йому довірено право дати ім’я Дитяткові. Це не просто формальність, а знак участі у Божому задумі. Ім’я Ісус містить у собі місію: Він є Тим, Хто спасає. Від цієї миті Йосиф стає охоронцем таїнства, сторожем Божої присутності серед людей. Його велич полягає не у зовнішніх досягненнях, а у вірності щоденним Божим наказам, навіть тоді, коли вони вимагали ризику, втечі і невідомості. Звернення ангела: «Йосифе, сину Давида» відкриває ще один важливий вимір. Євангелист Матей наполегливо наголошує на давидовому походженні Йосифа, бо саме через нього Ісус входить у людську історію як законний спадкоємець обітниць. Згадуючи царя Давида, ми бачимо коріння, з якого проросло дерево нашого спасіння. Євангелист Матей невипадково у родоводі згадує Давида, адже в ньому зосереджені всі сподівання Ізраїля. Давид не був ідеальним, Біблія відверто описує його упадоки та помилки, але він залишився взірцем «людини за серцем Божим» через своє вміння щиро каятися та безмежно любити свого Творця. Коли Давид хотів збудувати Богові храм, Господь через пророка Натана відповів йому дивовижною обітницею: не ти збудуєш Мені дім, а Я збудую дім тобі, і твій престол триватиме вічно (ІІ Сам. 7, 11, 16). Сьогодні ми бачимо здійснення цього пророцтва. Царство, про яке мріяв Давид, не обмежилося земними кордонами чи політичною владою. Через Ісуса Христа, Сина Давидового, воно стало Царством Небесним, яке не має кінця. Христос є одночасно і нащадком Давида за плоттю, і його Господом за Божеством, поєднуючи в Собі людську історію та божественну вічність. Так через Обручника Йосифа Ісус входить у спадкоємство Давида і сповнює дані йому Богом обітниці. Сьогодні також ми вшановуємо святого апостола Якова, брата Господнього. Як близький родич Спасителя, він пройшов шлях від родинної близькості до глибокого духовного учнівства. Ставши першим єпископом Єрусалима та головуючи на першому Апостольському соборі, Яків показав нам, що справжня спорідненість із Христом полягає у вірності Його Слову. Його послання, яке ми знаходимо у Новому Завіті, закликає нас до живої віри, яка проявляється у ділах милосердя. Його життя, завершене мученицькою смертю, є свідченням того, що зустріч із Воскреслим Господом повністю перемінює людину, роблячи її здатною віддати все заради істини. Дорогі у Христі, приклад святого Йосифа, царя Давида та апостола Якова показує: нам, що справжня свобода народжується там, де людина каже Богові «так». Їхня пам'ять, сьогодні є запрошенням кожному з нас стати господарями своєї власної історії, співдіяти з Богом у всьому тому, що ми називаємо «історія спасіння», яка є історією визволення людини, віднайдення її гідності, а відтак людини, яка в Бозі віднаходить свою справжню свободу. Бо там, де немає Бога, там є рабство. Тільки в Бозі і з Богом людина може бути вільною і зберегти свою гідність. Євангельське читання неділі після Різдва Христового розгортає перед нами драматичне полотно перших кроків земного життя нашого Спасителя, де переплітаються людська жорстокість і божественна опіка. Ми стаємо свідками трьох ключових моментів: вимушеної втечі до Єгипту, скорботного перебування на чужині та символічного повернення Пресвятої Родини додому. Коли східні мудреці, навчені гірким досвідом зустрічі з Іродом та попереджені у сні покидають Вифлеєм іншою дорогою, з’являється тривожне питання: як відреагує земний тиран, чиє самолюбство було зачеплене? Відповідь приходить не через політичні розрахунки, а через нічне видіння Йосифа. Ангел Господній не просто дає пораду – він закликає до негайної дії, бо зло вже готує свій наступ. Святий Йосиф постає перед Божим посланцем як ікона досконалої довіри. Не зволікаючи, він бере Дитятко та Його Матір і вирушає у Єгипет, який колись був місцем чотирьох століть рабства. Тепер же це місце парадоксально стає прихистком для Того, Хто прийшов дати світові справжню свободу. Ми нічого не знаємо про побут Пресвятої Родини в чужім краї, але саме в цій тиші криється великий зміст: Бог часто веде нас через пустелі невідомості, де єдиною опорою залишається Його слово. Євангелист Матей, пишучи для юдеїв, майстерно поєднує ці події в канву старозавітних пророцтв, зокрема згадуючи слова пророка Осії: «З Єгипту покликав я мого сина» (Ос. 11,1). Це пророцтво, що первісно стосувалося виходу єврейського народу з неволі, тепер набуває свого сповнення в особі Христа. Ісус уособлює в Собі новий Ізраїль, розпочинаючи новий, духовний вихід. Якщо дари мудреців – золото, ладан і миро – провіщали Його майбутні страсті та царську гідність, то повернення з Єгипту стає прообразом Воскресіння. Це перехід від темряви вигнання до світла обіцяної землі, від смерті до повноти життя. Паралельно з темою спасіння звучить тема великої трагедії – вбивство вифлеємських немовлят. Ірод, засліплений страхом втратити трон, демонструє ту крайню межу жорстокості, на яку здатне серце, що відкинуло Бога. Матей дивиться і на цю трагічну подію у світлі Писання. Коли пророк Єремія бачив зруйнування Єрусалиму і храму, виселення Божого народу у Вавилон, то згадав Рахиль, жінку Якова, матір цього народу і образно висловив як вона, вже будучи похованою у гробі, що біля Вифлеєму, плаче над ізраїльським народом, тобто над своїми дітьми (Єр. 31,15). Цей плач є голосом кожної епохи, де невинність стає жертвою тиранії, але водночас це і докір тим, хто, подібно до єрусалимських первосвященників, знав Писання, але не впізнав живого Бога, що народився поруч із ними. Завершальний акорд цієї історії – повернення до ізраїльської землі після смерті тирана. Йосиф знову чує той самий голос: «Встань, візьми дитятко...». Це покликання до повернення у землю обітниці, але з новою метою. Через страх перед Архелаєм, сином Ірода, Свята Родина оселяється у Назареті – містечку, яке не мало жодної слави в минулому. «Що доброго може бути з Назарету?» (Йо. 1,46) – запитає пізніше Натанаїл. Проте саме в цьому приниженні криється божественна логіка. Назва «Назарет» співзвучна з єврейським словом «нецер», що означає «паросток». Ісус є тим Паростком із пня Єссея, про якого звіщав пророк Ісая. У тиші галилейського містечка Спаситель світу розпочинає Своє приховане приготування до відкуплення людського роду. Всі ці події свідчать про те, що Бог є вірним Своїм обітницям навіть тоді, коли історія здається хаотичною чи жорстокою. Христос не просто прийшов у світ – Він увібрав у Своє життя всю історію нашого страждання, вигнання та надії, щоб перетворити її на історію перемоги. Дивлячись на шлях Пресвятої Родини, ми вчимося бачити Божественну присутність у наших власних життєвих «втечах» та «поверненнях», вірячи, що кінцевою метою Його задуму є наше спасіння та повернення до дому Отця. Дорогі у Христі брати і сестри, ми стоїмо на порозі нового календарного року – межі, яка для багатьох оповита не лише сподіваннями, а й природним людським трепетом перед невідомим. У часи випробувань, які випали на долю нашого народу, майбутнє часто здається тривожним. Проте сьогоднішнє Євангеліє про повернення Пресвятої Родини з Єгипту дарує нам не просто втіху, а міцну надію. Бог, який провів Йосифа, Марію та Дитятко через небезпеки пустелі та підступи тиранів, є тим самим Богом, який тримає за руку кожного з нас сьогодні. Син Божий, народжений у Вифлеємі, не залишився осторонь людської долі; Він увійшов у саму гущу нашої історії, розділивши з нами біль втрат, гіркоту вигнання та спрагу справедливості. Сьогодні ми відчуваємо Його особливу близькість, адже Христос нині співстраждає з Україною. Він присутній у кожному холодному окопі, у кожному зболеному серці матері, у кожному домі, що чекає на повернення рідних. Його світло розсіює темряву зневіри, бо правда Божа є вічною, а зло – тимчасове, яке неминуче завершиться поразкою. Саме в єдності з Христом ми знаходимо ту силу, яка дозволяє нам не просто виживати, а мужньо протистояти ворогу, з гідністю нести тягарі війни та з непохитною вірою прямувати до нашого спільного дня перемоги й утвердження справжньої свободи. Сьогодні у нашому катедральному храмі ми урочисто завершуємо цей благодатний Ювілейний рік Надії. Подібно до того, як Пресвята Родина, вийшовши з Єгипту, прямувала до своєї землі, щоб розпочати новий етап, ми завершуємо цей період особливих Божих ласк, щоб нести їхні плоди далі у наше життя. Ювілейний рік не закінчується зачиненням дверей у базиліці святого Петра, а продовжується у наших вчинках й у нашому житі. Упродовж цього року ми вчилися бути «паломниками надії», які не просто чекають на зміни, а самі стають зміною, несучи світло Христове своїм ближнім, нашим воїнам, пораненим і знедоленим. І хоча сьогодні ми символічно завершуємо Ювілею рік Надії, однак Божа благодать не має кордонів і термінів. Ми не залишаємо надію в минулому, а беремо її з собою як найцінніший скарб у Новий 2026 рік Божий та в наше життя. Тож нехай плоди цього Ювілею проростають у нашому щоденному житті рясними справами милосердя. Нехай пам'ять про Божу вірність, яку ми особливо гостро відчували цього року, стане нашим щитом. Ми віримо, що Господь, який провів Свій народ через вигнання і привів назад до обітованої землі, так само проведе й Україну до її перемоги та відродження. Ми не знаємо, що принесе завтрашній день, але ми знаємо Того, Хто тримає це «завтра» у Своїх долонях. Нехай наша надія буде живою, активною і непохитною. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога, й Отця, та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 28 грудня 2025 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав у Самборі урочисто завершив Ювілейний рік надії [фото]

26 грудня, у свято Собору Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Божественну Літургію у Прокатедральному соборі Покрови Пресвятої Богородиці м. Самбора. Йому співслужили протосинкел єпархії о. Роман Андрійовський, декан Самбірський о. Богдан Добрянський, адміністратор храму о. Володимир Коркуна та інші священнослужителі. Святкове богослужіння прикрасив спів хору «Літанія» під орудою Любові Шийки. Детальніше...

Слово на Собор Пресвятої Богородиці (2025)

Христос Рождається!Дорогі у Христі брати і сестри! Наступного дня після великого свята Східна Церква традиційно згадує тих осіб, які виконували в ньому головну роль. Це не просто літургійна традиція, а духовна логіка Церкви, яка вчить нас не поспіхом переходити від свята до свята, а вміти вдивлятися в осіб, покликаних Богом до особливої участі. Саме тому одразу після світлого празника Христового Різдва Церква, як народ Божий, збирається на святкування Собору Пресвятої Богородиці. Бо найближче до воплоченого Слова, до таємниці Різдва стоїть Пресвята Богородиця. Слово «Собор» у цьому святі має глибоке значення. Воно означає не лише спільне зібрання вірних, але й єдність Церкви у вдячності, прославі та сповіданні віри. Уже з перших століть християни після Різдва сходилися разом, щоб віддати честь Тій, через яку Бог увійшов у людську історію. І ця соборність віри особливо яскраво проявилася на Вселенському Соборі в Ефесі 431 року. Саме там Церква чітко проголосила: Марія є Богородицею, бо Той, кого Вона народила, – не просто людина, до якої згодом «прилучився» Бог, а справжній і вічний Єдинородний Син Отця, що став людиною. Це сповідання віри не є теоретичним формулюванням. Воно торкається самого ядра християнства. Бо якщо Діва Марія – не Богородиця, тоді Різдво втрачає свою спасенну силу. Але якщо Вона є Матір’ю Бога, тоді вифлеємський вертеп стає небом, убога стаєнка – місцем Божої слави, а людська історія – простором Божої присутності. Через Пречисту Богородительку здійснюється неможливе: Предвічний і Невмістимий Бог входить у межі часу й простору, стає близьким і доступним. У різдвяній містерії нас вражає парадокс Божої любові: Той, перед Ким тремтять небесні сили, добровільно дозволяє покласти Себе в ясла. Творець всесвіту знаходить Собі житло в лоні Діви. Тому Церква не може мовчати перед цією тайною, прославляючи Діву Марію духовними гімнами: «Таїнство бачу дивне і преславне: небом стає вертеп, престолом херувимським – Діва, оселею – ясла, у яких лежить неосяжний Христос Бог […]», – з подивом виголошуємо в ірмосі Різдвяної утрені. Богородиця стає живим Кивотом, новим місцем Божої присутності серед людей. У Її смиренному «так» Бог знаходить простір, щоб звершити спасіння людини. І у цьому «Нехай станеться Мені по Твоєму слову» зосереджене прагнення всього людства. Бо людина від початку створена для спілкування з Богом, і синівства. Апостол Павло нагадує нам: Бог послав Свого Сина, щоб ми могли називати Його «Авва, Отче». Лише син може сказати до Бога: «Авва, Отче» (пор. Гал. 4, 6), тому Бог сам захотів, щоб ми були подібними до Нього, щоб були «синами в Сині» (пор. Еф. 1, 5). Але цей шлях до Отця був перерваний гріхом, спотворений страхом і недовірою. Тому Син Божий стає Сином Людським, щоб ми знову могли стати синами і дочками Бога. І тут знову перед нами постає Богородиця, бо без Її вільної згоди, без Її співпраці з діянням Святого Духа цей задум не був би звершений. Євангелисти Матей і Лука одностайно наголошують: людська природа Христа формується дією Духа Святого і вірою Марії. Дух Святий творить у Христі повноту людяності – здатність любити, співчувати, прощати, страждати. А Діва Марія вводить Його в конкретний людський світ – у культуру, традицію, щоденну працю і молитву. Вона не лише носить Його під серцем, але й виховує Його серце. Разом із Йосифом Вона навчає Ісуса молитися, слухати Слово Боже, любити Закон, бути уважним до убогих. І хоча Вона знає, що Він – Син Всевишнього, це не зменшує Її материнської турботи. Навпаки, робить її ще глибшою. У серці Христа поєднується дія Святого Духа і смиренний вплив Його Матері. Євангелист Лука пише: «Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи у Своїм серці» (Лк. 2, 19). Марія не намагається все одразу зрозуміти. Вона приймає події, слова, пророцтва і носить їх у своєму серці, дозволяючи Богові поступово відкривати сенс. Вона пам’ятає ніч Різдва, втечу до Єгипту, пророчі слова Симеона, тривожні і світлі моменти життя Ісуса. Усе це стає частиною Її молитви. Саме тому Пресвята Богородиця стає першим і найнадійнішим свідком таємниці Христа. Перш ніж апостоли підуть проповідувати, Вона вже живе Євангелієм. Її свідчення не гучне, але плідне, воно материнське. І це материнство не завершується під хрестом, а розширюється у Воскресінні та в житті Церкви. Богородиця стає Матір’ю Церкви, Матір’ю народів і Матір’ю надії. Її присутність у світі не є спогадом минулого. Марійські святині по всьому світі, від Гваделупи до Фатіми, від Люрду до наших українських місць молитви – Зарваниці, Самбора, Грушева – свідчать, що Божа Мати не залишає своїх дітей. Вона чує наш біль, молиться і заступається за нас. У часі тривог, війни, невизначеності майбутнього це свято Собору Пресвятої Богородиці нагадує нам просту, але фундаментальну істину: Бог увійшов у нашу історію не силою, а через смирення. Не через примус, а через любов. І сьогодні Він знову шукає серця, подібні до серця Його Матері, – відкритого, уважного, здатного відповісти на Божий поклик: «Нехай буде по Твоєму слову». У сьогоднішній соборовій молитві піднесімо щиру подяку Пресвятій Богородиці за все, що Вона вчинила і чинить для нашого спасіння. У цей день, особливо посвячений Пресвятій Богородиці, з довірою звернімо до Неї наші благання про мир для кожного з нас, для наших родин і для всієї нашої зраненої війною України. Просімо, щоб Вона огорнула нас Своїм святим омофором. Благаймо, щоб Її присутність у нашому повсякденному житті була живою і дієвою, підтримувала нас у хвилини страху, зміцнювала у випробуваннях і вела дорогою надії. Навіть серед темряви війни пам’ятаймо: коли ми з Богом, коли стоїмо під покровом Його Матері, тоді жодне зло не має остаточного слова. Дорогі у Христі брати і сестри! Для нас цьогорічне свято Собору Пресвятої Богородиці у Самборі є особливим і знаменним. Сьогодні ми не лише вшановуємо Матір Божу, але й урочисто завершуємо Ювілейний рік надії, який протягом цього року молитовно переживали у стінах нашого Прокатедрального собору. Цей рік став благодатним простором паломництва, покаяння і духовного відновлення. У цьому храмі лунали молитви за мир в Україні, відбувалися дні духовної віднови, коли сотні вірних із вірою і покорою проходили через «Двері Милосердя», шукаючи примирення з Богом і внутрішнього зцілення у Таїнствах. Ми були свідками сліз матерів, які зі свічкою в руках благали про збереження своїх синів-воїнів; чули щирі молитви дітей, прості й чисті, але сповнені довіри. Підсумовуючи цей особливий час благодаті, усвідомлюємо: надія, про яку ми так часто говорили цього року, – це не наївний оптимізм і не втеча від реальності, а жива присутність Бога серед нас. Сьогодні ми з особливою ревністю довіряємо Матері Божій наших захисників. Нехай Вона буде для них «Нерушимою Стіною» на полі бою, даруючи мудрість і охорону. Благаємо про втіху для тих, хто втратив найдорожчих, про зцілення для поранених тілом і духом, про повернення полонених та захист для тих, хто опинився під окупацією. Ми віримо, що заступництво Цариці миру принесе на нашу землю справедливий мир і відновить соборність та цілісність України. Нехай пам’ять про цей Ювілейний рік надії стане для нас фундаментом, на якому ми будуватимемо майбутнє нашої вільної держави. У повній довірі до Божого Милосердя ми ввіряємо своє майбутнє в руки Господа нашого Ісуса Христа. До Тебе, Пресвята Богородице, ми звертаємо свій молитовний подих: нехай Твоя материнська опіка супроводжує нас кожного дня, щоб наш народ, очищений випробуваннями та зміцнений вірою, єдиним серцем і устами прославляв Бога у Пресвятій Тройці. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 26 грудня 2025 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Владика Ярослав: Різдво – це торжество перемоги Божої любові над усім, що нас лякає [фото]

24 грудня, у Навечір’я Різдва Христового, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький розділив Святу Вечерю із вимушено переселеними особами у Духовно-просвітницький центр «Емануїл», а в свято Різдва Христового, в Катедральному соборі Пресвятої Трійці відбулось святкове богослужіння, яке очолив владика. Детальніше...

У реколекційно-просвітницькому центрі «Еммануїл» відбулися передріздвяні реколекції для молоді

У час особливого очікування та приготування до світлого свята Різдва Христового, з 19 по 21 грудня 2025 року, реколекційно-просвітницький центр «Еммануїл» став місцем зустрічі для молоді Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Протягом трьох днів юнаки та дівчата перебували у молитві, тиші та роздумах, готуючись до зустрічі з новонародженим Спасителем. Детальніше...

Владика Ярослав: Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму

21 грудня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь у неділю перед Різдвом Христовим (2025)

  Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Свята Церква поступово приготовляє нас до великого свята літургійного року – Різдва Христового. Це приготування розпочали ми ще місяць тому – передріздвяним постом Пилипівкою. Минулої неділі ми святкували пам’ять Праотців, а цієї згадуємо Святих Отців. Рівно ж сьогоднішня неділя перед Різдвом Христовим є завершальним етапом підготовки до великого свята народження в тілі Господа нашого Ісусу Христа, величної подію в історії спасіння, якою започатковується Новий Завіт – новий етап у взаєминах людини і Бога. Заповіт – це угода, договір. Старий заповіт був угодою між Богом і Його народом. Головною умовою цієї угоди була вірність – вірність Бога своїй обітниці про спасіння і вірність людини Богові. Одразу ж після гріхопадіння прародичів Господь пообіцяв спасти людський рід від тягарів гріха, мовлячи до змія: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову…» (пор. Бт.3,15). Адамові спадкоємці грішать, бо гріхопадіння прародичів зробило людській рід особливо уразливим до зла. Цю людську трагедію cвятий апостол Павло виражає словами: «Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» (Рим. 7, 24). Ці слова є воланням усього людства, яке усвiдомлює свою немiч у боротьбi з грiхом i смертю. Апостольське читання, яке ми щойно почули, пригадує нам про віру старозавітних праведників. Найкращi представники людства жили вiрою у майбутнього Спасителя. Ця вiра надихала їх на великi дiла. На цій вiрi будувалось i до нинi будується спасiння свiту. За рiзних обставин цією вірою Отці Старого Завіту жили i перемагали. Віра є настільки могутньою, що здатна творити великі дива, по–людськи неможливі речі, як про це описує апостол Павло: «Вірою Авраам перебував у обіцяній землі… Вірою Авраам, поставлений на пробу… Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння» (пор. Єв. 11, 9-10, 17-23, 32-40). В сьогоднішньому уривку Євангелії від Матея (1,1-25.) ми чуємо довгий перелік імен з родоводу Ісуса Христа. Ці імена пригадують нам шлях Месії до людства, починаючи від Авраама – чоловіка, що жив вірою в Бога, і аж до Йосифа – чоловіка, що також був ведений вірою. На початку цей родовід згадує простого чоловіка – Давида, пастуха, що був піднесений до царської величі, а завершується згадкою про Царя Всесвіту – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Святий євангелист Матей поділяє книгу родоводу Ісуса Христа на історію очікування в чотирьох періодах: говорить про час до Авраама, відтак час між Авраамом та Давидом, між Давидом і часом Вавилонської неволі, а далі – до народження на землі Спасителя світу. Іншими словами, святий Матей наче вводить нас таким прологом в Таїнство народження Ісуса Христа, показує Хто є Той, Якого ми очікуємо побачити у Різдвяну ніч у бідному вертепі в яслах на сіні, і дає відповідь – це є Месія. Він є Той, хто сповнить усі сподівання і очікування всієї історії старозавітного Ізраїля. Він є Той, хто буде сповненням обіцянки Бога Авраамові, що у його потомстві будуть благословенні всі народи. Він є Той, хто народиться з дому Давида, як «паросток з пня Єсея», буде сповненням того завіту, який уклав Бог з царем Давидом, кажучи, що потомок його отримає царство, «якому не буде кінця». А пророк Ісая, який був благовісником слова Божого в часи Вавилонської неволі, сповіщав прихід Спасителя не тільки для Ізраїля, але й для цілого світу. Іншими словами, Той, Хто має народитися, є сповненням надії, походить з дому царя Давида, є Месією, в якому Господь Бог сповняє все те, що Він говорив і обіцяв протягом усієї історії Старого Завіту. Прихід Месії засвідчують більше 300 незвичайних пророцтв у Старому Завіті, що стосуються Його життя і діяння. У цьому родоводі Ісуса Христа ми зустрічаємо людей праведних і грішників, осіб тихих і непомітних, а також знатних людей, яким Бог довіряв відповідальні справи. Часто гріх ставав на перешкоді збереженню єдності людини із Богом, і тоді людина відверталася від Бога. Коли ж народ виявляв знаки покаяння, Бог продовжував благословляти своїх вірних. Уважно вслухаючись в імена з родоводу, який міститься в сьогоднішньому євангельському читанні, ми пригадуємо собі різні події з історії спасіння, в тому числі й ті, коли угода, Заповіт, між Богом і людиною, нехтувався людиною, а тому й прихід Спасителя світу, який мав увінчати Старий Завіт, міг здаватися нездійсненним. Проте Божа Любов і Сила подолали усі труднощі і небезпеки та зробили усе можливе, щоб подія Христового Різдва відбулась. У темряві різдвяної ночі народжується світло життя – Дитятко Ісус, і осяює пітьму людської історії. Споглядаючи це нетлінне різдвяне світло, ми переконуємося, що хоч би якою темною була ніч нашого сьогодення і хоч як лякав би нас морок, неодмінно настає світанок, і при світлі Сонця Правди всі діла темряви зникають. Дорогі у Христі! Кілька років тому світ належно не відреагував на акт російської агресії та анексію Криму. Московія повірила, що може робити все, що заманеться, однак зустріла спротив народу України. Вже четвертий рік як Україна занурена у полум’я оборонної війни від повномасштабного нападу російського агресора. Наше життя радикально змінилося. Тишу українських ночей роздирають вибухи російських снарядів і ракет, а наші домівки і вулиці часто поглинає пітьма. В цей спосіб московія прагне зламати спротив України через умисне завдання болю цивільному населенню, агресор цілеспрямовано знищує житлові будинки, церкви, школи, лікарні, ув’язнює, депортує і вбиває людей... Однак попри труднощі, які переживаємо у ці дні, ми не зневірюємося, бо відчуваємо Божу опіку та підтримку наших братів і сестер у різних країнах світу. Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму. Світ міняється через жертовність українців. Наші воїни – захисники і захисниці оберігають нас, властиво захищають гідність і свободу людського роду. Натхнені Священним Писанням, пам’ятаймо, що зло – примарне і тимчасове, а тріумф добра – справжній та всеохоплюючий. Будьмо вірні Богові до кінця, і Він завжди допоможе нам! Бо ж у Євангелії від Йоана сказано: “І Слово стало тілом, і оселилося між нами” (1,14). Не на якійсь віддаленій планеті, а тут – між нами. Він готовий розділити з нами наше горе, допомагаючи нам нести наші найважчі тягарі. Великим подарунком Бога для нас на Різдво є не закони, не філософія, а Він Сам – Господь наш Ісус Христос! Християнство – це набагато більше, ніж ряд заповідей. Це – Присутність: Еммануїл – з нами Бог! З нами у потребі – аби підтримати нас. З нами у горі – аби висушити сльози. З нами, коли ми падаємо – аби підвести нас. З нами у слабкості – аби додати нам сил. Однак, часто ми сприймаємо Ісуса виключно як історичну постать минулого; як того, хто відіграє якусь важливу роль у майбутньому. Натомість ми рідко думаємо про Христа у теперішньому часі – як про Еммануїла, «Бога з нами». Тож у ці дні війни агресора московії проти нашого народу, як ніколи, ми потребуємо пам’ятати, що «Бог з нами», Він близько до кожного з нас, і Його правда переможе! Нехай наш воплочений Спаситель у своєму Різдві надасть змісту і сенсу всім нашим зусиллям захистити життя, цілісність і суверенітет нашої держави. Нехай здійснить усі наші очікування, які ми в молитві до Нього представляємо. Нехай це Різдво буде моментом великої радості всього народу, якої в нас ніхто не зможе забрати. Тож не переставаймо бути носіями Доброї новини надії, любові та радості. З особливною вдячністю та молитовною підтримкою огортаймо тих, хто нас захищає, наше воїнство, хто допомагає постраждалим від війни. Під час наших різдвяних богослужінь і за святковим столом згадаймо всіх, завдяки кому ми святкуємо Різдво у вільній і незалежній Україні, яка стоїть, молиться і бореться. Нехай у цей радісний Різдвяний час благодатна близькість Бога наповнює ваше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові та своєму народові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.   + Ярослав 21 грудня 2025 року Божого,м. Дрогобич     Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2025)

Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість,що буде радістю всього народу (Лк. 2, 10). Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі в Христі брати і сестри! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! У ці сповнені небесного світла дні наші серця наповнюються тихою, але нездоланною радістю, бо сьогодні в історію світу знову входить Бог – наш Спаситель і Господь. Разом із пастушками, що поспішали на поклик ангельської благовісті, і з мудрецями, яких повела сяюча вифлеємська зоря, ми духовно прямуємо до вбогого вертепу, де в яслах спочиває той, хто створив небо й землю, океани й зоряні простори. Саме там, у темній печері, засяяло світло, якого жодна темрява не в силі погасити – Христос, Світло від Світла, Бог істинний від Бога істинного. Тому св. Іван Золотоустий закликає: «Нині тріумфують на небі ангели, здригається в аді ворог роду людського, на землі воскресають впалі люди, радіючи надії спасіння. Тому нехай радіє святий, бо наблизився до слави; нехай радіє грішник, бо запрошений здобути прощення; нехай надихнеться язичник, бо покликаний до життя» (Слово на Різдво Христове). Чому ж Владика Всесвіту зійшов у людську неміч? Чому Безсмертний узяв на себе нашу смертність? Чому Він прийняв образ слуги, ставши подібним до нас (Флп. 2, 7)? На ці запитання відповідає преподобний Ісаак Сирійський: «Єдина причина створення світу і пришестя Христа полягає в явленні превеликої любові Божої» (Розділи про знання, IV. 79–80). Любов завжди входить у життя іншого, поділяє його радості й скорботи. У смиренному народженні Христа відкривається велич Божої любові, яка ввійшла в людську історію, щоб узяти наші немочі та щоб ми «мали життя – щоб достоту мали» (Ів. 10, 10). Відтепер ми вже «не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі» (Еф. 2, 19). Різдво нагадує нам, що ми – не сироти світу, а діти Божі. Той, хто народився в убогому вертепі, зробив себе бідним, щоб збагатити нас своєю благодаттю. Він умисно обрав ясла замість палацу, щоб кожен – і простий пастух, і мудрий учений – міг наблизитися до Нього без страху й сорому. Христос прийшов не як грізний суддя, а як Дитя, беззахисне й смиренне. Він став одним із нас, щоб ніхто не міг сказати: «Бог далекий, Він мене не розуміє». Він узяв на себе наші тягарі, щоб звільнити нас від рабства гріха й відкрити шлях до нового, благодатного життя. Різдво Христове – це не тільки світлий спогад про подію далекої давнини. Це Божий заклик до внутрішнього оновлення. Христос народжується не лише у Вифлеємі – Він прагне народитися в кожному людському серці. Тому це свято втрачає сенс, якщо ми не прагнемо стати новими людьми. Господь чекає, щоб і ми прямували до Нього всім серцем. Бути з Христом означає любити Його і виконувати Його заповіді, дозволяючи народитися в собі новій людині. Лише той, хто впускає Христа у свою душу, здатний приносити плоди миру й любові, служити ближньому, бути справжньою опорою для Церкви, для своєї родини й Батьківщини. Серце, яке стало яслами для Богонемовляти, перетворюється на живий світильник, що просвічує темряву цього непевного й тривожного світу. Щороку під час Різдвяних свят знову і знову лунає ангельське славослів'я: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання» (Лк. 2, 14). Але у відповідь ми спостерігаємо замість миру – війну. Бо там, де гасне світло Євангелія, постає морок ненависті, неправди й зневіри. А де приходить Христос, – путь, істина і життя (пор. Ів. 14, 6), – там воскресає надія, там зігрівається любов, там розгоряється світло, яке веде до спасіння. Світ навколо нас змінюється залежно від того, що відбувається в нашій душі: наскільки чисте наше серце, міцна наша віра, сильна наша любов. Бо, за словом апостола Якова, «плід праведності сіється в мирі тим, хто мир чинить» (Як. 3, 18). Мир починається всередині людини – у чистоті серця, у твердості віри, у здатності чинити добро. Плід праведності виростає там, де люди сіють мир. Тому сьогодні, як ніколи, Господь очікує від нас діл милосердя: простягнімо руку до самотніх, підбадьорімо зневірених, підтримаймо слабких, огорнімо турботою хворих, не проходімо повз тих, кому важко. Кожен наш добрий вчинок – це наш дар, наш «ладан і золото» для новонародженого Христа. Наша країна сьогодні переживає період суворих випробувань воєнним лихоліттям. Підтримкою та опорою нехай буде для нас Христова віра, в якій упродовж століть знаходили втіху наші предки. У євангельських оповіданнях ангели чотири рази говорять людям: «Не бійся!». Небесні посланці так звертаються спочатку до праведного Захарії, батька Івана Хрестителя (Лк. 1, 13), потім до Пречистої Діви Марії (Лк. 1, 30), праведного Йосифа Обручника (Мт. 1, 20) і, нарешті, до вифлеємських пастирів (Лк. 2, 10). «Не бійся!» – лунає і для нас сьогодні. Господь знає людську неміч, знає, як легко серце охоплює страх, як часто сумління паралізує зневіра. Але Різдво – це торжество перемоги Божої любові над усім, що нас лякає. «Коли Бог за нас, хто проти нас?» – каже апостол Павло (Рим. 8, 31). У цьому запевненні ми черпаємо мужність долати всі виклики і випробування, які трапляються на нашому шляху. Дорогі в Христі! Пам'ятаючи слова апостола: «За все дякуйте: така бо воля Божа щодо вас у Христі Ісусі» (I Сол. 5, 18), ми прощаємося із 2025 роком і з надією вступаємо у новий 2026 рік. Це рік, коли ми відзначатимемо важливі річниці: 430-річчя Берестейської унії, яка, відновивши церковну єдність, стала важливим елементом української ідентичності; 80-річчя сумнозвісного Львівського псевдособору, який намагався знищити УГКЦ, нагадуючи про ціну релігійної свободи та стійкість віри; 35-річчя відновлення незалежності України, яке є нагодою переосмислити важливість бути господарями на своїй землі та усвідомити, що свобода потребує постійного захисту. Ці та інші річниці – не просто дати в календарі, а віхи пам'яті, що формують нашу ідентичність і визначають напрямок руху вперед. Вони нагадують: історія не є минулим – вона живе в нас і формує наше майбутнє. Ми несемо досвід випробувань, але й незламну віру в перемогу справедливості.   Улюблені в Господі! Прийміть сердечні вітання з великим святом Різдва Христового та Новим 2026 роком Божим! Нехай ці привітання долинуть до кожної родини й до кожного дому; до захисників і захисниць нашої Батьківщини. Нехай новонароджений Спаситель наповнить ваші серця миром, дарує вам духовну радість, терпеливість і відвагу, зцілить ваші душевні й тілесні рани, зміцнить у надії на вічне життя. Хоч би де ви тепер перебували – у своїй домівці чи на чужині, у тилу чи на передовій, серед родини чи на самоті – Христос прийшов задля вас і до вас. Він поруч. Він благословляє й огортає кожного з вас своєю любов'ю. Нехай ваші серця стануть яслами, готовими прийняти Богонемовля Ісуса, а добрі діла будуть дорогоцінними дарами, які ви завжди готові принести Йому. Пам’ятайте, що сьогодні нашої особливої турботи потребують воїни, які мужньо захищають нашу Батьківщину. Уникайте байдужості й чиніть діла милосердя, поспішаючи до хворих, одиноких і всіх, кому потрібна ваша підтримка. Нехай Вифлеємська зоря осяює ваші життєві шляхи, провадячи вас до Христа, який є нашим Спасителем і Господом. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + Ярослав (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,6 грудня 2025 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав здійснив освячення оновленого храму Різдва Пресвятої Богородиці у с. Соколя на Мостищині [фото]

14 грудня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив душпастирський візит у с. Соколя Мостиського деканату, де з нагоди освячення оновленого храму Різдва Пресвятої Богородиці очолив Архиєрейську Божественну Літургію. Детальніше...