Владика Ярослав у Самборі урочисто завершив Ювілейний рік надії [фото]

26 грудня, у свято Собору Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, очолив Божественну Літургію у Прокатедральному соборі Покрови Пресвятої Богородиці м. Самбора. Йому співслужили протосинкел єпархії о. Роман Андрійовський, декан Самбірський о. Богдан Добрянський, адміністратор храму о. Володимир Коркуна та інші священнослужителі. Святкове богослужіння прикрасив спів хору «Літанія» під орудою Любові Шийки. Детальніше...

Слово на Собор Пресвятої Богородиці (2025)

Христос Рождається!Дорогі у Христі брати і сестри! Наступного дня після великого свята Східна Церква традиційно згадує тих осіб, які виконували в ньому головну роль. Це не просто літургійна традиція, а духовна логіка Церкви, яка вчить нас не поспіхом переходити від свята до свята, а вміти вдивлятися в осіб, покликаних Богом до особливої участі. Саме тому одразу після світлого празника Христового Різдва Церква, як народ Божий, збирається на святкування Собору Пресвятої Богородиці. Бо найближче до воплоченого Слова, до таємниці Різдва стоїть Пресвята Богородиця. Слово «Собор» у цьому святі має глибоке значення. Воно означає не лише спільне зібрання вірних, але й єдність Церкви у вдячності, прославі та сповіданні віри. Уже з перших століть християни після Різдва сходилися разом, щоб віддати честь Тій, через яку Бог увійшов у людську історію. І ця соборність віри особливо яскраво проявилася на Вселенському Соборі в Ефесі 431 року. Саме там Церква чітко проголосила: Марія є Богородицею, бо Той, кого Вона народила, – не просто людина, до якої згодом «прилучився» Бог, а справжній і вічний Єдинородний Син Отця, що став людиною. Це сповідання віри не є теоретичним формулюванням. Воно торкається самого ядра християнства. Бо якщо Діва Марія – не Богородиця, тоді Різдво втрачає свою спасенну силу. Але якщо Вона є Матір’ю Бога, тоді вифлеємський вертеп стає небом, убога стаєнка – місцем Божої слави, а людська історія – простором Божої присутності. Через Пречисту Богородительку здійснюється неможливе: Предвічний і Невмістимий Бог входить у межі часу й простору, стає близьким і доступним. У різдвяній містерії нас вражає парадокс Божої любові: Той, перед Ким тремтять небесні сили, добровільно дозволяє покласти Себе в ясла. Творець всесвіту знаходить Собі житло в лоні Діви. Тому Церква не може мовчати перед цією тайною, прославляючи Діву Марію духовними гімнами: «Таїнство бачу дивне і преславне: небом стає вертеп, престолом херувимським – Діва, оселею – ясла, у яких лежить неосяжний Христос Бог […]», – з подивом виголошуємо в ірмосі Різдвяної утрені. Богородиця стає живим Кивотом, новим місцем Божої присутності серед людей. У Її смиренному «так» Бог знаходить простір, щоб звершити спасіння людини. І у цьому «Нехай станеться Мені по Твоєму слову» зосереджене прагнення всього людства. Бо людина від початку створена для спілкування з Богом, і синівства. Апостол Павло нагадує нам: Бог послав Свого Сина, щоб ми могли називати Його «Авва, Отче». Лише син може сказати до Бога: «Авва, Отче» (пор. Гал. 4, 6), тому Бог сам захотів, щоб ми були подібними до Нього, щоб були «синами в Сині» (пор. Еф. 1, 5). Але цей шлях до Отця був перерваний гріхом, спотворений страхом і недовірою. Тому Син Божий стає Сином Людським, щоб ми знову могли стати синами і дочками Бога. І тут знову перед нами постає Богородиця, бо без Її вільної згоди, без Її співпраці з діянням Святого Духа цей задум не був би звершений. Євангелисти Матей і Лука одностайно наголошують: людська природа Христа формується дією Духа Святого і вірою Марії. Дух Святий творить у Христі повноту людяності – здатність любити, співчувати, прощати, страждати. А Діва Марія вводить Його в конкретний людський світ – у культуру, традицію, щоденну працю і молитву. Вона не лише носить Його під серцем, але й виховує Його серце. Разом із Йосифом Вона навчає Ісуса молитися, слухати Слово Боже, любити Закон, бути уважним до убогих. І хоча Вона знає, що Він – Син Всевишнього, це не зменшує Її материнської турботи. Навпаки, робить її ще глибшою. У серці Христа поєднується дія Святого Духа і смиренний вплив Його Матері. Євангелист Лука пише: «Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи у Своїм серці» (Лк. 2, 19). Марія не намагається все одразу зрозуміти. Вона приймає події, слова, пророцтва і носить їх у своєму серці, дозволяючи Богові поступово відкривати сенс. Вона пам’ятає ніч Різдва, втечу до Єгипту, пророчі слова Симеона, тривожні і світлі моменти життя Ісуса. Усе це стає частиною Її молитви. Саме тому Пресвята Богородиця стає першим і найнадійнішим свідком таємниці Христа. Перш ніж апостоли підуть проповідувати, Вона вже живе Євангелієм. Її свідчення не гучне, але плідне, воно материнське. І це материнство не завершується під хрестом, а розширюється у Воскресінні та в житті Церкви. Богородиця стає Матір’ю Церкви, Матір’ю народів і Матір’ю надії. Її присутність у світі не є спогадом минулого. Марійські святині по всьому світі, від Гваделупи до Фатіми, від Люрду до наших українських місць молитви – Зарваниці, Самбора, Грушева – свідчать, що Божа Мати не залишає своїх дітей. Вона чує наш біль, молиться і заступається за нас. У часі тривог, війни, невизначеності майбутнього це свято Собору Пресвятої Богородиці нагадує нам просту, але фундаментальну істину: Бог увійшов у нашу історію не силою, а через смирення. Не через примус, а через любов. І сьогодні Він знову шукає серця, подібні до серця Його Матері, – відкритого, уважного, здатного відповісти на Божий поклик: «Нехай буде по Твоєму слову». У сьогоднішній соборовій молитві піднесімо щиру подяку Пресвятій Богородиці за все, що Вона вчинила і чинить для нашого спасіння. У цей день, особливо посвячений Пресвятій Богородиці, з довірою звернімо до Неї наші благання про мир для кожного з нас, для наших родин і для всієї нашої зраненої війною України. Просімо, щоб Вона огорнула нас Своїм святим омофором. Благаймо, щоб Її присутність у нашому повсякденному житті була живою і дієвою, підтримувала нас у хвилини страху, зміцнювала у випробуваннях і вела дорогою надії. Навіть серед темряви війни пам’ятаймо: коли ми з Богом, коли стоїмо під покровом Його Матері, тоді жодне зло не має остаточного слова. Дорогі у Христі брати і сестри! Для нас цьогорічне свято Собору Пресвятої Богородиці у Самборі є особливим і знаменним. Сьогодні ми не лише вшановуємо Матір Божу, але й урочисто завершуємо Ювілейний рік надії, який протягом цього року молитовно переживали у стінах нашого Прокатедрального собору. Цей рік став благодатним простором паломництва, покаяння і духовного відновлення. У цьому храмі лунали молитви за мир в Україні, відбувалися дні духовної віднови, коли сотні вірних із вірою і покорою проходили через «Двері Милосердя», шукаючи примирення з Богом і внутрішнього зцілення у Таїнствах. Ми були свідками сліз матерів, які зі свічкою в руках благали про збереження своїх синів-воїнів; чули щирі молитви дітей, прості й чисті, але сповнені довіри. Підсумовуючи цей особливий час благодаті, усвідомлюємо: надія, про яку ми так часто говорили цього року, – це не наївний оптимізм і не втеча від реальності, а жива присутність Бога серед нас. Сьогодні ми з особливою ревністю довіряємо Матері Божій наших захисників. Нехай Вона буде для них «Нерушимою Стіною» на полі бою, даруючи мудрість і охорону. Благаємо про втіху для тих, хто втратив найдорожчих, про зцілення для поранених тілом і духом, про повернення полонених та захист для тих, хто опинився під окупацією. Ми віримо, що заступництво Цариці миру принесе на нашу землю справедливий мир і відновить соборність та цілісність України. Нехай пам’ять про цей Ювілейний рік надії стане для нас фундаментом, на якому ми будуватимемо майбутнє нашої вільної держави. У повній довірі до Божого Милосердя ми ввіряємо своє майбутнє в руки Господа нашого Ісуса Христа. До Тебе, Пресвята Богородице, ми звертаємо свій молитовний подих: нехай Твоя материнська опіка супроводжує нас кожного дня, щоб наш народ, очищений випробуваннями та зміцнений вірою, єдиним серцем і устами прославляв Бога у Пресвятій Тройці. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 26 грудня 2025 року Божого,м. Самбір Детальніше...

Владика Ярослав: Різдво – це торжество перемоги Божої любові над усім, що нас лякає [фото]

24 грудня, у Навечір’я Різдва Христового, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький розділив Святу Вечерю із вимушено переселеними особами у Духовно-просвітницький центр «Емануїл», а в свято Різдва Христового, в Катедральному соборі Пресвятої Трійці відбулось святкове богослужіння, яке очолив владика. Детальніше...

Владика Ярослав: Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму

21 грудня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відслужив Божественну Літургію у Катедральному соборі Пресвятої Трійці в м. Дрогобич. Детальніше...

Проповідь у неділю перед Різдвом Христовим (2025)

  Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Свята Церква поступово приготовляє нас до великого свята літургійного року – Різдва Христового. Це приготування розпочали ми ще місяць тому – передріздвяним постом Пилипівкою. Минулої неділі ми святкували пам’ять Праотців, а цієї згадуємо Святих Отців. Рівно ж сьогоднішня неділя перед Різдвом Христовим є завершальним етапом підготовки до великого свята народження в тілі Господа нашого Ісусу Христа, величної подію в історії спасіння, якою започатковується Новий Завіт – новий етап у взаєминах людини і Бога. Заповіт – це угода, договір. Старий заповіт був угодою між Богом і Його народом. Головною умовою цієї угоди була вірність – вірність Бога своїй обітниці про спасіння і вірність людини Богові. Одразу ж після гріхопадіння прародичів Господь пообіцяв спасти людський рід від тягарів гріха, мовлячи до змія: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову…» (пор. Бт.3,15). Адамові спадкоємці грішать, бо гріхопадіння прародичів зробило людській рід особливо уразливим до зла. Цю людську трагедію cвятий апостол Павло виражає словами: «Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті?» (Рим. 7, 24). Ці слова є воланням усього людства, яке усвiдомлює свою немiч у боротьбi з грiхом i смертю. Апостольське читання, яке ми щойно почули, пригадує нам про віру старозавітних праведників. Найкращi представники людства жили вiрою у майбутнього Спасителя. Ця вiра надихала їх на великi дiла. На цій вiрi будувалось i до нинi будується спасiння свiту. За рiзних обставин цією вірою Отці Старого Завіту жили i перемагали. Віра є настільки могутньою, що здатна творити великі дива, по–людськи неможливі речі, як про це описує апостол Павло: «Вірою Авраам перебував у обіцяній землі… Вірою Авраам, поставлений на пробу… Часу не вистане мені, коли заходжуся розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння» (пор. Єв. 11, 9-10, 17-23, 32-40). В сьогоднішньому уривку Євангелії від Матея (1,1-25.) ми чуємо довгий перелік імен з родоводу Ісуса Христа. Ці імена пригадують нам шлях Месії до людства, починаючи від Авраама – чоловіка, що жив вірою в Бога, і аж до Йосифа – чоловіка, що також був ведений вірою. На початку цей родовід згадує простого чоловіка – Давида, пастуха, що був піднесений до царської величі, а завершується згадкою про Царя Всесвіту – Господа і Спаса нашого Ісуса Христа. Святий євангелист Матей поділяє книгу родоводу Ісуса Христа на історію очікування в чотирьох періодах: говорить про час до Авраама, відтак час між Авраамом та Давидом, між Давидом і часом Вавилонської неволі, а далі – до народження на землі Спасителя світу. Іншими словами, святий Матей наче вводить нас таким прологом в Таїнство народження Ісуса Христа, показує Хто є Той, Якого ми очікуємо побачити у Різдвяну ніч у бідному вертепі в яслах на сіні, і дає відповідь – це є Месія. Він є Той, хто сповнить усі сподівання і очікування всієї історії старозавітного Ізраїля. Він є Той, хто буде сповненням обіцянки Бога Авраамові, що у його потомстві будуть благословенні всі народи. Він є Той, хто народиться з дому Давида, як «паросток з пня Єсея», буде сповненням того завіту, який уклав Бог з царем Давидом, кажучи, що потомок його отримає царство, «якому не буде кінця». А пророк Ісая, який був благовісником слова Божого в часи Вавилонської неволі, сповіщав прихід Спасителя не тільки для Ізраїля, але й для цілого світу. Іншими словами, Той, Хто має народитися, є сповненням надії, походить з дому царя Давида, є Месією, в якому Господь Бог сповняє все те, що Він говорив і обіцяв протягом усієї історії Старого Завіту. Прихід Месії засвідчують більше 300 незвичайних пророцтв у Старому Завіті, що стосуються Його життя і діяння. У цьому родоводі Ісуса Христа ми зустрічаємо людей праведних і грішників, осіб тихих і непомітних, а також знатних людей, яким Бог довіряв відповідальні справи. Часто гріх ставав на перешкоді збереженню єдності людини із Богом, і тоді людина відверталася від Бога. Коли ж народ виявляв знаки покаяння, Бог продовжував благословляти своїх вірних. Уважно вслухаючись в імена з родоводу, який міститься в сьогоднішньому євангельському читанні, ми пригадуємо собі різні події з історії спасіння, в тому числі й ті, коли угода, Заповіт, між Богом і людиною, нехтувався людиною, а тому й прихід Спасителя світу, який мав увінчати Старий Завіт, міг здаватися нездійсненним. Проте Божа Любов і Сила подолали усі труднощі і небезпеки та зробили усе можливе, щоб подія Христового Різдва відбулась. У темряві різдвяної ночі народжується світло життя – Дитятко Ісус, і осяює пітьму людської історії. Споглядаючи це нетлінне різдвяне світло, ми переконуємося, що хоч би якою темною була ніч нашого сьогодення і хоч як лякав би нас морок, неодмінно настає світанок, і при світлі Сонця Правди всі діла темряви зникають. Дорогі у Христі! Кілька років тому світ належно не відреагував на акт російської агресії та анексію Криму. Московія повірила, що може робити все, що заманеться, однак зустріла спротив народу України. Вже четвертий рік як Україна занурена у полум’я оборонної війни від повномасштабного нападу російського агресора. Наше життя радикально змінилося. Тишу українських ночей роздирають вибухи російських снарядів і ракет, а наші домівки і вулиці часто поглинає пітьма. В цей спосіб московія прагне зламати спротив України через умисне завдання болю цивільному населенню, агресор цілеспрямовано знищує житлові будинки, церкви, школи, лікарні, ув’язнює, депортує і вбиває людей... Однак попри труднощі, які переживаємо у ці дні, ми не зневірюємося, бо відчуваємо Божу опіку та підтримку наших братів і сестер у різних країнах світу. Український народ не тільки захищає власну державу, але й боронить Європу від реваншу російського імперіалізму. Світ міняється через жертовність українців. Наші воїни – захисники і захисниці оберігають нас, властиво захищають гідність і свободу людського роду. Натхнені Священним Писанням, пам’ятаймо, що зло – примарне і тимчасове, а тріумф добра – справжній та всеохоплюючий. Будьмо вірні Богові до кінця, і Він завжди допоможе нам! Бо ж у Євангелії від Йоана сказано: “І Слово стало тілом, і оселилося між нами” (1,14). Не на якійсь віддаленій планеті, а тут – між нами. Він готовий розділити з нами наше горе, допомагаючи нам нести наші найважчі тягарі. Великим подарунком Бога для нас на Різдво є не закони, не філософія, а Він Сам – Господь наш Ісус Христос! Християнство – це набагато більше, ніж ряд заповідей. Це – Присутність: Еммануїл – з нами Бог! З нами у потребі – аби підтримати нас. З нами у горі – аби висушити сльози. З нами, коли ми падаємо – аби підвести нас. З нами у слабкості – аби додати нам сил. Однак, часто ми сприймаємо Ісуса виключно як історичну постать минулого; як того, хто відіграє якусь важливу роль у майбутньому. Натомість ми рідко думаємо про Христа у теперішньому часі – як про Еммануїла, «Бога з нами». Тож у ці дні війни агресора московії проти нашого народу, як ніколи, ми потребуємо пам’ятати, що «Бог з нами», Він близько до кожного з нас, і Його правда переможе! Нехай наш воплочений Спаситель у своєму Різдві надасть змісту і сенсу всім нашим зусиллям захистити життя, цілісність і суверенітет нашої держави. Нехай здійснить усі наші очікування, які ми в молитві до Нього представляємо. Нехай це Різдво буде моментом великої радості всього народу, якої в нас ніхто не зможе забрати. Тож не переставаймо бути носіями Доброї новини надії, любові та радості. З особливною вдячністю та молитовною підтримкою огортаймо тих, хто нас захищає, наше воїнство, хто допомагає постраждалим від війни. Під час наших різдвяних богослужінь і за святковим столом згадаймо всіх, завдяки кому ми святкуємо Різдво у вільній і незалежній Україні, яка стоїть, молиться і бореться. Нехай у цей радісний Різдвяний час благодатна близькість Бога наповнює ваше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові та своєму народові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.   + Ярослав 21 грудня 2025 року Божого,м. Дрогобич     Детальніше...

Різдвяне послання владики Ярослава (2025)

Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість,що буде радістю всього народу (Лк. 2, 10). Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі в Христі брати і сестри! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! У ці сповнені небесного світла дні наші серця наповнюються тихою, але нездоланною радістю, бо сьогодні в історію світу знову входить Бог – наш Спаситель і Господь. Разом із пастушками, що поспішали на поклик ангельської благовісті, і з мудрецями, яких повела сяюча вифлеємська зоря, ми духовно прямуємо до вбогого вертепу, де в яслах спочиває той, хто створив небо й землю, океани й зоряні простори. Саме там, у темній печері, засяяло світло, якого жодна темрява не в силі погасити – Христос, Світло від Світла, Бог істинний від Бога істинного. Тому св. Іван Золотоустий закликає: «Нині тріумфують на небі ангели, здригається в аді ворог роду людського, на землі воскресають впалі люди, радіючи надії спасіння. Тому нехай радіє святий, бо наблизився до слави; нехай радіє грішник, бо запрошений здобути прощення; нехай надихнеться язичник, бо покликаний до життя» (Слово на Різдво Христове). Чому ж Владика Всесвіту зійшов у людську неміч? Чому Безсмертний узяв на себе нашу смертність? Чому Він прийняв образ слуги, ставши подібним до нас (Флп. 2, 7)? На ці запитання відповідає преподобний Ісаак Сирійський: «Єдина причина створення світу і пришестя Христа полягає в явленні превеликої любові Божої» (Розділи про знання, IV. 79–80). Любов завжди входить у життя іншого, поділяє його радості й скорботи. У смиренному народженні Христа відкривається велич Божої любові, яка ввійшла в людську історію, щоб узяти наші немочі та щоб ми «мали життя – щоб достоту мали» (Ів. 10, 10). Відтепер ми вже «не чужинці і не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі» (Еф. 2, 19). Різдво нагадує нам, що ми – не сироти світу, а діти Божі. Той, хто народився в убогому вертепі, зробив себе бідним, щоб збагатити нас своєю благодаттю. Він умисно обрав ясла замість палацу, щоб кожен – і простий пастух, і мудрий учений – міг наблизитися до Нього без страху й сорому. Христос прийшов не як грізний суддя, а як Дитя, беззахисне й смиренне. Він став одним із нас, щоб ніхто не міг сказати: «Бог далекий, Він мене не розуміє». Він узяв на себе наші тягарі, щоб звільнити нас від рабства гріха й відкрити шлях до нового, благодатного життя. Різдво Христове – це не тільки світлий спогад про подію далекої давнини. Це Божий заклик до внутрішнього оновлення. Христос народжується не лише у Вифлеємі – Він прагне народитися в кожному людському серці. Тому це свято втрачає сенс, якщо ми не прагнемо стати новими людьми. Господь чекає, щоб і ми прямували до Нього всім серцем. Бути з Христом означає любити Його і виконувати Його заповіді, дозволяючи народитися в собі новій людині. Лише той, хто впускає Христа у свою душу, здатний приносити плоди миру й любові, служити ближньому, бути справжньою опорою для Церкви, для своєї родини й Батьківщини. Серце, яке стало яслами для Богонемовляти, перетворюється на живий світильник, що просвічує темряву цього непевного й тривожного світу. Щороку під час Різдвяних свят знову і знову лунає ангельське славослів'я: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям Його вподобання» (Лк. 2, 14). Але у відповідь ми спостерігаємо замість миру – війну. Бо там, де гасне світло Євангелія, постає морок ненависті, неправди й зневіри. А де приходить Христос, – путь, істина і життя (пор. Ів. 14, 6), – там воскресає надія, там зігрівається любов, там розгоряється світло, яке веде до спасіння. Світ навколо нас змінюється залежно від того, що відбувається в нашій душі: наскільки чисте наше серце, міцна наша віра, сильна наша любов. Бо, за словом апостола Якова, «плід праведності сіється в мирі тим, хто мир чинить» (Як. 3, 18). Мир починається всередині людини – у чистоті серця, у твердості віри, у здатності чинити добро. Плід праведності виростає там, де люди сіють мир. Тому сьогодні, як ніколи, Господь очікує від нас діл милосердя: простягнімо руку до самотніх, підбадьорімо зневірених, підтримаймо слабких, огорнімо турботою хворих, не проходімо повз тих, кому важко. Кожен наш добрий вчинок – це наш дар, наш «ладан і золото» для новонародженого Христа. Наша країна сьогодні переживає період суворих випробувань воєнним лихоліттям. Підтримкою та опорою нехай буде для нас Христова віра, в якій упродовж століть знаходили втіху наші предки. У євангельських оповіданнях ангели чотири рази говорять людям: «Не бійся!». Небесні посланці так звертаються спочатку до праведного Захарії, батька Івана Хрестителя (Лк. 1, 13), потім до Пречистої Діви Марії (Лк. 1, 30), праведного Йосифа Обручника (Мт. 1, 20) і, нарешті, до вифлеємських пастирів (Лк. 2, 10). «Не бійся!» – лунає і для нас сьогодні. Господь знає людську неміч, знає, як легко серце охоплює страх, як часто сумління паралізує зневіра. Але Різдво – це торжество перемоги Божої любові над усім, що нас лякає. «Коли Бог за нас, хто проти нас?» – каже апостол Павло (Рим. 8, 31). У цьому запевненні ми черпаємо мужність долати всі виклики і випробування, які трапляються на нашому шляху. Дорогі в Христі! Пам'ятаючи слова апостола: «За все дякуйте: така бо воля Божа щодо вас у Христі Ісусі» (I Сол. 5, 18), ми прощаємося із 2025 роком і з надією вступаємо у новий 2026 рік. Це рік, коли ми відзначатимемо важливі річниці: 430-річчя Берестейської унії, яка, відновивши церковну єдність, стала важливим елементом української ідентичності; 80-річчя сумнозвісного Львівського псевдособору, який намагався знищити УГКЦ, нагадуючи про ціну релігійної свободи та стійкість віри; 35-річчя відновлення незалежності України, яке є нагодою переосмислити важливість бути господарями на своїй землі та усвідомити, що свобода потребує постійного захисту. Ці та інші річниці – не просто дати в календарі, а віхи пам'яті, що формують нашу ідентичність і визначають напрямок руху вперед. Вони нагадують: історія не є минулим – вона живе в нас і формує наше майбутнє. Ми несемо досвід випробувань, але й незламну віру в перемогу справедливості.   Улюблені в Господі! Прийміть сердечні вітання з великим святом Різдва Христового та Новим 2026 роком Божим! Нехай ці привітання долинуть до кожної родини й до кожного дому; до захисників і захисниць нашої Батьківщини. Нехай новонароджений Спаситель наповнить ваші серця миром, дарує вам духовну радість, терпеливість і відвагу, зцілить ваші душевні й тілесні рани, зміцнить у надії на вічне життя. Хоч би де ви тепер перебували – у своїй домівці чи на чужині, у тилу чи на передовій, серед родини чи на самоті – Христос прийшов задля вас і до вас. Він поруч. Він благословляє й огортає кожного з вас своєю любов'ю. Нехай ваші серця стануть яслами, готовими прийняти Богонемовля Ісуса, а добрі діла будуть дорогоцінними дарами, які ви завжди готові принести Йому. Пам’ятайте, що сьогодні нашої особливої турботи потребують воїни, які мужньо захищають нашу Батьківщину. Уникайте байдужості й чиніть діла милосердя, поспішаючи до хворих, одиноких і всіх, кому потрібна ваша підтримка. Нехай Вифлеємська зоря осяює ваші життєві шляхи, провадячи вас до Христа, який є нашим Спасителем і Господом. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! + Ярослав (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький Дано в Дрогобичі,при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у празник Святого Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, чудотворця,6 грудня 2025 року Божого Детальніше...

Владика Ярослав здійснив освячення оновленого храму Різдва Пресвятої Богородиці у с. Соколя на Мостищині [фото]

14 грудня владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив душпастирський візит у с. Соколя Мостиського деканату, де з нагоди освячення оновленого храму Різдва Пресвятої Богородиці очолив Архиєрейську Божественну Літургію. Детальніше...

Проповідь на неділю святих Праотців (2025)

  Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос розповідає притчу про запрошених на бенкет. Таким чином Господь вже вкотре порівнює Царство Боже з бенкетом – святкуванням! Це Царство – завжди велика і радісна подія. Ніколи воно не прирівнюється до чогось сумного, нудного чи нецікавого. Царство Боже означає повноту життя, радість, мир і любов цілісної людини. Притчу про запрошених на бенкет Христос розповідає, ніби відповідаючи одному юдеєві, який промовив: «Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім» (пор. Лк.14, 15). Цей чоловік, як і кожний ізраїльтянин того часу, мав традиційне юдейське уявлення про месіанський прихід і про Боже Царство. Він, як і кожний правовірний єврей, не міг собі навіть уявити, що до Небесного Царства ввійдуть навернені грішники і погани. Господь запрошує нас прийняти Добру Новину про споконвічний Божий план щодо життя вічного, який був висловлений через Господа нашого Ісуса Христа. Першими посланцями чи слугами, котрі були послані скликати людей на бенкет, були старозавітні пророки, ті мужі, яких покликав Бог промовляти до людей: «Так сказав Господь». Гостями, яких запросили першими прийти на весільний бенкет Сина Божого, були люди Ізраїлю. Коли ж вони не прийняли запрошення, Бог послав нових посланців – апостолів і перших місіонерів, які понесли це запрошення не тільки до ізраїльтян, а й до кожної людини. Тепер усі люди є покликаними прийти на бенкет спасіння Божого Сина. Небесний Отець любить кожну людину, яка носить Його Образ у своїй душі. Він бажає бачити поряд себе всіх людей. Всі ми є запрошені до вічної радості в Небесному Царстві. Християнське життя починається з запрошення від Господа – приходьте! Тепер ми у Христі маємо сміливість прийти, наблизитися до Бога, нашого Небесного Отця. Ми маємо особливу нагоду прийти до Нього під час передріздвяного посту, коли приготовляємось святкувати Воплочення Божого Сина. Бог приходить до нас у Різдві, щоб ми могли прийти до Нього у таїнствах спасіння. Він поширює на нас те саме запрошення, яке Він сказав Закхеєві: «Притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі» (пор. Лк. 19,5). Він хоче прийти, щоб замешкати в нас. Трудність полягає у тому, що наше життя – це лабіринт різних запрошень. Нас часто запрошують у різні місця. Нажаль, часто ми не маємо відчуття того, що головне у житті, не маємо здатності вибирати те, що є правильним, і тому ми не раз приймаємо неправильні запрошення, робимо помилкові рішення. Так ми пропускаємо бенкет, повноту життя у Христі, і женемось за скороминучими благами цього світу. Коли Ісус промовляє до нас: «Прийдіть», Він знає, наскільки сильно ми бажаємо справжнього миру і сенсу в житті. Він знає, як багато всього нас розчаровує. Він знає рутину нашого життя, як часто ми знеохочені. Він знає, що означає прожити половину життя і зрозуміти, що ти не досяг усього, чого бажав досягнути в цьому житті для спасіння і життя вічного. Він знає, що означає тривожитись, страдати… Він знає як усі ці почуття впливають на нас і тому запрошує нас прийти до Нього. «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (пор. Мт.11,28). Сьогоднішня євангельська благовість промовляє до кожного з нас – ти запрошений! Ми запрошені до Божого Царства, до вічної слави, до спілкування з Богом. Ми запрошені сидіти за столом з нашим Господом. У Священному Писанні читаємо: «Блаженні запрошені на вечерю Агнця» (пор. Од. 19, 9). Сам Бог Отець через свого Єдинородного Сина Господа нашого Ісуса Христа запрошує нас до Царства Божого. Запрошення це – персональне, звернене до кожного особисто. Воно потребує відповіді. Кожен, навіть й подумки, має сказати: «Так, Господи». Ця відповідь передбачає не лише слова, але й дії. Зокрема, це передбачає іти за Ісусом, слухати Його Слово, зберігати Його Заповіді, жити повнотою святих Тайн та свідчити про Його любов у повсякденному житті. Наступна думка, на яку сьогодні хотілося б звернути увагу це слова: «Ідіть, усе готове!» (Лк.14,17). Не завтра, але вже сьогодні все є готове. «Ось тепер - час сприятливий, ось тепер - день спасіння», – читаємо у святого апостола Павла у посланні до Коринтян (пор. ІІ Кор 6,2). На означення бенкету у цій притчі є вжите слово δεῖπνον, яке означає основну їжу дня – вечерю, яка споживалася ближче до вечора. Це слово є важливим, бо воно говорить нам про те, які стосунки Ісус хоче мати з нами, коли ми прийдемо до Нього. Східні народи споживали трапезу тричі на день. Сніданок полягав у невеликому сухарику хліба з вином. Обід був маленькою перекускою посеред дороги або серед поля. Вечеря ж була головною трапезою дня: люди могли дозволити собі довго сидіти за столом, бо вся робота вже була зроблена, і вони не поспішали, багато розмовляли між собою. Тому той факт, що Ісус запрошує нас на бенкет-вечерю, описує тісний, довготривалий, особистий стосунок, який Бог хоче встановити з кожним з нас. Бенкет чи вечеря, про які нам розповідає Христос у сьогоднішній притчі, є нічим іншим як Євхаристією – Трапезою, у якій ми запрошені брати участь на кожній літургії. Євхаристійне богослужіння є передсмаком Месіанського бенкету, коли ми сядемо вечеряти з Господом в Небесному Царстві. Це означає, що кожного разу, коли ми приходимо на небесний бенкет Євхаристії, щоб отримати Найсвятіше Тіло і Кров нашого Господа, ми споглядаємо вперед, на Друге Пришестя – Парусію. Іншими словами, Євхаристія – є передсмаком і передчуттям Бенкету в небі, який все ще має відбутися. Отож коли людина отримує Святі Тайни – Пресвяту Євхаристію – тепер, то, водночас, отримує обіцянку сопричастя з Христом у майбутньому віці. Так як Ісус сказав своїм учням: “Я завіщаю вам Царство, як мені завіщав Отець мій, щоб їли й пили за столом у моїм Царстві” (пор. Лк. 22,29-30). Сьогоднішній недільний день, який у традиції Церкви називається Днем Господнім – особливим днем для Євхаристії, не є простою дниною нашого життя. Сьогодні є той єдиний день, коли ми маємо привілей прийти до Господа і бути причасником богослужіння. Бог нам служить. Єдиний час, коли ми маємо нагоду, це – теперішній момент. Все, що людина має, це – “сьогодні”, бо “вчора” вже немає, адже вчорашній день минув, а “завтра” для нас може й не настати. Суд для нас не буде тільки наприкінці світу. Він може відбутися будь-коли, бо будь-якого дня ми можемо померти – переставитися і постати перед нашим Господом. Парусія – прихід не є лише наприкінці світу, він вже почався і триває. «Коли мені треба каятися», – запитав хтось одного старця, а той йому відповів: «В останній день твого життя». «Але я не знаю, який день буде мій останній», - відповів співбесідник. «Тоді кайся щодня», – сказав монах. Ми не можемо вибирати, як чи коли помремо. Ми можемо лише вирішувати, як ми будемо жити зараз – сьогодні. Теперішнє є тією точкою, коли час торкається вічності. Мета часу – дати нам можливість прийти до Бога, щоб відповісти на Його запрошення, на бенкет. Однак маємо пам’ятати, що прихід є тільки початком. Людина має прийти до Христа, щоб Його пізнати. Після цього вона мусить йти далі, несучи свідчення про Нього. Отримавши нове життя в Христі, ми покликані нести його іншим. Ми стаємо слугами, про яких згадується у сьогоднішньому Євангелії: «Іди що скоріш на майдани й вулиці міста й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих… Піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився» (пор. Лк.14,21- 23). Господь хоче, щоб Його дім був наповнений і щоб усі Його діти були з Ним. У цьому є і завжди було і буде завдання Церкви – іти на дороги й узбіччя, проголошуючи запрошення на Господній бенкет, доносячи його до кожного, щоб наповнився Божий дім. Це – велике бажання нашого Господа! Дорогі у Христі брати і сестри, сьогодні святкуючи оновлення вашого храму, це добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти подяку всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Усе, що за благодаттю Божою вам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові. Люди завжди будуть потребувати Бога, навіть в епоху, коли у світі панує науковий прогрес, технологія і глобалізація: Бога, Який відкрив Себе нам в Ісусі Христі і єднає нас у Вселенській Церкві, щоб ми з Ним і через Нього навчалися правдивого життя, щоб ми зберігали й утілювали критерії справжньої людяності. Улюблені молільники! Ця неділя також називається неділею Праотців. Вона звіщає нам, що завершується час приготування до Різдва, добігає кінця Різдвяний піст, не біймося прийняти Боже запрошення, бо не людина готує Різдво, а Господь, наш Небесний Отець! Відкладімо всі інші запрошення у житті, а відкликнімось на Господній заклик і будьмо учасниками Господньої Вечері. Молімося, щоб кожний з нас побачив красу Господньої трапези і вже сьогодні зазнавав радості від спілкування з Богом. Нехай у цей передріздвяний час благодатна близькість Бога наповнює Ваше життєве покликання освяченими орієнтирами та милостивою Божою підтримкою у служінні Богові й своєму народові. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.   + Ярослав 14 грудня 2025 року Божого,с. Соколя     Детальніше...

Владика Ярослав у м. Борислав: Непорочно Зачата постає перед нами як Заступниця, що розуміє наш біль [фото]

9 грудня, у свято Непорочного Зачаття святою Анною Пресвятої Богородиці, владика Ярослав, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, здійснив душпастирські відвідини парафії св. Анни м. Борислава Бориславського деканату. У співслужінні о. Романа Василіва, декана Бориславського, о. Романа Андрійовського, протосинкела єпархії, та священнослужителів деканату, єпископ відслужив Архиєрейську Літургію. Детальніше...

Проповідь на Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці св. Анною (2025)

Слава Ісусу Христу!Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє свято Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною являє собою один із найбільш виняткових і глибоких моментів в історії спасіння, який нагадує нам, про випереджаючу й всепереможну Божу любов. У цьому святі ми пригадуємо дві великі істини нашої віри: реальність первородного гріха і велич переможної Христової благодаті, яка найвищим чином об’явилася в особі Пресвятої Богородиці, непорочно зачатої святою Анною. Саме в Пречистій Діві ми бачимо, що Божий задум – сильніший за людську слабкість, а Господня благодать є завжди на крок попереду наслідків гріха. Її Непорочне Зачаття – не ізольований привілей, а необхідна умова для Воплочення Слова Божого, що підкреслює абсолютну святість Того, Хто мав народитися. Бог у Своїй вічній любові вибрав людину – і вибрав її у Своєму Синові «перед заснуванням світу» (Еф. 1,4). Цей вибір не випадковий жест, а предвічний задум любові, у якому людина покликана стати учасником Божого життя (theosis), жити в Його світлі й правді, наповнена обожествляючою благодаттю. Проте людина відповіла на цей дар своїм «ні». У книзі Буття читаємо про цей акт гордині, коли людина прийняла спокусу диявола: бути богом без Бога; самостійно визначати добро і зло. Це був рух від теоцентричності до егоцентричності. У цьому «ні» народилася перша відчуженість та дистанція між людиною і Творцем, що проявилася у страху, у звинуваченні і в небажанні стати у правді перед Господом (пор. Бут. 3, 10-12). Людина, хоч і втрачає через гріхопадіння істинне пізнання Бога, все ж не перестає шукати Того, Хто є началом усього буття. Саме про такий пошук апостол Павло говорить мешканцям Афін: «Мужі-атеняни… Я знайшов жертовник, на якому було написано: Невідомому богові. Те, отже, чому ви, не відаючи його, покланяєтесь, те я вам звіщаю» (Ді. 17, 22-23). Перший симптом гріха – небажання поглянути на себе, на своє серце, на свої провини – залишається суттю гріха і сьогодні. Гріх розриває внутрішню гармонію, віддаляє нас від Бога і закриває очі на правду. Але Господь не залишає людину в її падінні. Він першим робить крок назустріч, промовляючи те вічне й сповнене любові питання: «Адаме, де ти?» (Бут. 3, 9). Це запрошення до примирення й покаяння. Бог терпеливо долає дистанцію, створену нашим гріхом, очікуючи нашої відповіді. Крім цього, гріх прародичів піднімає питання зла. Якщо Бог, Який є абсолютним Добром, створив усе добрим – то звідки походить зло? Перші сторінки Священного Писання (Бут. 1-3) пояснюють: зло народжується зі зловживання свободою та вибором сотвореної істоти упалих ангелів, а опісля людини. Проте у Своєму всемогутньому милосерді Бог не дозволяє злу мати останнє слово. Уже в раю лунає велика обітниця спасіння – Протоєвангеліє: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту» (Бут. 3, 15). Це слово – джерело незламної надії, яке вказує, що через Потомство Жінки – Христа Спасителя – відбудеться остаточна перемога над злом, дияволом і смертю. Церковна традиція завжди бачила в цій Жінці Пресвяту Богородицю – нову Єву, яка своїм послухом відновила те, що втратила перша Єва своїм непослухом, і стане матір’ю всіх відкуплених Божим Сином. З огляду на місію Богоматеринства вона була захороненою від загальної спадщини людського роду — первородного гріха, та ним породженого зла. В цьому є суть Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці: таємниці Божої благодаті, яка огортає її від першої миті буття. Щоб Син Божий міг прийняти людську природу для нашого спасіння, Отець готує для Нього Матір – ту, яка мала бути неторкнутою тінню гріха. Апостол Павло нагадує, що Бог вибрав нас «бути святими й непорочними перед Ним у любові» (Еф. 1,4). У Діві Марії цей задум здійснився унікальним чином. Непорочне Зачаття як догмат Католицької Церкви, урочисто проголошений папою Пієм IX у 1854 році буллою Ineffabilis Deus, означає, що Пресвята Діва Марія від першої хвилини Свого зачаття була збережена від усякої плями первородного гріха, єдиною благодаттю й привілеєм Всемогутнього Бога, задля заслуг Ісуса Христа, Спасителя людського роду. Цей дар, ця Божа благодать, якої удостоїлася Богородиця у самому своєму зачатті, був даний для Неї з огляду на Її покликання, на Її особливу місію в цьому світі. Вона мала стати Матір’ю Сина Божого, і тому Господь Бог від сотворення світу передбачив і зберіг для Неї цю особливу благодать, прихильність, ласку. Часами цей Божий дар, який Вона отримала, називають «привілеєм», мовляв, Вона отримала щось таке особливе, неповторне, унікальне з-поміж усіх людей на світі. Ця ласка Божа, яку Вона отримала, є справді особливою і неповторною: «Ти — єдина з людського роду від гріха первородного не була очищена, але наперед захоронена», — молимося ми в наших літургійних текстах. Вітання архангела Гавреїла: «Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою!» (Лк. 1,28) відкриває правду, що благодать випередила Її народження і зробила Її Всесвятою. Благодать – не просто дар, а участь у Божому житті, світло, яке відкриває людське серце для того, щоб прийняти і вмістити Бога. Народження Марії, дане праведним Йоакиму та Анні після довгих років віри й терпеливості, стає моментом, коли Господь готує «Храм» для Свого Сина. Їхня тиха, але незламна надія, попри бездітність, що тому часі родина вважалася не благодатною, перетворюється на місце Божого дива. Коли Марія відповідає: «Ось я слугиня Господня, нехай мені станеться по твоєму слову» (Лк. 1,38), Вона явить досконалу свободу – свободу від гордині, від страху, від замкненості на собі. Її «так» стає протилежністю до «ні» першої Єви й відкриває шлях нашому спасінню. Непорочно Зачата, Вона є образом Церкви і прообразом кожного віруючого: тим, ким ми покликані стати через діяння Христової благодаті – святими й непорочними. Марія доводить, що людська природа, торкнута Богом, може бути відновлена й освячена у своїй повноті. Сьогоднішнє свято утверджує нас у цій істині, яка є основою нашої віри: Божа благодать завжди випереджає темряву і завжди її перемагає. У часи, коли світ здригається від тривог, глибокого страждання і жорстокої війни, покликання Діви Марії нагадує, що навіть тінь первородного гріха, цей спадок людської недосконалості, не здатна зруйнувати досконалий Божий задум любові та спасіння. Її Непорочне Зачаття – це перший, сяючий промінь, що провіщає остаточну перемогу Христа і Його благовісті. Саме тому це свято лунає так особливо і так близько у наш непростий час. Коли війна руйнує домівки, коли сім’ї живуть у вимушених переїздах і розлуках, коли економічна скрута тисне на плечі нашого народу, Непорочно Зачата постає перед нами як Заступниця, що розуміє наш біль. Вона, що знала біль і страх втечі до Єгипту, близька до кожної матері, яка сьогодні рятує своїх дітей від небезпеки; Вона, чию душу, як пророчив старець Симеон, пронизав меч, глибоко розуміє тих, хто оплакує втрати своїх полеглих героїв. Її непорочність не є віддаленою досконалістю – навпаки, вона є яскравим свідченням того, що зло, у його найрізноманітніших проявах, не має і не матиме останнього слова. Церква не випадково проголосила цей догмат у 1854 році, коли Європа жила в тривогах і революціях. Папа Пій IX утвердив догмат Непорочного Зачаття як знак надії, як орієнтир того, що Божа дія не припиняється навіть посеред найбільшого історичного хаосу. І сьогодні, коли технології підміняють справжню реальність, а холодна байдужість роз’їдає людські серця, ця істина лунає ще виразніше. Первородний гріх проявляється не лише у великому гніві чи жадобі влади, а й у тихій, нищівній байдужості до страждання ближнього. Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішнє свято нагадує нам про наше особисте покликання до обожествлення – до теозису. Через Таїнство Хрещення ми були очищені від первородного гріха, через Таїнство Покаяння – піднесені з наших щоденних гріхів, а через Євхаристію – єднаємося з нашим Спасителем Христом. Пресвята Богородиця супроводжує нас у цьому постійному духовному русі. Вона, що вмістила незбагненного Бога у Своєму лоні, навчає нас вміщати Його у серці – у прощенні тих, хто нас образив, у щоденному служінні ближньому, у витривалій молитві за нашу перемогу і справедливий мир. Кожен воїн світла і добра, волонтер, медик, капелан – це люди, які промовляють Богу своє щоденне «Так» і несуть світло любові та жертовності туди, де воно здається абсолютно неможливим. Тому сьогоднішнє свято всім нам пригадує, що маємо в собі безцінний, нетлінний скарб – Божий образ, який нам необхідно пильно охороняти від зіпсуття через гріх. Воно нас також вчить, що Бог постійно провадить нас, і навіть тоді, коли нам є найважче, Він нас не забуває і не полишає. Довіра до Бога і витривалість у збереженні праведності врешті-решт спричинить те, що Бог навідається до нашого життя, повністю перемінить його і відновить у нас усе святе, чисте і непорочне. Заради цієї великої мети варто жити і заради цього варто змагатися цілим своїм життям. Тож нехай благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 09 грудня 2025 року Божого,м. Борислав Детальніше...