SDE
Публікації за темою: Ярослав (Приріз)

Слово владики Ярослава Приріза в імені Синоду Єпископів УГКЦ на похороні Віри Шевчук

13 квітня 2021
Ваша Святосте, дорогий наш Патріарше! В імені Священного Синоду нашої Церкви, багатотисячного духовенства і монашества, багатомільйонного люду на всіх континентах сьогодні, у цей скорботний для вас, Ваше Блаженство, вашого батька, брата, всієї вашої родини час дозвольте скласти наше глибоке співчуття з приводу переставлення вашої дорогої мами. Божественний Спаситель на Голготі поділився зі Своїми учнями, Своїми братами у вірі, Своєю Матір’ю. З того моменту в дарі священства кожна мати Христового священника є нашою матір’ю. Тому дозвольте сьогодні її назвати також і нашою матір’ю. Святий євангелист Лука благовістить нам: коли Господь, на прохання Своїх учнів, які просили Його про молитву і навчання, відкрив молитву про Небесного Отця і благовістив їм діла спасіння, Божий люд та учні слухали Його. І якась жінка з-поміж народу підняла голос свій і сказала: «Блаженне лоно, що Тебе носило, і груди, що тебе кормили» (Лк. 11, 27).Дорогий наш Патріарше! Протягом цих 10 років вашого предстоятельства нашої Святої Церкви Ви як благовісник істини й миру відвідали майже кожен континент, де б’ється серце віруючих нашої Церкви. І в ці скорботні дні листовно, особисто, через засоби масової комунікації цей люд каже до вашої переставленої в Бозі мами, слуги Божої Віри, – блаженне лоно, що носило Вас. Ваша домашня родинна Церква в часи катакомб берегла вас, як мати Мойсея, від фараонової отрути. Ви так любо згадуєте свою маму. Сьогодні в цілому світі розноситься спогад про той акорд музики, про той камертон, який вона вам передавала як синові – камертон богоспілкування. Ту симфонію, якою Господь на вашій душі, немов на арфі, вигравав свою присутність. Вона вам передавала тональність спадщини – духовної і національної. Як мило ви згадуєте бабусю, дідуся, покійну маму і всю вашу родину. Вона вам це передавала як рідна мати, а Господь на цій невинній душі писав Свій образ і вдосконалював свою подобу. Тому ми сьогодні дякуємо Богові за те, що подарував вам і нам нашу матір. Можна було би сказати словами Івана Золотоустого: «Твоє від твоїх Тобі приносимо». Вона була Твоя, Отче Небесний, і Ти в часі подарував її нам – ту, яка виховала двох синів, що посвятили себе Твоїй Церкві, і один із них став її Главою, Патріархом, наступником великих синів та мужів нашої Церкви. Тому ми сьогодні дякуємо Тобі, Боже, за нашу маму. Сьогодні ми в часі готування до Пасхи. Але сподобив Ти її, Господи, святкувати цю Пасху у вічності. Уведи її через поріг вічності у Свою світлицю, щоби вона святкувала Твою святу Пасху на віки віків. Вічна їй пам’ять! В імені Синоду Єпископів УГКЦ, † Ярослав Приріз,єпарх Самбірсько-Дрогобицький Ваша Святосте, дорогий наш Патріарше! В імені Священного Синоду нашої Церкви, багатотисячного духовенства і монашества, багатомільйонного люду на всіх континентах сьогодні, у цей скорботний для вас, Ваше Блаженство, вашого батька, брата, всієї вашої родини час дозвольте скласти наше глибоке співчуття з приводу переставлення вашої дорогої мами. Божественний Спаситель на Голготі поділився зі Своїми учнями, Своїми братами у вірі, Своєю Матір’ю. З того моменту в дарі священства кожна мати Христового священника є нашою матір’ю. Тому дозвольте сьогодні її назвати також і нашою матір’ю. Святий євангелист Лука благовістить нам: коли Господь, на прохання Своїх учнів, які просили Його про молитву і навчання, відкрив молитву про Небесного Отця і благовістив їм діла спасіння, Божий люд та учні слухали Його. І якась жінка з-поміж народу підняла голос свій і сказала: «Блаженне лоно, що Тебе носило, і груди, що тебе кормили» (Лк. 11, 27). Детальніше...

Владика Ярослав Приріз до Глави УГКЦ на похороні матері: «Сьогодні дякуємо Богові за ту, яка передавала Вам камертон богоспілкування»

13 квітня 2021
Наприкінці заупокійної Божественної Літургії за новопереставлену Віру Шевчук, матір Глави УГКЦ, яку сьогодні, 13 квітня 2021 року, похоронили у Стрию, владика Ярослав Приріз виголосив слово від імені Синоду Єпископів УГКЦ. Детальніше...

Духовенство і вірні єпархії вітають Преосвященного владику Ярослава з Днем його народження

30 березня 2021
Духовенство та вірні Самбірсько-Дрогобицької єпархії вітають преосвященного владику Ярослав Приріза з Днем народження та випрошують у Господа для свого архипастиря міцного здоров’я, щедрої Божої благодаті та рясних плодів архиєрейського служіння! Детальніше...

Владика Ярослав і владика Григорій від імені духовенства й вірних єпархії привітали Блаженнішого Святослава з 10-ю річницею сходження на Патріарший престіл

25 березня 2021
27 березня виповнюється 10 років з дня інтронізації на патріарший престіл УГКЦ Блаженнішого Святослава. З цієї нагоди Главу і Отця УГКЦ привітали архиєреї Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Детальніше...

Владика Ярослав: Чим досконаліше скористаємось періодом Великого Посту, тим радіснішим для всіх нас стане Христове Воскресіння [відео]

14 березня 2021
Перед початком Великого посту владика Ярослав, єпископ Сабмірсько-Дрогобицький, звернувся до вірних зі словом, в якому розкрив значення цього благодатного періоду церковного року. Єпископ зазначив, що у цей великопосний покаянний період, Церква пригадує нам деякі особливі зобов’язання, які в конкретний спосіб мають допомогти нашому внутрішньому оновленню. У нашій мандрівці нас супроводжує особлива молитва святого Єфрема Сирійського: «Господи і Владико життя мого! Дух лінивства, недбайливости, властолюб’я і пустомовства віджени від мене. Духа чистоти, покори, терпеливости і любови даруй мені, недостойному рабу Твоєму. Так, Господи Царю, дай мені бачити мої гріхи і не осуджувати брата мого, бо Ти благословенний на віки віківі. Амінь».  Детальніше...

Владика Ярослав: Наш Кобзар не мріяв бути пророком, але він як Мойсей вивів наш народ з неволі, хоч обітованної землі таки не бачив [відео]

12 березня 2021
10 березня 2021 року у Дрогобичі Владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, взяв участь літературно-мистецькому вечорі "Заповіт" з нагоди 207-ої річниці від Дня народження Тараса Шевченка. Детальніше...

Владика Ярослав: Життя владики Юліяна — це книга Божої любові, яка була відкрита і доступна для кожної людини [фото]

28 лютого 2021
28 лютого владика Ярослав відслужив Божественну Літургію в Катедральному соборі Пресвятої Трійці м. Дрогобич. У цей день минає 8 років відколи до вічності відійшов перший єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії владика Юліян Вороновський. Детальніше...

Проповідь на неділю про Блудного сина (2021)

28 лютого 2021
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! У сьогоднішньому євангельському читанні ми чуємо чудову благовість Христа – притчу про блудного сина. Хоча зміст цієї притчі всім нам добре відомий, проте щоразу вона відкривається перед нами з новою силою у благодаті Святого Духа. Як пише апостол Павло, «Слово Боже живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного» (Євр. 4,12). Воно – мов «гострий меч» або ж «добірна стріла» (Іс. 49,2), а тому постійно проникає щораз глибше, перетворюючи наше земне буття відповідно до Божих задумів. Тому вкотре пригадаймо собі, чого за допомогою цієї притчі Господь хоче нас навчити. Притча про блудного сина, або, краще, про милосердного батька, з одного боку, відкриває перед нами тяжкий та гіркий досвід темряви гріха, а з іншого – Боже милосердя. Тому-то ця розповідь є дуже актуальною в цей період підготовки до спасенного і покаянного часу Великого посту. Вона представляє нам не тільки трагедію та наслідки людського гріха, а й покаяння та радість навернення, але перш за все – образ милосердного Батька, образ безмежної доброти та глибини любові всепрощаючого Бога. Цією притчею Бог запрошує нас пройти дорогою покаяння, з глибокою скрухою серця прийти до Нього зі словами: «Я був неправий». Три часто найважчі слова, які треба сказати собі, Богові та іншим. Тоді до людини, яка має достатньо хоробрості, щоб їх промовити, повертається прощення, мир, сила і нове право на життя. «І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його» (Лк.15,20). Ці слова вводять нас у серце притчі, демонструють суть батьківської постави, який бачить повернення свого сина. Батько не чекає аж поки син наблизиться до його дому, але сам вибігає йому назустріч. Це свідчить про те, що блудний син є бажаний і що на нього чекають. Але батько вибігає із дому не тільки задля цього сина. Радість батька не була би повною без присутності старшого сина, тому він виходить назустріч також і йому, запрошуючи на трапезу. Однак, здається, що старшому синові не до вподоби святковий бенкет; йому не до вподоби батькова радість з приводу повернення молодшого сина, який розтратив родинний маєток, він називає його не «своїм молодшим братом», але каже батькові: «Цей твій син». Для нього його брат залишається втраченим. Усі люди є дітьми Небесного Отця, але у відносинах з Богом вони здебільшого уподібнюються до двох синів з сьогоднішньої притчі, які представляють дві можливості наших відносин з Богом. Перша – це бунт та прагнення бути «вільним», самому вирішувати, що є добре, а що зле, самостійно скеровувати свої дороги. Друга можливість – нещира близькість з Богом, служіння Богові лише поверхово, частиною серця. Постава ж батька до двох синів відкриває повноту милосердя Бога до своїх дітей, свого творіння. Батько називає грішну людину: «Мій син». Бог проголошує людину своїм сином і вона стає ним (1Йо. 3, 1). Євангелист Лука полюбляє залишати притчі незавершеними. Ми так і не дізнаємося, чи старший син увійшов додому і взяв участь у трапезі, чи йому потрібно було також багато часу для зрозуміння, що він є улюбленою дитиною свого батька, хоч і забув про це, а тому потребує навернення. Отці Церкви в алегоричній формі в обох синах притчі вбачають людину, яка в той чи інший спосіб віддалюється від батька який уособлює Небесного Отця. Однак Небесний Отець має Єдинородного Сина який завжди є Йому вірний. Ісус живе вповні радістю Отцівського дому. “Усе, що Отець має – моє” – каже Ісус (Йо.16, 15). Ця Божа радість не стирає Божого болю. Ісус, Син Божий, є людиною страждань, але теж і повної радості. Проблиск цієї правди можемо бачити, коли зауважимо, що у хвилині свого найбільшого страждання, Ісус ніколи не відокремлюється від Отця. Навіть у хвилині, коли він «почуває себе» покинутим (Йо. 15,9-11). Дорогі у Христі! Сьогодні ми вшановуємо восьму річницю переставлення блаженної пам’яті владику Юліана (Вороновського). Він прожив нелегке життя – під трьома різними чужими політичними режимами, і лише в останній третині виділених йому Господом років втішався даром, який Господь послав народу, який він так любив, - незалежною Україною. Владика Юліан щиро вболівав за долю українського народу, часто промовляючи: «Я готовий терпіти, лише б моєму народові було добре». Владика Юліян наслідував те Боже милосердя про яке благовістує нам сьогоднішнє Євангеліє, він був для нас «образом лагідності». Кожен, хто зустрічався з владикою найперше зауважив його щирість, простоту, відкритість і цілковите уповання на Бога. Саме тому він був для нас таким доступним, дорогим і близьким. Цією простотою, лагідністю та непохитною вірою в Божу всемогутність у цьому житті владика здійснив чимало. Життя владики Юліяна – це книга Божої любові, яка була відкрита і доступна для кожної людини. Гортаємо в нашій пам’яті сторінки життя Владики Юліяна і зауважмо, як сильно перегукується це життя із Божим словом про Любов: «Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усе перетерпить. Любов ніколи не минає» (1 Кор, 13, 4-8). Це все – про нього. І в цій любові – справжня його велич. В першу чергу – любов до Бога, до Церкви, до рідного народу, до кожної людини.   Кажучи словами Апостола Павла, блаженної пам’яті архиєрей Юліан «боровся доброю борнею, біг скінчив – віру зберіг» і тепер йому приготований «вінок справедливости» (пор. ІІ Тим.4,7-8). Молячись за упокій цього мужа молитви, ми одночасно благодаримо Господа за ті великі діла, які Він через подвиг віри нашого дорогого владики здійснив для нашої Церкви та Самбірсько-Дрогобицької Єпархії. Сьогодні його немає серед нас фізично, але ми віримо, що він разом з нами молитовно предстоїть перед Престолом Всевишнього на Небесній Літургії. Ми молимось за нього, але одночасно звертаємось до нього, просячи, щоб він не переставав бути таким же ж ревним молільником за свій народ, яким він був і під час свого земного життя. Амінь. + Ярослав 28 лютого 2021 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...

Владика Ярослав відвідав парафію Стрітення Господнього у м. Дрогобич [фото]

15 лютого 2021
15 лютого владика Ярослав (Приріз), Єпископ Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ, відвідав з душпастирським візитом парафію Стрітення Господнього, що у м. Дрогобичі (по вул. Самбірській). У співслужінні о. Тараса Коберинка, адміністратора парафії, та міського духовенства Єпископ очолив Архиєрейську Божественну Літургію з нагоди парафіяльного празника та 5-річчя освячення храму. Детальніше...

Проповідь на Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (2021)

15 лютого 2021
Слава Ісусу Христу! Дорогі у Христі брати і сестри! Різдвяний коло свят завершується празником Господнього Стрітення, що його святкуємо, сьогодні, у сороковий день після Христового Різдва. Цей празник своїм змістом тісно пов’язаний з Різдвом Христа і відкриває шлях до Пасхи. Сьогодні таїнственно споглядаємо, як Пречиста Діва Марія і святий обручник Йосиф приходять до єрусалимського храму, а на руках Богородиці бачимо сорокаденне дитятко Ісуса. Можна сказати, що сьогодні до храму Пресвяту родину привів Господній Закон. Тому що, згідно з старозавітним приписом, на згадку про спасіння Ізраїля під час виходу з Єгипту кожен первенець посвячується Богові (пор. Вих.13, 2). Для того, щоб батьки могли втішатися присутністю цієї дитини, яка є Божою власністю, вони повинні були принести Богові жертву на сороковий день після народження дитини (пор. Лк. 2,24). Але на Стрітення Господнє за цим релігійним обрядом відбулося щось надзвичайне – зустріч людини з Богом, Спасителя зі спрагненим спасіння людством. Три основні елементи варто виокремити у цій євангельській події: таємниця пришестя, реальність зустрічі та проголошення пророцтва.Богослужіння свята пригадує нам насамперед здійснення пророцтва Малахії: «І Господь, що ви його шукаєте, прийде негайно у храм свій» (Мал.3,1). Ці слова сповнились в цю хвилину, коли вперше до своєї святині ввійшов той, який є для неї Господом. Також і псальмоспівець торжественно взиває: «О брами, підніміте главні ваші… щоб увійшов Цар слави. “Хто він - отой Цар слави?”…"Господь сил, він є Цар слави!"» (Пс. 23,7-8.10). Вєрусалимський храм входить Той, на кого чекали століттями, Той, Хто є виконання обіцянок Старого Завіту – Месія,Якого пророкували. Псалмоспівець називає Його «Царем слави».Соломонів храм від моменту його будівництва чекав на очікуваний та таємний прихід Того, Хто був обіцяний. І ось у Стрітенні Архиєрей, істинний і вічний Первосвященик входить до храму. Святиня, яка була збудована людьми для прослави правдивого Бога, мала поступитися місцем святині, яку збудує сам Бог в Єрусалимі. Саме сьогодні прибув до святині Той, Хто має сповнити її покликання, Той, Хто має «збудувати її знову». Навчаючи одного разу в єрусалимському храмі Ісус промовить, що ця будівля, зведена людськими руками, яку вже руйнували вороги, знову буде зруйнованою, але це руйнування буде початком для святині, яку не можливо зруйнувати. Учні ж Ісуса лише згодом після воскресіння Спасителя зрозуміли, що Він «святинею назвав своє тіло» (Йо. 2,20-21). Таким чином Бог укладає Новий заповіт зі своїм народом у своєму Сині, Якого Він «помазав і послав у світ». Святиня Старого завіту очікує на цього Помазаника, очікує на Месію. Можна сказати, що основним покликанням цієї святині є очікування. І ось Господь входить. Несуть його на своїх руках Марія і Йосиф. Він входить як Дитятко, якому лише сорок днів, щоб виконати закон Мойсея. Приносять його, як багатьох інших ізраїльських дітей до святині. Дитя вбогих батьків. Входить він непомітно і неочікувано для всіх, наче всупереч слів пророка Малахії, бо «Бог – тайний» (Іс.45,15), Бог – прихований в людському тілі і народжений у стаєнці, що поблизу Вифлеєму. Ісус як Син Божий був вільний від закону «відкуплення», як і Його Матір – від закону очищення. Євангелист Лука підкреслює, що батьки Ісуса зберегли вірність Божому законові, що заохочував до пожертвування новонародженого і наказував звершити обряд очищення матері (Лк.2, 22-24; Лев.12,2-8). Другий характерний елемент сьогоднішнього торжества це реальність зустрічі. В Єрусалимському храмі відбувається щось дуже особливе. В цей день сюди, керований Духом Святим, приходить благочестивий старець Симеон, про якого святий Євангелист Лука пише: «Чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерті перш, ніж побачить Христа Господа» (Лк 2,25-26). Сьогодні таїнственно споглядаємо тут і пророчицю Анну, яка, «жила сім років з чоловіком від дівування свого; зоставшись вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи Богові вночі і вдень постом та молитвою» (Лк 2,36-37).З юності вона є вдовою і, як така, є символом для Ізраїлю, так і всього людства, яке втратило свого нареченого і живе в повній порожнечі, втративши споглядання бажаного обличчя. Однак ніколи не залишає храм, продовжує шукати і чекати його, молиться і постить, страждає й очікує. Євангелист розповідає нам, що «надійшла вона тієї самої години й почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали визволення Єрусалиму» (Лк 2,38). Симеон був настільки старий, що ніхто з людей не знав про його вік; збився з ліку рокам, мабуть, і він сам. Легенда розповідає, що колись у сивій давнині він в числі сімдесять двох знавців древньоєврейської і грецької мови з наказу Єгипетського царя Птоломея Філадельфа перекладав Святе Письмо для Олександрійської бібліотеки. Йому випало перекладати книгу пророка Ісаї, і коли він дійшов до пророчих слів: «Ось діва зачне у лоні і породить сина і йому дадуть ім’я Емануїл, що в перекладі означає «з нами Бог» (Іс. 7,14), то став вагатися, ніяк не розуміючи, як можна народити дитятко і не втратити дівства. Думаючи, що в цьому місці Святого Письма з вини якогось переписувача вкралася помилка, він хотів закреслити слово «діва» і написати слово «жінка». Та тут явився йому ангел Божий і сказав, що він буде жити так довго, аж поки на власні очі не побачить здійснення цього пророцтва. Старець Симеон виходить на зустріч Марії і Йосифові, бере на руки Дитятко і промовляє слова, які є живим відлунням пророцтва Ісаї: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу твого люду – Ізраїля» (пор. Лк.2,29-32; Іс. 25,7-9). Ці слова є синтезом всього очікування, це – синтез Старого заповіту. Людина, яка їх промовляє, не говорить сама від себе. Це – пророк, який промовляє з глибини об’явлення і віри Ізраїля. Він проголошує завершення Старого і початок Нового Завіту. Старець Симеон і пророчиця Анна – представники Старого Завіту, які, в певному сенсі, прожили все своє життя в очікуванні моменту, коли єрусалимський храм відвідає сповіщений Месія. Симеон і Анна розуміють, що цей момент, нарешті, настав і, заспокоєні цією зустріччю, вони можуть із миром у серці прожити останні моменти свого життя (Лк. 2,29-32). У цій тихій зустрічі слова і жести прекрасно висловлюють реальність події, яка відбувається. Пришестя Месії не пройшло непомічено. Воно було відчитане пронизливим поглядом віри, яку старець Симеон проявляє в своїх зворушливих словах. Ким насправді є це Дитятко якого приносять сьогодні до храму? Фундаментальну відповідь в історії світу і людства пророчо проголошує старець Симеон, який, пригортаючи Дитя до своїх грудей, відчуває в ньому «спасіння» Боже, «світло на просвічення поган», «славу» людей Ізраїля, «падіння і піднесення багатьох в Ізраїлі», «знак, якому будуть противитися». Таким є це Дитя, яке хоч і є «Царем слави» і «Господом святині», але перший раз входить до неї в тиші, приховано і в слабкості людської природи. Третім елементом, який з'являється у сьогоднішньому святі, є пророцтво.Сьогодні звучать воістину пророчі слова. «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі…»(Лк 2,29-32). Цією піснею ми молимося кожного дняна Вечірні. Таким чиномперед ніччю, яка наступає, звучить гімн про перемогу над темрявою.Старець Симеон, звертаючись до Марії каже: «Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк 2,34-35). Дитина буде одночасно причиною падіння і підняття багатьох в Ізраїлі. Бо вона несе спасіння, яке не буде прийняте всіма. Тому багато виступить проти Нього, згіршаться і впадуть,такожі учні покинуть Його,але Він є Спасителем усіх, хто заблукав і спотикнувся. Тут розкривається таємниця смерті і Воскресіння Господа, яка, подібно меча, пронизує серце учня і всієї Церкви, прообразом якої є Марія – Богородиця. Ця таємниця буде жити постійно в історії учня, який проходить також шлях від хреста до перемоги.Таким чином, хоча ми є ще на початку життя Ісуса, однак ми вже орієнтуємося на Голготуі на хрест, яким Ісус остаточно підтверджується як знак протиріччя. Усе це нам сказано вже на початку, на сороковий день після народження Ісуса, у святі Стрітення. Дорогі у Христі! У сьогоднішньому святі страх перед смертю – страх перед самим Богом, Який власне є життям! – розвіюється, як туман після сходу сонця. Тепер старець на схилі життя вже більше не є у тіні смерті, але обіймає своїми старечими руками Того, Хто є Дателем життя. Тільки зустріч з Господом може врятувати нас від отрути смерті. Очі Симеона вже не бачать перед собою темряви, але Зорю життя — Боже спасіння. Зустріч із Ісусом Спасителем дозволяє жити і померти в мирі. Це здивування для тих, хто, стоячи голодним перед дверима, за якими він уявляв собі прірву темряви і небуття, після того, як вони відкриваються, бачить освітлений зал і чудово розставлені столи, приготовані для бенкету. Він повільно піднімаючи ногу, переступає поріг і може взяти участь у цьому святкуванні на яке нас запрошує Господь (пор. Лк.14,16-24). Спасіння є приготоване Богом «перед усіма народами». Воно не є зарезервоване лише для Ізраїля. Воно є світло для всіх людей, що перебувають ще в безодні темряви і тіні смерті (пор. Лк 1,79; Іс 42,6; 49,6). Хто довіряєтся Божому провидінню, приймає Христа, той ніколи не буде блукати в темряві. Також ми сьогодні святкуємо особливе свято богопосвячених осіб у нашій Церкві, тих людей, які справді побачили Світло, які зрозуміли, що в Христі Ісусі є життя і задля нього вартує залишити усяке інше життя, вартує «всяку нині житейську відкласти печаль». У цей день ми дякуємо Богові за дар монашого життя і молимось за покликання, як до священичого, так і до чернечого життя. Не можемо уявити собі життя Церкви без присутності монашества, які повністю посвячуються Богові та обітами убожества, чистоти й послуху жертвують своє життя Богові, виконуючи особливе посланництво в Христовій Церкві. Рівно ж у сьогоднішньому святі всі ми є покликані відкрити черговий раз для себе правду, що наше життя є Божим даром, що Господь дбає про нас, є для нас дорогою, правдою і життям. Ми повинні свідчити, що те життя, яке маємо, є нам Богом подароване. Наше життя остаточно належить Богові, а нашим покликанням є бути носіями світла, миру, любові і надії. Тому маймо відвагу віддати своє життя у посвяту Богові – «Твоє від Твоїх Тобі приносимо». А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь. + Ярослав 15 лютого 2021 року Божого,м. Дрогобич Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 1 з 103
^ Догори