SDE
Публікації за темою: Старосамбірський деканат

У Старому Самборі пом'янули Героїв Крут [фото]

29 січня 2019
29 січня Україна відзначила 101-у річницю подвигу Героїв Крут. 1918 року відбувся бій між 5-тисячною більшовицькою армією та 300 студентами й курсантами, які загинули, захищаючи підступи до Києва. У Старому Самборі відбулися  заходи з вшанування пам’яті Героїв Крут. Детальніше...

У Старому Самборі відсвяткували сторіччя Злуки [фото]

24 січня 2019
Кожного року 22 січня українці збираються разом, аби відзначити чергову річницю багатогранної події – День Соборності України. Почасти люди забувають чим є особливий для нас цей день, одні приходять за завичкою чи з ввічливості, інші надто зайняті «своїм життям» щоб пам’ятати чи надавати будь якої ваги такому святу. Власне, тому і не приходять, мовляв – це зовсім не потрібно, «не модно…», «…нехай йдуть ті, хто немає що робити…», «...є і важливіші справи…» тощо. Проте Україна впевнено існує на карті світу, долаючи військову агресію, шквал людської байдужості та егоїзму, часто зневаги, популізму, корупції і т.д. Не дивно, коли хтось спитає : «Як ще досі ми не розсіялися поміж іншими націями, а навпаки всіляко подаємо надію іншим». Детальніше...

Фестиваль коляди у Старому Самборі [фото]

11 січня 2019
В гарну днину, добрий час, і з Різдвом вітаю вас, і з вечерею святою, веселою колядою! Відчиняйте двері ясенові, бо Різдво ступає на поріг знак добра Господньої любові в світлі Вифлеємської зорі! Хай це свято лине в кожну хату, в кожнім серці свій залишить слід будьте дужі, щирі і багаті щастя вам і довгих многих літ! Детальніше...

У Старому Самборі відсвяткували свято Миколая [фото]

28 грудня 2018
Вже усталеною традицією церква Святого Миколая у Старому Самборі збирає з нагоди улюбленого свята малечі дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування. Детальніше...

Світла радість для душі [фото]

21 грудня 2018
«Без грошей можна прожити, адже ми народилися з порожніми руками, а без любові жити неможливо, бо людське серце, як найважливіший орган, живиться хлібом із джерела вічного» Зиновій Филипчук Детальніше...

У Старому Самборі вшанували День Гідності та пам'ять жертв Голодомору [фото]

28 листопада 2018
21 листопада, у 5-ту річницю революції гідності, активно долучилися до відзначення Дня Гідності та Свободи. Заходи розпочалися прецесійною ходою від церкви св. Миколая до площі «Небесної сотні». Панахиду за полеглими Героями Небесної Сотні відслужив о. Михайло Николин, декан старосамбірський. Відтак священик звернувся до громади з проникливим патріотичним словом. Детальніше...

У Старому Самборі говорили про сімейні цінності [фото]

21 листопада 2018
20 листопада у греко-католицькій парафії святого Миколая м. Старий Самбір відбувся навчальний семінар на тему "Приготування до подружжя", де діти старших класів почерпнули чимало знань з біоетики (сестра служебниця Діогена - викладач з Біоетики університетів Львова та Тернополя), та психології (психолог, психотерапевт п. Маряна Бісик). Детальніше...

Як святкували 100-ліття ЗУНР у Старому Самборі [фото]

03 листопада 2018
1 листопада було, є і залишився в українському житті однією з найбільших подій української історії. Саме тоді, 1 листопада 1918 року після шести століть іноземного поневолення західноукраїнських земель, виникла національна українська держава, яка на основі Тимчасової Конституції стала іменувати себе Західно Українською Республікою. Рішення, яке було прийнято цього дня, назавжди перекреслило плани полонізації західно – українських земель. Детальніше...

У Старосамбірському деканаті відсвяткували 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії [фото]

22 жовтня 2018
21 жовтня владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, з нагоди відзначення ювілею 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії у Старосамбірському деканаті очолив Архиєрейську Святу Літургію у храмі св. Миколая Чудотворця у Старому Самборі. Детальніше...

Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії в Старосамбірському деканаті

22 жовтня 2018
Слава Ісусу Христу! Всесвітліші і всечесніші отці, улюблені в Христі брати і сестри! У сьогоднішньому Євангелії Ісус Христос розповідає нам притчу про сіяча, а пізніше на прохання учнів пояснює її значення. Зерном, яке сіяч сіє на своєму полі, є слово Боже. Тому значення цієї притчі для духовного життя християнина у великій мірі залежить від того, що ми розуміємо під словом Божим. Слово Боже – це передусім звернення Бога, люблячого Батька до людини, свого творіння. У притчі Христос порівнює Слово Боже до зерна, яке сіється, Його можуть потоптати люди, видзьобати птиці, заглушити терня. Цей образ Слова–Зерна відкриває нам кенозис – сходження самого Бога, який з любові до людини у воплоченні стає вразливим аж до смерті і то хресної. У притчі нас вражає до певної міри щедрість Сіяча – він не жаліє зерна, а сіє всюди. Бог не нав’язує нам своє Слово, Він нам його пропонує. Тому Господь знову і знову виходить сіяти своє Слово широко, вдосталь і щедро… Св. Йоан Богослов починає Євангеліє новим поняттям про Бога, вказуючи, що наш Бог є Слово. Слово, яке було на початку і з Нього все постало (пор. Ів. 1,1). Зі Священного Писання знаємо що Бог своїм Словом сотворив світ (пор. Пс 32,6), Він підтримує цей світ Словом (пор. Євр 1, 3), і врешті Він судитиме в кінці часів світ Своїм Словом (пор. Йо 12,48). Слово Боже є «Живе та діяльне, гостріше від усякого меча двосічного», воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця (пор. Євр 4,12), воно є «сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (пор. Рим 1,16), це «слово життя» (пор. Фил 2,16), це «слово примирення» (пор. 2 Кор 5,19) – каже апостол Павло. А пророк Ісая говорить: «Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть, отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав» (Іс 55:10 – 11). Це означає, що Слово Боже є дієвим, Господь сказав і створилось, це Слово здатне давати життя і його утримувати. Христос є Словом Отця, Він сам особисто промовляє до людини в різний спосіб: через слухання, читання, внутрішнє натхнення, бачення, висновки із різних обставин життя, тощо. Слово Боже приходить до людини не тільки в храмі чи на молитві, але всюди, де вона перебуває. Звернімо увагу на те, як ми слухаємо? Як слухаємо Слово самого Господа? Як слухаємо один одного? Як слухаємо голос нашої совісті? В нашому житті слухання має дуже важливе значення. Вміння слухати – це велике мистецтво, через слухання ми отримуємо мудрість і знання. Під час кожної Божественної Літургії, перед читанням Слова Божого, ми чуємо заклик священнослужителя до вірних: «Премудрість! Будьмо уважні». Цей заклик спонукає вірних стати причасниками Божого Слова, щоб бути готовими до прийняття зерна, яке Господь щедро сіє. Заклик «Будьмо уважні» чуємо як перед читанням Апостола, так і перед читанням Євангелія. Важливо запитати себе, чи дійсно я уважно вслухаюся в Слово, яке промовляє до мене Господь, роздумую та живу ним. Притча пояснює нам, що Слово Боже, що приходить до людини, має багато перешкод в людині, поки вона відважиться жити правдиво по-християнському або, іншими словами, так, щоб це Слово приносило добрий плід життя. Люди часто легковажать собі Словом Божим, із приглушуванням сумління кидаються у вир грішного життя, щоб шукати задоволення з тимчасових примарних насолод. Ісус пояснює учням і нам, що диявол дуже піклується про те, щоб Слово Господнє зробити неплідним у нашому житті. Окрім того, також непостійність людини у своїх переконаннях, спокуси, клопоти, багатства, життєві розкоші, заглушують Слово, щоб воно не принесло жодного плоду в нашому житті. Наш слух є недосконалий, земля нашого серця – неплідна… Отож оті колючки і каміння треба усунути, тверду землю – зорати... Слово вимагає слухання, воно потребує закритися від зволікання світу – це вчинок великої уваги. Щоб чути Слово Боже, треба мати внутрішнє вухо, яке налаштоване на Божий голос. «Вівці мої голосу мого слухаються, - каже Ісус. - і я їх знаю: вони за мною слідують» (пор. Ів. 10, 27). А святий Павло каже, що віра народжується від слухання Божого Слова (пор. Рим 10,17). Отож, є дуже важливо зрозуміти, що наше слухання народжує віру – довір’я до Бога. Бо як ми можемо повірити в щось, якщо не чули про нього нічого, якщо нам ніхто не дав навіть натяку, що таке взагалі існує? Ісус постійно наголошував «слухайте…», постійно проповідував, навчав, пояснював, а тих, хто Його слухав, називав «Блаженними» (пор. Лк.11,28).             Словами цієї притчі Господь також хоче сказати нам наскільки важливим є грунт, тобто людське серце у сприйманні Слова Божого. Людей, які чують та виконують слово, Ісус називає щасливими: «Блаженні ті, що слухають Боже слово і його виконують» (Лк 11, 28). Зростати в статусі учня Ісуса (тобто бути християнином) означає дозволити слову пускати корінь в глиб нашого серця, щоб відтак могти встояти в час випробувань та спокус, яких не бракує «кожного дня і кожної години», плід завжди приноситься у терпінні (пор. 8, 15). Неможливо принести добрий плід віри, не бажаючи нести у своєму житті страждання. Якщо людина всіляко уникає страждання, не може пожертвувати чимось своїм заради ближнього не зможе приносити плоди добра. У притчі «Про сівача» Ісус згадує про різних людей, які Його слухають, але з різних причин не дають плодів, залишаються такими, якими були і перед тим. Їх життя не змінюється. До кого ми належимо? Ми слухаємо Христа? Якщо слухаємо, тоді як це робимо, що потім стається з нами? Погляньмо на наше життя і пригадаємо скільки ми примножили добра, що було засіяне в нас? Скільки ми передали іншим Божої науки, понад усе добрими прикладом? Сіяч сіє зерном, що було зібране. А якщо був не врожай, чи тоді він зможе засіяти багато? Значить якість землі і умови впливають на урожайність, бо зерно завжди є добрим. І якщо в цьому світі є мало добра, то це може бути через те, що мало було зібрано раніше? Саме тому християни мають якісно помножувати доброту, щоб вона проростала і давала плоди. А зібрані плоди, щоб знову  були посіяні.  Коли хтось зробив нам добро, стараймося помножувати його в кілька раз і прикликати Боже благословення на свою сівбу, щоб і вона була плодовита та щедра Дорогі у Христі! Цю Божу любов до людини, це життєдайне Слово яке дає життя вічне ми відкриваємо у Церкві, де Бог продовжує нам служити ділами свого відкуплення. І в цьому році наша Самбірсько-Дрогобицька єпархія - місцева Церква, Народ Божий, що проживає в нашому мальовничому прикарпатському краю, - святкує 25 років від заснування. Історія нашої єпархії - це історія правдивих християн і щирих українців, які прийняли дар Христової віри від своїх предків, засвідчили вірність Христові та Його Вселенській Церкві ціною свідчення власного життя і мучеництва та нині продовжують жити своєю вірою і передавати її своїм дітям та внукам як найцінніший спадок та найбільший скарб. Народна мудрість каже: «Хто знає своє минуле, той має майбутність». Хоч і відносно молода, Самбірсько-Дрогобицька єпархія не постала на пустому місці, а є спадкоємицею однієї з найдавніших єпископських катедр України – Перемишльсько-Самбірсько-Сяноцької. Датою заснування вважається перша половина ХІІІ ст., однак її витоки сягають часів ще перед Свято-Володимировим Хрещенням Русі-України. Історія християнства на теренах Самбірсько-Дрогобицької єпархії сягає традиції святих рівноапостольних Кирила й Методія, просвітителів слов’янських. У Никонівському літописі міститься згадка про існування окремої Самбірської єпархії, церковна традиція про існування якої знаходить підтвердження у грамоті 1422 року. Історичні джерела зберегли імена трьох самбірських єпископів: Авраама (1254 р.), Євфимія (1271 р.) і Антонія (1295 р.). Тому цілком правдоподібно, що в XIII ст. існувало Самбірське єпископство, яке на початку XV ст. було прилучене до Перемишльського. Після ІІ Світової Війни славна Перемишльська Єпархія фактично припинила своє легальне існування. Її територія була поділена між Польщею і Радянським Союзом. Лише з крахом комуністичного режиму на цих землях з древньою християнською традицією вдалося відновити повноцінне церковне життя: в Польщі – через відновлення Перемишльсько-Варшавської Архиєпархії; в Україні – через створення нової Самбірсько-Дрогобицької єпархії, 12 липня 1993 р.Б.. Ювілейний рік це – добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Ми дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі – священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром для нашої єпархії. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові. Хотілося б, щоб цей ювілейний рік став нагодою для кращого пізнання нашої церковної традиції, спонукою для поглиблення віри, дбайливого передавання її прийдешнім поколінням та мужнього її свідчення у світі, у якому, на жаль, зустрічаємо нові загрозливі тенденції, які, якщо на них належним чином не реагувати, можуть привести до чергової морально-духовної катастрофи – не меншою від тієї, яку світ пережив у ХХ ст. у вигляді комуністичного і нацистського режимів. Також сподіваюсь, що цей ювілейний рік допоможе нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин – у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, у єпархії, як місцевій Церкві, та в парафіяльній громаді. Нехай Господь щедро благословить кожного хто трудиться над прославою Його Імені, а благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь. + Ярослав 21 жовтня 2018 року Божогом. Старий Самбір Детальніше...
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 1 з 16
^ Догори