Проповідь в Неділю Сліпонародженого (2020)
25 травня 2020
Христос Воскрес!
Дорогі в Христі брати і сестри.
З сьогоднішнього євангельського читання дізнаємося, що дорогою до Єрусалимської святині Ісус зустрів сліпого від народження чоловіка. Учні запитали Його: «Учителю, хто згрішив? Він – чи батьки його, що сліпи він уродився?» (пор. Йо. 9, 2). «Ані він не згрішив, ані його батьки, - але щоб ділам Божим виявитись на ньому» – каже Христос (пор. Йо. 9, 3), таким чином Господь вчить нас подивитися іншими очима на проблему страждання, яке так часто зустрічаємо на дорогах людського життя.
Хрест Христовий змінив сенс людських болів і страждань фізичних і моральних назавжди – вони вже не покарання і не прокляття. Страждання відкуплені відтоді, як Син Божий узяв їх на себе. Завдяки Христовому хресту самі страждання стали своєрідним усезагальним, вселенським таїнством спасіння для людства.
Дуже часто в нашому щоденному житті ми не розуміємо, як колись апостоли, таємниці терпіння, і здається, що причина нашого нерозуміння є в тому, що наші очі не звернені на Христа розп'ятого і воскреслого. Чим глибше вникаємо в таємницю християнського життя і досконалості, тим краще розуміємо позитивну вартість терпіння. Можемо сказати, що разом із страстями Христа і Його воскресінням кожне людське терпіння знаходиться в новій ситуації. Вже в Старому Завіті праведний Йов розумів його коли говорив: «Я знаю - Захисник мій живе...» (пор. Йов. 19,25). І відносно цього розуміння скеровував своє власне терпіння, яке без спасіння не могло б мати повноти свого значення.
Людина знаходить у воскресінні Ісуса Христа нове світло, що допомагає їй переходити густу темряву сумнівів, безнадійності, пониження та переслідування. Тому Апостол народів пише: «Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа і надмір утішення» (пор. 2 Кор. 1,5). Світ пізнає в нас образ Христа і задля того поводиться з нами так, як поводився з Христом. Бо ж хто любить Бога, той страждає у світі, хто відкривається Богові і в любові пише історію власного існування, той неминуче сходить на хрест, а мудрість хреста - це логіка воскресіння (пор. Йо.16, 33). Однак для цього потрібне довір’я в Божу любов і милосердя. Потрібно молитись і жити «Таїнствами Спасіння», щоб знайти досить сили і змогти відректися самого себе взяти свій щоденний хрест і йти слідом за Христом (пор. Мт. 16, 24).
Оздоровлення сліпородженого, про яке читаємо у сьогоднішній Євангелії, є дуже промовистою подією, яка відкриває нам, з одного боку страждання невинної людини, а з другого – силу Божої любові та милосердя. Можемо собі уявити стан чоловіка, який був позбавлений зору ще від лона своєї матері. Його життя почалося та протікало в цілковитій темряві, так що він ніколи не бачив своїх батьків, тим більше не мав гадки побачити обличчя Месії, Сина Божого, на якого очікував весь Ізраїль. Кожен, хто проходив повз нього, відчував, що такий стан для людини не є природній і може є наслідком якогось тяжкого гріху.
Ісус, відповідаючи учням про причину цієї тілесної сліпоти, спрямовує їх погляд в іншу площину, в якій така тілесна недуга є тільки символом набагато гіршої темряви, яка обіймає весь людський рід після гріхопадіння наших прародичів – темнота духовна. Сліпота ця унеможливлює пізнання правди, яка нас визволяє (пор. Йо. 8, 32). Це зло, починаючи від Адама, успадкувала кожна людина і вже не бачить Бога як Отця, себе самого як сина, а інших як ближніх. Такою темрявою оповита кожна людина, яка засліплена життям без Бога. Тому Христос сьогодні відкрито заявляє як учням, так і кожному з нас, що саме Він є тим Світлом невечірнім для просвічення духовних сліпців, які живуть у темряві гріха (пор. Йо. 9, 5). У пролозі євангелиста Йоана сказано, що Боже Слово, є джерело життя всього, що існує, - є світлом людей (пор. Йо.1,4). Ісус, Воплочене Слово, Син Чоловічий і Син Божий, об’явив себе як життя і світло. Життя і світло є внутрішньо пов’язані між собою: вийти на світло означає народитися. В сьогоднішній благовісті представлено дорогу хрещення: це дорога просвітлення, яка робить нас новими людьми народженими з висоти з води та Духа (пор. Йо. 3,3-5). Охрещенні є названі просвітленими (пор. Євр 6,4;10,32). Тому християнська віра з своєї природи є «баченням». Не йдеться тут про особливі чи надзвичайні видіння, а про те, щоб відкрити очі на дійсність. Адже людина є від народження сліпою. Гріх, морок і страх закрили їй очі і проектують на її уста її ж переживання. Лише світло любові дозволить їй відкрити очі і побачити дійсність. Ось чому Спаситель, уздоровлюючи сліпородженого, разом з тим відкриває йому також і його очі віри (пор. Йо. 9, 38).
Помазання очей незрячого глеєм ще не дає прозріння, але чоловікові наказано Господом піти і вмитися в Силоамській купелі. Це - вчинок віри. Це не так як Нааман-сирієць у схожих обставинах (пор. 2 Цар. 5,10-12). Незрячий зразу ж послухався і отримав дар зору. Силоамська купіль, що означає «посланий» – це ніщо інше як Ісус, який є справді «Посланим». Для ранніх християн Ісус був Силоамською купіллю, вода якої представляла воду хрещення, якою Ісус обмиває наші очі сьогодні, щоб дати нам світло свого божественного об’явлення. Так само як він запитав сліпородженого: «Віруєш…?», Він питає і нас сьогодні у хрещенні, і ми відповідаємо Символом Віри, після якого ми, як і сліпороджений, схиляємося і поклоняємося Йому. Розповідь про зцілення сліпородженого часто використовувалася у підготовці оглашенних, яких Рання Церква готувала до хрещення. Святий Августин каже: “Цей сліпий показує людство... коли сліпота є невірством, а прозріння є вірою... Він вмив свої очі у купелі, яка перекладається як «посланий»: він в Христа охрестився.”
Ісусові чуда є праобразом чудесних речей, які стаються у Церкві під час звершення святих Тайн. Жодна вода не може обмити душу людини від гріха, однак це звершується під час хрещення силою Святого Духа присутнього в обряді таїнства Хрещення Церквою. Той самий Святий Дух діє і в олії під час святої Тайни Єлеопомазання і, передовсім, у Таїнстві Євхаристії – євхаристійному хлібі та вині. Святі Таїнства є початком майбутнього часу.
Християнський мислитель Ориген метафорично говорить про дві «книги», які ми повинні прочитати, щоб зрозуміти сотворений Богом світ. Перша – це наша душа, яка «відчитує» події власними очима та розумом. Другою книгою є Святе Письмо. Ці дві книги взаємодоповнюються. Читаючи Святе Письмо, ми краще розуміємо самих себе, і легше віднаходимо духовне значення його текстів для нас. Коли ми пізнаємо духовний сенс існування людини, тоді також розширюється і наше розуміння реальності. Один вчений ботанік часто ходив до лісу збирати зразки рідкісних рослин і коренів. Його побачив лісник і почав за ним стежити, проте не побачив нічого підозрілого у поведінці того чоловіка. Коли вчений зауважив, що за ним іде лісник, взяв його за руку і сказав до нього: «Ходи зі мною і я тобі покажу те, що ти ще ніколи не бачив на цій території». Лісник почував себе дещо ображеним, але позволив себе попровадити: «Чи бачиш ці рослини? Вони ніде більше не ростуть, лише на цьому пагорбі. І подивись на цей незвичний вид комах!» Тоді зник скептицизм лісника. Пізніше він визнав: «Я ходив по цій території як сліпий, а той чоловік відкрив мені очі».
Світ був створений, щоб нас провадити до Бога. Глей і вода, використані Ісусом, оздоровили сліпонародженого. В алегоричному сенсі все Боже створіння повинно лікувати нашу духовну сліпоту. Ми часто забуваємо про Бога, ми не зауважуємо Його на нашій дорозі життя, де, натомість, зауважуємо і захоплюємось іншими речами та особистими пріоритетами. Однак все творіння говорить: Творець існує, все було нам дане, щоб бачачи ми підносили душу до Господа.
Космос є монументальним діянням Божественого Митця. Природні науки досліджують його, проте Творець очікує, що духовні люди через всесвіт пізнають Його Самого. Так як визначні твори мистецтва стають в повні зрозумілими лише експертам, так і діла Божі можуть споглядати духовні люди. У Старому Заповіті таких людей спочатку називали «видющими», тому що вони пояснювали іншим їхні видіння. Потім, саме тому, що вони говорили, їх називали «пророками». Вони відкривали перед іншими правдиве бачення реальності. Свої слова вони записували самі, або це робили їхні учні. Так народилися книги, які ми називаємо Священним Писанням.
Дорогі у Христі, сьогоднішнє Євангеліє відкриває нам тайну нашої віри - можливість бачити нашого воскреслого Господа і Творця своїми духовними очима. Господь прагне розвіяти духовну сліпоту в кожному із нас. Він прагне роз'яснити, що Він є світлом для світу, він відкриває очі на правдиву реальність, хоче показати всі наші темні сторони, на які є прикро дивитися, бажає уздоровити нас від темряви наших гріхів та пристрастей. Ісус зможе привернути нам духовний зір тоді, коли ми будемо готові поглянути на свої темні сторони гріха, навернутися до Бога і відчути потребу Його помочі. Він вчить нас покори, щоб людина могла відвернутися від гордого ідеалу самої себе і визнати свою гріховність перед Господом. Після цього Ісус наказує «іти», це означає не затримуватися на одному місці, але прямувати вперед дорогою досконалості життя. Слова Ісуса є джерелом, яке очищує людину, обмиває з усіх уявлень, які спотворили первісний і правдивий образ Божий в нас. Адже кожен з нас отримав таке оздоровлення у Тайні Хрещення, через яку ми перейшли як через силуамську купіль і завдяки якій ми стали називатися Божими дітьми, дітьми Його світла. Тому стараймося відкрити свої серця, щоб могти сказати: «Вірую Господи» і поклонитись Йому. А благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця і причастя святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
24 травня 2020 року Божого,м. Дрогобич
Детальніше...
Проповідь на Неділю Самарянки (2020)
17 травня 2020
Христос Воскрес!Дорогі в Христі брати і сестри!
П’ята неділя після Пасхи у літургійній традиції Церкви присвячена євангельській розповіді про розмову Ісуса Христа з жінкою-самарянкою, яка відбулася в Сихарі, одному з міст Самарії. Тому сьогоднішній день і називаємо Неділею самарянки.
Христос подорожує з Юдеї в Галилею, і Його шлях проходить через Самарію. Самарія — область між Галилеєю на півночі та Юдеєю на півдні. Коли Ісус з учнями йшов з Юдеї до Галилеї або зворотно, вони проходили через Самарію. Географічно це був найзручніший маршрут, хоча й небезпечний: іноді самаряни ображали паломників, які прямували з Галилеї до Єрусалиму, тож більшість воліла йти обхідним маршрутом долиною Йордану до Єрихону й звідти вгору, до Єрусалиму. Але того разу, про який оповідає євангелист Йоан, вони без пригод йшли на північ через Самарію.
Щоб краще зрозуміти сьогоднішнє Євангеліє доцільно звернути увагу на декілька подій біблійної історії. 931-й рік до Різдва Ісуса Христа, в Єрусалимі помирає цар Соломон і його смерть завершила період розвитку та єдності Ізраїльського царства. Як каже нам священне писання, Соломон віддалив своє серце від Господа (пор. І Цар. 11,4). Як наслідок, по його смерті царство розпадається на дві частини. Одну частину (десять колін) очолює слуга Єровоам, другу частину (два коліна) очолює син Соломона — Ровоам. У перших столицею стане місто Самарія, у других залишиться Єрусалим. Однак новостворене Ізраїльське царство під проводом Єровоама швидко впадає в ідолопоклонство і в 721 році його захоплює асирійський цар Саргон. Більшість поневоленого народу було депортовано в асирійський полон, а на їх місце заселено інші поганські народи, які асимілювалися з місцевим населенням. Таким чином у новоствореного народу частково залишається віра в одного Бога, але поряд є і поклоніння ідолам. Самарія стає країною двовірства і цим суттєво відрізняється від Юдеї. Після повернення з Вавилонського полону юдеї через віровідступництво заборонили самарянам брати участь у відбудові зруйнованого храму та міста Єрусалиму (пор. Ез 4,1-5), а ті навіть перешкоджали юдеям відновлювати єрусалимський храм. Всі ці події стали причиною великої неприязні між юдеями і самарянами.Отож сьогоднішня євангельська блавовість веде нас на територію Самарії до криниці Якова — прабатька Ізраїля, де Ісус зустрівся з жінкою-самарянкою. Для багатьох євреїв і самарян така поведінка Ісуса Христа виглядала незрозумілою, адже жінка належала до народу, котрий здавна ворогував з євреями. Однак у цій зустрічі Христос показує правдиву ціль післаництва Сина Божого, котра перевищує різні викривлені людські уявлення, адже Господь є джерелом любові для всіх, незалежно від їх національності, територіальної чи політичної приналежності. Христос приходить до людей не для того, щоб від них щось отримати, але щоб дати їм те, що потрібно для їхнього спасіння.
Вслухаймося уважно у сьогоднішній діалог Христа із самарянкою. Жінка говорить про речі матеріальні та земні, Христос натомість веде мову про справи духовні та вічні. Спочатку вона пізнає в Ньому тільки звичайного подорожуючого юдея, Він же знає усі таємниці її життя. Самарянка виявляє свої поверхові знання про прихід очікуваного Месії, Христос же являє перед нею саму суть, відкриваючи їй себе як Месію, чого може не робив навіть перед юдеями. «Отож прибув він до одного міста в Самарії, яке називається Сихар... Там і криниця Якова була. Натомився з дороги Ісус, тож і присів біля криниці; було ж під шосту годину», — розповідає нам Євангелист (Ів. 4,4-6). Ісус сів біля криниці і чекає. Але Він не чекав на апостолів, які пішли в місто купити харчів. Він чекає на безсмертну душу. Бог завжди нас очікує. Його голод і спрага за душами були більша, ніж голод за їжею і спрага за водою. Надходить жінка з Самарії води набрати й Ісус до неї каже: «Дай мені напитися» (Ів. 4,7). Звернімо увагу, що Ісус не підходить до неї, із запитаннями про Біблію, не розпитує її про особисте життя, Він просто просить напитися води. Він говорить з нею ввічливо і лагідно, у неї є те, що Він «потребує» — посудина, щоб напитись води. Простим проханням «Дай мені напитися» Ісус з легкістю ламає стіну поділу, яку столітня ненависть побудувала між юдеями і самарянами. Апостол Павло пише: «Він наш мир, він, що зробив з двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу» (пор. Еф. 2,14).
Ідея води і спраги є центральною темою в розмові Ісуса з самарянкою. У центрі цього всього є фундаментальна правда: у людському серці є така спрага, яку може втамувати лише Бог. У кожній людині є те невимовне і невдоволене прагнення, що чогось бракує, ця внутрішня порожнеча — вакуум Бога, який лише Господь може заповнити. «Ти створив нас для Себе, Господи, і неспокійне наше серце, поки не спочине в Тобі», — каже святий Августин.
Тоді каже їй Ісус: «Кожен, хто п’є цю воду, захоче пити знову ...але той, хто п’є воду, яку дам йому, не матиме спраги повіки» (Ів. 4,13-14). Якщо хтось спраглий — любові, прощення, відчуття мети життя, миру та життя вічного, нехай зрозуміє, що єдиним джерелом осягнути це є Ісус наш Господь. Той, хто напився води живої, розуміє, що джерела світу цього порівняно з цим ніщо інше як болотисті калюжі. Про це Ісаак Сирін каже: «Будьте спраглими Христа, щоб Він міг наповнити вас своєю любов’ю». Спрага за Богом є найглибшою і доки ця фундаментальна спрага не буде вгамована, ніщо інше не зможе задовольнити людину. Господь обіцяє нам дар внутрішнього життя, внутрішньої енергії, джерела, які є в нас самих. Він всередині нас помістить «криницю —джерело», щоб зробити нас незалежними від зовнішніх обставин. Тому дар Господа — це дар джерела, який струменіє у життя вічне, це — Святий Дух, Який оновлює і виховує, формує нас цілісними людьми на образ і подобу Божу. Присутність Святого Духа у нас створює цей внутрішній струмок, який тече у життя вічне. Жінка сказала Йому: «То дай мені, пане, тієї води, щоб я не мала більше вже спраги та не ходила сюди черпати» (пор. Ів. 4,15). Самарянка прийшла до криниці набрати води. Ісус запропонував їй воду життя. Він сягнув до неї через її потребу води. Багато з нас спочатку приходять до Ісуса, бо ми, як і ця жінка, щось потребуємо від Бога і знаємо, що Він може задовольнити наші потреби. Але коли жінка зробила перший крок до Ісуса, вона зрозуміла, що Він може запропонувати щось глибше, ніж просто задоволення якихось матеріально — тілесних потреб. Він запропонував їй живі стосунки з Богом.
Тоді Ісус каже до неї: «Піди ж, поклич чоловіка свого та повертайся сюди. Жінка відповіла „Нема в мене чоловіка“. Добре єси мовила, — відрік їй, — Не маю чоловіка. П’ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, — не чоловік тобі. Правду мовила єси» (пор. Ів. 4,16-18). Можемо собі уявити, як почувалася самарянка, почувши такі слова від Ісуса? Один письменник з багатою уявою поклав в її уста такі слова: «Коли він сказав мені правду про мене, неначе вітер вдарив мені в обличчя. Це мене вразило. Я хотіла провалитися крізь землю. Він не ображав і не судив мене як інші учителі закону. Він був більше схожий на лікаря, який діагностує хворобу і каже: «Ось тут ваша біда. Ми мусимо щось із тим зробити, якщо ви хочете одужати». Він відкрив мою велику проблему, мій великий гріх. Він змусив мене подивитися правді в вічі й я зрозуміла, що маю щось із тим зробити, якщо я хочу таке життя, яке Він мені пропонує. Але я не мала сміливості щось із тим робити. Деякі зміни є надто значними, тому я намагалася змінити тему розмови. Думаючи, що він вчитель закону, я подумала, що доброю ідеєю буде запитати його щось про релігію, я сказала до Нього: "Бачу, пане, — пророк ти. Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите — в Єрусалимі місце, де поклонятися треба«(пор. Ів. 4,19-20). Самарянка намагалася відділити поклоніння Богові від життя. Поклоніння сконцентроване на місці, будові, храмі, не є справжнім, якщо воно розлучене з життям. Ми почитаємо Бога не лише устами, але й нашим життям. «Бог — Дух. Ті, що Йому поклоняються, повинні в дусі й правді поклонятися» (пор. Ів. 4,24).
Дорогі брати і сестри! Як часто і ми дивимося на все поглядом прив’язаності до матеріального світу, міряємо земними мірками та прагнемо насититися тим, що лиш на короткий час приносить задоволення. Христос відкриває самарянці і нам правду про те, що тільки Бог може наповнити людське серце своїми дарами, залишаючи при цьому за нами вільний вибір: прийняти або ж не прийняти ті потоки Божих ласк, що пливуть з Його безмежної доброти. І тоді, коли людина стає у правді перед світлом живого Бога, вона здатна зрозуміти також темноту своїх гріхів і свого життя. Правда — це Особа, Істина — це сам Бог. Ісус про себе виразно сказав: Я — дорога, правда і життя (пор. Ів.14,6). Віднині жити в правді означає жити в глибокому з’єднанні з Ісусом. Прийняти Його до свого особистого життя як Бога і Господа. Покланятися Богові в правді означає також пізнати правду про своє власне життя. Ця правда інколи буває не така рожева, як ми часто намагаємось показатися перед іншими людьми. Ця правда буває болюча. Слова Христа про неправедне життя самарянки по-особливому вплинули на неї: вся таємниця, з якою вона ходила, яка її мучила і дорікала за гріх, була виявлена, і що характерно, від цього їй аж ніяк не стало гірше на душі, а навпаки, вона відчула полегшу на серці, Господь зняв з її душі гнітючий тягар, так що вона вже з твердим переконанням говорить до Христа «...бачу, що ти пророк» (пор. Ів. 4,19). Тоді вона застосовує давню практику — відкладанням питання на потім, мовляв колись нам треба буде зустрітися з Богом, але не сьогодні. Тому, припускаючи, що Ісус пророк, вона знову намагається відкараскатися від Нього. Цього разу вона стає дуже побожною і каже: «Відаю, що має прийти Месія, чи то Христос. А прийде, то все і звістить нам» (пор. Ів.4,25). Вона думала, що до цього ще багато часу, щоб впорядкувати своє життя. Вона могла відкласти вирішення своїх особистих проблем на пізніше — не тепер. Так як і ми! Колись ми примиримося з Богом, але зараз ми дуже зайняті іншими справами і пошуками, у нас свої пріоритети, тощо. Але самарянка не знала, що у цей момент Істина прийшла до неї.
Тоді Ісус сказав до неї: «То я, що говорю з тобою» (пор. Ів.4,26). Тепер вже не можна було уникнути чи відкласти питання. Тепер вона віч-на-віч з Месією. Їй з усіх людей, грішній жінці з Самарії, яка мала п’ять чоловіків, Ісус об’являє себе як Месія. До цього моменту навіть Його учні повністю не визнавали Його Месією. Але цій жінці з Самарії Ісус привідкрив це особливе об’явлення.
Коли вона впізнала Його, "покинула свій глечик і побігла в місто«(пор. Ів.4,28). Вона покинула свій глечик, вона забула про нього. Він буде непотрібним для води живої, яку запропонував їй Ісус. Дехто каже, що забутий глечик символізує старі покинуті речі після приходу Христа: гріхи, звички, страхи, упередження, тощо. Вона забула його, бо знайшла щось набагато краще. Святий Іван Золотоустий каже: «Після покликання апостоли покинули свої сіті, вона з власної волі без жодного повеління залишає свій глечик і, окрилена ласкою, сповняє обов’язок благовісниці. Вона кличе не одного чи двох осіб, як Андрій чи Филип, а піднімає усе місто і приводить людей до Ісуса».
Досягнувши міста, самарянка сказала людям: «Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос він?» (пор. Ів.4,29). Один з біблійних мислителів пише: «Яка добра вчителька самарянка! Вона не дає готових відповідей. Вона лише ставить питання і дає можливість самими шукати відповідь. Напевно їй важко було мовчати, бо вона знала відповідь від Тебе — Господи, коли Ти сказав їй: „Я є Месія. Той, що говорю з тобою“». Багато людей стали учнями через те, що вони почули і зустріли Господа. Тоді жителі Сихари сказали жінці: «Віруємо не з-за самого твого оповідання — самі бо чули і знаємо, що направду Він — Спаситель світу» (пор. Ів.4,42).
Жінка самарянка після зустрічі з Христом змінюється в першу чергу внутрішньо — пізнає в Ісусі Месію, а потім свою переміну проявляє назовні — кличе інших мешканців Самарії до Христа. Приклад сьогоднішньої євангельської жінки-поганки, котра велику частину свого життя провела негідно, вчить нас, що ніколи не є пізно встати з гріха, з упадків. Син Божий прийшов у світ, щоби спасати тих, що погибають, заради нашого спасіння вийшов на хрест, щоби всіх нас з собою воскресити до життя вічного та святого. Символічним є те, що самарянка залишає свій порожній глечик біля стіп Христа і біжить, наповнена духовною радістю, щоби поділитися нею з іншими. Вона залишає біля Христа свою «духовну порожнечу», наповнюється живою водою, Духом Святим, і спішить служити Господу і людям та запрошуючи інших до зустрічі з Господом.
Дорогі у Христі, історія про самарянку з сьогоднішньої Євангелії вчить нас потреби безнастанно шукати зустрічі з Богом і освячувати наше життя. З волі Божої такою спасенною криницею і місцем зустрічі з Богом є Христова Церква. У кожній нашій парафіяльній спільноті вона живить нас у благодаті Святого Духа Божим Словом, святими тайнами, з яких ми маємо нагоду постійно користати. Коли кожен з нас зрозуміє, що Господь постійно чекає нас біля тієї криниці, щоби відкрити нам правду про нас, перемінити і щедро наповнити наше серце своєю любов’ю та миром, тоді зможемо радісно ділитися дарами Божої благодаті також з іншими, являти Бога світові.
Приходьмо і черпаймо у наших храмах на наших парафіях, живу воду, про яку говорить сьогодні Христос, тобто Божу благодать, відкрившись на яку ми здатні змінити наше життя і зростати як добрі християни, ревні парафіяни та віддані вірні своєї Церкви — Матері. Сьогодні ж, бажаю, щоб кожен з нас, як колись самарянка, зустріли Господа нашого Ісуса Христа, а Його благодать та любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа, нехай буде з усіма Вами. Амінь.
+ Ярослав
17 травня 2020 року Божогом. Дрогобич
Детальніше...
Проповідь на неділю Розслабленого (2020)
10 травня 2020
Христос Воскрес!
Дорогі в Христі драти і сестри!
Сердечно вітаю всіх вас з цього чудотворного місця прослави Пресвятої Богородиці у Грушівській іконі. Сьогодні ми прибули сюди дуже скромно, не чисельним гроном, з огляду на обмежувальні заходи, які запровадили державні органи. Ніщо не може стримати нас, християн, від того, аби вшанувати нашу Небесну Матір на місці, на якому вона так чудесно прославилася. Ми прибули сюди, аби в імені духовенства, монашества і мирян нашої Самбірсько-Дрогобицької єпархії в цей час випробувань, страху і неспокою занести наші молитви до Господа за посередництвом Пресвятої Богородиці.
Грушів, до якого прибувають прочани, відомий у цілому світі як місце чудесної появи Пресвятої Богородиці. Згадаймо хоча б 1987 рік: Україну вже кілька десятків років поневолював безбожний більшовицький режим; наша Церква була заборонена і переслідувана; храми зачинені... І ось як проблиск світла у цій темряві лунає звістка про те, що в селі Грушові, поблизу м. Дрогобича, з’являється Пресвята Богородиця. Ця новина миттєво облітає цілий світ і сюди, незважаючи на протидію богоненависницької ідеологічної системи та зусилля брехливої пропаганди, потоками линули сотні тисяч людей, щоб помолитись на цьому відпустовому місці, зачерпнути води з цього чудотворного джерела. Пройшло кілька років і безбожний режим впав так, що ніхто цього навіть не сподівався і не передбачував.
Від цієї благословенної події нас віддаляють 33 роки, але ми і по-сьогодні переживаємо її як Благовіщення нашої релігійної і національної свободи. Своєю появою Пресвята Богородиця допомогла нам перебороти рабський страх, який довгі роки сіяла безбожна більшовицька система, розбудити у своєму серці найглибші духовні почуття та тугу за Богом. Тут ми знову відчули, що ми - християнський самобутній народ, який має свою богоносну культуру, котра глибоко закорінена в правдивій Христовій вірі. Вороги правди не могли знищити це наше духовне багатство. В Грушові ми сповнилися сили стати на захист своїх понівечених духовних і національних скарбів. У цьому чудотворному місці Господь, за молитвами своєї Пречистої Матері, зціляв наші забруднені гріхом душі, повертав утрачений дар віри, подавав надію оновлення та відродження. Відтоді ми вчилися бути інакшими людьми, адже кожного із нас у свій спосіб доторкнулася Божа благодать…
Дорогі брати і сестри, у сьогоднішню неділею Розслабеного ми разом з Церквою продовжуємо роздумувати над пасхальною таїною – Воскресіння нашого Господа. Збираючись цими днями на богослужіннях, які переживаємо в часі оголошених державою обмежувальних заходів переважно у наших домівка – у домашній церкві, ми, ніби наслідуючи апостолів у перші дні після Пасхи, таїнственно зустрічаємось з Воскреслим Христом. Євангельське читання сьогоднішньої неділі звертає нашу увагу на саму основу християнської духовості – особу Ісуса Христа, нашого Спасителя. Це той справжній Богочоловік, приходу Якого чекав не тільки хворий при купелі, що з глибини свого зраненого і самотнього серця промовляє: „Немає чоловіка, який би мені поміг...” (пор. Ів.5,7), але і все людство потребує Його спасительного оздоровлення. Адже Ісус прийшов, щоб принести Добру Новину убогим, терплячим та знедоленим проголошуючи своє післаництво такими словами: „Господній дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести добру новину бідним, звіщати полоненим визволення, випустити пригноблених на волю....” (Лк.4,18).
Святе Письмо подає нам приклади того, як Христос сповнює своє післаництво у співчутті та милосерді над тими, хто потребував зцілення чи допомоги. Три євангельські слова, що їх ми часто чуємо в Євангелії, дуже гарно відображають ту повноту Божого світла і любові, з якою Христос приходить у темінь людських скорбот та страждань. Отже ми ще пам’ятаємо сумну атмосферу скорботи та плачу, що наповнила дім померлого Лазаря. Його найближчі оплакують гірку втрату дорогої людини, панує безнадія та сум. І тут Святе Письмо подає ці важливі і спасенні слова: „І тоді прийшов Ісус”... Хвора Теща апостола Петра, гірке досвідчення болю та страждання... І знову чуємо: „Тоді прийшов Ісус”. Розгублені апостоли після Воскресіння, серед них апостол Тома, який не знаходить в собі сили, щоб повірити, бо ще всі наповнені гіркими почуттями Страсної П’ятниці, нібито втратили Господа, на якого покладали надії… І далі чуємо: „І тоді прийшов Ісус”.
Рівно ж і сьогоднішнє Євангеліє оповідає нам про те, що на місце людської недолі, горя та смутку, тяжких людських стогонів та плачу приходить Той, „Хто прийшов шукати і спасти те, що загинуло” (Лк.19,10). Христос звертає свій Божественний погляд на одного чоловіка, про якого здається забули всі. Ось уже впродовж 38 років він тут лежить в надії на те, що колись прийде та хвилина, коли він дочекається чиєїсь допомоги, щоби діткнутися до цілющого джерела. Він терпить нестерпний біль, приниження та несправедливість. Адже тут були і заздрість, і ненависть, і суперечки, і стогін хворих – справді важке та страшне місце. І Господь Ісус прийшов у це місце скорботи, щоб розділити з людьми їхні страждання. Адже шлях Христа – не просто співчувати людям та оздоровляти, Він сам стає одним із них, ступає шляхом приниження та добровільних страждань, і тим самим перевертає встановлений порядок: Він переконує людей не просто робити добро нужденним та терплячим, але бачити у них прихованого Бога, виявити їхню силу, котра також може зцілювати та звільняти.
Мати- Церква, бажаючи слідувати за прикладом Христа, розуміє стогін болів та терпінь наших братів та сестер. Сьогоднішній день – неділя Розслабленого – є присвячений хворим. Бо справді є дуже важливим показати світові, що страждаючі не повинні бути відкинуті. Вони можуть нам багато об’явити, адже їхні страждання – це не тільки, як часто думають люди, якась кара за гріхи. Хоч слід признати, що дуже часто своїм неправедним та грішним життям люди самі себе карають різними хворобами та немочами. Про цей зв’язок між здоров’ям людини та неморальним життям дуже ясно вчить нас сьогодні Ісус, Котрий зустрівши оздоровленого вдруге в храмі дуже чітко промовляє: „Ось ти видужав, - тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталося” (Ів.5,14).
Отож, людські страждання можуть бути і цінністю для тих, кого вони дотикають, як і для всіх, хто зуміє побачити в них засіб до освячення душі через упокорення, через наслідування терплячого Христа, страждання якого стали спасенними для всього людства. Для багатьох це може стати доброю нагодою щоб більше довіритися Богові, але також, щоб побачити потреби не тільки власні, але і вміти послужити іншим у їхніх немочах. Це дуже гарно змальовує сьогоднішня євангельська оповідь, в якій нас найперше вражає те, що чоловік, який довгі літа страждає, розбитий тілесно і заламаний духовно, проте не знайшов нікого, хто б міг простягнути йому руку допомоги. Сьогодні мусимо визнати, що це стається і в наш час із мільйонами людей, до яких часто і ми залишаємося холодні серцем, не знаходимо помочі для тих, хто страждає хворобами, знаходиться у душевному відчаї, хто шукає і не може знайти свого шляху в житті, і врешті прагне світла – Живого Бога.
Дорогі брати і сестри, кожен з нас часто стоїть зі своїми потребами та болями в притворі цілющого джерела. Ми чули про джерело в Єрусалимі, в котре кидалися розпачливі люди, але яке зрідка ставало цілющим, тільки тоді, коли ангел зрушував воду. Ми натомість маємо ті невичерпні та постійні джерела, в яких справді зможемо знайти допомогу. Найперше – це Слово Боже, в якому є все необхідне для духовного життя людини. Наше джерело – це також Свята Чаша – Пресвята Євхаристія, в якій черпаємо поживу життя вічного, це також і наша щоденна молитва, взаємна любов та пошана, гідне християнське життя – це ті джерела, з яких не поодинці, але кожен може користати щоденно.
І врешті хочу сьогодні особливо підкреслити те, що всі ми дуже щасливі, адже можемо прибігати також і до того справді невсихаючого джерела помочі та материнської підтримки, котрою є для нас Небесна Мати. Тут у Грушові, біля цієї криниці, по особливому відчуваємо це. У Молебні до Пресвятої Богородиці молимось: «Всіх скорбних радість і пригнічених заступниця, скитальців потіха, бурями гнаних пристань...». У цьому розбурханому морі життя нашою надійною спокійною пристанню, де можемо безпечно пережити шквал негараздів, є наша Пречиста Мати. Вона – стіна, охорона, щит і покров для своїх дітей, а передусім – спокій і домашній затишок дому Бога Отця, приготований для нас – дітей Марії. Тут знайдемо не тільки спокій від війни, хвороби та інших потрясінь, але й спокій власної душі і совісті. Не забуваймо про це джерело миру й якнайчастіше прибігаймо до Богородиці. В щоденному неспокої та турботах знайдімо хвилину, щоб помолитися біля Її ікони.
Обмежувальні державні заходи проминуть, але нехай ніколи не проминає наша хода до Божого Храму, до Її відпустових місць, яких так багато у нашому народі. Як співаємо у нашій побожній пісні, «ще не чувано ніколи, щоб вона не помогла: чи у болі, чи в недолі цього земного життя», тому, починаючи від апостольських часів, християни глибоко шанували і величали Пречисту Богоматір. На Її честь встановлювались свята, споруджувались величаві храми, писались ікони, співались молебні й акафісти, укладались молитви і вірші та побожні пісні прослави. Наші предки посвячували Її опіці нашу землю, як це зробив князь Ярослав Мудрий; військо, як це робили наші козаки і повстанці. То ж з повною довірою заносімо й ми наші молитви до Божої Матері, бо Вона щедро роздає свої материнські ласки для своїх синів і дочок, яких у Христі Господі прийняла на Голготі і не залишила у своєму Успенні.
Крім нашої природної матері і Пречистої Богородиці маємо ще одну матір – святу Церкву. Святий Кипріян каже: «Не може мати Бога за Батька той, хто Церкву не має за матір». Любімо цю Матір – Церкву, вона нас породила у святій Христовій вірі. Захищаймо і допомагаймо їй. В Церкві Христос перебуває у Пресвятій Євхаристії, тут Він навчає людей через євангельське слово, освячує нас через святі Таїнства. Добре це розуміє ворог людського роду, тому в Церкві бачить для себе велику небезпеку і намагається її переслідувати, відтягнути від неї людей. Робив він це у минулому, продовжує свою деструктивну діяльність і тепер. Зараз є намагання світу цього знищити Церкву Христову, скомпрометувати її, очорнити, розколоти. Це і різноманітні секти, і новітня підступна богоборча ідеологія секуляризму, гендеру й інші шкідливі явища, які намагаються сховатись за привабливими гаслами... Проте дияволу не вдасться зруйнувати Церкву: вона є Тілом Христовим, збудована на Петровій скелі і "пекельні ворота її не подолають" (пор. Мт.16,18). Навіть якби Церкву покинуло багато людей, як це було через переслідування в минулих століттях, чи як стається зараз в деяких країнах колись християнського Заходу, проте при Тілі Христовому завжди залишатимуться найвірніші учні разом з Пречистою Богоматір’ю, як це було при Хресті, коли побитого, зневаженого і розп’ятого Христа покинули всі, крім Його Матері Марії, улюбленого учня Йоана та кількох побожних жінок (пор. Йо. 19, 25). Пречиста Діва і Церква нерозривні. Хто любить Богородицю, той любить Христову Церкву. Хто наслідує чесноти Богоматері, той підтримує Церкву і свою батьківщину в трудних хвилинах.
Дорогі в Христі! Сьогоднішній день є також днем Матері.Тому сьогодні подякуймо Богові за великий дар материнства, котрим Він нас обдарував. В цю неділю ми з вдячністю згадуємо про наших матерів, котрі нас народили, виховали, піклувались нами. Ми вшановуємо також нашу неньку Україну, на землі якої ми виросли й увібрали все її культурне багатство. Тож з нагоди Дня Матері вітаю сердечно всіх матерів! Бажаю всім Вам, щоб Ваше материнство було милим Богові та людям, а особливо вашим дітям. Ви звершуєте величне служіння – виховання майбутнього нашого народу, а тому прошу Вас виховувати своїх дітей добрими християнами, патріотами свого краю, гідними синами та дочками Матері Церкви й України.
Сьогодні ми з глибини душі дякуємо Богові за наших матерів. Приносячи цю Євхаристійну Жертву, ми молимося з Пречистою, Преблагословенною, Славною Владичицею нашою і Богородицею і Приснодівою Марією за всіх і за все: за наш народ, Церкву й Україну, за наших матерів, за наших воїнів і волонтерів, за лікарів і хворих. Нехай світло Божої правди прожене всяку темряву і неспокій з нашої землі, щоб очима віри ми могли споглядати славні Божі діла в нашій історії і сьогоденні. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь!
+ Ярослав
10 травня 2020 року Божого,с. Грушів
Детальніше... Проповідь на неділю Мироносиць (2020)
04 травня 2020
Христос Воскрес!Дорогі у Христі брати і сестри!
Сьогодні маємо чергову неділю після Свята Христової Пасхи, яка розповідає нам про нові обставини, які супроводжували воскресіння нашого Господа. Євангельське читання, яке цього дня пропонує нашій увазі Церква, має дві частини. В першій головною дієвою особою є Йосиф, побожний чоловік з Ариматеї. Він не втратив віри і відваги навіть тоді, коли апостоли покинули Ісуса і ховались за зачиненими дверима, через страх перед юдеями та римською владою. В другій частині сьогоднішньої благовісті ми бачимо вже не кінець тижня, яким була п'ятниця страстей, але початок нового тижня, перший день нового сотворіння. В цей день – неділю, перший по суботі – жінки, що раніше лише споглядали на місію, яку виконував Йосиф з Ариматеї і Никодим, стають головними особами у благовісті воскресіння.
Саме від гробу, який виявився порожнім, бере початок неймовірна вістка про воскресіння нашого Господа. Перший зв’язок між страстями і воскресінням проходить через жінок, які вирушають до гробу, щоб намастити тіло Ісуса. Це Марія Магдалина, Марія, мати Якова, і Саломія, – ті жінки, які в момент Христового розп’яття «дивились здалека» (пор. Мр. 15,40). Тож в обох випадках свідками були ті самі жінки. Повторюючи їх імена, євангеліст Марко творить своєрідний місток між похованням і воскресінням Ісуса Христа та підкреслює, що одну подію не можна розглядати без іншої.
Пригляньмось ближче до першої частини сьогоднішньої благовісті. Йосиф з Ариматеї і Никодим, які поховали Ісуса, були членами синедріону, але одночасно були вони й таємними учнями Христа. Вважається, що вони або не прийшли на засідання синедріону, який допитував Ісуса й обвинуватив Його, або були там, але боялися заступитися за Ісуса. Подумаймо, якою важливою у той момент була б для Ісуса підтримка цих двох осіб! Але Йосиф і Никодим боялися, тому й втекли або промовчали. Лише після смерті Ісуса вони подбали про гріб і саван для Нього як Царя і Господа.
Незважаючи на це, на прикладі цих двох людей – Йосифа і Никодима – ми бачимо, як діє Божа сила. Спасительна Христова смерть вплинула на них так, як не могло вплинути Його життя і присутність серед них. Коли Ісус помер на хресті, Йосиф забув свій страх, «прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса» (пор.Мр.15,43). Не пройшло й години зі смерті Ісуса, коли збулося Його пророцтво: «Я ж коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе» (пор. Йо. 12,32). Сила хреста почала змінювати боягузів на героїв, а нерішучих на мучеників. Хіба у цьому немає послання до теперішніх «таємних учнів» Ісуса? Сила хреста і воскресіння може змінити на свідків та новітніх учеників і святих Церкви Христової навіть таємних учнів і тих, хто сьогодні вагається через глибоке розкаяння.
Далі Євангелія оповідає нам: «Як же минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Саломія купили пахощів, щоб піти і намастити його» (Мар.16,1). У Біблії записано, що слова «Христос воскрес» були вперше промовлені ангелом до мироносиць. Жінки ніколи не покидали Ісуса. Вони були з Ним до кінця під хрестом. Вони дивилися, де поклали Його тіло. Вони першими прийшли до гробу і першими дізналися про воскресіння. Вони першими проголосили цю новину, коли побігли розповісти про благу вістку учням, які тоді все ще боялися, а тому поховалися. Так мироносиці стали першими благовісниками Христового Воскресіння.
Під час жахливих подій страждань і смерті Христа, жінки виявилися хоробрішими, ніж Його найближчі учні. Проте ця хоробрість не залежить від статі. Це любов робить людей сміливими! І неважливо кого: чоловіків чи жінок. Ці жінки сильно любили Христа, тому й були сильними. Розкаяна грішниця Марія Магдалина, яку Христос воскресив від могили гріха до нового життя у Бозі, перша проголосила добру вістку воскресіння. До честі жіноцтва завжди треба пам’ятати: вони були найближче до хреста у Велику П’ятницю і першими біля гробу у воскреслий ранок.
«Рано-вранці... прийшли вони до гробу, як сходило сонце» (Мар.16, 2). Ранок – це найкращий час для того, щоб зустріти воскреслого Господа у молитві. Наші дні будуть справді благословенними, якщо кожного дня «рано – вранці» ми звертатимемо свої думки до Ісуса переможця смерті. Жінки пішли до гробу на світанку, – Христос є тим правдивим Сонцем, яке має освітлювати наш день з перших його хвилин. День буде зовсім іншим, якщо почати його з Ісусом.
Це було «першого дня в тижні», коли вони пішли до гробу і побачили, що він порожній. Перший день тижня – це звичайно неділя – День Господній. Це день Воскресіння нашого Господа, у цей день Він з’явився своїм апостолам. Неділя – перший день тижня – досі залишається днем, коли ми як Мироносиці приходимо до Божого храму з пахощами нашої віри і любові та зустрічаємо живого і воскреслого Христа через Слово Боже і святі Таїнства. Це дуже по особливому виявляється у недільній Утрені, коли після читання Євангелія, яке розповідає про одну з одинадцяти появ Ісуса після Воскресіння, вірні вітають поцілунком воскреслого Христа у Євангелії, яке священнослужитель виставляє на тетраподі. Воскреслий Христос приходить і стає посеред нас. Ми бачимо Його своїми очима і цілуємо своїми устами. У цій єдиній дії Утреня охоплює усе значення Дня Господнього – особисто зустріти воскреслого Христа сьогодні у Його слові і Євхаристії. Саме тому, коли ми молимося на недільній Утрені, то промовляємо: «Воскресіння Христове бачивши...». Через нашу особисту зустріч з Ним у Його слові й Євхаристії, ми справді Його бачимо…
«Вони купили пахощі, щоб піти і намастити Його» (Мр. 16.1). Той факт, що жінки принесли пахощі, вказує на те, що вони не чекали воскресіння. Коли закотили камінь до гробу, поховали не тільки Христа, але й їхню надію. У жінок була лише одна думка – намастити тіло мертвого Ісуса, дія зроджена відчаєм і неймовірною любов’ю. Мироносиці не йдуть до гробу з порожніми руками. Вони купили пахощі, щоб прийти і намастити Його. Ми також можемо щось принести Христові. Навіть якщо ми заплямовані важкими гріхами, ми можемо принести початок доброї волі у розкаянні, трішки любові, щедрості до інших, нашу слабеньку молитву. Без сумніву, наші бідні дари не відкотять камінь від гробу, бо наш доступ до воскреслого Ісуса і до сили Його Воскресіння залишається дивовижним даром Божественної благодаті, але той факт, що ми не прийшли до гробу з пустими руками, покаже, що наше серце також не є зовсім легковажне. Якими пахощами ми можемо намастити Ісуса? Святі Отці та біблійні мислителі вважають, що немає кращих пахощів ніж покаяння, навернення, відданість, віра, надія і любов…
Коли жінки наближались до гробу то говорили між собою: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?» (пор. Мр.16,3). Євангеліє чітко каже, що камінь був важкий. Багато з нас відчувають, що питання жінок торкається і нас. Бо у багатьох душах Ісус похований як у гробі. Він паралізований, нерухомий. Він закритий важким каменем, каменем гріха, незнання, байдужості, каменем поганих звичок, які накопичувались роками. Можливо, ми хочемо відкотити камінь і досягнути живого Господа, але не маємо сили. “Хто відкотить камінь для нас?” «Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, - був бо дуже великий» (пор. Мр.16,4). Деякі камені ми можемо відкотити самі. «Відкотіть камінь», - наказав Ісус біля гробу Лазаря. Деякі перепони ми можемо усунути, і ми мусимо це зробити, щоб сталося диво. Але каміння, які для нас надто великі може відкотити лише Господь. Справді ангел Божий спустився з неба, відкотив камінь від входу і сів на нього (пор. Мт. 28,2).
Часто в духовному розумінні «землетрус» необхідний. Певним чином, усунення будь - якої перепони, що віддаляє нас від Ісуса, не може бути частковим ремонтом. Справа полягає не в тому, щоб забрати чи пересунути декілька зайвих камінців, поправити певні деталі і залишити цілісність недоторканою. У цьому випадку потрібен землетрус. Зміна має бути абсолютною, торкатися усіх аспектів нашого буття. Навернення – це духовний землетрус. «Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу... А він до них промовив: “Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали” (пор. Мр.15,5-6) Надгробний камінь завжди має напис: «Тут лежить, тут похований». Але Ісусове воскресіння змінило цей напис. Над кожною могилою переставленого християнина у Христі Господі, чути тиху мову Спасителя: “Я живу, і вони також живуть”. Відкочуючи камінь від гробу, Бог відкотив найбільший камінь на землі – камінь смерті. Він здобув остаточну і повну перемогу над гріхом і його наслідками. Усі камені, що лежать на нашому шляху, є лише уламками старого «каменя смерті», однак старий камінь – найбільший з усіх – вже відкочено.
«Але йдіть, скажіть його учням і Петрові, що Він випередить вас у Галилеї: там Його побачите, як Він сказав вам» (пор. Мр.16,7). Чому Ісус так хотів зустрітися з своїми учнями в Галилеї? Яке значення має ця зустріч у Галилеї, про яку так часто говориться в Євангелії? – Саме у Галилеї більшість апостолів мали першу, незабутню зустріч з Учителем. Там вони вперше почули Його і пішли за Ним і віддали Йому свої серця. Тепер їхня віра піддавалася жахливому випробуванню, тому вони потребували ще раз увійти у цю Галилейську атмосферу і знову знайти там Ісуса, відчути новизну і радість першої зустрічі, відновити свою віру і послух. Для нас це також є правдою. У житті кожного з нас є Галилея – момент, можливо, давноминулий, коли ми особисто зустріли Ісуса, почули Його і намагалися йти за Ним. Відтоді, гріх, забуття, неохота, страх, байдужість віддалили нас від Господа. У час сильної кризи ми, як апостоли, покинули Вчителя. Воскреслий Ісус хоче зустріти нас у Галілеї. Він просить нас оживити пам’ять і полум’я першої зустрічі. Коли ми станемо тим, ким були, ми знову знайдемо Його. Нам не треба казати: «Це дуже важко», бо Він приготував дорогу і «випередить нас у Галилеї». Невидимо присутній Він йде перед нами до Галилеї нашої душі, якщо ми йдемо за ним, то кожен крок ставатиме легшим, і прийде час та година коли, якщо не тілесними очима, то очима віри і любові, ми досягнемо невимовної певності Його присутності.
«Але йдіть, скажіть його учням і Петрові, що Він випередить вас у Галилеї» » (пор. Мр.16,7). У цих двох словах учням і Петрові – надзвичайна чутливість Ісуса до людей, які згрішили, спотикнулися. Він знає, що Петра мучить відчуття того, що він недостойний. Він знає, що почувається невпевнено, чи може він ще належати до числа 12 апостолів, після того як тричі відрікся Ісуса. Тому Ісус згадує ім’я Петра: «Ідіть скажіть учням і Петрові» (пор. Мр.15,7). Петро має радіти з усіма, його потрійне зречення Ісуса на деякий час віддалило його від апостолів, але щире каяття повернуло його знову до їх числа. Тому Св. Іван Золотоустий у своєму Огласительному слові на Пасху закликає не сумувати тих, хто знову і знову спотикнувся і впав, бо прощення воскресло у Христі Господі.
Дорогі у Христі, жінки-мироносиці, які дали назву сьогоднішній неділі по Воскресінні ГНІХ, символізують кожного практикуючого християнина чи християнку. Дивлячись на їхню любов до Бога і вірність, подумаймо, чи ми кожної неділі і свята ходили до Святого Храму, а отже, чи шукаємо Христа, прагнемо зустрічі з Ним. Навіть теперішній час загального карантину не звільняє нас від цих роздумів. Чи маємо ми спрагу, незважаючи на ніщо – страх, розчарування, слабкість, зустрітися з Ісусом? Не забуваймо, що під час Божественної Літургії проходить все життя Христа – від Різдва, через навчання, терпіння і смерті до Воскресіння. Що ми приносимо Христові, приходячи кожної неділі чи свята до храму? Наше “пахуче миро” — це щира молитва, покора, смиренність, чистота серця, любов і повагу до ближнього, а чи може навпаки – ми не прагнемо зустрічі з Богом і залишаємося замкнені на Його благовість. Тому просімо у Воскреслого Господа благодаті Святого Духа, щоб просвітив наш розум, очистив серце, допоміг побачити себе в євангельських повчаннях і прикладах і через пережиття Євангелія змінити наше життя на гідне і християнське. А жінки-мироносиці нехай допоможуть нам усім прийти до Воскреслого Христа, побачити Його у нашому житті і вже ніколи не залишати Його науки, заповідей, зустрічей у Таїнствах та свідчення про Нього на дорогах нашого життя. Нехай так буде – Амінь!
+ Ярослав
3 травня 2020 року Божогом. Дрогобич
Детальніше... Проповідь на Томину неділю (2020)
26 квітня 2020
Христос Воскрес!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Восьмий день після Христового Воскресіння Церква називає Томиною або Провідною неділею. Сьогоднішня Євангельська благовість вияснює нам деякі безцінні теми Христової істини. Напочатку зустрічаємо цей прекрасний Євангельський вираз: «Тоді прийшов Ісус, став посередині, тай каже Мир вам» (пор. Йо.20.19). Христові учні зі страху перед юдеями були зібрані за зачиненими дверима в Єрусалимі. Їхні серця були сповнені непевністю і тривогою. Щораз нові повідомлення доходили до них: «Гріб порожній», «Вони Його викрали», «Я бачив Господа»… Це все спричиняло ще більше замішання в їхніх умах. А через вісім днів після воскресіння, першого дня тижня, Ісус знову приходить до своїх учнів через замкнені двері стає посередині і каже «Мир вам» (пор. Ів. 20:19). Страх і відчай розтанув у світлі Його присутності, в їхньому житті засвітило світло, яке починає щораз сильніше проникати до їхнього серця.
Ісус приходить до збентежених учнів і заспокоює їх. «По середині» нашого розбитого життя, в складних ситуаціях, в часі відчаю, хвороби і горя приходить Господь і змінює події. Євангеліє розповідає нам про чимало складних випадків, коли Ісус Христос приносить надію й оздоровлення людського розбитого життя (пор. Мр. 6:48; Мт. 8:14; Ів. 11:17). Ісус приходить і до нас сьогодні, несучи мир, радість, зцілення і нове життя для всіх, хто вірить у Нього, хто довіряє Йому своє життя.
Перші слова Ісуса до переляканих учнів були: «Мир вам». Звичайно місія Ісуса Христа є набагато більшою, ніж дарування душевного спокою, але Його місія включає і душевний спокій. Хто не має душевного спокою, не може бути дієвим послідовником Ісуса. Також зауважуємо, що Христос у сьогоднішньому євангельському читанні двічі говорить до своїх учнів про мир (пор. Йо. 20,19-21). У Священному Писанні слово «мир» означає не якісь зовнішні обставини, а внутрішній стан людини. Святі Отці та біблійні мислителі говорить, що з першим привітанням «Мир вами» Ісус привертає мир до стурбованих сердець апостолів безпосередньо. Другий раз Він дає їм мир таким чином, що вони можуть передавати його для інших.
Тут важливо звернути увагу на дві речі. По–перше, джерелом нашого миру є Ісус. Святий апостол Павло говорить: «Він - наш мир» (пор.Еф.2,14). По-друге, ми отримуємо мир від Ісуса і маємо передати його іншим. Він доручає і уповноважує нас бути миротворцями: «Благословенні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (пор. Мт. 5, 9). Тож, якщо ми шукаємо миру, душевного спокою, не витрачаймо наш час безцільно: тільки Христос може його нам дати вповні. Євангелист Йоан розповідає: «І ще раз Ісус їм каже: "Мир вам!" Як мене послав Отець, так я посилаю вас." Це промовивши, дихнув на них і каже їм: "Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються"» (Йо.20, 21-23). Ці слова означають, що мир є одним з плодів Святого Духа. Вони вияснюють нам, що мир отримуємо через прощення наших гріхів Богом в Христі Ісусі і без прощення від Бога не може бути повноти миру в наших серцях.
Євангеліє розповідає нам, що Ісус Христос на восьмий день після свого Воскресення з’явився задля невірування у Його воскресіння зі сторони апостола Томи, який не був присутній під час об’явлення Воскреслого Спасителя іншим апостолам. Христос не розгніваний через сумніви, зневіру, розчарування своїх учнів. Він робить все необхідне, щоб допомогти скріпити віру навіть однієї особи, яка сумнівається, але має добру волю і щирий розум для пошуку Істини.
Своєю появою апостолові Томі Воскреслий Господь запевняє, що Він після воскресіння має тіло не примарне, а дійсне; те, яке прийняв від Пресвятої Богородиці; те тіло, в якому страдав і був прибитий до хреста, а тому на ньому навіть після Воскресіння залишились рани страждань. Воскреслий Господь звертається до апостола Томи і запрошує його доторкнутись цих ран кажучи: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, - а віруючий» (Ів. 20, 27). Тома вигукнув з глибини свого серця із радістю: «Господь мій і Бог мій»! І цим визнанням залишив для всіх наступних поколінь незаперечний доказ ісповіді віри в Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
Зауважмо, якою особливою є поведінка Ісуса у випадку навернення апостола Томи. Який ласкавий і милосердний Христос, як Він з любов’ю допомагає Томі й іншим розчарованим учням віднайти віру та духовний мир. Хоч Тома своїм невірством віддалився від Бога, однак Ісус перший вийшов йому на зустріч, щоб порятувати його у глибоких сумнівах та тривогах.
Для Апостола Томи рани на тілі нашого Господа мали особливе значення, бо свідчили про тотожність Ісуса Розп’ятого з Воскреслим. Рани Ісуса були нагодою до розбудження в Томи віри і він подає нам світло розуміння, як слід впізнавати Ісуса сьогодні. Після свого воскресення Христос присутній серед людей значно більшою мірою, ніж у своєму земному житті, адже для Нього вже нема жодних фізичних обмежень. Найбільші знаки Господньої ідентичності Тома споглядав у ранах Його рук і у пробитому боці. А сьогодні ранами на Тілі Ісуса є рани людей, рани всіх тих, які страждають у своєму серці, у своєму тілі, у своїй гідності. Ми носимо в собі різні зранення, і Слово Боже переконує нас сьогодні, що саме в цих ранах можемо зустріти Господа; що ці рани не мусять бути останнім словом в нашому житті, а, навпаки, вони можуть стати нагодою для люблячого і всемогутнього Бога, щоб показати свою любов і всемогутність. Кожна рана, яку носимо в собі, в своєму народі особливо сьогодні, повинна стати упривілейованим місцем стрічі з Воскреслим Господом. Бо в «Його ранах є наше оздоровлення», в Його ранах є оздоровлення всіх наших зранень, терпінь і невпевненостей.
Сьогоднішнє Євангеліє також вчить нас, що Господь об’являється в спільноті, в зібранні, тобто в Церкві. Знаменною є заувага євангелиста Йоана, який згадує, що апостола Томи не було між апостолами тоді, коли їм з’явився Ісус. Він не був з ними, а тому так трудно було йому увірувати (пор. Йо. 20, 24). В самотності його пошуки віри були неуспішними. Щойно спільнота з учнями запевнила йому зустріч з Воскреслим Господом. Роль Церкви у супроводі у вірі до особистої зустрічі з Богом є дуже особливою. Вирішальну роль при цьому відіграє богослужіння, яке повинно переживатися не як відчитування молитов, навіть найкращих і найглибших, не як здійснення якихось таємничих обрядів, не як «зустріч» з людським словом, але передусім як зустріч з Воскреслим і Живим Господом, Який таїнственно уприсутнюється на молитві Церкви, яка зібрана в Його ім’я. Таке пережиття богослужіння може запевнити зріст у вірі й успішне свідоцтво для тих, хто споглядає на християн з великою долею скептицизму і недовір’я.
«Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували», - каже Ісус апостолові Томі (Йо. 20, 29). Нехай це Господнє благословення спочине на кожному, хто сьогодні вірує, покланяється і прославляє світле Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.Тієї особливої довіри до Бога вчить нас учителька віри - Пресвята Богородиця. Вона завжди говорила Богові: «Нехай буде воля твоя». Діва Марія повірила у Слово Отця, і через Її віру та дією Святого Дух сталось Воплочення відвічного Божого Слова – Єдинородного Божого Сина. Вона носила Його в своєму лоні і народила на світ, однак віри вона вчилася кожного дня, аж до Ісусової смерті на хресті. Богородиця ніколи не просила знаку для того, щоб вірити. Вона покірно покладалася на вірність свого Господа.
Дорогі у Христі. Нехай кожна наша Літургія, яку переживаємо в Церкві, буде передусім глибоким і автентичним пережиттям зустрічі з Воскреслим Господом. Нехай місцем нашої зустрічі з Господом будуть не лише рани Ісуса, про які ми згадуємо й які уприсутнюються в таїнственний спосіб в Євхаристії, але також і наші зранення. Запросім до них Господа. Скажімо тепер ми йому: Господи, діткни своєю життєдайною рукою моїх ран, ран мого народу, моєї держави, ран наших воїнів, вдів і сиріт. Нехай Твоя любов і Твоя сила перемінять ці наші рани на джерело миру, зцілення, щоб ми як народ, як нація могли щирим серцем покланятися Тобі та з апостолом Томою взивати: «Ти - Господь мій і Бог мій»! Амінь.
+ Ярослав
26 квітня 2020 року Божого,м. Дрогобич
Детальніше... Великоднє послання владики Ігоря (2020)
18 квітня 2020
Преосвященним і Боголюбивим Владикам,Всесвітлішим та Всечеснішим отцям,Високопреподобним і Преподобним отцям, ченцям та черницям,Дорогим та достойним мирянам
Христос Воскрес!
Такими радісними словами звертаємося до віруючих в Бога людей, щоб радіти цьому великому, історичному, правдивому святу воскресіння Христового! Це свято приносить кожній віруючій людині впевненість, світло, надію та радість. Цей Великдень вийшов трохи по-іншому, ми мали певні карантинні перешкоди, плутанину та затьмарення, але воскресіння Христове – радісне, бо Ісус здолав усю ворожу силу з її беззаконнями, підступами та задуманими інтригами.
Дияволу не вдалося затримати Господа у гробі видуманою неправдою юдейської старшини! Правда, що Ісус помер на хресті, Його поклали у гріб, але Він за життя багато разів наголошував, що воскресне. Навіть запеклі вороги, первосвященики й фарисеї, прибули до Пилата й тривожно заговорили: «Ми пригадали собі, пане, що той обманник ще за життя був сказав: Я по трьох днях воскресну» (Мт. 27,63).
Здавалося, що вороги усе дуже всебічно продумали, допильнували, також списом прокололи серце померлому Ісусові на хресті. Злі люди не мали спокою, навпаки, страх та підозра про воскресіння тривожили їхні душі?! Бо погані вчинки, беззаконня та злоба не приносять миру та відради в людське серце! Пилат ішов на всі пропозиції юдейської старшини, хоч би сторожити тіло у гробі: «… Маєте сторожу, ідіть і забезпечте, як знаєте» (Мт. 27,65). Важкий камінь, який приставили до опечатаного гробу, та грізна сторожа із римського війська були безсилі, не могли нічого протиставити воскреслому Христові!? Це, можливо, єдине такого роду історичне печатання гробу, хоч воно не принесло користі злобним людям, а віруючим в Ісуса показало Його силу та перемогу! А Христос так воскрес, що й печаті були непорушними. Бо Господні дороги й вирішення питань – інші, як задумують люди! (пор. Іс. 55,8).
Люди по-різному думали про Ісуса Христа: горстка любила Його, інші протистояли Йому? Ворожа старшина, почувши, що Христос воскрес, зібралася й радилася, що робити? Дали досить грошей воякам і веліли їм, щоб поширювали неправду, що Ісуса вночі викрали учні? Це означало воякам свідчити проти себе, але старшина запевнила те, що з правителем вони домовляться? Звичайно, гроші не вирішили багато, одні чули те, що бажали почути, а інші знали правду, що Христос воскрес! І ми з вами знаємо правду, усі, хто вірить в правдивого Бога, свідомі того, що Син Божий воскрес, Він – живий! Ми святкуємо свято Його воскресіння кожного року, часто про це згадуємо у наших моліннях, роздумуваннях, розмовах тощо, бо живемо великою надією на зустріч з воскреслим Христом та на вічне щасливе життя з Ним!
Святий апостол Матей описав подію воскресіння Ісуса Христа, яка супроводжувалася землетрусом та приходом ангела, що сів на камені (пор. Мт. 28,3). А сторожа не стріляла, не піднімала галасу, лиш затремтіла, ніби змертвіла. Інші євангелисти навіть, не згадують про сторожу, бо жінки, які прибули, не мали жодної сутички чи розмови зі сторожею!? Мабуть, жінки уже не бачили сторожі, яка швидко побігла до первосвящеників сповістити про подію воскресіння, чого не бажала чути безсила перед Богом старшина. З таким воскресінням людство зустрілося вперше, й воно стало ще голоснішим, бо ніхто не стереже мерця й не викрадає його з гробу? Ісус нагадував про своє воскресіння й учинив так, як говорив. Христос воскрес, і Його воскресіння по-різному діяло на людей: усі злякалися, лиш прихильники Ісуса Христа зустрічалися з ангелами та чули заспокійливі слова, щоб не боятися, а радіти. А особи ворожого табору, вирішували питання так, щоб воскресіння Христове замовчати й переконувати людей, що Ісуса викрали учні. Цікаве пояснення? Але воїни, які стерегли гробу, були озброєні, вони не стріляли, нікого не поранили й не вбили, рівно ж, учні Христові, які б «викрадали тіло», нікого не скривдили з воїнів?! Істина про воскресіння Христове жива, правдива, її можна заперечувати, але неможливо заперечити й відмінити того, що правдиво сталося! Аргументи викрадення мертвого тіла безпідставні, смішні, неправдиві!
Ми, як християни, віруючі люди, дякуємо Господу за Його воскресіння, беззаперечно віруємо в це, радіємо цим великим святом, оспівуємо його і живемо великою надією на своє воскресіння та усіх людей. Наші старання та зусилля необхідно скерувати в русло гідного християнського життя. Святий Іван Золотоустий навчає: «Воскресне, звичайно, кожне людське тіло; але добрий воскресне для життя, а злий воскресне для покарання» (св. Ів. Золотоустий, «Про потіху при смерті», Слово 2-е, п.8). В час переживання карантину, внаслідок епідемії «коронавірусу», можемо чинити багато добрих діл, що й виконують добровольці, лікарі, медсестри, волонтери, багато мирян та священиків, особи чернечих спільнот тощо. Разом з тим, знані випадки, коли певні особи ставляться дуже агресивно до тих, хто захворів. Хоч усім відомо, що ніхто не бажає хворіти! Ставитися жорстоко чи вороже до тих, хто хворіє, означає не любити ближнього, а Заповідь Божа наголошує: любити ближнього, як себе! З хворими людьми потрібно поводитися обережно, але не виключати їх зі спільноти, тому що завтра у подібній ситуації може знайтися хто-небудь.
Вітаю усіх людей доброї волі з великим празником Воскресіння Христового! Хай ця правда про воскреслого Господа принесе усім спокій, злагоду, умиротворить, наповнить радістю та надією на кращу зміну в нашому суспільстві й у світі! Хай війни та хвороби, злоба й беззаконня не тривожать людей! Хай віра, надія та любов до Господа і ближніх зростають в кожному людському серці, бо Христос справді воскрес!
Благословення Господнє на Вас!
ІГОРАрхиєпископ і Митрополит Львівський
Дано у Львовіпри Архикатедральному соборі св. Юрадня 11 квітня 2020 року
Детальніше... Проповідь у Великий четвер (2020)
17 квітня 2020
Слава Ісусу Христу!
Дорогі Співбраття у священстві!
У Євангелії Страсного четверга Церква пропонує нашій увазі розповідь про останні події з життя нашого Спасителя – таїнственну зустріч довкола пасхальної трапези, на якій Ісус установив Пресвяту Тайну Євхаристії та умив ноги своїм апостолам. Це сталося наприкінці земної місії нашого Відкупителя. В Євангелії сказано: «Як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним...» (пор. Лук.22,14). Це та година, до якої Ісус ішов ціле своє земне життя. Ця година не минає, вона прийшла в наше земне життя, щоб вирвати нас із тенет смерті і повернути до життя. Ця ж година збирає нас на кожній Євхаристії.
Виконуючи заповідь Христа: «Чиніть це на мій спомин» (Лк.12,19), дану на Тайній Вечері, Церква звершує Божественну Євхаристійну Літургію. Ми, як паломницький народ, зміцнюємось Євхаристією на своїй дорозі життя, коли стаємо її причасниками. Під час цього священнодійства ми упізнаємо Господа і розуміємо значення Його Євангельських слів – так, як це пережили учні в Емаусі (пор. Лк.24,29-31). Ділячись з нами Своїм Словом, Він водночас дає нам світло Свого Святого Духа, щоб допомогти «розуміти» Христа. Розуміти Отця, Котрий говорить до нас через Ісуса, означає приймати його серцем враженим, зворушеним, захопленим. Тоді наше серце пробуджується у вірі і визнає любов, яка приходить його спасти. Все починається, коли Слово заторкує нас за живе, очищує нас і відкриває на сприйняття любові Бога до нас. У нас пробуджується інший погляд, який дає нам можливість зрозуміти те, що Господь зробив для нас.
Дорогі співбраття, наше священство бере свій початок від благодаті Святого Духа, що через рукоположення єпископа-наслідника апостолів і приятелів Христових, які були присутні на Тайній Вечері. Примітно, що це священиче рукоположення стається на Євхаристійній Службі Божій. Відтоді ми назавжди вписані в священство Ісуса Христа і покликані продовжити в наших часах єдину таїнственну жертву Сина Божого, щоб доступ до її овочів мали також християни нашої епохи.
Джерело нашої посвяти є в тому, що ми зустріли Особу – Ісуса, а радче Він нас зустрів, і перебуває серед нас; наша віра народжується від того, що ми знаємо: з Ним ми ніколи не самотні, навіть у скрутні хвилини, коли ми стикаємося з проблемами і перешкодами, які здаються непоборними, а їх у нас сьогодні багато. Супроводжуймо Ісуса, слідуймо за Ним, але перш за все пам’ятаймо, що Він супроводжує нас і бере нас у свої обійми: в цьому наша радість і надія, яку ми повинні нести у світ.
Завжди в переломні моменти історії нашого народу відкривалися особливі прикмети Христового священства. Коли серця людей сповнюються непевністю, тривогою і страхом, вони насамперед звертаються до своїх духовних наставників за порадою і підтримкою, Божим Словом та Його благодаттю. Можна справедливо визнати, що через наше служіння люди шукають того, що вічне й правдиве, того, що не проминає, – шукають Бога, якого ми покликані їм свідчити, і надії в Ньому. Саме в такому ключі відкривається нам зміст Христового священства в Посланні до Євреїв, в якому знаходимо опис Христа – Вічного Архиєрея, Який увійшов у своєму воскресінні до Небесної Святині, щоб «ми мали сильну заохоту – ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам. В ньому маємо неначе якір душі, безпечний та міцний, що входить аж до середини за завісу, куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архієреєм повіки, на зразок Мелхиседека» (пор. Євр. 6, 18–20).
Як багато сьогодні приходить до нас людей для того, щоб віднайти цю надію – якір власної душі! Нинішній світ і нинішня Україна спрагнені надії. Ми безперестанку стаємо свідками людських страждань, визиску, страху, які породжують у душах зневіру і відчай. Як важливо нам, тим, хто наділений благодаттю Христового священства, самим відчути в собі цей якір певності, що невидимою силою Святого Духа єднає нас із Христом. Тому серед розбурханого житейського моря шукаймо оцей якір, яким є християнська надія, що, за словами св. ап. Павла, «не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим. 5, 5).
Дорогі співбраття у священстві і монашестві, користаючи з нагоди складаю сердечну вдячність всім вам, що підтримуєте Божий люд у важкі часи нашого сьогодення. Наш народ нині страждає від війни, недуг, економічних та політичних криз. Саме у ваші руки, дорогі співбраття, Ісус Христос вклав ліки Святих Таїнств і силу молитви Церкви, пастирської чуйності та Боже слово потіхи для нашого стражденного народу! Несіть їх людям, зцілюйте серця, вчіть не піддаватися паніці, тривозі й агресії, ненависті та зневірі. Несімо всім радість нашої віри – пасхальну нашу весну, не даймо вкрасти у нас надію, не дозвольмо нікому позбавити нас радості, тієї, яку приносить нам Господь через свої страдання смерть і воскресіння. В усіх життєвих обставинах нехай надихають нас слова Воскреслого Господа: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
+ Ярослав
16 квітня 2020 року Божого,м. Дрогобич
Детальніше...
Великоднє послання владики Ярослава (2020)
14 квітня 2020
Прийдіть, усі вірні,поклонімся святому Христовому воскресенню,ось бо прийшла через хрест радість усьому світові.Гімн Воскресної утрені
Всесвітліші та всечесніші отці!Преподобні ченці та черниці!Дорогі в Христі брати і сестри!
Христос Воскрес!
Цим нашим традиційним християнським привітом щиро вітаю вас усіх з найбільшим християнським святом – світлим торжеством Воскресіння Христового! Для нас, християн, ці слова виражають сутність нашої віри, міцність нашої надії та силу нашої любові до Бога і ближнього. Бо «коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша», - каже апостол Павло (І Кор. 15, 14). Воскреслий Христос є для нас не тільки великим Учителем, а й всемогутнім Богом і Спасителем, котрий своєю євангельською благовістю вказує нам дорогу до вічного блаженства, а пасхальною смертю і воскресінням дарує спасіння кожному, хто вірує в Нього і живе Його Заповідями.
Славне Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа – це свято Перемоги, бо свідчить про перемогу життя над смертю, правди над брехнею, добра над злом. До цієї перемоги ми долучаємося через віру в Христа розп'ятого і воскреслого у Святому Хрещенні, відтак звільняємося від гріха і пристрастей через Святе Таїнство Покаяння та сповнюємося Божою благодаттю і самим Божим життям через причастя Його євхаристійного Тіла і Пресвятої Крові. Христове Воскресіння є початком нового життя для кожної віруючої людини.
Пасха Христова – це свято Життя, бо наш Спаситель «смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». Воскресіння Христове перетворило людську смерть не на кінець, а на «іншого життя вічного начало». Долучаючись до Христа – Джерела життя, ми позбавляємося загрози вічної смерті. Тому святий Іван Золотоустий у своєму Огласительному слові закликає: «Ніхто нехай не убоїться смерті, визволила бо нас Спасова смерть; схоплений нею – подолав її. Зійшовши в ад – полонив його». Відтепер для тих, хто вірує в Христа і виконує Його Заповіді, найстрашніше випробування для людини – смерть – вже не є погибеллю, а переходом до повноти життя в Бозі. Віра в пасхальну перемогу допомагає нам долати біль тимчасової розлуки з нашими покійними рідними і близькими, адже ми знаємо, що після загального воскресіння знову зустрінемося з ними в Домі Отця Небесного, куди відійшов і наш Господь, щоб приготувати нам місце (пор. Ів. 14, 2).
Воскресіння Господнє – це свято нашого Спасіння, на яке так сподівалося людство, очікуючи на здійснення Божої Обітниці про те, що прийде той, хто розчавить голову ворога людського роду (пор. Бут. 3, 15). Відкупительна Христова жертва «двері райські нам відкриває», але ми знаємо, що вона не зробила нас автоматично жителями раю, бо ми залишаємося вільними у виборі свого шляху. У кожному людському серці триває боротьба між добром і злом. Поборюючи свої гріхи і пристрасті, прислухаймося до слів апостола Павла: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим. 12, 21). Воскреслий Господь додає нам сили успішно звершити цей духовний подвиг. Дозвольмо Йому здійснити перетворення і в нашому особистому житті, щоб на скрижалях нашого серця якнайвиразніше відобразився Божественний Лик Спасителя, що кличе до християнської досконалості. За настановою святого Григорія Богослова, «уподібнюймося до Христа, бо і Христос уподібнився до нас... Він сприйняв гірше, щоби дати краще; став убогим, аби ми збагатилися Його убогістю; прийняв вигляд раба, аби ми отримали свободу; зійшов до нас, щоб нам піднестися; був спокушений, щоб ми перемогли; зазнав приниження, щоби нас прославити; вмер, аби спасти» (Слово на Пасху).
Воскресіння Христове - це свято Радості, бо наш Спаситель звільнив нас від зневіри і смутку та дарував нам благодатну силу радіти там, де, здавалося б, абсолютно безнадійна ситуація. Радість Пасхи є не емоційним поривом, а духовним досвідом, що випливає з усвідомленої віри у величні плоди Воскресіння нашого Господа. Несімо цю духовну пасхальну радість тим, хто засмучений через різноманітні випробування світу цього, особливо тим, кого торкнулася важка хвороба чи негаразди, а ще більше тим, кого полонив вірус страху, тривоги і безнадії. Щедро ділімося нею з тими, хто на своєму життєвому шляху ще не зустрів воскреслого Господа.
Воскресіння Ісуса Христа – це свято, яке не лише нагадує нам про історичний факт, а й мотивує до дії. Святкуймо пасхальну подію не лише в храмі, а дозвольмо, щоб воскреслий Господь, який навстіж відчинив двері гробниці, відкрив і наші серця до потреб знедолених, беззахисних, убогих, поранених, засмучених. Щира, жертовна та діяльна любов до ближніх робить нас справжніми «дітьми світла» (пор. Еф. 5, 8) і «синами воскресіння» (пор. Лк. 20, 36). Подібно як жінки-мироносиці, попри різні труднощі, страхи і перешкоди, шукали способу, щоб виявити нашому Спасителеві свою любов і своє служіння, шукаймо і ми можливостей і нагод, щоб послужити нашим ближнім, вбогим, знедоленим, і таким чином станемо в наш час свідками воскресіння, сповнившись світлом Божественної любові й пасхальної радості.
Воскреслий Господь не обіцяє своїм послідовникам легкого і безтурботного життя, але зазначає: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (Ів. 16, 33). Про це важливо пам’ятати тепер, коли потерпаємо від російської збройної агресії на Сході й Півдні нашої країни; переживаємо занепокоєння і розчарування непрофесійністю та незрозумілістю дій органів влади; хвилюємося через напружені суспільно-політичні відносини; досвідчуємо загрозу своєму здоров’ю через поширення смертоносної недуги і терпимо складну економічну ситуацію в нашій державі. Це все породжує тривогу й неспокій в українців, які щоразу більше переконуються в правдивості й актуальності слів псалмоспівця: «Не надійтеся на князів, на синів людських, бо в них нема спасіння» (пор. Пс. 146, 3). У цій непевній ситуації будуймо дім особистого, родинного і суспільного життя не на сипкому піску примарних спокус та безбожних псевдогуманістичних ідеологій сучасного світу, а на міцному фундаменті віри у воскреслого Сина Божого (пор. Мт. 7, 24–27).
Дорогі в Христі! «Хай воскресне Бог і розбіжаться вороги Його», – співаємо в пасхальних богослужіннях. Нехай воскреслий Христос зміцнить нашу віру в перемогу добра над злом, життя над смертю, правди над неправдою! Бажаю всім вам, щоб Бог воскрес і в наших серцях, щоб зникли взаємна ворожнеча, злоба, чвари й різні розділення, а запанувала християнська любов. Нехай свято Воскресіння Господнє буде для нас спонукою до духовної обнови та радості, вдячності та надії, милосердя та прощення. Щиру зичу вам пасхальної радості, яка сповнює нас новими силами для прямування шляхом духовного вдосконалення, для плекання християнського родинного життя, для зміцнення духа християнської любові в українському суспільстві. Співаймо пісню перемоги і вдячності великому Богові, Який, помагаючи нам долати загрози і тривоги, що розпорошують нас, знову і знову збирає нас у спільному Тілі Церкви Христової під куполами наших храмів. А благодать воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами на віки віків. Амінь!
ХРИСТОС ВОСКРЕС! – ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!
+ Ярослав Приріз,єпископ Самбірсько-Дрогобицький
Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці,у Хрестопоклонну неділю, 22 березня 2020 року Божого
Детальніше...
Дозволяю друкувати.
м. Дрогобич, Вих. № 20/138 ЛП
від 20 березня 2020 р. Б.
владика Ярослав (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький
ЗАВАНТАЖИТИ WORD-ДОКУМЕНТ
МОЛИТОВНИЙ ЧИНПРО ЗАСТУПНИЦТВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІНАД УКРАЇНСЬКИМ НАРОДОМ
Священик:Благословенний Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.
Люди: Амінь.
Священик: Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі.
Царю небесний, утішителю. Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші.
Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас (3).
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Пресвята Тройце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, посіти і зціли немочі наші імени твого ради.
Господи, помилуй (3).
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Отче наш, Ти, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наці насущний дай нам днесь; і прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим; і не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого.
Священик:Бо Твоє єсть царство, і сила, іслава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків.
Люди: Амінь.
Тропар, глас 4
До Богородиці з запалом нині прибіжім, грішні і смиренні,* і припадім у покаянні, взиваючи з глибини душевної:* Владичице, поможи, змилосердившись над нами;* поспішися, бо загибаємо від множества гріхів;* не заверни рабів твоїх з нічим,* бо в тобі єдину заступницю маємо.
Слава, і нині: Не замовкнемо ніколи, Богородице,* про силу твою говорити ми, недостойні;* бо коли б ти не предстояла, благаючи,* хто б нас вирятував від стільки бід?* Хто ж би охоронив нас нині вільними?* Не відступимо від тебе, Владичице:* твоїх бо рабів спасаєш завжди від усякої біди,* єдина благословенна.
Диякон: Господеві помолімся.
Люди: Господи, помилуй.
Священик голосно промовляє:
Господи Вседержителю, Творче й Сотворителю людського роду! Ти з небуття до буття нас привів. Ти народ наш поставив перед віками володіти землею українською. Ти апостола Свого первозванного Андрея послав, щоб він на цих землях засіяв зерно віри. Через віки Ти вірних Своїх слуг-мучеників привів на Україну для чистої ісповіді віри. Коли було вгодно Тобі, Творче вселенної, Ти поставив серед українського народу рівноапостольних володарів Володимира Великого й Ольгу Київську, Ти серця їм відкрив і розуміння їхнє просвітив святою істиною Твоєю. Ти ізбавив народ наш від ідолослужіння. На місце пустих божків Ти сам вселився в нас, даруючи життя. На місце поганської злоби Ти дарував милосердя. На місце помсти Ти закріпив у нас прощення, страстотерпців Бориса й Гліба поставив печаттю цього дару. На місце самолюбства Ти встановив посеред нас ангельське життя, і преподобних отців Антонія і Теодосія поставив начальниками монашества. На місце мрачних забобонів Ти воздвиг світлих святителів і проповідників Твого слова. Ти скріпив народ Твій словом Твоєї істини і не дав ворогові вирвати віри з сердець наших. По сьогоднішній день Ти прикрашуєш нашу Церкву й наш нарід Твоїми слугами, мучениками й ісповідниками, які стоять твердо, як дороговказ для нас до Твого царства. Ти через слугу твого боголюбивого князя нашого Ярослава (Мудрого) віддав під опіку Державу Україну під Покров Пресвятої Богородиці. Тому то нині в час небезпечної недуги, що загрожує людському родові,прибігаємо під її Святий Покров і усильно просимо!
Благання
Преблагословенна Богородице Діво. Ти для скорботних велика заступниця, хворих посіщення, немічних кріпосте, вдовиць і сиріт покровителька, матерів печальних всенадійна утішительниця. Споглянь сьогодні на нашу Батьківщину Україну, покрий омофором милості твоєї ввесь наш народ, що кличе до тебе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
Пречиста Діво, ти Своїм явлінням розірвала пута страху в серцях дітей Твоїх і проростила в наших душах зерно надії. Ти змусила до втечі душетлінного і богоборчого ворога та вивела своїх дітей до світла пізнання й ісповідання істини. Вислухай нас і покажи милість Твою на людях Твоїх – молільниках, бо ми прославляємо Твоє материнське заступництво і з глибини душі взаємо до тебе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
Вселаскава Богородице і Співчутлива Мати, не доручай нас людському заступництву, але сама прийми моління слуг Твоїх. Перед Своїм Сином і Господом нашим Ісусом Христом не переставай заступатися за нас, що посеред утисків і сліз в Тобі єдиній поклали всю нашу надію. Поглянь на наші журби і тривоги, на наші болі і страждання, покрий нас своїм небесним Омофором, бо ми молимося тобі:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
Всенепорочна Діво, тяжкі нас засмучують досвіди, а наші душі сповнені великої журби. Усунь, Діво Всенепорочна, душевну бурю журби нашої, бо ти, Богоневісто, як єдина Пречиста, Начальника миру – Христа породила. Пошли нам мир Сина твого й Бога нашого. Згадай слуг Твоїх і не відкинь сліз наших і зітхань, обнови нас благістю Своєї милості, бо ми кличемо до тебе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
О, Небесна Мати, навідайся до нас своїм благодатним посіщенням, не відвернись від наших ран і скверн гріховних, але намасти їх єлеєм твоєї благости і випроси у Господа нашого зцілення, щоб ми, благодаттю Божою оздоровлені на душі і на тілі, осталий час життя нашого провели в покаянні і сповненні волі Господньої та сподобились благої кончини життя нашого, бо ти породила Добросердного Спаса і Бога всіх, що тебе оспівують:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
Всемилостива заступнице, врозуми і навчи нас, як безгрішно пройти шлях нашого земного життя. Укріпи нашу віру, наповни наші серця любов’ю, утверди нас терпеливістю, смиренням і надією. В кожній миті нашого життя і в годині кончини нашої будь нашою заступницею перед престолом Всевишнього, бо ми молимось до тебе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
Пречиста Вседіво, заступайся своїми молитвами, щоб Чоловіколюбний Бог наш змилосердився над нами, і відвернув свій справедливий гнів від нас, і оберіг від небезпечної недуги, що загрожує людському родові; змилувався і навідався до хворих, підняв їх з постелі немочі і дарував їм здоров'я душевне і тілесне, бо ми молимо тебе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
Всесвята Богоневісто, допоможи тим, що лежать на постелі своїх болів і немочі, зціли поранених, утри сльози засмучених, захисти скитальців і пригорни переслідуваних, будь готовим заступництвом усім, що взивають до тебе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
Пречиста Діво, що Керманича Господа породила, даруй нам мужніх і мудрих провідників на церковній і народній ниві, вимоли для них світло Святого Духа, щоб Ним просвічені провадили дорогами правди люд Божий, що з вірою взиває до тебе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
Могутня Воєводино і полків небесних Провіднице, Ти, що, піднісши свої руки на моління, перемагаєш ворогів та долаєш усіх супротивників, укріпи наших воїнів, даруй їм силу і відвагу щитом могутнім захищати свій народ, що кличе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
О Непорочна Мати Воплоченого Слова! Твоїй всемилостивій опіці поручаємо наші родини, благаючи твого молитовного заступництва над ними, щоб вони творили домашню церкву та були взірцем побожного співжиття і християнського виховання дітей. Вимоли їм у Христа, Сина Твого та Бога нашого, чеснотливе життя, дочасний добробут і здоров’я, а ще більше – Божу благодать у сповненні свого покликання, бо Ти заступниця і прибіжище усіх християн, що моляться до тебе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
Добра вихователько дів і Джерело знання та мудрості, провадь нашу молодь дорогою правди, скріпи в чеснотах, навчи великого бажати та йти за покликом Всевишнього, зростаючи в мудрості і благодаті Божій, бо ми благаємо тебе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
О Мати милосердя, випроси від Всевишнього Бога повний і справедливий мир для нашої землі, не тільки захорону перед збройними нападами, але і визволення від ненависті й чварів, від злоби і бажання помсти. Доведи нас до миру, заснованого на правді, справедливості, прощенні й любові, бо Божий люд взиває до тебе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
О Небесна Мати, до кінця життя нашого молитвами Твоїми оберігай нас перед вічним засудом, щоб ми, спасенні Твоїм заступництвом і поміччю, віддавали за все славу, хвалу, подяку і честь Всемогутньому Творцеві нашому, з вірою у серці викликуючи:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
Молитва
О Мати Божа і Покровителько української землі! Під твою милість прибігаємо, твоєї помочі благаємо, тільки на тебе уповаємо. Прийми нас всіх під свій Покров, благослови нас і зберігай як своїх дітей.
Переживаючи тепер час болючого досвіду поширення вірусної хвороби, до Тебе, нашої всеблагої Владарки, припадаємо і сокрушенним серцем благаємо: споглянь на нас, Пресвята Мати, помилуй, захорони від недуг і нещастя всіх людей. Подай здоров’я хворим і немічним, прийди зі своєю ласкою і потіхою до кожного, хто страждає. Звільни нас від страху і відчаю, визволи від зла байдужості та себелюбства. Навчи нас бачити потреби наших ближніх та їм в любові послужити. Дай мудрість і силу нашим медикам. Своїм заступництвом перед Сином Своїм, а нашим Господом Ісусом Христом, скороти цей час тривоги і терпіння, не залиши нас без милості Твоєї, даруй нам благодать навернення і надію.
О Пресвята Богородице, своїми молитвами допоможи нам стати вмілими виконавцями Христових заповідей. Будь при нас як милостива, й милосердна, і чоловіколюбна, завжди і в теперішньому житті, теплою заступницею і помічницею, відганяючи полки супротивників, наставляючи нас на спасіння. Не маємо іншої допомоги, не маємо іншої надії, крім тебе, о Пречиста Діво! Бо Ти єси Матір’ю Христа Бога, Лікаря душ і тіл наших, Якому славу, благодарення і поклоніння возсилаємо з безначальним Отцем, і Пресвятим, і благим, і животворящим Духом, нині і повсякчас, і на віки віків.
Вірні: Амінь.
Відпуст
Диякон: Премудрість!
Вірні: Чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що без зотління Бога Слово породила, сущу Богородицю, Тебе величаємо.
Священик: Слава Тобі, Христе Боже, уповання наше, слава Тобі.
Вірні: Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Господи, помилуй (3). Владико, благослови.
Священик: Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, преподобних і богоносних отців наших, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Вірні: Амінь.
Детальніше...
Звернення владики Ярослава до духовенства, монашества і вірних Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
30 березня 2020
ЗАВАНТАЖИТИ WORD-ДОКУМЕНТ
Всесвітліші та всечесніші отці! Преподобні ченці та черниці! Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Часто в нашому житті ми потребуємо духовної допомоги, бо відчуваємо власну слабкість і неспроможність. Тому Господь наш Ісус Христос обдаровує нас своєю опікою і, за словами псалмоспівця, посилає ангелів своїх, аби охороняли нас, щоб «нога не спіткнулася об камінь» (пор. Пс. 90, 12). Але найбільшим благодіянням Бога є те, що Він подав нам Небесну заступницю – Преблагословенну Владичицю нашу Богородицю.
У Святі Благовіщення Пречиста Діва Марія постає перед нами як смиренна слугиня Господня, яка поручає саму себе Богові, дозволяючи, щоб Господь Бог вчинив над нею згідно зі своїм спасенним словом, відповідно до своєї спасенної волі. І таким чином Марія з Назарету дає початок здійсненню у світі Божого плану порятунку, визволення від зла і дарування спасіння не лише власному народові, а й усьому людському родові. Під час хресних страждань нашого Спасителя Богородиця за Його дорученням стала Матір’ю для всіх християн (пор. Ів.19,25-27). Як у створенні світу Єва стала матір’ю всіх людей, так Пресвята Діва Марія у відкупленні та новому створенні людини стає Mатір’ю тих, хто живе вірою в Божого Сина Ісуса Христа та благодаттю дарів Його спасіння.
В особі Пресвятої Богоматері отримуємо Божу допомогу і заступництво. Вона, як любляча Мати і Небесна Покровителька, заступається за нас у свого Сина. Отці Вселенського Собору проголошують: «Це материнство Марії невпинно триває в ікономії благодаті – від тієї згоди, яку вона з вірою дала у Благовіщенні та якої непохитно трималася під хрестом, аж до досягнення досконалості всіх обраних у вічності. Взята на небеса, не полишила вона цього спасенного служіння, а своїм різноманітним заступництвом далі здобуває нам дари вічного спасіння. Своєю материнською любов’ю вона дбає про тих братів свого Сина, які ще паломничають на земному шляху, а надто про тих, хто перебуває в небезпеках і скруті, аж поки не приведе їх до щасливої батьківщини. Тому Пресвяту Діву величають у Церкві Заступницею, Помічницею, Споспішницею, Посередницею» (Догматична конституція ІІ Ватиканського Собору про Церкву, 62).
Пречиста Діва Марія справді є Матір’ю Церкви, а отже, кожного з нас. Вона ніколи не покидає своїх дітей у скруті, ніколи не відвертається від них у скорботі. Ми можемо радіти, що перед Божим престолом маємо таку заступницю, яка невтомно молить за нас перед лицем Всевишнього. Вона піклується про своїх дітей, супроводжує своїм покровом кожну християнську душу.
Велику надію покладає на Богородицю наш український народ. Упродовж століть споруджує на Її честь храми, прибігає до Її ікон, лине до чудотворних місць, де по-особливому відчувається Її заступницька дія. Чимало таких богородичних святинь є на нашій землі! Крім Самбора, Грушева і Билич, у нашій Самбірсько-Дрогобицькій єпархії маємо й інші чудотворні місця, де можемо користати з духовної допомоги Пресвятої Богородиці. Це – с. Тишковичі на Мостищині, «Українська Кальварія» у с. Губичі на Добромильщині, м. Рудки та інші. А поза межами нашої єпархії, хто не знає таких відпустових місць, як Зарваниця, Гошів, Унів? Хотілося б сьогодні згадати і Богородичні місця світового значення – Люрд, Гваделупу і, особливо, Фатіму.
Завжди, а особливо в час найбільших випробувань, ми благаємо Пресвяту Богородицю, щоб Вона не тільки не припиняла огортати нас своїм небесним покровом, а й вимолила для нас у Господа особливі ласки і благодаті. Ми просимо, щоб Вона зупинила поступ зла у світі. Ми молимо Богородицю, щоб Вона скріпила нас у нашій християнській вірі і ми були добрими захисниками традиційних моральних та родинних цінностей, на які століттями спирається наш народ. Ми благаємо в Неї, щоб на нашій українській землі запанував справедливий мир. Ми прохаємо, щоб Мати Божа розрадила вдів, втерла сльозу з очей сиріт, простягнула руку допомоги пораненим. Ми молимося за наш народ і за нашу улюблену батьківщину Україну, щоб силою заступництва Пресвятої Богородиці відступила темна сила зла, недуг, агресії і смерті.
Ми з особливою силою відчуваємо, що Пречиста Богоматір вислуховує тих, хто з вірою і любов’ю до Неї прибігає, допомагає всім нам і своєю материнською любов'ю покриває всі наші печалі й випробування. Пресвята Богородиця, стоячи перед престолом Божим, заступається за нас. Значення Її в нашому спасінні настільки велике і могутнє, що ми звертаємося до Неї словами: «Пресвятая Богородице, спаси нас».
Немає такої людини, яку не почула б Богоматір, немає такої молитви, яка залишилася б не вислухана Нею. «Ще нечувано ніколи, щоб Вона не допомогла», – співаємо в нашому побожному народному гімні. Звертаючись до Богородиці, отримуємо тілесні зцілення або духовні дари. Божа Матір завжди перебуває з нами і завжди допомагає нам у важкі хвилини життя, захищає нас від ворогів видимих і невидимих, подає нам для захисту свій покров, щоб звільнити і захистити нас від всяких бід і зберегти нас неушкодженими.
Тож, як Її улюблені діти, віддаймо самих себе, наших рідних і близьких, увесь наш народ і все людство під материнську опіку Пресвятої Богородиці, а через Неї – в обійми люблячого нас Небесного Отця. Робімо це з великим упованням і беззастережною вірою в те, що завдяки заслугам Господа нашого Ісуса Христа і за могутнім заступництвом Пресвятої Богородиці Отець Небесний зішле спасенну благодать Святого Духа на нас усіх і обновить нас своєю милосердною любов'ю.
Тепер, коли наш народ переживає складні випробування, закликаю всіх посилити свої молитви до Матері Церкви і нашої Матері. Пропоную використовувати для цього особливий «Молитовний чин про заступництво Пресвятої Богородиці над українським народом», укладений для таких випадків. Молімося до Богоматері «в молитвах невсипущої і в заступництвах незамінного уповання», щоб Вона допомагала нам там, де ми змушені констатувати людську безсилість. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви всіх нас до Сина свого, а Бога нашого, щоб Він просвітив свій Лик на людський рід та помилував нас. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь.
+ Ярослав Приріз,єпископ Самбірсько-Дрогобицький
Дано в Дрогобичі, при Катедральному соборі Пресвятої Трійці, 25 березня 2020 року Божого
++++++++++++++++++++
Отцям-душпастирям доручаю зачитати це Звернення на свято Благовіщення Пречистої Діви Марії, 7 квітня 2020 р. Б., після кожної Божественної Літургії,помилившись після цього «Молитовний чин про заступництво Пресвятої Богородиці над українським народом»
Дозволяю друкувати.
м. Дрогобич, Вих. № 20/138 ЛП
від 20 березня 2020 р. Б.
владика Ярослав (Приріз),Єпископ Самбірсько-Дрогобицький
МОЛИТОВНИЙ ЧИНПРО ЗАСТУПНИЦТВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІНАД УКРАЇНСЬКИМ НАРОДОМ
Священик:Благословенний Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.
Люди: Амінь.
Священик: Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі.
Царю небесний, утішителю. Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші.
Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас (3).
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Пресвята Тройце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, посіти і зціли немочі наші імени твого ради.
Господи, помилуй (3).
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Отче наш, Ти, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наці насущний дай нам днесь; і прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим; і не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого.
Священик:Бо Твоє єсть царство, і сила, іслава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків.
Люди: Амінь.
Тропар, глас 4
До Богородиці з запалом нині прибіжім, грішні і смиренні,* і припадім у покаянні, взиваючи з глибини душевної:* Владичице, поможи, змилосердившись над нами;* поспішися, бо загибаємо від множества гріхів;* не заверни рабів твоїх з нічим,* бо в тобі єдину заступницю маємо.
Слава, і нині: Не замовкнемо ніколи, Богородице,* про силу твою говорити ми, недостойні;* бо коли б ти не предстояла, благаючи,* хто б нас вирятував від стільки бід?* Хто ж би охоронив нас нині вільними?* Не відступимо від тебе, Владичице:* твоїх бо рабів спасаєш завжди від усякої біди,* єдина благословенна.
Диякон: Господеві помолімся.
Люди: Господи, помилуй.
Священик голосно промовляє:
Господи Вседержителю, Творче й Сотворителю людського роду! Ти з небуття до буття нас привів. Ти народ наш поставив перед віками володіти землею українською. Ти апостола Свого первозванного Андрея послав, щоб він на цих землях засіяв зерно віри. Через віки Ти вірних Своїх слуг-мучеників привів на Україну для чистої ісповіді віри. Коли було вгодно Тобі, Творче вселенної, Ти поставив серед українського народу рівноапостольних володарів Володимира Великого й Ольгу Київську, Ти серця їм відкрив і розуміння їхнє просвітив святою істиною Твоєю. Ти ізбавив народ наш від ідолослужіння. На місце пустих божків Ти сам вселився в нас, даруючи життя. На місце поганської злоби Ти дарував милосердя. На місце помсти Ти закріпив у нас прощення, страстотерпців Бориса й Гліба поставив печаттю цього дару. На місце самолюбства Ти встановив посеред нас ангельське життя, і преподобних отців Антонія і Теодосія поставив начальниками монашества. На місце мрачних забобонів Ти воздвиг світлих святителів і проповідників Твого слова. Ти скріпив народ Твій словом Твоєї істини і не дав ворогові вирвати віри з сердець наших. По сьогоднішній день Ти прикрашуєш нашу Церкву й наш нарід Твоїми слугами, мучениками й ісповідниками, які стоять твердо, як дороговказ для нас до Твого царства. Ти через слугу твого боголюбивого князя нашого Ярослава (Мудрого) віддав під опіку Державу Україну під Покров Пресвятої Богородиці. Тому то нині в час небезпечної недуги, що загрожує людському родові,прибігаємо під її Святий Покров і усильно просимо!
Благання
Преблагословенна Богородице Діво. Ти для скорботних велика заступниця, хворих посіщення, немічних кріпосте, вдовиць і сиріт покровителька, матерів печальних всенадійна утішительниця. Споглянь сьогодні на нашу Батьківщину Україну, покрий омофором милості твоєї ввесь наш народ, що кличе до тебе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
Пречиста Діво, ти Своїм явлінням розірвала пута страху в серцях дітей Твоїх і проростила в наших душах зерно надії. Ти змусила до втечі душетлінного і богоборчого ворога та вивела своїх дітей до світла пізнання й ісповідання істини. Вислухай нас і покажи милість Твою на людях Твоїх – молільниках, бо ми прославляємо Твоє материнське заступництво і з глибини душі взаємо до тебе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
Вселаскава Богородице і Співчутлива Мати, не доручай нас людському заступництву, але сама прийми моління слуг Твоїх. Перед Своїм Сином і Господом нашим Ісусом Христом не переставай заступатися за нас, що посеред утисків і сліз в Тобі єдиній поклали всю нашу надію. Поглянь на наші журби і тривоги, на наші болі і страждання, покрий нас своїм небесним Омофором, бо ми молимося тобі:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
Всенепорочна Діво, тяжкі нас засмучують досвіди, а наші душі сповнені великої журби. Усунь, Діво Всенепорочна, душевну бурю журби нашої, бо ти, Богоневісто, як єдина Пречиста, Начальника миру – Христа породила. Пошли нам мир Сина твого й Бога нашого. Згадай слуг Твоїх і не відкинь сліз наших і зітхань, обнови нас благістю Своєї милості, бо ми кличемо до тебе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
О, Небесна Мати, навідайся до нас своїм благодатним посіщенням, не відвернись від наших ран і скверн гріховних, але намасти їх єлеєм твоєї благости і випроси у Господа нашого зцілення, щоб ми, благодаттю Божою оздоровлені на душі і на тілі, осталий час життя нашого провели в покаянні і сповненні волі Господньої та сподобились благої кончини життя нашого, бо ти породила Добросердного Спаса і Бога всіх, що тебе оспівують:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
Всемилостива заступнице, врозуми і навчи нас, як безгрішно пройти шлях нашого земного життя. Укріпи нашу віру, наповни наші серця любов’ю, утверди нас терпеливістю, смиренням і надією. В кожній миті нашого життя і в годині кончини нашої будь нашою заступницею перед престолом Всевишнього, бо ми молимось до тебе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
Пречиста Вседіво, заступайся своїми молитвами, щоб Чоловіколюбний Бог наш змилосердився над нами, і відвернув свій справедливий гнів від нас, і оберіг від небезпечної недуги, що загрожує людському родові; змилувався і навідався до хворих, підняв їх з постелі немочі і дарував їм здоров'я душевне і тілесне, бо ми молимо тебе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
Всесвята Богоневісто, допоможи тим, що лежать на постелі своїх болів і немочі, зціли поранених, утри сльози засмучених, захисти скитальців і пригорни переслідуваних, будь готовим заступництвом усім, що взивають до тебе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
Пречиста Діво, що Керманича Господа породила, даруй нам мужніх і мудрих провідників на церковній і народній ниві, вимоли для них світло Святого Духа, щоб Ним просвічені провадили дорогами правди люд Божий, що з вірою взиває до тебе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
Могутня Воєводино і полків небесних Провіднице, Ти, що, піднісши свої руки на моління, перемагаєш ворогів та долаєш усіх супротивників, укріпи наших воїнів, даруй їм силу і відвагу щитом могутнім захищати свій народ, що кличе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
О Непорочна Мати Воплоченого Слова! Твоїй всемилостивій опіці поручаємо наші родини, благаючи твого молитовного заступництва над ними, щоб вони творили домашню церкву та були взірцем побожного співжиття і християнського виховання дітей. Вимоли їм у Христа, Сина Твого та Бога нашого, чеснотливе життя, дочасний добробут і здоров’я, а ще більше – Божу благодать у сповненні свого покликання, бо Ти заступниця і прибіжище усіх християн, що моляться до тебе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
Добра вихователько дів і Джерело знання та мудрості, провадь нашу молодь дорогою правди, скріпи в чеснотах, навчи великого бажати та йти за покликом Всевишнього, зростаючи в мудрості і благодаті Божій, бо ми благаємо тебе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
О Мати милосердя, випроси від Всевишнього Бога повний і справедливий мир для нашої землі, не тільки захорону перед збройними нападами, але і визволення від ненависті й чварів, від злоби і бажання помсти. Доведи нас до миру, заснованого на правді, справедливості, прощенні й любові, бо Божий люд взиває до тебе:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
О Небесна Мати, до кінця життя нашого молитвами Твоїми оберігай нас перед вічним засудом, щоб ми, спасенні Твоїм заступництвом і поміччю, віддавали за все славу, хвалу, подяку і честь Всемогутньому Творцеві нашому, з вірою у серці викликуючи:
Вірні: Пресвята Богородице, спаси нас!
Молитва
О Мати Божа і Покровителько української землі! Під твою милість прибігаємо, твоєї помочі благаємо, тільки на тебе уповаємо. Прийми нас всіх під свій Покров, благослови нас і зберігай як своїх дітей.
Переживаючи тепер час болючого досвіду поширення вірусної хвороби, до Тебе, нашої всеблагої Владарки, припадаємо і сокрушенним серцем благаємо: споглянь на нас, Пресвята Мати, помилуй, захорони від недуг і нещастя всіх людей. Подай здоров’я хворим і немічним, прийди зі своєю ласкою і потіхою до кожного, хто страждає. Звільни нас від страху і відчаю, визволи від зла байдужості та себелюбства. Навчи нас бачити потреби наших ближніх та їм в любові послужити. Дай мудрість і силу нашим медикам. Своїм заступництвом перед Сином Своїм, а нашим Господом Ісусом Христом, скороти цей час тривоги і терпіння, не залиши нас без милості Твоєї, даруй нам благодать навернення і надію.
О Пресвята Богородице, своїми молитвами допоможи нам стати вмілими виконавцями Христових заповідей. Будь при нас як милостива, й милосердна, і чоловіколюбна, завжди і в теперішньому житті, теплою заступницею і помічницею, відганяючи полки супротивників, наставляючи нас на спасіння. Не маємо іншої допомоги, не маємо іншої надії, крім тебе, о Пречиста Діво! Бо Ти єси Матір’ю Христа Бога, Лікаря душ і тіл наших, Якому славу, благодарення і поклоніння возсилаємо з безначальним Отцем, і Пресвятим, і благим, і животворящим Духом, нині і повсякчас, і на віки віків.
Вірні: Амінь.
Відпуст
Диякон: Премудрість!
Вірні: Чеснішу від херувимів і незрівнянно славнішу від серафимів, що без зотління Бога Слово породила, сущу Богородицю, Тебе величаємо.
Священик: Слава Тобі, Христе Боже, уповання наше, слава Тобі.
Вірні: Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Господи, помилуй (3). Владико, благослови.
Священик: Христос, істинний Бог наш, молитвами пречистої своєї Матері, преподобних і богоносних отців наших, і всіх святих, помилує і спасе нас, як благий і чоловіколюбець.
Вірні: Амінь.
Детальніше...
