Затверджено
декретом єпархіального єпископа
(вих. № 19/110 ДП від 08 лютого 2019 р. Б.)
І. Загальні норми
1. Українська Греко-Католицька Церква (далі - УГКЦ) діє рішуче і прозоро та чинить все, щоб в межах своїх можливостей охоронити та захистити неповнолітніх, бо вважає, що сексуальне зловживання стосовно них є не тільки гріхом чи злочином, який підлягає канонічному покаранню, але і проступком, який має бути покараний згідно з нормами державного законодавства.
2. Результатом скоординованих спільних зусиль Церков свого права в Україні було опрацьовано вказівки стосовно боротьби зі статевим зловживанням над неповнолітніми, а особливо стосовно того, як слід діяти у випадку звинувачення у цьому священнослужителів.
3. Під поняттям «статевого зловживання відносно неповнолітніх» слід розуміти:
А) злочин проти шостої заповіді Божої, скоєний з неповнолітньою особою, яка не досягла 18 років життя, або старшою, що вважається розумово відсталою особою.
Б) фізичні або інтелектуальні дії розпусного характеру (фізичне розбещення - це, зокрема, оголення статевих органів винної або потерпілої особи, мацання їх, інші непристойні дотики, які викликають статеве збудження, навчання статевим збоченням, вчинення у присутності потерпілого статевого акту, акту мастурбації, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, схиляння або примушення потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою або щодо винного, тощо; інтелектуальне полягає у цинічних розмовах з потерпілим на сексуальні теми, розповіді відвертих, натуралістичних сексуальних історій, фотографуванні потерпілих в різних сексуальних позах, демонстрації порнографічних предметів, тощо).
В) придбання, збереження або поширення для цілей статевого задоволення (a clerico turpe patrata) порнографічних зображень неповнолітніх, молодших за 14 років, у будь-який спосіб і на будь-якому середнику включаючи також інтернет.
Г) вище наведене визначення «статевого зловживання відносно неповнолітніх» не є вичерпним, але подається як приклад.
4. Єпархіяльний Єпископ (далі - Єпископ) Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ (далі - Єпархія) з дотриманням вимог канонічного права координує заходи з запобігання, контролю та евентуального покарання винних за злочини статевого зловживання щодо неповнолітніх з боку духовенства та інших співпрацівників у своїй Єпархії. Для виконання цього Єпископ діє особисто або через відповідні структури та особи.
5. Вищі Настоятелі Інститутів Богопосвяченого Життя, які діють на території Єпархії, мають ті ж самі обов’язки, які має Єпископ, відносно справи статевого зловживання щодо неповнолітніх з боку своїх членів і співпрацівників в своїх Інститутах.
6. Священнослужителі, а також миряни, котрі звершують своє служіння для Єпархії, повинні дотримуватись інструкцій стосовно трактування випадків статевого зловживання відносно неповнолітніх.
7. У Єпархії має бути призначена відповідальна особа, уповноважена у справах захисту неповнолітніх від сексуального насильства, завданням якої є координувати процес забезпечення пастирської опіки духовного та психологічного характеру над особами, які заявляють про те, що в неповнолітньому віці вони стали жертвами розпусних дій сексуального характеру з боку духовенства, а також подбати про пастирську опіку родинам таких осіб.
А. Така допомога не може в жодний спосіб вважатися ознакою того, що єпархія несе легальну відповідальність за поведінку звинувачених священнослужителів, працівників чи добровольців.
8. В окремих випадках при потребі Єпископ може призначити консультаційну комісію.
А) Ця комісія матиме, зокрема, такі завдання:
а. надання рекомендацій Єпископу при попередній оцінці того, чи існують підстави розпочинати вступне розслідування при звинуваченнях про статеве зловживання відносно неповнолітніх .
б. надання рекомендацій Єпископу, чи слід тимчасово відсторонити священнослужителів від звершення служіння підчас вступного розслідування скарги проти них в статевому зловживанню відносно неповнолітніх .
в. надання рекомендацій Єпископу щодо придатності до душпастирського служіння будь-якого священнослужителя, який буде тимчасово відсторонений внаслідок неправдивих, непідтверджених чи недоведених звинувачень.
г. перегляд і оновлення душпастирської програми Єпархії щодо інформування і запобігання злочинів, пов’язаних із статевим зловживанням відносно неповнолітніх .
д. інформація, зібрана комісією, вважається конфіденційною і не може бути виявлена будь-кому, хіба що за дозволом Єпископа.
Б) Консультаційна комісія є підзвітна безпосередньо Єпископу чи його уповноваженому.
В) До складу консультаційної комісії входять щонайменше п’ять осіб, які терміном на п’ять років (з можливістю повторного іменування) призначаються серед осіб, що мають бездоганну репутацію і компетентність та дбають про добро Церкви. З них:
а. Більшість повинні бути мирянами – практикуючими католиками, які не мають трудових відносин з Єпархією;
б. Щонайменше один член комісії має бути досвідченим священиком Єпархії;
в. Щонайменше один член повинен мати спеціальні знання щодо поводження з неповнолітніми особами, які зазнали сексуальних розпусних дій, та їх зцілення.
Г) Бажано, щоб у засіданнях консультаційної комісії, де розглядається якесь попереднє обвинувачення проти священнослужителя, брав участь Промотор Справедливості єпархії.
ІІ. Попереджувальні засоби і контроль
1. Для збереження безпечних середовищ для неповнолітніх у єпархіяльних установах та структурах, Єпископ видає спеціальні письмові інструкції і правила поведінки відносно неповнолітніх та молодих людей на церковній території і на організовуваних Церквою заходах.
А) Ці інструкції і правила, серед іншого, мають містити опис ситуацій, яких слід уникати в поводженні з неповнолітніми чи молодими людьми (підлітками), та описувати поведінку, яка хоча не є аморальною, але вважається неприйнятною.
Б) Всі священнослужителі та особи, які виконують будь-які доручення чи представляють Церкву і мають контакти з дітьми та молодими людьми, повинні бути підготовлені й обізнані з цими інструкціями та правилами, а також мають розписатися під зобов’язанням про їх дотримання.
2. Єпархіальна лінія поведінки (політика) щодо трактування справи розпусних дій сексуального характеру над неповнолітніми має звертати першочергову увагу на жертви сексуального насильства – слухання та духовно-психологічну допомогу жертвам та їх родичам.
3. Єпископ самостійно або через призначених осіб дбає про постійну формацію священнослужителів у питанні захисту неповнолітніх, аби усвідомити їх про важкі наслідки злочину статевого зловживання відносно неповнолітніх з боку духовенства (зокрема, канонічна і кримінальна особиста відповідальність), та підготовити їх розпізнавати ознаки і симптоми сексуального насилля і негайно протидіяти.
4. Настоятелі, вихователі, викладачі, студенти та інших працівники Єпархіальної духовної семінарії, Катехитичного Інституту та інших церковних навчально-виховних закладів повинні керуватися правилами внутрішньої і зовнішньої поведінки відносно запобігання сексуальних розпусних дій над неповнолітніми.
5. Священнослужителі і миряни, які задіяні у єпархіальних структурах та установах, зобов'язані повідомити Єпископа або інших відповідальних осіб про будь-який інцидент, невідповідну поведінку, про які йдеться в цьому Положенні чи інших відповідних інструкціях і правилах, або у випадку підозріння священнослужителів у вчинені злочинів, про які йдеться у цьому Положенні.
А) Єдиним винятком до цієї норми є те, що виявлено священику у Тайні Сповіді, бо таємниця сповіді завжди повинна бути захищена.
Б) Залякування або дискримінація проти позивача або особи, що повідомляє про злочин розбещення, є суворо заборонені і не допускаються.
ІІІ. Послідовність дій у разі обвинувачення
1. Єпископ після отримання інформації про злочини священнослужителя, про які йдеться у цьому Положенні, або про їх правдоподібність, з великою второпністю і розважливістю проводить попереднє (вступне) розслідування, сам або через іншу відповідну особу обережно досліджуючи всі факти й обставини.
А) Ці дії не є виявом думки щодо важкості звинувачення або правдомовності позивача, бо мають на меті вказати на серйозну природу таких звинувачень, а також на дотримання прав всіх залучених осіб.
2. Звинувачення проти члена інституту богопосвяченого життя, що працюють для Єпархії, надсилається його компетентному церковному настоятелю для консультації щодо норм розслідування.
3. Єпископ в ході розслідування докладає необхідних зусиль для захисту прав і доброї репутації усіх задіяних сторін, зокрема особи, яка подала позов про сексуальні розпусні дії, та особи, проти якої висувається звинувачення.
4. Звинувачений священнослужитель користується презумпцією невинуватості, поки не доведено протилежне, але з моменту попереднього розслідування і до вирішення справи з метою запобігання згіршенню, збереження свободи свідків і забезпечення ходу розслідування Єпископ може вжити запобіжних заходів, тобто:
А) попросити добровільно звинуваченого тимчасово залишити займаний ним церковний уряд. У випадку відмови Єпископ дотримується належної канонічної процедури.
Б) відсторонити звинуваченого від виконування священнослужіння, уряду, служби або іншого завдання, наказати йому або заборонити перебувати в якомусь місці або на якійсь території, заборонити носити клирицький одяг, навіть заборонити публічну участь у Святій Літургії чи приймання Пресвятої Євхаристії.
В) може дозволяти відправлення Божественної Літургії без присутності вірних.
5. Під час попереднього розслідування завданням Єпископа є розсудливо вирішити, коли і яка інформація повинна бути доведена до відома обвинуваченого для того, аби він міг захиститися.
6. У випадках, коли сексуальне насильство пов'язане з злочином проти гідності Таїнства Сповіді, тобто якщо під час Сповіді або при нагоді, або під її приводом мала місце намова до гріха проти чистоти, жертва сексуальних розпусних дій має право вимагати, щоб його чи її ім'я не повідомлялося обвинувачуваному чи його представникові.
7. Підозру про вчинення священнослужителем злочину є обґрунтоване, якщо один або кілька елементів згаданих у п. I 3 А-В цього Положення, справджуються на конкретних, перевірених і доказаних фактах.
8. У разі виникнення сумнівів щодо того, чи є певний вчинок зовнішнім об’єктивно тяжким порушенням, необхідно отримати належні висновки експертів. У будь-якому випадку Єпископ є тим, хто остаточно визначає тяжкість передбачуваного злочину, враховуючи рекомендації компетентної консультаційної комісії, про яку в п. І 8 цього Положення.
9. Кожний священнослужитель має право на канонічну та юридичну допомогу у випадку пред’явлення проти нього звинувачень, однак на етапі попереднього (вступного) розслідування немає необхідності задіювати адвоката.
10. Після отримання звинувачення Єпископ і кожен священик, що бере участь у розслідуванні, не може слухати сповідь звинуваченого.
11. Якщо після попереднього розслідування не вдалося встановити прямі доказові факти порушення, а лише виявилася неналежна чи двозначна поведінка з боку обвинуваченого священнослужителя, Єпископ може просити його пройти відповідну медико-психологічну експертизу чи відповідну терапію.
12. Від початку проведення розслідування і до остаточного з’ясування справи Єпископ не може переводити священнослужителя до іншого пасторального уряду чи служіння, хіба що буде забезпечено уникнення пастирських контактів з неповнолітніми чи молодими людьми.
13. Про результати попереднього (вступного) розслідування перед тим, як справу передати до Конгрегації у Справах Віри, необхідно надати обвинуваченому можливість відповісти на звинувачення. Якщо Єпископ вважає, що є серйозні підстави для цього, то повна або часткова інформація звинувачення не має бути доведена до відома обвинуваченого.
14. Якщо під час попереднього (вступного) розслідування буде доведено необґрунтованість звинувачення, слід вжити всіх можливих заходів для відновлення репутації помилково обвинуваченого священнослужителя.
15. Єпископ у разі наявності достатніх доказів факту здійснення розпусних дій сексуального характеру над неповнолітнім (notitiam saltem verisimilem) обов’язково передає справу до Конгрегації у Справах Віри, додаючи свою думку стосовно процедури та бажані заходи, які мають бути прийняті в короткостроковій та довгостроковій перспективі.
А) Документи мають містити детальний опис звинувачення, протоколи розслідування, що включають письмову документацію і покази свідків під присягою.
Б) Конгрегація дасть настанови щодо подальшого вирішення справи або перебере на себе розгляд справи з огляду на особливі обставини.
ІV. Канонічні міри покарання винних
1. Канонічні покарання, які застосовуються щодо священнослужителів, винних у злочинах статевого зловживання відносно неповнолітніх, можуть бути двох типів:
А) заходи, що обмежують публічне служіння в повному обсязі або принаймні виключають контакт з неповнолітніми. Ці заходи можуть супроводжуватися карними приписами.
Б) належне церковне покарання, серед яких найбільш суворим є втрата клирицького стану.
2. У всіх випадках, коли застосовуються канонічні покарання, потрібно чітко дотримуватися процедур, передбачених канонічним правом, та процедур, приписаних Конгрегацією у Справах Віри. Покарання відповідають тяжкості скоєного злочину.
3. Карний позов відносно статевого зловживання відносно неповнолітніх погашається за давністю після двадцяти років, а облік давності починається від дня, коли жертві сексуального насильства виповнилося вісімнадцять років.
А) Якщо справа підлягала б закриттю через позовну давність, з огляду на жахливість цього злочину і його важкі наслідки, Єпископ подає клопотання до Конгрегації у Справах Віри про скасування правила позовної давності, зазначаючи відповідні причини. Конгрегація має повноваження відступати від правил у окремих випадках.
4. Винний священнослужитель може в будь-який час подати прохання про звільнення від клирицького стану та навіть від целібату до Конгрегації у Справах Віри, яка передає це клопотання Римському Архієреєві, який може це задовольнити для добра Церкви (pro bono Ecclesiae).
5. Позбавлення від церковного уряду вимагається незалежно від того, чи священнослужитель був визнаний кваліфікованими експертами психічно хворим, чи таким, що тільки страждає від сексуального розладу, який вимагає професійного лікування.
6. З метою належного провадження процесу обвинуваченому священнослужителю варто скористатися допомогою адвоката. При потребі Єпархія надає йому адвоката.
V. Канонічно-пасторальні правила поведінки
1. Виключається можливість повернення священнослужителя до служіння у випадку, коли існує небезпека для неповнолітніх чи згіршення для громади. Навіть якщо обвинувачення з юридичної точки зору не доведене, але ще існує чітка моральна презумпція про небезпеку.
2. Перш ніж приписати або приймати священнослужителя до своєї Єпархії, Єпископ повинен досліджувати, чи кандидат раніше не був зв’язаний з будь-яким інцидентом сексуального характеру з неповнолітніми та чи є придатним для праці з неповнолітніми.
3. Перед переходом або переїздом священнослужителя до іншої Єпархії (екзархату, монастиря, згромадження чи чину) Єпископ надсилає у конфіденційному порядку Єпархіальному Єпископу тієї Єпархії (у випадку екзархату, монастиря, згромадження чи чину – компетентній церковній владі), до якої він хоче приписатися або переїхати, всю інформацію відносно звинувачення про розпусні дії сексуального характеру та іншу інформацію стосовно того, що дана особа становила чи може становити небезпеку для дітей або молодих людей.
4. Єпископ, знаючи подробиці справи священнослужителів, стосовно яких були підозри в діях, про які йдеться в цьому Положенні, вживає стосовно них відповідні превентивні заходи для захисту місцевих дітей та молоді.
5. Хоча примирення залишається дуже бажаним як частина процесу оздоровлення для потерпілих, Єпархія не намагатиметься нав’язати примирення між звинуваченим і потерпілим.
VI. Співпраця з органами влади
1. Єпархія без порушення сакраментального внутрішнього середовища повинна дотримуватися всіх відповідних цивільно-правових норм щодо повідомлення компетентних органів влади про підозрювані випадки злочинів статевого зловживання відносно неповнолітніх.
А) Єпархія має право в будь-який час і за будь-яких обставин повідомляти компетентні органи влади про злочини статевого зловживання відносно неповнолітніх з боку священнослужителів, працівників чи волонтерів для притягнення їх до кримінальної відповідальності у відповідності до Кримінального кодексу України.
Б) У разі достовірно відомого вчиненого злочину статевого насильства чи зловживання над неповнолітніми Єпархія має повідомити державні органи.
В) Єпархія має передати отриману інформацію компетентним органам влади. Це можна не робити лише у випадках злочинів, котрі віднесені Кримінальним процесуальним кодексом України до кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.
2. Єпархія повинна співпрацювати з цивільними органами влади не лише у випадках статевого зловживання відносно неповнолітніх зі сторони священнослужителів, а також зі сторони мирян, задіяних у церковних структурах.
3. Всі обвинувачення, надіслані до єпархії, вважатимуться конфіденційними, хіба що вони стануть загальнодоступним документом у результаті судового позову або якщо справа є загальновідомою.
4. Коли єпархія отримує звинувачення про розпусні дії сексуального характеру над неповнолітніми, то має поінформувати потерпілого про його права, подати відповідну скаргу до державного органу влади для того, щоб обвинувачений, якщо так потерпілий вважає за потрібне, був покараний також відповідно до цивільного законодавства.
А) Якщо потерпілі є неповнолітніми, необхідно поінформувати про це право батьків чи опікунів потерпілого.
5. Єпархія не має зв’язувати позивачів умовами конфіденційності чи невиявлення звинувачень, хіба що на особисте прохання позивача з важливих причин. Текст відповідно укладеного документу у цьому випадку повинен містити причини конфіденційної домовленості.
VIІ. Заключні положення
1. Зміни та доповнення до цього Положення та всіх інших інструкцій щодо трактування випадків статевого зловживання відносно неповнолітніх вносяться Єпископом, а також особами, відповідальними за протидію суспільній проблемі злочину статевого зловживання відносно неповнолітніх, та затверджуються Єпископом.
2. Копії цього Положення та всіх інших інструкцій щодо трактування випадків статевого зловживання відносно неповнолітніх, а також всі евентуальні зміни до них, впродовж одного місяця від набрання чинності надсилаються до секретаріяту Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховноархиєпископства УГКЦ, відповідальним за протидію суспільній проблемі злочину статевого зловживання відносно неповнолітніх, а також, за потреби, іншим зацікавленим особам.
