Додаток №1.
ІНСТРУКЦІЯ
ПРО НОРМИ ТА ПРИНЦИПИ ЗАХИСТУ НЕПОВНОЛІТНІХ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ДУШПАСТИРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Спадок Господній - діти; плід лона – нагорода
(Пс. 127,3).
Не бороніть дітям приходити до мене
(Мт 19,14)
Прошу вас і благаю, улюблені, маймо велике піклування
про наших дітей і всіляко дбаймо про спасіння їх душі.
(Св. Іван Золотоустий, Слово про виховання дітей)
Вступ
Мати Церква своєю материнською опікою огортає кожну людину, піклуючись про її духовне зростання та супроводжуючи її на кожному етапі життя. На шляху до оселі Небесного Отця у Царству Божому вона подає необхідні духовні послуги та перестерігає перед небезпеками. Особливої турботи потребують «найменші» і віком, і досвідом, тобто неповнолітні (тут і далі, з необхідними поправками, під цим терміном слід розуміти також осіб, позбавлених належного користування розумом). На жаль, трапляється, що такі особи стають жертвами неналежного ставлення до себе та різного роду насильства.
Найкращим запобіжником перед будь-яким насильством Церква вважає духовне зростання народу Божого в любові до Бога і ближнього. «Той, хто любить другого, виконав закон. Любов ближньому зла не чинить. Любов, отже, - виконання закону» (Рм 13,8.10), - каже св. апостол Павло. Оскільки не всі приймають Божу благодать та не всі в достатній мірі керуються внутрішнім законом сумління, потрібні механізми захисту неповнолітніх та належна реакція на випадки насильства над ними. Подаючи до ознайомлення та застосування «Інструкцію про норми та принципи захисту неповнолітніх при здійсненні душпастирської діяльності» (далі – Інструкція), Самбірсько-Дрогобицька Єпархія УГКЦ (далі - Єпархія) прагне захистити дітей та молодь відповідно до євангельських засад захисту найменших і найслабших та відповідно до вимог канонічного права і чинного законодавства України.
Метою Інструкції є попередити насильство над неповнолітніми особами, що беруть участь у заходах, ініціативах та проектах, організованих церковними структурами під проводом духовних осіб; захистити від такого роду насильства, а також є сприяти усвідомленню суспільної проблеми насильства над неповнолітніми та надати відповідні принципи для подолання цієї проблеми в церковному середовищі.
Вказівки та рекомендації, наведені в Інструкції, призначені для застосування семінаристами, монахами, духовними особами та всіма іншими катехитами, вихователями, вчителями, аніматорами, волонтерами, які обіймають різні посади та здійснюють різні обов'язки у заходах та ініціативах, організованих церковними структурами, адресатами та учасниками яких є неповнолітні. Публічна і приватна поведінка духовенства, монашества, співробітників та семінаристів може надихати та мотивувати людей, але вона також може згіршувати і підривати віру. Тому духовенство, монашество, персонал і семінаристи повинні чітко усвідомлювати принципи й норми Інструкції, які покликані допомогти створити безпечне середовище для душпастирської праці з неповнолітніми на території церковних навчальних закладів, монастиря чи іншої церковної установи, а також поза їх межами.
Дотримання норм і принципів у поведінці з неповнолітніми допоможе духовенству, монашеству, семінаристам й іншим особам вберегтись від неправдивих звинувачень в насильстві щодо дітей чи молоді. Адже внаслідок наклепу вони можуть втратити добру репутацію, а це своєю чергою суттєво ускладнить або й унеможливить виконання ними душпастирського служіння.
Розділ І.
Основні принципи організації душпастирської діяльності серед неповнолітніх
Слід пам'ятати, що кожна малолітня та неповнолітня особа, будучи образом Божим, має право на:
• пошану власної гідності;
• відповідь на свої фізичні та емоційні потреби;
• вільне висловлення своєї думки;
• приналежність до родини, групи та суспільства;
• підтримку свого розвитку;
• формування і потвердження власної ідентичності та християнського покликання;
• серйозний підхід до проблем, про які повідомляє дорослим;
• безпеку і любов;
• захист перед різного роду дискримінаціями, насильством чи жорстокою поведінкою;
• розуміння і захист своїх прав та потреб.
Дбаючи про захист неповнолітніх осіб, слід турбуватись насамперед про їхню гідність, а також духовне, психічне й фізичне здоров'я. Тому особи, залучені до праці з дітьми і молоддю в церковних ініціативах, середовищах чи структурах, мають бути обізнані з нормами поведінки з неповнолітніми, з рядом обставин, за яких вони можуть бути травмовані, а також зі способами реагування, коли хтось із дітей чи молоді повідомляє про насильство з боку дорослого або однолітка або коли факт насильства є очевидним з огляду на певні ознаки.
Зокрема, при організації душпастирської діяльності з дітьми, підлітками та молоддю, задля уникнення ймовірних випадків скривдження слід врахувати такі рекомендації.
1. До душпастирської праці з дітьми та молоддю мають бути залучені особи (духовенство, монашество, семінаристи та інші вихователі) спеціально підготовлені та психологічно зрілі.
2. Варто пам'ятати, що ризик насильства зростає, коли існує ізольованість дорослого з дитиною, і зменшується, коли збільшується прозорість їх спілкування для інших.
3. Духовній особі, а також монаху (-ині) та семінаристу, слід намагатися уникати ситуацій перебування наодинці з неповнолітньою особою (за винятком святої Тайни Покаяння та окремих духовних розмов). Зустріч з неповнолітньою особою не може відбуватися в ізольованих приміщеннях, а тому слід подбати про відкрите і відповідно обладнане приміщення для зустрічі (скляні двері чи стіни, присутність інших осіб поблизу).
4. Індивідуальні зустрічі з неповнолітніми не слід нерозважливо продовжувати чи затягувати в часі. Час зустрічі та кількість проведених зустрічей повинні бути встановлені з метою добра неповнолітньої особи.
5. У випадках спілкування в приміщеннях (таких як катехитичні класи, розмовниці чи інші), слід передбачити можливість вільного доступу до них третіх осіб, а також прозорість дверей та великі вікна. В міру можливості, батьки або опікуни неповнолітніх повинні бути поінформовані про індивідуальні зустрічі з ними.
6. Слід дотримуватися правила присутності двох або більше дорослих при праці з дітьми й молоддю, не допускаючи різного роду ізоляції чи усамітнення духовної особи з неповнолітньою особою.
7. Важливим є визначення безпечного співвідношення кількості дорослих з кількістю неповнолітніх при праці з дітьми й молоддю. Згідно з багатьма джерелами, котрі висвітлюють принципи педагогічно-пасторальної праці, таке співвідношення можна вважати безпечним, коли є присутність одного дорослого на 8-10 дітей. Це слід врахувати, зокрема, при організації літніх таборів
8. Кожен має право на відношення з однаковою турботою. Не можна сприяти чи надавати перевагу окремим особам словесним способом чи жестами.
9. Не слід будь-кому, зокрема духовним особам, проявляти толерантність щодо травмування (вербального чи фізичного) дітей та молоді з боку дорослих та інших осіб.
10. Не можна розмовляти на еротичні теми у присутності неповнолітніх. У випадку необхідності розпочинати розмову на теми інтимності слід обережно, делікатно та розсудливо. Священик або монах/семінарист повинен розглянути можливість запросити для цього мирянина-експерта, який притримується християнських цінностей.
11. В рамках статевого виховання дітей та підлітків слід використовувати посібники та літературу, запропоновану церковними (катехитичними) програмами стосовно цієї сфери, а також використовувати літературу та роздаткові матеріали, котрі не перечать традиції Церкви та християнській моралі.
12. Спілкування стосовно тематики статевого виховання завжди має відбуватися в дуже делікатний та розсудливий спосіб, зважаючи на контекст та середовище, в якому воно реалізовується.
13. Якщо семінарист, монах чи священик виявляє, що дитина виказує недоречну увагу, повинен зберігати професійну дистанцію між собою і неповнолітньою особою та передати піклування про цю неповнолітню особу іншому дорослому.
14. Духовним особам, монахам, семінаристам або персоналу, який опікується дітьми та молоддю в рамках різних заходів чи ініціатив, заборонено бути під впливом алкоголю, психотропних засобів чи наркотиків.
15. Працюючи з дітьми та молоддю, духовенство, монахи, семінаристи та миряни повинні послуговуватися мовою та методами, відповідними до віку неповнолітніх. Подібний підхід повинен застосовуватися до інформації, яку надають медіа, телефони, інтернет тощо. Жодним чином не слід використовувати матеріалів, змістом яких є насильство та еротика, і таких, які підпадають під моральний сумнів.
16. Теми, слова, записи, фільми, ігри або програмне забезпечення чи розваги, які не можуть бути використані комфортно в присутності батьків, не повинні бути використані з неповнолітніми. Сексуально відверті або порнографічні матеріали ніколи не є доречними і допустимими.
17. Фізичні покарання дітей та молоді є заборонені. Не слід намагатися фізично дисциплінувати дитину або неповнолітнього, Проблеми дисципліни повинні бути узгоджені з керівником закладу чи директором табору або відповідальним за проведення ініціативи і проконсультовані з батьками неповнолітнього.
18. Фізична недоторканність дітей та молоді є непорушною. Недозволеною є поведінка, яка переходить межі інтимності в нашій культурі.
19. Діти та молодь мають право на приватність. Особливим чином це право повинно застосовуватися в таких місцях, як гардероби, басейн, ванна, туалети і т.д., де ніхто не має права порушити приватність вихованців, а тому там не можна фотографувати чи проводити відеозйомку. Важливим є також наголошувати на тому, щоб самі діти не фотографували одне одною чи робили зйомки у невідповідних для цього місцях.
20. Не можна допомагати дітям в туалеті, вони повинні діяти у цих випадках самостійно. У випадку необхідності їм повинні допомагати завжди світські особи цієї самої статі.
21. Лише з благословення своїх семінарійних настоятелів семінаристи можуть брати участь у відпочинкових таборах чи інших подібних заходах, в яких присутні неповнолітні особи.
22. Критерії організації відпочинку чи інших заходів з дітьми та молоддю повинні відповідати розпорядженням та вимогам чинного законодавства України.
23. Всі тривалі подорожі, кількаденні поїздки, відпочинкові тури, а також святковий час повинні бути старанно сплановані і формально задокументовані з врахуванням питання транспорту, помешкання (необхідно передбачити окреме проживання хлопців та дівчат), програми дня та безпеки. Слід також подбати про страхування відповідно до вимог законодавства України або країни на території, якої подорожуватимуть вихованці та їхні опікуни.
24. Неповнолітнім не можна давати ліки без дозволу їх батьків, а у разі неможливості отримання такого дозволу - лише за рішенням медичного працівника.
25. Церковні структури, забезпечуючи неповнолітнім доступ до інтернету, повинні подбати про їхню охорону від змісту, який міг би стати загрозою для їхнього належного розвитку, зокрема, встановити програму охорони перед невідповідною інформацією. Це не відноситься до ситуації, в якій підопічні користуються інтернетом через власні засоби зв'язку.
26. Усі комп'ютери, які мають інтернет та використовуються в церковних структурах, слід забезпечити антивірусною та антиспамовою програмами.
27. У всіх непередбачених випадках та надзвичайних ситуаціях слід поводитися згідно із загальноприйнятими правилами безпечної поведінки та охорони життя і здоров'я.
Розділ ІІ.
Види насильства стосовно неповнолітніх
Неповнолітні є незахищеною та уразливою частиною суспільства, повністю залежною від дорослих. Саме з провини останніх вони стають жертвами домашнього насильства, торгівлі, залучаються до жебрацтва, проституції, економічної експлуатації, позбавляються житла чи коштів для існування, тощо. Насильство над неповнолітніми - широке поняття, яке включає різні види поведінки батьків та опікунів, інших родичів, вчителів, вихователів, будь-яких старших осіб. Розрізняють чотири основні форми жорстокого поводження та зневаги до дітей: фізичне насильство, сексуальне насильство або розбещення, психологічне насильство, а також зневага інтересів і потреб неповнолітньої особи. Слід пам'ятати, що травмування дитини чи молодої особи не полягає лише у самій образі, але й у тому, що її опікуни не догледіли завданої травми або не втрутилися, щоб запобігти цій травмі.
1. Фізичне насильство
Фізичне насильство – дії або відсутність дій з боку батьків або інших дорослих, в результаті яких фізичне або психічне здоров'я неповнолітніх порушується або знаходиться під загрозою пошкодження. Фізичне насильство включає в себе залучення до вживання наркотиків, алкоголю, дачу йому/їй отруйних речовин або медичних препаратів, що викликають одурманення (наприклад, снодійних, не приписаних лікарем).
Ознаками фізичного насильства є:
- повідомлення дитини, що опікуни, батьки чи інші члени сім'ї застосовують до неї або іншої дитини фізичне насильство, погрожують вигнати з дому, перемістити до іншого місця проживання (віддати до інтернатного закладу, влаштувати до лікарні, помешкання інших родичів тощо), про наявність небезпеки з боку тварин, що утримуються у неї вдома;
- прагнення дитини приховати травми та обставини їх отримання (відмова дитини роздягатись, носіння одягу, що не відповідає сезону);
- травматичні ознаки наруги у вигляді синців чи травм на тих частинах тіла, на яких вони не повинні з'являтися, коли дитина грається (наприклад, на щоках, очах, губах, вухах, сідницях, передпліччях, стегнах, кінчиках пальців тощо);
- скарги дитини на головний біль, біль у животі, зовнішні запалення органів сечовивідної і статевої систем.
2. Статеве зловживання або насильство
Сексуальне насильство або розбещення - використання неповнолітньої особи (хлопчика або дівчинки) для задоволення сексуальних потреб. Під поняттям «статевого зловживання відносно неповнолітніх», які підлягають канонічному покаранню, слід, зокрема, розуміти:
А) злочин проти шостої заповіді Божої, скоєний з неповнолітньою особою, яка не досягла 18 років життя, або старшою, що вважається розумово відсталою особою;
Б) фізичні або інтелектуальні дії розпусного характеру (фізичне розбещення – це, зокрема, оголення статевих органів винної або потерпілої особи, мацання їх, інші непристойні дотики, які викликають статеве збудження, навчання статевим збоченням, вчинення у присутності потерпілого статевого акту, акту мастурбації, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, схиляння або примушення потерпілих до вчинення певних сексуальних дій між собою або щодо дорослого тощо; інтелектуальне полягає у цинічних розмовах з потерпілим на сексуальні теми, розповіді відвертих, натуралістичних сексуальних історій, фотографуванні потерпілих в різних сексуальних позах, демонстрації порнографічних предметів);
В) придбання, збереження або поширення для цілей статевого задоволення порнографічних зображень неповнолітніх, молодших за 14 років, у будь-який спосіб і на будь-якому середнику включаючи також інтернет.
До сексуального розбещення відносять також залучення до проституції, порнобізнесу, оголення перед неповнолітньою особою статевих органів і сідниць.
Ознаками сексуального насильства чи зловживання можуть бути:
- знання термінології та жаргону, зазвичай невластивих дітям відповідного віку;
- захворювання, що передаються статевим шляхом;
- синдром «брудного тіла»: постійне настирливе перебування у ванній, під душем;
- уникнення контактів з ровесниками;
- дитяча або підліткова проституція;
- вагітність;
- вчинення сексуальних злочинів;
- сексуальні домагання до дітей, підлітків, дорослих;
- нерозбірлива та/або активна сексуальна поведінка;
- створення та реалізація дитиною сексуальних сценаріїв в іграх за допомогою іграшок та ляльок;
- синці на внутрішній стороні стегон, на грудях і сідницях, людські укуси…
3. Психологічне насильство
Психологічне насильство - це дії на психіку неповнолітніх шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю. Це може призвести до виникнення у неповнолітньої особи пригніченого або хронічного тривожного стану, затримки чи відставання психоемоційного, когнітивного, соціального та фізичного розвитку тощо.
Ознаками психологічного насильства можуть бути:
- замкнутість, тривожність, страх або, навпаки, демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка;
- неврівноважена поведінка;
- агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення, насильства;
- уповільнене мовлення, нездатність до навчання, відсутність знань відповідно до віку (наприклад, невміння читати, писати, рахувати);
- синдром «маленького дорослого» (надмірна зрілість та відповідальність);
- уникання однолітків, бажання спілкуватися та гратися зі значно молодшими дітьми;
- занижена самооцінка, наявність почуття провини;
- швидка стомлюваність, знижена спроможність до концентрації уваги;
- демонстрація страху перед появою батьків та/або необхідністю йти додому, небажання йти додому;
- схильність до «мандрів», бродяжництва;
- депресивні розлади;
- спроби самогубства;
- вживання алкоголю, наркотичних речовин;
- наявність стресоподібних розладів психіки, психосоматичних хворіб;
- насильство стосовно тварин чи інших живих істот.
4. Зневага інтересів і потреб
Зневага інтересів і потреб неповнолітньої особи - відсутність належного забезпечення основних потреб в їжі, одязі, житлі, вихованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків, опікунів або інших осіб через об'єктивні або суб'єктивні причини. Типовим прикладом зневажливого відношення до неповнолітніх є залишення їх без нагляду, що приводить до нещасних випадків, отруєння та інших небезпечних для життя і здоров'я наслідків,
Ознаками занедбання можуть бути:
- постійне голодування через нестачу їжі;
- невідповідність (значній мірі) ваги віковій нормі (за визначенням медичного працівника);
- часті запізнення до школи, брудний одяг, одягання не за погодою;
- пропуски занять у школі;
- втомлений і хворобливий вигляд;
- загальна занедбаність;
- нестача необхідного медичного лікування (дитину не водять до лікаря), неліковані зуби;
- залишення дитини батьками під наглядом незнайомих осіб (зокрема тих, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння);
- залишення дитини дошкільного віку без догляду впродовж тривалого часу як у помешканні, так і на вулиці, в тому числі зі сторонніми особами;
- відсутність іграшок, книжок, розваг тощо;
- антисанітарні умови проживання, відсутність постільної білизни (або постільна білизна рвана та брудна), засобів гігієни;
- нігті, волосся у дитини нестрижені і брудні;
- у дитини постійні інфекції, спричинені браком гігієни;
- залучення дитини до трудової діяльності (з порушенням чинного законодавства);
- жебракування дитини, втікання з дому;
- відставання дитини в розвитку (фізичному, емоційному): розвитку дрібної моторики, пізнавальних здібностей, соціальних навичок та навичок міжособистісного спілкування внаслідок педагогічної занедбаності.
5. Інші ознаки насильства чи неналежного ставлення до неповнолітніх
До ризиків, що сигналізують про різного роду насильства, можна, крім іншого, віднести ситуації, коли батьки або особи, які їх замінюють:
- не цікавляться навчальною діяльністю неповнолітньої особи, вихованням в дошкільному навчальному закладі (не відвідують батьківських зборів, не контактують з педагогами закладу, не готують дитину до участі в позаурочних та позашкільних заходах);
- під час відвідування навчального закладу перебувають у стані алкогольного сп'яніння або під дією наркотичних речовин. Наявні повідомлення дітей, осіб, знайомих із сім'єю про факти надмірного вживання алкоголю, наркотичних речовин, схильності до азартних ігор та відвідування ігрових клубів;
- систематично проявляють агресивну поведінку до працівників закладу освіти, батьків інших дітей;
- ігнорують рекомендації працівників закладу освіти щодо виховання дитини, що призводить або може призвести до затримки її розвитку, погіршення емоційного стану, здоров'я, соціальної ізоляції та інших несприятливих наслідків;
- не дотримуються санітарно-гігієнічних норм та правил безпечної поведінки (що призводить до виникнення ризику інфікування дитини);
- мають ознаки пригніченого психоемоційного стану, розладів психічного здоров'я, суїцидальної поведінки, що ускладнює процес догляду та виховання дитини;
- не забезпечують необхідного медичного догляду за дитиною, що може призвести до серйозних порушень здоров'я;
- жорстоко поводяться з членами сім'ї (одним із батьків, іншою дитиною, іншою особою), з домашніми тваринами.
Розділ ІІІ.
Випадки сексуального зловживання чи насильства над неповнолітніми
Церква засуджує будь-які прояви насильства стосовно неповнолітніх, але з особливою увагою ставиться до випадків сексуального насильства чи зловживання над дітьми та молоддю.
1. Сексуальне насильство над дітьми зі сторони духовенства
Церква діє рішуче і прозоро та чинить все, щоб, в межах своїх можливостей, охоронити та захистити неповнолітніх, бо вважає, що сексуальне зловживання стосовно них є не тільки гріхом чи злочином, який підлягає канонічному покаранню, але і проступком, який має бути покараний згідно з нормами державного законодавства. Для цього у Католицькій Церкві видаються і періодично оновлюються відповідні нормативні документи. Серед останніх таких документів слід виокремити: Окружний лист Конгрегації у справах віровчення стосовно випадків статевого зловживання духовенством над неповнолітніми (3 травня 2011); Норми про важкі злочини Конгрегації у справах віровчення (Normae de gravioribus delictis, 21 травня 2010); Основні положення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховноархиєпископства УГКЦ та Єпископської Конференції РКЦ в Україні щодо трактування випадків статевого зловживання відносно неповнолітніх з боку духовенства (29 листопада 2018) та Положення про трактування випадків статевого зловживання відносно неповнолітніх з боку духовенства на території Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ (8 лютого 2019). Вищенаведені документи стосуються католицького духовенства (єпископів, священиків і дияконів).
У Єпархії діє призначена відповідальна особа, уповноважена Єпархіальним єпископом координувати процес забезпечення пастирської опіки духовного та психологічного характеру над особами, які заявляють про те, що в неповнолітньому віці вони стали жертвами розпусних дій сексуального характеру з боку духовенства, а також подбати про пастирську опіку родинам таких осіб (така допомога не може в жодний спосіб вважатися ознакою того, що Єпархія несе легальну відповідальність за поведінку звинувачених священнослужителів, працівників чи волонтерів). При потребі Єпископ може призначити «консультаційну комісію», яка допоможе йому розглядати випадки звинувачень духовенства у злочинах сексуального насильства над неповнолітніми. Про те, що Католицька Церква серйозно та відповідально ставиться до злочинів духовенства стосовно неповнолітніх, свідчить і той факт, що розгляд таких справ, після попереднього розслідування на єпархіальному рівні, застерігається Римському Апостольському Престолові (Конгрегації у справах віровчення). У цих випадках, в залежності від тяжкості злочину, можуть накладатися різні суворі покарання, наприклад позбавлення клирицького стану. Карний позов відносно статевого зловживання священнослужителів відносно неповнолітніх погашається за давністю двадцяти років, а облік починається від дня, коли жертві сексуального насильства виповнилося вісімнадцять років.
2. Сексуальне насильство над дітьми зі сторони монашества і мирян
У випадку звинувачень і скарг на сексуальне насилля з боку семінариста, монаха чи працівника Церкви, котрі не належать до священнослужителів, канонічне право не приписує якогось особливого процесуального провадження, а отже можна обмежитися зверненням у відповідні державні органи для проведення слідства і кримінального провадження. Єпархіальний єпископ (чи, у випадку ченців, вищий настоятель) повинен бути повідомлений про такий важкий і «скандальний» для суспільства злочин, хоча йдеться не про обов'язок, приписаний канонічним правом, а радше про здоровий глузд і службову субординацію. Тому будь-який настоятель, оцінивши вірогідність звинувачення, повинен негайно повідомити про дану справу Єпархіального єпископа (у випадку ченців, ще й вищого настоятеля), а також цивільні органи опіки та піклування відповідно до вимог чинного законодавства. Якщо цивільні органи проводять кримінальне розслідування, церковні установи мають з ними належним чином співпрацювати, якщо, звичайно, не йдеться про внутрішній обсяг (Сповідь).
Як цивільне, так і канонічне законодавство керуються презумпцією невинності стосовно звинуваченої особи, допоки її провина не є доказана. Під час розслідування Єпархія вживає належних заходів, щоб захистити репутацію звинуваченого. У випадку, коли обвинувачення з юридичної точки зору не доведене, але існує чітка моральна презумпція про небезпеку, яка може походити від підозрюваної особи, то компетентна церковна влада може прийняти негайні ґрунтовні дії задля добра Церкви чи покривдженої особи. Священнослужитель, який бере участь у дослідженні справи стосовно сексуального насильства над неповнолітніми, не має права сповідати звинувачену особу.
3. Реакція на повідомлення про злочин сексуального зловживання чи насильства над неповнолітньою особою
Правдоподібні дані про злочин сексуального зловживання чи насильства над неповнолітньою особою можуть стати відомими:
а) від покривдженої неповнолітньої особи;
б) від третьої особи, яка отримала безпосередню інформацію від покривдженого;
в) від третьої особи, яка розпізнала злочин на основі певних ознак, але покривджена неповнолітня особа не хоче або з певних причин не може про це засвідчити;
г) із засобів масової комунікації.
Той хто отримав правдоподібну інформацію про скоєння злочину повинен діяти відповідно до канонічного права і чинного законодавства України.
Якщо неповнолітня особа повідомила про злочин сексуального зловживання чи насильства над собою під час Сповіді, то потрібно просити пенітента, щоб розказав усе третій особі, яка є повнолітньою і має відповідну підготовку. Це може бути єпархіальний відповідальний стосовно таких справ чи особа, до якої неповнолітня особа має довіру (інший священик, психолог і т.п.). Таємниця Сповіді зобов’язує сповідника, а не пенітента.
При розмові з неповнолітньою особою, яка зазнала сексуального зловживання чи насильства, або з іншою особою, яка хоче повідомити про таку кривду, заподіяну священнослужителем, ченцем, семінаристом чи мирянином, слід зважати на таке:
а) розмова повинна проводитись конфіденційно, спокійно і з взаєморозумінням;
б) потрібно переконати спірозмовника у тому, що, виявляючи кривду, він чинить правильно.
в) необхідно виявляти повагу до співрозмовника;
г) співрозмовник може розповідати із властивими йому термінами і відповідно до його віку чи обмежень;
ґ) не потрібно недооцінювати факти подані співрозмовником;
д) не слід допускати залякування або дискримінації особи, що повідомляє про злочин статевого розбещення чи насильства;
е) для уможливлення уточнення інформації потрібно попросити, щоб покривджений дав свій номер телефону чи інші контакти.
Слід подбати, щоб з інформацією про правдоподібний злочин був ознайомлений єпархіальний єпископ, на якого церковне законодавство покладає відповідальність вчинити відповідні дії, особливо у випадках сексуального зловживання над неповнолітніми зі сторони духовенства.
Заключна частина
Священнослужителі, монахи, викладачі, адміністрація, персонал та семінаристи, які покликані спілкуватися з неповнолітніми у рамках пасторальної праці, повинні мають бути обізнаними з нормами та принципами захисту таких осіб при здійсненні душпастирської діяльності. Тому згідно з декретом єпархіального єпископа, дана Інструкція має бути доведена до відома церковних працівників. Зокрема, з нею обов’язково повинні ознайомитись єпархіальне духовенство, а також кожен нововисвячений у Єпархії диякон та священнослужитель, який переходить, переїжджає чи повертається до Єпархії; семінаристи, монашество та миряни не повинні допускатись до душпастирської праці з неповнолітніми без ознайомлення з цією Інструкцією. Відповідно до декрету єпархіального єпископа, факт ознайомлення з цією Інструкцією засвідчується особистим підписом особи на заяві відповідного зразка (див. Додаток №2), яка повинна зберігатися в особовій справі підписанта.
Інформація, яка міститься у цій Інструкції, не є вичерпною. Для поглиблення знань і навиків праці у сфері, якої вона стосується, заохочується організовувати формаційно-підготовчі курси. Рекомендованими темами для висвітлення та обговорення можуть бути: принципи етично правильної поведінки в церковному служінні; проблеми насилля (зокрема сексуального) над неповнолітніми; симптоми насилля (зокрема сексуального) над неповнолітніми; принципи запобігання насиллю (зокрема сексуальному) з боку семінаристів, священиків, монахів, монахинь, інших працівників церковних структур; принципи запобігання насиллю (зокрема сексуальному) на будь-якій території, що належить Церкві, та на території подій чи заходів, організованих Церквою; порядок розгляду заяв щодо різного роду насилля.
Додаток №2.
Зразок заяви про ознайомлення з «Інструкцією про норми та принципи захисту неповнолітніх при здійсненні душпастирської діяльності»
Преосвященному владиці
________________________,
Єпископу Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ,
___________________________________
(ім’я та прізвище підписанта)
ЗАЯВА
Оцим засвідчую, що я ознайомився з «Інструкцією про норми та принципи захисту неповнолітніх при здійсненні душпастирської діяльності» та зобов’язуюсь її дотримуватись, не допускаючись насильства над неповнолітніми.
________________ _________________
(дата) (підпис)
