Особа Кирила Терлецького відома передовсім тим, що він був одним із головних ініціаторів і лідерів Берестейської унії. Відтак, про нього писали практично всі історики церкви ХІХ - ХХ ст. Проте лише завдяки працям М.Іванішева та О.Левицького, які досліджували постать спеціально, можемо говорити про певний поступ в історіографії. Одразу зауважимо, що заангажованість єпископа в унійну справу (а також різноманітні її відтінки) настільки притупили увагу дослідників, що вони навіть неохоче згадують ту обставину, що луцький і острозький єпископ був екзархом Київської митрополії і тривалий час мав вирішальний вплив на долю українсько-білоруського християнства.
1858 р. М.Іванішев опублікував статтю "Свідчення про початок унії"1, яка через рік вийшла як передмова до першого тому нового джерельно-документального видання Київської археографічної комісії2. Дослідник, який готував до друку актові документи волинських судів, добре орієнтувався в ситуації і заклав документальні основи вивчення біографії Кирила Терлецького. Його публікація може вважатися також підставовою добіркою документальних свідчень про Луцько-Острозьку єпархію в часи урядування Терлецького. Вивчення судових процесів за участю єпископа не дозволило авторові замовчати негативні сторінки з його життя та діяльності, проте, в підсумку, історик дав достатньо виважену характеристику ієрархові. Так, наприклад, він уважав, що владика цілком законно "збирав" маєтки своєї кафедри, розбазарені перед тим його попередником, виправдовував його боротьбу з луцьким старостою О.Сємашком та ін. Щодо кримінальних справ проти Кирила, то він цілком справедливо зауважив, що жодна з них не була доведена до вироку. М.Іванішев відстежив основні моменти участі Терлецького в унійній справі, вперше з'ясував обставини справи "бланкетів" та ін.
Великий біографічний нарис присвятив Кирилові Терлецькому інший київський історик О.Левицький3. З'ясувавши цікаві моменти походження шляхетського роду Терлецьких та його можливу освіту, дослідник, проте, відійшов від свого попередника. Відтак, досліджувана постать ієрарха була наділена новими характеристиками. Отже, за О.Левицьким, луцький єпископ керувався майже без винятку мотивами власного збагачення, був безумовним "владикою-здирником", індеферентним в релігійному відношенні, малоосвіченим, мав "погану" репутацію в суспільстві, не мав жодного авторитету серед мирян та духовенства, унійною ідеєю перейнявся винятково з користолюбства та бажання вислужитися перед польським урядом і тим покращити своє особисте становище4. Врешті, Кирилові Терлецькому було винесено ще суворіший вирок: він був "у всіх відношеннях найнедостойнішим пастирем і людиною невисокої моральності"5. Як видається, саме О.Левицький започаткував гіперкритичний підхід до оцінки єпископа в українській історіографії, не переймаючись питаннями його архієрейської діяльності.
Схожі тенденції бачимо в російській історіографії. Наприклад, М.Коялович, який першим з істориків унії подав цілісну картину унійного процесу, показав лідерство у ньому Кирила Терлецького та Іпатія Потія. Зрозуміло, що з позицій офіційного православ'я Кирило Терлецький виконував роль інтригана, який сфальсифікував підписи єпископату, і, таким чином, прискорив унійну справу. Цікаво, що М.Коялович першим в історіографії атрибутував ряд унійних документів, причому авторство першої унійної грамоти 1591 р. беззастережно віддав луцькому єпископові. Доволі аргументовано звучить і авторська мотивація переходу Кирила Терлецького в унію: дослідник наголошує на "нестерпності" його становища на Волині, викликаного переслідуванням урядовців, а також князя К.Острозького6. Надалі дослідники часто протиставляли Кирила Терлецького Іпатієві Потію, маючи на увазі користолюбство першого і ревність другого. Дещо несподівано М.Коялович порівнює Терлецького з Балабаном, вважаючи їх кращими серед єпископату, що не перешкодило обом, тимчасово об'єднавшись в унійній справі, стати жорстокими ворогами.
Митр.Макарій (Булгаков) підкреслив роль єпископа як "великого відступника", довіряючи інформації судів про злочини ієрарха, а також погоджуючись з опінією полемічної літератури7. Не будемо продовжувати ілюстрацію всіх відтінків згаданого підходу, застосованих істориками в минулому. Пригадаємо лише енциклопедичну статтю про Кирила Терлецького Ф.Титова, написану в тому ж річищі8.
Ставлення українських істориків до церковних ієрархів на початку ХХ ст. найкраще ілюструють праці М.Грушевського, якого більше цікавив загальний процес розвитку унійної справи. Не вдаючись до категоричних висновків в оцінці Кирила Терлецького, дослідник все ж довіряє в цьому плані опінії сучасників (Іван Вишенсь-кий і автор "Перестороги"). Розглядаючи питання про екзархат Кирила Терлецького, М.Грушевський не виділяє єпископа в середовищі ієрархії, не відкидаючи, назагал, відомої думки Івана Франка про те, що згадану посаду єпископ дістав через підкуп. Водночас, він висуває свою версію: пропозиція утворення екзархату вийшла від самого Кирила Терлецького9. Згадуючи смерть єпископа, М.Грушевський не втримався від репліки, що помер "старий грішник"10.
Іншу тенденцію демонструє польська наукова традиція. Так, уже в першій великій праці з історії Берестейської унії, яку написав римо-католицький єпископ Е.Ліковський, подана досить реалістична оцінка діяльності єпископа. Чутки про різноманітні провини Кирила Терлецького автор назвав наклепами православних. На його думку, в середовищі руського єпископату Терлецький був "наймудрішим і найревнішим". Свою велику ревніть він довів на луцькому кафедральному уряді піклуванням про добро церкви. Заставши єпархію у великій руїні, Кирило Терлецький "прибрав до своїх сильних рук духовенство, відновив кафедральну церкву, родичів Йони Красенського, які розкрадали церковне майно і оббріхували та очорнювали його, позвав до суду. Боронячи єпископські маєтки і свою добру славу, доконав своїх противників енергією і витривалістю". Головне ж, підсумовує дослідник, Терлецький став незабаром, унаслідок цих дій, "найпопулярні-шим єпископом руської людності"11. В оцінці діяльності владики у післяберестейський період Е.Ліковський дотримувався загальноприйнятої думки.
Найбільше уваги серед польських унієзнавців ХХ ст. приділив Кирилові Терлець-кому О.Галецький. Так, він вважає його здібним та енергійним, хоч і не позбавленим особистих амбіцій. Відтак, дослідник виділяє Кирила Терлецького в середовищі руської ієрархії, передовсім за його ревність і здібність у душпатирстві, а також за моральність, інтелектуальність та поважні релігійні переконання12.
Цікаво, що греко-католицька історіографія була більш обережною у своїх висновках, порівнюючи луцького єпископа з безкорисливим Іпатієм Потієм. Наприклад, А.Великий зарахував владику до категорії визначних ієрархів, проте так і не зміг приділити йому більшу увагу13. Повна реабілітація Кирила Терлецького була зроблена вже в повоєнний час Йосифом Сліпим, який дав найвищу оцінку діяльності єпископа. Наведемо ці характеристики: "найздібніший і найдіяльніший серед єпископату", він мав "найбільші заслуги для унії"; "найдіяльніша особа унійної акції", "здібний, інтелігентний, рухливий і ревний єпископ, визнавався в ідеологічних і суспільних рухах на Заході...". В луцькій та острозькій єпархії запровадив лад між духовенством, зміцнив кафедру та її маєтки, мав авторитет у князя К.Острозького14.
Досить виважену, хоч і небагатослівну характеристику владиці Кирилові дав Б.Гудзяк, вважаючи його яскравою особистістю, освіченим та бувалим15. Навпаки, ім'я єпископа частіше трапляється на сторінках монографії М.Дмитрієва (наприклад, добре висвітлено питання про участь єпископа в різноманітних конфліктах на шляху до Берестя), проте дослідник майже не характеризує його погляди на унію, з огляду на те, що збереглося лише кілька документів, які уклав сам єпископ. Короткий огляд біографії владики, викладений наприкінці книги, дуже нагадує памфлет у дусі О.Левицького16.
Сучасна історіографія історії української церкви практично не цікавиться глибинними аспектами діяльності ієрархів доби Берестейської унії (можливо, виняток становить митрополит Михайло Рагоза та володимирський єпископ Іпатій Потій), тому невелика публікація волинського філософа П.Кралюка про Кирила Терлецького може розглядатися як заклик до перегляду застарілих концепцій (зрозуміло, що фактографічна підстава цієї публікації бажає бути набагато кращою)17.
Підсумовуючи історіографію проблеми, зауважимо, що досі не написано спеціальної вичерпної праці про єпископа, яка б задовільнила сучасні підходи в науці. Передовсім, дослідники майже не зачіпали його душпастирської та архіпастирської діяльності, окремі періоди в біографії ієрарха насвітлені дуже фрагментарно (особливо початковий період на пінській кафедрі та поберестейський). У цій статті ставимо собі за мету ліквідувати згадану лакуну в історіографії, причому виходимо із засади, що ієрархія Київської митрополії в XVI - на початку XVII ст. являла собою, разом із чорним та білим духовенством, досить велику і вагому соціальну верству. Враховуючи соціальне походження єпископату, який майже без винятку формувався зі шляхетського стану наполягаємо на тому, що він становив одну із важливих категорій еліти тогочасного суспільства. Слід також мати на увазі, що в умовах бездержавності чи не єдиними національними органами влади на місцях, які можна вважати до певної міри незалежними, були духовні уряди: єпископські, намісницькі, парафіяльні, монастирські. У правовому плані вони підлягали юрисдикції польської держави, яка володіла верховним правом патронату над ними, проте в своїй діяльності залишалися незалежними (канонічно вони підпорядковувались юрисдикції Київського митрополита).
Час і місце народження Кирила Семеновича Терлецького невідомі, проте його походження з'ясовується докладніше. Терлецькі були дрібним шляхетським родом гербу Сас на Перемишльщині і походили з села Терло над р. Стрвяж (Старосамбір-щина, поблизу Хирова і Старої Солі). Початкову історію роду відстежив Л.Виростек, який помітив, що відомості про їх маєток Терло не знайшли широкого відображення в актах земських і гродських судів, відтак, начебто, рід не брав участі в загальних проявах чи родинних зв'язках зем'янського життя краю18. Проте дослідник не взяв до уваги тієї обставини, що в Терлі знаходився значний релігійний осередок з церквою та монастирем, фундацію яких отримали Терлецькі. У літературі висловлювалась думка, що наявність в найближчих околицях Самбора згромадження монастирів та єпископських маєтків, серед яких фігурує й Терло, є одним із важливих свідчень на користь існування на початку XV ст. Самбірської єпархії19. Мабуть, невипадково в роду Терлецьких з'явилося чимало духовних осіб.
Найдавнішою писемною згадкою про село та рід є на сьогодні привілей Володислава ІІ від 28 квітня 1415 р., який підтверджував священику Михайлові і його нащадкам спадкове право на володіння землями і повинностями у Терлі, що належали храмові Різдва Богородиці та Терлівському монастиреві і були їм подаровані князем Левом20. На початку XVI ст. виділяється Сенько з Терла, який 1507 р. домігся підтвердження привілею 1415 р.21 Вже 1508 р. Сенько отримав церковну маєтність у Дрогобичі22, започаткувавши в місті спадковий рід священиків Терлецьких, які посідали уряд в головній святині міста - церкві Св.Юрія23. Терлецькі володіли також частинами сіл Лібухова, Росохи і Свине24. Крім того, їм належала частина маєтку в Топільниці. Цікаво, що в XIX ст. ще зберігався пом'яник "топільницької" гілки роду, описаний З.Стжетельською-Грінберговою25.
У XVI ст. рід Терлецьких розростається - відповідно, розширюється його участь в церковно-релігійних справах. Так, 1528-1549 рр. перемишльську православну кафедру посідав Лаврентій Терлецький. Більшість дослідників уважає також, що й Кирило Терлецький - пінський і луцький єпископ останньої третини XVI - початку XVII ст. походив своїм корінням з Терла. У зв'язку з тим, що момент переїзду Терлецьких на Пінщину документально не підтверджений, в літературі робилися спроби довести, що Терлецькі були пінськими "обивателями". Так, наприклад, упорядники Ш-го тому "АЗР" писали, що в актах Литовської метрики трапляються інші особи, які мали таке ж прізвище (наприклад, Афанасій Терлецький, архімандрит Лещинського монастиря, який 1588 р. посів Полоцьке архівладицтво)26.
Безпосередні свідчення про походження пінської гілки роду з Перемишльщини, в тому числі й Кирила, знаходяться в судових актах, на які багата діяльність єпископа на луцькій кафедрі. 14.01.1593 р. Василь Григорович Терлецький, очевидно, двоюрідний брат Кирила, зробив дарчий запис своєму синові Михайлу, в якому засвідчив походження роду з Терла. Він передавав йому в спадок свої частини в Терлі, Лібухові, Росохах і Свиному на Перемишльщині27. При цьому дарувальник висловив повагу до авторитету "старшого въ доме нашомъ, кревного и повинного брата моего, его милости, отцъца Кирила Терлецкого, епископа Луцкого и Острозского"28. Рідним братом Кирила був Ярош Семенович Терлецький, ім'я якого згадується в багатьох судових актах, передовсім - в усіх заповітах Кирила.
Віднайдення в актах перемишльського гродського суду джерела, датованого 3.05.1581 р., проливає додаткове світло на походження роду Терлецьких29. Отже, представники роду (Яцько Кардаш, Василь Юрович та ін., всього - 10 осіб) засвідчили в суді своє походження. Протопластом роду названо Мартина Терлецького, який, за іншим джерелом, фіксується в акті 20.05.1516 р.30 На жаль, незрозумілою є причина внесення до гродських актів свідчень про походження роду (можливо, саме цей документ згадується в реєстрі цінних документів єпископа від 4 травня 1596 р., записаний до Литовської метрики: "выпись зъ кгроду Премыского сознанья повинности ихъ кревное съ поприсяженьемъ на врядЪ"31). Родовід, згідно з актом 1581 р. та іншими відомими джерелами, виглядає так:
Згадане джерело (1581 р.) повідомляє, що колись Мартин Терлецький, прадід \Яроша Семеновича (рідного брата Кирила), продав свою частину маєтку родичам. Відтак, Терлецькі з'явилися на Пінщині, де "бавилися службою Речі Посполитій" і "там здобули маєтності і посілості", що зафіксувалося в пам'яті нащадків, які 1581р. звернулися до Перемишльського суду. На жаль, брат Яроша Кирило в джерелі навіть не згадується, як не згадуються й інші видатні представники роду (наприклад, перемишльський владика Лаврентій). Це може пояснюватись не відомими нам обставинами появи документа, а також стосунками між Кирилом і його родичами в 1581 р.
Розгалуження роду відбулося також у декількох інших напрямках. 1596 р. в актах Холмщини фіксується войський Феодор з Терла Терлецький, батько майбутнього холмського єпископа Методія Терлецького (1630-1649)32. У літературі відомий також Теодозій Терлецький - чернець Унівського монастиря (1589 р.), його ігумен (1590 -1597 рр.) та економ (1606 р.), знову чернець (1611 р.)33. У 1629 і 1630 рр. Терлецькі з'являються на Брацлавщині, де володіють частинами сіл Огійовці і Степанівці34.
Оскільки питання про час переїзду Терлецьких на Пінщину залишається нез'ясованим, зробимо таке припущення. Найвірогідніше, першим переїхав згаданий Мартин: це сталося на початку XVI ст. Про батька майбутнього ієрарха Семена Терлецького відомості не фіксуються, проте нещодавно з'явилася інформація про те, що писарем кількох книг литовської метрики (1585-1589, 1589-1594, 1589-1598 і 1589-1614 рр.) був Семен (Бушеоп) Терлецький35 (він підпорядковувався підканцлерові Габриелеві Войні). Не виключено, що йдеться про батька Кирила. У книзі за 1585-1589 рр. згадується ще один писар - Григорій Терлецький (писарь его милости канцелярийский")36, який у 1608 р. фіксується як пінський підстолій37. Ще одна цікава інформація про рід на Литві: жовтнем 1569 р. датується лист Смоленському воєводі Василю Тишкевичу про ввід Яна Терлецького у володіння сільцем Особовичі Пінської волості38, що дає уявлення про володіння Терлецьких (можливо, ідеться про племінника єпископа Івана, сина брата Яроша). Кирилові Терлецькому на Пінщині належали: села Грид-ковичі і Дубая, міста Мосаль і Річиця39. За тестаментом Кирила Терлецького від 2.04.1607 р., йому належали в Берестейському і Пінському повітах двір і село Дубая, двір і село Корсуні, двір і село Гридковичі, село Річиця, село Тевковичі, село Мотоли, його братові Ярошу - Пірковичі і Річиця40. У першій третині XVII ст. Андрій і Юрій Терлецькі володіли Річицею (дані на 1630 р.), причому, Андрій Терлецький обіймав посаду пінського стольника і підстарости (1630, 1646 рр.)41.
Кирило Терлецький мав дочку Ганну, яка вийшла заміж за шляхтича з Пінщини Івана Федоровича Велятицького, пінського земського писаря42. Цікаво, що, крім близьких родичів, наприклад, брата Яроша43 (21.09.1595 р. Ярош вступив у володіння орендованих ним маєтків луцької єпархії - м.Рожище з присілками44) і його дружини Марії Турівни (Марини Богухвалівни), їх сина Івана45 та п'ятьох дочок46, у Луцьку Кирила Терлецького оточували земляки з Перемишльщини і Пінщини, яких він прийняв на службу Так, 14.01.1593 р. до луцьких гродських книг була внесена дарча Василя Григоровича Терлецького ("стриєчний", тобто двоюрідний брат Кирила) синові Михайлу на частини сіл в Терлі, Лібухові, Свиному і Росохах Перемишльського повіту, за підписом і печаткою єпископа Кирила Терлецького47. Як уважає О.Левицький, Василь Терлецький був одним із управителів маєтків луцької кафедри48. 3.01.1600 р. у луцькому гродському суді скаржився обиватель Перемишльського повіту шляхтич Іван Терлецький, який ще 1593 р. був запрошений Кирилом і Ярошем на службу до єпископського двору49. Він скаржився на заборгованість в оплаті праці. З репротестації Кирила Терлецького видно, що Іван, збіднілий на батьківщині, урядував церковним маєтком луцької кафедри Теремне50. Тут же згадується про "стрийову" Кирила п.Андріїву Терлецьку (дружина дядька Андрія?), яка померла в Пінську51. 1.07.1600 р. Іван Терлецький відкликав свою скаргу на владику Кирила52. У повторній заяві на відкликання скарги, з дозволом на це короля, наголошено на родинних зв'язках Івана і Кирила Терлецьких: "ве крви по-винънымъ и зъ давныхъ часовъ старожитный фамилии зъ одного дому, гербу и тытулу уживаючи съ продковъ своихъ"53. У скарзі єпископа від 31.05.1591 р. згадується його служебник Прокіп Терлецький, який управляв Фалимичами54.
Цей сюжет завершуємо тим, що і після Кирила рід продовжував давати церкві видатних представників, а також рядових священиків. За свідченням З.Стжетельської-Грінбергової, в XIX ст. церква в Терлі знаходилася на тому місці, де колись на дубі з'явилася Божа Матір (пень того дерева знаходився під вівтарем). Досить символічною виглядає і інша обставина: печатка місцевої громади мала зображення трьох церков/бань55. Прикметно також, що на печатці Кирила Терлецького вживався, крім гербу Сас, герб Корчак56. Крім згаданого Лаврентія, перемишльським владикою був Антоній Терлецький (1662-1669), полоцьким архієпископом Афанасій Терлецький (1588-1592), архімандритом віленського монастиря Св.Трійці Венедикт Терлецький (1661)57. Свідчення архівного джерела про те, що до роду належав пінський єпископ Макарій58 (очевидно, йдеться про уряд 1552-1558 рр.), викликає зацікавлення і, звичайно, потребує додаткової аргументації.
Початок "активної" біографії Кирила пов'язаний безпосередньо з актом надання йому пінського владицтва. Т.Кемпа висловлює думку, що з 1573 р. князь К.Острозький здобув вплив на обсадження місцевої кафедри59, а отже, спричинився до номінації60. Існує неперевірене свідчення про службу Кирила писарем у литовського скарбника Миколая Тризни61. Отже, 8.07.1576 р. Стефан Баторій надав протопопові м.Пінська, священикові замкової церкви Св.Дмитрія Кирилові Семеновичу Терлецькому Пінську і Турівську єпархію, по смерті єпископа Макарія Євлашевського62. Цікаво, що в привілеї загально згадується участь у номінації "панів рад" ВКЛ63, а також самого Кирила, який "билъ чоломъ", щоб надання не було тимчасовим (до приїзду в край короля), а довічним, що й підтверджувалося даним привілеєм. Підкреслена також гідність номіната: він був чоловіком "цнотливим", "статечним" у духовних справах, "въ писмь святомъ" навченим. У документі згадується також лист короля до митрополита Іони. Грамота цікава також вимогами вищої державної влади Речі Посполитої до владицтва. Отже, новопоставлений владика зобов'язувався ставити/висвячувати духовних осіб, здійснювати над ними належне урядування, пильно стежити за набоженством "во всякихъ справахъ духовныхъ" і "богомольствомъ" у церквах єпархії. Йому дозволялося "вживати" церковні маєтності як у Пінську і Турові, так і у всіх інших парафіях єпархії на "свою" користь. Щоправда, дослідники стверджують, що маєтки місцевої кафедри були нечисленними.
Про канонічність номінації та хіротонії Кирила Терлецького свідчення не збереглися. Існує припущення, що він овдовів. У зв'язку з тим, що нічого не відомо про обставини його життя до номінації, припускаємо, що попередньо він належав до білого духовенства, то ж, ставши єпископом, імені не змінив. Від шлюбу мав доньку Анну, яка вийшла заміж за волинського шляхтича Івана Велятицького. На нашу думку, припущення О.Левицького про те, що пінська кафедра дісталася Кирилові Терлецькому у звичайний спосіб, тобто через підкуп64, не знаходить джерельного підтвердження.
На пінській кафедрі Кирило Терлецький перебував 9 років. Про цей період його духовної кар'єри збереглося обмаль інформації. Проте вона досить красномовна. 21.02.1578 р. Ст.Баторій видав привілей, за поданням Кирила, про невтручання світської влади в справи церковного управління єпархії65. 20.07.1582 р. король повернув єпископові церковну вотчину Неньковичі, привласнену зем'янином М.Тенюкою (справа розглядалася перед тим у місцевому земському суді), з підтвердженням прав єпископа на маєток66. 27.08.1582 р. владика вніс скаргу до берестейських гродських книг на пінського підстаросту князя Лева Войну Воронецького, який пограбував церкву Святого Духа в Пінську67. У 1584 р. ієрей скаржився королеві на утиски пінських гродських урядників, які судили священиків цивільним судом, ув'язнювали їх у замку та ін. Утискувалися й міщани, піддані кафедри: їм не дозволялося торгувати на ринку 31.07.1584 р. король наказав старості Янушеві Збаразькому припинити згадані утиски68. 25.02.1585 р. єпископ Кирило домігся королівського підтвердження давніх прав пінських єпископів на безмитну торгівлю церковних вотчинних людей69. В останній рік урядування в Пінську владика встиг ще раз поскаржитися на старосту князя Януша Збаразького. У привілеї короля від 11.03.1586 р. говорилося про різні утиски пінським церквам, ґвалтовний наїзд та пограбування церкви Св.Духа. У другому позові він скаржився на старосту за несплату доходів з місцевого мита на соборну та інші кафедральні церкви (при цьому згадувався давній привілей польських королів)70. Тут також уміщена досить цінна інформація про те, що саме владика Кирило збудував церкву Св.Духа на ділянці єврея Мошка Абрамовича, якого він вихрестив. Унаслідок цього вихрест фундував свій грунт і будинок на церкву "на вічні часи"71. Можна припустити також, що за протекцією Кирила його дядько Афанасій Терлецький (в миру Андрей) 1584 р. став архімандритом Лещинського монастиря під Пінськом, а 1588 р. обійняв Полоцьку аірхієпархію72.
У 80-х рр. Київська митрополія потрапила в орбіту східних і західних впливів, стала об'єктом пильної уваги Константинополя та Риму. На початку десятиліття на Русь вирушили емісари патріархату протосинкел Никифор і архімандрит Діонісій, які з Ясс передали листи патріарха Єремії II. Знаменно, що 28.04.1583 р. датований лист до пінського і турівського єпископа Кирила Терлецького, підписаний патріаршим протосинкелом Никифором і екзархом Східної церкви архімандритом Діонісієм. Опубліковане ще І.Малишевським73, джерело давно відоме дослідникам74. Прикметно, що послання до Кирила Терлецького було опубліковане в Острозі 1598 р. у складі "Книжиці". Водночас, послання були відправлені до князя К.Острозького, до митрополита Онисифора, до православних мешканців Західної Русі. Як бачимо, в цьому "ієрархічному" ряду Кирило Терлецький посідає почесне місце. Представники патріархату величаво назвали "кир" Кирила "пречестним и предобрим", а підвладний йому клір - "христоименитим". Не змігши дістатися Русі через татарську небезпеку, екзархи повідомили про мету своєї місії: "созрения ради церковных преданий" і "обличения" хвилювань від супротивних церкві. Відтак, вони просили єпископа прийняти спудея Теодора, який мав відвідати і митрополита та інших єпископів, а також з'ясувати стосунки православних з протестантами. Останнє завдання є найбільш цікавим: Теодор мав з'ясувати попит на конкретну східну церковну літературу ("елика потребна есть церковныхъ преданий"). Крім того, йому (спудеєві) слід було надати допомогу "въ помощъ учения и книгъ купования внешнихъ любомудръцовъ учений теологовъ", на користь усіх. Отже, на сході цікавилися книжністю Русі. Навпаки, книги згаданого контексту міг би передати незабаром патріарх. До них зможуть "причаститися" молодь і теологи, з метою відпору єретикам. Наприкінці єпископові рекомендувалося прилучитися до згаданої справи "во сию богоизбранъную ползу", заради благодаті та милості Господа, під благословенням і молитвою вселенського патріарха.
Наведений матеріал ілюструє перший період архіпастирської діяльності та життя Кирилла Терлецького. На нашу думку, в цей час він мало чим відрізнявся від інших ієрархів митрополії, проте, як видається, не існує жодних джерельних підстав стверджувати, що єпископ переймався лише власним збагаченням, закладав і продавав церковні маєтки і, нагромадивши багатство, використав його на підкуп задля здобуття багатшої Луцько-Острозької єпархії75.
Наступний (і останній) період життя Кирила Терлецького тісно пов'язаний з Волинню, де він посів уряд Луцької і Острозької єпархії по смерті єпископа Йони Бор-зобагатого-Красенського (номінаційна грамота на нову єпархію датується 9 травня 1585 р.). Відтак, розпочалася нова епоха в житті та діяльності єпископа. Здебільшого, вона була пов'язана з підготовкою та впровадженням у дійсність унійної ініціативи. Проте не тільки унія була справою життя єпископа. Передовсім Кирило Терлецький виконував архієрейські обов'язки, зміцнював економічне становище нової кафедри. Згадані та інші аспекти його багатогранної діяльності на Волині заслуговують окремого висвітлення.
1. Иванишев Н. Сведения о начале унии, извлеченные из актов Киевского центрального архива // Русская беседа. - 1858. - Т.3. - Кн.1; те ж, окрема відбитка, видана в: М.: Типограф. А.Семена, 1858. - 61 с. (ми користувалися відбиткою).
2. Арх. ЮЗР. - К.,1859. - Ч.1. - Т.1. Акты, относящиеся к истории православной церкви Юго-Западной России (1481 - 1596 гг.). - С^ - LXXXVI.
3. Левицкий О. Южно-русские архиереи в XVI-XVII в. // Киевская Старина. - 1882. - Т.І. - С.49-58; його ж. Кирилл Терлецкий, епископ Луцкий и Острожский // Памятники русской старины в западных губерниях, издаваемые с высочайшего соизволения П.Н.Батюшковым. - Вып.8. -Спб., 1885. - С.308-341. Перша публікація відрізняється від другої лише назвою та наявністю невеликої передмови, в якій дослідник чітко сформулював мету його екскурсів в біографісти-ку ієрархів: на підставі свідчень судових актів він прагнув подати "рельєфну картину натури і побуту вищих церковних сановників даної епохи". Вибір об'єктом уваги Кирила Терлецького не був випадковим, оскільки О.Левицький був переконаним у тому, що саме в житті луцького і острозького єпископа "найбільш рельєфно вимальовуються типові вади владик тієї пори". При цьому дослідник застеріг, що він не збирається писати повну біографію єпископа; його також не цікавила його участь у справах унії. Незважаючи на згадані застереження, обмеження дослідження судовими актами зробило своє: нарис вийшов дуже тенденційним.
1884 р. "Київська старовина" опублікувала портрет Кирила Терлецького і коментарі до нього, без підпису. - Див.: Кирилл Терлецкий, епископ луцкий и острожский [Портрет]. К портрету Кирилла Терлецкого // Киевская Старина. - 1884. - № 10. - С.366-369. Текст коментарів досить схожий з оцінними моментами, характерними для праць О.Левицького. Проте не виключено, що портрет та коментарі підготував М.Петров, автор біографічного нарису про Гедеона Балабана. Зокрема, на це вказує його лист до П.Батюшкова 27.05.1885 р.: "Ці портрети слугують живою вивіскою життя і діяльності оригіналів. ... Цікава і хитрувата напівжидівська фізіономія Терлецького". - Цит. за: Гаврилюк С. Історичне пам'яткознавство Волині, Холмщини і Підляшшя (ХІХ - початок ХХ ст.). - Луцьк, 2002. - С.396.
4. Левицкий О. Кирилл Терлецкий, епископ Луцкий и Острожский. - С.314, 325.
5. Там само. - С.338.
6. Коялович М. Литовская церковная уния. - Т.1. - Спб, 1859. - С.76, 93, 95.
7. Макарий (Булгаков) митроп. История русской церкви. - Кн.5. - М., 1996. - С.306, 349; Кн.6. - М., 1996. - С.159, 160, 650.
8 Титов Ф. Кирилл Терлецкий // Богословская энциклопедия / Под. ред. Н.Н.Глубоковского. -Т.Х. - Спб., 1909. - Стб. 401-403.
9. Грушевський М. Історія України-Руси. - TV. - К.,1994. - С.488-489, 501, 502, 555.
10. Там само. - Т. VI. - К.,1995. - С.581.
11 Likowski E. Unia Brzeska (1596). - Poznań, 1907. - S.83, 84.
12. Halecki O. Od Unii Florenckiej do unii Brzeskiej. - T.2. - Lublin, 1997. - S.53, 59.
13. Великий А.Г., ЧСВВ. З літопису Християнської України. Церковно-історичні радіолекції з Ватикану. - TIV. - Рим - Львів, 1999.
14. Сліпий Й., митр. Історія Вселенської церкви на Україні. - XIV. - Ч.І. Від Флорентійської до Берестейської унії (1493 - 1596) / Твори патріарха і кардинала Йосифа. - Т. ХVШ. - Рим, 1996. - С.201, 231, 232, 300.
15. Гудзяк Б. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії / Переклад Марії Габлевич, під ред. Олега Турія. - Львів, 2000. - С.155, 301.
16. Дмитриев М.В. Между Римом и Царьградом: генезис Брестской церковной унии 15951596 гг. - М., 2003. - С.213.
17. Кралюк П. Луцько-Острозький єпископ Кирило Терлецький: питання оцінки діяльності // Історія релігій в Україні. Праці ХІІІ-ї міжнародної наукової конференції (Львів, 20-22 травня 2003 року). - Кн.І. - Львів, 2003. - С.303-309. Мусимо констатувати, що, на жаль, автор не пішов далі фактографічної обмеженості статті О.Левицького, якою він скористався без жодних застережень.
18. Wyrostek L. Rуd Dragуw-Sasуw na Węgrzech i Rusi Halickiej. - й^у^ 1932. - S.51.
19 Див., напр.: Інкін В. Сільське суспільство Галицького Прикарпаття у XVI-XVIII століттях: історичні нариси. - Львів, 2004. - С.94.
20. Текст давньоукраїнською мовою та в латиномовній копії XVIII ст. опубліковано: Куп-чинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ - першої половини XIV ст. Дослідження. Тескти. - Львів, 2004. - №20. - С.811, 812. Зрозуміло, що факт надання Терла князем Левом є під питанням, як і в більшості випадків з його грамотами. О.Купчинський слушно зазначає, що церква у Терлі зовсім не випадково названа монастирською. З огляду на те, що Терлівський монастир існував одночасно з Лаврівським, можна стверджувати, що обитель у Терлі могла володіти князівськими грамотами, про які пізніше згадувалось у королівських привілеях. - Там само. - С.586.
21. Matricularum Regni Poloniae summaria. - T.IV. - №718б 8484.
22. Ibid. - № 8726.
23. Останнім у "дрогобицькій" гілці роду був отець Василь Терлецький, який 15.12.1680 р. склав заповіт. - ЦДІАЛ. - Ф.201. - Оп.4в. - Спр.333. - Арк.39-40.
24. Див.: Левицкий О. Вказ. праця. - С.15.
25. Strzetelska-Grynbergowa Z. Staromiejskie. Ziemia i ludność. - Lwów, 1899. - S.241. На її думку, пом'яник походив з XVI ст., писався спочатку кирилицею, затим по-руському латинськими літерами, нарешті - цілком польською. До 1817 р. у записах наведено близько 1GG імен, першим серед них був ієромонах Казпмпр. Наприкінці XIX ст. пом'яник вже не зберігався у місцевій церкві, де традиційно правплпся служби за Tеpлецьких. Подальша доля пом'яника невідома.
26. АЗР. - T.III. - Примечания. - №48. - C.11. !сторики в минулому не сумнівалися, що єпископ Афанасій був рідним дядьком Кпрпла. - Див., напр.: Mакаpий, мптр. (Булгаков). История русской церкви. - Кн.5. - C.245.
27. Арх.ЮЗР - T.I. - Ч.1. - №8G. - C.334-337.
28. Tам само. - C.335.
29. ЦД!АУЛ. - Ф.І3. - Оп.І. - C^. 297. - C.625-627. Принагідно висловлюю подяку пЛ^мутку за люб'язну підказку даного джерела.
30. Tам само. - Ф.14. - Оп.І. - ^р.9. - C.119-12G.
31. Акты ЮЗР - T.I. - №218. - C.262.
32. Площанский В. Предпсловпе // Акты ВАК. - T.XXIII. - C.LXIX. Довідник урядників Руського воєводства віднотовує його як войського в Городку біля Львова, але в 1624 і 1631 рр. - Urzędnicy wojewуdztwa ruskiego XIV-XVIII wieku. Spisy / Oprac. K.Przyboś. - ^rnik, 1987. - S.109; довідник урядників Белзщини та Холмщини не згадує взагалі. - Urzędnicy wojewуdztwa bełskiego i ziemi chełmskiej XIV-XVIII wieku. Spisy / Oprac. H.Gmiterek i R.Szczygieł pod. Red. A.Gąsiorowskiego. - ^rnik, 1992.
33 Mицько I. Cвятоуспенська Лавра в Уневі (кінець XIII ст. - кінець XX ст.). - Львів, 1998. -C.157. У позові на оТеодозія від 6.1G.1593 p., поданого від імені митрополита, його названо "відступником зверхності", оскільки він не отримав дозволу і благословення короля і митро-полпта. - ЦДМУЛ. - Ф.9. - Оп.І. - ^р.348. - C.1413-1414.
34. Litwin H. Napływ szlachty polskiej na Ukrainę. 1569 - 1648. - Warszawa, 2GGG. - S.187.
35. Российский государственный архив древних актов. - Ф. 389 (Литовская метрика). -Оп.І.Книги записей - литовские.- №72,76,80; П.Книги судных дел. А.Литовские. - №278,282. ( http://starbel.narod.ru/metrika/rgada1GG.htm).
36. Tам само. - Книги записей. - № 73; Книги судных дел. - № 279.
37. Площанский В. Предпсловпе. - C.LXIX.
38. РГАДА. - Ф. 389 (Литовская метрика). - Оп.І.Книги записей. - 52 (1569-157G). - Л.62.
39. Левицкий О. Вказ. праця. - C.314.
40. АОД. - T.1. - № 76. - C.231, 232.
41. Акты ВАК. - T.XVIII. - № 273. - C.314; № 299. - C.347.
42. АОД. - T.1. - № 76. - C.231.
43. Ярош згадується в джерелах, починаючи з 1586 p. - Иванишев Н. Вказ. праця. - C.17.
44. ЦД^УК. - Ф.25. - Оп.1. - ^р.516. - Арк.14.
45. Акты ЮЗР. - T.I. - №218. - C.263.
46 Принаймні, у заповіті від 2.G4.16G7 р. Кирило тепло згадує брата Яроша, для п'ятьох дочок якого передбачався солідний посаг. - ACД. - T.1. - №76. - C.232.
47 Арх.ЮЗР - T.I. - Ч.1. - №80. - C.334-337.
48. Левицкий О. Вказ. праця. - C.315.
49. Арх.ЮЗР - T.I. - Ч.6. - №107. - C.274-276.
50. Tам само. - №111. - C.28G.
51. Tам само. - C.281.
52. Tам само. - №115. - C.292.
53. Tам само. - № 124. - C.317.
54 Арх.ЮЗР - XI. - Ч.І. - №72. - С.300; Левицкий О. Вказ. праця. - С.315.
55. Strzetelska-Grynbergowa Z. Staromiejskie. Ziemia i ludność. - №10. - S.218.
56. Печатка Кирила Терлецького на акті Берестейського собору 1596 р. опублікована і описана: Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові. 1233-1799. - К., 1972. - С.375, 376. Прикметно, що одне із розгалужень роду у XVIII-ХІХ ст. -Терлецькі-Савчичі - печатувались лише гербом Сас. - Див.: Materiały genealogiczne, nobilitacje, indygenaty w zbiorach Archiwum Głównego Akt Dawnych w Warszawie. Oprac. A.Wajs. - Warszawa, 2001. - S.120.
57. Площанский В. Предимовие // АВАК. - XXXIII. Акты Холмского гродского суда. - Виль-на, 1896. - С.LXIX-LXX.
58. ЦДІАУЛ. - Ф.13. - Оп.1. - Спр. 297. - С.626.
59. Kempa T Konstanty Wasyl Ostrogski (ok. 1524/1525 - 1608) wojewoda kijowski i marszałek ziemi wołyńskiej. - Toruń, 1997. - S.99.
60. Незважаючи на те, що дане припущення не підтверджується документально, воно не позбавлене логіки. Так, у другому стольному місті єпархії, м.Турові, князь мав з 1563/1564 р. кільканадцять сіл, які він віддавав у користування православного владики, причому одне село призначалося на утримання церкви в Турові. - Ibid. - S.242.
61. Левицкий О. Вказ. праця. - С.309. Дослідник припускає також, що Кирило отримав "нормальну" для того часу освіту: знав грамоту, в тому числі і польську мову, Литовський статут та інші правові кодекси. Недоліки освіти компенсував пізніше самоосвітою та спілкуванням з добре освіченими людьми.
62. АЗР - XIII. - №65. - С.188-189. Митр. Макарій уточнив інформацію привілею про попередника Кирила Терлецького на луцькій кафедрі: після Макарія її недовго посідав Йона Протасович, а за ним - наречений єпископ Андрій Русин. - Макарий, митр. (Булгаков). История русской церкви. - Кн.5. - С.403, прим.385, 398.
63. Переконаність митр.Макарія в тому, що Кирила Терлецького "обрав" на кафедру не король ("як це бувало раніше"), а пани ради, які нібито самі "дали" кандидатові грамоту на єпархію (Макарий, митр. (Булгаков). История русской церкви. - Кн.5. - С.219), не знаходить джерельного підтвердження.
64. Левицкий О. Вказ. праця. - С.312.
65. АСД. - Т.6. - №124. - С.285-286.
66. АЗР - XIII. - №133. - С.273.
67. АВАК. - Т.3. - №10. - С.14-17.
68. ОДА. - XI. - №104. - С.50.
69. АЗР - Т.Ш. - №150. - С.293-294.
70. Там само. - №160. - С.303-304.
71. Там само.
72. Див.: Сапунов А. Витебская старина. - XV. Материалы для истории Полоцкой епархии. - Ч.І. - Витебск, 1888. - № 53. - С.83.
73. Малышевский И. Александрийский патриарх Мелетий Пигас и его участие в делах русской церкви. - XII. Приложение II. - К., 1872. - С.99-100.
74. Наприклад, Б.Гудзяк передає його зміст: - Гудзяк Б. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і ґенеза Берестейської унії / Переклад Марії Габлевич, під ред. Олега Турія. - Львів, 2000. - С.176.
75. Див., напр.: Левицкий О. Вказ. праця. - С.314. Останній раз наголошував на такому трактуванні подій М.Дмитрієв. - Дмитриев М.В. - Вказ. праця. - С.213.
