Євгенія Софія Рабій-Карпинська народилася в родині о. Франца Рабія і Олії Нестерович у Самборі 1908 р., в багатодітній сім'ї. Майбутня дослідниця бойківського говору мала п'ятьох братів: Євгена (1885-1904), Юліяна Євгена (1894-1982), Михайла (1893-1958), Володимира Романа (1896-1972), Мирона Йосифа (1912-1974) та шість сестер: Олександру (1888-1970), Марію Катерину (1904-1959), Стефанію Франческу (1890-1971), Олену Галю (1892-1968), Елеонору Євгенію (1906- рік смерти невід.), Дарію Ірину Марію (1914-1996), і народилася як 10-та дитина у цій незвичайно численній сім'ї.
Батько Франц виводився зі спольщеної української родини Валентія і Розалії з дому Купиняк, що проживала у селі Рудники коло Мостиськ і де Франц Рабій народився 19 лютого 1860 року. Перед висвяченням на греко-католицького священика він одружився з донькою о. Олександра Нестеровича Олією (1866-1929). Отець Франц Рабій після висвячення у 1884 р. став сотрудником і катехитом, а від 1907 р. парохом і деканом Самбора. Він від перших днів своєї душпастирської праці брав активну участь у громадській діяльності, а також досліджував історію Самбірської чудотворної ікони Матері Божої, появилися три видання цієї написаної ним історії (1885, 1908, 19281), а в 1928 році з його ініціятиви була проведена коронація цієї ікони.
Отець Франц Рабій брав участь в організуванні перших українських товариств, розбудовував храм, придбав ще один будинок, в якому поміщувалася українська дитяча захоронка, був членом комітетів для спорудження таких будівель у центрі Самбора, як «Народня торгівля» і «Ризниця» (крамниця із церковними виробами), а в 1908 р. побудував капличку на місцевому цвинтарі.
Як учасник Листопадового Зриву о. Франц був членом Української Національної Ради, був представником до сойму у Львові, а також – членом делегації до Відня. У міжвоєнному двадцятилітті польська влада запроторила його до концентраційного табору в Дембліні і до в'язниць у Самборі та Модліні. Помер у Самборі 25 травня 1933 р. на 73 році життя.
Усі діти о. Франца Рабія (а було їх дванадцятеро) здобули вищу освіту і були виховані в українському патріотичному дусі.
Найстарший син Євген народжений 1885 року був студентом юридичного факультету і помер на 19-ому році життя 1904 року в Самборі, де був похований у родинному гробівці на місцевому цвинтарі.
Донька Олександра народжена 1888 року була замужем за Теодором Голійчуком, доктором філософії, викладачем перемиської гімназії, а згодом – Львівської Духовної Семінарії, померла 1970 року у Львові на 82-ому році життя.
Стефанія Франческа народжена 1890 р. вийшла заміж за о. Євгена Кушлика, колишнього капеляна Українських Січових Стрільців, пароха села П'яновичі, з 1944 р. опинилася в еміґрації, спершу в Ляндсгуті (Баварія), а згодом переїхала до США, де померла у Філадельфії 1971 р. на 81-ому році життя.
Олена Галя народжена 1892 року закінчила Дівочий Інститут в Перемишлі (матура 1909 р.)3. Вийшла заміж за інженера Володимира Масору, колишнього старшину Українських Січових Стрільців, померла на еміґрації в Нью-Йорку 1968 р. на 76-му році життя.
Михайло, народжений 1893 року, був знавцем українського фольклору, письменником, педагогом і дослідником української старовини. Як доброволець у Січових Стрільцях, брав участь у битві за Львів, в Чортківській офензиві, перебував у відомому в історії т.зв. «чотирикутнику смерті», а згодом з частинами Української Галицької Армії потрапив до польського табору для військовополонених. Після повернення навчався у Львівському Таємному Університеті, потім студіював філософію у Яґеллонському Університеті й одночасно у Краківській Академії Мистецтв. Захистив докторську дисертацію, був членом Наукового Товариства ім. Шевченка, вчителював у Дрогобицькій гімназії, організував дрогобицький театр і був його директором у 1942-1944 рр. У 1944 році виїхав з родиною на Захід. У Баварії організував українську гімназію для дітей переселенців, писав підручники, був професором Українського Технічно-Господарського Інституту і УВУ в Мюнхені. Переїхавши до США видав у 1957 р. збірку історичних оповідань Напередодні, написав, але не встиг видати повість з часів Хмельниччини. Помер у Нью-Йорку 1958 року на 65-ому році життя.
Юліян Євген народжений 1894 року був адвокатом і громадським діячем. Служив добровольцем у Січових Стрільцях та в Українській Галицькій Армії. У 1920 р. втік з одеської більшовицької тюрми. Опісля працював у Самборі адвокатом, захищав перед судами передвоєнної Польщі українських діячів у різних політичних розправах над українськими патріотами. Був одним із організаторів спортивного товариства «Сокіл», бібліотеки «Книжка», музичної школи, хору «Боян», духового оркестру «Бандурист». У 1939 р. виїхав до Сянока, потім у 1941 повернувся до Самбора, а 1944 року змушений був податися на Захід і у 1951 р. поселився у США, де брав активну участь в працях українських товариств. У 1970 р. опублікував монографію Самбірська Богородиця, написав невидану досі обширну монографію п.з. Самбір – город княжий. Помер 1982 р. у місті Ютика (Utica) в штаті Нью-Джерзі на 88ому році життя.
Володимир Роман народжений 1896 року, як студент пішов у ряди Січових Стрільців, потім служив в УГА. Після закінчення першої світової війни та звільнення з польської тюрми закінчив Перемиську Духовну Семінарію і був душпастирем у Комарні, потім у селі Юрівці коло Сянока4. У селах організував читальні «Просвіти», кооперативи, дитячі захоронки, провадив широко розвинену просвітницьку діяльність. Дописував до української католицької преси5. У 1944 році виїхав на Захід, був сотрудником в Ландсгуті (Баварія), а від 1950 р. душпастирем церкви св. Юрія в Нью-Йорку. Помер 1973 року в Добсфері (штат Нью-Джерзі) на 77-ому році життя.
Марія Катерина народжена 1904 року, вийшла заміж за професора Теодора Матківського і вчителювала у Львові, була членом НТШ, здобула науковий ступінь доктора після захисту дисертації Антропографічний очерк Самбірського повіту, друком вийшли деякі інші її наукові розвідки. Померла 1959 р. на 55-ому році життя й була похована в родинному гробівці в Самборі.
Елеонора Євгенія, народжена 1906 року, була вчителькою і активно працювала в молодіжних організаціях. Вийшла заміж за інженера Романа Крупку. Після виїзду на Захід жили вони в США.
Десятою дитиною о. Франца Рабія була авторка поміщених у цьому збірнику діялектологічних праць, народжена 1908 року.
Молодшим її братом був Мирон Йосиф (1912-1974), а молодшою сестрою Дарія Ірина Марія (1914-1996).
Мирон Йосиф у міжвоєнному часі був у керівному складі таємного «Пласту» в Самборі, за що був заарештований польською владою і разом з іншими пластунами засуджений. Студіював у Політехнічному Інституті у Ґданську, а потім працював у Варшаві й у Берліні. Кінець вій ни застав його в Щеціні, де він став професором, потім деканом, а згодом і ректором щецінської політехніки. Він сконструював новий тип електродвигуна, який збагатив польську науку і техніку. Помер 1974 року на 62-ому році життя й похований у Щеціні на цвинтарній Алеї заслужених і вчених людей.
Наймолодша сестра д-р Софії Рабій, Дарія Ірина Марія була активною пластункою, брала участь у самбірських молодіжних організаціях а після виїзду на Захід і переїзду до Америки, як активна громадська діячка, була головою першого відділу Золотого Хреста Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО). Померла 1996 року в м. Орадел у США.
