Пасторально-місйний відділ УГКЦ та БФ «Карітас» СДЄ всьоме організовують Міжнародну пішу прощу родин мігрантів із Самбора у Зарваницю. Паломництво відбудеться з 03 – 12 серпня 2012 р. за маршрутом та програмою, вказаною на сайті www.palomnyk.at.ua .

Про початки та ідею прощі розповідає виконавчий секретар відділу, о. Василь Поточняк.

«Цю ідею ми запозичили із пішого паломництва Львів-Унів, яке щороку у серпні організовує о. д-р Юстин Бойко», - говорить священик і додає, що саме вона стала поштовхом до організації 10-денної пішої прощі родин мігрантів Самбір-Зарваниця.

Зауважимо, що перша така проща відбулася у 2006 році, участь в якій взяло 22 особи.

Про це паломництво священик згадує так: «Ми йшли на той час без мікрофонів, катехизували один одного, дорогою зустрічали людей, які нам дякували і гарно нас приймали. З часом до прощі почали долучатися інші. Сьогодні у співпраці з о. Ігорем Козанкевичем, директором БФ «Карітас» СДЄ, колишніми та теперішніми заробітчанами, а також людьми, які хочуть помолитися і відновити віру в Бога, ми вже всьоме організовуємо Міжнародну пішу прощу родин мігрантів та всіх охочих Самбір-Зарваниця», - говорить секретар відділу.

Щорічна зміна маршруту теж має свою мотивацію. Священик зазначає, що її метою є міняти маршрут настільки, щоб не потрапляти в ті самі місця. «За ці роки ми може двічі чи тричі проходили тими самими селами чи містами. Маршрути міняємо свідомо, бо хочемо ділитися з усіма», - зауважує секретар.

Ціллю цього паломництва, за словами організатора, є розвивати віру в Бога, бо «життя тих 5-7 млн людей, котрі виїхали з 90 років, є трагічним, через роз'єднання сімей, і, практично, ніхто за це не несе відповідальності, - наголошує священик. Внаслідок такого стану речей в Україні спиті села, а це є тягарем і випробуванням для родин. «Ми побачили, що цей тягар, який ліг на наші душі, на душі наших ближніх, на нашу державу потребує глибшої жертви, ніж просто «Господи помилуй», його треба виганяти молитвою і постом», - наголошує о Василь.

Щоб гідно скласти Богові цю жертву, першими правилами прощі були: не нарікати, не сумувати, а дякувати і радіти. «Нас у це паломництво ніхто не примушує: ідемо і жертвуємо сном, втомою, недосипанням, недоїданням, різним ставленням до нас і між собою, але тут ми вчимося по-Божому жити і по-Божому реагувати», - підсумовує секретар відділу.

Повідомила Іванна Рижан