Слава Ісусу Христу!
Всесвітліші та всечесніші отці.
Дорогі у Христі брати і сестри.
Підставою для святкування празника Успення Пресвятої Богородиці є традиція Церкви від апостольських часів, котра засвідчує, що коли Діва Марія закінчила своє земне життя, її тіло й душу Ісус Христос забрав до неба. Свято відображує радісну впевненістю в тому, що після воскресіння Ісуса, смерть немає остаточної влади над людиною. Слов'янська назва: «Успення» — тобто «Сон» вказує на пробудження і славу, котрі слідують після нього.
Богомати лише заснула, щоб в ту ж мить прокинутися до вічного блаженного життя і з нетлінним тілом вселитися в небесне нетлінне житло. Її Успення стало переходом до вічного буття. Життя майбутнього віку, якого ми ще тільки очікуємо, а для Богородиці вже є справжнім вічним життям, на високому ступені слави. З дня Успення сповнилося пророцтво псалмоcпівця Давида про майбутню Царицю: «Стала цариця праворуч тебе, в ризи позолочені одягнена, приукрашена» (Пс. 44,10).
З цього славетного дня свого Успіння світлоносна Діва стає Матір'ю всього людства і Царицею Небесною. І з усією очевидністю стала відкриватися Божому люду її материнська турбота, піклування і заступництво. Стоячи перед престолом Божим, Вона заступається за нас. Значення Богоматері в нашому спасінні настільки велике і могутнє, що ми у наших богослужіннях часто звертаємося до Неї словами: «Пресвятая Богородице, спаси нас».
Із вдячності за цю постійну опіку і заступництво Божий люд возвеличуємо Її у день свята такими словами кондака: “В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання, гріб і умертвіння не втримали: бо як Матір життя до життя переставив Той, хто вселився в утробу приснодівственну”. Заступництво Богоматері, стала, мабуть, однією з основних причин безмежної любові до Неї християн усього світу.
Вже на самих початках християнства в Україні, Київська Церква Володимирового хрещення виявила себе як Церква під покровом Пресвятої Богородиці. Відразу після хрещення Русі-України Святий Володимир Великий збудував у Києві першу муровану церкву Успення Пресвятої Богородиці і на її будову та утримання призначив десятину своїх прибутків, тому ця церква називалась ще й Десятинною. Князь Ярослав Мудрий, розгромивши в 1036 році войовничі орди печенігів в подяку за перемогу збудував у столиці Собор Святої Софії (Премудрості Божої), а над Золотими воротами - храм Благовіщення Пресвятої Богородиці. У тому храмі через рік князь Ярослав віддав увесь український народ під Покров Божої Матері.
Пресвяту Богородицю завжди любив і з особливою набожністю вшановував наш український люд. Саме в таку пору, після жнив, ішли тисячі прочан до відпустових Богородичних місць, бо Вона є таємними вратами до Божого Царства, які від¬криваються навіть тоді, коли, здавалось би, немає виходу.
Богородиця переставляється до неба, а що ж Вона залишає нам? Хочу сьогодні пригадати, одну тільки заповідь і один чудовий приклад. Заповідь це ті слова, які вона сказала слугам в Кані Галилейській: «Що б не сказав Христос - то робіть». І слуги виконали; і води обмивання стали добрим вином. Цю заповідь Вона залишає кожному з нас. Вслухаймося в слово Христове і не будьмо лише слухачами, але виконуймо його, і тоді все земне стане вічним, перетвореним і прославленим... Про Богородицю говориться в Євангелії, що кожне слово про Христа і, звичайно, кожне слово Христове Вона складала в своє серце як скарб, як найдорожче, що у Неї було так маємо поступати і ми.
Богородиця після свого Успення залишає нам і приклад. Пресвята Діва пройшла шлях земного життя від природного народження до Успення, зростала на ньому смиренням, покорою, хресним материнським подвигом і всецілим відданням себе Божій волі. Вона йшла шляхом відмови від земних уподобань, від земних благ і задоволень, шляхом простоти, убогості, добровільних поневірянь, принесених в жертву вірі і Богові. Глядімо і наслідуймо цей її земний шлях у нашому житті.
Також сьогодні у вашому деканаті ми урочисто святкуємо 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії Української Греко-Католицької Церкви. На тлі історії ці 25 років – досить невеликий проміжок часу, але для нашої молодої єпархії – це подія, бо на початку 90-их рр.. ХХ ст.. ми відроджувались, на землі з понад тисячолітньою християнською традицією, але знищеною тоталітарним радянським режимом. Наша земля скроплена кров’ю, намолена і вистраждана, вона дихає свободою визвольних змагань, неопалима купана Божого промислу, українська галилея. Правдоподібно саме тому Господь обрав її на благовіщення нашої свободи, на воскресіння Церкви і Української держави.
Тому Ювілейний рік – добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Ми дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі – священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром для нашої єпархії. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові.
Також сподіваюсь, що цей ювілейний рік допоможе нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин – у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, у єпархії, як місцевій Церкві, та в парафіяльній громаді.
Ми вдячні Богові за ті великі діла, які Він за цей період нам вчинив, а також за тих Своїх помічників, які Він нам посилав, бо завдяки їм нам вдалося підняти Церкву з попелища і розвинути її до нового рівня. У цей ювілейний рік, споглядаючи на наших ісповідників віри, особливо близьким стає для нас повчання св. апостола Павла: «Пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам Слово Боже і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру» (Євр. 13, 7).
+ Ярослав
28 серпня 2018 року Божого,
смт. Славське
Проповідь з нагоди святкування 25-ліття Самбірсько-Дрогобицької єпархії
у Славському деканаті.
Слава Ісусу Христу!
Всесвітліші та всечесніші отці.
Дорогі у Христі брати і сестри.
Богомати лише заснула, щоб в ту ж мить прокинутися до вічного блаженного життя і з нетлінним тілом вселитися в небесне нетлінне житло. Її Успення стало переходом до вічного буття. Життя майбутнього віку, якого ми ще тільки очікуємо, а для Богородиці вже є справжнім вічним життям, на високому ступені слави. З дня Успення сповнилося пророцтво псалмоcпівця Давида про майбутню Царицю: «Стала цариця праворуч тебе, в ризи позолочені одягнена, приукрашена» (Пс. 44,10).
З цього славетного дня свого Успіння світлоносна Діва стає Матір'ю всього людства і Царицею Небесною. І з усією очевидністю стала відкриватися Божому люду її материнська турбота, піклування і заступництво. Стоячи перед престолом Божим, Вона заступається за нас. Значення Богоматері в нашому спасінні настільки велике і могутнє, що ми у наших богослужіннях часто звертаємося до Неї словами: «Пресвятая Богородице, спаси нас».
Із вдячності за цю постійну опіку і заступництво Божий люд возвеличуємо Її у день свята такими словами кондака: “В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання,гріб і умертвіння не втримали: бо як Матір життя до життя переставив Той, хто вселився в утробу приснодівственну”. Заступництво Богоматері, стала, мабуть, однією з основних причин безмежної любові до Неї християн усього світу.
Вже на самих початках християнства в Україні, Київська Церква Володимирового хрещення виявила себе як Церква під покровом Пресвятої Богородиці. Відразу після хрещення Русі-України Святий Володимир Великий збудував у Києві першу муровану церкву Успення Пресвятої Богородиці і на її будову та утримання призначив десятину своїх прибутків, тому ця церква називалась ще й Десятинною. Князь Ярослав Мудрий, розгромивши в 1036 році войовничі орди печенігів в подяку за перемогу збудував у столиці Собор Святої Софії (Премудрості Божої), а над Золотими воротами - храм Благовіщення Пресвятої Богородиці. У тому храмі через рік князь Ярослав віддав увесь український народ під Покров Божої Матері.
Пресвяту Богородицю завжди любив і з особливою набожністю вшановував наш український люд. Саме в таку пору, після жнив, ішли тисячі прочан до відпустових Богородичних місць, бо Вона є таємними вратами до Божого Царства, які відкриваються навіть тоді, коли, здавалось би, немає виходу.
Богородиця переставляється до неба, а що ж Вона залишає нам? Хочу сьогодні пригадати, одну тільки заповідь і один чудовий приклад. Заповідь це ті слова, які вона сказала слугам в Кані Галилейській: «Що б не сказав Христос - то робіть». І слуги виконали; і води обмивання стали добрим вином. Цю заповідь Вона залишає кожному з нас. Вслухаймося в слово Христове і не будьмо лише слухачами, але виконуймо його, і тоді все земне стане вічним, перетвореним і прославленим... Про Богородицю говориться в Євангелії, що кожне слово про Христа і, звичайно, кожне слово Христове Вона складала в своє серце як скарб, як найдорожче, що у Неї було так маємо поступати і ми.
Богородиця після свого Успення залишає нам і приклад. Пресвята Діва пройшла шлях земного життя від природного народження до Успення, зростала на ньому смиренням, покорою, хресним материнським подвигом і всецілим відданням себе Божій волі. Вона йшла шляхом відмови від земних уподобань, від земних благ і задоволень, шляхом простоти, убогості, добровільних поневірянь, принесених в жертву вірі і Богові. Глядімо і наслідуймо цей її земний шлях у нашому житті.
Також сьогодні у вашому деканаті ми урочисто святкуємо 25-ліття створення Самбірсько-Дрогобицької єпархії Української Греко-Католицької Церкви. На тлі історії ці 25 років – досить невеликий проміжок часу, але для нашої молодої єпархії – це подія, бо на початку 90-их рр.. ХХ ст.. ми відроджувались, на землі з понад тисячолітньою християнською традицією, але знищеною тоталітарним радянським режимом. Наша земля скроплена кров’ю, намолена і вистраждана, вона дихає свободою визвольних змагань, неопалима купана Божого промислу, українська галилея. Правдоподібно саме тому Господь обрав її на благовіщення нашої свободи, на воскресіння Церкви і Української держави.
Тому Ювілейний рік – добра нагода подякувати Богові за ті незліченні благодаті, які ми від Нього отримали, а також скласти дяку всім, хто впродовж цього періоду підтримував і надалі підтримує наші зусилля в розбудові церковного життя. Ми дякуємо Богові за кожного вірного, бо всі – священнослужителі, богопосвячені особи, миряни – є найбільшим Божим даром для нашої єпархії. Усе, що за благодаттю Божою нам вдалося здійснити, стало можливим завдяки щиро віруючим людям в Україні та світі, які люблять Церкву як свою матір, піклуються про її зростання, дбають про розвиток, сприяють розбудові.
Також сподіваюсь, що цей ювілейний рік допоможе нам краще усвідомити, що таке Церква. Це не якесь абстрактне поняття, а жива реальність, причетність до якої має переживати кожен християнин – у Вселенській Церкві, у власній помісній Українській Греко-Католицькій Церкві, у єпархії, як місцевій Церкві, та в парафіяльній громаді.
Ми вдячні Богові за ті великі діла, які Він за цей період нам вчинив, а також за тих Своїх помічників, які Він нам посилав, бо завдяки їм нам вдалося підняти Церкву з попелища і розвинути її до нового рівня. У цей ювілейний рік, споглядаючи на наших ісповідників віри, особливо близьким стає для нас повчання св. апостола Павла: «Пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам Слово Боже і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру» (Євр. 13, 7).
- Владика Ярослав здійснив душпастирські відвідини парафії св. Миколая у м. Старий Самбір [фото]
- Про святкування Ювілейного року
- У Дрогобичі відбулось засідання Пресвітерської ради [фото]
- Владика Ярослав: Одного дня Ісус Христос прийде знову і воскресить усіх померлих
- Проповідь на двадцяту неділю після Зіслання Святого Духа (2024)