Їх поєднав Великдень

Фото Марії ПУКІЙ

Освячення деканом Дублянського деканату УГКЦ о. Григорієм Жуком пасок на Великдень у с. Корналовичі біля храму Воскресіння Господа Нашого Ісуса Христа

Віра давно хотіла сказати батькам, що має намір поступати в технікум. Якою буде на це їхня реакція не знала, бо вдома був ще молодший брат і сестра, яких вона допомагала мамі ростити. Батько ж зранку йшов на завод, та повертався вже пізно ввечері. Був майстром у цеху, тож ніс відповідальність і за себе, і за підлеглих.

Було це напередодні Великодня. Вона з сестричкою пішла дивитися, де росте хрін, аби його накопати та мали що покласти до кошика з паскою, які понесуть освячувати на Великдень. Віра чи не найбільше любила це свято. Здавалося б, Різдво не повинно б поступатися йому, та ні ж, з Воскресінням у неї були особливі асоціації. На це свято їй, як найстаршій дитині, завжди купували новий одяг і на цей рік обновки вже було зроблено, тож їй хотілося залюбки йти до церкви, де кожна з дівчат мала свою хоругву і тримала її під час кожного Богослужіння. Вона знала, що і нинішнього року піде з нею на обхід церкви, під час якого несподівано поруч з собою побачила Петра, який нічого не промовив, а лише щиро їй посміхнувся та вдруге зауважила його погляд на собі у церкві, як всі стали навколішки, коли священик читав Євангеліє. Ця мить для неї в серці залишилася особливо теплим спомином. Не знала, чи і цьогоріч Петро приїде додому зі Львова, де вчився у ветеринарній академії і знову бодай коротка мить зустрічі, хоча і без слів, грітиме її серце.

Хрін вона таки знайшла і накопала, тож рушили додому. З-за повороту помітила, як з автобуса вийшов Петро і подався до рідної оселі. Вона бачила його, а він її – ні, та тепер вона була впевнена, що він неодмінно прийде до храму. Серце тріпотіло в грудях. Їй ще більше хотілося стати студенткою, щоб разом з ним хоча б рік-два приїжджати додому з навчання зі Львова одним автобусом. У той же час хвилювалася, а може його серце вже належить якійсь іншій дівчині? Зрозуміла вже в церкві, що таки не належить, бо він знову наблизився до неї, коли вона несла під час обходу навколо храму хоругву і знову подарував погляд, а також запитав: «Не важко?». "Ні", - стиха відповіла йому, а ще через рік він прийшов до неї у гості на другий день Великодніх свят, подарував писанку, та невдовзі посватав. І дружиною йому стала, і освіту здобула, і двох донечок народила, і будинок звели, бо з невидимого Божого благословення на Великдень почався їх спільний життєвий шлях.

Марія Пукій

Теми: Дублянський деканат

Інші публікації за темою