- В Україні зараз війна, наскільки це зачіпає Австрію, на Вашу думку, і в якому аспекті. Якими є їхні дії, а чи бездіяльність?
Останніми роками, особливо в Західній Австрії є розвинутий зимовий туризм і дуже багато туристів-росіян було і ще є, можливо, дотепер з Росії, але також і з України. З початком війни на Сході цей туризм досить зменшився, що відбивається на їхньому гаманці, звичайно. Коли країна бачить фінансовий прихід, то, звісно, що зацікавлена передусім у цьому. Наше завдання - пробуджувати їхню християнську свідомість того, що не гроші є важливими, але життя людини має вартість. Те, що є прибуток від туризму, чи інших багатих олігархів, які вкладають у це гроші, – відомо. Дуже багато відомих російських політиків також туди вкладають свої гроші і, звичайно, що не без згоди влади. Це мусить відбуватися двосторонньо. Нашим завданням є піднімати цей голос, що не фінансове збагачення, чи користь має бути на першому плані, але життя людини. На буденному рівні звичайні люди це розуміють. Коли розмовляю з австрійцями – вони розуміють біль і потреби людські. Як політики на це дивляться – це вже інша справа. Це глобальні процеси держав, які вибудовують свої відносини. Але міжлюдські стосунки є позитивними. Від щоденного спілкуавання з автрійцями бачу, що вони мають розуміння цього болю людських доль. Вони розуміють ситуацію і відгукуються.
З осені минулого року, коли почалася хвиля волонтерства, ми дали такий такий легенький клич про збирання речей, особливо допомагали на Сході України дітям. Люди збирали день за днем. За декілька днів, до тижня часу ми назбирали так багато речей, що не знали, як передати в Україну.
- Це робила українська громада?
Це була взаємна співпраця з австрійцями. Вони приносили речі на парохію, а наші українці перебирали ці речі, складали і відправляли. Австрійці відгукувались, бо знали, що приносять це конкретно людям, а не якимось структурам. На жаль, дещо негативне забарвлення має «Карітас». Це велика структура і люди, на жаль, мають дещо упереджене до тих структур ставлення. Якщо австрійці знають, що дають конкретним людям, котрі ці пакунки упаковують, і знають адреси, куди це йде, і що це доходить, - вони мають більшу довіру, і це дуже важливо. Ми це зауважили. Вони бачать конкретних людей, українців, котрі тим займаються, і передають потребуючим людям. Австрійці напрочуд приносили не тільки вживані речі, а й купували нові: взуття, одяг. Збирали і передавали гроші, тому що їхнє серце дійсно боліло за тих людей. Люди мають розуміння, і це дуже позитивно.
- Чи є централізована фінансова підтримка з боку влади?
Є. Приїжджали діти зі Сходу і держава організовувала для них відпочинок. Було десь понад 100 дітей, Церкву до цього не залучали, тому що робили це на рівні влади, міждержавних домовленостей. Маю особистий досвід також, коли сам звертався до влади про якусь допомогу. Це були позитивні відгуки, і вони готові були допомагати.
- З погляду українця Європи, що Ви могли б запропонувати, або побажати нашому народові, кожній людині, тут, в Україні?
Нам треба переходити до конкретних діл. Братися за свої, особисті щоденні справи. Ми переживаємо дуже важливі важкі часи, але якщо не почнемо переміни свого особистого життя: сімейного, товариського, в школі, чи у навчанні - у нас зрушення не буде. Конкретно, думаю, нам треба бути чесними із самим собою. Розпочинати із маленьких діл, бути справедливим у всіх відношеннях. Не вимагати справедливості тільки від політиків, від можновладців, чи чиновників, як це часто ми зауважуємо і очікуємо від когось чогось. Але нам треба ставити собі питання щодня: «Що я зробив конкретно для того, щоб щось змінилося?». Тоді буде якесь зрушення.
- Що Вам найбільше сподобалося у Вашому служінні там і що не сподобалося?
Моє служіння в більшості – це душпастирство з людьми. Я радію, коли бачу, що Бог торкається душі людини і людина, як та квітка відкривається до сонця і показує усю свою красу. Приємно бачити ці людські душі, котрі через різні обставини - чи то колишні біженці, чи теперішні українці, які приходять до нас через різні сімейні обтавини, - відкриваються до Бога. Це дуже позитивно.
Негативним є те, коли людина не використовує тих можливостей, які даровані їй Господом, не послуговується тим багатством, яке має закладене у собі, марнує це. Час проходить і та, чи інша справа не використана в житті. Це є тим, що болить, якщо людина має задатки, але не розвиває їх.
Спостерігається також досить яскраве бачення, яке є в західному суспільстві: «Отче, зробіть, скажіть, як має бути!». Особливо останнім часом – рік-два – з агресією Росії я зауважував і думав: «Чому люди не можуть самостійно щось зробити?».
Звичайно, священик має проявляти цю ініціативу, але люди потребують (і це, мабуть, у нашій ментальності закладено), щоб хтось зверху сказав таким мілітаризованим військовим підходом: «Робіть так!». Звичайно, в західному просторі самостійність є дуже важливою. Людина мусить сама думати, розвиватися, а в українців ця потреба наказу проглядається. Шкода, що наші люди губляться і потребують такої вказівки – а тоді діють. Працюють, як мурашки, – і це прекрасно, але хотілося б щоб люди розвивали у собі ту самостійність і працювали, бо не всюди має священик крок за кроком вказувати чи говорити: «Зробіть»... Є багато справ, які люди можуть особисто самостійно долати і працювати.
Розмовляла Іванна Рижан
Комісія у справах мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії
- У Дрогобичі відбувся З'їзд мирян єпархії під гаслом "Покликані до святості" [фото]
- У Дрогобичі відбулась зустріч членів парафіяльних рад [фото]
- У Дрогобичі відбулась зустріч лідерів мирянських спільнот [фото]
- У Дрогобичі презентовано посібник для допомоги у створенні парафіяльних рад "Ідіть і ви в мій виноградник"
- 5 вересня Самбірщина прощатиметься з бійцем-сапером Василем Борутою [оновлено]